• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання 3. Структура грошового ринку.

За видами інструментів грошовий ринок складається з трьох функціонуючих ринків:

Ø Ринок позикових капіталів.

Ø Ринок цінних паперів.

Ø Валютний ринок.

1.Ринок позичкових капіталів - система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх у позиковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення.

Призначенням ринку позикових капіталів є посередництво у рухові коштів від їх власників до користувачів і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал.

Обслуговують цей ринок кредитно-фінансові установи і фондові біржі.

Об’єктом оперування є не гроші, а право на тимчасове користування грошовими коштами.

2.Ринок цінних паперів - охоплює кредитні відносини і відносини співволодіння, які оформляються спеціальними документами (цінними паперами), що можуть продаватись, купуватись, погашатись.

Ринок цінних паперів - частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів.

Через ринок цінних паперів акумулюються грошові надходження юридичних осіб і громадян та спрямовуються на виробниче й невиробниче вкладання капіталів.

Розрізняють :

· первинний ринок цінних паперів, на якому здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів,

· вторинний - де відбувається купівля-продаж цінних паперів, випущених раніше.

3.Валютний ринок — це процес купівлі, продажу іноземних валют за національним курсом, який формується за співвідношенням попиту і пропозиції на ці валюти.

Інституційними установами ринку є спеціальні кредитні заклади і фондові біржі.

Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває можливості для фінансування інвестицій в економіку.

За характером взаємозв'язків між суб'єктами грошового ринку він складається з таких ринків :

1) Ринок банківських кредитів;

2) Ринок послуг парабанків (небанківських фінансово - кредитних установ, майже банки );

3) Фондовий ринок.

Система цих установ представлена інвестиційними компаніями , фондами, страховими компаніями, пенсійними фондами, довірчими товариствами, кредитними союзами і ломбардами.

Отже, грошовий ринок за системою фінансових посередників (банки, парабанки, фондові біржі) - це те середовище, в якому реалізуються відносини власності, формуються фінансові джерела економічного зростання, концентруються і розподіляються ресурси.

Саме ринки цінних паперів і позикових капіталів забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній перебудові суспільного виробництва.

За економічним призначенням купівлі грошей грошовий ринок поділяють на два сектори:

· ринок грошей;

· ринок капіталів.

Ринок грошей - це частина фінансового ринку, де здійснюються короткострокові кредитні операції.

На цьому ринку представлені всі інструменти фінансового ринку - це гроші (готівкові, безготівкові, іноземна валюта), інші короткострокові цінні папери (наприклад векселем).

Економічні відносини, які складаються на ринку грошей між його суб'єктами, то вони супроводжуються певними особливостями щодо руху об'єкта, відносно якого і виникають ці відносини.

Вони пов'язані з тим, що тут у ролі товару виступають гроші. Формою їх руху як товару виступає позика. При цьому продавець цього специфічного товару, продавши цей товар, не втрачає власність на гроші.

Він тільки передає право розпорядження ними на певний термін.

Вартість, яку уособлюють у собі гроші, переміщується від кредитора до позичальника.

Позичальник за право користування грішми сплачує певний відсоток, він і виступає як ціна грошей, але ціна визначається не вартістю грошей, а здатністю приносити їх покупцеві (позичальнику) додатковий дохід.

Особливості грошового ринку проявляються також у термінах (короткострокові кредити), у рівні відсотка за кредити, у способах і формах забезпечення кредитів і т. ін.

Ринок капіталу – це частина фінансового ринку, де формується попит і пропозиція на середньостроковий та довгостроковий позичковий капітал.

На ринку капіталів купуються грошові кошти на тривалий (більше одного року) термін.

Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Операціями ринку капіталів є операції з фондовими інструментами — акціями, середньо - та довгостроковими облігаціями, купленими для зберігання, довгострокові депозити та позички комерційних банків, операції спеціалізованих інвестиційних та фінансових компаній тощо.

На ринку капіталів можуть працювати всі суб’єкти грошового ринку — кредитори, позичальники і фінансові посередники.

Банки емітують фінансові інструменти (акції, облігації) для нарощування власного капіталу, а також можуть купувати чужі фондові цінності для зберігання, інвестуючи тим самим своїх клієнтів.

Лекція 6

Попит на гроші

1. Поняття попиту на гроші.

2. Мотиви суспільного попиту на гроші.

3. Чинники, що впливають на параметри попиту на гроші.

Питання 1. Поняття попиту на гроші.

Грошовий ринок, як і будь-який інший, існує і функціонує для досягнення певного балансу між попитом і пропозицією на всі фінансові інструменти цього ринку і насамперед на гроші.

Попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент.

Це бажання економічного суб’єкта мати певну частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. (Ліквідність – здатність активів бути скоро проданими по цінам близьким до ринкових. Ліквідний – перетворений в гроші. )

Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки.

Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, який назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

Попит на гроші формується з таких складових :

· попит на гроші як засоби обігу ( діловий , операційний або попит на гроші для здійснення угод );

· попит на гроші як засоби збереження вартості ( попит на гроші як активи, попит на запасну вартість або спекулятивний попит).

Попит на гроші відрізняється від попиту на інші товари.

Гроші бажані не задля самих себе, а для того, щоб купувати необхідні товари.

Грошима володіють і накопичують їх у формі багатства через їхню представницьку вартість.

Зберігання грошей на “руках” як форми багатства тривалий час повинно бути обмеженим, оскільки їхній власник втрачає можливість отримувати відсоткові доходи й дивід

Тому попит на гроші зумовлений потребою здійснювати трансакційні операції і бажанням володіти активами в майбутньому, тобто утримувати їх як засіб накопичення вартості.

Трансакційний ( операційний ) попит на гроші - являє собою попит на гроші для обслуговування усіх видів угод в економіці.

Попит на гроші пов'язаний зі швидкістю обігу грошей обернено пропорційною залежністю : у міру зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, що є в обороті, довше перебуватиме у розпорядженні окремого економічного суб'єкта, повільнішим буде її обіг, і навпаки.

