• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання 1. Загальна характеристика та структура валютного ринку.

OR

OR - BR

BAS = _______ х 100 %;

де BAS — маржа (спред);

OR — курс продажу валюти (курс продавця);

BR — курс купівлі валюти (курс покупця).

Вона покриває витрати і формує прибуток банку за валютними операціями.

При непрямому котируванні для переведення суми в іноземній валюті в еквівалентну їй суму в національній валюті її необхідно поділити на курс

( 1дол. / 8,02 грн = 0,12 центів ).

При непрямому котируванні, на відміну від прямого, курс купівлі іноземної валюти буде більшим від курсу її продажу.

Існують фіксовані та плаваючі (гнучкі) валютні курси.

Фіксовані курси — система, що допускає наявність зареєстрованих паритетів, які знаходяться в основі валютних курсів.

Валютний паритет - це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо.

Гнучкі (плаваючі) курси — це система, за якої у валют відсутні офіційні паритети.

Розрізняють два види

валютних курсів.

1. Валютний курс, що визначається як відносна ціна двох валют, називають

номінальним двостороннім валютним курсом .

Номінальний двосторонній валютний курсвикористовується у валютних контрактах.

На ньому ґрунтується поняття ефективного валютного курсу.

Формула ефективного валютного курсу :

EER = å Ri Wi

де EER – ефективний валютний курс,

Ri – індекс двосторонніх валютних курсів з країною ;

Wi – вага (0< Wi <1) кожного з двосторонніх обмінних курсів.

2. Реальний валютний курс .

Номінальний валютний курс :

q

E = _______ p * p

Е – номінальний валютний курс.

q – реальний валютний курс;

p– рівень цін в Україні і

показник інфляції;

p * – рівень цін в інших країнах;

Реальний валютний курс– це номінальний валютний курс, помножений на відношення іноземних цін до внутрішніх цін.

Це ціна товарів України, що відображається в іноземних валютах.

q = e * p * p

Одним із різновидів поняття валютного курсу є паритетом купівельної ціни (ПКС).

Він передбачає, що однаковий за якістю та кількістю набір товарів у різних країнах оплачується однаковою кількістю грошей.

ПКС встановлюється на рівні, за якого купівельна сила грошей у різних країнах буде однаковою :

ПКС= р / рін

р – індекс національних цін,

рін – індекс зарубіжних цін.

Вплив держави на валютний курс проводиться через операції центральних емісійних банків за допомогою дисконтної політики і валютної інтервенції .

Дисконтна (облікова) політика — це зміна облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів.

Дисконтна політика проявляється в таких методах валютного регулювання :

— політика девальвації;

- політика ревальвації.

Політика девальвації (зниження валютного курсу щодо іноземної валюти) сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку.

Політика ревальвації (підвищення валютного курсу щодо іноземної валюти) сприяє стимулюванню розвитку імпорту.

Валютна інтервенція — це втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці.

Центральний банк купує інвалюту, коли її пропозиція надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий.

Таким способом обмежуються коливання курсу національної валюти.

Питання 3. Конвертованість валюти.

Конвертованість або обіг національної грошової одиниці – це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти.

Обіг може бути :

- зовнішній ,

- внутрішній.

При зовнішньому обігу -свобода обміну зароблених в даній країні грошей для розрахунків із закордонним партнером надається лише іноземцям (нерезидентам).

При режимі внутрішнього обігу свободою обміну національних грошових одиниць на іноземні валюти користуються лише резиденти даної країни.

За ступенем конвертованості розрізняють валюти :

- вільно конвертовані (резервні);

- частково конвертовані;

- замкнуті (неконвертовані);

- клірингових розрахунків .

Вільно конвертована валюта (ВКВ) – валюта, яка вільно обмінюється на інші іноземні валюти (повна зовнішня та внутрішня конвертованість).

Частково конвертована валюта – національна валюта країн, в яких застосовуються валютні обмеження для резидентів та за окремими видами обмінних операцій.

