• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Історичні аспекти світового розвитку профорієнтації.

План

Тема І.1. теоретичні ЗАСАДИ професійної орієнтації

МОДУЛЬ І. НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ професійної орієнтації

1. Історичні аспекти світового розвитку профорієнтації.

2. Становлення і розвиток профорієнтації в Росії й Україні.

3. Мета і завдання профорієнтації.

4. Методологічні основи профорієнтації.

5. Тенденції і принципи профорієнтації та їх взаємозв’язок. Рекомендації ЮНЕСКО щодо профорієнтації.

6. Діагностичний, виховний і розвивальний характер профорієнтації.

7. Концепція державної системи професійної орієнтації населення в Україні (самостійна робота).

Література: 10, 31, 38, 39, 46, 53, 55, 68, 69, 95, 96, 108, 109, 126, 206, 225, 240, 243.

У світі нараховується велика кількість різноманітних професій. Одні виникли багато років тому, інші вже в наш час. Великим поштовхом до виникнення нових професій і докорінної зміни старих стала науково-технічна революція, яка проникла у всі сфери життя людства. Питання “Ким бути?” є життєво важливим. Відповідь на нього впливає на все подальше життя людини. Не розгубитися, правильно зорієнтуватися, знайти своє місце в океані професій важко, особливо молодій людині, яка закінчила школу. Вона повинна зупинити свій вибір на професії, яка є важливою для людства і яка відповідає її можливостям і вподобанням. У цьому зацікавлені і особистість, і суспільство. Допомогти знайти своє місце в житті допомагає професійна орієнтація.

З історії ми знаємо, що з часу свого виникнення людство пережило великі зміни. кожна загальноекономічна формація характеризується своїми рисами і особливостями. У період первіснообщинного ладу людина була знайома з дуже вузьким колом професій. Люди робили те, що було необхідно для підтримання життя. Вони полювали, шукали їстівні корінці, одомашнювали тварин, виготовляли найпростіші знаряддя (сокири з каменю, стріли). В одних це виходило краще, в інших – гірше. З’явилися найкращі мисливці, зброярі, гончарі, дроворуби. Почався процес поділу праці. Процес природно-історичний, об’єктивно обумовлений. Головним розподільником були умови, в яких жили племена. Одні сіяли хліб, другі випасали тварин, треті полювали, займалися гончарною справою. Кожна людина в племені виконувала роботу, яка відповідала її здібностям. Сильні брали на себе ті функції з полювання диких тварин, які не могли виконати слабші, спритні робили те, що не могли сильні.

Подальший розвиток процесу поділу праці висував на видне місце його соціальну значимість. Виникнення відмінностей між містом і селом, розумовою і фізичною працею створювало ієрархію професій, роз'єднувало суспільство на антагоністичні групи, окремі види праці в становій класовій структурі суспільства. Ремісники, кустарі щорічно виконували ту саму роботу. Свій досвід, вправність, майстерність вони отримували від батьків і передавали своїм дітям. Життєвий шлях дитини був визначений із самого народження. Прагнення і можливості людини не збігалися, соціальні обмеження були вирішальними у виборі професій.

У докапіталістичних суспільно-економічних формаціях право на заняття розумовою працею, на вибір ключових професій у сфері економіки, політики належало винятково представникам класу заможних, еліти суспільства. Фізичною працею займалися лише раби, кріпаки. прості люди змушені були займатися важкою роботою для того, щоб жити.

Народження капіталізму характеризується бурхливим розвитком великої машинної індустрії, виникненням мануфактури. Відбувається подальший розвиток праці, з'являються нові професії, змінюється зміст старих. Від робітника вимагалося виконання окремої операції, реалізуючи при цьому окрему конкретну здібність. Робітник стає придатком машини, виконавцем некваліфікованої праці, позбавленим творчості й ініціативи. Праця не приносить радості, задоволення. Вона виконується робітником для того, щоб прогодувати себе і родину. Мануфактура однобічно розвиває здібності людини, унеможливлює перехід від одного виду праці до іншого.

