• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тепер перейдемо до розгляду СОЦІОЛОГІЧНОЇ СТРУКТУРИ ОСОБИСТОСТІ .

Аналіз соціологічної структури особистості має два підходи: нормативний і функціональний.

При нормативному підході визначення соціологічної структури особистості в першу чергу оцінюються світоглядом, духовним багатством, високою мораллю.

При функціональному – виявляються ті якості чи властивості особистості, якими вона володіє як реальний суб’єкт життєдіяльності, і які характеризуються: соціальним статусом, соціальною роллю та спрямованістю особистості.

А соціальний статус – визначається як становище індивіда у системі соціальних зв’язків і відносин, що обумовлюється її приналежністю до певної соціальної спільноти. Соціальний статус визначається становищем індивіда у відповідності з його статтю, віком, походженням, освітою, власністю, сімейним станом, тощо.

Виходячи з цього, розрізняють статус аскриптивний або приписний чи природжений (соціальне походження, стать, національність, раса, титул) і здобутий, досягнутий чи надбаний (освіта, кваліфікація, посада, почесне звання, тощо).

Але є ще статус особистий – тобто становище індивіда в малій групі (сім’я чи частина трудового або навчального колективу), яке визначається ставленням до нього оточуючих людей, наприклад, працівник – ініціативний, компетентний, старанний, чи начальник – справедливий, вимогливий, уважний і т.н.

Соціальний статус визначає місце індивіда в суспільстві, а особистий – його позицію в його безпосередньому соціальному оточенні. Іншими словами – особистий статус – це становище людини в малій групі і ставлення цієї групи до конкретної особи.

Соціальна роль – це певний спосіб дій, чи поведінки індивіда, які відповідають прийнятим у суспільстві нормам та здійснюються залежно від соціального статусу. Соціальна роль, яку виконує індивід повинна відповідати його соціальному статусу. Із соціальною роллю, як правило, пов’язують певні права і обов’язки, виконання яких залежить не тільки від змісту рольових вимог, а і від можливостей і якостей самого індивіда як особистості. Скажімо, людина може бути гарним спеціалістом чи керівником і поганим батьком чи політиком. У сучасному суспільстві кожна людина виконує низку ролей, скажімо студента, викладача, сина чи батька і т.д. Американський антрополог Р. Лінтон вважає соціальну роль динамічним аспектом соціального статусу особистості, коли кожен повинен робити те, що йому властиве за статусом. Недарма ще давні римляни говорили: “Що дозволено Юпітеру, не дозволено бику”, а у Росії кажуть: “Що дозволено Юпітеру, не дозволено Петру”

Вимоги щодо виконання певних соціальних ролей визначаються у конкретних соціальних нормах і правилах, що регулюють діяльність і функціонування соціальних інститутів і організацій.

Соціальні норми – це сукупність принципів, правил, еталонів і вимог, встановлених суспільством, соціальними спільнотами чи уповноваженими суб’єктами для регулювання соціальних відносин, діяльності і поведінки людей на всіх рівнях і у всіх сферах людської життєдіяльності. Для їх виконання створюються системи соціальних санкцій, головним завданням яких є привести поведінку індивіда у відповідність до соціальних норм і принципів та застерегти людину від їх порушень. Тобто, санкції – це спосіб регулювання соціальних відносин і поведінки людей. Вони можуть бути:

позитивними санкціями – це заохочення (подяки, грамоти, грошові винагороди, тощо), та негативними – покарання, що передбачені законом, застереження, зауваження, тощо. Існують також правові, етичні, релігійні, сатиричні санкції, тощо.

Спрямованість особистості – це особливе ставлення людини до навколишньої дійсності і до самої себе, яка проявляється в цінностях, мотивах, потребах, установках, прагненнях, переконаннях та ідеалах. Спрямованість виявляється в соціальній поведінці особистості.

Найважливішим критерієм аналізу особистості і основним джерелом її соціальної активності є потреби. Потреби – це внутрішній психологічний стан людини, що стимулює людську діяльність на здобуття того, чого не вистачає. Іншими словами – це внутрішні стимули активності особистості, що забезпечують її існування і самозбереження. Американський соціолог Абрахам - Гарольд Маслоу (1908-1970) запропонував теорію потреб, поділивши їх на базові або постійні та похідні або змінювані.