Замкнута (неконвертована) валюта – національна валюта, яка функціонує в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти.

Клірингові валюти – це розрахункові валютні одиниці, що функціонують на основі клірингових угод.

Лекція 14
Валютний ринок : суть та основи його функціонування

1. Загальна характеристика та структура валютного ринку.

2. Валютні операції.

3. Валютний ризик та методи валютного страхування.

Валютний ринок — це економічні відносини, що виникають у процесі купівлі-продажу іноземних валют за курсом національної валюти, який складається на основі співвідношення попиту і пропозиції на ці валюти.

За призначенням і організаційною формою валютний ринок — це сукупність спеціальних установ і механізмів, які у взаємодії забезпечують вільний продаж і купівлю національної та іноземної валюти за співвідношенням попиту і пропозиції.

Об'єктом валютного ринку служать валютні цінності :

- іноземні, коли суб'єкти цього ринку купують чи продають їх за національну валюту,

- національні, коли суб'єкти ринку купують чи продають ці валютні цінності за іноземну валюту.

Суб'єкти валютного ринку :

v Державні установи (центральні банки та казначейства окремих країн);

v Юридичні та фізичні особи;

v Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків (брокерські контори);

v Валютні біржі та валютні відділи товарних та фондових бірж.

Основні суб’єкти – це транснаціональні банки.

Залежно від організації торгівлі валютою валютний ринок поділяється на :

- біржовий ,

- позабіржовий.

На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на спеціальному місці, яке називається валютна біржа.

Позабіржовий ринок - ринок з необмеженою кількістю учасників, на якому правила здійснення договорів з купівлі (продажу) цінних паперів та вирішення спірних питань регулюються законодавством.

Структура валютного ринку :

- національні ринки,

- міжнародні ринки ,

- світовий ринок.

Національні валютні ринки обмежуються економічним простором конкретної країни і регулюються її національним валютним законодавством.

Міжнародні валютні ринки сформувалися в країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції.

Такі ринки регулюються міждержавними угодами, традиціями та домовленістю учасників цих ринків.

Світовий валютний ринок поєднує окремі міжнародні ринки і працює цілодобово.

Світові валютні ринки поділяються на :

- європейські,

- азіатські,

- північноамериканські тощо.

За характером оплати валютний ринок поділяється на :

- ринок безготівкових валютних операцій ,

- ринок готівкових валютних операцій.

Валютний ринок виконує такі функції :

а) забезпечення умов для проведення валютної політики держави та створення для цього відповідних механізмів;

б) суб'єктам валютних відносин мають бути створені умови для своєчасного проведення розрахунків ;

в) діяльність всіх учасників має бути прибутковою;

г) формування і балансування попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;

д) страхування валютних ризиків тощо.

Питання 2. Валютні операції.

Валютний ринок виконує свої функцій за допомогою валютних операцій.

Під валютними операціями розуміється процес переміщення валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Валютні операції класифікуються :

1. За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти :

— касові або операції з негайною поставкою;

— строкові.

2. За механізмом здійснення:

— операції спот ;

— форвардні операції;

— ф'ючерсні операції;

— опціонні операції.

3. За цільовим призначенням:

— операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;

— операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);

— операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.

4. За формою здійснення :

— безготівкові;

— готівкові.

5. За масштабами :

— оптові (здійснюються між банками);

— роздрібні (здійснюються між банками та їхніми клієнтами).

Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим на момент її підписання.

Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той самий день, проте найчастіше — на другий робочий день.

Ця остання угода називається « спот », а касові операції на цій умові — « операції спот ».

Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні.

Ці операції поділяються на :

- форвардні,

- ф'ючерсні,

- опціонні та їх похідні.

Строкові операцій оформляються стандартизованими документами (контрактами), які самі стають об'єктом купівлі-продажу на валютних ринках.

Ці документи називаються валютними деривативами.

До них належать форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони.

Форвардні операції — це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступним переданням її в строк і за курсом, визначеним у момент укладення контракту.

