• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Огляд ключових питань

1. Інвестиційна діяльність в усіх своїх формах та видах пов’язана з ризиком. Невпевненість у майбутньому породжує ризик.

Під інвестиційним ризиком розуміють ймовірність виникнення передбачених фінансових витрат (наприклад: зниження прибутку, доходів, втрати капіталу та інше) в ситуації невизначеності умов інвестиційної діяльності.

Видів інвестиційних ризиків досить багато. Їх можна класифікувати за різними ознаками:

Ä За сферами прояву:

а) економічний – до нього відноситься ризик, пов’язаний зі змінами економічних факторів. Оскільки інвестиційна діяльність здійснюється в економічній області, то вона в найбільшому ступеню підпадає під економічний ризик.

б) політичний – до нього відносяться різні види адміністративних обмежень інвестиційної діяльності, що виникають у зв’язку зі зміною державою політичного курсу.

в) соціальний – до нього відноситься ризик страйків, незапланованих соціальних програм.

г) екологічний – це ризик, різних екологічних катастроф та стихійних лих (пожар).

д) інші види ризиків. До них можна віднести рекет, крадіжки майна, обман з боку інвестиційних та господарських партнерів і таке інше.

2. В залежності від стадії реалізації інвестиційного проекту ризики можна поділити на:

Ä Фінансовий ризик – це велика сукупність взаємопов’язаних ризиків виконання фінансових зобов’язань протилежною стороною та ризиків зміни кон’юнктури фінансових ризиків.

Тут можна виділити такі ризики:

а) кредитний ризик як ризик неповернення боргу виникає в результаті:

– неможливості позичальника створити у майбутньому адекватний грошовий потік;

– невпевненість в реалізації в майбутньому за необхідною ціною застави під кредит;

– погіршення іміджу (репутації) у зв’язку з непередбаченими несприятливими змінами у діловому світі;

До групи кредитних ризиків відносяться:

– процентний ризик – зумовлений невизначеністю у майбутньому стосовно напрямку руху та рівня процентних ставок;

Процентний ризик для банку – це ризик перевищення середньої процентної ставки за залученими капіталами (депозитами) над середньою процентною ставкою за виданими кредитами;

– ризик ліквідності – зумовлений непевністю в майбутній швидкій реалізації того, чи іншого активу за передбачену ціну;

– фінансовий ризик у вузькому розумінні – це ризик фінансового леверджу, тобто чим вище фінансовий левердж компанії, тим більша невпевненість у забезпеченні позичкових коштів власним капіталом компанії;

б) валютний ризик – виникає у зв’язку з невизначеністю майбутнього руху ресурсів національної валюти за відношенням до закордонних валют. Він включає складові:

– курсовий ризик зміни вартості активів і пасивів банку;

– ризик переказу, пов’язаний з відмінностями в обліку активів та пасивів в іноземній валюті;

– ризик угоди, зумовлений невизначеністю у майбутньому вартості угоди в національній валюті, що деномінована в іноземній валюті;

в) портфельний ризик – ризик невідповідності у майбутньому інвестиційному проекту кредитному портфелю, портфелю ІД. Портфельний ризик виникає внаслідок можливості суттєвого погіршення сукупних показників того чи іншого портфелю: прибутковість, зростання капіталу, міра впливу ризику ліквідності.

Ä Будівельні ризики – це ризики, що виникають в процесі реалізації проекту.

– Ризик перевищення кошторису.

– Ризик несвоєчасного завершення термінів – засвоєння інвестицій через зміни у складі проектів, зриву постачання матеріально-технічних ресурсів.

– Ризик порушення умов договору – виникає через зміну умов функціонування інвестора та підрядної організації, фінансова неспроможність інвестора, зміни ставок оподаткування доходу, умов, отримання банківських кредитів та погашення раніше отриманих позичок, амортизаційної політики, невиконання угод субпідрядними організаціями, проектантами та іншими учасниками інвестиційного процесу.

– Ризик падіння попиту – виникає при зміні потреб у продукції будівельної галузі в зв’язку з загальним спадом виробництва, кризою фінансів, бюджетним дефіцитом.

Ä Експлуатаційні ризики – виникають після введення об’єкта в дію та виходу на проектну потужність.

– Ризик реалізації продукції, робіт, послуг, викликаний можливістю звуження ринку збуту в процесі експлуатації та втрат частини споживачів через зростаючу конкуренцію та появу на ринку товарів більш високої якості.

