Нові виклики

Розвинене громадянське суспільство може впливати на своїх державних службовців щоденно. Українське суспільство ще не має такого ступеня зрілості, й тому впливає на владу епізодично - від виборів до виборів.

Здавалося, що березневі вибори 2006 р. до Верховної Ради завершували електоральний цикл, що розпочався в 2002 р. Так і було зазначено в першому виданні цієї книги (вона з'явилася у квітні 2006 р.). Насправді політична сцена принесла чимало сюрпризів.

24 січня 2005 р. В. Ющенко підписав указ про призначення на посаду виконуючої обов'язки Прем'єр-міністра України Ю. Тимошенко. 4 лютого ВРУ затвердила її на цій посаді переважною більшістю голосів.

2005 р. проходив під наростаючим пресингом наближення парламентських виборів, призначених на весну наступного року. Якщо в попередньому періоді історії незалежної України визначальними були президентські вибори, то в 2006 р. вперше на таку роль претендували парламентські, адже з цього року Україна ставала парламентсько-президентською республікою, отже, роль Верховної Ради в політичному житті різко зростала. Однак таке зростання ставало можливим за однієї умови: в парламенті повинна була сформуватися більшість у 226 голосів.

Помаранчева коаліція "Сила народу" одразу після президентських виборів розпалася. Між блоками "Наша Україна" і БЮТ стали наростати суперечності. 8 вересня 2005 р. Ю. Тимошенко змушена була покинути посаду Прем'єр-міністра. 22 вересня на цій посаді парламент затвердив Ю. Єханурова.

Під час виборів, що відбулися 26 березня 2006 р., З-відсотковий бар'єр подолали тільки п'ять політичних сил: Партія регіонів - 32,12 %; БЮТ - 22,27 %; блок "Наша Україна" - 13,94 %; Соціалістична партія України - 5,67 %; Комуністична партія України - 3,66 %. Прогнозований успіх чекав на Партію регіонів, яка завоювала третину депутатських місць. Неочікувано велику кількість голосів здобув Блок Юлії Тимошенко. Так само неочікуваною стала невдача пропрезидентського блоку "Наша Україна". Ледь-ледь подолала З-відсотковий бар'єр КПУ. її електорат здебільшого перейшов до Партії регіонів, яка відстоювала сильну соціальну політику, і певною мірою - до СПУ. 40 інших партій і блоків не потрапили до парламенту.

Області, які голосували на президентських виборах переважно за В. Януковича, тепер проголосували за очолювану ним Партію регіонів. Ця партія здобула перше місце у восьми областях -- Луганській, Донецькій, Харківській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Дніпропетровській і Херсонській, а також в Автономній Республіці Крим і в Севастополі. БЮТ переміг у 13 областях і в Києві, але здобув істотно менше мандатів, ніж Партія регіонів. Блок "Наша Україна" був першим тільки в трьох областях - Івано-Франківській, Львівській і Закарпатській. Найбільшим досягненням соціалістів було друге місце в Черкаській області. Комуністи вибороли третє місце на виборах у Дніпропетровській і Луганській областях, а також у м. Севастополь.

Розстановка сил у Верховній Раді нового скликання все-таки виявилася на користь помаранчевої коаліції. Проте лідери її довго не могли узгодити між собою розподіл ключових посад в органах законодавчої та виконавчої гілок влади. В результаті лідер соціалістів О. Мороз об'єднався з Партією регіонів. Це привело, поряд з домовленістю про союз між регіоналами та комуністами, до появи нового співвідношення сил у Верховній Раді. Безпосереднім наслідком цієї домовленості стало обрання О. Мороза головою парламенту. У серпні 2006 р. В. Ющенко вніс на затвердження парламенту кандидатуру прем'єр-міністра від антикризової коаліції. Після цього В. Янукович став першим в історії як радянської, так і незалежної України повновладним прем'єр-міністром.