З цієї залежності можна зробити висновки :

• оскільки попит на гроші - явище динамічне, то і швидкість обігу грошей не може бути постійною;

• зростання швидкості обігу грошей унаслідок падіння попиту на гроші може компенсувати дефіцит платіжних засобів при зниженні рівня монетизації валового національного продукту і послабити кризу неплатежів;

• падіння швидкості обігу грошей через зростання попиту на них послаблює вплив збільшення маси грошей в обороті на кон'юнктуру ринків, гальмує його інфляційні наслідки;

• у парі "попит - швидкість" визначальним є попит на гроші, а похідним - швидкість їх обігу. Тому фактори зміни попиту на гроші об'єктивно впливають і на швидкість їх обігу.

Питання 2. Мотиви суспільного попиту на гроші.

Існують такі цілі попиту на гроші:

1)створення запасу купівельних та платіжних засобів (попит на поточний запас платіжних засобів),

2) накопичення грошей як капіталу (попит на постійний запас грошей як форму багатства),

3)комбіновані (попит на тривалий запас грошей на здійснення майбутніх платежів та одержання додаткових доходів).

Відповідно до цілей виділяються три групи мотивів попиту на гроші з боку економічних суб'єктів.

1 . Трансакційний мотив (операційний) полягає в тому, що економічні суб'єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних платежів, щоб підтримати на належному рівні своє особисте та виробниче споживання.

Ці гроші повинні бути в формі, придатній для їх використання тобто бути наявними (готівка чи вклади до запитання).

2. Мотив завбачливості зводиться до того, що юридичні і фізичні особи бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності, з тим щоб у будь-який час мати можливість задовольнити свої потреби чи скористатися перевагами несподіваних можливостей.

Непередбачувані потреби - хвороба членів сім'ї, поломка автомобіля чи інших дорогих предметів вжитку (холодильники, комп'ютери тощо), аварії на виробництві, необхідність запровадження новітніх вузлів чи деталей замість застарілих тощо.

3. Спекулятивний мотив попиту на гроші полягає в тому, що економічні суб'єкти бажають мати у своєму розпорядженні запас грошей, з тим щоб перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти, а при погіршенні умов і появі загрози зниження дохідності та ризику збитковості наявних фінансових інструментів перетворити їх у грошову форму, яка малодохідна, але безризикова .

Механізм спекулятивного мотиву базується на тому, що запаси грошей і запаси фінансових інструментів розглядаються як альтернативні види активів (багатства), які дають не однаковий дохід і містять у собі не однакові ризики.

( Альтернатива - наявність чи/та необхідність вибору між двома чи кількома можливостями, що виключають одна одну.)

Актив у формі грошей приносить мінімальний дохід і має максимальний захист від ризику.

Зберігаючи гроші, індивіди втрачають доходи.

Активи у формі запасів фінансових інструментів можуть приносити значний дохід, але одержання його пов'язане з ризиками.

Питання 3. Чинники, що впливають на параметри попиту на гроші.

З'ясування мотивів дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви.

Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва ключовим чинником впливу на попит.

Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей - чим більший обсяг виробництва валового національного продукту і національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій.

Зміна обсягу національного продукту визначається двома самостійними чинниками - динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва.

Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмінному обсязі реального виробництва, і навпаки, останній може зростати при незмінному рівні цін чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами.

Третій чинник - швидкість обігу грошей.

Чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші, і навпаки. Тобто вплив цього показника на попит обернено пропорційний.

Оскільки швидкість обігу грошей формується під впливом багатьох чинників, то всі вони опосередковано теж впливають на попит на гроші.

При аналізі попиту на гроші швидкість обігу грошей зникає з поля зору.

Замість неї використовується чинник зміни норми процента.

Адже швидкість обігу грошей - явище потоку, і воно не кореспондує з попитом на гроші.

Попит на гроші кореспондує з тривалістю зберігання їх запасу індивідом , яка є протилежним швидкості показником руху грошей : чим довше вони зберігаються в індивідів, тим більшим буде їх залишок і тим рідше вони передаватимуться одним індивідом іншому.

Тривалість зберігання залежить від зміни очікуваного доходу на менш ліквідні активи, у тому числі й унаслідок зміни норми процента : у міру зростання очікуваного доходу (норми процента) на альтернативні грошам активи тривалість зберігання буде скорочуватися і попит на гроші знижуватися, а в міру зниження очікуваного доходу - зростати.

Існує ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми :

1. Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, розміщують приріст його між всіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей.

Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

2. Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох напрямах.

В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші.

Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вверх ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів.

Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші.

3. З інфляційними очікуваннями пов’язані очікування погіршення кон'юнктури ринків , зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо.

В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит на гроші скоротиться.

Залежність попиту на гроші від класичних чинників істотно деформується також тіньовими процесами в економіці, що набули широкого розмаху в Україні. З'являються нові мотиви накопичення грошей, зокрема такі, як утаювання доходів від оподаткування та приховування кримінальних грошових доходів, відмивання тіньових грошей тощо.

Лекція 7
Пропозиція грошей

1. Поняття пропозиції грошей.

2. Показники , що формують пропозицію грошей.

3. Рівновага на грошовому ринку.

Питання 1. Поняття пропозиції грошей.

Пропозиція грошей - друга сила, що у взаємодії з попитом визначає кон'юнктуру грошового ринку.

Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

Кон'юнктура ринку – сукупність умов, які характеризують співвідношення попиту і пропозиції на певні товари й послуги.

Під пропозицією грошей ( МS ) мається на увазі загальна кількість грошей грошей, що перебувають в обігу; вона складається із агрегатів

М о, М 1, М 2, М 3.

Пропозиція грошей – це та кількість грошей, що знаходиться в розпорядженні економічних суб’єктів , яку вони можуть спрямувати в оборот за сприятливих умов.

На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива.

Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу грошей на ринок до продажу.

І навпаки, при перевищенні попиту над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит.

Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються :

· при зростанні рівня процента економічний суб'єкт виступатиме на ринку з пропозицією грошей,

· а при зниженні - з попитом на гроші.

На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується по-іншому.

Макроекономіка — наука, що вивчає закономірності функціонування національної економіки, тобто функціонування економіки країни в цілому (або її частини, галузі), такі загальні процеси і явища як інфляція, безробіття, бюджетний дефіцит, економічне зростання, державне регулювання тощо.

Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей.

Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей.

Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу.

Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот.

Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей.

Питання 2. Показники , що формують пропозицію грошей.

