• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Становлення проблематики науки.

Розглянемо це питання, звернувшись до спадщини давньогрецької естетики.

Наголошуючи на ролі відчуттів у становленні предмета естетики, не слід забувати, що вже з V ст. до н.е. на зміну відчуттєво-споглядальному підходові до дійсності, пануванню космологізму (сприймання космосу як втілення гармонії, доцільності, краси) приходить інтерес до самої людини, яка здатна пізнавати і освоювати навколишній світ.

А отже, виникає потреба виробляти й осмислювати загальні поняття, систематизувати пізнане.

Водночас то був складний і суперечливий період у соціально-політичному житті Греції: війни з Персією, боротьба аристократії з демократичними тенденціями, конфлікти між полісами.

І цілком природно, що життя вимагало осмислення тих культурно-соціальних зламів, які трансформували грецьку філософію у принципово нову площину.

Можливо саме це дало поштовх до народження плеяди яскравих мислителів.

Серед них особливе місце належить Сократу (470-399 до н.е.).

Теоретичні погляди Сократа спирались на політико-етичну основу, на спроби визначити поняття „добра” і „зла”.

Критикуючи афінську демократію, Сократ наполягав на передачі влади „кращим”, тобто високоморальним представникам суспільства.

Мораль, у його розумінні, має виступати запорукою справедливості, чесності, благородства людини.

Беручи за основу принцип доцільності, Сократ намагався розкрити співвідношення між етичним і естетичним, прекрасним і корисним.

Філософ оперував поняттям „калокагатія” – поєднання старогрецьких слів „прекрасний” і „добрий” (досконалий).

Слід підкреслити, що це одне з найголовніших понять античної естетики, яке означало гармонію зовнішнього і внутрішнього, тобто умову краси індивіда.

(Так інтерпретував калокагатію Арістотель).

Сутність принципу калокагатії давньогрецьке мистецтво намагалося втілювати в життя своїми творчими набутками.

Носіями саме гармонійного високого морально-естетичного існування і діяння виступають герої Фідія, Поліклета, Софокла.

У подальші історичні періоди принцип калокагатії був забутий, а етика і естетика все більше роз’єднувалися і кожна з них обирала свій власний шлях розвитку.

Проблема зв’язку цих наук перемістилася у сферу мистецтва, і найбільш типовим аспектом дослідження етики й естетики стала проблема „мистецтво і мораль”.

З ім’ям Сократа пов’язані постановка проблеми співвідношення красивого і корисного, а також спроба якомога повніше визначити, що є ідеал.

Естетичні погляди Сократа дістали творче продовження у філософській концепції видатного античного філософа Платона (427-347 до н.е.).

Естетична спадщина його пов’язана з дослідженням природи сприйняття прекрасного, джерел талановитості, проблем естетичного виховання.

Особливу увагу філософ приділяв вивченню мистецтва.

Це пояснюється, зокрема, тим, що мистецтво відігравало особливу роль у житті Афін VІ-V ст. до н.е.

Афінська демократія добилася права на безкоштовне відвідування театру, всенародною повагою користувалася творчість поетів і музикантів.

Вершиною античної естетики називають теоретичну спадщину Арістотеля (384-322 до н.е.).

І справді, його праці „Поетика”, „Риторика”, „Політика”, „Метафізика”, „Етика” висвітлюють широке коло естетичних проблем.

У теорії Арістотеля знову чітко простежується захоплення космосом – носієм гармонії, порядку, довершеності.

Естетичне пізнання і мистецтво він розглядає як відображення світової гармонії.

Арістотель вперше дав розгорнуту структуру естетичних категорій, запропонував власне розуміння прекрасного, трагічного, комічного.

Серед значних теоретичних досягнень філософа – обґрунтування основного принципу творчої діяльності митця мімезису (наслідування).

Арістотель вважав, що мімезис притаманний людині з дитинства, через наслідування людина набуває перших знань, навичок.

Якщо теорія творчості Платона наголошувала на містичних, позареальних стимулах обдарованості, то твір Арістотеля „Поетика” закликав до узагальнення художнього, його передачі іншим у процесі виховання, освіти.

Значне місце в теоретичній спадщині Арістотеля займає процес розробки нових естетичних понять, а також подальше теоретичне обґрунтування вже існуючих.

Арістотель залучає до аналізу естетичних проблем такі поняття, як:

канон – система норм і правил у розвитку мистецтва;

гедонізм (насолода) – наголошення на чуттєво емоційній природі мистецтва;

алегорія – образне іномовлення;

а також: міра, пропорція, асоціація та ін.

Саме погляди Арістотеля можуть бути прикладом динамічних процесів не лише у збагаченні проблематики науки, а й у виробленні власного категоріально-понятійного апарату, спираючись на який естетика і змогла у подальші періоди набути самостійності як наука.

Читайте також:

1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
3. Вал має 5 опорних шийок, зовнішні діаметри яких послідовно збільшуються для полегшення встановлення вала в головку.
4. Валютний курс. Режими встановлення валютних курсів
5. Види земель населених пунктів, їх межі. Встановлення та зміни меж населених пунктів.
6. Види цін та порядок їх встановлення.
7. Визначення радіобіології як науки.
8. Визначення та етапи становлення інвестиційного проекту.
9. Використання методу Дельфі для встановлення рейтингової оцінки
10. Виникнення і становлення Давньоруської держави 1 страница
11. Виникнення і становлення Давньоруської держави 10 страница
12. Виникнення і становлення Давньоруської держави 11 страница

Переглядів: 685