• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Роль податкових надходжень в доходах бюджету

Податкові надходження є важливим інструментом пере­розподілу валового внутрішнього продукту і забезпечують мо­білізацію понад 2/3 усіх доходів бюджету.

Податкові надходження в Україні поділяються на шість груп:

1) податок на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;

2) податки на власність;

3) внутрішні податки на товари та послуги;

4) збори за спеціальне використання природних ресурсів;

5) податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

6) інші податки.

До першої групи податкових надходжень входять: податок на доходи фізичних осіб; податок на прибуток підприємств.

Податок на доходи фізичних осіб є дуже дієвою формою взаємовідносин між державою та її громадянами, яка здійс­нюється на основі обов’язкового вилучення частини їхнього доходу для створення централізованого грошового фонду дер­жави з метою виконання її функцій. Рівень оподаткування до­ходів фізичних осіб безпосередньо впливає на реальні особис­ті доходи значної частини населення. За обсягами надходжень цей податок посідає друге місце серед усіх податків.

Податок на доходи фізичних осіб має чітку тенденцію до зростання: у 1998 році він становив 3,4 відсотка ВВП і 12,6 відсотка доходів зведеного бюджету, а в 2002 році - відповід­но 4,9 відсотка і 17,8 відсотка.

Податок на прибуток підприємств - один із найважливіших податків, який є основою податкової системи (поряд з податком на доходи фізичних осіб та податком на додану вартість). Пода­ток на прибуток - це той податок, який використовується в структурній економічній політиці, а також може застосовува­тися для підтримки стабілізаційної політики, оскільки він є ефективним засобом автоматичної стабілізації у кейнсіанському значенні, тобто його можна розглядати як активний інструмент макроекономічної політики, що є однією із його важливих по­зитивних ознак. До інших позитивних ознак можна віднести:

- податок є платою за користування певними суспільними послугами та інфраструктурою на тих територіях, де підприєм­ства функціонують;

- податок справляється з прибутків, які в іншому випад­ку уникли б оподаткування;

- податок забезпечує значну частку надходжень до бюджету

Податок на прибуток підприємств має тенденцію до зменшен­ня (з 5,5 відсотка до ВВП у 1998 році до 4,3 відсотка у 2002 ро­ці), що не узгоджується зі зростанням обсягу виробництва та доходів як бази оподаткування суб’єктів господарювання.

До другої групи податкових надходжень - податків на власність - належать: податок з власників транспортних засо­бів та інших самохідних машин і механізмів й періодичні по­датки на чисту вартість майна (податок на нерухоме майно підприємств та податок на нерухоме майно громадян).

Податок з власників транспортних засобів сплачують юри­дичні особи, в тому числі нерезиденти, громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства, які мають за­реєстровані в Україні власні транспортні засоби. Об’єктом оподаткування таким податком є транспортні засоби, самохід­ні машини та механізми, згруповані за об'ємами циліндрів або потужністю двигунів. Ставки податку визначені для кожної відповідної групи.

Що стосується періодичних податків на чисту вартість майна, то нині в Україні вони не справляються, але передба­чаються проектом Податкового кодексу.

Третя група податкових надходжень об’єднує збори за спе­ціальне використання природних ресурсів: збір за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; збір за спеціальне використання водних ресурсів та збір за користування водами для потреб гід­роенергетики і водного транспорту; платежі за користування надрами; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за ра­хунок державного бюджету; плата за землю; плата за викорис­тання інших природних ресурсів.

Значення вказаних зборів і платежів полягає в тому, що вони відіграють не лише фіскальну, а й стимулювальну роль, орієнтуючи суб’єктів господарювання на ефективніше вико­ристання відповідних видів ресурсів. Необхідність раціональ­нішого і ефективнішого використання природних ресурсів викликається зростаючими обсягами виробництва, що потре­бує залучення до господарського обороту щоразу нових ресур­сів. Але природні ресурси далеко не безмежні і через їх віднос­не зменшення стають ще дорожчими.

Одним із найцінніших природних ресурсів є земля. Вико­ристання землі в Україні платне. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визна­чається залежно від грошової оцінки земель. Власники земель­них ділянок, земельних часток (паїв) і землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продук­ції, сплачують земельний податок. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів. Об’єктом плати за землю є земель­на ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у влас­ності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, а суб’єктом плати за землю є власник земельної ділянки, земельної час­тки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Збір за спеціальне використання лісових ресурсів за еконо­мічним змістом виражає фінансові відносини держави з під­приємствами, організаціями та населенням з приводу переда­вання у їхнє користування лісових ресурсів. Його призначення - відшкодувати витрати держави на відтворення лісових угідь. До складу збору за використання лісових ресурсів включають­ся збір від пня, який вносять лісозаготівельники за відпускан­ня їм лісу на пні та інших лісових матеріалів. Крім того, збір за використання лісових ресурсів містить суми, виручені від про­дажу сільськогосподарськими розсадниками лісокультурного, декоративного, плодового та ягідного посадкового матеріалу, а також суми від реалізації лісгоспами заготівельного насіння й від продажу вилученого у лісопорушників лісу, безгосподар­ної деревини і лісопродукції. Збір визначається залежно від об­сягів платного відпуску деревини на пні та встановлених такс.