Ф'ючерсні операції — це різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов'язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладення угоди (купівлі-продажу ф'ючерсного контракту).

Опціонні операції — це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладається угода, що надає одному з них право купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк і за узгодженим сторонами курсом.

Крім цих операцій є ряд похідних від них валютних операцій :

- своп,

- арбітражні операції та ін.

Валютний своп — це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну й ту саму валюту.

Валютний арбітраж — це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу.

Широкий асортимент валютних операцій створюють умови для досягнення таких цілей :

- забезпечення ліквідності,

- прибутковості ,

- керованості валютними ризиками.

Питання 3. Валютний ризик та методи валютного страхування.

Валютний ризик – це ризик втрат при купівлі-продажі іноземної валюти за різними курсами.

Структура валютних ризиків :

а) кредитний ризик - це ризик , обумовлений небажанням або неможливістю клієнта розрахуватися за своїми обов'язками;

б) конверсійний ризик - ризики валютних збитків по конкретних операціях.

Валютні ризики управляються в банках такими методами :

-- Встановлення лімітів на валютні операції.

-- Використання методу « неттінга », що полягає в скороченні кількості валютних операцій за допомогою їх укрупнення,

-- Ретельне вивчення й аналіз валютних ринків, тощо.

Для обмеження валютних ризиків застосовується страхування.

Страхування - це процес зменшення ризику можливих втрат.

Фірма може прийняти рішення: страхувати усі ризики, не страхувати нічого або щось вибірково.

Ще одним методом управління валютним ризиком є аналіз змін курсів валют.

Такий аналіз буває фундаментальним і технічним.

Процеси фінансової глобалізації, міжнародних зв’язків, активізації торговельних та фінансових операцій, що характеризують сучасний розвиток світової економічної системи, зумовлюють постійне зростання обсягів торгівлі іноземною валютою.

Цілодобове безперервне функціонування світового валютного ринку призводить до постійного коливання валютних курсів та підвищення валютного ризику.

Лекція 15
Суть та принципи кількісної теорії грошей

1. Зародження та розвиток кількісної теорії грошей.

2. Класичні положення кількісної теорії грошей.

Питання 1. Зародження та розвиток кількісної теорії грошей.

Кількісна теорія грошей - це загальнометодологічний підхід в економічній теорії, згідно з яким гроші впливають на економіку лише своєю кількістю і тому функціонування економічних систем вивчається у взаємозв'язку зі зміною маси грошей в обороті.

Існують напрями , які пояснюють механізм впливу маси грошей на сферу реальної економіки:

* класична кількісна теорія;

* неокласична кількісна теорія;

* кейнсіанський напрям;

* сучасний монетаризм;

* кейнсіансько - монетаристський синтез.

Класична кількісна теорія грошей зміну цін пояснює зміною кількості грошей в обігу.

При цьому вплив кількості грошей на ціни є прямо пропорційним, тобто однаково дійсним для всіх товарів.

Сутність неокласичної кількісної теорії грошейполягає в тому, що вона, вивчаючи механізм впливу кількості грошей на Ціни, а Цін - на виробництво, визнає, що цей вплив не є прямо пропорційним, що він не однаковий на різних часових інтервалах, що залежить він від багатьох чинників.

Кейнсіанський напрямпо-іншому трактує механізм цього впливу і його значення.

Дж. М. Кейнс виходив з того, що ринковій економіці властива нерівномірність відтворювального процесу, який зумовлює низьку ефективність монетарних факторів економічного регулювання, особливо на коротких часових інтервалах, і вимагає більш прямого втручання держави в економічні процеси, зокрема через механізм фіскально-бюджетної політики.

Джон Ме́йнард Кейнс — англійський економіст, книга якого «Загальна теорія зайнятості, відсотків і грошей» ( 1936) запропонувала спосіб уникати фінансових криз і безробіття шляхом корекції урядового контролю за кредитами і валютою.

Він займався тією частиною економіки, що зараз називається макроекономікою.

