Оцінка туристичних ресурсів

До актуальних питань географії туризму належить оцінка туристичних ресурсів. Оцінка туристичних ресурсів є складним і ще не до кінця вивченим дослідницьким процесом. Складність цього процесу залежить від багатьох факторів – відсутність чітко розроблених і усталених методик, забезпеченість інформацією про якість і кількість ресурсів, розрізнення рівнів оцінювання, проблема переходу від вимірювання властивостей об’єкта до його оцінки, визначення форм виразу оцінок, суб’єктивність оцінок.

В оцінці завжди присутні об’єкт і суб’єкт. Об’єктом в оцінці виступають кількісні і якісні характеристики природних, соціально-економічних та історико-культурних ресурсів в цілому або їх окремих елементів, та їх територіальні поєднання, а суб’єктом може виступати рекреаційна галузь, різні ранги ТРС, суспільство в цілому, окремі групи рекреантів, рекреант. Багаторівневість суб’єктів оцінки обумовлює різні підходи до оцінки рекреаційних ресурсів в залежності від того ведеться вона з позицій відпочиваючого, або з позицій організаторів відпочинку. Необхідність в оцінці рекреаційних ресурсів з позицій відпочиваючих здебільшого виникає при необхідності вибору для відпочинку того чи іншого рекреаційного закладу, такий вибір здебільшого обмежуються періодом на вихідні дні чи найближчу відпустку. Оцінка з позицій організатора відпочинку зазвичай пов’язана з проектуванням нових рекреаційних об’єктів, реконструкцією вже існуючих, раціоналізацією використання наявних рекреаційних ресурсів. При цьому оцінювання здійснюється на достатньо тривалу перспективу 10-20 років і більше. При цьому об’єктами оцінки можуть виступати рекреаційні об’єкти різного рангу, від одного підприємства до рекреаційних регіонів і зон.

Відпочиваючих при оцінці цікавлять виключно можливості задоволення власних потреб в конкретному місці, в певний сезон, на протязі обмеженого часу і набору занять. Організатору відпочинку необхідно враховувати рекреаційні потреби значних груп рекреантів на значних територіях, на протязі тривалого періоду, з різноманітним набором рекреаційних занять. Наприклад, відпочиваючого буде цікавити можливість купання і загоряння в серпні, тобто він буде цікавитися наявністю водойми і пляжу, а також температурою води і повітря в цьому місяці. Організатору відпочинку необхідно буде враховувати площу водойми, площу пляжу, тривалість сприятливого для купання періоду, а також можливості для організації інших циклів занять.

Під оцінюванням туристичних ресурсів розуміють процедуру визначення якостей певного рекреаційного об¢єкту відповідно до способу його використання для задоволення потреб суспільства, галузі, закладу або рекреанта – тобто суб¢єктів рекреації різного рангу[89, 90]. Предметом оцінки є взаємозв’язки об’єкта і суб’єкта оцінки. Оцінюванню притаманні багатокритеріальність, неоднозначність, історизм, ієрархічність та суб¢єктно-об¢єктний характер.

Для здійснення оцінки туристичних ресурсів найбільшого розповсюдження отримав метод бальних оцінок. Теорія і практика застосування бальних оцінок у географії розглядалася у ряді робіт, класичною для географів вважається робота Д.Л. Армада, а для рекреаційної географії Л.І Мухіної. Бальні оцінки знаходять все більш широке застосування, вдосконалюється методика їх отримання, хоча сама можливість їх використання залишається дискусійною. При цьому характеристики рекреаційних ресурсів можуть вимірятися як відносними так і натуральними (кількісними) величинами. Тому для формалізації і раціоналізації отримання інтегральних оцінок використання бальних методів є єдино можливим методом оцінки.

