Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Психофізіологічна характеристика професій різних типів.

Для кращого розуміння суті розглянутої класифікації професій за предметом, метою, знаряддями і умовами праці наводимо п’ять узагальнених і некількісних психофізіологічних характеристик представників професій різних типів: “людина - природа”, “людина - техніка”, “людина - людина”, “людина – знакова система”, “людина – художній образ”. Всередині кожного типу професій наводиться більш детальне їх групування, в якому враховуються деякі психологічні особливості специфічних для тих чи інших професій цілі, знаряддя та умови праці. Наведені характеристики можуть бути використані при розробці професіографічних матеріалів і ознайомленні учнів з професіями різних типів в процесі трудового навчання та при вивченні курсів „Основи вибору професії” чи „Людина і світ професій”, „Побудова кар’єри”.

4.1. Професії типу “людина-природа”.

У наш час професії типу “людина-природа” починають займати особливе місце. Вони характеризують ставлення людини до природи, а природа – це основа людського життя. У спілкуванні з природою людина розвиває свою фізичну і психологічну силу та відновлює її. Природні багатства землі дають людині тепло, одяг, їжу і є основою економіки. Краса і повнота духовного життя людини невід'ємна від краси природи.

Професії типу “людина-природа” можна подати у вигляді трьох груп:

1) професії природокористування; 2) професії природоохорони; 3) професії перетворення природи. При описі професій типу “людина-природа” в якості головного професійного інтересу виділяють природну систему (рослинний і тваринний світ, природні багатства).

1. Природокористування включає десятки професій, які забезпечують постачання людей продуктами споживання та різноманітними матеріалами. Сюди відносяться професії: майстер тваринництва з вирощування та відгодівлі великої рогатої худоби, свиней, овець, коней, кролів; забійник худоби; оператор птахофабрик і птахоферм; плодоовочівник; пасічник; спеціалісти з вирощування злакових культур, бавовни, чаю та інші.

Сучасна сільськогосподарська праця та перероблювальна промисловість характеризуються високо розвиненим використанням техніки, поряд з тим головний успіх забезпечується правильною орієнтацією у природній системі, розумінням її особливостей.

Для успішного виконання професійних функцій людині необхідно мати фізичну силу, витривалість, спостережливість, стійкість уваги. Спеціалістам з вирощування злакових та овочевих культур, бавовни, чаю, пасічнику необхідні також точність дрібних рухів рук і пальців, розподіл уваги.

2. Професії, які пов’язані з охороною природи. У вік прогресу науки і техніки, атомної енергетики та синтетичних матеріалів втручання людини в життя природи може призвести до загибелі всього живого, змінити структуру повітряного та водного режимів планети. Вже зараз деякі екологічні зміни несприятливо впливають на здоров’я людей. Розробка вугільних родовищ веде до порушення ландшафту, використання гідроресурсів призводить до скорочення рибних багатств, не досить розумне землекористування погіршує родючість ґрунту, вирубування лісу змінює кліматичні умови.

У зв’язку з цим особливого значення набувають природоохоронні професії, які забезпечують охорону навколишнього середовища. Лісник, садівник, інспектор рибоохорони, ветфельдшер, робітник зеленого будівництва та зеленого господарства повинні турбуватись про збільшення природних багатств нашої Вітчизни.

Головним предметом праці цієї групи професій є знання системи навколишньої природи, інтерес та любов до неї. Щоб отримати задовільні результати, потрібно з любов'ю проникати у закони розвитку середовища, що нас оточує.

Особливістю природної системи є її велика змінність та неповторність. Це визначає специфічні вимоги до розумової діяльності працівників, які повинні виявляти велику самостійність у пошуковій діяльності. Праця більшості працівників цієї групи професій пов'язана з одержанням кінцевого продукту через визначений проміжок часу, що передбачає необхідність загальної орієнтації.

3. Група професій, пов'язаних з перетворенням природи. Перетворення природи, збільшення її багатств за рахунок правильного та раціонального використання – важливе завдання суспільства.

У цій групі виділяють професії лісника, спеціаліста з вирощування нових порід худоби, звірів, механізатора меліоративних робіт. Ці професії, оволодіти якими може кожна людина, вимагають емоційної стійкості, спостережливості, здібності до пошукової діяльності.

Кожна з трьох виділених груп може бути розділена на дві підгрупи. Для однієї підгрупи характерні досить комфортабельні умови праці, стабільне місце роботи. Професії, які включені до цієї підгрупи, однорідні з точки зору психофізіологічних вимог. Сюди відносяться: зерносушильник, оператор з первинної обробки молока, лаборант хіміко-біологічного аналізу, робітник тепличного господарства та ін.

Для другої підгрупи характерна велика змінність зовнішніх умов. Психофізіологічні вимоги, які висуваються до працівників цієї групи, дещо інші. Тут вимагається достатня фізична витривалість, пристосованість організму до змінності зовнішніх умов, швидка орієнтація при змінних умовах зовнішнього середовища. До професій цієї підгрупи належать: майстер-тваринник з вирощування та відгодівлі великої рогатої худоби, свиней, овець, коней, оператор птахоферм, плодоовочівник і чаївник, пасічник, лісник і садівник, рибалка, машиніст-тракторист та ін.

Представники професій цього типу вміють робити, створювати, коректувати біотичні (пов’язані з життям в біологічному значенні цього слова) засоби, умови існування і розвитку людей. Мова йде про рослини, тварини, мікроорганізми і умови їх середовища як предмета праці (тобто про предмет розпізнавання, впливу, проектування і побудови, збереження). Вони створюють умови розмноження і розвитку живих організмів в потрібному людині напрямку, контролюють ці процеси і керують ними. При цьому застосовуються різноманітні технічні засоби, але це підпорядковується логіці біологічних закономірностей. Наприклад, тракторист-машиніст в сільському господарстві – це не просто механік-водій, але спеціаліст, орієнтований або на агробіологію, або на тваринництво, в протилежному випадку він непридатний до роботи.

У лісному, сільському господарстві і в їх галузях ще багато слабо механізованої праці, і виконавчо-руховий бік її часто супроводжується великим енергетичним навантаженням – є від чого втомитись. Але не потрібно недооцінювати пізнавальний, розумовий бік праці в професіях типу, що розглядається. Умови праці дуже нестандартні, мінливі, змінюються за неявними і складними законами. Тому важливі здатність і вміння помічати найнезначніші зміни в умовах праці, вміння планомірно спостерігати біологічні об’єкти – чи то рослини, тварини чи культура мікроорганізмів. Важливо не просто бачити, але й передбачати події в якомусь складному біологічному процесі, причому робити це своєчасно, бо можливі безповоротні зміни – захворювання, загибель організмів, зниження надоїв молока корів, враження рослин шкідниками і т. д.