– Ризик зниження прибутковості тісно пов’язаний з попереднім, який тягне за собою скорочення грошових коштів та неможливість розрахунку з кредиторами.

– Ризик менеджменту виникає в зв’язку з можливістю необхідності у майбутньому зміни керівництва виробництва.

– Ризик невиконання поставок матеріально-технічних ресурсів для виробництва зумовлює в майбутньому ненадійність постачальників.

– Форс-мажорний ризик існує як на стадії будівельного виробництва, так і в період експлуатації підприємства. Цей ризик пов’язаний з виникненням подій об’єктивного характеру, які можуть призвести до часткової чи повної втрати майна.

Ä За джерелами виникнення розрізняють:

– систематичний (або ринковий). Цей вид ризику виникає для всіх учасників ІД і форм інвестування. Він виникає у зв’язку зі зміною стадій економічного циклу розвитку країни або кон’юнктурних циклів розвитку інвестиційного ринку, значними змінами податкового законодавства, та інші фактори, на які інвестор вплинути при виборі об’єктів інвестування не може.

– несистематичний (або специфічний). Цей вид ризику притаманний конкретному об’єкту інвестування або діяльності. Він може біти пов’язаний з некваліфікованим керівництвом компанією.

– об’єктом інвестування, посиленням конкуренції в окремому сегменті інвестиційного ринку, нераціональною структурою інвестованих коштів та іншими аналогічними факторами, від’ємні наслідки яких в значній мірі можна попередити за рахунок ефективного управління інвестиційним процесом.

Таким чином, інвестиційний ризик характеризується ймовірністю виникнення непередбачених фінансових втрат. Його рівень визначається як відхили очікуваних доходів інвестування від середньої або розрахованої величини. Тому оцінка інвестиційних ризиків завжди пов’язана з оцінкою очікуваних доходів та ймовірності їх втрат.

Кожне підприємство. Виходячи зі своїх особливостей, по своєму ставиться до ризику та віддачі. Але багато підприємств віддають перевагу не ризиковим проектам. Ставлення до ризику залежить від величини капіталу, який має підприємство. Якщо капітал підприємства невеликий, і становить, наприклад, 100 тис. грн., то для нього втрата 20 тис. грн., досить істотна, а якщо капітал 10 тис. грн., в цьому випадку підприємство може піти на ризик.

Таким чином у ринковій економіці кожному підприємству при виборі інвестиційного проекту необхідно вміти оцінювати ризик. Найбільш поширеними методами вимірювання ризику є статистичний, експертний та комбінований.

Статистичний метод – це метод оцінки інвестиційних ризиків за допомогою статистичних показників.

Відомі різні визначення поняття «ризик»; у найбільш загальному виді ризик може бути визначений як ймовірність здійснення деякої небажаної події.

Ризикованість інвестування характеризується ступенем варіабельності доходу (чи прибутковості), що може бути отриманий у разі реалізації інвестиційного проекту. Такий критерій є досить очевидний: чим більш варіабельний дохід (прибутковість), тобто чим більш він непередбачений, тим більш ризиковане інвестування. З курсу статистики відомі міри, що дозволяють оцінити варіабельність деяких показників: це розмах варіації, дисперсія, середнє квадратичне відхилення і коефіцієнт варіації.

Формули для підрахунку цих показників такі:

Ø Дисперсія

,

(7.1)

де – розрахунковий доход ( прибуток ) по проекту при різних значеннях кон’юнктури ринку,

– середній очікуваний доход за проектом,

– значення ймовірності, що відповідає розрахунковому доходу

Ø Середнє квадратичне (стандартне) відхилення

,

(7.2)

Ø Розмах варіації

,

(7.3)

де - найбільше значення доходу за інвестиційним проектом,

- найменше значення доходу за інвестиційним проектом.

Ø Коефіцієнт варіації

,

(7.4)

Перші три показники є не дуже зручними для використання оцінки ризикованості інвестиційних проектів, тому що вони залежать від абсолютних значень середньої та елементів оцінюваного варіаційного ряду. Іншими словами, якщо абсолютні значення двох порівнюваних ризикованих альтернатив істотно розрізняються ці показники за винятком коефіцієнта варіації непорівнянні. Саме з цієї причини коефіцієнт варіації найкращий з цих показників для просторово-тимчасових зіставлень ризикованості інвестування.

Ці статистичні показники виміру ризику можна використовувати як для реальної , так і фінансової форми інвестування. Але для визначення ризикованості та прибутковості фінансової форми інвестування ( тобто інвестування в різні види цінних паперів) використовуються специфічні показники , такі як β- коефіцієнт або ще його називають β- фактор.

