Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Становлення і розвиток профорієнтації в Росії й Україні.

У Російській імперії, до складу якої входила значна частина України, зародки профорієнтації на науковій основі з’являються в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Перші практичні кроки в галузі профорієнтації були пов’язані з інформуванням молодих людей про можливості отримання тієї чи іншої спеціальності. З 80-х років ХІХ століття в Російській імперії почали систематично випускати різні довідники, адрес-календарі, студентські альманахи, які вказували місце знаходження навчальних закладів, правила прийому, програми, профілі спеціальностей. Але крім самих загальних відомостей, які орієнтували в складній системі професійних навчальних закладів, важливо було дати молоді уявлення і про самі професії, які можна отримати в цих закладах, про зміст професійної праці. У зв’язку з цим для підлітків випускались популярні видання, такі, як книга К.К.Вебера “Розповіді про фабрики і заводи”, яка витримала з 1871 по 1912 роки дев’ять видань. Питанням орієнтації молоді у світі наук і галузей їх практичного використання, а також знайомству з відповідними факультетами університетів та інститутів були присвячені книжки М. І. Кареєва “Вибір факультету і проходження університетського курсу” (1897 р.), Л.І.Петражицького “Університет і наука” (1907 р.), в яких містились також думки про вибір професії при вступі до університету. У 1905 році вийшов спеціальний довідник для жінок, які бажали отримати вищу освіту.

У різноманітних джерелах у популярній і цікавій формі описувались суттєві для вибору професії відомості, необхідні знання і вміння, труднощі професії та її привабливі сторони, шляхи оволодіння професією. Так, у збірнику “На распутье” (1917 р.), який відкривався статтею професора М.О.Рибнікова “Психологія і вибір професії”, було опубліковано 22 такі описи професій, які відносилися до “інтелектуальних” і вимагали вищої освіти. Були наведені описи таких професій, як актор, музикант, художник, архітектор, працівник дошкільного виховання, народна вчителька, вчитель середньої школи, працівник позашкільної освіти, вчений, журналіст, священик, кооператор, статистик, фабричний інспектор, чиновник, комерсант, медик, агроном, ветеринарний лікар, комерційний службовець, залізничний службовець, інженер, поштово-телеграфний чиновник, моряк. Описи професій складені представниками вказаних видів праці за редакцією М.О.Рибнікова. В цьому ж збірнику в доступній формі були узагальнені результати обстежень учнів різних типів шкіл щодо вибору професії, які проводилися М.О.Рибніковим і М.А.Рибніковою в педагогічному музеї учительського будинку Москви в 1912-1917 роках. В ході цієї роботи з’ясовувалось, які професії приваблюють найбільше, які причини спонукають молодь обрати той чи інший трудовий шлях. Але найбільшого розквіту профорієнтація набуває в 20-30 роки ХХ століття в СРСР.

В 1921 р. при Центральному інституті праці (ЦІП) була відкрита психотехнічна лабораторія, яка активно займалася питаннями профорієнтації молоді, вивченням професій з позицій психології та створенням професіограм. Лідер радянської психотехніки І.Н.Шпільрейн, який отримав освіту в університетах Гейдельберга і Лейпціга, займався проблемами профорієнтації та профвідбору, був заарештований за обвинуваченням у контрреволюційній пропаганді та троцкізмі і розстріляний у 1937 р. В цьому ж напрямі працювали відомі психотехніки А.Т.Болтунов, С.Г.Геллерштейн, психологи і педагоги П.П.Блонський, С.Т.Шацький та ін. Цими ж питаннями займалися в той час Всеукраїнський інститут праці (м. Харків), Московський інститут профзахворювань та інші організації. У 1922 р. в Наркомосвіти РСФСР було розглянуто питання про створення для підлітків бюро з вибору професій. Органи освіти на місцях проводили роботу з надання допомоги учням у виборі професії, включаючи їх до трудових справ виробничих колективів, проводились екскурсії, бесіди про вибір професії. Вчені, педагоги і психологи проводили серед школярів дослідження з проблеми вибору професії: вивчались індивідуальні особливості, різні професії, інтереси молоді, розроблялись питання теорії і методики профорієнтації і т. п.

