• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Гарантії прав працівників на охорону праці та здоров’я на виробництві.

Діюче законодавство передбачає систему гарантій щодо охорони здоров’я працівників на виробництві.

Згідно зі ст. 43 Кон­ституції України кожен має право на належні, безпечні й здо­рові умови праці. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Закон України "Про охорону праці" передбачає цілу низку гарантій прав громадян на охорону праці як при укладенні трудового договору, так і під час роботи на підприємстві. При укладенні трудового договору громадянин повинен бути проінформований власником під розписку про умови праці на підприємстві та наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих чинників, про можливі наслідки їх впливу на здоров'я і про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах. Забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому згідно з медичним висновком протипоказана запропоно­вана робота за станом здоров'я.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небез­печна для його життя чи здоров'я або для людей, що його оточу­ють, і навколишнього середовища. Факт наявності такої ситуації підтверджується фахівцями з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповнова­женої працівниками особи з питань охорони праці, а також стра­хового експерта з охорони праці. За період простою з цих причин не з вини працівника за ним зберігається середній заробіток.

Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазна­чений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скоро­чений робочий день та організувати проведення навчання пра­цівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охоро­ну праці, умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше 3-місячного заробітку (ч. З ст. 38, ст. 44 КЗпП).

Протягом дії укладеного трудового договору роботодавець повинен не пізніше як за 2 місяці письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

Гарантійною нормою є й те, що на власника покладається обо­в'язок безоплатної видачі працівникам спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, змиваючих і знешкоджуючих засобів, а якщо працівник був вимушений придбати їх за власні кош­ти, — компенсувати йому витрати.

2. Організація охорони праці на підприємстві.

З метою забезпечення сприятливих для здоров'я умов праці, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і про­фесійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров'я на підприємствах, в установах і організаці­ях різних форм власності повинні встановлюватися єдині санітар­но-гігієнічні вимоги до організації виробничих процесів, пов'яза­них з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель та інших об'єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров'я. Всі державні стандарти, технічні умови і промисло­ві зразки обов'язково погоджуються з органами охорони здоро­в'я в порядку, встановленому законодавством. Власники і керівники підприємств, установ та організацій зобов'язані забезпечи­ти в їхній діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони здоров'я, передбачені законодавством, не допускати шкідливого впливу на здоров’я людей (ст. 28 Основ законодавства України про охорону здоров’я)

На підприємствах створюються спеціальні підрозділи по охороні праці, які діють на підставі типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим органом державної виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. Такі служби створюються на підприємствах, де чисельність працюючих більш як 50. Якщо працюючих менш 50, то обов’язки по охороні праці покладаються за сумісництвом на особу, яка пройшла перевірку знань з охорони праці.

Функції служби охорони праці:

· опрацьовує цілісну систему управління охороною праці;

· проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;

· складає разом структурними підрозділами план комплексних заходів щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

· веде облік та аналіз нещасних випадків , професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій;

· проводить інструктажі та навчання тощо.

Власник зобов’язаний розробляти і затверджувати положення, інструкції та інші нормативні акти по охороні праці. Здійснювати постійний контроль за додержанням працівниками технологічних процесів, правил поводження з машинами та механізмами.

На підприємствах рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці, яка складається з представників роботодавця. профспілки. Уповноваженої трудовим колективом особи, спеціалістів. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем.

Власник має право притягнути працівника до дисциплінарної відповідальності, якщо працівник ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду і відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

Відповідальність за організацію і здійснення навчання та перевірку знань з охорони праці на підприємствах покладається на його керівника ( в структурних підрозділах – на їх керівників).

Інструктаж працівників за характером і часом проведення поділяється на :

- вступний (при прийнятті на роботу);

- первинний ( на робочому місці);

- повторний ( на робочому місці з усіма працівниками);

- на роботах з підвищеною небезпекою – 1 раз в 3 місяця;

- на інших роботах -1 раз в 6 місяців;

- позаплановий (при зміні правил з охорони праці);

- цільовий (при виконанні разових робіт).

Допуск до роботи осіб, що не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці, забороняється.

3. Охорона здоров’я жінок, неповнолітніх і осіб зі зниженою працездатністю.

З метою забезпечення рівноправності , з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим зако­нодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії їх трудових прав.

