Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Правове регулювання комерційних позначень.

Патентне право.

Авторське право. Суміжні права.

1. Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом та іншим законом. Об'єктом права інтелектуальної власності може бути лише нематеріальний об'єкт — результат інтелектуальної, творчої діяльності. Право інтелектуальної власності складається з особистих немайнових і (або) майнових прав. До особистих немайнових прав відносяться право авторства, право на присвоєння творчому результату свого імені чи спеціальної назви, право на видання твору під своїм власним іменем, під псевдонімом або анонімно, право на недоторканність твору та інші. Суб'єкти права промислової власності також можуть мати особисті немайнові права. Зазначені права невідчужувані від їх суб'єкта, — не можуть бути передані іншій особі, не переходять в спадщину. Вони не можуть бути об'єктом цивільного обігу.

Майнові права суб'єкта права інтелектуальної власності складають серцевину права інтелектуальної власності. Заради них у більшості випадків створюються об'єкти творчої діяльності, вони є рушійною силою розвитку інтелектуального потенціалу країни. Право інтелектуальної власності на результати творчої діяльності визнається за творцем чи іншими суб'єктами лише за умови їх відповідності вимогам закону. Творцем того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності може бути тільки фізична особа. Суб'єктом права інтелектуальної власності може бути як фізична, так і юридична особа, в тому числі і держава. Творцем творчого результату може бути будь-яка особа незалежно від її дієздатності. Суб'єктом права інтелектуальної власності також може бути будь-яка фізична особа незалежно від її дієздатності, а також будь-яка юридична особа.

Умовно весь перелік об'єктів права інтелектуальної власності прийнято поділяти на чотири групи.

Першу групу — авторське право і суміжні права — складають літературні і художні твори, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі програми, організацій мовлення.

Другу групу складають об'єкти промислової власності: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції.

До третьої групи відносяться сорти рослин і породи тварин, які прирівняні до об'єктів промислової власності за своїм правовим режимом. Вони, безперечно, є творчими результатами і при відповідності вимогам закону визнаються об'єктами інтелектуальної власності.

Четверту групу складають комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення. Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Творцями багатьох об'єктів інтелектуальної власності бувають малолітні і неповнолітні діти та інші недієздатні. Це первинні суб'єкти права інтелектуальної власності, яке на підставі закону чи договору може перейти до інших фізичних чи юридичних осіб — правонаступників — суб'єктів права інтелектуальної власності як похідних.

Юридичні особи за ЦК не можуть бути творцями, але вони можуть стати первинними суб'єктами права інтелектуальної власності в силу закону. Первісне право інтелектуальної власності виникає у роботодавців на об'єкти, створені в порядку виконання службових обов'язків (у зв'язку з виконанням трудового договору).

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності визнаються фізичні і юридичні особи, до яких це право переходить в силу закону чи договору (спадкоємці та інші правонаступники).

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності слід визнати осіб, яким ЦК та інші закони надають право на використання об'єкта права інтелектуальної власності без дозволу суб'єкта цього права і без виплати (чи з виплатою) винагороди (так зване вільне використання) або право попереднього використання та інші випадки, передбачені законом.

Особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності студенти опрацьовують самостійно на підставі ст. 423, 424 ЦК.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстрокове, якщо інше не встановлено законом. Право авторства на об'єкти промислової власності також зберігає свою чинність безстроково.

Майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності обмежені певним строком, який визначається Цивільним кодексом.

2.Твір є результатом інтелектуальної, творчої діяльності. Твір — це сукупність ідей, думок, міркувань, образів, наукових положень, оцінок,

висновків, пропозицій тощо, які є результатом творчої діяльності автора, які знайшли своє відображення в певній об'єктивній формі, придатній для сприйняття іншими та її відтворення. Твір стає об'єктом правової охорони лише за умови, що він відповідає вимогам чинного законодавства. Такими вимогами є:

1) твір має бути оригінальним, тобто таким, який ще невідомий суспільству, він не може бути повторенням уже відомого твору;

2) твір має бути виражений в такій об'єктивній формі, яку можуть сприймати інші та відтворювати її.