При використанні цього метода засновуються на тім, що оцінка виступає як слідство відношення будь яких компонентів до людської діяльності, як результат визначення в якій мірі придатний цей компонент для певного виду його освоєння, сприятливості його для когось, чогось, саме цьому виникає потреба не в простих вимірюваннях фізичних, хімічних, геометричних або інших величин, а в оцінці результатів вимірювання. Таким чином, кожна оцінка є суб’єктивною у тому розумінні, що відноситься до певного «суб’єкта» оцінки, і в той же час вона об’єктивна у тому випадку, коли спирається на об’єктивні закони зв’язків між блоками оцінювальної системи.

Основні етапи бальної оцінки туристичних ресурсів:

1. Визначення мети і завдань дослідження.

При проведенні оцінки необхідно визначити об’єкт і суб’єкт оцінки, їх ранги, а також конкретні види рекреаційної діяльності на оцінюваних об’єктах, оскільки кожне заняття і кожна категорія рекреантів висувають власні вимоги до відповідних груп рекреаційних ресурсів.

2. Відбір показників, які враховуються при оцінці.

Необхідно виявити вимоги які пред’являє суб’єкт до об’єкту і на їх основі визначити необхідні властивості і показники, за якими ці властивості слід оцінювати. Наприклад, вимоги які висувають рекреанти до водних акваторій будуть різнитися для різних рекреаційних занять – купання, зайняття водними видами спорту, риболовля. На основі цих вимог формується перелік показників. Для купання важливими будуть такі характеристики як наявність пляжу, площа водного дзеркала, доступність до води, температура і чистота води, глибина біля берегу, характер берегів. Для заняття водними видами спорту – площа акваторії, довжина, глибина водойми. Для рибної ловлі – кількісний і якісний склад рибних ресурсів водойми, доступність до води і ін.

3. Розробка оціночних шкал для окремих показників.

Необхідність окремих оцінок пов’язана з тим, що оцінити рекреаційні ресурси певного об’єкту в цілому не можливо, не оцінивши окремі їх складові. Компонентні оцінки дозволяють виявити відносний вплив того чи іншого компоненту, що є досить важливим при розробці і виконанні оптимізаційних заходів, так як підвищити загальний ресурсно-рекреаційний рейтинг території можливо лише шляхом впливу на окремі властивості рекреаційних ресурсів.

Потреба ж в загальних оцінках виникає внаслідок того, що придатність того чи іншого об’єкту виявляється сукупністю декількох властивостей і виразити оцінку цієї сукупності вірніше над усе за допомогою загального інтегрального показника. Але оскільки загальні оцінки не розкривають оцінки окремих компонентів, їх необхідно приводити в ряді оціночних таблиць, представлених по кожному з підблоків і блоків рекреаційних ресурсів.

Слід зауважити, що саме цей етап становить сутність оцінювання. Шкалу вимірів неможливо ототожнювати зі шкалою оцінювання і механічно переводити одиниці вимірів в оціночні категорії, крім того оцінка одного і того ж самого показника може бути різною в залежності від суб’єкта оцінки. Інакше кажучи, конкретний вимір показника завжди однозначний, а його оцінка може бути багатозначною. Наприклад, шкала вимірів крутизни схилів (в градусах) буде лінійною і показуватиме поступову зміну значення цього показника, а шкала оцінок повинна показати на яких рубежах відбувається перехід однієї якості схилу до іншої, від найвищого до нижчого і далі несприятливого і взагалі непридатного. При цьому шкала оцінок, для організації зимових лижних видів спорту і для організації категорійних піших подорожей буде різною.

Практично розробка шкали оцінок зводиться до вибору числа оціночних щаблів, установленню інтервалів між ними і розбивки по цім інтервалам шкали вимірювань. Як зазначає Мухіна Л.І., для оцінки окремих показників найчастіше використовуються 3 і 4-х бальні (трьох – і чотирьохступінні) шкали, іноді і більше. Використання саме таких шкал в оцінці обумовлюється також: амплітудою значення показників, можливостями точності вимірювання, заданою детальністю дослідження.