Стихійний процес класифікації та розподілу робітників на групи призводить до того, що багато хто займається справою, котра не відповідає їх психологічним особливостям. У міру подальшого поділу праці, створення і використання нових, удосконалених знарядь праці, ця проблема ставала все гострішою. Змінилися і зросли вимоги, які висували професії до людини. Керування дорогою технікою вимагало вмілого та ощадливого поводження з нею. Аварії наносили великих збитків.

Зросли витрати на навчання і професійну підготовку робітників, тому помилки у підборі робітників, відсів нездатних, підготовка малокваліфікованих працівників наносили великий економічний збиток. До того ж приріст робочої сили, кількість нещасних випадків, як з'ясувалося, були зумовлені тим, що при прийомі на роботу нових людей не враховувалися їх індивідуальні здібності, не перевірялася їх відповідність вимогам, що висувались цими професіями.

Прагнення великих прибутків, конкурентна боротьба, як зовнішня так і внутрішня, спонукали капіталістів до пошуку нових шляхів підвищення ефективності використання робочої сили, посилення експлуатації робітників. Введення нормування праці, диференційованої оплати призвело до значної інтенсифікації праці, до виникнення залежності величини заробітної плати від зусиль робітника.

Інтенсифікація праці стала причиною використання додаткових резервів росту її продуктивності, раціональної організації, розумного використання індивідуальних здібностей людини.

Працями багатьох дослідників була доведена економічна доцільність такого раціонального розподілу людей, коли “кожна людина на своєму місці” і капіталісти різних країн стали охоче фінансувати організації, які займалися проблемами вивчення особливостей робітника і наступним їх підбором для виконання визначених трудових операцій. Робота, проведена цими організаціями, стала початком спеціально організованої роботи з професійної орієнтації. Але елементи профорієнтації можна знайти в багатьох прадавніх країнах, що й покажемо на деяких прикладах.

Історія виникнення деяких елементів оцінки профпридатності людини сягає прадавніх часів. Це стосується, в основному, діагностики знань, умінь і здібностей. Ще в середині ІІІ тисячоліття до н. е. в древньому Вавилоні проводили випробування випускників шкіл, які готували писців. Завдяки широким для тих часів знанням професійно підготовлений писець був центральною фігурою месопотамської цивілізації: він умів вимірювати поля, ділити майно, співати, грати на музичних інструментах. Під час випробувань перевіряли його вміння орієнтуватися у тканинах, металах, рослинах, а також знання всіх 4-х арифметичних дій.

У прадавньому Єгипті мистецтву жерця навчали лише тих, хто витримав систему певних випробувань. Спочатку кандидат проходив процедуру, яку можна було б зараз назвати співбесідою. При цьому з’ясовували біографічні дані, рівень освіти, оцінювали зовнішність, вміння вести бесіду. Потім перевіряли вміння працювати, слухати, мовчати. Для тих, хто не був впевнений у своїх здібностях до навчання, хто сумнівався у можливості витримати тягар тривалого періоду освіти проводили випробування вогнем, водою, загрозою смерті. Цю сувору систему випробувань і відбору успішно подолав відомий стародавній вчений Піфагор. Повернувшись після навчання до Греції, він заснував свою школу, допуск до якої відкривався після серії різноманітних випробувань, подібних до тих, які він пройшов сам. Піфагор підкреслював важливу роль інтелектуальних здібностей, образно стверджуючи, що “не з кожного дерева можна виточити Меркурія”, і тому великого значення надавав діагностиці в першу чергу саме цих здібностей. Він також звертав увагу на сміх і ходу молодих людей, стверджуючи, що звичка посміхатися є дуже гарним показником характеру людини. Він уважно ставився до рекомендацій батьків і вчителів, ретельно вів спостереження за кожним новачком, після того, як останнього запрошували вільно висловлюватися і, не соромлячись, сміливо заперечувати думку співрозмовника.

