Зміна завдань управління підприємством

Таблиця 1.2

Характеристика основних відмінностей поточного
(«регулярного») менеджменту та стратегічного управління

Характеристика	«Регулярний» менеджмент	Стратегічне управління
Цільова орієнтація	Максимізація прибутку	Система цілей, визначених у техніко-економічних показниках згідно з обраними критеріями
Основний спосіб досягнення цілей	Оптимізація використання внутрішніх ресурсів	Установлення динамічного балансу з невизначеним і нестабільним середовищем
Оцінка ефективності роботи організації	Прибутковість	Точність передбачення змін у зовнішньому середовищі, час адаптації до змін у зовнішньому середовищі, конкурентоспроможність товарів і послуг
Важливість фактора часу	Не найбільш критичний фактор	Найважливіший фактор у конкурентній боротьбі (мінімум витрат часу на впорядковану послідовність робіт)
Тип планування	В основному — поточне, стратегічне — другорядне	Стратегічне багатоваріантне, поточне — інструмент реалізації стратегічного
Погляд на персонал	Робітники — один із ресурсів організації	Робітники — найважливіший капітал організації, ключовий фактор успіху
Ставлення до нематеріальних активів	Важливі	Основний капітал організації, ключовий фактор успіху

Концепція управління — це система ідей, принципів, уявлень, що зумовлюють мету функціонування організації, механізми взаємодії суб’єкта та об’єкта управління, характер відносин між окремими ланками його внутрішньої структури, а також визначають необхідний ступінь урахування впливу зовнішнього середовища на розвиток підприємства.

Таблиця 1.3

Характеристика підходів до розробки стратегій [27]

Назва підходу	Час виникнення	Характеристики методів розробки стратегій	Критичні зауваження
Школа дизайну	1960-ті роки	Процес формування стратегії як процес осмислення намірів	· Нехтування можливості навчання інструментарію стратегічного управління; · структура розробляється після стратегії (стратегії не розрізняються); · втрата гнучкості реакції на зміни; · відрив процесу мислення від практичної діяльності
Школа планування	1970-ті роки	Процес формування стратегії як формальний процес	· Домінуюча ідея контрольованості, стабільності середовища; · спроба прилаштування середовища до своїх потреб формальними інструментами; · нехтування людського фактора; · бюрократизація процедур розробки та реалізації стратегій
Школа позиціювання	1980-ті роки	Процес формування стратегії як аналітичний процес	· Орієнтація на переважно кількісні оцінки, розрахунки «ринкових показників»; · звужування підходу щодо розробки стратегій (зосередження на певному сегменті ринку); · визначення стратегії як жорсткого курсу поводження організації на ринку; · орієнтація на шаблонне поводження, визначене стандартними висновками щодо реалізації ринкових стратегій
Школа підприємництва	1990-ті роки	Процес формування стратегії як процес передбачення	· Зведення стратегії до процесу впровадження поглядів (інтуїції) людини-підприємця; · істотний вплив особистих якостей підприємця на зміст стратегії; · домінування «культури залежності» та підпорядкування їй працівників під час виконання стратегій; · нехтування формальними процедурами розробки та реалізації стратегій
Когнітивна школа	Те саме	Процес формування стратегії як ментальний процес	· Домінування індивідуального підходу над колективним; · деякий розрив між процесом розробки (усвідомлення, розуміння) та виконання стратегій; · надвисоке значення факторів, що впливають на процес мислення; · залежність змісту стратегій від особистих якостей розробників
Школа навчання	— « —	Процес формування стратегії як процес розвитку	· Акцент на децентралізоване самонавчання кожного організаційного елемента системи; · провідна ідея: стратегії виникають як результат самонавчання, тому формальні процедури розробки стратегій не потрібні; · стратегічний «дрейф» за подіями; · можливості не отримати стратегії, взагалі або отримати необґрунтовані стратегії; · великі витрати часу, грошей за сумнівних результатів
Школа влади	— « —	Процес формування стратегії як процес ведення переговорів	· Розробка стратегії не обмежується використанням влади у процесі ведення переговорів; · надвисока роль альянсів, на які орієнтуються вищі рівні управлінської ієрархії; · можливість блокування стратегічних змін окремими зацікавленими групами; · намагання всі (навіть взаємовиключні) ідеї стратегічного розвитку урахувати у стратегії, неможливість досягти критеріїв ефективності
Школа культури	— « —	Процес формування стратегії як колективний процес	· Концептуальна невизначеність, декларативність; · домінування ідей підтримки «статус-кво», спрямованість на інтереси персоналу, визнання опору змінам як свого невід’ємного права; · будь-яка стратегічна перевага тлумачиться як організаційна унікальність; · специфічне використання «теорії ресурсної бази»
Школа зовнішнього середовища	— « —	Процес формування стратегії як реактивний процес	· Імператив зовнішнього середовища під час розробки стратегій; · нехтування інтересів підприємства як організаційної цілісності; · домінування абстрактних, розпливчастих стратегій; · можливості запізнення з реакціями в разі використання складних методів аналізу та прогнозування розвитку середовища
Школа конфігурації	1990-ті роки	Процес формування стратегії як процес трансформації	· Орієнтація на ідеальні типи організацій та їх складових без урахування специфічних особливостей підприємств та їх оточення; · переважний тип вибору стратегій: «або-або»; · нехтування складними взаємозв’язками організацій між собою та оточенням; · затеоретизованість моделей розвитку