При визначенні інтервалів оціночних шкал в кожному конкретному випадку використовуються як лінійні, так і нелінійні залежності між вимірюванням та оцінкою, а також рівні і нерівні інтервали.

4. Отримання часткових оцінок.

Отримання часткових оцінок зводиться до переводу по розробленим оціночним шкалам виміряних показників в оцінки.

5. Отримання загальних інтегральних оцінок.

При розробці інтегральних шкал можливе використання різних способів об’єднання окремих оцінок, але частіше всього використовується складання балів. Такий спосіб переважно використовується при оцінках, коли кожен об’єкт оцінюється за рядом ознак, а потім вводиться загальний бал для міркувань щодо придатності даного ресурсу, об’єкта обраній меті. Іноді для об’єднання окремих оцінок використовують перемноження. При більш складних зв’язках суб’єкта і об’єкта слід використовувати перемноження, при більш простих – підсумовування.

Вага всіх оцінюваних компонентів при інтегральних оцінках приймається рівною одиниці, або їх враховують з введенням коефіцієнтів значимості оцінок окремих показників.

Отримані інтегральні оцінки можуть мати різні форми вираження - словесні оцінки типу: слабкий-середній-потужний, високий-середній-низький, непридатний – слабо придатний - придатний, помірний-посередній-високий; цифрові – категорії І, ІІ, ІІІ, бали, ранги, рейтинги.

6. Аналіз отриманих результатів.

В географії склались такі основні типи оцінки рекреаційних ресурсів: медико-біологічний, технологічний і психолого-естетичний.

Медико-біологічна оцінка відображає вплив природних факторів на організм людини. Головним об’єктом оцінки виступають кліматичні ресурси, які найбільшим чином впливають на самопочуття та здоров’я людини. Розроблено ряд методик, які дозволяють оцінити вплив комплексу кліматичних факторів на стан організму людини.

Технологічна оцінка передбачає визначення можливого ступеню взаємодії природного середовища і людини для здійснення рекреаційної діяльності. При технологічному типі оцінки суб’єктом здебільшого виступає рекреаційна галузь, а оцінці підлягають придатність території для певного типу рекреаційних занять та можливість її інженерно-будівельного освоєння.

Психолого-естетична оцінка, її поява, викликана об’єктивною закономірності тяжіння рекреантів до території які мають найбільшу естетичні цінність. При її проведенні визначається емоційна дія природного ландшафту або його компонентів, іноді окремих історико-культурних об’єктів на рекреанта. Естетична оцінка природних ландшафтів, в більшому ступені залежить від стану суб’єкта, його приналежності к певним віковим, соціальним, етнічним групам, залежить від конкретного в даний момент психо-емоційного стану суб’єкта оцінки, від того пересувається він пішки або автомобілем. Методика такої оцінки постійно вдосконалюється.

При вище описаних типах оцінки береться до уваги тільки рекреаційна цінність природних і історико-культурних комплексів різного призначення і не враховуються народногосподарські результати їх експлуатації, які служать базою економічного обґрунтування капітальних вкладень у відтворення, охорону і покращення використання рекреаційних ресурсів. Для цього використовують економічні оцінки рекреаційних ресурсів. Завдання такої оцінки - відобразити той народногосподарський ефект, який дають суспільству рекреаційні ресурси за певний період їх експлуатації. Для цього треба визначити економічні параметри "продукції" цієї галузі, які можна сформулювати таким чином:

1. Рекреація відноситься до сфери послуг. Так як і в інших галузях невиробничої сфери, економічний ефект від рекреаційної діяльності виявляється, з одного боку, в результативності функціонування установ лікування, відпочинку і туризму, з іншого - на рівні народного господарства країни - в підвищенні продуктивності праці, зростанні сукупного суспільного продукту і т.д. Тому можливі два основних види оцінки: галузева (з позиції рекреаційної галузі) і народногосподарська (з позиції суспільства загалом). Галузева оцінка будується на зіставленні витрат і прибутків галузі, а народногосподарська - суспільних витрат і виграші суспільства внаслідок використання рекреаційних ресурсів. Ці два види оцінок можуть з успіхом доповнювати одна одну.