У ІІІ тисячолітті до н. е. в Китаї існувала розповсюджена професія і посада урядового чиновника. Відповідно й тут ми знаходимо елементи профвідбору. Церемонія відбору на посаду відбувалася урочисто і помпезно. Державні іспити на отримання цієї посади в китайському суспільстві сприймалися майже як свято. Тему для них зачасти висував сам імператор, він також проводив безпосередню перевірку знань на заключному етапі багатоступеневого відбору претендентів.

Інші приклади ми знаходимо у стародавній історії Спарти, Афін, Риму. В Спарті була створена та успішно існувала система відбору і виховання воїнів, в Римі – відбору і навчання гладіаторів. “Люди, – писав Платон, Ї народжуються не схожими один на одного, їх природа є різною і здібності до тієї чи іншої справи також…, тому все можна зробити в більшій кількості, краще й легше, якщо виконувати одну будь-яку роботу у відповідності до своїх природних задатків”.

В Афінах визнавалось, що могутність держави великою мірою залежить від здібностей осіб, які керують. У роботі Платона “Держава” на питання про те, яких керівників необхідно вибирати, Сократ відповідає: “Необхідно надавати перевагу найнадійнішим, наймужнішим і по можливості найпристойнішим; але крім цього, необхідно знаходити не лише людей шляхетних і суворої вдачі, але й тих, які володіють також властивостями, які підходять для такого виховання. У них повинна бути велика схильність до наук і швидка кмітливість (тямущість)... Треба шукати людину з доброю пам’яттю, незалежно стійку і в усіх відношеннях працелюбну”.

В індійських ведах періоду між 900 і 600 рр. до н. е. згадуються ювеліри, металоплавильники, канатники, майстри з плетіння кошиків, ткачі, фарбувальники, теслі, гончарі, домашні робітники всіх категорій, акробати, танцюристки, професійні актори, купці, тобто професії на які проводився відповідний відбір.

Подібних даних є дуже багато, але ще більше ми не знаємо (стародавня Атлантида тощо), і всі вони вказують на те, що елементи профдіагностики та профвідбору, як ми їх називаємо зараз, виникли і використовувалися дуже давно. Якщо виходити з положення, що профдіагностика і профвідбір є складовими системи профорієнтації, то можна сказати, що профорієнтація виникла дуже давно.

Але, якщо зараз подивитись на профорієнтацію як на суспільний процес, систему, яка включає не лише відмічені вище профдіагностику і профвідбір (добір), а також профпросвіту, профактивізацію, профконсультацію, соціальну профадаптацію, профпереорієнтацію, професійне виховання і професіографію, то буде зрозуміло, що профорієнтація як науково усвідомлена діяльність людини змогла з’явитися лише тоді, коли почала набирати силу тенденція диференціації та інтеграції окремих наук і наукових напрямів, тобто пізніше. З цього випливає, що наведені вище приклади необхідно розглядати як вказівку не на історію, а на передісторію виникнення профорієнтації. Історія почалась набагато пізніше, в період докорінної зміни суспільного устрою під натиском розвитку великої машинної індустрії, тобто в період розвитку капіталізму з його неминучими супутниками – підвищенням інтенсивності виробничих процесів, зростанням ролі спеціалізації і професіоналізації праці, а також з вимушеною необхідністю здійснення професійної підготовки великих мас робітників. Саме в цей час визначалась практична потреба у залучені робочої сили до її навчання і поділу на різні трудові операції у відповідності до індивідуальних відмінностей і здібностей людей. З’являються відповідні наукові праці з цього питання. Першою спробою наукового дослідження проблеми вивчення індивідуальних відмінностей у здібностях з метою професійного відбору стала праця лікаря Хуана Уарте “Дослідження здібностей до наук” (1575 р.). Перша ж наукова книга з профорієнтації вийшла у 1849 році у Франції і мала назву “Посібник з вибору професії”.