У 1927 р. в якості дослідно-показової науково-практичної установи при Педолого-педагогічному відділені Інституту ім. О. І. Герцена була створена педолого-педагогічна амбулаторія, одним із завдань якої було проведення психотехнічного обстеження випускників шкіл і їх профконсультування.

У квітні цього ж року за ініціативою академіка В. М. Бехтєрева було організовано перше в СРСР Бюро профконсультації Наркому праці при Ленінградській біржі праці та Інституті з вивчення мозку, яке проводило наукову і практичну діяльність, обстеживши за декілька років існування більше 7 мільйонів чоловік. Співробітниками Бюро було сформульовано ряд принципів профконсультаційної роботи:

1) проблема профконсультації розглядається як практично значима робота в справі формування і розподілі робочої сили;

2) діяльність бюро максимально пов’язується з органами Наркому праці;

3) профконсультація розглядається не лише як психотехнічне і сематичне обстеження, але і як складна система, яка якомога ширше охоплює особистість підлітка, який звернувся за профконсультацією;

4) вся практична профконсультаційна робота міркується нерозривно пов’язаною з поглибленою науково-дослідною і методичною роботою, без якої вона втрачає базу;

5) принцип найбільшого охоплення профорієнтацією всіх учнів.

Аналіз цих принципів дозволяє виділити ряд ідей, якими керувались співробітники бюро. По-перше, це спроба вирішувати проблеми профорієнтації за допомогою профконсультації і профвідбору, хоча навіть саме поняття “профорієнтація” авторами цих принципів ніде не використане. І це не випадкове явище, а принципова позиція. Профконсультацію і відбір у ті роки співробітники бюро рахували необхідним і достатнім для “створення” (так вони писали) і розподілу робочої сили. Оскільки і те й інше ґрунтувалось на діагностиці професійних здібностей, можна незаперечно стверджувати, що було прагнення вирішувати проблеми профорієнтації на основі діагностики особистості підлітка.

Друга важлива ідея – комплексний підхід до оцінки особистості. Ця прогресивна ідея, як і ідея діагностики, отримала свій розвиток в основних напрямах реформи загальноосвітньої і професійної школи, в Концепціях державної системи профорієнтації населення в Україні, де знову передбачається проводити професійну психологічну діагностику особистості і розробляти на цій основі відповідні практичні рекомендації щодо вибору професії.

Третя важлива ідея – єдність практики, теорії і методології. Ця ідея, на жаль, не отримувала наступного розвитку тривалий час.

У 1929 році відповідною постановою Народного комісаріату праці за згодою Наркомату освіти було затверджено і введено в дію положення про профконсультаційні бюро. До їх функцій входило визначення нахилів, здібностей і професійних протипоказів; видача відповідних рекомендацій стосовно вибору професій, розробка професіограм і т.п. Через два роки в країні була створена ціла мережа бюро, кабінетів і лабораторій професійної консультації. Це сприяло створенню відповідної системи управління всієї роботи з професійного відбору та професійної консультації в країні. Схематично ця структура може бути подана наступним чином: перша ланка -– галузеві профконсультаційні бюро і кабінети при відділах Наркомпраці республік; друга – психотехнічні лабораторії при науково-дослідних інститутах і навчальних закладах; третя – бюро професійної консультації безпосередньо на виробництві: на заводах, фабриках, в установах і т.п.

Роботу цих ланок об’єднувала і спрямовувала Міжвідомча рада з професійної орієнтації при Наркому праці, яка була створена у 1929 р. за розпорядженням Раднаркому СРСР, а з 1930 р. – це Центральна лабораторія з професійної консультації і відбору при ВЦСПС. В лабораторії розпочали розробку системи професійної орієнтації школярів. У 1932 р. було створено спеціальний штаб, який здійснював координацію досліджень з проблем професійної орієнтації молоді. До 1932 р. в країні нараховувалось 54 бюро професійної консультації першої ланки, які мали безліч підрозділів другої і третьої ланок по всій країні.

Велике значення у вирішенні актуальних питань теорії і практики профорієнтації мав І Всесоюзний з’їзд психотехніків у 1931 році. На ньому підкреслювалась необхідність докорінної перебудови роботи з професійної орієнтації і перенесення її в політехнічну загальноосвітню школу.