Професіонал повинен мати не тільки необхідні знання з загальних основ і вузько спеціальних галузей рослинництва, тваринництва, мікробіології, але й з відповідних галузей фундаментальних знань (біології, хімії …), які обслуговують їх. Він повинен досить чітко розрізняти загальнонаукове, більш-менш “вічне” знання (у будь-якому випадку – призначене для тривалого збереження в пам’яті), з одного боку, та оперативне науково-практичне знання (знання про конкретні і мінливі виробничі ситуації), з іншого, скажімо, знати специфіку ґрунту саме “в цьому”, в “своєму” господарстві, знати “свою” отару, свою пасіку і т.д. Це пов’язане з тим, що процеси і події, з якими стикається працівник, складні, тому не можна наслідувати часто доречному, наприклад, в звичайній науці і в техніці й навіть не рідко в побуті стереотипу поведінки окремого випадку під загальне поняття, знання: я, знаючи, що цукор розчиняється у воді, повністю впевнений, що ще один шматок його розчиниться в черговій склянці чаю. Зі складними біологічними об’єктами справи на практиці відбуваються складніше: здавалося б, чому не почистити коня пилосмоком? Але деякі тварини дозволяють зробити це з собою, а деякі – ні. Деякі корови витримують крики людей в тваринницькому приміщенні, а деякі – знижують надої. Одним словом, необхідно дуже ретельно вникати в конкретні ситуації і мати конкретно-корисні знання, дуже великі за обсягом, які не поступаються академічній компетенції. Крім того, необхідним є знання призначення і можливостей багатьох технічних засобів праці, знання про організацію, економіку відповідного виробництва (згадані тут види виробництва менш централізовані в управлінні, тому тут більш, ніж будь-де в практиці, “кожний солдат повинен знати свій маневр”, говорячи словами А.В.Суворова).

Вимоги до виконавчо-рухової активності в різних видах праці представників цього типу професій різні – від навичок малювання (вміти замалювати те, що бачиш під мікроскопом) до керування машинами та їх комплексами. У деяких випадках необхідні ощадливі рухи (у поводженні з насінням, з новонародженим молодняком тварин), у деяких – ручні зусилля, які постійно повторюються (при висаджуванні рослин, збиранні врожаю), іноді значні фізичні навантаження.

Поряд із спостережливістю, стосовно проявів життєдіяльності організмів, важливими є відмінний кольоровий зір, образна зорова пам’ять, багата уява як основа передбачуваності в складних ситуаціях роботи з біологічними об’єктами, здатність своєчасно приймати оптимальні рішення.

Якісь особливі вимоги до емоційної сфери важко вказати. Важлива наполегливість в досягненні мети. Ощадливість та охайність стосовно живих об’єктів – особиста якість професіонала.

Працівники люблять природу, “живе” в різних його проявах. Їх захоплює проникнення в таємниці життя, деяких манить лабораторна робота, а деяких - природні обставини (справжній ботанік, флорист той, кого тягне в поле, до лісу, на луки, в експедицію – нехай з її побутовою невлаштованістю та ін.).

Нестандартні ситуації – повсякденна стихія в професіях цього типу, а це потребує нестандартного мислення, творчого підходу до вирішення повсякденних питань. Правда це не видовищний аспект творчості в праці і часто недооцінюється сторонніми спостерігачами, хоча самому працівнику дає задоволення від зусиль думки, докладання своєї ініціативи і вигадки. Більш очевидна галузь творчості – дослідництво, не кажучи вже про генну інженерію, яка обіцяє творити чудеса. Можливо вони і не обернуться ще одним “авралом” чи “чорнобилем”.

При роботі з живими процесами важливо вміти терпляче чекати, враховуючи їх природний темп. Установка в світі техніки, яка культивується на швидкодію, на темпи повинна, якщо мова йде про світ біологічних систем, у певних випадках супроводжуватись розумними обмеженнями; зрозуміло, що цінним є придумування різного роду “прискорювачів росту” і т.д., але це не позбавляє від “озирання” на чисельні умови та більш-менш віддалені наслідки відповідних швидкісних досягнень.

Протипоказаннями до роботи часто є слабке здоров’я, недостатній фізичний розвиток, фізичні вади, які перешкоджають активній ході (не враховуючи більш чи менш “сидячої” лаборантської праці), серйозні дефекти зору, а також відсутність інтересу і особливо шанобливого ставлення до “живого”.

4.2. Професії типу “людина-техніка”.

Професії, які відносяться до цього типу, є самими чисельними та розповсюдженими. Для зручності орієнтації у світі технічних професій необхідний розподіл їх на дрібніші групи, кожна з яких характеризується визначеними психологічними вимогами професій, які входять до неї, до працівника.

Одна з найпоширеніших на сьогодні груп професій – оператори різних профілів. Розрізняють декілька типів операторів. Найчастіше зустрічаються серед них оператори-технологи та оператори-диспетчери. Перші виконують функції слідкування, контролю та регулювання ходу різних технологічних процесів з метою підтримки їх в заданих програмою межах; другі приймають і переробляють інформацію, а також вирішують проблемні завдання, пов'язані з організацією руху повітряного, залізничного, автомобільного та водного транспорту. Професії операторів у цих групах об'єднуються подібними психологічними особливостями діяльності в умовах дистанційного керування, тобто необхідністю подумки будувати наочний операторний огляд керованого об'єкту за показами приладів та іншими сигналами. З іншого боку, між ними спостерігаються й відмінності. Як приклад можна вказати на необхідність для оператора-диспетчера інтенсивного спілкування за допомогою технічних засобів з широким колом людей. Це висуває визначені психологічні вимоги до працівника, схожі з тими, які характерні для професій “людина-людина”.

Такі професії, як машиністи землерийних, вантажопідйомних та транспортних агрегатів та пристроїв, в деякій мірі близькі до операторських. Наприклад, Є.О.Мілерян виділяє оператора, який безпосередньо керує тим рухомим об'єктом, на якому він знаходиться. До таких робітничих професій відносяться: машиністи тепловозів, електровозів, водії морських суден, трамваїв, тролейбусів, автомашин та інших транспортних засобів.

Операторські професії, які належать до першої групи (умовно назвемо працівників цих професій операторами першого роду), відрізняються від операторських професій, які належать до другої групи (відповідно назвемо працівників цих професій операторами другого роду), тим, що в їхній діяльності переважає дистанційне, опосередковане приладами сприймання об'єктів управління. Оператори другого роду одержують інформацію про об'єкти як за допомогою приладів, так і безпосередньо через органи відчуття, що психологічно дещо полегшує переробку інформації завдяки деякій її надлишковості. Наприклад, швидкість руху транспортного засобу можна грубо оцінити й не використовуючи прилад, хоча в деяких випадках це необхідно. З іншого боку, оператори другого роду підлягають великим навантаженням, які пов'язані з частим переключенням уваги, з великою ймовірністю зустрічі з випадковими зовнішніми перешкодами. Дані підгрупи розрізняються також і за фізичним навантаженням, а в зв'язку з цим у другій з них частіше зустрічаються “чоловічі” професії.

Групи операторських професій другого роду (“машиністи”) також поділяються на дві підгрупи. Перша – машиністи землерийних, вантажопідйомних, енергоперетворюючих агрегатів і пристроїв. Друга – машиністи транспортних засобів. Між виділеними підгрупами професій існують певні психофізіологічні відмінності. Для першої підгрупи характерні набагато вищі фізичні навантаження й менш комфортабельні умови праці, стабільніше місце роботи (машиністи землерийних та енергоперетворюючих агрегатів). Для другої підгрупи характерна велика змінюваність зовнішніх умов, більші вимоги до розподілу і переключення уваги, необхідність подолання монотонності праці (машиністи транспортних засобів).