Стратегічне управління — це реалізація концепції, в якій поєднуються цільовий, системний, ситуаційний та інтегральний підходи до діяльності підприємства, що дає змогу встановлювати цілі розвитку (див. розд. 6 і 7), порівнювати їх з наявними можливостями (потенціалом — див. розд. 3) підприємства та приводити їх у відповідність з останніми, розробляючи та реалізуючи систему стратегій («стратегічний набір» — див. розд. 8).

Концепція стратегічного управління, яку покладено в основу стратегічного мислення, має такі характерні особливості:

1. Базується на певному поєднанні теорій менеджменту стосовно діяльності підприємства (зокрема на системному та ситуаційному аналізі, цільовому та інноваційному підходах до управління тощо); підприємство при цьому розглядається як відкрита соціально-економічна та матеріально-речовинна система. Використання тільки однієї із зазначених засад не дає змоги досягти потрібних результатів — розвитку підприємства в довгостроковій перспективі.

2. Орієнтує на вивчення умов, в яких функціонує підприємство. Завдяки цьому вдається створювати адекватні наявним умовам системи стратегічного управління, що відрізнятимуться одна від одної залежно від особливостей підприємства та характеристик зовнішнього середовища.

3. Концентрує увагу на необхідності збору та застосування баз стратегічної інформації. Аналіз, інтерпретація та застосування інформації для прийняття стратегічних рішень дають змогу визначити зміст та послідовність дій щодо змін на підприємстві завдяки зменшенню невизначеності ситуації.

4. Допомагає прогнозувати наслідки рішень, що приймаються, впливаючи на ситуацію відповідним розподілом ресурсів, встановленням ефективних зв’язків та формуванням стратегічної поведінки персоналу.

5. Передбачає застосування певних інструментів і методів розвитку підприємств (цілей, «дерева цілей», стратегій, «стратегічного набору», стратегічних планів, проектів і програм, стратегічного планування та контролю тощо).

6. Створює передумови для створення такої системи управління, яка дає змогу функціонувати організації у стратегічному режимі, що, у свою чергу, забезпечує її існування в довгостроковій перспективі.

Наведені характеристики не вичерпують сутності концепції стратегічного управління, але дають змогу визначити найбільш істотні її складові.

Таблиця 1.4

Обмеження щодо використання стратегічного
управління на підприємстві та шляхи їх подолання

Обмеження	Шляхи подолання
Відсутність системного підходу до формування стратегічного управління на підприємстві	Упровадження системи подвійного управління: стратегічного рівня та децентралізованих підрозділів. Застосування стратегічного контролю та контролінгу. Використання стимулів щодо освоєння стратегічного управління. Формування стратегічної поведінки
Конкуренція стратегічних і поточних видів діяльності з перевагою останніх	Розробка системи стратегічних планів, у тому числі стратегічних бюджетів (див. розд. 12). «Захист» стратегічної діяльності за допомогою низки планово-організаційних і соціально-економічних заходів
Відсутність надійної стратегічної інформації для управління підприємством	Формування (зміцнення) аналітичних служб підприємства. Побудова систем стратегічного моніторингу та контролінгу: ― зовнішнього середовища; ― внутрішнього середовища
Брак у персоналу навичок стратегічного управління	Спеціальна підготовка кадрів управління, особливо вищого рівня, для всебічного забезпечення функціонування організації у стратегічному режимі. Підготовка та підвищення кваліфікації персоналу щодо прийняття стратегічних рішень, а також їх застосування та аналізу наслідків