Твір має бути результатом творчої діяльності автора, а не перенесенням відомого. Не є об'єктами авторського права і тому не охороняються ним документи, їх офіційні переклади, а також державні символи і знаки. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Якщо твір створюється творчою працею двох або кількох авторів (співавторів), то така сумісна творча праця по створенню спільного твору називається співавторством. ЦК розрізняє (як і цивільно-правова теорія) нероздільне, неподільне співавторство і роздільне, подільне співтовариство. Нероздільним визнається таке співавторство, за яким виділити частину твору, написану конкретним співавтором, неможливо. Твір є єдиним цілим. При роздільному співавторстві та чи інша частина твору, написана будь-яким конкретним співавтором, чітко визначена. Кожна з таких частин твору може бути використана окремо як самостійний твір, вона має самостійне значення, не зв'язана з іншими частинами такого спільного твору нерозривно.

При нерозривному співавторстві спільний твір, створений спільно творчою працею кількох співавторів, використовується ними за згодою усіх співавторів. При відсутності такої згоди спір розв'язується судом. При роздільному співавторстві кожен із співавторів має право використовувати свою частину твору самостійно на свій розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить всім співавторам незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна із яких має самостійне значення. Право опублікування та іншого використання такого твору в цілому належить всім співавторам.

Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.

Співавторство може виникати за таких умов: наявність угоди (письмової чи усної) про спільну співпрацю над створенням твору; зазначена співпраця має носити творчий характер. Співавторством визнається також дача і запис інтерв'ю. Закон України «Про авторське право і суміжні права» (ст.11) проголошує, що авторське право на твір виникає внаслідок його створення. Моментом створення твору слід вважати надання твору такої об'єктивної форми, яка придатна для сприйняття твору іншими особами, і його відтворення. Твір, який вже створений автором, але знаходиться лише в його голові (вірш, музика), але ще не втілений в матеріальну форму, об'єктом правової охорони бути не може. Авторське право поширюється на твори незалежно від місця їх першого оприлюднення (або не оприлюднені, але знаходяться в об'єктивній формі на території України), авторами яких або особами, яким належить авторське право і (або) суміжні права на них, є фізичні особи, які є громадянами України або не є громадянами України, але мають постійне місце проживання на території України, або юридичні особи, які мають місцезнаходження на території України.

Особа, яка має авторське право (автор чи будь-яка інша особа, якій на законній підставі передано авторське право на цей твір) для сповіщення на свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: латинська літера «С», обведена колом; ім'я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.

Особисті немайнові права автора ст 438 ЦК самостійно.

Автор чи інший суб'єкт авторського права мають право на плату лише за використання твору. Отже, за створення твору автор права на плату не має. Проте з цього загального правила є один виняток. Відповідно до ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» автор службового твору (твору, створеного в порядку виконання трудового договору) має право на плату за створення і використання цього твору, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Строк чинності авторських прав на твір виникає внаслідок факту його створення і починає свій перебіг від дня створення твору. Строк дії авторського права від дня створення твору протягом життя автора і сімдесяти років після його смерті, крім випадків, встановлених ЦК. До творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір був оприлюднений.

Об'єктами суміжних прав без виконання будь-яких формальностей щодо цих об'єктів та незалежно від їх призначення, змісту, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження є:

а) виконання;

б) фонограми;

в) відеограми;

г) програми (передачі) організацій мовлення.

Первинними суб'єктами суміжних прав є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. Суміжне право виникає внаслідок факту виконання твору, виробництва фонограми, виробництва відеограми, оприлюднення передачі організації мовлення. Для фіксації суміжного права за виконавцем, виробником фонограми чи відеограми й організації мовлення та їх здійснення виконання будь-яких формальностей не вимагається. Проте виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми для сповіщення про свої суміжні права можуть проставляти знак охорони на фонограмах, відеограмах, їх примірниках або їх упаковках, що розповсюджуються серед публіки на законних підставах. Зазначений знак складається з таких елементів: латинської букви «Р», обведеної колом, імена (назви) осіб, які мають щодо цих фонограм, відеограм суміжні права; рік першої публікації фонограми чи відеограми. Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на всі об'єкти суміжних прав встановлений єдиний — п'ятдесят років. Початок перебігу зазначеного строку починається з 1 січня наступного року, який настає за роком, в якому мали місце юридичні факти, що стали підставою виникнення майнових прав на об'єкти суміжних прав.