Структурний взаємозв'язок операторських професій можна подати у вигляді схеми (див. мал. І.4.3).

Група професій, до яких належать робітники з монтажу, налагоджування та експлуатації різних технічних систем, через свою відносну неоднорідність і чисельність потребує розподілу на декілька підгруп на основі відмінностей у змісті праці: професії, у яких робітники займаються переважно монтажем, налагодженням та ремонтом або експлуатацією технічних систем. Ці підгрупи мають відмінності в психофізичних вимогах до робітників. Монтажні роботи висувають вимоги до окоміру, координації рухів (те, що називають спритністю), фізичної сили та витривалості. При налагоджуванні, в свою чергу, більшу роль відіграють гностичні функції, пов'язані з пошуком несправностей, – спостережливість, гнучкість мислення, технічний слух, гострота зору.

Мал. І.4.3.Взаємозв'язок операторських професій.

Кожна з трьох виділених підгруп, у свою чергу, при подальшому психологічному аналізі може бути розділена на більш детальні підрозділи. Так, явно відрізняються психофізіологічні вимоги до працівника при монтажі макро- та мікрооб'єктів. Зрозуміло, що у другому випадку є важливою не загальна координація рухів, а точність дрібних рухів, тонкість дотику, здатність до тривалої концентрації уваги.

До підгрупи, яку умовно назвемо “налагоджування і ремонт”, можна включити професії, пов'язані переважно з ремонтом, і професії, пов'язані з налагоджуванням технічних систем. Очевидно, для других характерніші, при меншому фізичному навантажені, підвищені вимоги до розподілу уваги, здібностей до пошукової діяльності та організованості. Це узгоджується з тим, що налагоджувальники складного технологічного обладнання відносяться до професій висококваліфікованої праці.

Професії, які ми попередньо віднесли до підгрупи під умовною назвою “експлуатація технічних засобів”, також досить різнорідні з точки зору психофізіологічних вимог до працівника. Попередньо тут можна виділити професії, для яких характерна монотонність. Сюди, в першу чергу, належать професії, пов'язані з обслуговуванням конвейєра (наприклад, збиральник взуття).

Цю групу можна зобразити у вигляді відповідної схеми (див. мал.І.4.4).

Мал. І.4.4. Поділ робітничих професій з монтажу, налагоджування та експлуатації технічних систем.

Представники цього виду професій вміють виготовляти, брати участь у виробництві речових продуктів праці, видів, форм енергії, створюють (вигадують та будують) речові засоби діяльності, багато умов і предметів штучного середовища проживання людей, засоби їх існування та розвитку. Вони, зокрема, створюють, підтримують в робочому стані машини, механізми, прилади, обробляють різні матеріали. Цей тип професій найчисельніший за кількістю їх найменувань і, можливо, самий вражаючий за видимою ефективністю діяльності – в тому розумінні, що не можливо не помітити великі будівлі, машини, транспортні засоби, а також і мертві ріки, водойми, цілі регіони, де стало просто не можливо жити (той же Чорнобильський регіон). Зовнішньо вражаючий бік у професіях цього типу легко приховує внутрішній зміст діяльності, свідомості працюючої людини, а це і є предмет, який ми розглядаємо.

Виконавчо-рухова активність працівника найбільш вражає в професіях ручної праці, які не слід знецінювати. При будь-якому самому високому рівні розвитку техніки її потрібно буде монтувати, збирати, налагоджувати, регулювати, ремонтувати і демонтувати, а це потребує “прикладання рук”. Перш ніж з’явиться виріб, відштампований із пластмаси, хтось робить з допомогою ручних і механізованих інструментів елементи прес-форми і т.п. Так що не можна уявляти собі справу так, що благо полягає у знищенні ручної праці та поширенні “кнопконатискання”. Енергетичні (силові) навантаження з людини поступово знімаються за рахунок придумування різного роду засобів механізації, але ручне мистецтво як таке, зрозуміло, - цінність вічна, воно завжди відрізняло і відрізняє людину від тварини.

Але звернімось до невидимої, непомітної для стороннього спостерігача складової в професіях цього типу. Нелегко знайти будь-яку систему сприймання у людини, яка б не була потрібна в тій чи іншій подібній професії: в одних випадках необхідне тонке зорове розрізнення властивостей матеріалів чи умов праці (збиральники електронних приладів, ткалі), в інших – потрібно на слух оцінювати роботу обладнання (майстер-діагност сільськогосподарської техніки), у третіх – нюх і смак орієнтують людину в самих головних обставинах праці (технологія приготування продуктів харчування); тонкі м’язові відчуття і точне дозування зусиль, які застосовуються до інструменту, обумовлюють успіх у багатьох видах збирання, налагодження точних приладів; органи рівноваги, про які мало хто згадує, важливу роль відіграють при роботі на висоті, при обмеженій площі опори (монтажник сталевих і залізобетонних конструкцій на будівництві та ін.).

Існує поширений забобон, що деякі види праці є, так би мовити, “сенсомоторними” (людина ніби відчуває дещо і у відповідь на це реагує як деякий “самостріл”). Це не так. У будь-якому, навіть самому простому виді ручної, машинно-ручної чи високоавтоматизованої праці обов’язково виникають варіанти ситуацій, які потребують аналізу, зусиль думок, прийняття тих чи інших рішень.

Потрібно вміти розуміти креслення і схеми. Зовсім добре, коли людина читає їх, як говориться, „з листка” – розуміє швидко і ціле, і деталі, і суть, і форму. Важливо чітко подумки уявляти не тільки будову і статичний стан механізму, приладу, машини, але і процеси робочої взаємодії, руху їх складових. Важливо вміти будувати версії про можливі причини несправностей дуже не простого іноді обладнання і подумки програвати варіанти пошуку, виділяючи найбільш імовірні. Проектування техніки потребує хорошого розвитку, зокрема, просторової уяви, хорошої пам’яті на числові параметри різного роду.

Професіонал повинен мати кругозір в області природничонаукового знання і перш за все з фізики, хімії, математики і спорідненими з ними галузях науково-технічних знань. Особливо розвинені пізнання будуть потрібні в галузі знань властивостей предметів праці, умов і засобів їх перетворення; важливо досконало знати також будову і функції приладів, машин, інструментів, що використовуються. Потрібно знати багато суворих правил і кількісних показників, які відносяться до режиму роботи техніки, її експлуатації, умов безпечної праці.

Серед вимог до якості виконавчо-рухових проявів людини важливо вказати такі, як точність і швидкість рухів і дій, добра координація та обдуманість рухів, наявність різних рухових навичок, ручна вмілість.

Саме головне у сфері пізнавальних процесів – це підвищені вимоги до уваги, її зосередження, розподілу, переключення; як правило, високі вимоги до зору, лінійного та об’ємного окоміру, слуху, нюху, дотику, м’язевої чутливості (зрозуміло, тут дає про себе знати відомий егоцентризм здорової людини – виробниче середовище в більшості випадків спроектовано і побудовано так, що воно зорієнтоване на зрячу людину з добрим слухом, хоча, як відомо, можна спроектувати, наприклад, пульт керування і для незрячого оператора і т.п.).