Ø β- коефіцієнт – це вимірювач недиверсифікованого ризику , що відображає яким чином цінний папір реагує на ринкові сили. Його визначають шляхом аналізу взаємозв’язку фактичної доходності цінного паперу з фактичною ринковою доходністю (прибутковістю).

Формула для розрахунку β- коефіцієнту наступна:

,

(7.5)

де – значення бета-коефіцієнту,

Р- кореляція між доходом від індивідуального виду цінних паперів і середнім рівнем доходності фондових інструментів в цілому,

- середньоквадратичне відхилення прибутковості від індивідуального виду цінних паперів.

- середньоквадратичне відхилення прибутковості по фондовому ринку в цілому (знаходиться як середньо зважене відхилення прибутковості по більшості цінних паперів, що обертаються на фондовій біржі).

Кожний цінний папір має свій бета коефіцієнт (β), що характеризує його ризикованість. Цей показник є мірою ринкового ризику цінного паперу. Він показує мінливість прибутковості конкретного цінного паперу стосовно ринкової прибутковості (тобто до прибутковості середньо ринкового портфеля).

Значення бета коефіцієнту може бути від’ємним, а може бути і позитивним. Знак перед ним вказує в якому напрямку змінюється доходність даного цінного паперу та він не впливає на його ризикованість.

1. Якщо перед бета коефіцієнтом стоїть знак +, то це означає, що доходність даного цінного паперу коливається в тому ж напрямку , що і ринкова доходність.

2. Якщо перед бета коефіцієнтом стоїть знак -, то це означає, що доходність даного цінного паперу коливається в протилежному напрямку ніж ринкова доходність.

Чим більше значення β-коефіцієнту за модулем, тим більш ризикований цінний папір. Рівень ризику за цим показником визначають наступним чином:

β = 1 - це цінні папери , що мають середній рівень ризику,

β < 1 -це цінні папери , що мають низький рівень ризику,

β > 1 -це цінні папери , що мають високий рівень ризику.

Бета коефіцієнти регулярно розраховуються за статистичними даними про прибутковість цінних паперів і друкуються у фінансовій пресі.

Експертний метод – цей метод ґрунтується на опитуванні кваліфікованих фахівців (інвестиційних, страхових та фінансових менеджерів) і відповідної математичної обробці результатів цього опитування.

Комбінований (змішаний) – це використання статистичного і експертного методів разом.

Залежно від виду проекту, що розробляється система заходів протидії ризикам:

1)заставні операції та гарантування;

2)страхування;

3)лімітування;

4)розподілення;

5)еккаутінг та інші;

1) При інвестиційному кредиті найбільш розповсюдження отримали такі засоби захисту, як позички під заставу та гарантовані кредити.

Позички під заставу – це позички, забезпечені з боку позичальниками заставними активами. Але якщо у минулі роки заставні фізичні активи переходили у володіння кредитора, то тепер вони, як правило, залишаються у використанні позичальника, а кредитору відповідно до контракту переходять (поступаються) права володіння (цессія).

Банк зобов’язаний дуже вимогливо оцінювати якість застави.

Гарантований кредит видається під письмове зобов’язання третьої сторони сплатити борг у випадку відмови від сплати позичальником.

Гарантії можуть бути таких видів:

– обмежена або необмежена, тобто та, що гарантує всю заборгованість, або її частку;

– забезпечена або незабезпечена, т.б. з заставою або без неї;

– фізичних або юридичних осіб, т.б. забезпечена власними або корпоративними активами.

2) Диверсифікація – це розподілення цінних паперів портфеля таким чином, щоб досягти максимального доходу при мінімальному ризику. Як правило. Це досягається шляхом розподілення капіталу між пакетами УП різної якості та різних термінів погашення для зниження портфельного ризику.

При диверсифікації рекомендується обмежувати інвестиції у певний вид УП у розмірі 10% від загальної вартості всіх вкладень.

Диверсифікація активів відбувається за чотирма напрямками:

– за якістю УП (або за емітентами);

– за строками погашення;

– за тином зобов’язань;

– за регіонами розміщення;

3)Найважливішими заходом щодо захисту інвестицій є їх страхування, особливо це стосується довгострокових інвестицій. Страхування інвестицій відбувається згідно з Законом України “Про страхування”. Тобто страхування – це засіб охорони вкладень від руйнівних стихійних лих, але й засобами захисту від несприятливих змін економічної кон’юнктури.