3.«Патентне право» або, як його зараз називають «Право промислової власності». Цей блок складається із 4 глав: 1) «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» — глава 39 — 12 статей; 2) 40 глава «Право інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми» — 10 статей; 3) 41 глава «Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію» -- 4 статті; 4) глава 42 «Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин» — 4 статті.

Автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом. Автор наукового відкриття має право на одноразову грошову винагороду та інші пільги.

Винаходом визнається технологічне (технічне) рішення будь-якої практичної задачі, яке відповідає умовам патентоздатності. Це рішення може стосуватися будь-якої сфери діяльності людини (промисловості, сільського господарства, охорони здоров'я, освіти, військової справи, зв'язку, транспорту тощо). Але це рішення має бути технологічним або технічним. Для набуття права інтелектуальної власності технологічне (технічне) рішення має відповідати умовам патентоздатності: бути новим, мати винахідницький рівень і бути придатним для промислового використання.

Об'єктом корисної моделі може бути продукт (пристрій, речовина тощо) або процес у будь-якій сфері технології.

Промисловий зразок — це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд, придатне для відтворення промисловим способом. Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом.

Науково-технічні досягнення можуть бути визнані об'єктами промислової власності лише після їх кваліфікації як таких відповідним державним органом, державної реєстрації у відповідних державних реєстрах і видачі патенту. Державна кваліфікація здійснюється Державним підприємством «Український інститут промислової власності» (Укрпатент). Патент є техніко-юридичним документом, який засвідчує, що заявлена пропозиція дійсно є об'єктом права інтелектуальної власності, авторство її творця, національний пріоритет на інтелектуальну власність, на винахід, корисну модель і промисловий зразок. Суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок є:

1) винахідник, автор промислового зразка;

2) інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.

Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через двадцять років, що відліковуються від дати подання заявки на винахід в установленому порядку до Установи.

Датою подання заявки є дата одержання Установою матеріалів, що містять принаймні: 1) заяву у довільній формі про видачу патенту (деклараційного патенту), викладену українською мовою; 2) відомості про заявника та його адресу, викладені українською мовою; 3) матеріал, що справляє враження опису винаходу, корисної моделі, промислового зразка, і частину матеріалу, яку можна прийняти за формулу винаходу, корисної моделі, промислового зразка, викладені українською або іншою мовою. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на корисну модель спливає через десять років від дати подання заявки на корисну модель в установленому порядку. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок спливає через п'ятнадцять років від дати подання заявки. Строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на промисловий зразок спливає через п'ятнадцять років від дати подання заявки.

Інтегральна мікросхема — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Компонування інтегральної мікросхеми — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Тільки оригінальне компонування інтегральної мікросхеми придатне для набуття права інтелектуальної власності. Воно визнається оригінальним, якщо не створено шляхом прямого відтворення (копіювання) іншого компонування інтегральної мікросхеми, має відмінності, що надають йому нові властивості, і не було відоме у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Установи (Державного департаменту інтелектуальної власності) або до дати його першого використання. Підтвердженням державної реєстрації компонування інтегральної мікросхеми є свідоцтво, яке засвідчує набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми.

Автор компонування інтегральної мікросхеми — фізична особа, творчою працею якої створено об'єкт, який визнано компонуванням інтегральної мікросхеми. Автором компонування інтегральної мікросхеми може бути тільки фізична особа.