У самому механізмі впливу кількісного фактора на економіку Кейнс на перше місце ставив динаміку процентної ставки та пов'язаний з нею інвестиційний процес.

Представники сучасного монетаризму відновили ідею класичної теорії про здатність ринкової економіки до саморегулювання і в центр уваги поставили кількісний чинник і монетарну політику.

Практичні рекомендації представників сучасного монетаризму :

* проведення жорсткої монетарної політики;

* максимального обмеження прямого, адміністративного втручання держави у процеси суспільного відтворення, встановлення цін, підприємницької діяльності тощо.

Класична кількісна теорія грошей сформувалася ще в XVI- XVII ст. і послужила основою всього подальшого розвитку монетаристської теорії, включаючи і сучасні її напрями.

Назву кількісної ця теорія дістала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси кількісними чинниками, насамперед зміною маси грошей в обороті.

Визначальною ознакою кількісної теорії є положення про те, що вартість грошей і рівень товарних цін визначаються змінами кількості грошей :

-- чим більше їх в обороті, тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки.

Впливаючи на ціни товарів і послуг, кількість грошей впливає і на всі інші економічні процеси:

- зростання номінального обсягу ВВП,

- національного доходу,

- платоспроможного попиту та ін.

Першим, хто висунув ідею про залежність рівня цін від кількості благородних металів, був французький економіст Ж. Боден.

У своєму трактаті «Відповідь на парадокси де Мальструа » він дійшов висновку, що високі ціни хоч і зумовлюються багатьма причинами, проте основною серед них є збільшення кількості золота й срібла.

Жан Боде́н (1530 — 1596) – французький філософ, політик.

Інші економісти XVI-XVII ст. (Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Д. Локк), розробляючи цю ідею Ж. Бодена, перетворили її у механічний варіант кількісної теорії, що обмежувався двома їх висхідними постулатами :

- причиною зростання цін є зростання маси грошей в обороті,

- міра зростання цін визначається мірою зростання маси грошей.

Важливий внесок у кількісну теорію зробив англійський економіст Дж. Локк.

Він вважав, що чинником, який регулює і визначає вартість грошей (у даному разі золота й срібла), є їх кількість.

У період становлення капіталістичних відносин основні ідеї кількісної теорії сформулював англійський економіст Д.Юм.

У нарисі «Про гроші» (1752) він обґрунтував принцип, який називається «постулатом однорідності» : подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених у грошах, але не зачіпає відносних мінових співвідношень окремих товарів.

Д. Юм обґрунтував ідею про представницький характер вартості грошей, згідно з якою :

v * гроші вступають в обіг без власної вартості, а набувають її в обігу внаслідок обміну певної маси грошей на певну масу товарів;

v * сформована в обігу вартість грошей визначається вартістю товарів, що реалізовані, є суто умовною, а величина її залежить від кількості грошей в обігу : чим вона більша, тим менша маса товарної вартості буде припадати на одну грошову одиницю.

Класики політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо бачили в грошах лише технічного посередника в обміні товарів, лише зручний засіб товарного обігу, недооцінюючи такі їх функції, як міра вартості та засіб нагромадження вартості.

Вони не відкидали й постулатів кількісної теорії грошей.

З позицій кількісної теорії Д. Рікардо пояснював механізм ціноутворення : в обороті маса товарів просто стикається з масою грошей, внаслідок чого встановлюються ціни.

Якщо в обіг надійшло грошей більше, то ціни будуть вищими, якщо менше - нижчими.

Певну роль кількісний фактор відігравав в теорії грошей

К. Маркса.

Він однозначно визнавав залежність товарних цін від кількості грошей при неповноцінних паперових грошах.

К.Маркс вважав, що повноцінних грошей в обороті може бути лише певна кількість.

Якщо в обороті з'являються зайві гроші, то вони вилучаються в скарби, а якщо виникає дефіцит грошей, то маса її поповнюється за рахунок скарбів, а ціни залишаються незмінними.

Питання 2. Класичні положення кількісної теорії грошей.

