Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Додаткова

Основна

ЛІТЕРАТУРА

Тема: Вступ. Українська народна вишивка. Поверхнево-нашивні нерахункові техніки, їх характеристика

ЛЕКЦІЯ № 1

План:

1. Історія української народної вишивки.

2. Поверхнево-нашивні нерахункові техніки.

3. Види гладі та їх характеристика.

4. «Курячий брід» та «курячі шкірки».

1. Антонович Є.А., Захарчук-Чугай Р.В., Степанович М.Є. Декоративно-прикладне мистецтво. - Львів: Світ, 1992.- 272с.

2. Біледька В.Ю. Українські сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація.-Матеріали до еитології і піп ринології. Львів, 1929, том 21/22, ч. І., с. 43-109.

3. Василенко В.И. Очерки кустарних промыслов Полтавской губернии-Полтава, 1900.-Вьш. І.- III с.

4. Види швів українських вишивок: Виконання хрестик при обробці краю рушника. Орнамент української вишивки: Вишивка швом качалочка. Поняття про композицію. Вишивка швом ретязь. Символи в українській вишивці: вишивка косим хрестом. Застосування української народної вишивки для українського одягу: Вишивка двосторонньою штапівкою //Все для вчителя. -2000.- №25. - С. 11-15.

5. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу: У 2 т.- Мюнхен: Укр. вид-во, 1966.-Т.1-2.

6. Захарчук-Чугай Р. В. Українська народна вишивка. -К.: Наук, думка, 1988.

1. Ганжа П.О. Таємниці українського рукомесла. - К.: Мистецтво, 1996.-192 с: 1л.

2. Гасюк О.О., Степан М.Г. Художнє вишивання. - К.: Вища шк., 1987.

3. Калиновський Г. Опис весільних українських простонародних обрядів 1777.

4. Весілля: К., 1970,-К'л. І. С.68-74. Калязін Ю.В., Титаренко В.П. До ювілею Решетилівського художнього професійно-технічного училища - Історична пам'ять, науковий збірник, 1998, №1,с.210-112.

5. Кара-Васильєва Т.В. Мистецтво Полтавщини. - Соц. культура, 1975, №8, с. 26-27.

6. Кара-Васильєва Т.В. Вишивка в оформленні одягу. - Нар. творчість та етнографія, 1978, №5, с. 13-21.


Одним з найдавніших, найулюбленіших і найпоширеніших видів декоративно-ужиткового мистецтва є українська народна вишивка.

Виконання узорів на шкірі, пізніше – на тканинах за допомогою простого пристосування голки і нитки відоме людству з давніх-давен. Відомі археологічні знахідки Х-ХІ ст. Київської, Чернігівської, Житомирської, Тернопільської та інших областей, які підтверджують масове побутування вишивки одягового, інтер'єрного призначення.

“Всесвітньо відомі золота пектораль з Товстої могили (IV до н.е.), чаша з Гайманої могили, срібна ваза з кургану Чортомлик (IV ст. до н.е.), що є унікальними мистецькими творами, - зазначає доктор мистецтвознавства, провідний спеціаліст у галузі теорії та історії української вишивки Т.В.Кара-Васильєва, - містять сюжети, які дають змогу виявити і простежити різноманітні форми чоловічого та жіночого одягу, а головне – його пишне декоративне оздоблення золотими нитками, аплікаціями з кольорової шкіри, декоративними швами. Поєднання кружечків, спіралей, завитків утворюють узори, рослинні орнаменти у вигляді стебел рослин, листя лавра, лотоса, грон винограду.”

На Україні вишивали у кожному селі, у монастирях, поміщицьких маєтках. Так уже ведеться з давніх-давен – жінка одягала сім'ю, ткала килими, скатертини, вишивала рушники та сорочки, гаптувала їх квітами та оберегами, щоб доля рідної людини була красивою, захищеною від злого ока.

