Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Професійна структура населення західноукраїнських земель та центральних провінцій Австрійської імперії

 

Примітка. На Закарпатті 85% населення у цей час працювало в сільському господарстві, 10% ­ у промисловості та транспорті.

Сільське господарство західноукраїнських земель розвивалося надзвичайно повільно. Це був не лише найбільший аграрний регіон імперії, а й край з найнижчим рівнем розвитку сільськогосподарського виробництва. Величезні земельні масиви знаходились у власності поміщиків, тоді як більшість селянства постійно страждала від малоземелля, незважаючи не деяке розширення посівних площ. Природне зростання чисельності населення ще більше загострювало ситуацію. Нестерпні умови існування і примара голодної смерті спричиняли виїзд селян у пошуках праці до інших країн.

Західноукраїнська промисловість розвивалася сповільненими темпами. Переважна більшість промислових робітників працювала не у великій фабричній промисловості, а на дрібних підприємствах і майстернях. За офіційними даними, 1885 р. в Східній Галичині на 175 підприємствах обробної промисловості з числом робітників понад 20 осіб працювало лише 10 тис. душ. У Закарпатті тоді ж було декілька аналогічних підприємств, а на Буковині взагалі не було.

Галузева структура промисловості краю була однобокою. Основну частину продукції давали галузі з добування і переробки місцевої сировини – лісова, лісопильна, нафтова, буровугільна, соляна. Найбільшою галуззю промисловості була нафтова, яка почала розвиватися з 70-х рр. ХІХ ст. Центром нафтової промисловості був Борислав. Контроль над розвитком цієї галузі одразу встановили австрійські та німецькі підприємці. Зацікавленість у збільшенні експорту галицької нафти спонукала їх до застосування технічних вдосконалень. Результатом цього стало зростання видобутку нафти з 20 тис. тонн на рік 1874 р. до 326 тис. тонн у 1900 р., що становило 4% світового видобутку. Але віденський уряд перешкоджав спорудженню нафтоперегінних заводів у Східній Галичині. Галицьку нафту переробляли на австрійських та угорських заводах. Хоча видобуток нафти і виробництво гасу постійно зростали, селяни не мали за що його купити і освітлювали свої оселі скалкою.

Наявність великої кількості високоякісної деревини (дуб, смерека та бук) спричинила у другій половині 60 – на початку 70-х рр. стрімкий розвиток лісопильної промисловості. Іноземні підприємці за безцінь скуповували чи орендували у поміщиків масиви та вирубували їх. До лісових районів Карпат були підведені залізничні колії, і цінна деревина вивозилася до Німеччини, Австрії, Італії, Англії, Франції, Туреччини та інших країн. На початку ХХ ст. з Карпат щорічно вивозилося 608 млн куб. м лісу.

Якщо лісопильна промисловість розвивалася швидко, то темпи розвитку меблевого виробництва та інших галузей деревообробної промисловості були дуже повільними. Іноземні підприємці не бажали вкладати кошти в їхній розвиток. Потреби західноукраїнського населення у меблях, папері й картоні задовольнялися імпортною продукцією.

До числа найменш розвинених галузей належали легка й металообробна промисловість. Легка промисловість залишалася на стадії дрібного ремесла і не могла успішно конкурувати з австрійською та угорською фабричною продукцією. Місцеві ткачі, шевці та кравці забезпечували одягом і взуттям лише сільське населення, а міщани носили одяг із тканин західноєвропейських текстильних фабрик. «Вироби з тканин і пряжі, від сорочки аж до килиму, – писав один із тогочасних галицьких економістів, – залізні та металеві вироби, знаряддя, машини, добрива... словом усе, чого людина потребує від колиски аж до могили, майже все імпортуємо, купуємо, позичаємо в чужих».

Найбільшим підприємствами краю були залізничні ремонтні майстерні у Львові, Стрию та Станіславі. Одначе, зробити в них капітальний ремонт рухомого складу можливості не було, і машини відправляли до Німеччини. Становлення фабрично-заводської промисловості у краї відбувалося надзвичайно повільними темпами. У другій половині ХІХ ст. у краї діяли лише п'ять великих державних тютюнових фабрик (у Східній Галичині – чотири, в Закарпатті – одна), на яких працювали 4 тис. робітників. У Східній Галичині працювало також декілька сірникових фабрик, металургійних і машинобудівних підприємств.

Розвиток промисловості був пов’язаний з виникненням нової суспільної верстви – промислових робітників. Наприкінці ХІХ ст. їхня кількість у краї становила близько 55 тис. Джерелами поповнення робітництва були розорені ремісники й селяни.

Становище західноукраїнських робітників було одним із найгірших у Європі.

Заробітна платня промислових робітників у краї була в півтора рази меншою, ніж у центральних районах імперії. За офіційними даними австрійських установ, платня робітників у Львові становила 48–58% заробітку їхніх колег у Відні.