Для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати :

* причинності, згідно з яким зміна цін визначається зміною кількості грошей;

* пропорційності, відповідно до якого ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу;

* універсальності (зміни кількості грошей чинять однаковий вплив на ціни всіх товарів).

Відстоюючи ці постулати, представники кількісної теорії (до початку XX ст.) не виявляли інтересу до розкриття механізму впливу грошей на ціни, а через них – на економіку взагалі.

Вони декларували факт рівнопропорційної зміни цін у разі зміни кількості грошей, не розкриваючи механізму цього процесу і залишаючись у вузькому колі механічного зв'язку товарних цін і грошової маси.

Представники класичного напрямку кількісної теорії грошей вважали, що всі гроші знаходяться у сфері обігу.

Вони не враховували функцію грошей як засіб нагромадження і ігнорували той факт, що на кількість грошей в обігу впливають такі чинники, як швидкість руху грошей, наявність безготівкових платежів і кредиту.

Д. Рікардо зробив спробу пов’язати кількісну теорію з теорією трудової вартості, доводячи, що гроші — це товар і вони мають свою внутрішню вартість.

При цьому він висунув ідею автоматичного регулювання кількості золота , а відтак, і її впливу на ціни.

Д. Рікардо стверджував, що при збільшенні кількості золота в країні вартість грошей падає, що сприяє його вивозу з країни.

Цей відтік золота призводить до падіння цін на товари і на зростання ціни золота.

Суттєвий внесок до кількісної теорії вніс І. Фішер (1867 - 1947) – видатний представник математичної школи в сучасній економічній теорії , один із творців і перший президент Міжнародного економічного товариства ( 1931 - 1933) .

У праці «Купівельна сила грошей, її визнання і відношення до кредиту, відсотків і криз» (1911) він намагався формалізувати залежність між масою грошей і рівнем товарних цін.

Фомула І. Фішера « рівняння обміну» :

M х V = P х Q

Де, М - середня кількість грошей, що перебувають в обігу в певному суспільстві протягом року;

V - середня кількість оборотів грошей;

P – середня продажна ціна кожного окремого товару, що купується в певному суспільстві;

Q - сукупна кількість товарів.

З його формули випливає, що грошова маса виконує активну роль, а ціни – пасивну.

І. Фішер та його послідовники хотіли пояснити , що швидкість обігу грошей (V) і рівень виробництва ( Q ) не залежать від кількості грошей ( М) та рівня цін ( Р).

З їхньої точки зору швидкість обігу грошей залежить від демографічних (щільність, густота населення) і техніко – економічних ( суспільний поділ праці, наявність природних ресурсів, розвиток транспорту, тощо) параметрів.

Отже, І. Фішер повністю залишився на позиціях класичної кількісної теорії і справедливо вважається одним із її представників.

Він найповніше за допомогою математичного методу виразив сутність цієї теорії .

Тим самим він підготував базу для науково достовірної критики кількісної теорії.

Лекція 16
Концепція кількісної теорії грошей

1. «Кембріджська версія» кількісної теорії грошей.

2. Кейнсіанська модель кількісної теорії грошей.

3. Монетаризм , як сучасна концепція походження грошей.

Питання 1. «Кембріджська версія» кількісної теорії грошей.

Одними з перших дослідників попиту на гроші були професори Кембриджського університету А.Маршалл, А. Пігу, Д.Робертсон.

Їх пояснення механізму накопичення грошей та впливу на ціни дістали назву "теорії касових залишків", або "кембриджської версії".

Представники кембриджської школи відстоювали тезу про вплив зміни маси грошей на рівень цін.

Кембриджські економісти основну увагу зосередили на мотивах нагромадження грошей в окремих економічних суб'єктів.

Альфред Маршалл (1842—1924) — англійський економіст, лідер неокласичного напряму в економічній науці.

На перший план висувається попит на гроші, який розглядається поза обігом у вигляді касових залишків в окремих осіб і підприємств.

Акцентується увага на індивідуальних капіталах і поведінці їхніх власників.