Збір за спеціальне використання водних ресурсів встанов­лено з метою зацікавлення суб’єктів підприємницької діяль­ності в раціональному використанні водних ресурсів. До спеці­ального використання водних ресурсів належить використання водних ресурсів для задоволення водою виробничих і сільсько­господарських потреб за допомогою спеціальних пристроїв й установок, або використання води без їх застосування, що може істотно вплинути на якісні та кількісні показники стану водних ресурсів, а також користування водними об’єктами для потреб гідроенергетики і водного транспорту. Об’єктом обчис­лення збору за спеціальне використання водних ресурсів є об­сяг води, яку водоспоживачі використовують для власних пот­реб, незалежно від того, надходить ця вода безпосередньо з водогосподарських систем (поверхневих чи підземних дже­рел) чи від інших водокористувачів. Збір обчислюється залеж­но від обсягів використання води та встановлених лімітів.

Платежі за користування надрами сплачують фізичні та юридичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності усіх форм власності, які здійснюють у межах території економічної зони видобування корисних копалин та використовують надра у цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин. Об’єктами плати за користування надрами є фактично видобуті (погашені) балансові та позабалансові запаси корисних копалин; розміри ділянки надр, що надається у користування або вико­ристовується у цілях, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин. Плата визначається залежно від обсягу погашення за­пасів корисних копалин та встановлених нормативів.

Збір за геологорозвідувальні роботи запроваджено з метою компенсації витрат бюджету для здійснення робіт, пов’язаних з приростом запасів корисних копалин для забезпечення віт­чизняних підприємств мінерально-сировинними ресурсами, а також відображення у собівартості та цінах на добувну про­дукцію складу витрат на роботи з пошуку і розвідки родовищ корисних копалин. Сплачують цей збір підприємства і органі­зації усіх видів господарської діяльності незалежно від форм власності, що видобувають корисні копалини, а також фізич­ні особи, які займаються цією діяльністю як підприємці. Об­числюється збір залежно від обсягу видобутих корисних копа­лин (для нафти, конденсату, газу природного тощо) та обсягу погашених у надрах запасів корисних копалин (для інших ко­рисних копалин) і нормативів збору.

До четвертої групи податкових надходжень належать внут­рішні податки на товари та послуги: податок на додану вар­тість; акцизний збір; плата за ліцензії на певні види господар­ської діяльності; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком, який сплачується до бюджету на кожному етапі просування товару від виробництва до споживання. ПДВ - це найбіль­ший за обсягом податок, який значною мірою впливає на формування дохідної частини зведеного бюджету.

Останніми роками частка ПДВ у ВВП і доходах зведеного бюджету дещо скоротилася, однак вона становить нині близько чверті доходів зведеного бюджету, що й зумовлює його значення для держави в цілому.

Податок на додану вартість має як переваги, так і недоліки. Найбільшими вадами податку на додану вартість є те, що цей податок потребує значних коштів на його адміністрування, а крім того, і з його запровадженням виникає небезпека зростання інфляції. Що стосується загрози зростання інфляції, то практика введення податку різними методами в різних країнах свідчить: вплив податку на інфляцію не такий уже й значний, хоча й існує.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить про доцільне застосування поряд з універсальними і специфічних акцизів. Головні відмінності акцизного збору від ПДВ такі:

- по-перше, незважаючи на те, що обидва податки є непрямими і долучаються до ціни товару у вигляді надбавки, суттєво впливаючи таким чином на процеси ціноутворення, акцизний збір завдяки досить обмеженому колу підакцизних товарів справляє набагато менший вплив на загальний рівень цін у країні;

- по-друге, ПДВ завдяки уніфікації ставок є нетральним щодо ринкового механізму ціноутворення, а акцизний збір за рахунок диференціації ставок справляє суттєвий вплив на структуру ринкових цін та рівень споживання;

- по-третє, на відмінно від стабільних і рівномірних доходів від ПДВ, надходження від акцизного збору менші за обсягом і найризикованіші за показником стабільності надходжень;

- по-четверте, акцизний збір порівняно з ПДВ є відносно соціально справедливішим, зважаючи на те, що споживається під акцизні товари переважно найзабезпечинішими верствами населення.

Акцизному збору належить четверте місце серед податкових надходжень зведеного бюджету. Так, якщо в 1998 році його частка у ВВП становила 1,2 відсотка, а у доходах зведеного бюджету - 4,5 відсотка, то у 2002 році - відповідно 1,9 та 6,7 відсотка.

До складу податкових надходжень четвертої групи належать також плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності та плата за ліцензії на певні види господарської діяльності.

П'ята група податкових надходжень об¢єднує податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції: ввізне мито; вивіз­не мито; кошти, отримані за вчинення консульських дій; інші надходження від зовнішньоекономічної діяльності.

