Лінгводидактичні стратегії рецептивного мовленнєвого спілкування

Повноцінна участь людини в текстово-комунікативній діяльності дає можливість сприймати та продукувати текст, здійснюючи обмін інформацією, думками, почуттями. Спілкування як двобічний процес передбачає не лише розвиток умінь і навичок говоріння, але й слухання-сприймання та читання-сприймання. Слухання формує мовний запас, звукові еталони орфоепії, фонематичний слух як основу говоріння. Невимушене, плавне та виразне читання різностильових текстів сприяє перенесенню навичок озвучування думок безпосередньо в комунікативну ситуацію. Інтенсивна мовленнєва практика сприймання допомагає вибудувати з часткових та окремо сформованих образів і понять цілісну текстову картину. Рецептивний словник студента має розширений обсяг і являє собою особливий вид лексичного запасу, який реалізується не лише за рахунок знайомих слів, але й потенційного словникового запасу, а також шляхом долучення незнайомих одиниць (термінів, професіоналізмів, стійких словосполучень), які можуть бути зрозумілі внаслідок збагачення тезауруса.

Комунікативний досвід, який відображається у свідомості, інтеріоризується, узагальнюється, закріплюється в індивідуальному тезаурусі. Індивідуальний тезаурус є основним поняттям в теорії семантичної інформації, яка ґрунтується на положенні про те, що в семантиці мови відображаються різноманітні ознаки, притаманні об’єктивним предметам і явищам. Ці ознаки не породжуються структурою мови, а, навпаки, закріплюють її в словах і в цілісній системі мови. Підсумовуючи висновки теорії семантичної інформації, І. Малафіїк твердить, що система знань адресата інформації, яка потрібна для розуміння змісту, складає тезаурус студента. Тому обсяг семантичної інформації може бути виміряний ступенем зміни тезауруса під впливом кожного повідомлення. Різні студенти з одного й того ж джерела отримують різний обсяг інформації з різною конфігурацією смислу через різний стан їхнього тезауруса. Згідно з серією експериментів в ході професійного навчання відбувається зсув семантики професійних термінів, які складають основу фахового тезауруса. Причому, зсув цей скерований у напрямку наближення семантики студентів до семантики викладача. Зближення індивідуальних семантик у співдіяльності навчання формують спільний смисловий фонд, який охоплює як поняття фахових дисциплін, так і лінгвістичні поняття. Спроектувавши експериментальні висновки на процес вироблення та реалізації стратегій вивчення української мови студентами-нефілологами, можемо стверджувати, що засвоєння професійної термінології відбувається згідно із впливом професійного навчання на світосприйняття в цілому. Внаслідок цього лінгвістичний термін „грамема” студенти хімічного та біологічного факультетів сприймають як свій, „рідний”, припускаючи, що його значення – похідна одиниця від грама. Цим пояснюється той факт, що в результаті професійного навчання показово відбувається трансформація конотативного значення термінів. Тому, одержавши одне й те ж повідомлення, студент в ході навчальної діяльності ніби заново конструює тезаурус, поповнює його новими смислами. Тобто повідомлення несе інформацію, реципієнт за участі свого тезауруса з усього повідомлення виділяє конкретний, важливий, потрібний для нього інформаційний смисл. У багатьох випадках цей смисл супроводжується конотативним компонентом, який зумовлений характером оцінки цього смислу викладачем. Отже, рецептивні стратегії вивчення української мови у ВНЗ передусім спрямовуються на розширення та поповнення, збагачення новими смислами індивідуального тезауруса студента.

Зауважимо, що не слід обмежувати тезаурусний потенціал студента лише термінами майбутньої професії, як це часто здійснюється в навчальній практиці. Терміни в навчальних текстах є надзвичайно важливим об’єктом. Вони вказують на належність тексту до замкненої сфери спілкування, замкнених систем комунікації. Проте цілковита замкненість приводить до обмеження загальної мовної компетенції.

Елементи тезауруса студента зумовлюють оновлення схеми висловлювань в усній мовленнєвій діяльності. У процесі читання та аудіювання вони закладаються в довготермінову пам’ять, а в говорінні виражаються у вміннях варіювати їх залежно від комунікативного завдання. Тому кореляція між рецептивним мовленням та його продуктивним видом відбувається на рівні тезауруса, стереотипів висловлювань, які ведуть до повноцінного сприйняття та створення текстів. З огляду на це, рецептивні навчальні стратегії української мови проектують знання, уміння й навички опанування новими елементами тезауруса, формування стереотипів висловлювань, сприйняття окремих сегментів та цілісного тексту.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Оцінка інженерної обстановки.	\|	Організація навчання дидактичного слухання (аудіювання) і розуміння мовлення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.