• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Еволюція економічних принципів природокористування

План викладу матеріалу

Тема 14. Наукові засади раціонального природокористування.

Розділ ІV. Економіка природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

14.1. Еволюція економічних принципів природокористування

14.2. Еколого-економічні засади раціонального природокористування

14.3. Напрями раціонального природокористування в галузях народного господарства

За останні роки минулого століття, і вже нового XXI ст., природокористування та охорона навколишнього середовища набули винятково важливого значення для забезпечення життєдіяльності і здоров'я людей. Це пояснюється закономірностями впливу антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище, яке вивчає прикладна екологія. Вчені і спеціалісти розглядають три основні напрями прикладної екології: раціональне природокористування, захист навколишнього середовища від забруднень антропогенного походження та забезпечення екологічної безпеки і стабільного функціонування природних екосистем.

Вплив антропогенних факторів на біосферу землі спричинив ви­никнення небажаних негативних явищ, таких як кислі дощі, глобаль­не потепління на планеті, руйнування озонового шару атмосфери, спустелювання, знеліснення, забруднення природного середовища різними токсичними речовинами, що врешті призвело до деградації екосистеми та глобальної екологічної кризи в біосфері Землі.

Кризовий екологічний стан спричинений також надто низьким рівнем екологічної науки, освіти та виховання, які зумовили відповід­но низький рівень культури і свідомості людини у ставленні її до при­роди та неспроможність спрогнозувати катастрофічні наслідки такої антропогенної діяльності.

Починаючи з 60-х років минулого століття спостерігається актив­ний рух суспільства на захист довкілля від антропогенних забруднень, за підвищення рівня культури й свідомості у ставленні до природи, інтенсивними темпами розвиваються наукові дослідження з екології. Тому в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, запроваджено вивчення екології на всіх рівнях освіти та загальне екологічне вихо­вання населення.

Одним із основних завдань прикладної екології є створення таких методів і засобів формування та управління природними й природно-антропогенними екосистемами, які забезпечили б їх функціонування, не порушуючи динамічної рівноваги в природі та механізмів саморегуляції біосфери.

За останні роки в нашій державі сформовані дос­татньо міцні основи екологічного законодавства, здійснені структурні реформи у сфері охорони навколишнього середовища та використан­ня природних ресурсів, закладений концептуальний базис нової еко­логічної політики та запропоновано конкретні механізми її діяльності. З огляду на глобалізацію проблем раціонального природокористу­вання необхідно спільними зусиллями всього світового співтовари­ства вирішувати питання подолання світової екологічної кризи, що невпинно зростає.

При наявності значної кількості екологічних проблем різного рівня складності та вкрай обмежених ресурсів, доступних для їх вирішення, до національних пріоритетів охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів зараховують:

- формування збалансованої системи природокористування і адекватної структури перебудови виробничого потенціалу вітчиз­няної економіки;

- екологізацію технологій в промисловості, енергетиці, будів­ництві, сільському господарстві, на транспорті;

- забезпечення біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи.

Розробка політики в галузі охорони довкілля та раціонального й ощадного природокористування є невід'ємною від запровадження голов­них механізмів її реалізації - екологічних програм, що спрямовані на поліпшення якості повітря, води, на розвиток заповідної справи, на ство­рення єдиної екологічної мережі запровадження і дотримання прин­ципів збалансованого розвитку.

Екологічна політика держави реалізується через цільові національні, державні та регіональні програми. Так, наприклад, у Національній енер­гетичній програмі України до 2030 р. прийнято стратегію екологізації паливно-енергетичного комплексу (ПЕК). Ця програма базується на концепції поетапного здійснення процесу екологізації залежно від пріоритетності заходів та їхньої еколого-економічної ефективності.

У рамках цієї стратегії виділено три основні напрями в процесі екологізації ПЕК України.

Перший- значне зменшення і, по можливості, часткова ліквідація викидів, стоків та інших негативних впливів підприємств ПЕК на природне середовище і населення за рахунок економії загального споживання електричної та теплової енергії і істотного зменшення у зв'язку з ним обсягів споживання енергоносіїв (органічного та ядерного палива) й використання небезпечних для природного середовища технологій їх видобутку і переробки.