4) Лімітування об’єктів інвестицій, розмірів кредитів, видатків, продаж, тощо. Інвестор, як правило, обмежує розміри вкладень при капіталізації інвестицій, перешкоджаючи цим створенню зайвих запасів матеріалів, конструкцій, обладнання. Фінансування, як правило, здійснюється поступово – траншами, тобто ризику підлягають окремі грошові потоки, а не весь обсяг інвестицій.

5) Розподілення ризиків має місце при фінансуванні проектів з частковим регресом на позичальника при створення інвестиційного консорціуму, коли суб’єкти інвестування розподіляють між собою ризик пропорційно вкладенню в проект.

6)Для отримання додаткової інформації про об’єкт інвестування за кордоном використовуються послуги еккаутингових компаній. Ці фірми займаються збиранням, обробкою. Аналізом і формуванням різних видів бізнес-інформації: відомостей про ринки, платоспроможність підприємства, кредитоспроможність клієнта, фінансовий стан партнерів по бізнесу, перспективи розвитку конкурентів тощо. Ці відомості надаються у вигляді бізнес-довідок. Великі еккаутингові фірми розробляють типові довідки бізнес інформації та за бажанням замовника дають більш детальну інформацію, отриману шляхом поглибленого аналізу.

Еккаунтинг часто сполучається з аудитом та являє собою важливий захід зниження міри інвестиційного ризику.

3.Головна задача інвестора – створити ефективний портфель, який забезпечую найбільшу віддачу для даного рівня ринку або найменший ризик для заданого рівня віддачі.

Ефективний портфель – це портфель. Який забезпечує найбільшу прибутковість для заданого рівня ринку або має найменший ризик для заданого рівня прибутковості.

Першим кроком інвестора являється визначення цілей формування портфелю. Постановка таких цілей затрачує визначені співвідношення ризику і прибутковості, потенційного росту вартості та поточного прибутку і різних рівнів ризику портфелю.

Для успішного управління портфелем потрібно освоїти 2 ідеї: ефект диверсифікації і концепція ефективного портфелю.

Диверсифікація – це використання декілька різних інвестиційних інструментів з цілю скорочення ризику.

Диверсифікований ризик – це унікальний ризик окремого інвестиційного інструмента, від якого можна позбавитися з номінальною диверсифікацією.

Недиверсифікований ризик – це ризик, властивий всім інвестиційним інструментам і через це він не може бути усунений через диверсифікацію.

Сьогодні в керуванні інвестиційним портфелем є два підходи:

– традиційний, який спирається на метод фінансового управління, він використовується з часів зародження загально досягнутих ринків цінних паперів;

– СПТ – сучасна портфельна теорія;

Традиційний підхід до управління портфелем – це забезпечення збалансованості шляхом включення в портфель акцій і боргових зобов’язань різних підприємств та галузей.

Дотримуючись цієї концепції, керуючі включають в портфель самі різні фінансові інструменти особливо підкреслюється важливість міжгалузевої диверсифікації, т.б. включення в портфель акцій з різних галузей економіки.

Менеджери які надають перевагу традиційному підходу, прагнуть робити інвестиції в добро відомі компанії по трьом причинам:

– по-перше, вони були успішними підприємствами, і можливо будуть залишатися такими. Покупка УП підприємств, що зарекомендували себе представляє менш ризикованим ділом, ніж вкладення в менш відомі фірми.

– по-друге, акції крупних компаній більш ліквідні та доступні у великих кількостях, а менеджери, що керують великими портфелями оперують великими сумами грошей, і для досягнення ефективного розміру приказу їм необхідно покупати УП у великих розмірах.

– по-третє, можливо легше переконати клієнта вкласти гроші у відомі фірми.

Сучасна портфельна теорія:

– це підхід до формуванню портфельної стратегії з використанням різних статистичних методів:

а) дисперсії прибутковості активу або квадрат стандартного відхилення;

б) кореляція прибутковості пари цінних паперів або віддача цінних паперів і ринку в цілому;

Кореляція вимірює зв’язок (якщо таке має місце) між двумя гисковими рядами, які представляють визначений тип даних: від об’ємів продажу, до прибутковості УП.

Портфель інвестицій – це набір фінансових активів, якими володіє інвестор.

Метою формування інвестиційного портфелю може бути різне. Наприклад, як цільовий критерій можуть використовуватися максимізація прибутковості, чи навпаки мінімізація ризику. Однак найбільш розповсюджена мета – це одержання необхідного рівня прибутковості при заданому рівні ризику, або навпаки.