Перша вишивальна школа була організована у ХІ ст. сестрою Володимира Мономаха Ганною, у ній дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

Для вишивання важливе значення має матеріал, його зміни в історичному аспекті. Вишивальні матеріали – це, по-перше, основа – тканина, на якій вишивають. Спочатку полотняні, лляні, вовняні тканини домашнього виробництва, пізніше – тканини фабричного виготовлення: батист, коленкор, китайка, муслін, плис, плюш, шовк. По-друге – це матеріал, яким вишивають: нитки ручнопрядені конопляні, лляні, вовняні, нитки фабричного виготовлення – заполоч, гарус, зсукані вовняні нитки, шовк, металеві золота та срібна нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер, металеві пластинки –“лелітки”, ґудзики.

До середини ХІХ ст. тканини домашнього виробництва посідали головне місце. Їх виготовляли жінки у вільний від сільськогосподарських робіт час на ткацьких верстатах з двома підніжками, які утворювали перпендикулярне переплетення основи і утка. Це так зване просте полотняне переплетення, типове для лляного і конопляного полотна.

Народним майстрам було відомо понад 20 видів полотна. Число пасом, які використовували для основи, визначало товщину полотна, давало назву полотну, свідчило про його якість, тобто чим тонші нитки, тим більше їх укладається в ширину: дев'ять пасом – “дев'ятка”, десять-“десятка”, “дванадцятка”. Ширина полотна домашнього виробництва 45-53 см. На Полтавщині було поширене полотно із конопель середньої ширини 45-50 см.

На Україні з часом формується багато осередків вишивки. Центрами народної вишивки, справжніми осередками майстерності є Решетилівка на Полтавщині, Дігтярі на Чернігівщині, Глинки і Кутки на Івано-Франківщині, а також Київ, Полтава, Вінниця, Львів, Чернігів, Черкаси та ін.

Полтавщина – один з найбільш своєрідних, яскраво виражених центрів народного декоративно-прикладного мистецтва України. Здавна набули тут свого розвитку різноманітні види народної творчості і насамперед такі як гончарство, килимарство, художня обробка деревини, лозоплетіння, набійка, вишивка.

Від народження до самої смерті життя народу було пов'язане з виробами народного мистецтва. Вони оточували людей у повсякденному житті: вишиті рушники, доріжки, скатертини, хустки, різьблені або розмальовані мисники з керамічним або дерев'яним посудом, скрині та інше.

Одяг був повсякденного призначення і святковий. Для щоденного носіння служили білі вишиті сорочки. Святковий одяг – більш розкішний, привабливий. Сільське населення одягалося виключно у тканини домашнього виготовлення.

По всій Україні був поширений так званий полтавський тип сорочки. В артілях Полтавщини чоловічі сорочки вишивалися традиційним геометричним орнаментом. Використовувалася гама м'яких пастельних кольорів, значне місце належить техніці білим по білому.

Комір, чохли чоловічих сорочок “чумачок” оздоблювали зубчиками. Для цього спочатку виконується мережка на одну дірочку, потім полотно складається удвічі, від чого утворюються зубчики. Кожний зубчик ретельно обкидається нитками і закріплюється. Під ним вишивають вузенький узор або хрестик (ретязь), іноді роблять вівсяночку – узор з ювелірною розробкою деталей. Стики частин, щоб вони не перетворювалися в грубі рубці, з'єднують ажурними швами, що мають вигляд орнаментальних мережок (змережують). Останні несуть подвійну функцію – практичну та декоративну. Так, дві частини сорочки на чоловічій пазушці з'єднують черв'ячком, городками. Рубці підшивають з одночасним витяганням ниток основи і створенням вузенької мережки. Найбільш простою є мережка прутик на дві дірочки, розміщені одна проти другої. Прутик допомагає зробити природний перехід від рельєфного рубця до орнаментальної композиції пазушки.

Для “чумачок” використовували сірувате домоткане полотно, на якому цікаво проступає білий малюнок, виконаний найчастіше у поєднанні з вирізуванням.

Використання домотканого полотна, що має перпендикулярне переплетення ниток, обумовлювало і загальний характер полтавської вишивки, геометричні або геометризовані орнаментальні форми, вирішені великими рельєфними масами.

Для більшої контрастності добавляли небілені (сурові) нитки або злегка підфарбовані в блакитно-попелясті відтінки.