Впровадження планової економіки, ліквідація безробіття і суттєві зміни у змісті професійної діяльності висунули нові завдання в галузі підбору, розподілу кваліфікованих кадрів як у спеціальному, так і у виробничому відношенні, в результаті чого політехнічна школа стала дієвою ланкою професійної орієнтації.

Заміна профконсультаційної системи професійним впливом на особистість школяра суттєво змінювала форми та методи цієї роботи. У зв’язку з цим великого значення набуває виховна концепція, яка спрямована на формування професійного самовизначення учнів у відповідності до вимог суспільства, здібностей та нахилів кожного підлітка. У школах поступово розгортається профорієнтаційна робота за допомогою різних ланок служби профконсультації і відбору (бюро, лабораторій, кабінетів).

Разом з тим ряд вчителів і керівників (психотехніків і педологів), бажаючи швидше досягти практичного ефекту, недооцінили теоретичні принципи професійної орієнтації, що призвело до небажаних результатів. Це спричинило масову критику педології і психотехніки як вченими фізіологами, так і партійними органами. 4 липня 1936 р. було прийнято постанову ЦК ВКП(б) “Про педологічні викривлення в системі Наркомосвіти”, яка практично призупинила роботу профконсультаційних лабораторій, кабінетів і бюро. Було також відмінене трудове навчання у школах, що призвело до згортання профорієнтаційної роботи з учнями.

З кінця 30-х до середини 50-х років професійна орієнтація учнів проводилась епізодично, безсистемно. Перша реформа освіти на основі закону “Про укріплення зв’язку школи з життям і подальший розвиток системи народної освіти в СРСР” (1958 р.) активізувала роботу з професійної орієнтації школярів. Середня загальноосвітня школа почала поєднувати загальне і політехнічне навчання з професійним, озброюючи школярів знаннями і вміннями визначеної професії (спеціальності). Вже перші кроки реформи школи дали позитивні результати у підготовці учнів до вибору професії. На основі цього поступово у 60-х-70-х р.р. почала знову складатися служба профорієнтації – в деяких регіонах країни були створені бюро професійної орієнтації на підприємствах при профспілкових комітетах, відомчі і міжвідомчі ради з профорієнтації.. З цього періоду почав складатися так званий організаційно-методичний підхід у професійній орієнтації. У 60-ті роки під керівництвом О.М.Волковського була організована група профорієнтації в НДІ теорії та історії педагогіки АПН СРСР. Проблеми формування професійних інтересів і нахилів учнів почали розроблятися в НДІ виробничого навчання АПН (керівник О.Є.Голомшток), НДІ психології в Києві (керівник Б.О.Федоришин). Всі зусилля, матеріальні засоби, випуск літератури були спрямовані в основному на покращення організації профорієнтаційної роботи і вдосконалення методики професійної орієнтації школярів. Це було пов’язане із зростанням потреб народного господарства у висококваліфікованих кадрах, їх підборі і розміщенні. За оцінками багатьох авторитетних вчених профорієнтація в СРСР була повністю «реабілітована» в 70-ті роки – завдяки працям Є.О.Клімова, який тоді працював в Ленінграді в Інституті професійно-технічної освіти. Якраз він найгрунтовніше зайнявся розробкою теоретичних основ професіографії і вибору професії, розроблена ним класифікація професій, яка детально буде розглянута нами далі, до сьогодні є фактичним стандартом в багатьох постсоціалістичних країнах, а популярна методика визначення професійних інтересів і нахилів широко використовується і донині. Це дозволяло розробляти науково обґрунтовані рекомендації для проведення професійної орієнтації, координувати її структуру, формувати необхідні кадри, тобто ефективно допомагати учням у виборі професії та працевлаштуванні. В цей період (з кінця 50-х до початку 80-х рр.) опубліковано значну кількість робіт, у яких робиться спроба визначити: а) вихідні теоретичні позиції радянської системи професійної орієнтації; б) організаційну структуру цієї системи в межах країни.