На монетарному ринку пропозиція завжди протистоїть попиту на гроші.

Банківська система скеровує пропозицію грошей, тобто оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші.

У розпорядженні центрального банку є економічні важелі, серед яких важливого значення набувають такі макроекономічні показники як :

· грошова база,

· банківські резерви,

· грошово - кредитний мультиплікатор.

Грошова база — це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.

Водночас пропозиція грошей ( М s ) прямо пропорційна грошовій базі ( М h ) і залежить від величини грошового мультиплікатора m :

Грошову базу, що має властивості мультиплікаційного впливу на М s , називають також ланкою підвищеної ефективності, або "сильних грошей".

За структурою грошова база складається із суми готівки в обігу, готівки в сейфах і резервів комерційних банків.

При цьому загальний обсяг банківських резервів охоплює суму запасів у касах комерційних банків та їх коштів на рахунках у центральному банку.

Банківські резерви — це категорія, яка містить також гроші готівкою, що зберігаються в касах банків.

Характерною особливістю банківських резервів є те, що ці гроші не перебувають в обігу і не входять до складу грошових агрегатів (M0, M l).

Проте між банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв'язок, який впливає на структуру грошової маси.

Це означає, що гроші готівкою можуть переходити у форму депозитних грошей, збільшуючи банківські резерви, і навпаки.

В обох випадках загальна маса грошей (М1) залишиться незмінною.

Зв'язок між монетарною базою (банківськими резервами) та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора (множника).

Грошовий мультиплікатор — це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку.

Коефіцієнт грошового мультиплікатора означає, у скільки разів зростає ефективність грошової бази.

Зміна коефіцієнта мультиплікатора визначається не тільки рішеннями центрального банку, а й іншими чинниками, що діють незалежно від його волі, і можуть самостійно впливати на обсяг пропозиції грошей.

Такими чинниками можуть бути зміни:

- норми обов'язкових резервів;

- облікової ставки;

- типової ринкової процентної ставки;

- процентної ставки за депозитами до запитання;

- обсягу багатства економічних суб'єктів;

- тінізації підприємницької діяльності;

- стану довіри до банків, банківської паніки.

Основний сенс грошового мультиплікатора полягає в тому, що він показує максимальну кількість нових грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар, гривня тощо), від операцій на відкритому ринку.

Питання 3.Рівновага на грошовому ринку.

Важливою функцією грошового ринку є забезпечення рівноваги між попитом і пропозицією грошей.

Монетаристи опрацювали декілька теоретичних моделей встановлення грошової рівноваги на основі взаємодії грошової маси, реальних доходів і норми процента.

На рисунку на горизонтальній осі показано загальну кількість грошей М, на вертикальній — номінальну процентну ставку.

Пряма М s характеризує пропозицію грошей, яка вважається більш сталою величиною; попит на гроші — змінна величина — лінія М d.

За умов високих процентних ставок суб'єкти ринку переміщують більшу частину своїх грошових залишків (що не приносять доходу) до високодохідних активів.

Перетин ліній М d і М s у точці Е визначає не лише момент встановлення рівноваги монетарного ринку, а й показник рівноважної норми процента r 0, яка в цьому випадку є похідною величиною.

З будь-якою нижчою процентною ставкою рівень попиту на гроші буде перевищувати їх кількісну пропозицію.

І навпаки, з будь-якою вищою процентною ставкою пропозиція грошей перевищує рівень попиту.

Лише в точці Е пропозиція і попит збігаються, тобто є рівноважними.

Тепер графічно покажемо наслідки зміни в пропозиції або в попиті на гроші, що відбуваються на монетарному ринку.

Наприклад, у центрального банку виникли побоювання стосовно інфляції, і він вирішив зробити монетарну політику більш жорсткою, продаючи цінні папери і зменшуючи пропозицію грошей . Переміщення лінії M s пропозиції грошей ліворуч означає, що за існуючої ставки йоr0 запас грошей не забезпечує потреби суб'єктів ринку в грошах.

Менша пропозиція грошей спричинила надлишковий попит на гроші.

Суб'єкти ринку починають продавати свої активи і збільшувати запас грошей. Процентні ставки зростають доти, доки не досягнеться нова рівновага, як показано у точці за нової вищої процентної ставки гг.

Послаблення монетарної політики або зменшення попиту на гроші призводить до протилежних результатів.

Якщо центральний банк скуповує на відкритому ринку цінні папери і тим самим збільшує пропозицію грошей, як показано на рисунку , тоді лінія М3 переміститься праворуч.

Тепер у точці Е спостерігається надлишок пропозиції грошей.

Нова рівновага буде досягнута в точці Е2 за нижчої процентної ставки r 2.

Таке зниження рівня процентної ставки спонукає суб'єктів ринку тримати активи в грошовій формі, оскільки альтернативна форма розміщення грошей у цінні папери менш приваблива.

Порушення рівноваги на грошовому ринку може спричинятися зміною попиту на гроші.

У випадку збільшення реального обсягу виробництва або рівня цін попит на гроші збільшується.

На рисунку лінія попиту переміщується праворуч вгору від М d до М d1, підвищуючи при цьому рівноважну процентну ставку до

рівня г .

Протилежні випадки мають місце у разі зменшення попиту на гроші через зниження цін або скорочення реального обсягу виробництва.

Отже, на монетарному ринку рівень процентної ставки змінюється в такий спосіб, щоб відновити рівновагу між попитом і пропозицією.

Збільшення маси грошей в обігу (грошових залишків) знижує рівноважну процентну ставку.

Зростання цін або реальних доходів підвищує рівноважну процентну ставку.

Лекція 8
Поняття грошової системи

1. Грошова система як складова система функціонування та регулювання економіки країни.

2. Основні типи грошових систем, їх еволюція.

Питання 1. Грошова система як складова система функціонування та регулювання економіки країни.

Грошова система – це законодавче встановлена форма організації грошового обороту в країні .

Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки .

Грошова система є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів.

Елементи грошової системи :

· національна грошова одиниця – міра грошей, прийнята в країні за одиницю, в якій виражаються ціни на товари і послуги (рубль, долар, франк і інші);

· купюрність грошових знаків;

· масштаб цін ;

· система емісії грошей –

1. установи, що випускають гроші і цінні папери;

2. законодавчо закріплений порядок випуску грошей в обіг;

3. емісійна система в розвинених країнах;

· випуск банківських білетів Центральним банком, а казначейських білетів і монет Казначейством відповідно до законодавчо встановленого емісійного права.