При вишиванні “біллю” – білим по білому – утворюється малюнок високого рельєфу зі світлотіньовим моделюванням Залежно від напрямку світла узор по-різному то відбиває, то поглинає його.

Вишивка білим по білому – своєрідний художній засіб, який асоціюється з красою морозних візерунків, що найшло відображення в піснях. Вишивання білим по білому, яке до певного часу було характерне для Полтавщини, зустрічається і в інших областях України: на Вінниччині, на Чернігівщині, що свідчить про широкі культурні зв'язки різних місць України.

По білому білим шила,

Інеєм рубила,

Сороченьку чумаченьку,

Що вірно любила”.

За кількістю кустарів-ремісників Полтавська губернія посідала одне з перших місць у Росії. Свої вироби вони збували на ярмарках, серед яких найбільш відомі полтавські, решетилівські і сорочинські. Ярмаркували на них по чотири рази на рік.

Поверхнево-нашивні нерахункові техніки:

гладь (декоративна, художня, полтавська, біла, прорізна, тіньова, пряма, коса, качалочкова), глухі декоративні сітки, зборки, змережування, зубцювання, курячі шкірки, обробка країв, пухлики, рубці, рушникові шви.

Гладь — це вишивка, яка заповнює площину узору стібками, що можуть лягати в різних напрямках. Заповнення може бути повним або частковим.

Гладдєва вишивка буває одноколірною (білою або в тон тканини) і багатокольоровою.

Одноколірною гладдю оздоблюють білизну, блузки, скатерки, серветки. У багатокольоровій декоративній гладі поєднують м'які, тонкі кольорові переходи, а також яскраві контрастні кольори, інколи з обрамленням чорними нитками. Цією гладдю виконують узори стилізованих квітів, зооморфних фігур на декоративних виробах та на одязі.

Художня гладь

Багатокольорова художня гладь схожа на малюнок фарбами, бо її вишивають нитками багатьох кольорів і відтінків. Нею вишивають сукні, скатерки, подушки, створюють панно, картини, портрети, пейзажі.

Художню гладь починають викопувати з найлегших узорів. Спочатку виділяють тіньові ділянки елементів узору та об'ємні форми малюнка, Напрямок стібків по жилках пелюсток квіток і листків зелені, зображених на малюнку.

Розпочинаючи вишивати художньою гладдю, треба пам'ятати, що колір фон впливає на колір вишивки і навпаки. Виконуючи художню гладь, насамперед обшивають контур швом уперед голкою. Перші стібки гладі треба вишивати від країв малюнка до центра, а кожну окрему пелюстку — від країв до основи. Довжину пелюстки квитки або ширину листка ділять на декілька частин і кожну частину вишивають ниткою відповідною тону. Стібки шиють різної довжини, для того щоб між ними можна було прокласти стібки нитками іншого тону і утворити плавний перехід від одного тону в інший. Серединки квіток вишивають чорними або жовтими нитками, застосовуючи прикрашальні шви, сітки. Якщо гладь виконана правильно, то лицьовий і виворітний боки будуть однаковими.

Полтавська гладь

Полтавська гладь — один з різновидів гладі у прикріп. Нею здавна розшивали рушники, хустки, фартухи, а тепер, крім цього, вишивають ще доріжки, серветки, панно. Цю гладь виконують кольоровим муліне у дві-три нитки, шовком. Здебільшого нею вишивають орнаменти рослинного характеру.

Перш ніж приступити до виконання полтавської гладі, потрібно на тканину нанести малюнок, дібрати за кольором нитки. Виконують її поверховим настилом чи перетягами, які закріплюють гладдєві стібки на тканині. На довгому стібку виконують два-чотири перетяги, а щоб вони були не дуже помітними, їх накладають не на одному рівні (можна прикріплювати і на одному рівні). З виворітного боку вишивка має вигляд дрібних розсипних стібків.

Якщо полтавську гладі, витинають нитками різних кольорів, то межа між кольорами повинна річко виділятися. Для того щоб гладь вийшла більш випуклою, попередній і по контуру малюнка виконують настил швом уперед голкою.