У ці роки з метою наукової розробки питань професійної орієнтації було створено наукові центри: сектор професійної орієнтації і професійної консультації при науково-дослідному інституті психології УРСР (1963 р.); сектор профвідбору при Інституті гігієни дітей і підлітків АМН СРСР; лабораторія з професійної орієнтації і професійного відбору при Інституті психології АПН СРСР (1968 р); відкрито науково-дослідний інститут трудового навчання і професійної орієнтації АПН СРСР (1967 р.), співробітники яких зосередили зусилля на розробці оптимальних шляхів підвищення рівня профорієнтаційної роботи в школі, об’єднанні зусиль всіх ланок з трудового виховання і професійної орієнтації молоді.

У відповідності з постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про подальше вдосконалення навчання, виховання учнів загальноосвітньої школи і підготовки їх до праці” (1977 р.) для координації роботи з професійної орієнтації молоді при Міністерстві освіти СРСР було створено міжвідомчу методичну раду з професійної орієнтації молоді. Вона спрямовувала і координувала наукову роботу, вивчала і розповсюджувала передовий досвід роботи шкіл, промислових підприємств, організацій і відомств з підготовки учнів до свідомого вибору професії, здійснювала контроль за перепідготовкою і підготовкою спеціалістів для проведення профорієнтаційної роботи, розглядала питання організації профконсультаційних пунктів і стан пропаганди масових робітничих професій на радіо, телебаченні та у пресі. І такі ради створено в республіках, областях, районах і містах. На початку 80-х років майже в усіх школах країни працювали навчально-методичні кабінети, які проводили пропаганду професій, групові та індивідуальні консультації учнів та їх батьків, надавали методичну допомогу вчителям-предметникам. Роботу з професійної орієнтації у школі координували шкільні ради на чолі з директором, які були підпорядковані районним радам. У міжшкільних навчально-виробничих комбінатах (створення яких розпочалося з 1974 р.), професійно-технічних училищах, багатьох підприємствах і організаціях також працювали кабінети професійної орієнтації. В ряді регіонів країни, особливо у великих містах, організовано спеціальні міжгалузеві науково-методичні центри професійної орієнтації (республіканські, обласні, міські і районні кабінети професійної орієнтації та професійної консультації), які управлялися і фінансувалися Міністерствами освіти і праці.

Розпочата у 1984 році друга реформа освіти поставила перед школою завдання створення необхідних умов для підготовки учнів до свідомого вибору професії та оволодіння кожним випускником середньої школи однією з масових професій. В школах було введено курс “Основи виробництва. Вибір професії” у 7-8 класах, який був покликаний забезпечувати ознайомлення з виробництвом, класифікацією професій, правилами вибору професії, вивчати психологічні особливості учнів. Активно розробляються і апробуються нові форми і методи професійної орієнтації, особливо в плані поєднання її з трудовою підготовкою учнів при спільній взаємодії школи, підприємств і сім’ї (Л.В.Ботякова, М.С.Савіна, Є.М.Павлютенков, О.Д.Сазонов, В.Д.Симоненко, Д.О.Тхоржевський, С.М.Чистякова та ін.). Масово випускається література з профорієнтації для вчителів, батьків, студентів педагогічних ВНЗ, школярів та інших верств населення.