Для визнання особи автором не має значення його вік або стан дієздатності. Малолітнім або недієздатним особам можуть належати особисті немайнові права компонування інтегральної мікросхеми. Майнові права здійснюють від їх імені родичі та опікуни.Майновими правами інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми є:

1) право на використання компонування інтегральної мікросхеми;

2) виключне право дозволяти використання компонування інтегральної мікросхеми;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню компонування інтегральної мікросхеми, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

До раціоналізаторської пропозиції законодавство встановило три необхідні вимоги:

пропозиція має стосуватися профілю підприємства, якому вона подана;

вона має бути новою;

раціоналізаторська пропозиція повинна бути корисною підприємству, якому вона подана.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана.

Право інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин становлять:

1) особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;

2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом;

3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.

4.Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість

вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Комерційне найменування — це передусім будь-яка назва підприємства, установи чи організації, що має статус юридичної особи. Назва має бути чіткою, короткою, такою, що легко сприймається і запам'ятовується або, як кажуть, благозвучною. Однією із необхідних умов такого комерційного найменування має бути відповідність назви характерові діяльності даної фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву «принцип істинності фірми». Не може бути визнане найменування фірми «Дарунки ланів» як такої, що продає одяг, вироблений із вовни овець.

Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:

1) право на використання комерційного найменування;

2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Товарний знак — це знак, який допомагає відрізнити продукт одного підприємства від такого самого продукту іншого. Продукт у цьому разі вживається у значенні товар, тобто все, що продається. Цей товар повинен мати розпізнавальний знак, аби покупець міг вибрати потрібний товар серед подібних Закон встановлює вимоги, яким має відповідати позначення, що заявляється для реєстрації як знак для товарів і послуг. Передусім, правова охорона надається знаку, що не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та на який не поширюються підстави для відмови в наданні правової охорони, встановлені законом.

Якщо знак є стилізованим зображенням малого герба України у вигляді усміхненого дракона, а такий знак було подано на реєстрацію, то це, безумовно, суперечить суспільним інтересам. Образ дракона у фольклорі майже всіх народів асоціюється із силами зла, і його поєднання з державною символікою є неприпустимим. Таке позначення порушує іншу норму охороноздатності, яка не допускає надання правової охорони знаку, що зображує державну символіку.Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.

Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на торговельну марку в установленому законом порядку, якщо інше не встановлено законом. Зазначений строк може бути продовженим щоразу на десять років у порядку, встановленому законом.

Комерційна таємниця — це інформація, яка має дійсну або потенціальну комерційну цінність в силу її невідомості третім особам, до якої нема вільного доступу на законних підставах і по відношенню до якої володілець інформації приймає заходи щодо її конфіденційності.

Об'єктом інтелектуальної власності на комерційну таємницю є нематеріальне благо, яке є результатом інтелектуальної діяльності, на яке за особою, яка його досягла, або іншими володільцями, визнається виключне право на використання.

Інформація по своїй суті є нематеріальною, але її зберігання і розповсюдження здійснюються найчастіше з допомогою матеріальних носіїв.

Комерційна таємниця має фактичну монополію конкретної особи на певну сукупність знань.

Комерційна таємниця має найбільшу універсальність серед інших об'єктів інтелектуальної власності.

Комерційна таємниця невідома третім особам.

Закріплює виключне суб'єктивне право на цю інформацію.

Строк охорони її є необмеженим.

Комерційна таємниця не потребує офіційного визнання її охороноспроможності, державної реєстрації або виконання будь-яких інших формальностей.

Крім комерційної таємниці законодавство виділяє також ще декілька видів відомостей, які повинні зберігатись в таємниці, — це державна, військова, медична, нотаріальна, адвокатська, банківська таємниці, особиста та сімейна таємниця, таємниця усиновлення, таємниця слідства і т.п. Комерційна таємниця відрізняється від цих видів тим, що відомості, які вона містить, відносяться до комерційної діяльності підприємця і мають комерційну цінність.

Питання для осмислення:

Поняття права інтелектуальної власності.
Авторське право: поняття, суб”єкти, зміст.
Поняття патентного права, його види.
Комерційні найменування, таємниця, торговельні марки.

Тема 18. Недоговірні зобов”язання.

План:

1. Зобов’язання з односторонніх дій.

2. Деліктні зобов’язання.