форми грошей – матеріалізована в певному типі загального еквівалента мінова вартість, яка спроможна забезпечити стійкість обороту товарів і є законними платіжними коштами в готівковому обороті;

· валютний паритет – співвідношення з іншими валютами ;

· інститути грошової системи – державні і недержавні установи, регулюючі грошовий обіг.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), виникає історично.

До введення власної грошової одиниці в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР – карбованець (рубль), сотою долею якого була копійка.

"Гривня" як грошова й вагова одиниця Стародавньої Русі походить від найменування обруча – прикраси із золота чи срібла, який носили на шиї ("загривку").

Частина цього обруча (рублена гривна), що оберталася в ролі грошей, стала основою найменування грошової одиниці "рубль" (карбованець).

Масштаб цін - історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу. Встановлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні.

Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн.

Він представляє собою своєрідну "ціну" валюти однієї країни, виражену у валютах інших країн.

В залежності від типу грошової системи валютний курс може визначатись ринком або встановлюватись державою в особі уповноважених нею органів.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території.

До них відносяться:

- банківські білети,

- казначейські білети ,

- розмінна монета.

При бюджетній емісії в обіг випускаються казначейські білети.

Кредитна емісія обумовлює випуск банкнот.

Банківські білети надходять до сфери обігу в зв'язку з видачею кредиту, його погашення обумовлює вилучення грошових знаків з обігу.

Основним компонентом грошової маси є не готівкові знаки, а залишки на рахунках в банках та небанківських кредитних установах.

Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача.

Принципи функціонування грошей визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту.

Вона включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо.

Операції щодо готівкових і безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи.

Механізм регулювання грошового обороту залежить від побудовою банківської системи - її організації за однорівневим чи дворівневим принципом.

Кожна держава визначає орган, який здійснює грошово - кредитне та валютне регулювання.

Таким органом виступає центральний банк, в Україні - Національний банк України.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

- відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;

- переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;

- збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;

- випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

- розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

- посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

Питання 2. Основні типи грошових систем, їх еволюція.

За характером їх функціонування грошові системи розподіляються на

- саморегульовані ,

- регульовані грошові системи.

Саморегульованими були системи, що базувалися на використанні в ролі грошей благородних металів та обслуговуванні сфери обігу повноцінними монетами і розмінними на золото банкнотами.

Саморегульовані грошові системи історично виступали у формах біметалізму та монометалізму.

За форми біметалізму роль загального еквівалента законодавчо закріплювалася за двома металами – золотом і сріблом.

Перевагою біметалізму було те, що він полегшував забезпечення потреб обігу в благородному металі (для карбування монет).

Монометалізм – це грошова система, за якої тільки один благородний метал виконує роль грошей.

Золотий монометалізм пройшов кілька стадій розвитку і існував у кількох видах :

- золотомонетного стандарту,

- золотозливкового стандарту ,

- золотодевізного стандарту.

Золотомонетний стандарт – це найбільш закінчена форма золотого монометалізму, яка характеризується наступними ознаками :

· висока питома вага в масі грошей паперових знаків – банкнот ;

· вільний обмін банківських білетів на золоті монети;

· централізація емісії банківських білетів;

· формування обмінних курсів валют на основі їхніх золотих (монетних) паритетів.

Регульовані системи характеризуються рисами:

· скасування офіційного золотого змісту, забезпечення і розміну банкнот на золото;

· перехід до нерозмінних на золото кредитних грошей, які перероджуються в паперові гроші;

· випуск грошей в обіг не тільки в порядку банківського кредитування господарства, але і в значній мірі для покриття витрат держави ( випуск державних цінних паперів) ;

· переважання в грошовому обігу безготівкового обороту;

· посилення державного регулювання грошового обігу.

У залежності від форми грошей регульовані грошові системи поділяються на два типи грошових систем :

o система обігу металевих грошей, за яким в обігу обертаються повноцінні золоті і срібні монети, а кредитні гроші вільно обмінюються на грошовий метал (злитки або монети);

o система обігу кредитних і паперових грошей, коли золото витіснене із обороту, і тому кредитні і паперові гроші не можуть бути обміняні на золото.

Сучасний грошовий оборот являє собою сукупність грошових коштів, виступаючих в двох формах:

- готівковій ,

- безготівковій.

Розрізнюють грошову систему з твердим забезпеченням і вільний грошовий обіг.

У системах з твердим забезпеченням недостача грошей законодавчо забезпечується положенням про норми покриття.

Існує небезпека недостатнього постачання народного господарства грошима (дефляція), через недостачу золотих запасів в центральному банку.

При вільному грошовому обігу існує небезпека надмірного збільшення грошової маси (інфляції), тому що не існує законодавчих положень про покриття грошей, що знаходяться в обігу.

Грошові системи за характером регулювання валютних відносин в країні поділяються на відкриті та закриті.

Відкриті грошові системи характеризуються мінімальними обмеженнями на здійснення валютних операцій юридичними та фізичними особами, повною конвертованістю національної валюти, тощо.

Грошова система закритого типу характеризуються високим рівнем валютних обмежень у країні, неконвертованістю валюти, “ обмеженнями ” ринкового механізму формування валютного курсу тощо.

В сучасних умовах розвиток грошових систем полягає у подальшому посиленні їхнього впливу на розвиток усього суспільного виробництва.

Саме грошова система стає вирішальним важелем , за допомогою якого держава втручається в ринкову економіку з метою забезпечення її рівноваги та зростання.

Лекція 9
Грошова система України її регулювання

1. Становлення та розвиток грошової системи України.

2. Фіскально – бюджетна і грошово – кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки.

Питання 1.Становлення та розвиток грошової системи України.

Грошова система - це історично складена в кожній країні й законодавчо встановлена державою форма організації грошового обігу.

Грошовий обіг - безперервний рух грошей, які виконують функції засобу обігу й засобу платежу.

Грошова система України є регульованою.