Мета стратегічного управління — це побудова такої динамічної системи, яка давала б змогу забезпечувати своєчасне визначення місії, цілей та стратегій, розробку і виконання системи планів (як інструментів реалізації стратегічних орієнтирів), удосконалення підприємства та його окремих підсистем, що є основою для підвищення його конкурентоспроможності та існування в довгостроковій перспективі.

З погляду можливості та необхідності врахування майбутнього розвитку подій розрізняють чотири основні фази поступового переходу до стратегічного управління: 1) поточне управління «за відхиленнями» (домінування позиції щодо непотрібності передбачення тенденцій розвитку); 2) управління «від досягнутого» (з елементами передбачення майбутнього); 3) управління «за цілями», з орієнтацією на передбачення тенденцій у розвитку зовнішнього середовища; 4) стратегічне управління (базоване на науковому передбаченні).

Рис. 1.5. Концептуальна схема стратегічного управління організацією

Навчальні методичні матеріали: 1; 3 С.5- 18;5 С.7 - 32;6 С.23 – 32.

Контрольні питання:

1. Чим пояснюється перехід від «управління за відхиленнями» до стратегічного управління? Визначте умови, за яких різні типи управління були доцільними (див. табл. 1.2).

2. Чим можна пояснити ускладнення процесу управління на підприємстві?

3. Визначте відмінності між довгостроковим, короткостроковим та стратегічним плануванням. Чи можна порівняти довгострокове планування 1960—1970-х років у СРСР і країнах з розвиненою ринковою економікою? Обґрунтуйте відповідь.

4. Розкрийте сутність, основні відмінності та обмеження бюджетування, довгострокового та стратегічного планування, «регулярного» менеджменту та стратегічного управління.

5. Які обмеження стратегічного управління є, на ваш погляд, найбільш істотними та чому все ж його доцільно застосовувати на ринково-орієнтованих підприємствах?

6. Від чого залежать перелік і зміст етапів стратегічного управління? Користуючись рис. 1.5, визначте, які елементи стратегічного управління існують на українських підприємствах, а яких — їм бракує та чому? Обґрунтуйте свою відповідь.

7. Що треба зробити керівникам організацій та підприємств України, щоб перейти до стратегічного управління розвитком? Чи здатна розв’язати проблему впровадження стратегічного управління окрема організація?

Тема 2. Передумови застосування стратегічного управління в організаціях

Питання. Зміна задач управління організаціями у ринковому середовищі. Концепції побудови та функціонування організацій – загальна характеристика. Перехід від “закритого” до “відкритого” типу організації, як реакція на зміни у зовнішньому середовищі. «Управлінські рівні» вирішення задач, що змінюються у національній економіці.

Різноманітність організацій. Організація як соціально-економічна система. Загальні (спільні) риси організацій. Параметри, які визначають відмінність організацій Урахування специфічних рис організацій при обґрунтуванні системи стратегічного управління.

Необхідність формування стратегічного мислення менеджерів. Сутність категорії «стратегічне мислення». Загальні характеристики стратегічного мислення Роль стратегічного мислення у формуванні стратегічного рівня підприємства. Визначення стратегічного рівня підприємства. Характеристики стратегічно орієнтованого підприємства.

Щодо стратегічного управління дедалі більше прихильників набуває концепція підприємства як «відкритої», матеріально-речовинної та соціально-економічної системи.

Згідно з цією концепцією діяльність підприємства — це погоджений у часі та просторі потік ресурсів (сировини, матеріалів, обладнання, грошей, трудових ресурсів, інформації), а також їх запасів, які допомагають балансувати та підтримувати ці потоки для отримання запланованих результатів діяльності.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Стратегічне планування	\|	Необхідність формування стратегічного мислення менеджерів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.01 сек.