Найважливішим завданням нового уряду впродовж перших місяців його існування було розроблювання соціально спрямованого бюджету України на 2007 р. Після складної взаємодії вищих інститутів влади цей документ наприкінці грудня 2006 р. став законом. Головною його особливістю було підвищення впродовж року розмірів мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму і мінімальної пенсії для більш ніж 15 млн громадян.

15 березня 2007 р. Президент України підписав закон про деякі зміни в бюджеті на 2007 р., які були запропоновані Кабінетом Міністрів і схвалені Верховною Радою. Суть змін полягала у збільшенні соціальних виплат або наближенні строків реалізації підвищених виплат у зв'язку з об'єктивними можливостями для цього, створеними завдяки успішному розвитку економіки.

На жаль, керівники гілок влади не змогли знайти спільної мови та знову звернулися до народу: позачергові парламентські вибори було призначено на 30 вересня 2007 р. Визнані світовою громадськістю як демократичні й такі, що відбулися в цивілізованому полі, вони, втім, засвідчили певне послаблення політичної активності українського суспільства. В черговий раз підтвердилася територіальна сталість електоральних симпатій: Партія регіонів явно лідирувала на півдні та сході країни, а БЮТ і пропрезидентський блок "Наша Україна" - "Народна самооборона" - в її центральних та західних регіонах. До нового парламенту потрапили також Комуністична партія України та Блок В. Литвина. Натомість виборець засудив дестабілізуючу поведінку лідерів СПУ в непростій політичній ситуації весни-літа 2007 р.

Однак помітно змінити на краще загальну тональність взаємовідносин між провідними владними інституціями та їх очільниками не вдалося ані в другій половині 2007, ані впродовж 2008-2009 рр.

У грудні 2007 р. було сформовано новий уряд, який знову очолила Ю. Тимошенко. У цьому уряді Блок Ю. Тимошенко мав 7 посад, а блок "Наша Україна" - "Народна самооборона" (НУНС) - 11 посад. П'ятеро міністрів не входили до жодного із цих блоків. Від самого початку діяльність уряду гальмувалася протистоянням між В. Ющенком та Ю. Тимошенко, яке дедалі загострювалося з наближенням президентських виборів і викликало перманентні кадрові зміни. Фактично найбільші депутатські фракції тривалий час блокували роботу Верховної Ради. На управлінні державою почала позначатися і світова економічна криза.

У таких умовах 9 грудня 2008 р. була створена нова парламентська коаліція, а головою парламенту був обраний В. Литвин.

23 червня 2009 р. Верховна Рада України затвердила дату проведення президентських виборів - 17 січня 2010 р.

Президентська виборча кампанія почалася відразу і значною мірою вплинула на політичне життя країни. Особливо дошкульно на державному управлінні позначилося протистояння між двома претендентами на вищу в державі посаду, які володіли всіма важелями влади, - між Президентом України В. Ющенком і Прем'єр-міністром України Ю. Тимошенко. Була паралізована не лише взаємодія між відповідними владними інститутами, а й робота Верховної Ради України, тому що обидва претенденти мали великі депутатські фракції, які посилили взаємне поборювання на тлі давно існуючого протистояння з найбільш численною опозиційною фракцією Партії регіонів. Становище ускладнювалося й тим, що коаліція, яка свого часу привела до влади Ю. Тимошенко, існувала відтепер вже тільки на папері.

Два тури президентських виборів пройшли в напруженій боротьбі, але, як засвідчили всі міжнародні спостерігачі, без порушень, що могли б позначитися на результаті. Переміг лідер Партії регіонів В. Янукович. Згідно з існуючою процедурою, він у встановлені строки був проголошений Президентом України та склав присягу на вірність українському народові.