Другий - стратегія екологізації розвитку АПК України передбачає:

- формування високопродуктивних і екологічно стійких агроландшафтів;

- гармонійне поєднання механізмів дії економічних законів і законів природи в межах території з урахуванням лімітуючих факторів інтенсивності антропогенного навантаження на сільськогосподарські угіддя, біологічні ресурси та ландшафти;

- впровадження вимог щодо екологічної безпеки в систему сільськогосподарського природокористування;

- забезпечення екологічно обґрунтованого поводження з пестицидами та агрохімікатами;

- формування механізмів економічної, адміністративної та кримінальної відповідальності природокористувачів за порушення еко­логічних вимог;

- розробку природоохоронних заходів на основі вимог міжнарод­ного законодавства та підвищення його ролі в практиці сільськогос­подарського природокористування;

- створення системи економічних стимулів виробництва еколо­гічно чистої сільськогосподарської продукції на основі технологій біо­логічного землеробства;

- підтримання сприятливого в екологічному відношенні довкілля, інфраструктури та умов для праці, відпочинку і фізичного розвитку сільського населення;

- виведення з використання малопродуктивних сільськогоспо­дарських угідь, насамперед у регіонах з високою розораністю земель.

Третій напрямок — екологізація розвитку водогосподарського забезпечення потреб народного господарства. Вона має здійснюватись відповідно до Загальнодержавної програми водного господарства країни, яку Верховна рада прийняла у 2002 р. як Закон України. Метою цієї Програми є:

- еколого-економічна і санітарно-гігієнічна регламентація та державне управління водокористуванням з наданням пріоритету збереженню водних ресурсів, підтриманню сприятливих умов функціонування ландшафтів водозбірних басейнів і екологічного стану водних об'єктів;

- екологічно збалансований за водним фактором розвиток регіонів з урахуванням стану і прогнозних змін водних ресурсів;

- планування і впровадження методів водокористування, охорони вод, відтворення водних ресурсів, що базуються на басейнових принципах управління;

- утвердження пріоритетності економічних важелів у процесі регулювання господарських аспектів водокористування, оптимальне їх поєднання з організаційними і правовими заходами;

- запровадження водозберігаючих та енергозберігаючих технологій у різних галузях економіки;

- включення до загальнонаціональних стратегічних пріоритетів розвитку системи раціонального водокористування для соціальної сфери;

- запровадження комплексного підходу до територіальної організації виробництва, земле- і водокористування залежно від водоресурсного значення того чи іншого басейну;

- впровадження програмно-цільового методу планування, прогнозування та організації водогосподарської діяльності;

- дотримання чинних міжнародних договорів та співробітництві з сусідніми державами у питаннях використання й охорони водних ресурсів, запобігання шкідливій дії води на прикордонних водних об'єктах;

- широке залучення громадськості до процесів обговорення, планування, контролю використання водних ресурсів.

Україна сьогодні має законодавчо визначені у програмних документах стратегії екологізації розвитку базових галузей і секторів економіки. Проблема полягає в забезпеченні їхньої дієздатності, відпрацюванні механізмів реалізації. Це можна вирішити тільки шляхом створення потужних секторальних (корпоративних) систем екологічного управління за міжнародними стандартами і європейським регламентом з відповідними ефективними механізмами.

Як відомо, розвиток науково-технічного прогресу в країнах світу відбувається нерівномірно. У зв'язку з цим все ширше здійснюватиметься міжнародне кооперування в науково-технічній галузі з метою залучення до сучасного технічного прогресу більш відсталих в технічному відношенні країн. Вже сьогодні розпочалось широкомасштабне кооперування вчених у галузі охорони біосфери від антропогенних забруднень у рамках програми «Людина і біосфера».

Екологічна політика України буде ефективною, якщо при її формуванні і реалізації послідовно і до кінця буде витриманий критерій реальності. Як показує досвід, між законодавчо-нормативним забезпеченням цієї політики та її практичною реалізацією зберігається ще досить велика дистанція. З урахуванням цього і має будуватися тактика природоохоронних дій на найближчі роки. Головна її мета - в процесі економічного розвитку не допустити погіршення екологічної ситуації. Таким чином, основними напрямками екологічної політики мають стати:

- екологізація економічних реформ і управління;

- екологізація людської свідомості в процесі розвитку;

- формування ринку екологічних послуг.