Для визначення прибутковості та ризику інвестиційного портфелю використовуються наступні показники:

Ø Очікувана прибутковість портфеля ()

,

(7.7)

де – очікувана прибутковість і-го активу;

– частка і-го активу в інвестиційному портфелі.

Ø Варіація доходності (прибутковості) портфеля

,

(7.8)

де – прибутковість портфеля при і–му стані економіки.

Ø Варіація прибутковості портфеля, що складається з двох активів

,

(7.9)

де – частка і-го активу в портфелі;

– коефіцієнт кореляції між очікуваною прибутковістю активів;

– варіація прибутковості і-го активу.

Якщо знати величину β-коефіцієнту кожного з цінних паперів, що складають інвестиційний портфель, можна обчислити бета коефіцієнт портфелю за формулою (β-коефіцієнт інвестиційного портфелю – це середньо зважене значення величин бета коефіцієнтів цінних паперів, що входять до портфелю):

,

(7.10)

де - бета коефіцієнт інвестиційного портфелю,

- бета коефіцієнт і-того цінного паперу,

- питома вага і-того цінного паперу в інвестиційному портфелі.

Основними індикаторами на ринку цінних паперів, використовуваними інвесторами, є:

- середня ринкова прибутковість,

- безризикова прибутковість , під якою розуміють прибутковість державних цінних паперів,

- очікувана прибутковість певного цінного паперу , доцільність операції з яким аналізується,

- β-коефіцієнт.

Різниця () являє собою ринкову премію за ризик; різниця () - очікувана премія за ризик вкладення в даний цінний папір. Ці два показники пов'язані між собою прямо пропорційною залежністю через β коефіцієнт: () = β ().

Дана модель носить назву моделі оцінки фінансових активів (Capital Asset Pricing Model, CAPM) і застосовується, зокрема, для прогнозування прибутковості будь-якого цінного паперу, що обертається на ринку. Як відомо, на основі прогнозної прибутковості і даних про очікувані доходи, що генеруються деяким цінним папером, можна розрахувати теоретичну вартість даного цінного паперу. Тому модель САРМ часто називають моделлю ціноутворення на ринку фінансових активів. Відомі різні представлення САРМ- у термінах прибутковості (найбільш поширене) і в термінах вартісних оцінок.

САРМ – модель одиниці прибутковості активів. Вона використовується для того, щоб формалізовано зв’язати поняття ризик і прибутковості.

Ø Модель оцінки прибутковості фінансових активів (Capital Asset Pricing Model, CAPM)

(7.11)

де – очікувана прибутковість акцій даної компанії;

– прибутковість безризикових цінних паперів;

– бета-коефіцієнт акцій даної компанії;

– прибутковість на ринку в середньому (ринкова прибутковість).

Очікувана прибутковість – це необхідна прибутковість інвестицій при даному рівні ризику, що вимірюється за допомогою фактора β.

Прибутковість безризикових активів – це доход, який може бути отриманий на незалежні від ризику інвестиції, найчастіше як доходність державних цінних паперів .

Ринкова доходність (прибутковість) – це середня прибутковість всіх цінних паперів (звичайно вимірюється середньою доходністю (прибутковістю) всіх цінних паперів, що включаються в певний всеосяжний фондовий індекс).

Æ Тема № 8. ІНВЕСТИЦІЙНІ ПРОЕКТИ

¥План семінарського заняття:

1. Інвестиційний проект, його зміст та форми.

2. Типи грошових потоків інвестиційного проекту.

3. Бізнес-план інвестиційного проекту.

4. Техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту.

5. Аналіз інвестиційного проекту.

Читайте також:

1. H) Орган з питань конкуренції
2. II. Відкриття і подолання схоластичного світогляду
3. IV. ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО
4. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
5. Аналітична обробка інформації вузлами інформаційно-аналітичної функціональної підсистеми МОЗ України і питань НС.
6. Аналітичний огляд
7. Аналітичний огляд використання вторинної сировини і відходів
8. Вивчення питань пожежної безпеки працівниками.
9. Види запитань.
10. Види планів з питань персоналу
11. Види світогляду: міфологічний, релігійний та філософський (натуралістична, об’єктивно-ідеалістична, субєктивно-ідеалістичні і матеріалістичні моделі).
12. Визначення маркетингу й ключових понять курсу

Переглядів: 876