Економічна реформа, перехід на ринкові відносини викликали необхідність у новому підході до проблеми самореалізації особистості в професійній діяльності, як в інтересах самої особистості, так і в інтересах суспільства. Це було реалізовано вже у незалежній Україні. Після прийняття закону “Про зайнятість населення” у 1991 р. розпочалась активна робота із створення обласних, районних і міських центрів професійної орієнтації по всій республіці. Зараз в Україні до структури Державного центру зайнятості входять 1 республіканський, 24 обласних, 491 районних і 161 міських центрів зайнятості, в яких є відповідні підрозділи з профорієнтації, а також Інститут підготовки кадрів державної служби зайнятості. З цього моменту розпочинається швидкий розвиток системи професійної орієнтації в масштабах країни, ведеться підготовка відповідних спеціалістів з професійної орієнтації (методисти з профорієнтації, практичні психологи-профконсультанти) в ряді педагогічних інститутів (Глухівський, Рівненський, Херсонський, Чернігівський). Все це знайшло відображення у Концепції державної системи професійної орієнтації населення України (27.01.1994 р.), Положенні про організацію професійної орієнтації населення (31.05.1995 р.), Положенні про професійну орієнтацію молоді, яка навчається (20.06.1995 р.), Положенні про Міжгалузеву раду з питань професійної орієнтації та професійного навчання незайнятого населення (05.06.1995 р.). В областях рішеннями обласних Рад створюються Координаційні ради з питань професійної орієнтації населення, залучаються до роботи з професійної орієнтації науково-дослідні інститути (психології, педагогіки та ін.), вищі навчальні заклади, школи, ПТУ, підприємства, установи й організації. У школах учнями 8-9 класів вивчається курс “Основи вибору професії” в обсязі 68 годин, але з початку ХХІ століття він є необов’язковим, що спричиняє вилучення його з розкладу багатьох шкіл. Розробляються нові шкільні курси з профорієнтації “Людина і світ професій” для 8-9 класів та “Побудова кар’єри” для 10-11 класів, які затверджені Міністерством освіти і науки України у 2007 р. і пропонуються для вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах за рахунок годин шкільного компоненту, але на цей час вони на жаль не реалізовані. З 1998 року розробляється і впроваджується в дію Єдина інформаційно-аналітична система (ЄІАС), яка є глобальною системою, що об'єднує всі центри зайнятості, розподіливши між ними функції за ієрархією, а також створює уніфіковану оперативну базу даних про попит на працівників, пропонування робочої сили та можливості професійного навчання в Україні, забезпечує можливість електронного взаємообміну з Пенсійним фондом, органами державної влади, субсидій, статистики, податкової адміністрації, соціальними партнерами тощо. Відділи профорієнтації служби зайнятості разом з науковцями розробляють і видають збірки професіограм і професіографічних карток поширених професій і спеціальностей країни, а також ряд відеофільмів про професії. Приймається нова Концепція державної системи профорієнтації населення України (17.09.2008 р.). Розпочинаючи з 2009 року в загальноосвітніх навчальних закладах Державною службою зайнятості розпочалося встановлення профорієнтаційних терміналів – своєрідних Інтернет-порталів, доступ до яких здійснюється через спеціальні електронні пристрої (тач-скріни). Термінали є сучасною формою та інструментом профорієнтації, які працюють в автоматичному режимі і можуть підключатися до шкільної комп’ютерної мережі з метою використання інформації в комп’ютерному класі. За структурою інформація в терміналі складається з 6 тематичних блоків: “Абетка професій”, “Де отримати професію”, “Пізнай себе”, “Де працювати”, “Служба зайнятості для тебе”, “Це цікаво”. Користувачами терміналу є не тільки учні, а й їх батьки та педагогічні працівники. Але нестача коштів не дозволяє розгорнути і проводити цю роботу в повному обсязі відповідно до Концепції і Положень.

Сучасний розвиток профорієнтації в Російській Федерації буде розглянуто пізніше. Основні підходи до розбудови системи профорієнтації молоді в Україні будуть розкриті в усіх наступних підрозділах цього посібника.

Таким чином ми побачили, що офіційну профорієнтацію можна не лише відкрити, але й закрити, що і відбувалося не раз в минулому. Природна профорієнтація і продукт її розвитку – профорієнтація суспільна, яка виконується за покликом душі, за покликанням, а не за посадою, - незламна і вічна, як людина і праця. Тому проблема профорієнтації в самому широкому її розумінні стає в наш час як ніколи актуальною.


Читайте також:

  1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
  2. Pp. Розвиток Галицько-волинського князівства за Данила Романовича
  3. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
  4. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
  5. Аграрне право та законодавство США, Німеччини, Франції, Великої Британії, Ізраїлю, Польщі, Росії
  6. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  7. Адміністративно-територіальний устрій та соціально-економічний розвиток
  8. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  9. Акцентуація характеру – перебільшений розвиток певних властивостей характеру на шкоду іншим, в результаті чого погіршуються відносини з оточуючими людьми.
  10. АРХІТЕКТУРА НАРОДНОГО ЖИТЛА В УКРАЇНІ.
  11. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
  12. Банківська система в Україні.




Переглядів: 2508

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Історичні аспекти світового розвитку профорієнтації. | Методологічні основи профорієнтації.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.005 сек.