- забороняється застосування праці жінок на важких роботах і

на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці (Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється праця жінок, затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 р. №256 );

- забороняється застосування жіночої праці на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт із санітарного та побутового обслуговування);

- забороняється залучення жінок до підіймання і переміщен­ня важких речей, маса яких перевищує встановлені для них гра­ничні норми ( Граничні норми підіймання і переміщення важ­ких речей жінками затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 10 грудня 1993 р. № 241). Граничними нормами підіймання і пе­реміщення вантажів вважаються при чергуванні з іншою робо­тою (до 2 разів на годину) — 10 кг, а якщо робота пов'язана з постійним підійманням і переміщенням вантажів протягом ро­бочої зміни — 7 кг. Сумарна вага вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищува­ти: з робочої поверхні — 350 кг, з підлоги — 175 кг.

- законодавство обмежує застосування праці жінок у нічний час, така праця допускається тільки в тих галузях народного госпо­дарства, де це зумовлюється особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Перелік цих галузей і видів робіт із зазна­ченням максимальних термінів застосування праці жінок у нічний час затверджується Кабінетом Міністрів України. Зазначені обмеження не поширюються на жінок, які працю­ють на підприємствах, де зайняті лише члени однієї сім'ї (ст. 175 КЗпП).

- згідно зі ст. 178 КЗпП вагітним жінкам відповідно до медич­ного висновку знижуються норми виробітку, норми обслугову­вання або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, зі збере­женням середнього заробітку за попередньою роботою.

Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможливості виконання попередньої роботи переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за попередньою роботою до досягнення дитиною віку 3 років.

Вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до 3 років, не можуть залучатися до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні, а також не допускається направлення їх у відрядження. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди (статті 176, 177 КЗпП).

Забороняється відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм заробітну плату з мотивів, пов'язаних із вагітні­стю або наявністю дітей віком до 3 років, а одиноким матерям за наявністю дитини віком до 14 років або дитини-інваліда. У разі відмови у прийнятті на роботу зазначеним категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомляти їм причини відмови у письмовій формі. Відмова у прийнятті на роботу може бути оскаржена у судовому порядку.

Звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до З років (за наявністю медичного висновку — до 6 років), одино­ких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дити­ни-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства. Але і в цьому випадку звільнення допускається з обов'язковим працевлаштуванням.

Обов'язкове працевлаштування зазначених категорій жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше 3 мі­сяців від дня закінчення строкового трудового договору (ст. 184 КЗпП).

Надання соціальних відпусток жінкам.

Неповнолітні особи (до 18 років) у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх. В інтересах охорони їх здоров’я

- забороняється застосування їх праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних роботах (перелік таких робіт затверджено наказом Мінохорони здоров’я від 31.03. 94р.);

- забороняється використовувати їх працю до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми ( норма затверджені наказом Мінохорони здоров’я від 22.03.96р.);

- такі особи приймаються на роботу після попереднього медичного огляду і до 21 року підлягають щорічному медичному оглядові;

- норми виробітку встановлюються виходячи з норм виробітку для дорослих, пропорційно скороченому робочому дню;

- забороняється застосування їх праці в нічній час і до надурочних робіт, щорічні відпустки надаються 31 кал. день;

- звільнення за ініціативою власника проводиться за згодою відповідного комітету у справах неповнолітніх.

Інвалідам забезпечується право працювати відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.91р.

Залучення їх до роботи у нічній час не допускається. Постановою КМ України від 3 травня 1995р. №314 затверджено Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів». Підприємства зобов’язані створювати умови для праці інвалідів.

Читайте також:

1. II. Вимоги безпеки праці перед початком роботи
2. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
3. Авілум – “син чоловіка” – повноправна людина, охороні його життя, здоров’я, захисту його майнових інтересів присвячена значна частина законника.
4. Автоматизація помпових станцій підкачування і перекачування. Охорона праці під час експлуатації систем автоматизації.
5. Адаптація працівників.
6. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
7. Адміністративні правопорушення в галузі охорони здоров'я. Адміністративна відповідальність медичних працівників.
8. Акти з охорони праці в організації.
9. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
10. Алкоголізм і безпека праці.
11. Аналіз ефективності діяльності працівників банку
12. Аналіз і оцінка стану охорони праці

Переглядів: 2564