• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Етапи формування Європейського Союзу

Інтеграційні процеси вперше у світі стали проявлятися у Західній Європі. Ще у 1921 році між Бельгією та Люксембургом було підписано угоду про економічний союз, яка передбачала координацію економічної політики двох держав, а у 1944 році ними спільно з Голландією була досягнута домовленість про створення митного троїстого союзу Бенілюкс.

Але гостра необхідність в перш за все економічному об’єднанні європейського Заходу виникла внаслідок Другої світової війни, коли панівне становище у світі отримали США і СРСР, а Захід пересвідчився у неможливості політики маневрування між двома полюсами світу. Тому відліком формування Європейського Союзу логічно є після воєнний період.

1948, 7 — 11 травня — Гаазький конгрес: більше тисячі делегатів від майже 20 європейських країн обговорюють нові форми співробітництва в Європі. Вони висловлюються на користь створення Європейської асамблеї.

1949, 27 — 28 січня — результатом Гаазького конгресу стало створення Ради Європи, яка постійно перебуватиме у Страсбурзі. У цьому ж році вона почала розробку Європейської Конвенції прав людини, яка ухвалюється в Римі у 1950 р. та набуває чинності у 1953 р. Згодом майже усі європейські держави стають членами Ради Європи.

1950,9 травня — Роберт Шуман, міністр закордонних справ Франції, проголошує важливу промову, у якій висуває пропозиції, у основу яких покладені ідеї Жана Моне. Пропозиції стосуються об'єднання ресурсів вугілля і сталі двох держав — Франції та Німеччини у рамках нової організації, до якої можуть приєднатися інші європейські країни. Оскільки цю дату можна вважати днем народження Європейського Союзу, 9 травня щорічно відзначається як День Європи.

1951, 18 квітня — у Парижі шість країн — Бельгія, Франція, ФРН, Італія, Люксембург і Нідерланди — підписують договір, що запроваджує Європейську спільноту вугілля і сталі (ЄСВС). Вона набуває чинності 23 липня 1952 р. терміном на 50 років.

1954,23 жовтня — підписання Паризьких домовленостей, що перетворювали Західний союз від 17 березня 1948 р. (Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Великобританія, Франція) на Західноєвропейський союз із включенням до нього Італії та ФРН.

1955, 1 — 2 червня — на зустрічі в Мессіні міністри закордонних справ шести країн ухвалюють рішення перенести процес європейської інтеграції на економіку в цілому.

1957, 25 березня — у Римі шість країн підписують договори про створення Європейської економічної спільноти (ЄЕС) та Європейської спільноти з атомної енергії (Євратом). Вони набувають чинності 1 січня 1958 р.

1960, 4 січня — за ініціативи Великобританії Стокгольмська конвенція запроваджує Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), що об'єднує ряд європейських країн, які не входять у ЄЕС.

1962, 30 липня — запроваджується спільна політика у галузі сільського господарства.

1965, 8 квітня - підписання договору про злиття виконавчих органів трьох Спільнот і створення спільних Ради та Комісії. Вона набуває чинності 1 червня 1967 р.

1968, 1 липня — митні збори на промислові товари повністю скасовано на 18 місяців раніше визначеного терміну, і запроваджено єдиний зовнішній тариф.

1970, 22 квітня — у Люксембурзі підписано договір, який дає змогу Європейським Спільнотам збільшувати фінансування за рахунок "власних ресурсів" і розширює повноваження Європейського Парламенту.

1972, 22 січня — у Брюсселі підписані угоди про приєднання до Європейських Спільнот з Данією, Ірландією, Норвегією та Великобри танією.

1973, 1 січня — Данія, Ірландія та Великобританія приєднуються до Європейських Спільнот, після чого кількість членів збільшується до дев'яти. Норвегія відмовилась від вступу за результатами референдуму, на якому більшість населення проголосувала проти цього.

1974, 9—10 грудня — на Паризькому саміті політичні лідери "дев'ятки" ухвалили рішення зустрічатися тричі на рік у якості Європейської Ради. Вони також ухвалюють прямі вибори у Європейський Парламент і домовляються створити Європейський фонд регіонального розвитку.

1975, 22 липня — підписано угоду, яка розширює бюджетні повноваження Європейського Парламенту та запроваджує Європейський суд аудиторів. Вона набуває чинності 1 червня 1977 р.

1979, 7, 10 червня — перші прямі вибори до Європейського Парламенту, що має 410 місць.

1981, 1 січня — Греція приєднується до Європейських Спільнот, після чого кількість їх членів сягає десяти.

1986, 1 січня — Іспанія та Португалія приєднуються до Європейських Спільнот, після чого кількість їх членів збільшується до дванадцяти держав.

1986, 17, 28 лютого — Єдиний європейський акт підписано у Люксембурзі та Гаазі. Він набуває чинності 1 липня 1987 р.

1989, 9 листопада — руйнування Берлінської стіни.

1990, 19 червня — підписано Шенгенський договір, що скасовує митний контроль на кордонах між державами-учасницями Європейських Спільнот.

1990, 1 липня — початок першого етапу економічного та монетарного союзу.

1990, 3 жовтня — возз'єднання Німеччини.

1991, 9 — 10 грудня — Європейська Рада у Маастрихті ухвалює Договір про Європейський Союз. Він закладає підвалини спільної зовнішньої та безпекової політики, більш тісної взаємодії у галузі правосуддя і внутрішніх справ, створення економічного і монетарного союзу, у тому числі спільної валюти. Міжурядова співпраця у цих галузях, що доповнює існуючу систему Спільноти, створює Європейський Союз (ЄС). ЄЕС перейменовано у Європейську Спільноту.

1992, 7 лютого — у Маастрихті підписано Договір про Європейський Союз. Він набуває чинності 1 жовтня 1993 р.

