Методики визначення витрат виробництва та собівартості продукції

Витрати на виробництво продукції визначаються на основі кошторису виробництва. Мета складання кошторису витрат на виробництво – визначення загальної суми витрат на виробництво в плановому періоді.

Кошторис виробництва –це витрати підприємства, пов'язані з основною його діяльністю за певний календарний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Кошторис виробництва складають за економічними елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні потреби; амортизація основних фондів і нематеріальних активів; інші витрати.

До складу матеріальних витрат включаються витрати на: сировину, основні і допоміжні матеріали; покупні; виробничі напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції; на господарські і управлінські потреби, паливо та енергію зі сторони тощо. Витрати на матеріали визначаються на основі норм їхнього витрачання та цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат. Із вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.

До складу елементу «Витрати на оплату праці» включаються всі форми оплати праці штатного і позаштатного виробничого персоналу. Не включаються в собівартість виплати працівникам, які фінансуються з прибутку або з інших джерел спеціального призначення.

До складу елементу «Відрахування на соціальні потреби» включаються відрахування на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, на страхування від нещасних випадків і профзахворювань, відрахування на інші соціальні потреби. Величина відрахувань визначається на основі встановлених норм від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

До складу елементу «Амортизація основних фондів» включається сума відрахувань на повне їх відтворення, обчислена за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів нараховується за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років.

До складу елементу «Інші витрати» включаються витрати на відрядження, послуги зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, страхування майна, оплата робіт по сертифікації продукції, отриманню ліцензій, витрати на гарантійний ремонт тощо.

Кошторис витрат на виробництво відображає собівартість товарної, валової і реалізованої продукції підприємства.

Показниками собівартості продукції, які найширше застосовуються на практиці, є: витрати на одну гривну товарної продукції; собівартість окремих видів продукції; зниження собівартості порівнянної товарної продукції (застосовується на підприємствах із стабільним асортиментом продукції).

Калькуляція– це визначення собівартості одиниці продукції в цілому і в розрізі окремих статей витрат.

Залежно від характеру, складнощі процесу виробництва застосовуються різні методи калькуляції собівартості продукції: нормативний, параметричний, розрахунково – аналітичний.

При калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг) на більшості підприємств використовується типове угрупування витрат по калькуляційних статтях.

1. Сировина і матеріали (за мінусом зворотних відходів).

2. Куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств.

3. Паливо й електроенергія на технологічні потреби.

4. Основна заробітна плата.

5. Додаткова заробітна плата.

6. Відрахування на соціальні потреби.

7. Підготовка та освоєння виробництва продукції.

8. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристосувань цільового призначення та інші спеціальні витрати.

9. Утримання й експлуатація машин та устаткування.

10. Загальновиробничі витрати.

11. Загальногосподарські витрати.

12. Втрати унаслідок технологічно неминучого браку.

13. Інші виробничі витрати.

14. Позавиробничі (комерційні) витрати.

Сума витрат перших десяти статей складає цехову, тринадцяти – виробничу, всіх статей – повну собівартість.

Основним принципом калькуляції собівартості продукції є розподіл витрат, що входять в її склад, на прямі і непрямі так, щоб більшість з них включалася до складу прямих статей витрат. Прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю за основними статтями калькуляції згідно з чинними нормами й цінами. Для визначення непрямих витрат заздалегідь складається кошторис на певний період, а потім вони розподіляються між різними виробами спеціальними способами і прийомами, які враховують процес їх формування.

На ранніх стадіях створення нової продукції, у техніко-економічних розрахунках застосовуються методи прогнозованої оцінки собівартості продукції, які засновані на залежності собівартості продукції від її технічних і експлуатаційних показників. Найбільш поширеними методами таких розрахунків є параметричні: питомих витрат, питомих ваг статей витрат у структурі собівартості, баловий, кореляційний, агрегатний.

Основними чинниками зниження собівартості продукції є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення управління, організації виробництва, праці, зміна обсягу виробництва, зміна структури, асортименту і поліпшення якості продукції. Основними шляхами зниження собівартості продукції є економія всіх видів ресурсів, спожитих в процесі виробництва, трудових і матеріальних.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
За економічними елементами і калькуляційними статтями.	\|	Основи ціноутворення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.