Моральне зло, його походження і сутність.

Категорії моральної свідомості.

В попередній лекції ми розглянули основні структурні компоненти моральної свідомості.

Тепер нам належить простежити цю свідомість у дії, з’ясувати, які саме способи осмислення реальності, тобто форми ідеальної дії, їй притаманні.

Іншими словами, ми маємо звернутися до категоріального устрою моральної свідомості, оскільки категорії – це саме такі основоположні поняття, які виступають водночас і відображенням найзагальніших властивостей дійсності й актуальними формами діяльності свідомості, що має справу з даним аспектом дійсності.

Скажімо, "відповідальність" є однією з таких категорій моральної свідомості, оскільки вказує, з одного боку, на невід’ємну загальну рису будь-якої реально існуючої моральної особистості, а з іншого – розкриває сам спосіб роботи, саме функціонування моральної свідомості, яка осмислює світ з точки зору відповідального суб’єкта, прагне з’ясувати межі й характер людської відповідальності.

Цілком очевидно, що існування подібних категорій свідчить про певну буттєву вкоріненість людської свідомості, про її реальні витоки.

Великий німецький філософ-ідеаліст Г.Гегель зазначав у цьому зв’язку, що категоріальний устрій узагалі долає відмінності між суб’єктом і об’єктом, утверджує „тотожність мислення і буття”.

Деяке підтвердження цьому ми бачимо й у галузі моральної свідомості.

Подібно до того, як "моральне добро" має своєю передумовою значно ширшу онтологічну і світоглядну категорію "блага", "зло" як власне моральна категорія також спирається на більш широке, ще позаєтичне тлумачення, в якому воно постає не як „антидобро”, а як „антиблаго”.

Повінь чи землетрус, що викликали людські жертви, – це, звичайно, зло, і велике, але до моралі воно жодного відношення не має.

Злом у такому розумінні є взагалі все те, що підриває продуктивні потенції буття, руйнує, зокрема, умови й засоби виживання, фізичного та духовного розвитку людини.

Моральне ж зло має місце тоді, коли негативні явища і процеси дійсності постають як наслідок свідомого волевизначення суб’єкта, коли за ними розкривається відповідний вольовий акт.

Іншими словами, моральне зло – це зло, яке людина обирає.

Осмислення причин вибору зла, осягнення таємниці походження зла у волі суб’єкта завжди залишалося однією з найпекучіших проблем теології, філософії, етики.

Щодо загальної структури морального зла в більшості етиків сумнівів немає.

У моральному злі можна виділити такі дві головні „протоформи”.

Першу з них утворює таке панування суб’єкта над людьми і навколишнім світом, таке їх використання, яке завдає їм шкоди, призводить до їхнього руйнування і загибелі.

Другу – таке підпорядкування суб’єкта зовнішнім обставинам і своїм власним нахилам, котре веде до перетворення ним самого себе на пасивний предмет докладання стихійних сил, на простий засіб задоволення чиїхось примх і в результаті – до деградації цього суб’єкта, руйнування його фізичних або душевних якостей.

Першу з цих „протоформ” можна умовно визначити як „ворожість”, другу – як „розпущеність”.

Перша виростає з активного самоствердження за рахунок інших, друга – з небажання чинити опір зовнішньому тискові й опанувати власні схильності.

Обидва вказані різновиди широко репрезентовані в історії зла.

Перший з них реалізується в таких почуттях, як гнів, ненависть, таких особистісних якостях, як агресивність, жорстокість.

Другий дається взнаки в легкодухості, боягузcтві тощо.

Разом з тим, обидва мають спільне коріння: в обох випадках визначальною для морального зла залишається невимушена санкція людської волі.

Як в історії культури, так і в повсякденній життєвій практиці ми зустрічаємо деякі типові концепції зла, що змальовують з різних сторін його сутність.

Так, в античному світі панував, як відомо, синкретизм, нероздільна єдність етичних та естетичних цінностей.

Якщо найпрекраснішим, що міг уявити собі античний грек, був чудовий упорядкований космос (гр. kosmos власне й означає „порядок”), то він же поставав і як вище втілення добра.

Відповідно уособленням потворства й зла вважався хаос – стан безладдя, де порядок порушено, і кожна частинка існує сама по собі, як їй заманеться, підкорена лише власній темній долі.

Далі, якщо звернутися до релігійного, зокрема християнського, світогляду, зло виступає передусім як гординя.

Саме гординя – визначальна риса Люцифера, бунтівного підданого Бога, котрий, бажаючи самоствердження, повстав проти свого володаря, порушив цілістість божественного універсуму, за що й був скинутий у пекло.

Повстання і покарання Люцифера християнство розглядає як жахаючий приклад для кожної людської душі, здатної впасти в гріх гордині, стати на шлях зла.

Якщо ж ми тепер від християнської містики перейдемо до суто поцейбічних реалій соціального буття останніх століть, ми можемо навести, зокрема, марксистську соціально-класову концепцію морального зла.

Згідно неї, соціальний клас здатний породжувати позитивні моральні цінності, робити внесок у загальнолюдську мораль, поки його інтереси збігаються із загальними інтересами суспільно-історичного розвитку.

Коли ж гармонія між тими і тими інтересами зникає, і даний клас, зосереджуючись на цілях власного самоствердження, стає гальмом на шляху подальшого прогресивного розвитку, - він починає в дедалі зростаючих масштабах генерувати моральне зло.

Звернемось, нарешті, до реальності звичайного нашого життя, до досвіду повсякденних людських стосунків.

Чи не називаємо ми людиною злою насамперед холодного егоїста, байдужого до проблем і страждань своїх ближніх і здатного використовувати їхні слабкості заради власного самоствердження?

Легко побачити, що в усіх згаданих чотирьох концепціях зла за наявністю очевидних і навіть принципових відмінностей між ними простежуються, однак, і спільні типологічні риси, що й дають змогу створити певний узагальнений образ зла.

До таких рис безсумнівно належать:

– порушення суб’єктом зла порядку й міри, узгодженості з іншими рівнопорядкованими йому одиницями. (Так, сили хаосу руйнують античний космос, Люцифер повстає проти цілості божественного світоустрою, реакційний клас, за Марксом, стає впоперек дороги прогресивного розвитку людства, самозакоханий егоїст порушує гармонію міжлюдських стосунків);

– зосередженість на собі – якість, яку філософи та етики називають своєцентрізмом;

– самоствердження всупереч іншим і за рахунок цих інших, так само як і за рахунок цілого, до якого належить суб’єкт зла.

Якщо підсумувати сказане, моральне зло постане перед нами як своєцентриське самоствердження суб’єкта всупереч інтересам інших суб’єктів, а також цілого, до якого він належить.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 4. ЕТИЧНІ КАТЕГОРІЇ.	\|	Справедливість.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.