Високі вимоги також і до самих різних форм, видів і типів пам’яті, мислення. Особливо часто необхідне уявне оперування предметами в просторі. Важливим є добре розуміння принципів роботи, функціонування машин, механізмів, електричних, електронних “схем”, засобів. Цінується здатність приймати оптимальні рішення в короткі терміни.

Вимагається емоційна стриманість, стійкість у надзвичайних ситуаціях, підвищене почуття (а не просто розуміння) відповідальності, оскільки людині на робочому місці часто підпорядковані могутні технічні “джини”-виконавці, у результаті ціна помилки, безвідповідальності дуже зростає. Важливі діловитість, здатність самостійно працювати іноді при обмежених контактах з колегами, акуратність і сумлінність.

Працівники полюбляють техніку, зокрема, за те, що вона несе людям добро, світло, тепло, полегшує життєзабезпечення і т.д. Деякі мають нахили саме до кропіткої ручної праці, деякі – керувати “могутньою” технікою, деяких приваблює праця у незвичайних умовах – на висоті, під водою і т.д. Комусь цікаво зрозуміти сувору логіку роботи механізмів, машин, хтось знаходить задоволення в інтелектуальних зусиллях при уявному пошуку несправностей обладнання.

Техніка – справа рукотворна. Тут є багато можливостей виявити винахідливість, інтелектуальну ініціативу, новаторський підхід до справи, винахідницький талант.

При роботі з технікою необхідна дисциплінованість, зібраність, рішучість у складних ситуаціях, прагнення до постійного вдосконалення своїх знань, вмінь.

Техніка не вибачає легковажного поводження з собою: вона або виходить з ладу, або може постраждати сама людина (це найбільш очевидно, наприклад, при роботі з електричним струмом, роботі на висоті, при керуванні підйомно-транспортними і транспортними засобами, роботі на металорізальному обладнанні та ін.). У деяких видах праці не знайдуть задоволення люди рухливі, жваві, нетерплячі, які потребують постійного спілкування (наприклад, в таких кропітких роботах фактично на самоті, хоча і “поряд” з іншими, як монтаж електровакуумних приладів, складання електронних приладів і мікросхем і т.д.).

У багатьох професіях цього типу протипоказаними є порушення опорно-рухового апарату (рук, ніг, хребта, м’язів), не кажучи вже про порушення органів чуття. В деяких видах праці необхідна велика фізична витривалість, і тому відповідні професії протипоказані для жінок – у кожному випадку необхідно спеціально цікавитись про це (у лікаря, у відділі кадрів підприємства, у спеціальній літературі).

4.3. Професії типу “людина-людина”.

Професії цього типу вимагають від працівника спеціальних знань, але успішна професійна діяльність залежить, у першу чергу, від схильності та вміння працівника працювати з людьми, аналізувати їх поведінку, помічати особливості їх стану та характеру.

У багатьох випадках працівникам цього типу необхідна чіткість і чистота мови, висока культура поведінки та спілкування, чуйність, уважність, ввічливість, витримка, врівноваженість, вміння тримати дистанцію, твердість і наполегливість.

Професії цієї групи можна розділити на менші підгрупи.

Першу підгрупу складають професії педагогічного профілю (вчителі, викладачі гуманітарних, загальноосвітніх та загальнотехнічних дисциплін у ПТНЗ, В.Н.З. (технікумах, коледжах, інститутах, університетах); спортивний тренер, майстер виробничого навчання ПТНЗ, вихователь дошкільних закладів та ПТНЗ). Цю групу професій об'єднують особливості предмета праці (діти дошкільного віку, учні ПТНЗ та загальноосвітніх шкіл, студенти і т.д.), особливості цілей праці (навчання та виховання, формування особистості дитини, підлітка, яке ґрунтується на систематичних та тривалих контактах з дітьми).

Друга підгрупа складається з професій юридичного профілю: слідчий, суддя, прокурор. Цю підгрупу професій також відрізняють особливості предмета праці (спеціалісти, які відносяться до цієї підгрупи, мають справу з тими чи іншими відхиленнями у поведінці людини), особливості цілей праці (основний зміст діяльності спеціаліста – з’ясування причин відхилень, встановлення діагнозу, прийняття відповідних заходів з метою виховання, працевлаштування).

Третя підгрупа об'єднує професії побутового обслуговування: продавець, оператор поштового відділення, перукар, провідник пасажирського вагону, приймальник ательє з ремонту взуття, одягу, хімчистки і т.д. Об'єднує ці професії те, що головним їх змістом є робота з широким колом людей, для максимального задоволення потреб яких вимагається швидкість виконання робочих функцій, ввічливість, врівноваженість.

Четверта підгрупа складається з професій інформаційно-культурного обслуговування: журналіст, екскурсовод, гід-перекладач, бібліотекар. Представники цих професій займаються інформаційним обслуговуванням людей, задоволенням їх духовних потреб. Для виконання цих обов'язків необхідна вища гуманітарна освіта. Робота вимагає широких творчих контактів з чисельними малознайомими або, найчастіше, незнайомими людьми. Для виконання професійних обов'язків вимагається вміння швидко налагоджувати контакти з людьми, розуміти їх запити, добре розмовляти, бути широко ерудованим.

П'ята підгрупа включає професії медичного обслуговування: медсестри різного профілю, лікарі, акушери. Представники цих професій мають справу з людьми, в яких є відхилення в стані здоров'я. Від них в більшій мірі, ніж від представників інших професій, вимагається чуйність, уважність, витримка.

Шоста підгрупа складається з професій, які пов'язані з громадським харчуванням: стюардеса, офіціант на суднах далекого плавання, бармен, буфетник, адміністратор торгівельного залу магазину. Ознакою, яка відрізняє представників цих професій від інших, є те, що їх професійна діяльність відбувається в нестандартних умовах (на теплоході, літаку, під час свят), які вимагають від працівника відповідної поведінки, уваги до своєї зовнішності, вміння триматися у товаристві та одягатися.

Сьома підгрупа складається з професій контролерського профілю: страховий інспектор, судовий виконавець, контролер-касир магазину самообслуговування, контролер метрополітену. Об'єднують ці професії деякі особливості мети праці, пов'язаної з необхідністю здійснювати контроль і, як наслідок, все це вимагає прояву спостережливості, такту та витримки.

Восьму підгрупу складають професії, які пов'язані з обслуговуванням дітей: бібліотекар дитячої бібліотеки, методист з дошкільного виховання, вихователь дошкільних закладів. Особливості праці представників цієї підгрупи полягають у тому, що працівники мають справу з дітьми, але контакти з ними не настільки систематичні і тривалі, як в професіях першої підгрупи.

До дев'ятої підгрупи входять: інспектор служби зайнятості, профконсультант, черговий адміністратор готелю та ін., метою праці яких є соціально-побутове обслуговування, зокрема організація деяких форм поведінки людей. Спеціалісти цієї підгрупи повинні мати широкий світогляд, спостережливість, вміння переконувати.

Працівники – представники професій цього типу вміють керувати групами, колективами, організаціями людей (надавати деяку впорядкованість громадським процесам відповідно до поставленої мети), вчити і виховувати людей того чи іншого віку, лікувати, здійснювати корисні дії з обслуговування різних потреб людей (матеріальних, духовних, соціальних).