Біла гладь

Біла гладь це одноколірна вишивка, але завдяки тому, що стібки лягають у різних напрямках, вона набуває багато відтінків. Малюнки для білої гладі мають невеликі деталі, які заповнюються різними техніками, наскільки вистачає фантазії і вміння у вишивальниці. Краса залежить від тонкості та чіткості виконання даної техніки.

Білу гладь шиють двобічними стібками, що щільно прилягають один до одного по формі мотиву. Щоб гладь узору була випуклою, попередньо на елементах узору накладають прості стібки швом уперед голкою, які розміщуються в поперечному напрямку щодо основного гладдєвого настилу.

Біла гладь складається ч кількох технік — гладі з настилом, прикрашальних швів, дірочок, січок, горошинок, вузликів тощо, інколи її поєднують з прорізною гладдю.

Гладдєві горошинки виконують вертикальними або горизонтальними стібками гладі з настилом, дрібні листки прямими або косими стібками гладі з настилом. Більші листки вишивають гладдю з розсипом або вузликами. Розсип виконують дрібними стібками швом за голкою, які розміщують паралельними радами. Край листка, чаї ют юного розсипом або вузликами, обшивають гладдєвим валиком. Листочок буває розділеним на дві чи три частини по довжині і на дві половини по ширині (листочок врозріз, або врозкол). Зробивши настил по довжині листочка і два паралельних стібки по середині нього, починають виконувати гладдєві стібки з цілої частини листка. Дійшовши до місця розколу, гладдю покривають спочатку одну частину листка, а потім другу, вколюючи голку між паралель ними стібками, а виколюючи на лінії контуру.

Середини квіток здебільшого заповнюють прямими або косими глухими декоративними сітками. Розміщуючи пряму сітку в колі, спочатку виконують вертикальні стібки від одного краю кола до другого, а потім горизонтальні, які одночасно прикріплюють до тканини в місцях перетину з вертикальними. Роблять це кількома способами: маленькими діагональними стібками — одним або двома, косим або прямим хрестиком, вертикальними стібками, стібками у вигляді гусячих лапок, павучків, зірочок тощо. Глухі сітки виконують нитками одного кольору або річних кольорів, що надає їм додаткової ажурності та вишуканості.

Прорізна гладь

Прорізна гладь - зустрічається в мотивах білої гладі. Вона набула поширення ще в XIX ст., коли нею оздоблювали предмети побуту і білизну, комірці, носові хусточки. Називають цю техніку ще "англійським шитвом".

Прийоми виконання ціп гладі залежать від композиції малюнка. Узори для прорізної гладі складаються з маленьких дірочок, суміжних дірочок, калачиків, листочків, човників, що утворюють багатопелюсткові квітки, листя тощо.

Маленькі круглі дірочки проколюють виколкою і обшивають гладдєвим валиком. Виконання калачика починають з обшивання зовнішнього і внутрішнього контурів швом уперед голкою. Всередині роблять ножицями розріз навхрест. Після цього па контурах виконують гладдєві стібки, стежачи за тим, щоб не було деформації калачика.

Листочки-човники попередньо обшивають швом уперед голкою, тканину розрізають уздовж осі листка, підгинають краї підрізаної тканини навиворіт і виконують стібки гладі. Для того щоб форма листка залишалася витягнутою, треба на гострих краях йоги викопувати довші стібки, затягувати їх сильніше, ніж бокові.

Виконуючи суміжні дірочки у вигляді квіточок, спочатку виколкою проколюють середню, м після цього усі інші, що розміщують по колу. Обробку починають також із середньої, а потім послідовно обшивають решту дірочок.

На краях виробу часто виконують зубці (фестони) різної форми і розмірів. Вишивають фестони петельним швом з настилом, стібки розміщують перпендикулярно до лінії краю виробу, тоді край виходить гарним.

Точна гладь

Точна гладь буває пряма і коса. Вишивання гладдю характеризується накладанням паралельних стібків. віддалених один від одного на одну нитку. Точна гладь буває пряма й коса.