За характером регулювання грошова система є перехідною від паперово – грошової, якою вона була з 1991–1993 рр. до системи кредитного обігу, від неринкової до ринкової, від закритої до відкритої.

За строк, що минув після проголошення незалежності України, досягнуті успіхи в просуванні національної валюти.

Становлення національної грошової одиниці, грошової системи почалося в Україні з 90–х рр..

Цьому сприяли внутрішньо - національний і міжнаціональний розподіл праці, розвиток відповідних економічних і торгових зв’язків.

Національні гроші є не тільки засобом товарообмінних процесів, платежів, накопичення, але і обов’язковим атрибутом національно – державної системи.

У національній грошовій одиниці виражається стан системи виробництва, праці, розподілу, обміну, стан держави, управління тощо.

Сучасні гроші в Україні мають свою передісторію.

У Київській Русі в обігу були кунні гроші, хутра або шкіри хутрових тварин – куниці і білки.

У ХІ–ХІІ ст. з розвитком торгових відносин в князівській Русі розвивається виготовлення металевих грошей у формі срібних зливків – гривні.

Монети древньої Русі - дірхеми, куни, ногати, гривні

Перші руські монети ( златники і срібники) були викарбувані наприкінці X — на початку XI ст., у часи правління князів Володимира Святославовича (978 — 1015), Святополка Окаянного (1018) і Ярослава Мудрого (1019 — 1054 pp.).

За зразок для їхнього карбування було прийнято візантійські монети.

Монети князя Святополка з його портретом і гербовим знаком

Монета князя Ярослава з образом
св. Георгія, поч. XI ст.

Відомі київська гривня – шестикутний зливок і чернігівська гривня – ромбоподібний зливок.

У XII ст. з’являється золота гривня, в якій містилося 4,4 грами золота, яке дорівнювало 50 одиницям кунних грошей.

Перші київські гривні – шестикутні зливки срібла видовженої форми, вагою близько
160 грамів

За одну шестикутну гривню можна було купити кількох рабів.

У кінці XIII ст. з’явився срібний зливок, який дорівнював половині срібної гривні, він отримав назву карбованець.

З розпадом Київської Русі припинилося згортання національних грошових знаків.

У другий раз національні гроші з’являються з відродженням української державності на початку XX ст.

Перші українські паперові гроші були випущені 24 грудня 1917 р. як кредитні білети вартістю 100 карбованців на суму 53 250 тисяч карбованців.

У березні 1918 р. Центральна Рада ухвалила закон про гривню як грошову одиницю Української Народної Республіки, про карбування монет і випуск державних кредитних білетів.

10 січня 1992 року в Україні почалася грошова реформа, в готівковому обігу з’явилася перехідна національна валюта

“ український карбованець ” (купон).

Його завданням було захистити споживчий ринок України від напливу російських рублів із Росії й інших країн СНД.

25 серпня 1996 року Президент України підписав Указ “ Про грошову реформу в Україні ”.

Єдиним законним засобом платежу на території України стала гривня, починається формування сучасної грошової системи України.

Грошова система передбачає обіг готівки і здійснення безготівкових розрахунків в процесі обороту товарів, виробництва й надання послуг, здійснення різних платежів тощо.

Україні доводилося національну грошову систему створювати із самого початку, оскільки та, що до цього існувала, не була національною.

Національна грошова система включає такі елементи :

· назву грошової одиниці;

· міру цін;

· види державних грошових знаків;

· порядок емісії грошей;

· регламентацію безготівкового обороту;

· державні органи по регулюванню грошового обігу.

Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу :

o банкноти - гривні номіналом 1, 2, 5, 10, 20 та інш.;

o розмінна монета (копійка);

o офіційний валютний курс гривні до інших валют світу (долар США, євро, рубль та ін.) встановлюється НБУ на підставі торгів валютними цінностями на Українській міжбанківській валютній біржі;

o порядок організації готівкового і безготівкового обігу (розроблення правил і форм здійснення безготівкового та готівкового способів і порядку платежів, контроль касових операцій);

o орган грошово – кредитного і валютного регулювання - Національний банк України.

Другий етап грошової реформи, тобто введення в обіг національної грошової одиниці гривні, що почався 2 вересня 1996 р., свідчив про створення повноцінної національної фінансово – грошової системи.

Питання 2. Фіскально – бюджетна і грошово – кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки.

Грошово - кредитна політика — це сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які здійснює держава через центральний банк країни.

Розроблення і реалізація грошово – кредитної політики – це основна функція центрального банку.

Типи грошово – кредитної політики :

1) Політика грошово – кредитної рестрикції ( політика “дорогих грошей”) - політика центрального банку по обмеженню і зменшенню пропозиції грошей та підвищенню процентних ставок.

2) Політика грошово – кредитної експансії ( політика “дешевих грошей”) - політика, що спирається на низькі процентні ставки, використовується для зниження безробіття.

Цілі грошово – кредитної політики :

- стратегічні – кінцеві цілі загальноекономічної політики держави;

- проміжні – досягнення такого стану деякими економічними змінами , що сприятиме досягненню стратегічних цілей ;

- тактичні – забезпечують досягнення проміжних цілей.

Суб’єктами є :

- банківська система - центральний і комерційні банки;

- урядові структури - Міністерство фінансів або казначейство, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом та інші.

Для грошово – кредитного регулювання центральний банк використовує такі інструменти грошово – кредитної політики :

1. Операції на відкритому ринку – це здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави її цінних паперів.

Коли центральний банк купує у комерційного банку цінні папери, він здійснює таким способом додаткову грошову емісію.

Завдяки цьому зростають резерви і збільшується кредитний потенціал комерційного банку.

2. Обов’язкові резерви – це частина (норма у %) банківських депозитів та інших пасивів, отриманих банком з інших джерел, яка має зберігатися у формі касової готівки комерційних банків та їх депозитів у центральному банку.

3. Облікова ставка процента формується на основі надання центральними банками позик комерційним банкам.

Якщо облікова ставка процента знижується, то в комерційного банку є зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки.

Через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів.

4. Рефінансування комерційних банків – здійснює центральний банк шляхом регулювання попиту на свої позички з боку комерційних банків з урахуванням зміни їх асортименту, обмеженням цільового призначення тощо.