Базові це: фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні людей, їжі, одязі, житлі, відпочинку); екзистенціальні (у безпеці існування, впевненості у завтрашньому дні, гарантованій праці); соціальні (у належності до спільноти, у спілкуванні, у турботі про інших та увазі до себе, тощо); престижні (у повазі з боку інших, у службовому зростанні, у високому соціальному статусі, тощо).

Духовні – у самовираженні через творчість, у розкритті та реалізації своїх здібностей тощо.

Потреби ще класифікують на природні, які характеризують людину як біологічну істоту (потреби їжі, житла, одягу, тощо) і потреби соціальні (духовної культури, спілкування і трудової діяльності, тощо).

З потребами тісно пов’язаний інтерес особистості, як конкретної форми усвідомленої потреби, а також мотиви і цінності орієнтації.

Мотиви – це усвідомлена потреба особистості у досягненні певних цілей. Вони бувають матеріальні, духовні, ідеологічні, релігійні, соціальні та інші.

Ціннісні орієнтації – це соціальні цінності, які визначають цілеспрямовану діяльність особистості і поділяються нею, тобто це – уявлення людини про найбільш важливі для неї цілі життя та діяльності, а також засоби їх досягнення.

Що стосується структури особистості з погляду З. Фрейда то це повинна бути в єдність 3-х елементів: підсвідомої психіки людини - “Воно” або “Id”. Перед свідомої чи розсудливої частини – Я (Ego) і свідомої “Над- Я” або “Super Ego”. Саме Супер Его і виконує оціночну та моральну функцію особистості, а підсвідоме завжди спрямоване на отримання лише задоволення.

Подібну схему структури особистості застосовував Дж. Мід, як представник уже відомої Вам теорії “символічного інтеракціонізму”.

Говорячи про соціологічні типи особистості, необхідно зазначити, що соціологія визначає такі типи особистості, як

ідеальний, що втілює в собі особливості соціального ідеалу суспільства;

нормативний, що представляє сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку певного суспільства;

і реально існуючий або модальний, тобто тип особистості, який реально існує на кожному конкретному етапі розвитку суспільства.

Найважливішими компонентами структури особистості є також пам’ять, культура, діяльність.

Пам’ять – це система знань, засвоєних особистістю в процесі життєдіяльності.

Культура особистості – це сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона керується в своїй діяльності, а діяльність особистості – це цілеспрямований вплив людини на об’єкт.

Тепер перейдемо до розгляду соціалізації особистості.

Це є головний процес, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством.

Отже, соціалізація – це процес інтеграції індивіда в суспільство шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості. Іншими словами – це процес засвоєння особистістю культурних норм та соціальних ролей в суспільстві. Саме завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідний спосіб мислення, взірці поведінки, тощо. Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціалізація дорослих).

Взаємодія індивіда та соціального оточення в процесі соціалізації відбувається шляхом соціальної адаптації та інтеріоризації.

Адаптація – це пристосування людини до соціального середовища, а інтеріоризація - це активна взаємодія індивіда з соціальним середовищем за свідомим вибором самої людини внаслідок чого відбувається процес включення суспільних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, що в свою чергу проявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі особистості.

З. Фрейд виділяє такі стадії соціалізації:

- імітація (спроба дитини копіювати і наслідувати поведінку дорослих);

- ідентифікація – засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як своїх власних;

- усвідомлення почуття сорому і провини, що корегуються чи придушують деякі моделі поведінки і дій.

Думки З. Фрейда пізніше були застосовані деякими соціологами, зокрема, Т. Парсонсом і до соціалізації дорослих в його теорії соціальної дії.

Соціалізація особистості відбувається завдяки агентам та інститутам соціалізації, що формують, спрямовують, стимулюють чи обмежують формування особистості.

Агенти соціалізації – це люди та установи, а також соціальні об’єкти, за допомогою яких людина соціалізується шляхом навчання, комунікації, виховання, залучення до культури.