Засновником наукового вивчення індивідуальних відмінностей вважається англійський вчений Ф. Гальтон, який у 1883 році запропонував тестові випробування для виявлення широкого спектру здібностей з метою професійного відбору. З цією метою він скористався проведенням у Лондоні Міжнародної виставки медичного обладнання і засобів з охорони здоров’я (1884 р.). На виставці він продемонстрував ряд психодіагностичних приладів, за допомогою яких можна було перевірити свої фізичні здібності, деякі фізичні можливості організму і психічні властивості – всього 17 показників: зріст, вага, об’єм легень, станова сила, сила кисті і сила удару, запам’ятовування об’єктів, розрізнення кольорів, гострота зору та інше. За повною програмою було обстежено 9337 чоловік. Подальші дослідження в профорієнтаційній практиці були спрямовані на вдосконалення психодіагностичних процедур, щоб з їх допомогою орієнтувати людину на ті види діяльності, які найкраще підходять їй.

Перші кроки в галузі профконсультації були зроблені Дж. Девісом, який у 1898 році почав консультувати учнів середніх шкіл Детройта (США) з питань вибору професії. У січні 1908 року в м. Бостон розпочало роботу перше бюро профорієнтації молоді для надання допомоги підліткам у визначенні їх життєвого трудового шляху. Діяльність цього бюро прийнято вважати початком професійної орієнтації, яка ґрунтувалася на новій галузі науки – психології професій. Через рік бюро встановило безпосередній зв'язок зі школами Бостона, намагаючись об’єднати консультаційні та інформаційні аспекти профорієнтації. Незабаром аналогічне бюро відкрили у Нью-Йорку. До їх завдань входило вивчення вимог, які висуваються до людини різними професіями, детальніше вивчення здібностей школярів. Бюро працювало у контакті із вчителями, використовуючи тести та анкети. Досвід діяльності цих бюро набув широкого розповсюдження в США, Іспанії, Фінляндії, Швейцарії та інших країнах.

У своїй роботі бюро керувалися наступними положеннями:

- за своїм значенням вибір професії можна прирівняти до подружнього вибору;

- професію краще вибирати, ніж покладатись на щасливий випадок;

- ніхто не повинен вибирати професію без ретельного обдумування, без опори на профконсультацію;

- молодь повинна ознайомитись з якомога більшим числом професій, а не братися відразу ж за “зручну” або випадково отриману роботу;

- вибір професії протікає тим успішніше, чим уважніше профконсультант вивчить особливості особистості оптанта, фактори успішного вибору і світ професій.

Один із засновників цього бюро соціолог Френк Парсонс виділив три основні фактори успішного вибору професії:

– правильна самооцінка нахилів, здібностей, інтересів, прагнень, можливостей та обмежень (розуміння самого себе);

- знання того, що потрібно для успішної діяльності за кожною із вибраних професій (знання вимог і розуміння умов для досягнення успіху в роботі – позитив і негатив, винагорода, перспективи тощо);

- вміння співставляти результати самооцінки із знаннями вимог професій.

Сам термін “професійна орієнтація” належить також Ф.Парсону, який вважається засновником профорієнтації.

У цей же час в Англії було прийнято закон, який давав право з дозволу міністра освіти відкривати установи, де учням до 17 років надавали б допомогу у виборі професії: порадою чи довідкою, часто практичного характеру (інформація про стан ринку праці, про умови праці з тієї чи іншої професії і т. д.). У 1911 році тут було видано циркуляр, який регулював спільну роботу бірж праці та шкільних установ. У містах згідно циркуляру створювались так звані комітети з надання порад у виборі професії і аналогічні комітети у школах. Комітети звертались до учнів перед закінченням школи, а також до їх батьків з особливим листом, який містив вказівки про важливість вибору професії. Водночас школа пропонувала учню не втрачати зв’язок з нею після закінчення курсу навчання. У деяких містах випускник протягом 3 років після закінчення школи знаходився на обліку, у вузі і на роботі його відвідував один із шкільних радників.