1. До зобов”язань з односторонніх дій є: - зобов”язання у зв”язку із публічною обіцянкою винагороди; - у зв”язку із вчиненням дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення;- зобов”язання, що виникають внаслідок рятування здоров”я та життя фізичної особи, майна фіз та юр особи; - у зв”язку зі створенням загрози життю, здоров”ю, майну фізичної особи або майну юр особи.

Особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо). Обіцянка винагороди є публічною, якщо вона сповіщена у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб.

Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу має юридичне значення лише за наявності певних ознак, а саме:

1) Обіцянка нагороди повинна бути публічною. Обіцяння винагороди вважатиметься публічним, якщо воно сповіщено будь-яким чином невизначеному колу осіб. Надання інформації окремій особі не буде вважатися публічним. У даному випадку відносини здобувають договірний характер.

2) Винагорода повинна мати майновий, грошовий та інший матеріальний зміст. Обіцяння винагороди, позбавлене майнового змісту, породжує інші відносини.

3) Умовою одержання нагороди є надання визначеного результату, на який вказувала особа, що обіцяє нагороду. Нагорода повинна бути обіцяна за здійснення правомірної дії, яка може бути виконана не однією, а необмеженим колом осіб.

За наявності всіх ознак публічне обіцяння винагороди породжуватиме зобов'язання. Підставою виникнення зобов'язання слід визнати юридичний склад з елементами двох однобічних правочинів. Перший правочин — публічне обіцяння винагороди, другий — досягнення особою певного результату. Вони мають зустрічний характер, але це не вважається договором. Незалежно від форми сповіщення про винагороду вона повинна містити наступні умови:

- зміст завдання;

- строк виконання завдання;

— місце його виконання;

— форма та розмір винагороди, які заздалегідь визначаються особою, що обіцяє винагороду.

У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її.

Якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.

Конкурс (змагання) має право оголосити фізична або юридична особа (засновник конкурсу). Конкурс оголошується публічно через засоби масової інформації. Оголошення про конкурс може бути зроблено іншим чином. Конкурс характеризується наступними основними рисами:

Обіцянка нагороди за досягнення визначеного засновником конкурсу результату повинна бути публічною, тобто обіцяння дається більше ніж одній особі. Якщо оголошення конкурсу звернене до необмеженого кола осіб, незалежно від того, чи є воно широким або вузьким (наприклад, конкурс серед викладачів одного навчального закладу), такий конкурс називають відкритим. У випадку, коли конкурс проводиться серед обмеженого кола, спеціально запрошених організатором змагання, такий різновид публічного конкурсу називають закритим.

Обіцяна винагорода являє собою премію, яка виплачується переможцю конкурсу за досягнутий результат незалежно від його права на одержання інших видів винагороди за працю.

Винагорода обіцяється за найкращий досягнутий результат. Тому змагання повинно бути визнано недійсним, якщо представлений лише один результат (робота) або однією особою представлено декілька робіт.

Оголошення конкурсу — це односторонній правочин, виконаний за умови. Обов'язок засновника конкурсу прийняти представлені учасниками конкурсу роботи, розглянути їх та виплатити переможцю конкурсу винагороду. Тому конкурсне правовідношення виникає з двох однобічних правочинів, чинених засновником конкурсу та особами, які в ньому беруть участь.

Суб'єктами конкурсного правовідношення є засновники конкурсу та учасники конкурсу. Суб'єктами цих відносин можуть бути не тільки юридичні, але й фізичні особи.

Якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків, особа має право без доручення вчинити дії, спрямовані на їх попередження, усунення або зменшення. Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір. Суб'єктами зобов'язання виступають особа, що здійснює без доручення дії в інтересах іншої особи — гестор, та особа (домінус), справи якої ведуться гестором.