Виконавчо-руховий бік має в професіях цього типу наступні особливості: це перш за все мовні дії (вимова також не може обійтися без мовнорухових навичок: професійно розмовляти потрібно також вчитися, як вчаться робити сальто чи користуватись зварювальним електродом; читач, імовірно, бачив на блакитному екрані немало “дівчат з обличчям”, які розмовляють або скоромовкою, ковтаючи слова, або вживають інтонації, які не відповідають змісту сказаного і т.д.). Далі, це виразні рухи (міміка, пантоміміка) і, до речі, виразні властивості зовнішності та навіть одягу (скажімо, вважається, що екскурсовод є більш успішним, якщо він ще є й елегантним). У деяких професіях цього типу (медичних) висуваються особливо високі вимоги до точності і координації робочих рухів (досить згадати хірургів різних профілів).

Особливості пізнавальної діяльності представників професій цього типу багато у чому визначаються складністю та швидкоплинністю, нестандартністю предметів розгляду, взаємодії, пошуку, принциповою невизначеністю меж, які розділяють соціальні явища. Скажімо, одна з пізнавальних функцій організатора клубної роботи може бути виражена декількома словами: “прослуховує учасників майбутнього концерту …”. Але яка це справа? Це значить, що потрібно оцінити рівень виконання, якість репертуару, а це, в свою чергу, потребує знань якихось критеріїв, тобто таємних “аршинів” для виміру всіх цих нечітких (з непідходящої тут природничонаукової точки зору) художніх реалій. І це поєднує професію, яку розглядаємо, з професіями типу “Людина – художній образ”. Здавалося б, зовсім інший приклад: інспектор ДАІ повинен слідкувати за дотриманням правил дорожнього руху. Але це передбачає багато “пунктів”, які включають не тільки поведінку учасників руху, але й питання утримання, стану автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів, а також обладнання вулиць і доріг дорожніми знаками, світлофорною технікою та іншими засобами регулювання. Сфера компетенції інспектора природнім шляхом пролягає і у сферу професії типу “Людина - техніка”. А ще він і юрист, а ще майже “каскадер”, коли необхідно переслідувати небезпечного злочинця …

Дуже важливим є вміння слухати (не перебиваючи) і чути, розуміти сторонню людину, розуміти саме її внутрішній світ, і не виміряти її своїм аршином (не приписувати їй те, що нам самим прийшло б у голову в її стані).

Професіонал цього типу – чи це вчитель географії, хірург чи інспектор міліції у справах неповнолітніх – повинен мати широкий світогляд у галузі гуманітарних знань. Дуже корисним є тут життєвий досвід, і побудоване на ньому розуміння внутрішнього стану тих людей, з якими доводиться мати справу. Оскільки соціальні ситуації мінливі та неповторні, працівнику потрібно чітко виділяти поряд з більш-менш “вічними” знаннями (як загальнокультурними, так і з вузької спеціалізації) знання оперативні, які відносяться до конкретної ситуації “тут і зараз”. Так, вчитель повинен добре і всебічно знати не тільки загальну психологію підлітків, але також і кожного з своїх учнів з усіма особливостями їх біографічних, сімейних обставин.

Серед вимог до якості виконавчо-рухових проявів на першому місці вимоги не тільки до письмової, але й до усної мови – її чіткості, виразності, в зручному для слухача темпі, зв’язності і, звичайно, ясності, розумінні змісту промов, реплік. Це не так просто – щоб бути правильно зрозумілим, необхідно спочатку передбачити, як вас можуть зрозуміти. У різних людей в свідомості і в підсвідомості існують різні думки тих чи інших тверджень, питань; і їх потрібно передбачувати. Тому що виникає типова ситуація, як у класичному діалозі пастора та злочинця: “Чому ви грабуєте банки, сину мій?” – “Тому що там зберігають гроші, отець мій” (пастор говорить про те, що потрібно займатись чимось іншим, а злодій – про те, що потрібно грабувати там, де є що взяти).

Найголовніше у сфері пізнавальних процесів представників цього типу професій, звичайно, не гострота зору чи слуху, а своєрідна “душепровідна” спрямованість розуму, спостережливість до прояву почуттів, розуму і характеру людини, до її поведінки, вміння чи здатність розумово уявити, змоделювати саме її внутрішній світ, а не приписувати їй свій власний чи інший, знайомий з досвіду чи з преси.

Важливим є також оптимістичний проекційний підхід до людини, заснований на впевненості, що людина завжди може стати краще. Технічний стереотип приписування якості, “сорту” раз і назавжди тут немає місця.

Необхідна і дуже важлива здатність вміти співчувати іншій людині. Важлива особливість емоційного складу особистості зводиться до здатності заново, знову і знову переживати ті випадки, про які вже не перший раз йде мова, і передавати слухачам своє відношення до них; без цього не можна уявити і зрозуміти роботу педагога, екскурсовода, організатора музейної, клубної роботи. А педагогічні функції доводиться виконувати практично кожному досвідченому спеціалісту – від інспектора кримінального розшуку до хірурга.

Важливою є спостережливість саме у відношенні до поведінки, проявів духовної діяльності людей, чуйність, доброзичливість, готовність безкорисно прийти на допомогу іншому живому створінню, щира турбота за долі людей (учнів, пацієнтів), розуміння і поблажливість до різних нестандартних проявів поведінки, способу мислення. Прогрес тримається на “диваках” – це корисно пам’ятати.

Глибока і оптимістична впевненість у вірності ідеї служіння народу в цілому (а не окремим його кланам і угрупуванням) – от що характеризує тих, кого пам’ятає історія. Громадянські якості, певні (орієнтовані на інтереси працюючих) переконання – це те, без чого людина повинна вважатись непридатною до праці в професіях цього типу.

Нестандартні ситуації – це нормальна ситуація соціуму. Тому професії цього типу потребують творчого складу розуму, здатності чітко уявляти, моделювати варіанти можливих наслідків дій людей, можливих конфліктів, протистояння, чи навпаки, об’єднання. Але це і не технічна, і не художня уява, а уява, для якої на сьогодні ще немає назви в книжках. Назвемо її тропономічною (від грец. тропос – поворот, напрямок). У деяких професіях цього типу сам предмет праці виникає в результаті творчого пошуку: господарські злочини, на відміну, скажімо, від пограбувань, як правило, хитро замасковані. Тому вони можуть постійно повторюватись при зовнішньо спокійному житті. Інспектор міліції – спеціаліст із боротьби з розкраданням суспільних цінностей повинен, як кажуть, сам собі знайти роботу, а саме в результаті творчого аналізу умов, які сприяють виникненню розкрадань (невраховані залишки сировини, продукції), повинен ще виявити, відшукати сам злочин.