Великої популярності набула надалі система Ф. Тейлора. Він розробив методи хронометражних спостережень і аналітичної оцінки робіт, об’єднав в одну систему нормування праці, її оплату, організацію робочого місця, регламентовані перерви і три види відбору: знарядь праці, прийомів праці, виконавців.

У США в цей період головний акцент робився на профвідбір. Велику увагу цьому приділяв директор профорієнтаційної лабораторії Гарвардського університету професор Г. Мюнстерберг. Він, разом з В.Штерном (Німеччина), практично є засновником психотехніки – галузі психології, яка включала у сферу своїх досліджень різноманітні проблеми застосування психології до вирішення практичних питань, пов’язаних з трудовою діяльністю людини. На замовлення телефонної компанії він вивчив придатність кандидатів до професії телефоністки. На той час телефоністка повинна була виконувати до 150 з’єднань за годину, тобто кожні 10 секунд потрібно було з’єднувати абонентів, а для цього необхідно було виконати 14 окремих психофізичних актів. Багато телефоністок такого навантаження не витримували і звільнялись з роботи. Це було невигідно підприємцям. Тому й виникла необхідність розробки рекомендацій з профвідбору кандидатів на посаду телефоністки за їх психофізіологічними якостями. В результаті плинність кадрів різко скоротилась.

На замовлення “Американської спілки з розробки законів про працю” Г. Мюнстерберг розробив також методику профвідбору для професії водіїв трамваїв. При цьому він виходив з того, що випробування повинно відповідати умовам професійної роботи. Якщо, наприклад, робота вимагає уважності, то недостатньо випробувати увагу взагалі, а слід помістити оптанта в такі умови, щоб напруження уваги і реакції оптанта під час роботи відповідали умовам його дійсної діяльності. Він вважав за можливе випробовувати увагу кандидатів для роботи вагоноводами шляхом перегляду ними картонної картки, яка рухається, із зображеними на ній знаками. В результаті було встановлено, що хибні маневри вагоноводів у більшості випадків залежать не від перевтоми, а від психофізіологічних властивостей особистості.

Методика вивчення професійної придатності телефоністок і вагоноводів згодом поширилась і в інші країни. Але вона була недосконала. Досвід її застосування показав, що поведінка оптантів суттєво відрізняється від дійсної поведінки вагоноводів. Стіл, на якому проводились випробування, не міг замінити вулицю. Тому форма випробувань кандидатів на цю посаду була змінена: піддослідний повинен був реагувати поворотом дійсного важеля в той чи інший бік на появу світових подразників, які йшли від розташованих на відстані 6-8 м від нього попереду, справа і зліва лампочок. Розрізи нескінченного поясу, подібного до полотна дороги, надавали відповідне дійсним умовам роботи очікування можливих перешкод, поворотів і т. д., лише при умові, якщо під цими розрізами засвітиться лампочка подразнення.

Перша світова війна (1914-1918 р.р.) викликала подальше розширення потреб у визначенні профпридатності: вона вимагала прискореного підбору і підготовки осіб, які мають потрібні для військової справи інтелектуальні і фізичні властивості, що визначалися за допомогою психофізіологічних тестів і в першу чергу тестів інтелекту.

