Характеристики іонізуючих випромінювань. Одиниці вимірювання

Іонізуюче випромінювання.

Іонізуючими називаються випромінювання, здатні утворювати в середовищі їхнього поширення позитивні і негативні іони. До іонізуючого випромінювання належать рентгенівське й електромагнітне випромінювання, а також потоки заряджених і нейтральних часток, що мають енергії, достатні для іонізації.

Найважливішими властивостями різних видів ІВ є їхня іонізуюча здатність, тобто здатність створювати деяку кількість пар іонів у середовищі поширення, і проникна здатність, тобто здатність проникати в речовину на певну глибину. Ці властивості визначають ступінь впливу ІВ і способи захисту від них. Проникна й іонізуюча здатності залежать від виду випромінювання, їхніх енергетичних спектрів і матеріалу середовища.

Елементарні акти взаємодії іонізуючих часток із речовиною середовища відбуваються під дією кулонівських, електромагнітних і ядерних сил. Розгляньмо особливості взаємодії з речовиною деяких видів випромінювань. Заряджені частки (α-ядра гелію, β-електрони і позитрони, а також протони та ін.) витрачають свою кінетичну енергію малими порціями, в основному при взаємодії з електронами речовини, викликаючи порушення й іонізацію його атомів і молекул. Найбільше високоенергетичні α-частки здатні створити до 300 тис. пар іонів, але проходять лише до 11 см у повітрі і до 150 мкм у воді біологічної тканини (поглинаються аркушем паперу). Проникна здатність β-часток у сотні разів вища, а іонізуюча здатність у сотні разів нижча, ніж у α-часток, які мають еквівалентну енергію. Електромагнітне (рентгенівське) випромінювання і потік нейтронів мають дуже велику проникну здатність, оскільки фотони і нейтрони є електрично нейтральними й не гальмуються електричним і магнітним полями електронних часток середовища.

Ядра деяких природних важких елементів (урану, торію, радію та ін.) здатні до мимовільного перетворення (розпаду), що призводить до зміни їх атомного номера і масового числа та супроводжується іонізуючими випромінюваннями. Таке явище називається радіоак-тивністю, а ядра атомів, які мають властивості радіоактивності, називаються радіонуклідами.

Кількість розпадів в одиницю часу називається активністю радіонукліда. Ядра деяких природних важких елементів (урану, торію, радію та ін.) здатні до мимовільного перетворення (розпаду), що призводить до зміни їх атомного номера і масового числа та супроводжується іонізуючими випромінюваннями. Таке явище називається радіоактивністю, а ядра атомів, які мають властивості радіоактивності, називаються радіонуклідами. У системі міжнародних одиниць (СІ) активність вимірюється в бекерелях (Бк): 1 Бк = 1 розп/с. Широко використовується позасистемна одиниця активності – кюрі (Ки): 1 Ки = 3,7•1010 Бк. 1 Ки – це активність 1 г радію. Кожен радіонуклід характеризується своїм періодом напіврозпаду Т(1/2), тобто часом, протягом якого кількість ядер радіонукліда внаслідок розпаду зменшується вдвічі. Радіоактивний розпад не може бути зупинений чи прискорений яким-небудь способом. Крім природних радіонуклідів, на цей час відомо понад 1700 штучних.

Основною фізичною величиною, що визначає ступінь радіаційного впливу, є поглинена доза – D. Це відношення середньої енергії dW, переданої іонізуючим випромінюванням речовині в елементарному об’ємі, до маси dm речовини в цьому об’ємі Іонізуюча здатність поля фотонного випромінювання визначається відносною густиною створених ним іонів і характеризується експозиційною дозою Інтенсивність ІВ вимірюється одиницями потужності дози Р. У СІ одиниця потужності поглиненої дози Р – грей за секунду (Гр/с); потужності еквівалентної дози Рекв – зіверт за секунду (Зв/с); потужності експозиційної дози Рексп – ампер на кілограм (А/кг). Частіше використовуються позасистемні одиниці Р: рад за секунду, рад за годину, бер за секунду, бер за годину, рентген за секунду, рентген за годину і дольні з приставками мілі-, мікро- .

Потужність дози ІВ характеризує рівень радіоактивного зараження (забруднення) місцевості, різних поверхонь та об’ємів. Ступінь радіоактивного забруднення місцевості та поверхні оцінюється також значенням поверхневої активності Біологічна дія іонізуючих випромінювань. Відносно невеликі дози енергії ІВ впливають на живі організми. Доза в 10 Гр (10 Дж/кг) смертельна для більшості ссавців. Якби така енергія передавалася у формі тепла, температура тіла підвищилася б лише на 0,001°C, тобто для людини менше ніж від склянки гарячого чаю. Таким чином, ефект біологічного впливу ІВ зумовлений не стільки кількістю поглиненої енергії, скільки специфічною формою її передачі.