Особливості саморегуляції представників професій типу, що розглядається, такі. Необхідно постійно вдосконалювати свої знання та навички, намагатися йти в ногу з швидкозмінними процесами соціального руху, розвитку, бути в курсі всіх громадських процесів. У протилежному випадку руйнується взаєморозуміння з оточуючими. Необхідна велика витривалість, здатність не втратити самоконтроль, вміння поводитись з іншими людьми з точки зору моральних та юридичних норм, а це не завжди просто. Разом з тим стосовно самого себе неможливо розподілити час на робочий і неробочий – справжній лікар прийме терміновий виклик від тяжко хворого, навіть якщо буде в театрі чи з друзями. Подібне трапляється і з працівниками педагогічного фронту, з керівниками трудових колективів, працівниками міліції. Необхідне поєднання доброти та принципової вимогливості до себе та інших. Протипоказаннями до вибору професій цього типу є дефекти мови, невиразна мова, замкнутість, занурення в себе, виражені фізичні вади (як це не сумно); неспритність, повільність, байдужість до людей, відсутність ознак безкорисної цікавості до людини – цікавості “просто так”.

4.4. Професії типу “людина-знакова система”.

До професій цього типу належать ті з усього різноманіття професій, де предметом праці спеціаліста переважно або виключно є умовні знаки, які позначають предмети, їхні властивості, явища і т.д.

Знаки, які використовуються у сфері виробничого спілкування, можна подати у вигляді схеми (див. мал. І. 4.5).

Мал. І.4.5. Поділ умовних знаків та знакових систем.

У залежності від того, до якого виду належить той чи інший знак, професії типу “людина-знакова система” поділяються на три групи.

До першої групи (робота з мовними знаками) належать такі професії, як діловод, коректор, друкарка, набиральник на набиральних машинах, набиральник ручний, листоноша, паспортистка, сортувальник письмової кореспонденції, телефоністка-інформатор, телефоністка міжміської телефонної станції, стенографістка, телеграфіст, телетайпіст та ін.

До другої групи (робота з абстрактно-формалізованими знаками) належать такі професії, як бухгалтер, калькулятор на підприємствах громадського харчування, контролер ощадних кас та банків, касир, оператор обчислювальних машин, рахівник та ін.

До третьої групи (робота з наочно-схематичними знаками) належать такі професії, як градуювальник креслень, копіювальник карт, маркшейдер, розмічальник механічних цехів, розмічальник судовий, топограф, картограф, кресляр-конструктор та ін.

Професії типу “людина-знакова система” об'єднує спільність психологічного змісту праці, тобто тих психологічних якостей, які необхідні робітнику для успішного виконання його виробничих обов'язків. Психологічні вимоги різних професій схожі й мало залежать від рівня складності. Значне навантаження у всіх спеціалістів падає на зорове сприймання інформації. Ряд досліджень показали, що швидкість та безпомилковість виконання дій, ефективність яких при поверхневому спостереженні залежать від швидкості руху, в дійсності ж визначаються точністю сприймання.

При роботі зі знаками різного роду велику роль відіграє пам'ять словесно-логічна (стенографістка, набиральник) або образна (кресляр, картограф). Для значної частини працівників велике значення словесно-логічного (діловод, перекладач) або образного мислення (розмічальник, кресляр-конструктор). Успішність діяльності спеціалістів цього типу залежить від рівня розвитку уваги, її стійкості та концентрації.

Робота з тими чи іншими видами знаків висуває додаткові вимоги до працюючої людини.

У роботі з мовними знаками значне місце належить словесно-логічному мисленню, так як більшість трудових функцій, які виконують працівники цієї групи, не підлягає автоматизації. Велику роль відіграють ситуації, коли спеціаліст повинен проаналізувати зміст документу, визначити головну думку тексту.

Спеціалісти, які мають справу з абстрактно-формалізованими знаками, постійно оперують цифрами, фіксують результати обчислень в різних документах. Для успішного виконання цих операцій людині необхідно володіти здатністю подумки співставляти цифри одна з одною, а також з тими явищами та процесами, які вони демонструють. Лише аналізуючи, порівнюючи та узагальнюючи цифри, бухгалтер, економіст, нормувальник розуміють закономірності, які приховані за цифровим матеріалом, і отримують задоволення від роботи, яку виконують.

Представники професій цього типу вміють добре орієнтуватись, розумітись в умовних позначеннях, мовних системах (природних та штучних), документах, текстах; вони створюють та перероблюють тексти, документи, таблиці, формули, каталоги певних об’єктів, креслення, карти. Наприклад, діловод чи бухгалтер повинен враховувати багато документів, слідкувати за їх проходженням, правильно (а саме відповідно за прийнятими – звичайно суворими − правилами) їх зберігати та направляти потрібним особам. Інженер служби науково-технічної інформації повинен, наприклад, знайти та продивитися велику кількість публікацій з окремої теми, „стиснувши” корисну інформацію, яка міститься в них, у достатньо короткий огляд, на основі якого конструктори могли б вирішити, чи потрібно їм звертатись до тих чи інших публікацій і якщо так, то до яких саме. Програміст ЕОМ, продумавши завдання, яке надійшло від замовника, створює систему команд для машини, яка може привести до вирішення цього завдання, і т.п.

Сучасна цивілізація насичена знаково-символьною інформацією і є люди, які всім цим дуже цікавляться і добре на цьому розуміються.

Виконавчо-руховий бік активності людини тут звичайно дуже обмежений і мало вражаючий: ну натискає він кнопки, ну „креслить” щось на папері, іноді “кидає в кошик”, “дивиться в порожнечу” та ін. Найважливіша і найтяжча складова праці тут стосується сфери пізнавальної діяльності, гностичних дій. От перед нами коректор типографії, він звіряє копії рукописів з видавничим оригіналом; це може бути і об’ємний том, запрошення, або сторінка математичного чи музичного журналу. Радіооператор на морському судні чи в геологічній експедиції, приймаючи шифровану інформацію, вловлює ритм передач, впізнає за „почерком” того, хто передає, і це допомагає виділити корисний сигнал з шуму. Кресляр-картограф може навіть лежати на аркуші паперу, але при цьому думки його десь далеко на місцевості: він приймає до розрахунку багато правил та відомостей, на основі яких створюється топографічна карта, наприклад, великого лісогосподарського підприємства.

Професіонал орієнтується в науковій картині світу. Необхідно добре володіти письмовою мовою, бездоганною грамотністю, знанням основних іноземних алфавітів. Потрібно знати багато суворих правил та систем правил (наприклад, в одному випадку правила поліграфічного виконання видання, в другому – правила обліку та контролю господарських документів, в третьому – правила побудови мови програмування для ЕОМ та ін.).

Непогано, якщо людині властиві швидкі та точні, скоординовані рухи пальців рук (це важливо для роботи на клавішних машинах – набірних, обчислювальних), гарний та чіткий почерк (при всьому технічному прогресі для бібліографа – це велика перевага: йому потрібно писати багато, швидко, без помилок, суворо дотримуватися прийнятих умовностей, скорочень).

Для робітника, який зайнятий у галузі тих чи інших інформаційних технологій, а саме: питаннями розпізнання, перетворення, створення інформації, яка відображається в знаках, символах, потрібна вдумливість та систематичність у роботі, концентрація уваги саме на знаковому матеріалі, (там, де іншого, можливо, тягне до сну), здатність сприймати і утримувати в пам’яті словесно-логічну інформацію великих об’ємів. Важливі аналітичність та критичність у сприйнятті знакового матеріалу - коректор, наприклад, сприймає на типографському відбитку не тільки кожне слово, але й кожну літеру окремо. В пам’яті потрібно зберігати велику кількість інструкцій, правил, положень. Тут мова вже йде не про те, що людина пам’ятає багато сумних для когось “окремостей”. Ні. Потрібно мати на увазі зв’язані, системно-організовані та впорядковані в голові блоки („зв’язки”, „гештальти”) образів пам’яті (це – „про оформлення документів”, це – „про правила зберігання справ” і т.п.). Без доброї пам’яті на словесно-логічний матеріал праця тут недоцільна.