Тобто на «мотивації» , що змушує суб’єктів утримувати в себе певний запас грошей. До « касових залишків » належать готівкові гроші і залишки на поточних рахунках.

Тенденція до зберігання грошей пояснюється двома мотивами :

- формування фонду засобів обігу,

- необхідністю утворити резерви на покриття непередбачених потреб.

Тому А. Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств, що представлено формулою :

М = k х P х Q

Де М– кількість грошей.

Р- середня ціна виробленої продукції;

Q - загальна величина виробництва продукції;

k- коефіцієнт заощадження

(«коефіцієнт Маршала»,” кембріджський”)

Коефіцієнт Маршала дорівнює зворотному значенню показника (V) І. Фішера, а саме :

k = 1 : V

( V - швидкість обігу грошей ).

( k х P х Q) – попит на гроші. )

Теорією грошей економічний ефект касових залишків пов’язується з визначенням їхнього впливу на попит товарів і послуг, що формується в економіці.

Попит на товари залежить не лише від номінальних цін та наявного запасу грошей, а й від реальної вартості касових залишків.

На відміну від « рівняння обміну» І. Фішера

(де М – це кількість грошей ) , у формулі «кембріджського рівняння» показник

М - це величина всього попиту на гроші як касові залишки.

Питання 2. Кейнсіанська модель кількісної теорії грошей.

Вагомий внесок у розвиток кількісної теорії грошей вніс Дж. Кейнс (1883 - 1946).

Для Дж. Кейнса гроші виступають важливим елементом в організації суспільного виробництва.

У своїх працях "Трактат про грошову реформу" (1923), "Трактат про гроші" (1930) і "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей" (1936) він довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі без втручання держави, забезпечити ефективне використання головних чинників виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення.

В теорії Дж. Кейнса перевага надавалася використанню фіскальної та грошово – кредитної політики.

Дж. Кейнс розробив нові підходи у визначенні місця грошей у структурі виробничого відтворення.

На базі тези « гроші мають значення » Дж. Кейнс розробив теоретичну концепцію

« керованих грошей » , яка

операється на систему їхнього

широкого державного регулювання і використання з метою стимулювання ефективного платоспроможного попиту, а відтак – інвестиційного процесу.

Гроші, за Дж. Кейнсом – це з одного боку – об’єкт державного регулювання економіки ;

а з іншого – безпосередній інструмент здійснення такого регулювання.

Дж. Кейнс став засновником одного з напрямів теорії грошей – теорії державної грошової політики, вона знайшла втілення в системі державного регулювання економічних процесів провідних країн Заходу ( США, Швеції, Великобританії, Німеччини, та ін).

Він розробив концепцію регульованого ціноутворення і підконтрольної інфляції. Збільшення попиту з боку держави і підприємців приводить до збільшення виробництва та зайнятості.

А збільшення попиту населення, оскільки він (попит) носить невиробничий характер, призводить до інфляції.

У зв’язку з цим Дж. Кейнс рекомендує стимулювати приватні та державні інвестиції, але обмежити заробітну плату працюючих.

У цьому активну роль відіграє грошовий попит, який і створює грошову масу.

Кейнс розглядає два види інфляції:

- напівінфляція (повільна або повзуча), тобто таке збільшення грошової маси в умовах безробіття, яке не завдає небезпеки , оскільки не тільки призводить до зростання цін, скільки сприяє залученню безробітних до процесу виробництва ;

- справжня інфляція (голопуюча ) – можлива при досягненні повної зайнятості, коли зростання грошової маси цілком проявляється у зростанні цін на товари і послуги.

У зв’язку з цим у своїй праці «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936) Дж. Кейнс рекомендував проводити зниження не заробітної плати, а здійснювати

« гнучку інфляційну грошову політику», яка призведе до зниження реальної заробітної плати.

Дж. Кейнс глибше розглядає механізм взаємозв’язку між грошовою масою і змінами в суспільному виробництві.

