Великий князь київський

Ред.] Література

Ред.] Національне питання

Ред.] Культура

Ред.] Соціальне життя

Основну верству населення Р. д. становили вільні селяни-смерди й напіввільні закупи, які змушені були відробляти свої борги, але не втрачали громадських прав; позбавлені тих прав були раби, холопи (челядь), яких в Р. д. було небагато. Міщани займалися головним чином торгівлею і ремісництвом. Упривілейовану вищу верству населення творили бояри, звичайно власники більших земльних маєтків, і княжа дружина.

Докладніше у статті: Культура Київської Русі

Культуру Київської Русі слід розглядати в контексті матеріальних та духовних досягнень того часу. До матеріальної культури цієї доби можна віднести досягнення в галузі ремесел, архітектури, живопису тощо. До духовної — досягнення в галузях науки, літератури, усної народної творчості, музики, театру та інші.

Справа національної приналежности населення в Р. д. була і є досі контроверсійною темою східно-європейських істориків. Дискусію на цю тему розпочав російський історик М. Поґодін, який гадав, що первісним населенням теперішньої України були великороси, які під натиском татар еміґрували на північ, а на їхнє місце згодом прийшли «від Карпатських гір» українці. Погляди Поґодіна розвинув філолог О. Соболевський. Ця теорія викликала заперечення українських вчених (М. Максимович, М. Дашкевич, П. Житецький, А. Кримський та ін.). М. Грушевський своєю ст. «Звичайна схема ,русскої’ історії й справа раціонального укладу історії сх. слов'янства» (1904) й капітальним твором «Історія України-Руси» довів, що українці є автохтонами на своїй землі, що продовженням Р. д. була Галицько-Волинська держава і що російська історія починається не з Києва, але з Володимира над Клязьмою у 12 ст. Схему Грушевського, яка була прийнята українською історіографією, визнали й деякі російські вчені (О. Прєсняков, М. Любавський та інші). Тому, що схема не відповідала політичним планам радянського керівництва, за директивою комуністичної партії радянські історики створили у 1930-их pp. нову схему історії Східної Європи, підставою якої є теза, що творцем Р. д. була, мовляв, «єдина древньоруська народність», з якої щойно пізніше, десь у 14 — 15 вв., відокремилися український, російський і білоруський народи. Новітня українська наука, спираючися й далі на схему М. Грушевського, розбудувала її в історичній (М. Чубатий, Н. Полонська-Василенко та ін.), археологічній (Я. Пастернак) та лінґвістичній (С. Смаль-Стоцький, Ю. Шевельов й ін.) площинах.

Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989. (Докладніше див. ЕУ 1, стор. 408—426; ЕУ 2, стор. 1792—1793 і англомовна ЕУ, т. І, стор. 577—618; там же і докладна бібліографія).
Грушевський М. Історія України-Руси. І — III тт. Л. 1898 — 99;
Vernadsky G. Kievan Russia. Нью-Гавен 1951;
Греков Б. Киевская Русь. П. 1953;
Łowmiański Н. Zagadnienie roli normanów w genezie państw słowiańskich. В. 1957;
Вопросы формирования русской народности и нации. М. — П. 1958;
Paszkiewicz H. The Making of Russian Nation. Лондон 1963;
Рыбаков Б. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. М. 1963;
Полонська-Василснко Н. Дві концепції історії України і Росії. Мюнхен 1964;
Чубатий М. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох сх.-слов. націй. ЗНТШ, т. 178. Нью-Йорк — Париж 1964;
Древнерусское государство и его международное значение. М. 1965;
Пашуто В. Внешняя политика Древней Руси. М. 1968.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.