Пряма гладь — це дуже тонке й точне вишивання. Вживається вона найбільше на Полтавщині та Чернігівщині, де виконується білими й сірими нитками. На Поділлі її вишивають чорними, червоними та іншими нитками. Шиють пряму гладь справа наліво. Посередині клаптя тканини беруть на голку чотири вертикальні нитки і з допомогою петлі закріплюють на них вишивальну нитку. Потім вколюють голку в місце першого уколу і виколюють на одну нитку нижче й на одну вертикальну нитку лівіше від першого стібка. Другий стібок кладуть на чотирьох нитках, паралельно першому, але на одну горизонтальну нитку нижче й на одну вертикальну нитку лівіше. Кожен з дальших трьох стібків теж с паралельним попередньому, лежить на одну нитку нижче від нього й на одну нитку лівіше. Шостий стібок лежить на закругленні і настилається на шести нитках. Нашивши його, починають вишивати знову п'ять паралельних стібків, тільки тепер кожний з них піднімається на одну нитку вище й перемішується водночас на одну нитку лівіше від попереднього. Утворюється зигзаг обвідки. Після цього нашивають ягідки та листочки, кладучи паралельні стібки й відраховуючи точно стільки ниток.

Коса гладь-характеризується тим, що стібки вишивальної нитки кладуть похило до ниток основи "або піткання. Цією гладдю оформляють найрізноманітніші речі. Найбільш поширена вона на Київщині, де вишивається переважно червоним та чорним кольорами. Перший стібок косої гладі являє собою діагональ квадрата побудованого на чотирьох нитках, тобто на тканині беруть квадрат, кожна сторона якого дорівнює чотирьом ниткам, і сполучають два протилежні кути його. Лінія, яка їх сполучає, являє собою діагональ і лежить до сторін квадрата, тобто до і шток основи або піткання, під кутом в 45°. Усі дальші стібки кладуть паралельно першому, відступаючи від нього на одну нитку в будь-який бік, залежно від узору.

Качалочкова гладь

Качалочкова гладь характерна для Поділля. Нею вишивають рушники, скатерки, хустки, диванні подушки тощо. При цьому використовують рослинно-геометричний орнамент. На Поділлі вишивають цю техніку вовняними нитками, тик званою волічкою яскравих кольорів.

Качалочками зветься такий гладдєвий шов, у якому кожний стібок лягає паралельно попередньому й охоплює ту саму кількість ниток. Розміри стібків залежать від характеру узору, товщини ниток тканини. З різнокольорових качалочок утворюють складні композиції. Узор або окремі фігурки обшивають по контуру чорною волічкою технікою двобічної штапівки. На кутах вишивають різні «вусики», «закрутки», «змійки» тощо.

«Курячі шкірки»

Цей вид шва, яким оздоблюють низ рукавів, горловини, починають виконувати з виворотнього боку тканини. Спочатку роблять вузлик на кінці вишивальної нитки, далі виконують перший подвійний ряд вертикальних стібків, вколюючи й виколюючи голку горизонтально то вліво, то вправо, як показано. Виконуємо потрібну кількість стібків. Далі вишивальною ниткою стягуємо цей рядок у першу зборку. На лицьовій стороні тканини утворюється при цьому ряд горизонтальних стібків.

Потім вишивальною ниткою стягують лівою рукою тканину в зборку. Вколюють голку в місце початку другого рядка для виконання стібка. Виконавши другий подвійний рядок вертикальних стібків зверху вниз, знов стягують тканину в зборку. Повторюючи це кілька разів, утворюють зборки одна за другою на всю ширину рукава або горловини.

Курячий брід"

Шов, який має красивий вигляд при виконанні товстою крученою пряжею, використовується у поєднанні з лиштвою, вирізуванням, солов'їними вічками.

Подібно до зернового виводу, виконуючи цей шов, вишивальною ниткою стягуючи нитки тканини, щоб утворились невеликі дірочки. Цей шов вишивають у два, три, і більше рядів.

 

 


Читайте також:

  1. ДОДАТКОВА
  2. Додаткова
  3. Додаткова
  4. Додаткова
  5. Додаткова
  6. Додаткова
  7. Додаткова
  8. Додаткова
  9. Додаткова
  10. Додаткова
  11. Додаткова




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | 

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.003 сек.