Вимагається емоційна стійкість і відчуття слова, відчуття контексту.

Важливі точність, акуратність, систематичність в роботі, особливе, уважне відношення до прийнятих правил (зрозуміло, для того щоб з повагою ставитись до правил, потрібно добре, надійно їх тримати у голові – так, наче це річ в руках, і це є важливою особливістю).

Часто і навіть як правило представники професій цього типу полюбляють читати книги та безкорисливо здатні до розумових порівнянь фактів, ідей, пошуку чогось допоки невідомого і незрозумілого: прихильники кросвордів. Зовнішня одноманітність праці не тільки не лякає таку людину, а навіть приваблює.

Особливості “творчості” (креативності) представників цього типу професій в тому, що дотепність, винахідливість, безкорислива інтелектуальна ініціатива, які виявляються в роботі, хоча і не мають ознак видовища, присутні і потрібні в роботі постійно. Творчі завдання виникають тоді, коли ситуація нестандартна, унікальна. А такі ситуації постійно зустрічаються в роботі: от, здавалося б, зовсім не творча робота сортувальниці поштових відправлень та творів друку; насправді, ця праця постійно робить сюрпризи – однойменні та близькі за назвою населені пункти є в різних регіонах країни, а відправники листів іноді ще й не дописують слова, чи пишуть як чують і наперекір письмовій формі слова – “Яльчик” може перетворитись в “Нальчик”, а “Вятські Поляни” в “Ясні Поляни”. Але відношення до поштового відправлення – це є відношення до людини і тому порядний сортувальник знаходить оптимальне рішення подібного роду “ребусів”. Що стосується роботи програміста, редактора видавництва, економіста-математика, то творчі включення тут не потребують пояснень.

Особливості саморегуляції представників цього типу в тому, що дуже важливою є здатність зосереджено працювати в умовах зовнішніх перешкод, від яких повністю звільнитись не можливо; важливі такі якості, як здатність контролювати хід та правила своїх розумових дій; посидючість, старанність, наполегливість, терпіння. Важливо дуже суворо виконувати прийняті правила дій.

Важлива розумова працездатність, фізично ця праця найчастіше не тяжка.

4.5. Професії типу “людина-художній образ”.

Ці професії об'єднані використанням різних засобів естетичного впливу, співвідношенням результатів своєї праці з естетичними почуттями інших людей.

Різноманітні цілі праці представників цих професій.

Основна діяльність представників професій типу “людина-художній образ” – аналіз художньої цінності об'єкта своєї праці. Аналізуючи об'єкт праці, вони, в одному випадку з’ясовують у ньому естетично цінні елементи, як, наприклад, шліфувальник-полірувальник каменів-самоцвітів, В іншому випадку вони знаходять у ньому відхилення, які знижують естетичну цінність об'єкта праці. Представникам цієї групи потрібно мати високу культуру почуттів, витонченість сприймання, що дає можливість помічати найдрібніші естетично значимі відхилення, хорошу пам'ять, яка дозволяє запам'ятовувати деталі об'єктів, і вміння переключатись, що забезпечує використання відповідної системи оцінок.

Спеціалістів, основу діяльності яких складає естетична впорядкованість середовища, створення гармонії різних її елементів, об'єднує клас перетворювальних спеціальностей. До них належать: ліпник-модельник, паркетник-інкрустатор, збиральник дерев'яних музичних інструментів.

Від працівників цих професій вимагається високий ступінь комбінаторних здібностей, високий рівень активності та працездатності.

Для одних спеціальностей (контролер-приймальник малярно-шпалерних робіт, живописець з розписування фарфору, модельєр) цей розподіл виступає дуже чітко, для інших (налагоджувальник піаніно та роялів, художник-оформлювач) цілі праці можуть бути об'єднані. Як і спеціальності типу “людина-техніка”, спеціальності типу “людина-художній образ” пов'язані з використанням різноманітних знарядь та засобів праці.

Багато професій цього типу – спеціальності ручної праці. Для руки людини доступні найскладніші за напрямом, точно дозовані за силою рухи, які дозволяють виконувати найрізноманітніші роботи. Але рука має один недолік – невелику силу та швидкість руху. Тому в ряді випадків використовують просту механічну силу верстата. Інструмент або деталь здійснюють прості рухи, а руки людини, які направляють інструмент або виріб, що обробляється, як і раніше здійснюють свої складні рухи. Робота з використанням машин і механізмів висуває підвищені вимоги до швидкості оперування художніми образами, до художнього мислення, уваги.

Робота з обслуговування машин, котрі автоматично створюють або репродукціюють витвір мистецтва, також вимагає художнього мислення. На долю людини тут припадає налагодження машини, для чого необхідні знання її можливостей та особливостей виробу, який можна отримати з її допомогою, вміння подумки уявити увесь процес роботи машини, постійне втручання з метою коректування процесу отримання результату.

Різноманітні й умови, в яких працюють представники художніх професій. Для багатьох з них це робота в приміщенні з мікрокліматом, наближеним до побутових норм. Але часто представники художніх професій (штукатури з декоративно-художніх робіт, різьбяр по каменю, вітражисти та ін.) можуть працювати на відкритому повітрі. Іноді ця робота відбувається у незвичних умовах.

Представники професії типу “людина-художній образ” займаються естетичним перетворенням довколишнього світу. Тому конструктивні здібності є необхідним компонентом успіху в цьому виді діяльності незалежно від того, до якого класу належить ця професія. Цим людям необхідні здібності, які дозволяли б добре розпізнавати предмети та явища і успішно оперувати художніми образами.

Для всіх представників художніх професій необхідні в тій чи іншій мірі творчі здібності. Праця робітника художнього профілю, навіть якщо йому передує ескіз художника, має творчий характер. На виробі буває помітно виражена індивідуальність робітника, а не тільки художника, який створював ескіз.

Художнє мислення – це особливе, образне мислення. Це мислення, яке оперує поєднанням фарб, просторових співвідношень, пластичних форм, які викликають до себе певне естетичне відношення, породжують певні художні образи. Таке мислення спирається на образну пам'ять, яка дозволяє швидко і точно запам'ятовувати естетично значимі поєднання фарб, форм, звуків і зберігати їх тривалий час у своїй свідомості.

Багато з робіт представників художніх професій полягають у рухах рук, які повинні бути точними і вірними. Їхні пензлі, олівці та стамески здійснюють дуже складні рухи. Це вимагає психомоторних здібностей. Вони потрібні не тільки артисту балету, цирку, музиканту-виконавцю, а й ювеліру, ліпнику-модельнику, столяру з художньої обробки деревини та деяким іншим.