5. Валютне регулювання центральний банк застосовує у разі планового зменшення маси грошей в обігу, при цьому він продає на ринку відповідну масу іноземних валютних цінностей, що призводять до скорочення банківських резервів і пропозиції грошей.

І навпаки, при збільшенні маси грошей в обігу центральний банк купує відповідну масу іноземних грошей.

Фіскально-бюджетна політика — це сукупність заходів держави у сфері оподаткування та державних витрат.

Основними функціями фіскально-бюджетної політики є :

— вплив на стан господарської кон'юнктури;

— перерозподіл національного доходу;

— накопичення необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм.

Дискреційна та недискреційна фіскально-бюджетна політика — це основні її типи.

Дискреційна фіскально-бюджетна політика — це політика, за якої уряд свідомо маніпулює податками й державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва і зайнятості, контролю за інфляцією і прискоренням економічного зростання.

Недискреційна фіскально-бюджетна політика — це пасивна політика, пов'язана з автоматичною зміною в рівнях державних витрат і податків.

У сфері державного регулювання ринкової економіки потрібно застосовувати цілісну систему заходів фіскально – бюджетної та грошово – кредитної політики.

Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні допустимого ( понад 3 – 4 %) дефіциту державного бюджету та від’ємного сальдо платіжного балансу.

Дефіцит державного бюджету — це перевищення видатків бюджету над його доходами.

Він становить основну причину інфляції.

Джерелами покриття дефіциту державного бюджету є:

— збільшення кількості грошей (емісія);

— збільшення випуску облігацій

Міністерства фінансів (казначейства);

— скорочення валютних резервів

центрального банку;

— позики в зовнішніх кредиторів.

Унаслідок монопольного права друкування грошей уряд отримує дохід, що називається сеньйораж.

Покупцями облігацій Міністерства фінансів (казначейства) можуть бути:

— центральний банк;

— комерційні банки;

— домашні господарства;

— іноземці (як приватний, так і суспільний сектори).

Купівля центральним банком державних боргових зобов'язань називається

монетизацією бюджетного дефіциту.

Монетизація дефіциту державного бюджету призводить до інфляції.

У країнах з високою інфляцією населення не купує нових державних боргових зобов’язань .

Валютні резерви центрального банку вичерпані.

Тому держава фінансує бюджетний дефіцит через емісію.

Лекція 10
Інфляція та її види

1. Інфляція , її суть і закономірності розвитку.

2. Суть інфляції, її соціально – економічні наслідки.

Питання 1. Інфляція , її суть і закономірності розвитку.

Інфляція властива більшості економічно розвинутих країн світу i є основною проблемою в тих країнах, що розвиваються.

Інфляція була характерна для грошового обігу:

o Росії – з 1769 до 1895 р.; США – у період війни за незалежність 1775 – 1783 р. і громадянської війни 1861 – 1865 р.;

o Англії – під час війни з Наполеоном на початку XIX в.; Франції – у період Французької революції 1789 – 1791 р..

Термін "Інфляція" (від латині inflation) перекладається як "розбухання“

Інфляція може бути викликана різними чинниками.

Це і випуск зайвої кількості грошових одиниць, і відставання виробництва товарів від зростання платіжездатного попиту, і надходження на ринок товарів, що не користуються попитом.

Інфляція - це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їх знецінювання.

Інфляція проникає у всі сфери економічного життя і починає руйнувати ці сфери.

Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але більше за все страждають люди.

Під час інфляції має місце :

- Знецінювання грошей по відношенню до золота.

- Знецінювання грошей по відношенню до товару.

- Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Інфляція це складне соціально-економічне явище. Інфляція можлива і без зростання цін, якщо знецінення грошей набуває форми хронічного товарного дефіциту при фіксованих державою цінах.

У цьому разі грошова одиниця може не знецінюватися, зате знецінюються грошові доходи економічних суб'єктів через "примусові" заощадження, оскільки вони не мають можливості витратити їх на купівлю дефіцитних товарів.

Коли такі заощадження набувають великих розмірів, виникає "інфляційний навіс", під тиском якого держава планово підвищує ціни.

Заходом проти "інфляційного навісу" є лібералізація цін без індексації заощаджень, унаслідок чого вони просто "згоряють" від інфляції, як це сталося в Україні в період гіперінфляції 1992-1994 pp.

Лібералізація — політика, спрямована на відкривання внутрішнього ринку для іноземних конкурентів, шляхом зниження кількості обмежень у торгівлі. Також термін "лібералізація" означає послаблення державного контролю над різними видами діяльності.

Отже, і без явного зростання цін суспільство може пережити очевидні прояви і тяжкі наслідки інфляції, якщо порушується рівновага на ринках між товарним і грошовим обігом і знецінюються гроші у будь-якій формі.

Якщо зростання цін є короткочасним, (сезонним), і змінюється наступним їх зниженням, то інфляційних наслідків воно не має.

Якщо інфляція і процес тривалого підвищення цін досить повільні, мало помітні в суспільному житті, то вона (інфляція) дає можливість економічним суб'єктам легко компенсувати свої втрати від такого зростання цін підвищенням ефективності своєї діяльності.

Деякі економісти вважають, що тільки те зростання цін може розглядатися як інфляційне, яке спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей.

Вони вважають , що канали обігу переповнені паперовими грошима, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції.

Найбільш послідовно розвивають цей підхід представники монетаристської теорії.

Зокрема, М. Фрідман вважає, що, зменшуючи пропозицію грошей, можна придушити інфляцію і навіть викликати рефляцію (повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процентної ставки, що м'яко гальмує економічну активність).

Деякі економісти вважають, що до інфляції призводить зростання витрат виробництва.

Зростання витрат виробництва спричинює зростання цін, а останнє зумовлює збільшення маси грошей в обороті і переповнення нею каналів обороту. Сама економіка оголошується інфляційною, і зростання цін та інфляція стають неминучими, незалежними від монетарної політики держави.

Таку інфляцію називають інфляцією витрат і надають їй самостійного статусу, заперечують її як загальновизнане економічне явище .

Інфляція - явище досить складне за формою її прояву та за сукупністю чинників, що її спричинюють.

Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту.

Усі ці явища є проявом знецінення грошей, незалежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку.

Поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. В епоху функціонування повноцінних грошей воно зумовлювалося псуванням монет або зниженням вартості золота, чи першим і другим одночасно.