Головним елементом цього механізму стає відсоток, при зменшенні якого інвестиційна активність зростає і суспільне виробництво пожвавлюється.

На рівень відсотка впливає грошова маса : чим вона більша, тим нижчий відсоток.

Становлення теорії державного регулювання Дж. Кейнса та її складової – кейнсіанського варіанта кількісної теорії грошей – відбулося в умовах падіння виробництва в розвинутих країнах Заходу , посилення кризових явищ і безробіття.

Головною метою був пошук виходу з кризи та шляхів пожвавлення економіки. Цей вихід з теорією Кейнса пов'язаний зі зменшенням відсотка за кредитами і посиленням на цій основі інвестиційної активності.

Уведення механізму відсотка та інвестицій значно розтягнуло ланцюг зв’язку між масою грошей і цінами, збільшення пропозиції грошей без інфляційних наслідків ( політика дешевих грошей).

Саме на цих основах ґрунтувалися практичні рекомендації англійського економіста, і вони привели до вагомих позитивних наслідків.

Питання 3.Монетаризм , як сучасна концепція походження грошей.

Сучасний монетаризм сформувався в 60-70-ті роки, коли загострилася проблема інфляції, а проблеми безробіття та спаду виробництва відійшли на другий план.

Сучасний монетаризм – один з найвпливовіших напрямів західної економічної думки, який від кінця 1970 – початку 1980 – х років багато в чому визначає зміст економічної політики провідних країн світу.

Цей напрям економічної думки виник у зв’язку з пошуком шляхів подолання інфляції.

Якщо кейсіанство ставило за мету пошуки інструментів для боротьби з безробіттям, то монераризм виник як спроба подолання наслідків інфляції.

Формування сучасного монетаризму було започатковано виходом у світ наукових праць представників «чиказької школи» на чолі Мілтеном Фрідманом : «Дослідження в галузі кількісної теорії» ( 1956) та «Історія грошей Сполучених Штатів. 1868-1960» (автори М. Фрідман та А. Шварц, 1963).

Вони звинувачували теорії Дж. Кейнса у впровадженні основ інфляції.

Головним джерелом криз і нестабільності економічного розвитку монетаристи назвали грошову сферу.

Вони виходили з того, що кількість грошей в обігу впливає на загальний потік в економіці, а державний бюджет і примусове інвестування відіграють другорядну роль.

І навпаки, за умов активного фінансування саморегульованого ринкового механізму економічні цикли згасають, економічні показники змінюються помірно, фізична маса товарів, що реалізуються, стає керованою і передбачуваною.

Прихильники монетаризму , прогнозуючи зростання товарної маси

( 1 – 4 %), через політику додаткової емісії грошей обґрунтували здатність держави підтримувати необхідну товарно – грошову рівновагу тривалий час.

На цій основі М. Фрідман запропонував правило механічного приросту грошової маси щорічно в середньому на 4% (М), що охоплює 3 % (ВВП) приросту реального продукту і 1% (V) зниження швидкості обігу грошей.

В спільній роботі «Історія грошей США, 1868 - 1960»

М. Фрідмен і А. Шварц довели, що номінальний обсяг ВВП перебуває в зв’язку з пропозицією грошей.

Динаміка ВВП , а значить і цін, прямує за динамікою маси грошей, що перебувають в обігу.

А.Шварц

Зміна темпів збільшення грошової маси, що перебувають в обігу, впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін.

Ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей.

М. Фрідмен і А. Шварц стверджують , що величина (V) стабільна коротких часових інтервалах, а змінюється на довготермінових інтервалах, проте зміни відбуваються плавно і можуть легко передбачатися.

Це дало підстави монетаристам абстрагуватися від чинника (V- швидкість обігу грошей) при визначенні впливу

( М- кількість грошей) на рівень цін.

Програму реформування кредитно – грошової сфери США на засадах монетаризму М. Фрідмен запропонував у праці «Програма для монетарної стабільності» (1960), де Федеральній резервній системі США було рекомендовано забезпечити стійкі темпи зростання кількості грошей.