Енергія ІВ викликає в біотканині, як і в будь-якій речовині, утворення іонів і збуджених молекул. Але це лише перший «акт драми», що розігрується в живій клітині. За ним з’являються етапи хімічного і біологічного ураження клітини. При певній кількості уражених клітин порушується життєдіяльність окремих органів або систем організму в цілому.

У живих клітинах найбільш уразливими є структури клітинного ядра і насамперед молекули ДНК (дезоксирибонуклеїнової кислоти), у яких закодована спадкоємна інформація (генетичний код). Ці молекули містяться в клітині в єдиному екземплярі. Ступінь ушкодження ДНК і відносна кількість уражених клітин залежать від дози ІВ. При невеликих дозах репаративні системи клітин усувають ушкодження. Зі збільшенням дози ці системи не справляються з ушкодженнями, уражені клітини гинуть або, зберігаючи життєздатність, передають «дочірнім» клітинам змінену спадкоємну інформацію, виникають мутації (від лат. mutatio – зміна).

Клітина з порушеною структурою ДНК змінює свої властивості, що сприяє появі нових життєвих форм – мутагенних організмів. Змінені ознаки організму можуть бути для нього корисними чи шкідливими. Подальшу долю мутагенних організмів визначає комплекс умов життя. Природний відбір – найважливіший фактор еволюції кожного виду або життя в цілому – визначає напрямок розвитку, усуває маси менш пристосованих носіїв шкідливих мутацій і закріплює корисні мутації, сприяє розмноженню більш пристосованих мутантів.

Є підстави припускати, що вражаюча уяву розмаїтість життєвих форм на Землі – це прямий результат мільярднорічної еволюції, однією з рушійних сил якої був і залишається природний радіаційний фон. Однак що вища і складніша організація живих істот, то більшою є ймовірність шкідливих мутацій і меншою корисних. Для людини більшість мутацій виявляється шкідливими і стає причиною спадкоємних хвороб і каліцтв, що можуть виявлятися в потомстві через багато поколінь. При одноразовому рівномірному опроміненні тіла людини дозою 1...10 Зв розвивається гостра променева хвороба (ГПХ). Розрізняють 4 ступені ГПХ: легка – при дозі 1...2 Зв; середня – 2...4 Зв; важка – 4...6 Зв; граничною вважається – 6...10 Зв. У протіканні ГПХ виділяють період формування і відновлення та період наслідків. Перший період, у свою чергу, складається з чотирьох фаз: первинна загальна реакція; прихований перебіг хвороби; виражені клінічні прояви; безпосереднє відновлення.

Хронічна променева хвороба може бути наслідком неповного видужання після ГПХ, тривалого загального опромінення дозою невеликої потужності (0,1...0,5 бер на добу) чи тривалого опромінення окремих органів.

Будь-який вид ІВ викликає біологічні зміни в організмі як при зовнішньому (джерело поза організмом), так і при внутрішньому опроміненні (коли радіаційні речовини (РР) проникають усередину організму). Біологічний ефект залежить від сумарної дози тривалості впливу випромінювання та інших факторів.

При внутрішньому опроміненні найбільш небезпечними є α-випромінювання, що мають велику іонізуючу здатність, а при зовнішньому – фотонне і нейтронне, яким властива висока проникність.

До основних джерел радіоактивних забруднень належать:

• ядерні вибухи;

• ядерні реактори різних типів;

• радіонукліди, використовувані на підприємствах;

• підприємства ядерно-паливного циклу;

• місця переробки і поховання радіоактивних відходів.

Найбільшою потенційною небезпекою для навколишнього середовища і загрозою існуванню людської цивілізації є ядерна зброя.

Другим за ступенем небезпеки джерелом радіоактивних забруднень є ядерні реактори. У результаті викиду за межі АЕС тільки 3,5% радіонуклідів із реактора РБМК1500 четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС більше ніж 31 тис. км2 території виявилися в зоні ра-діоактивного зараження з поверхневою активністю по цезію-137 понад 5 Ки/км2.

Радіонукліди, використовувані як закриті джерела ІВ у промисловості (наприклад, у дефектоскопії, при автоматизації виробничих процесів тощо), у медицині, сільському господарстві, здатні створювати небезпеку навколишньому середовищу в результаті їх халатного зберігання і накопичення, коли вони можуть з’явитися в зовнішньому середовищі. Найбільше забруднення навколишнього середовища створює мережа радіаційних лабораторій, де використовують радіонукліди.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Захист від ультра- та інфразвуку	\|	Тема:Санітарно-гігієнічні вимоги до планування і розміщення виробничих і допоміжних приміщень.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.