В усіх цих випадках зменшувалася вартість самої монети, що зумовлювало зростання товарних цін.

Проте відбувалося воно надзвичайно повільно , протягом одного людського життя.

Періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду.

Тому таке знецінення грошей не викликало соціальних потрясінь і не розглядалося як самостійне економічне явище.

Помітного суспільного "звучання" зростання цін набувало в умовах запровадження нерозмінних паперових грошей, коли переставав діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей.

Якраз у ці періоди виникали стрімкі злети цін і падіння вартості грошей, що призводило до відчутних соціальних збурень. Ці процеси науковці назвали "інфляція“.

Форми прояву інфляції змінювалися в міру розвитку грошових систем та самих грошових форм.

На початку виникнення паперових грошей, першою ознакою інфляції став лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю.

Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називається дизажіо. Лаж і дизажіо як показники інфляційного процесу з часом втратили своє значення.

Головною формою прояву інфляції стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, серед яких було золото, тобто падіння їх купівельної спроможності.

Якщо цей процес затягується , то поглиблюється розрив між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому.

Виникає знецінення національних грошей відносно іноземної валюти.

Це призводить до зниження валютного курсу національних грошей, що теж є проявом інфляції.

Після загальної демонетизації золота інфляція перетворилася в хронічне явище, властиве, всім країнам.

Відмінності спостерігаються лише в рівнях інфляції, її причинах та наслідках. В одних країнах вона має незначний рівень, її перебіг керований і має позитивний вплив на економіку, а в інших цей перебіг некерований, досягає гіпервисоких рівнів і призводить до тяжких руйнувань в економіці та соціальній сфері.

Питання 2. Суть інфляції, її соціально - економічні наслідки.

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній.

У соціальній сфері інфляція створює умови для перерозподілу доходів між найманими працівниками та підприємцями на користь останніх.

Зростання товарних цін як прояв інфляції сприяє збільшенню прибутків підприємців і зменшує реальні доходи робітників, службовців та інших верств населення, які змушені купувати товари за зростаючими цінами.

Але підприємці не тільки продають, а й купують товари за зростаючими цінами, а працівники не тільки купують товари, а й продають свій товар - робочу силу, ціна на яку в період інфляції теж зростає.

Тому виграш чи втрати від інфляції можуть мати представники будь-якої соціальної групи.

Якщо ціни на товари, що продає підприємець, зростають повільніше, ніж ціни на товари, які він купує, то він зазнає збитків.

Разом з тим якщо заробітна плата працівника збільшується відповідно до цін на товари народного споживання, то його матеріальне становище не зміниться.

Усе залежить від здатності суб'єкта захистити свої доходи, домогтися їх зростання, що визначається монопольним становищем їх на ринку товарів або праці, політичною організованістю та силою профспілок тощо.

Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, які живуть за рахунок своїх заощаджень.

У наслідок інфляції ці заощадження знецінюються чи зникають зовсім.

Існує невпевненість підприємців і працівників у перспективі свого економічного становища, загострення соціальних суперечностей, посилення групового егоїзму.

Все це спричинює соціальну і політичну нестабільність у суспільстві, що закінчується бурхливими потрясіннями.

Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері.

Тут інфляція впливає на сферу виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни.

Інфляція спричиняє посилення диспропорційності розвитку суспільного виробництва.

Позичкові капітали спрямовуються в галузі із швидким зростанням цін і забираються з галузей, де може настати застій і занепад виробництва.

Інфляція зумовлює звуження ринку збуту товарів народного споживання, що викликає скорочення обсягів виробництва.

Спад виробництва може зумовлюватися також відпливом капіталів з виробничої сфери в торгівлю.

Інфляція негативно впливає на структуру споживчого попиту, що дезорганізує господарські зв’язки та виробництво, викликає перерозподіл багатства в суспільстві.

Економічні суб’єкти, які підняли ціни на свої товари якнайбільше, у тому числі й спекулятивним шляхом, одержані надприбутки вміщують в реальні цінності — земельні ділянки, золото, картини, ювелірні прикраси, будівлі тощо.

Одночасно вони зменшують свої витрати виробничого призначення, які пов’язані з підвищеним ризиком при знеціненні грошей.

В умовах інфляції економічним суб’єктам невигідно тримати свої активи в грошовій формі.

Це негативно впливає на кредитні відносини та грошовий обіг.

Інфляція, на галопуючій та гіпервисокій стадіях, сама зумовлює нові інфляційні чинники і посилює руйнівний вплив на грошовий обіг.

Негативно впливає інфляція і на фінансову систему, особливо коли емісія грошей не встигає за їх знеціненням.

Реальна вартість суми державних доходів постійно зменшується.

Тому держава змушена весь час використовувати друкарський верстат, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції.

Особливо інфляція впливає на зовнішньоекономічні зв’язки.

Наслідком її є падіння курсу національної валюти відносно валют країн, де інфляція відсутня або розвивається нижчими темпами.

Падіння курсу відбувається нерівномірно.

При спробах держави втручатися у зовнішньоекономічні і валютні відносини виникають розбіжності між офіційним і ринковим курсом валюти, формується кілька ринкових курсів тощо.

Усі ці явища дезорганізують зовнішньоекономічні зв’язки, вносять до них значний спекулятивний елемент, стримують приплив іноземного капіталу, погіршують платіжний баланс країни, її валютне становище, підривають її позиції на світовому ринку.

Лекція 11
Суть інфляційного процесу

1. Етапи інфляційного процесу.

2. Форми інфляцій.

3. Причини інфляції.

Питання 1. Етапи інфляційного процесу.

Інфляція - це коли в країні знаходиться більше грошей, ніж товарів, які на них можна купити.

Інфляція призводить до стихійного перерозподілу доходів та багатства між соціальними групами населення, зниження матеріального стимулювання праці, до спаду виробництва, скорочення інвестицій, гальмування науково-технічного прогресу, послаблення зовнішньоекономічних позицій країни, зменшення конкурентних можливостей на світовому ринку.