Інтенсивне технічне переозброєння промисловості провідних капіталістичних держав, розвиток принципово нової (у тому числі військової) техніки на початку ХХ століття, актуалізували проблему “людина – техніка”. Все гостріше усвідомлювалося, що не кожний бажаючий може керувати складною технікою – для цього необхідні знання, здібності і необхідні навички. За даними англійської статистики, у період Першої світової війни лише 2% втрат авіації були безпосередньо пов’язані з бойовими операціями, 8% було втрачено через дефекти матеріальної частини. Більш за все – 90% втрат – викликано професійною непридатністю тих, хто керував літаками. “Всім стало зрозуміло, – писав Г. Мюнстерберг, – що ніяке марнотратство цінностей не має такого згубного характеру, як марнотратство живих сил народу, які поділяються у повній залежності від випадку…, що зовсім не звертається увага на необхідну відповідність між працею і робітником”. Війна суттєво загострила інтереси до питань співставлення здібностей людини з вимогами професій. Тим самим був підготовлений ґрунт для розгортання науково-дослідних робіт за тестовим методом оцінки особистості. У США було створено перший варіант так званого групового тесту GATB, який дозволяв швидко оцінювати придатність призовників до військової служби в різних родах військ. Створений тест розглядався як психологічна зброя, тому всі випробування, масштаб досліджень та результати їх зберігалися у таємниці. На основі досліджень проводились відрахування “непридатних осіб”, призначення на “чорнові роботи” нездатних до строю, комплектування унтер-офіцерських і офіцерських шкіл, вирівнювання частин за рівнем інтелекту, набір в спецчастини і т. д.

У Німеччині в 1922 році було прийнято закон про систему профорієнтації і консультації й на його основі було затверджено положення, яке визначило принципи керівництва цією системою. Згідно положення бюро профорієнтації, які створювалися, як правило, при біржах праці, повинні були:

- проводити планомірну підготовку підлітків до вибору професії, для чого підтримувати тісні зв’язки зі школою (на практиці ця робота розпочиналась за 4-5 місяців до закінчення школи);

- надавати поради та інформацію, щодо вибору професії та її зміни;

- проводити психологічні спостереження;

- доповнювати рекомендації направленням на роботу або на професійне навчання.

Таким чином у першій чверті ХХ століття в Англії, Бельгії, Німеччині, Іспанії, США, Італії, Франції, Швейцарії та інших країнах були створені великі спеціалізовані інститути з профорієнтації, які підтримувалися державою. У Франції ці установи одержали урядову підтримку. До тогочасних відносяться роботи з профорієнтації таких вчених як О. Ліпмана, Ж. Амара та інших. Надалі профорієнтація розвивалась, формувалися її нові напрями – особливо у зв’язку з накопиченням відомостей про характеристики професій і формуванням різних психодіагностичних концепцій (Х.Гарднер, Р.Кеттел, Р.Амтхауер). Низкою психологічних досліджень (П.Лазарсфельд, Ш.Бюллер, Е.Гінзберг, С.Аксельрод, Дж.Херма) було доведено, що на вибір сфери праці впливають різні суб’єктивні фактори і що рішення про професійне майбутнє безпосередньо залежить від загального розвитку особистості. Зарубіжними дослідниками було виділено три періоди, які характеризуються різними основами для вибору професії: фантазії (4-10 років), активних проб (11-17 років), реалістичного вибору (18-24 роки). Професійна орієнтація все частіше почала розглядатися як складне і багатопланове явище, в якому поєднуються економічні процеси з соціальними, освітянські – з психологічними (С.Фукуяма). Почала складатися нова концепція профорієнтації – виховна (А.Валлон, Р.Заззо, А.Леон).

Детальніше про системи профорієнтації в різних країнах ми поговоримо пізніше.

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. III.Цілі розвитку особистості
3. III.Цілі розвитку особистості
4. III.Цілі розвитку особистості
5. Iсторiя розвитку геодезичного приладознавства
6. V Потреби та мотиви стимулюють пізнання себе та прагнення до саморозвитку.
7. VІІІ. Проблеми та перспективи розвитку машинобудування.
8. А. В. Петровський виділяє три стадії розвитку особистості в процесі соціалізації: адаптацію, індивідуалізацію і інтеграцію.
9. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
10. Агроекологічні проблеми розвитку і шляхи їх розв'язання
11. Альтернативність у реалізації стратегії розвитку підприємства
12. АНАЛІЗ ПЕРСПЕКТИВНИХ НАПРЯМІВ|направлень| РОЗВИТКУ МЕТОДІВ РОЗПІЗНАВАННЯ

Переглядів: 3157