Але протистояння між Кабінетом міністрів України, який продовжувала очолювати Ю. Тимошенко, й інститутом Президента України (в особі вже В. Януковича) тривало. За таких умов ВРУ, щоб стабілізувати політичну ситуацію, не доводячи справу до позачергових парламентських виборів, розпочала процес переговорів із мстою формування нової коаліції. Відповідний процес ішов із великими ускладненнями. Врешті-решт три фракції - Партії регіонів, Комуністичної партії та Блоку Литвина - із залученням окремих депутатів з інших фракцій створили коаліцію "Стабільність і реформи" у складі 235 парламентарів, про що було оголошено на засіданні Верховної Ради 11 березня 2010 р. Після перерви, необхідної для проведення зборів коаліції, на цьому ж засіданні була затверджена кандидатура нового Прем'єр-міністра України - М. Азарова, а також персональний склад Кабінету міністрів України. Президент України зобов'язав голову нового уряду в місячний строк розробити та внести на затвердження Верховної Ради проект бюджету країни на поточний рік. Уперше за тривалий час законодавча і виконавча гілки влади отримали можливість діяти узгоджено з Президентом України.

У жовтні 2010 р. Конституційний суд повернув Президенту України повноваження, "урізані" під час Помаранчевої революції внаслідок конституційної реформи. Тоді ж на місцевих виборах пропрезидентська партія сформувала більшість в усіх обласних радах, (за винятком трьох областей).

Досягнута політична стабільність була зміцнена позитивним голосуванням у Верховній Раді в лютому 2011 р. за внесення змін до Конституції, згідно з якими дата чергових парламентських виборів була перенесена на осінь 2012 р. Уперше в історії незалежної України створені політичні передумови для здійснення системних реформ. Україна повинна завершити той трансформаційний перехід від командної до ринкової економіки, який уже пройшли постсоціалістичні країни, ставши членами європейської співдружності народів.

Наприкінці лютого українське суспільство мало нагоду оцінити перший рік діяльності В. Януковича на посаді Президента України. Що зроблено за цей рік?

В Україні створена міцна влада. Команда Президента в усіх важливих питаннях діє солідарно. Була усунута небезпека дефолту державних фінансів. Після рекордного падіння валового внутрішнього продукту в 2009 р. забезпечено в 2010 р. зростання економіки на 4,2 %.

Головним, однак, є інше. Уперше за всі 20 років державна влада взялася за здійснення системних реформ. Вони розпочалися з реформування державного управління. Здійснено реформу владних структур, судову та адміністративні реформи. Кількість органів центральної виконавчої влади скорочено з 116 до 66. Із 20 міністерств залишилося 16. Поставлено завдання скоротити в центральному управлінні апарат на 30 %. Не менше скорочення чекає периферійні органи державного управління. У Міністерстві внутрішніх справ, діяльність якого суспільство оцінює особливо критично, персональний склад скорочується з майже 300 до 200 тис. співробітників. Зекономлені кошти мають бути спрямовані на підвищення заробітної плати співробітників, які залишатимуться в штаті.

Податкова реформа запроваджена з січня 2011 р., і робити певні висновки ще рано. Навколо пенсійної реформи також не затихають дискусії, хоч всі розуміють необхідність оздоровлення системи пенсійного забезпечення. Суспільство занепокоєне уповільненням темпів підвищення соціальних виплат. Це знижує поточні рейтинги політичних сил, відповідальних за прийняття економічних рішень. Але в умовах реформ, що почалися, і в ситуації ще не подоланої економічної кризи потрібна обережність.

Перший рік президентства В. Януковича завершився указом про підтримку ініціативи щодо створення Конституційної асамблеї. Із цією метою сформовано на чолі з Л. Кравчуком Науково-експертну групу з вчених, практичних працівників у сфері права і політичних діячів. Група візьме на себе роботу з підготовки змін до Конституції України, організації обговорення відповідних пропозицій та рекомендацій з максимальним залученням наукового середовища і громадськості.

Таким чином, у 90-х рр. ХХ ст. Україна досягла омріяної поколіннями українців незалежності та зробила дуже багато у напрямку розбудови суверенної держави, зокрема, реформувала законодавчу, виконавчу та судову владу.

В економічній сфері за роки незалежності спостерігалася криза, з якої Україна почала поступово виходити лише на початку ХХІ ст.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Релігія та церква	\|	СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.