Інфляція не виникає раптово, а розвивається поступово як тривалий процес, який можна розділити на три етапи:

- на першому етапі темпи зростання цін (інфляції) відстають від темпів збільшення грошової маси в обігу;

- на другому етапі темпи зростання цін значно випереджають темпи зростання грошової маси в обігу;

- на третьому етапі зростання цін набирає нерівномірного стрибкоподібно характеру, коли темпи зростання цін то випереджають темпи зростання грошової маси, то відстають від них.

Питання 2.Форми інфляцій.

Інфляція класифікується за трьома критеріями:

--- формами прояву,

--- темпами знецінення грошей,

--- чинниками інфляції.

За формами прояву інфляції можна виділити:

§ цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

§ інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;

§ девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

Розрізняють такі типи інфляції : відкриту та подавлену .

Відкрита проявляється у збільшенні цін.

Подавлена– у виникненні дефіциту товарів та погіршенні їх якості.

В умовах подавленої інфляції ціни контролюються державою, тому підвищений попит на товари виражається в появі розриву між попитом та пропозицією.

Відкрита інфляція приймає різні форми : повзучу , галопуючу і форму гіперінфляції , яка призводить в кінцевому результаті до повного розладу грошового обігу.

За темпами знецінення грошей виділяють три види інфляції:

- повзучу, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін - до 10 % на рік;

- помірну, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5-20 % на рік.

- галопуюча інфляція, коли зростання цін 20-50% на рік.

Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню.

- гіперінфляція, що характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін - більш як 100% на рік.

За чинниками, що спричинюють інфляційний процес, можна виділити :

- інфляцію витрат;

- інфляцію попиту.

Інфляція попиту виникає при надмірному попиті.

Попит на товари більший, ніж пропозиція товарів, в зв’язку з тим, що виробничий сектор не в змозі задовольнити потреби населення. Цей надлишок попиту призводить до зростання цін.

Інфляція попиту може бути зумовлена:

• мілітаризацією економіки та збільшенням військових витрат. Військова техніка та військова продукція не функціонують на ринку, її придбає держава та направляє у запас.

Гроші для обслуговування цієї продукції по суті не потрібні, оскільки вона не переходить із рук в руки;

• дефіцитом бюджету та зростанням державного боргу.

Покриття дефіциту здійснюється або державними позиками, або емісією банкнот, що дає державі додаткові кошти, а отже, і додатковий попит;

• кредитною експансією банків.

Розширення кредитних операцій банків та інших кредитних закладів призводить до збільшення кредитних знарядь обігу, які також створюють додаткові вимоги на товари та послуги;

• припливом іноземної валюти в країну, яка за допомогою обміну на національну грошову одиницю викликає загальне зростання обсягу грошової маси, а отже, і надлишковий попит.

Отже, інфляція попиту спостерігається тоді, коли зростання рівня цін відбувається під впливом загального збільшення сукупного попиту.

Інфляція витрат виробництва – відбувається при рості цін під впливом наростаючих витрат виробництва, перш за все росту витрат на заробітну плату.

Причинами такої інфляції є:

o зниження темпів зростання продуктивності праці, яке призводить до збільшення витрат на одиницю продукції, а отже, до зменшення прибутку. У кінцевому результаті це призводить до зниження обсягу виробництва, скорочення пропозиції товарів та зростання цін;

o розширення сфери послуг, поява нових видів з більшою питомою вагою зарплати та відносно низькою в порівнянні з виробництвом продуктивністю праці. Як наслідок виникає загальне зростання цін на послуги;

o підвищення оплати праці при певних обставинах в результаті активної діяльності профспілок, що контролюють номінальну заробітну плату. Компанії відповідають на таке зростання інфляційною спіраллю: підвищення заробітної плати викликає ріст цін та нове підвищення заробітної плати;

o високі непрямі податки (що включаються до ціни товарів), характерні для багатьох держав;

o загальний рівень витрат зростає.

Інфляція витрат та інфляція попиту взаємопов’язані .

Надлишкова грошова маса в економіці породжує підвищений попит, викликаючи порушення рівноваги ринків в сфері сукупного попиту і сукупної пропозиції, реакцією на яке є зростання цін.

Будучи продуктом розбалансованого грошового ринку, інфляція попиту розповсюджується далі, вражає виробництво і споживання, деформує споживчий попит, посилює нерівномірність і непропорційність розвитку різних галузей господарства, призводячи в результаті до інфляції витрат.

Будь-яка сучасна система економіки інфляційна, і в ній діють фактори, що викликають як інфляцію попиту, так і інфляцію витрат.

Питання 3. Причини інфляції.

Незалежно від стану грошової сфери, товарні ціни можуть змінюватися внаслідок зростання продуктивності праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в системі відтворення, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації і ревальвації грошової одиниці, зміни кон'юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв'язків, стихійних лих тощо .

Причини виникнення інфляції:

· надмірне збільшення пропозиції грошей;

· обмеження пропозиції (інфляція пропозиції), що викликає зростання цін на сировинні товари, а також на товари з вищою ступінню обробки через вторинні ефекти;

· надлишковий споживчий попит в економіці (інфляція попиту), причиною якого може бути надто м'які кредитні умови та ін.;

· інфляція в інших країнах за суттєвих обсягів імпорту (імпортована інфляція), підвищення цін на імпортні товари ;

· девальвація національної валюти (збільшує ціну імпортованих товарів, погіршує економічні очікування);

· зростання очікувань щодо зростання цін в майбутньому.

До основних причин виникнення інфляції відносять ряд внутрішніх та зовнішніх причин.

До внутрішніх належать:

- диспропорції між основними сферами народного господарства( між попитом і пропозицією, доходами і витратами держави тощо);

- монополістичні тенденції в економіці, які через механізм ціноутворення призводить до необґрунтованого підвищення цін на товари і послуги;

- надмірні воєнні витрати;

- зростання дефіциту державного бюджету, однією з причин якого є непропорційний ріст соціальних витрат (на виплату пенсій, стипендій, допомоги безробітним тощо)

- необґрунтоване підвищення заробітної пла

Читайте також:

1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
2. IV. Питання самоконтролю.
3. V. Питання для самоконтолю
4. V. Питання туристично-спортивної діяльності
5. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
6. VІ. План та організаційна структура заняття
7. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
8. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття
9. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
10. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
11. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
12. АРХІВНІ ДОВІДНИКИ В СИСТЕМІ НДА: ФУНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА

Переглядів: 1520