Першим і найголовнішим агентом чи інститутом соціалізації є сім’я. Результати сімейного виховання у значній мірі визначають особистість і її подальше суспільне життя і діяльність. На певних стадіях соціалізації роль агентів виконують також дошкільні установи, навчальні заклади, армія, трудовий колектив, засоби масової інформації, громадська думка. Залежно від віку індивіда розрізняють 4 основних етапи соціалізації: соціалізація дитини, соціалізація підлітка (проміжна соціалізація), цілісна соціалізація в перехідному періоді від юності до зрілості (17 – 25 років) і соціалізація дорослих. На кожному з етапів існують так звані критичні періоди: для дитини перші 2 – роки і вступ до школи; для підлітка – перетворення на юнака; для юнака при переході його до зрілості (до 25 років); і для дорослих – при переході до самостійного життя, сімейного життя, трудової діяльності, виході на пенсію в старості. Завдяки соціалізації людина залучається до соціального життя, одержує і змінює свій соціальний статус і соціальну роль. Цікава думка щодо ролі соціального фактору у формуванні особистості належить відомому вченому хірургу кардіологу, одному із творців біокібернетики і штучного інтелекту, філософу Миколі Михайловичу Амосову, який описуючи природу людини, стверджував, що «Людина» - це стадна тварина з розвинутим розумом, здатним до творчості, яка за природою більше погана ніж добра і якщо вірити етологам гірше мавпи. Радикально переробити її природу можна лише генетичною хірургією, а можливості суспільного виховання є доволі обмеженими. На користь цього ствердження він наводить аргумент неістотності змін у мотивах людини за тисячоліття її розвитку і стверджує, що задоволення потреб залишається основним змістом її життя. Змінилось лише відношення та й то не у всіх. Головне ж залишилось: це їжа, розмноження(сексуальні потреби і репродукція), сім’я, спілкування, захист від небезпек, розваги, інформація. Для дуже небагатьох – творчість, керування іншими людьми.

Звичайно не потрібно применшувати значення соціального фактору. Амосов М.М. звичайно не правий, говорячи про створення ідеальних людей і їх вдосконалення чи ідеалізації взагалі. А звідси і одна із заповідей Божого Закону «Не сотвори себе кумира, Я кумир твой» говорить Иисус Христос.

І це потрібно запам’ятати кожному, щоб не помилятися і не розчаровуватись в людях, як це часто трапляється з багатьма: чи мова йде про політику, чи якогось керівника, близької людини, може навіть коханої людини,

Процес зворотної соціалізації називається де соціалізацією, в результаті чого особистість повністю або частково втрачає свій статус (психічні хвороби, тюремне ув’язнення ), а послідуюче відновлення особистісного і соціального статусу зветься ре соціалізацією.

І, насамкінець, завершуючи розгляд соціологічного вчення про особистість необхідно зауважити, що успішність інтеграції людини до сучасного суспільства обумовлюються певними його особливостями, які потрібно обов’язково враховувати. Це технічна і технологічна модернізація виробництва, яка вимагає знання комп’ютерних технологій, іноземних мов, фахової компетентності, творчості, постійної самопідготовки, високої освідченості, та адекватної оцінки суспільних процесів.

В той же час, в результаті зміни суспільного ладу і реформування економіки, політики і духовного життя людей, сучасне українське суспільство переживає період системної трансформації. Знання цих особливостей, а також теоретичних основ існуючих моделей економічної, політичної і тендерної соціалізації особистості набуває вирішального значення для адекватної взаємодії і соціальних взаємовідносин між особистістю і суспільством.

Тема 4. Особистість в системі соціальних зв’язків. Проблеми соціалізації особистості.

Семінар 3.

План

1. Основні напрямки дослідження особистості в соціології.

2. Проблема ідентифікації особистості в соціології.

3. Рольові теорії особистості. Теорія З. Фрейда.

4. Основні моделі та фактори соціалізації особистості.

Питання для самостійної та індивідуальної роботи:

1. Вплив виховання на становлення і соціалізацію особистості.

2. Сім’я, як головний інститут соціалізації особистості.

3. Соціальні регулятори та проблеми девіантної поведінки особистості.

4. Проблеми соціальної реабілітації і ресоціалізації особистості в Україні.

Читайте також:

1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
6. Адаптивні організаційні структури управління.
7. Активність особистості та її джерела, спрямованість особистості
8. Активність особистості та самоуправління
9. АКЦЕНТУЙОВАНІ РИСИ ОСОБИСТОСТІ
10. Аналіз асортименту й структури випуску продукції.
11. Аналіз динаміки і структури валового нагромадження.
12. Аналіз динаміки і структури витрат підприємства

Переглядів: 572