Не допускаючи сезонних коливань грошового запасу, проте в чистому вигляді жодна країна монетаристськими постулатами не скористалася.

Лекція 17
Походження і суть кредиту

1. Необхідність кредиту.

2. Походження кредиту.

Питання 1. Необхідність кредиту.

Наявність товарного виробництва і грошей зумовлює існування та функціонування кредиту.

З розвитком товарного виробництва кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання.

Економічні передумови існування кредиту :

1) Економічною передумовою існування кредиту є те, що виробники працюють на засадах комерційного розрахунку.

Кредитні відносини між суб'єктами не можуть виникнути, якщо позичені у виробничу сферу грошові кошти не здійснюють кругообігу .

Вартість, що передається кредитором позичальнику, дається лише на визначений час, а потім вона повинна бути повернена з виплатою відсотків.

Тобто, за кредитною угодою до позичальника переходить у тимчасове користування лише споживча вартість грошей чи речей без зміни їх власника.

Без одержання кредитором від позичальника доходу у вигляді відсотка у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші.

2) Потреби в кредитах виникають у зв'язку з особливостями індивідуального кругообігу коштів підприємств та організацій.

Ці особливості проявляються в розбіжності в часі між вивільненням з обороту вартості в грошовій формів і авансуванням грошових коштів у новий кругооборот.

Розбіжності при кругообігу фондів окремих підприємств та організацій відбуваються через сезонність виробництва.

Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджуюче наростання виробничих затрат порівняно з надходженням грошових коштів і викликає додаткову потребу в коштах.

В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються.

Відповідно збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною .

Таке чергування зростання додаткових потреб у грошових коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на одному й тому ж підприємстві або організації створюють економічну основу для використання кредитів на формування його виробничих фондів і фондів обігу та погашення їх через певний час.

Розбіжності між надходженням грошових коштів і витрачанням їх виникають і в сфері особистого споживання населення.

Вільні грошові кошти у населення з'являються внаслідок перевищення поточних грошових доходів громадян над поточними витратами і виступають у формі грошових збережень як у готівковій, так і безготівковій формах.

Отже, необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин, а його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника.

Основні джерела кредиту :

o Кошти, які накопичуються у фонді розвитку виробництва.

o Обігові кошти підприємства.

o Збереження населення.

o Грошові накопичення держави.

o Власні кошти кредитних установ.

o Залишки коштів на рахунках бюджетних організацій до їх використання.

o Економічні передумови (можливості) :

o Майнове розшарування суспільства на ранніх етапах

o розвитку суспільства.

o Необхідність акумуляції тимчасово вільної вартості для надання

o її в позичку.

o Довіра контрагентів кредитних відносин.

o Кредитору потрібні певні гарантії повернення кредиту.

o Збіг економічних інтересів кредитора і позичальника.

o Учасники кредитних відносин мають бути юридично самостійними особами.

o Отримання позичальником у майбутньому регулярних доходів.

o Функціонування суб’єктів господарювання на засадах комерційного розрахунку тощо.

Значення:

Ø Зменшується час на задоволення господарських, комерційних та особистих потреб.

Ø Він виступає як опора сучасної економіки і невід’ємний

Ø елемент економічного розвитку і науково-технічного прогресу.

Ø Завдяки кредиту кредитори мають можливість отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику і підняти рівень своєї кредитоспроможності.

Ø Кредит– це не тільки важливе джерело інвестицій, а й засіб підвищення матеріального добробуту населення.

Читайте також:

1. I. Загальна характеристика політичної та правової думки античної Греції.
2. II. ВИРОБНИЧА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЇ
3. II. Морфофункціональна характеристика відділів головного мозку
4. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
5. IV. Питання самоконтролю.
6. Ni - загальна кількість періодів, протягом яких діє процентна ставка ri.
7. V. Питання для самоконтолю
8. V. Питання туристично-спортивної діяльності
9. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
10. VІ. План та організаційна структура заняття
11. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
12. Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.

Переглядів: 1314