Мито - це податок на товари та інші предмети, які перети­нають митний кордон України. Мито справляється на основі єдиного митного тарифу, що являє собою систематизоване зве­дення ставок мита, яким обкладаються товари та інші предмети, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі. Ставки його єдині для всіх суб’єктів зовнішньоекономіч­ної діяльності незалежно від форми власності, організації госпо­дарської діяльності й територіального розташування. Установ­лює пільги і змінює ставки мита Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів. За методами нарахування застосо­вуються такі види мита: адвалерне — у відсотках до митної вар­тості; специфічне — у грошовому розмірі на одиницю товарів; комбіноване, що поєднує ці види митного обкладання.

В Україні застосовуються такі види мита: ввізне, вивізне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне. Мито на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладанню, нараховуються на основі їхньої митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті на момент перети­ну митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включають ціну товару, зазначену в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунка-фактури: на транспортування, навантаження, розвантажен­ня, перевантаження та страхування до пункту перетину мит­ного кордону; комісійні та брокерські; плату за використання об'єктів інтелектуальної власності.

Мито нараховується митним органом України відповідно до ставок єдиного митного тарифу і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті. Мито зараховується до дер­жавного бюджету.

Джерелом доходів державного бюджету є консульські збо­ри. Вони справляються за оформлення ввізних документів для в'їзду в Україну, які надаються дипломатичними представниц­твами та консульськими установами України за: автоматизова­ну обробку візової анкети, оформлення візи, подовження тер­міну дії візи, надання візової підтримки, інші візові операції.

Шоста група податкових надходжень об'єднує інші податки, зокрема групи місцевих податків і зборів; фіксований сільсько­господарський податок; єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Фіксований податок для сільськогосподарських товарови­робників запроваджено з метою спрощення системи оподатку­вання в галузі сільського господарства та спрощення механізму сплати сільськогосподарськими товаровиробниками податків. Фіксований сільськогосподарський податок застосовується за­мість таких податків:

а) податку на прибуток підприємств (за винятком сплати податку з доходів у вигляді дивідендів, процентів, а також до­ходів, що отримують нерезиденти з джерел їх походження з України);

б) податку на майно;

в) ринкового збору;

г) плати за спеціальне використання природних ресурсів. Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, що у власності сільськогосподарського товаровиробника і використовується самим власником, та угідь, наданих йому в користування, в тому числі на умовах оренди. Ставки цього податку з одного гектара сільськогосподарських угідь установ­люються у відсотках до їх грошової оцінки, яка проводиться відповідно до затвердженої Кабінетом Міністрів України ме­тодики у таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,25 відсотка;

- для багаторічних насаджень — 0,15 відсотка.

Платники податку перераховують фіксований сільськогос­подарський податок до місцевого бюджету за місцем розташу­вання земельної ділянки.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності су­б'єктів малого підприємництва запроваджена для таких його суб'єктів:

- фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяль­ність без створення юридичної особи і в трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебу­ває не більше 10 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продук­ції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 5000 тис. грн.;

- юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльнос­ті будь-якої організаційно-правової форми та форми власнос­ті, в яких за рік середньооблікова кількість працюючих не пе­ревищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.

Суб’єкти малого підприємництва - фізичні особи мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єди­ним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдино­го податку.

Ставка цього податку встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 гривень та більше 2000 гривень на місяць. У разі, коли фізична особа – суб’єкт малого підприєм­ництва - здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, вона має придбати одне свідоцтво і сплачувати єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. Коли платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність з вико­ристанням найманої праці або за участю у підприємницькій діяльності членів його сім’ї, ставка єдиного податку збіль­шується на 50 відсотків за кожну особу. Суб’єкт підприєм­ницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний по­даток, звільняється від обов’язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов’яза­них з виплатою заробітної плати працівникам, які перебува­ють з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї.

Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярст­ва сплачують суб’єкти підприємницької діяльності, які реалі­зують в оптовій і роздрібній торгівлі та у сфері громадського харчування алкогольні напої та пиво, включаючи імпортовані. Базою оподаткування є виручка від реалізації алкогольних на­поїв та пива, одержана на кожному етапі реалізації в оптовій і роздрібній торгівлі, у сфері громадського харчування. Ставка збору становить один відсоток від бази оподаткування.

Читайте також:

1. II. Класифікація видатків та кредитування бюджету.
2. III. Виконання бюджету
3. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
4. Алгоритм розробки методичних основ бюджетування
5. Баланс грошових надходжень
6. Бюджет податкових платежів
7. Бюджетна класифікація видатків та кредитування бюджету
8. Бюджетна класифікація доходів бюджету
9. Бюджетна класифікація фінансування бюджету
10. Бюджетний контроль - це порівняння показників бюджету зі звітом за від­повідний період часу.
11. Бюджетний устрійпоказує, в який спосіб побудована бюджетна система. Іншими словами,він відображає організацію вертикальної структури бюджету держави за рівнями влади.
12. Бюджетні кредити, надані за рахунок загального фонду державного бюджету

Переглядів: 761