Аграрні реформи, здійснені на західноукраїнських землях під час революції 1848–1849 рр., вивільнили селян від залишків кріпацтва, проте їхнє становище залишалося дуже тяжким. За своє вивільнення селяни мусили впродовж 50 років сплачувати щорічні платежі. У цілому реформа 1848 р. коштувала західноукраїнському селянству понад 300 млн флоринів.

На користь поміщиків вирішувалось і земельне питання. Хоча згідно з реформою за селянами повинні були зберігатися ті землі, якими вони користувалися, поміщики відібрали в них більш родючі вгіддя. Відтак після 1848 р. у поміщиків залишилось у Східній Галичині – 44% кращої землі, на Буковині – 54%, в Закарпатті – 70%. Західноукраїнські землі стали краєм, де в сільському господарстві основну картину складали дрібні селянські господарства розміром 2–5 га (80% селянських господарств), які навіть не забезпечували мінімальні потреби селянина, і великі земельні володіння по 15–20 тис. га.

Внаслідок цього еволюція сільського господарства відбувалася дуже повільно. В економічних відносинах між селянами й поміщиками переважали відробітки – за позичене зерно, за оренду землі, за дрова тощо. Лише наприкінці ХІХ ст. відробітки стали поступатися місцем вільнонайманій праці.

Одним із найголовніших питань для селянина в той час було право користуватися сервітутами. Неможливість нормального ведення господарства без використання лісів і пасовиськ була очевидною. Але землевласники призначали заздалегідь надмірну ціну за користування ними, розуміючи, що дітися нікуди. Сподівання тисяч селян знайти справедливість у судах були марними. Протягом 1848–1881 рр. у судах краю розглядалися 32 тис. справ про права на сервітути, з яких на користь землевласників було вирішено 30 тис.

Неможливість більшості селян забезпечити себе необхідним завдяки праці у власному господарстві змушувала їх шукати додаткових заробітків. Чимало йшло наймитувати до великих землевласників. Проте за свою працю вони отримували в чотири рази менше, ніж сільськогосподарські робітники в інших провінціях імперії Габсбургів. Ще одним виходом стала масова еміграція.

Новою проблемою у напівжебрацькому житті західноукраїнського селянства стало лихварство. Вимушені позичати гроші для сплати численних податків, селяни швидко опинялись у залежності від лихварів, які, вдаючись до безсоромного шахрайства, під приводом сплати боргу і процентів на нього (в середньому 150–250%) відбирали їхні господарства. Наслідком безпросвітного становища селян було поширення пияцтва. Землевласники часто самі штовхали їх до цього, видаючи замість платні за роботу батракам талони, що їх можна було реалізувати лише в шинку. Тому не дивно, що наприкінці ХІХ ст. у Східній Галичині один шинок припадав на кожних 230 жителів, в той час як початкова школа – на кожних 1500. Злидні нужденного західноукраїнського селянина стали проблемою, про яку знали і якою обурювались у багатьох європейських країнах.

Основною галуззю сільського господарства в краї було рільництво. Через зубожіння селян прогрес у засобах обробітку землі був дуже незначним. Нова сільськогосподарська техніка фабричного виробництва навіть наприкінці ХІХ ст. застосовувалася лише в деяких заможних господарствах. Велика кількість дешевої робочої сили безземельних селян робила невигідним імпорт недешевих машин із західних регіонів імперії або навіть з Англії. Повільне впровадження досягнень агрономічної науки, застаріла технологія обробітку землі обумовлювали низькі врожаї. Протягом другої половини ХІХ ст. врожайність сільськогосподарських культур у краї була в півтора-два рази нижчою, ніж у західноєвропейських країнах.

І все ж, хоч і повільно, вигляд західноукраїнського села змінювався. Переважну більшість селян вимушена були йти на заробітки. Формується нова суспільна верства західноукраїнських селян-підприємців. На відміну від міської буржуазії та поміщиків, селяни-підприємці були в основному українцями.


Читайте також:

  1. III. Географічна структура світового ринку позичкового капіталу
  2. V. ЗЕМЕЛЬНІ РЕСУРСИ. ОХОРОНА НАДР ТА ПРОБЛЕМИ ЕНЕРГЕТИКИ
  3. VII. Професійна кооперація
  4. VІ. План та організаційна структура заняття
  5. А. Заходи, які направлені на охорону навколишнього середовища та здоров’я населення.
  6. Абсолютна земельна рента.
  7. Абсолютна земельна рента.
  8. Автоматизована система ведення державного земельного кадастру
  9. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
  10. Адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
  11. Адміністративний поділ, площа і населення українських земель у складі Речі Посполитої в першій воловині ХVІІ ст.
  12. Адміністративно – територіальний устрій і соціальна структура Слобожанщини у половині XVII – кінці XVIII століття




Переглядів: 779

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Західноукраїнські землі у складі Габсбурзької монархії в XIX столітті. | Україна під час Першої світової війни.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.