Під вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення розуміється недоговірне зобов'язання, що виникає в силу навмисного здійснення особою (гестором) добровільних, необхідних, доцільних юридичних та/або фактичних дій в інтересах іншої особи (домінуса), якщо майновим інтересам іншої особи загрожує небезпека настання невигідних для неї майнових наслідків та породжує обов'язок домінуса відшкодувати витрати гестора. У разі, коли домінус не ухвалить дії гестора, то останній зобов'язаний їх припинити. Якщо ж заінтересована особа схвалить ці дії, надалі до відносин сторін застосовуються правила відповідного договору. Якщо гестор вже розпочав дії в майнових інтересах домінуса, але не має можливості повідомити про це домінуса, він зобов'язаний вжити усіх залежних від нього заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для домінуса. При цьому гестор зобов'язаний взяти на себе всі обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема, обов'язки щодо вчинених правочинів. Невиконання цих обов'язків з боку гестора може нанести шкоду майновим інтересам домінуса, оскільки, розпочавши дії, він вже показав третім особам, що майнові інтереси домінуса захищаються. Негайно після закінчення дій в інтересах іншої особи без її доручення особа, що вела справу (гестор), зобов'язана надати зацікавленій особі (домінусу) звіт про свої дії. У звіті зазначаються усі данні про здійсненні дії та про їх результати. До звіту необхідно додати документи, що підтверджують розмір понесених витрат, на відшкодування яких претендує гестор (чеки, квитанції, договори тощо). Крім цього, домінусу необхідно передати майно, що було отримане в результаті вчинених правочинів в інтересах домінуса або виконання певної роботи (послуг), а також документи, що підтверджують факт отримання для домінуса певних прав.

Якщо гестор, діючи в інтересах домінуса, поніс у зв'язку з цим певні витрати, він має право на відшкодування фактично зроблених витрат. При цьому необхідно мати на увазі, що дії повинні бути виправдані обставинами справи.

Шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі.

Умовами виникнення таких зобов'язань є:

1) наявність реальної (а не уявної, такої, про яку виникло помилкове враження у того, хто здійснював рятувальні дії) загрози для здоров'я та життя фізичної особи. 2) відсутність у рятувальника повноважень (обов'язку) вчиняти рятувальні щодо іншої фізичної особи дії. Отже, лікарі, професійні рятувальники, вогнеборці тощо не визнаються суб'єктами вказаних зобов'язань. 3) спрямованість дій на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи. Якщо рятування виявилося лише побічним результатом діяльності якоїсь особи, то вказані зобов'язання не виникають. Наприклад, якщо особа запобігає загибелі човна, намагаючись врятувати своє життя, і при цьому «попутно» відвертає загрозу життю та здоров'ю інших осіб, то зобов'язання з рятування здоров'я та життя не виникає. 4) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо здоров'я та життя фізичної особи. Якщо рятувальні дії мали місце, але рятувальник при цьому не зазнав шкоди, то зобов'язання не виникають. При цьому слід мати на увазі, що шкода може бути як майнового, так і немайнового характеру.

Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі.

Шкода відшкодовується з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому завдана шкода.

Розмір відшкодування шкоди не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.

Умовами виникнення зобов'язання, суб'єктами якого у даному випадку виступають рятувальник (фізична особа) і держава, є:

1) наявність реальної (а не уявної) загрози для майна іншої особи;

2) відсутність у рятувальника повноважень (обов'язку) вчиняти рятувальні дії щодо майна іншої особи;

3) спрямованість дій на рятування майна іншої особи;

4) майно, якому загрожує небезпека, має істотну цінність.

5) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій. При цьому юридичне значення має лише шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю рятувальника.

2. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди;

б) протиправна поведінка заподіювача шкоди;

в) причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина. Деліктні зобов'язання ґрунтуються на принципі генерального делікту, згідно з яким кожному заборонено завдавати шкоду майну чи особі та будь-яке завдання шкоди іншому вважається протиправним, якщо особа не уповноважена на це. У цивільному праві розрізняють грубу та просту необережність. Коли людина не дотримується високих вимог, пред'явлених до неї як особистості, що здійснює в даних умовах певний вид діяльності, вона допускає просту необережність. У тих випадках, коли особа не тільки не дотримується високих, а й мінімальних вимог уважності та обережності, які зрозумілі кожному, вона допускає грубу необережність.