Для того, щоб успішно, із задоволенням працювати за однією з спеціальностей типу “людина-художній образ” та вдосконалювати свою майстерність потрібні стійкі нахили і здібності до практичного створення краси у світі, який нас оточує. Бачити, тонко розуміти, любити та цінувати прекрасне може багато хто. Але цього не достатньо, щоб бути хорошим працівником у цій галузі. Тут потрібні художній смак, естетично виховане око, тверда рука.

Представники професій цього типу вміють втілювати ідею чи певний настрій у конкретному, безпосередньо сприйнятому цілісному образі, а також оцінювати, аналізувати це втілення. Це може бути гравіювання на сталевому валу тканинно-друкарської машини, яка виконана за малюнком художника; це можуть бути відновлені (відреставровані) деталі зображення на полотні старовинного майстра, які зникли до нашого часу (турбота про цілісність образу тут не знімається, хоча мова йде про деталі); це може бути “тисяча перше“ виконання фортепіанного концерту П.І. Чайковського або ролі Хлєстакова у “Ревізорі” М. В. Гоголя; це може бути перше та єдине скульптурне вираження ідеї тріумфу праці, знання.

Щоб завдання згаданого вище роду могло бути вирішене, потрібно багато тонкої, кропіткої праці і над предметом праці, і над собою.

За видимими рухомо-виконавчими складовими діяльності професіонала приховані його невидимі, але часто складні і різноманітні пізнавальні дії і особистісні якості. Творець малюнку бачить і відчуває красу побудови фігури і фону в їх єдності. Архітектор уважно ставиться до природного ландшафту, враховує його. Актор аналізує та приймає до уваги настрій, “реакцію” глядацької зали… І це, звичайно, не все, що складає пізнавальну складову діяльності професіонала. Професіонал спирається на народний досвід, культурну спадщину народів. Але все це потрібне йому як “свій”, набутий великими зусиллями багаж дуже різноманітних знань, як наукових, так і практичних. Це всебічне знання і предметної сфери (світу фарб, звуків, тонкощів організації простору), і світу минулої та сучасної культури, життя суспільства.

Часто потрібні дрібні, точні, добре скоординовані, іноді швидкі рухи. Працівнику образотворчого мистецтва необхідно мати добре розвинуте сприйняття кольору, точний просторовий окомір, яскраву образну уяву. Аналогічним чином музиканту потрібні яскраві слухові уявлення, тонке розрізнення якості звуків. Актор уявляє собі таку складну систему, як особистість героя, якого він зображає, щоб не тільки добре пам’ятати, але й відчувати, які дії в його ролі дійсні, правдоподібні, логічні, а які - ні (такого роду складні системні “блоки”, професійні “гештальти” пам’яті є в будь-якій праці; кожного разу це потрібно конкретно з’ясовувати).

Як правило, потрібен нестандартний розум, здатність упереджено бачити події, важливим є мислення, не обмежене тими рамками, шаблонами, які могли бути засвоєні в процесі навчання.

Потрібне розвинуте естетичне відчуття, відчуття прекрасного. Важливо не просто розуміти, не “підраховувати”, а безпосередньо відчувати красу і неповторність життєвої події, витворів мистецтва; не тільки знати, але й відчувати композиційні принципи у своїй сфері (образотворче мистецтво, скульптура, архітектура, музика, драматичне мистецтво).

Важливою є художня тактовність – шанобливе ставлення до творів мистецтва. Не можна Бетховена “бацати” як фокстрот (технічно це, звичайно, можливо, але неприпустимо – “можна, але не можна” з міркувань тієї ж тактовності); так як не можна, наприклад, підмальовувати на свій смак втрачені місця на картині старого майстра (необхідно або перейнятися духом і стилем відповідної епохи, або просто обережно затонувати втрату). Кращих представників професій цього типу характеризує чітке усвідомлення відповідальності за формування духовного світогляду споживача художньої продукції. Важливо турбуватись про свій професійний розвиток, не впадати в гординю і вміти підпорядковувати авторські амбіції соціально значущій меті. Наполегливість, самодисципліна – також важливі якості професіонала.

Часто говорять про явище самовираження художника. Але справа в тому, що факт самовираження властивий будь-якій активній людській істоті: відчувши свої органи мови, новонароджений починає “лепетати”, а потім говорити, створюючи, зокрема, нові слова та нові думки. Дитина дошкільного віку яскраво самовиражається у грі, підліток – у взаємостосунках з оточуючими і т.д. Тому не потрібно вважати, що самовираження – незаперечна ознака художнього складу психіки. Часто ідею самовираження використовують для того, щоб приховати нездатність саморегуляції, володіння собою, а на основі цього протиставити себе іншим – “відрізнитися”. Кожному з певного віку (приблизно з дошкільного) властива потреба відрізнитися від інших. Вона особливо загостюється в підлітковому віці, а потім дещо зменшується під впливом розуміння того, що кожна людина у своєму сенсі важлива. Справа в тому, що відрізнятись можна на різних шляхах, і деякі з них потребують великої праці над собою та великої самодисципліни, самокритичності, наслідування ідей служіння суспільству, а деякі передбачають тільки істеричну демонстрацію себе іншим припускаючи, що ці інші змушені приділяти увагу деякій надзвичайній персоні.

Самовираження у високого професіонала не є метою, а незворотнім наслідком відданості справі, та служінню суспільним ідеалам. Відчуття подарованої людям краси підтримує вимогливе ставлення майстра до кожної дії. Перечитайте повість “Портрет” М.В. Гоголя – там вражаюче виражені дуже значимі ідеї про будь-яку художню працю.

Особливості “творчості” (креативності) представників цього типу професій в тому, що вони – новатори за своєю суттю; вони належать до того світу, в якому живуть як перетворювачі: не просто зберегти та збагатити щось хороше, а й змінити його. Особливо цінується неповторне, єдине в своєму сенсі, унікальне, нестандартне.

Неупередженість, розкутість художньої думки (не слід плутати з розпущеністю вдачі), сміливий політ фантазії, гнучкість у прийнятті рішень (здатність відмовлятися від раніше прийнятих рішень на користь кращих) дуже важливі. Але горизонти творчості розширюються перед людиною тільки тоді, коли вона важкою працею досконало оволодіває навичками та прийомами кропіткої праці (скажімо, музикант-виконавець може бути оригінальним, якщо він подолав суто технічні складності виконання завдяки чисельним вправам, тобто коли йому не потрібно думати чи “попаде” його палець в складному пасажі на потрібну клавішу чи позицію на грифі інструменту).

Особливості саморегуляції представників цього типу професій в тому, що потрібно вміти підкоряти авторські амбіції загальній меті (наприклад, художник-конструктор виробничої продукції працює в складі групи розробників – тут і економісти, і інженери-конструктори, і, можливо, фізіологи, психологи; зрозуміло, що позиція вередливої дитини, яка хоче, щоб з нею всі погоджувались, тут не доречна). При всій “творчості” потрібна виконавча чіткість та самодисципліна (не можеш дуже добре, зроби як можеш, але вчасно, і т.п.). Старанність, терпіння, здатність багато разів переробляти зроблене – будь-якою мірою важливі чесноти творчого працівника.

До складностей, труднощів професій цього типу відносяться тривалі статичні навантаження окремих груп м’язів, високі вимоги до органів чуття та опорно-рухового апарату, великі нервові навантаження.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класифікація професій.	\|	Опис професій: види, принципи і структура.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.