Реалізація зазначених пріоритетних напрямків екологічної політи­ки має базуватися на відповідному методологічному підґрунті, що вимагає внесення певних коректив у саму ідеологію управління еко­логічною безпекою, а саме:

А) своєму прямому призначенню має відповідати механізм еколо­гічної відповідальності суб'єктів господарювання за стан довкілля, який побудований на принципі «Забруднювач платить». Саме цей принцип проголошений у нас як основний економічний постулат на­ціональної екологічної політики. Нині розвиток суспільства залежить від рівня економічного стану та рівня свідомості і суспільство виму­шене платити за свій матеріальний достаток ціною високого екологічного ризику для здоров'я населення, яке не завжди це усвідом­лює;

Б) першочергової уваги заслуговує питання пошуку дієвих засобів імплементації екологічних благ в систему суспільних цінностей. Еко­логічно безпечне середовище в людській свідомості має посісти чільне місце поряд із традиційними матеріальними та духовними потре­бами. Разом з тим потрібно зробити екологічні блага більш доступ­ними для широких верств населення;

В) у складних економічних умовах результативність екологічної політики зростає, якщо до її реалізації будуть задіяні вже створені ринкові інститути та механізми регулювання суспільних процесів. Варто зауважити, що з арсеналу сучасної екологічної політики фак­тично випав недержавний сектор економіки. Тому актуальним є пи­тання запровадження ефективних механізмів стимулювання підприє­мницьких структур та приватного бізнесу до участі у вирішенні еко­логічних проблем. У цьому напрямку необхідно встановити правила розподілу відповідальності між: державними органами і приватизо­ваними підприємствами за вже завдані збитки навколишньому сере­довищу. Екологічний фактор має знайти своє відображення у вар­тості об'єктів, які приватизуються, з метою здійснення необхідних природоохоронних заходів;

Г) назріла необхідність створити ефективні механізми встанов­лення суб'єктів відповідальності за екологічні порушення минулих років та розподілу зобов'язань щодо їх ліквідації та відшкодування нанесених збитків;

Д) важливою формою активізації екологічної політики мають ста­ти регіональні екологічні програми, спрямовані на вирішення найбільш гострих природоохоронних проблем. Лише усвідомлення того, що стан довкілля й екологія в цілому співвідносяться між: собою як при­чина і наслідок, і що саме вони у сукупності - фундамент, на якому ґрунтується та розвивається соціально-економічна система держа­ви, дозволить вирішити проблему мобілізації екологічних чинників в ім'я сталого соціально-економічного розвитку і прогресу.

Нині суспільство має реальну можливість переломити негативні тенденції та здійснювати радикальне поглиблення ринкових реформ, зокрема через урахування екологічного чинника. Це передбачає реалізацію політики цілеспрямованого сприяння розвитку ефективних вітчизняних виробництв, становленню національного екокапіталу, активній підтримці створення в Україні сучасної конкурентоспроможної екологобезпечної економіки. її формування вимагає насамперед активізації ролі держави у цьому напрямку із залученням усього арсеналу ринкових інструментів при одночасному активному здійсненні інституціональних перетворень, спрямованих на зростання ефективності й конкурентоспроможності вітчизняних підприємств. Необхідним є встановлення ефективної системи контролю за діяльністю природних монополій, розробка механізмів адаптації міжнародних вимог щодо оздоровлення навколишнього природного середовища та втілення їх у національних природоохоронних стандартах.

Читайте також:

1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
2. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
3. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
4. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
6. АНАЛІЗ ЛІНІЙНИХ МОДЕЛЕЙ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАДАЧ
7. Аналіз макроекономічних показників
8. Аналіз основних техніко-економічних показників діяльності підприємств будіндустрії
9. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
10. Антимонархічна революція 1952 р. в Єгипті.
11. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
12. БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Переглядів: 1647