Структура економіки, її сутність та поняття

В цілому економіка - це процес суспільного відтворення, що історично склався у межах окремої країни. Вона являє собою сукупність взаємопов'язаних ланок та упорядкованих зв'язків, які забезпечують її стійкість, цілісність і динамізм.

Структуру економіки розглядають у вузькому і широкому понятті. У вузькому понятті - це комплекс галузей з виробництва товарів і послуг з відповідними технологічними і міжгалузевими зв'язками. В широкому понятті вона охоплює не тільки пропозиції виробництва, а й форми його організації та управління, механізм державного ринкового регулювання.

Структура економіки - це співвідношення між: сферами виробництва, яке виражає господарські пропорції, стан суспільного поділу праці. В ній виражена сукупність стійких зв'язків між елементами системи, що забезпечують її цілісність і тотожність самій собі, тобто збереження основних властивостей при різких внутрішніх і зовнішніх змінах. Структура суспільного виробництва вимірюється як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, чисельність працюючих, вартість основних фондів, асортимент продукції).

Структура виробництва характеризується такими пропорціями:

- відтворювальними — між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, у використанні валового внутрішнього продукту на заміщення спожитих засобів виробництвами, особистим споживанням і нагромадженням;

- галузевими — співвідношення між різними галузями економіки в регіонах і країні;

- територіальними — у розміщенні галузей виробництва в окремих регіональних економічних районах;

- зовнішньоекономічними — експорт і імпорт продукції різних галузей і регіонів у зарубіжні країни.

В умовах ринкової економіки проблеми її структури є важливим фактором зовнішньоекономічних відносин, це досить складне і багатопланове поняття. Воно включає в себе, насамперед, соціально-економічну структуру економіки, яка характеризується формами власності на засоби виробництва, і організаційно-економічну структуру, що визначається співвідношенням різних форм організації виробництва. Існує ще виробничо-технологічна структура, яка є формою внутрішньої організації продуктивних сил, тобто співвідношенням матеріального виробництва та сфери послуг, промисловості і сільського господарства, виробництва засобів виробництва та виробництва предметів споживання, добувних і обробних галузей економіки. Вона характеризується питомою вагою наукомістких та високоекономічних галузей виробництва — галузей з повільним оборотом капіталу (суднобудування, літакобудування, ракетно-космічна техніка тощо) та галузей зі швидким оборотом капіталу (виробництво товарів широкого вжитку, пріоритетні галузі агропромислового комплексу, сфери побуту, торгівлі, громадського харчування).

Для утвердження своєї власної структури система ринкової економіки потребує забезпечення багатоманітності форм власності та демонополізації економіки, перебудови її організації економічної структури, створення великої кількості самостійних товаровиробників, тобто організації ринково-конкурентного середовища. Це сприятиме перетворенню виробничо-технологічної структури економіки шляхом впровадження наукомістких та високотехнологічних виробництв, пріоритетного розвитку споживчого сектора економіки, тобто сільського господарства, легкої і харчової промисловості, соціальної сфери. Проте це не виключає розвиток важкої промисловості. Вона залишається базою для розвитку всієї економіки, у тому числі її споживчого сектора (автомобільна промисловість, виробництво складної побутової техніки). Наукові дослідження показують, що співвідношення між важкою промисловістю і виробництвом споживчих товарів в межах 45-50 % має становити важка промисловість, 55-50 % - предмети і товари споживання.

Структура економіки постійно розвивається, удосконалюється. Новий етап науково-технічної революції, що припадає на другу половину XX ст., зумовив глибоку структурну кризу в більшості країн світу і в першу чергу в розвинутих. Ця криза пов'язана з переходом економіки до нової фази соціально-економічного розвитку - від періоду індустріалізації до епохи постіндустріалізації.

Парадигма у змінах структурної перебудови на постіндустріальній основі передбачає перетворення елементів сфери послуг на компонент продукту матеріальної сфери (інформація, програмне забезпечення), галузевої структури економіки у міжгалузеві комплекси (агропромисловий, інвестиційний, територіальний виробничий комплекс тощо) з характерною функціональною роллю перенесення центра ваги структурних змін на якісний рівень .

Сьогодні відбуваються структурні зміни у самому матеріальному виробництві. Зокрема є істотна зміна співвідношення між видобувними, сировинними і обробними галузями шляхом переходу до ресурсозберігаючих технологій, істотного зростання інтелектуальних, наукомістких галузей, де високою є питома вага висококваліфікованої праці, новітніх технологій.

Нині позначається прискорене зростання питомої ваги сфери послуг у структурі суспільного виробництва. І це закономірний процес для всіх високорозвинутих країн. Він є показником високого рівня розвитку продуктивних сил, продуктивності суспільної праці. Це сприяє скороченню кількості працюючих у сфері матеріального виробництва, одночасно забезпечує створення такого обсягу матеріальних благ, який не лише задовольняє потреби населення своєї країни, але й забезпечує значний їх експорт в інші країни. Скорочення кількості працюючих у сфері виробництва дозволяє їх збільшення у сфері нематеріального виробництва. Дослідження показують, що у США 75 % від усіх працюючих зайняті у невиробничій інфраструктурі, у Європі - до 65-68%. Таке співвідношення між сферою матеріального виробництва та сферою послуг визначає якісно нову структуру та критерії ефективності.

Економіка України наприкінці XX ст. характеризується структурною кризою, яка поєднує в собі тривалу стагнацію в традиційно важливих галузях і секторах виробництва, тоді як нові галузі можуть розвиватися прискореними темпами. Співвідношення зайнятих у виробничій сфері до невиробничої становить до 65%. Це говорить про великі резерви щодо можливого використання трудових ресурсів через створення нових сфер виробництва. Для подолання структурних криз концентрація ресурсів вважається наиперспективнішою на підприємствах уражених кризою галузей, за рахунок економії на витратах, підвищення рентабельності виробництва, його реструктуризації і технологічного оновлення.

Упродовж останнього періоду в Україні спостерігається трансформація структури економіки через структурну кризу, а саме стадія структурного спаду з усіма характерними ознаками, тривале падіння ефективності виробництва, зокрема продуктивності праці та норми прибутку в матеріальному виробництві. У сфері послуг ці тенденції проявляються менше, а норма прибутку зростає, що означає перерозподіл ресурсів виробництва на її користь, зростання ролі індивідуального виробництва.

Проте у структурній кризі стадія спаду поступово змінюється піднесенням. Базою для такого переходу має бути стратегія державного структурного регулювання. Досвід розвинутих країн стверджує, що метою структурної трансформації повинен бути безперервний розвиток продуктивних сил суспільства на базі зростання, а також економічного обґрунтування і соціального справедливого розподілу прибутку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економіка України як єдиний народногосподарський комплекс	\|	Регіональні особливості галузевої структури економіки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.