Правила ч. 2 ст. 1166 ЦК передбачають наступне: а) вина заподіювача шкоди припускається, тобто обов'язок доведення відсутності вини заподіювача покладається на нього самого; до цього часу він вважається винним; б) обсяг відшкодування не залежить від завдання шкоди умисно чи необережно, тобто береться до уваги тільки наявність вини, а не її форма. Однією із підстав звільнення від деліктної відповідальності заподіювача шкоди є непереборна сила, тобто надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності заподіювача шкоди за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди. Так під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. При завданні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була завдана потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

До вимог про відшкодування моральної шкоди за ст. 268 ЦК позовна давність не поширюється, оскільки вони випливають із порушення особистих немайнових прав. Однак із загального правила є винятки, передбачені законом: а) у разі поширення недостовірної інформації, що не відповідає дійсності і порочить честь, гідність чи ділову репутацію фізичної або юридичної особи, поміщеної у засобах масової інформації, застосовується строк позовної давності в один рік (див. коментар до ст. 258 ЦК); б) про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених контрактом, укладеним між власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом та працівником, або в разі завдання працівникові моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці, — тримісячний строк.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю. особи, які мають право на відшкодування моральної шкоди, можуть звернутися до суду з позовною заявою про її відшкодування.

Відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується.

Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, у разі судового спору відповідачем у таких справах є юридична або фізична особа, замовник, підприємницьке товариство або кооператив, а безпосередній заподіювач шкоди притягується як третя особа. Матеріальне становище останнього значення не має, оскільки відповідальність перед потерпілим для нього не настає. Працівник, підрядник, учасник (член), які завдали шкоди, відповідають перед юридичною або фізичною особою, замовником, підприємницьким товариством або кооперативом у регресному порядку.

Фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) дитині — до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2) чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, — довічно;

3) інвалідам — на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони

не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, — до досягнення ними чотирнадцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, — протягом п'яти років після його смерті.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

За наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.

Згідно зі ст. З Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі, які перебувають на території України, під час придбання товарів для задоволення своїх побутових потреб мають право на: державний захист своїх прав; гарантований рівень споживання; належну якість товарів, торговельного та інших видів обслуговування; безпеку товарів; необхідну, доступну й достовірну інформацію про кількість, якість та асортимент товарів; об'єднання в громадські організації, а також відшкодування збитків, завданих товарами неналежної якості, а також завданої небезпечними для життя і здоров'я товарами у випадках, передбачених законодавством.

Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.

Відшкодування шкоди не залежить від їхньої вини, а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах.

Право на відшкодування завданої шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) належить фізичним і юридичним особам незалежно від того, чи знаходилися вони в договірних відносинах з продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг), і зберігається протягом встановленого строку придатності, а якщо його не встановлено, -- протягом десяти років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги). Протиправна поведінка може полягати: а) в порушенні вимог щодо якості товарів, робіт (послуг), тобто внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товарів, робіт (послуг); б) в наданні недостовірної або недостатньої інформації про товари, роботи (послуги). Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню в повному обсязі (див. коментар до ст.ст. 1166, 1210 ЦК). Способи відшкодування шкоди, завданої майну (в натурі або відшкодування завданих збитків), визначаються за правилами ст. 1192 ЦК. Шкода, завдана життю або здоров'ю фізичної особи, завжди відшкодовується в грошовій формі.

Виконавець не може бути звільнений від відповідальності з тих підстав, наприклад, що рівень його наукових знань не дав йому змоги виявити особливі властивості речі, прийнятої ним від споживача для виконання роботи або надання послуг. Також продавець не звільняється від відповідальності у разі неотримання від виготовлювача (імпортера) інформації про товар.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, підлягає відшкодуванню, за вибором потерпілого, продавцем або виготовлювачем товару.

Шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкодуванню їх виконавцем.

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, — протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги).

Питання для осмислення:

1. Зобов”язання, що виникають з конкурсу чи публічної обіцянки винагороди.

2. Право на відшкодування моральної шкоди.

Тема 19. Спадкове право.

План:

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ліцензійний договір.	\|	Спадковий договір. Виконання заповіту.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.618 сек.