1993, 1 січня — створення спільного ринку.

1995, 1 січня — Австрія, Фінляндія та Швеція приєднуються до ЄС, після чого його членів стає 15. Норвегія відмовляється від вступу за результатами референдуму, на якому більшість населення проголосувала проти цього.

1997, 1 жовтня — підписано Амстердамський договір, який набуває чинності 1 травня 1999 р.

1998, 3 травня — Європейська Рада у Брюсселі ухвалює рішення про те, що 11 держав-членів ЄС (Австрія, Бельгія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія та Іспанія) відповідають вимогам для запровадження спільної валюти з 1 січня 1999 р. Греція приєднається пізніше.

1998, 31 грудня — запроваджуються фіксовані та беззмінні курси обміну валют, які мають замінюватися на евро.

1999, 1 січня — початок третього етапу економічного та монетарного союзу: валюти 11 країн ЄС замінюються на євро. Спільна валюта випускається на валютні ринки. Починаючи з цього моменту Європейський центральний банк (ЄЦБ) несе відповідальність за монетарну політику ЄС, що встановлюється і реалізується в євро.

1999, 3 — 4 червня — Хав'єр Солана призначений Верховним представником з питань спільної зовнішньої та безпекової політики.

1999, 10—11 грудня — нарада Європейської Ради у Гельсінкі, присвячена, переважно, розширенню ЄС, офіційно визнає Туреччину кандидатом на вступ до ЄС та ухвалює рішення активізувати переговори з іншими 12 країнами-кандидатами.

2000, 23 — 24 березня — нарада Європейської Ради у Лісабоні розробляє стратегію зі стимулювання зайнятості у ЄС, модернізації економіки та зміцнення соціальної інтеграції у високотехнологічній Європі.

2000, 7 — 8 грудня — у Ніцці Європейська Рада досягає згоди стосовно тексту нової угоди, що замінює систему ухвалення рішень у ЄС, аби підготувати Союз до розширення.

2001, 26 лютого — ухвалення Ніццької угоди. Вона набуває чинності 1 лютого 2003 р.

2001, 14 — 15 грудня — нарада Європейської Ради ухвалила Лаекенську декларацію про майбутній Союз. Вона відкриває шлях до майбутнього більшого реформування ЄС та запровадження Конвенту з підготовки Європейської Конституції. Валері Жискар д'Естена призначено Головою Конвенту.

2002, 1 січня — банкноти та монети євро надходять в обіг у країнах європейської економічної зони.

2002, 13 грудня — на нараді Європейської Ради у Копенгагені досягнуто згоди про те, що 10 країн-кандидатів (Кіпр, Мальта, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Угорщина, Польща, Словаччина, Словенія) можуть приєднатися до ЄС 1 травня 2004 р. Також ухвалено рішення про те, що переговори з Туреччиною можуть розпочатися, якщо на основі доповіді та рекомендацій Європейської Комісії у грудні 2004 p., Європейська Рада ухвалить рішення, в якому зазначатиметься, що Туреччина відповідає усім "копенгагенським критеріям".

2003, 16 квітня — в Афінах Євросоюз підписує угоди з 10 країнами (Кіпр, Мальта, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Угорщина, Польща, Словаччина, Словенія) про приєднання.

2003, 10 липня — Конвент щодо майбутнього Європи завершує роботу над проектом Європейської Конституції.

2004, 1 травня — Кіпр, Мальта, Чехія, Естонія, Латвія, Литва, Угорщина, Польща, Словаччина, Словенія стають членами Європейського Союзу, що має тепер у своєму складі 25 держав.

2004, 29 жовтня — підписання Договору про запровадження Конституції для Європи (ДЗКЄ).

2004, 1 листопада — починає виконувати свої обов'язки новий склад Європейської Комісії (2004 — 2009) під головуванням Жозе Мануеля Дурау Баррозу.

2005, 29 травня — на референдумі щодо ратифікації Європейської Конституції у Франції більшістю голосів проект відхилено.

2005, 1 червня — на референдумі щодо ратифікації Європейської Конституції у Нідерландах більшістю голосів проект відхилено. У Євросоюзі виникає конституційна криза.

2005, поч. жовтня — розпочались переговори про приєднання з країною-кандидатом Туреччиною.

2007, 1 січня — Болгарія та Румунія стали членами Європейського Союзу.

2007, грудень — до Шенгенської зони приєдналися 9 нових європейських держав: Словаччина, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словенія та Чехія. Наразі членами Шенгену є 24 країни Європи.

Тема № 2. Шляхи України до євроінтеграції: витоки і перспективи

Читайте також:

1. III. Етапи розробки програмного забезпечення
2. АДАПТОВАНА ДО РИНКУ СИСТЕМА ФОРМУВАННЯ (НАБОРУ) ОКРЕМИХ КАТЕГОРІЙ ПЕРСОНАЛУ. ВІДБІР ТА НАЙМАННЯ НА РОБОТУ ПРАЦІВНИКІВ ФІРМИ
3. Алгоритм формування комплексу маркетингових комунікацій
4. Алгоритм формування потенціалу Ф2
5. Алгоритм формування статутного фонду банку
6. Альтернативні джерела формування підприємницького капіталу
7. Аналіз ефективності формування та використання банківських ресурсів
8. АНАЛІЗ ОБОРОТНИХ АКТИВІВ ЗА ДЖЕРЕЛАМИ ЇХ ФОРМУВАННЯ
9. Аналіз процесу формування маркетингових комунікацій
10. Аналіз руху та ефективності формування грошових потоків
11. Аналіз стратегічних альтернатив та визначення оптимальної стратегії формування фінансових ресурсів
12. Аналіз структури майна та динаміки джерел його формування

Переглядів: 2050