2. Рекреація знаходиться на стику природного середовища, економіки і соціальної сфери. Очевидно, що при визначенні ефекту від використання рекреаційних ресурсів, поряд з суто економічними, повинні враховуватись природно-охоронні і соціальні чинники. Останні виявляються на рівні відтворення продуктивних сил і полягає в зниженні захворюваності, збільшенні працездатності віку, зростанні загальноосвітнього і культурного рівня населення, його фізичному розвитку, підвищенні рівня життя населення.

3. Економічні параметри "продукції" рекреаційної діяльності, а отже, і економічна оцінка рекреаційних ресурсів тісно пов'язані з видом ресурсу, його якістю, місцерозташуванням відносно районів попиту, технологією використання, екологічними характеристиками стану рекреаційного середовища. Зв'язок цей може бути виражений системою кількісних і якісних показників.

Здебільшого економічну оцінку застосовують для визначення економічної цінності природних рекреаційних ресурсів, тому що саме вони є безпосередніми, технологічно обов'язковими для організації рекреаційного господарства на даній території.

Економічна оцінка необхідна для цілей посилення охорони цих ресурсів і створення стимулів для їхнього раціонального використання (через установлення плати за експлуатацію природних багатств). Така оцінка дозволяє визначати ефективність різних заходів, спрямованих на більш повне й раціональне використання ресурсів. До економічної оцінки примикає й інвестиційний аспект. Капітальні витрати й природні ресурси по суті використовуються в комплексі. Перехід від одних технологічних способів видобутку й використання природних ресурсів до інших може викликати різні потреби в додаткових капітальних вкладеннях або, навпаки, звільнити від якоїсь частини капітальних витрат. До того ж практично всі природні ресурси допускають альтернативне використання.

Основна проблема полягає в тім, що економічно оцінити природні рекреаційні ресурси досить складно. Економічна оцінка можлива тільки для тих рекреаційних ресурсів, народногосподарський ефект від яких можна виміряти: для мінеральних вод, грязей, озокериту, лісу, поверхневих вод, природних національних парків. Основними показниками соціально-економічної ефективності використання природних лікувальних ресурсів є: економічний ефект оздоровлення одного рекреанта; ефект від курортного використання 1м³різних видів лікувальних ресурсів (на його основі визначається сумарний ефект від освоєння всього родовища); загальне скорочення тимчасової непрацездатності протягом року після оздоровлення одного рекреанта; чисельність умовно вивільнених працівників за рахунок зниження втрат робочого часу протягом року після оздоровлення в санаторіях; економія коштів на оплату аркушів тимчасової непрацездатності рекреантів протягом року після санаторно-курортного лікування.

Все це приводить до висновку про те, що економічна оцінка рекреаційних ресурсів повинна являти собою систему показників. Вони повинні відображати економічні результати рекреаційної діяльності, починаючи від експлуатації рекреаційних ресурсів з урахуванням їх властивостей і закінчуючи соціально-економічним ефектом в системі народного господарства країни.

На сьогодні більш розробленими є такі методи економічної оцінки рекреаційних ресурсів:

1) витратний - передбачає оцінку по витратах на освоєння ресурсів;

2) рентний - за результатами їх експлуатації. У практиці рекреаційного господарювання застосовується три види платежів:

- платежі за використання природних рекреаційних ресурсів;

- відрахування за понаднормативне їх використання і за користування загальною інфраструктурою;

- штрафні санкції, які накладаються безпосередньо на керівників закладів відпочинку за невиконання ними встановлених вимог щодо організацій та ведення рекреаційного господарства.

3) визначення економічного ефекту від рекреаційно-туристичного оздоровлення.

Особливо актуальною є проблема економічної оцінки рекреаційних ресурсів з використанням кадастру.

Аналіз вітчизняного й закордонного досвіду в області створення кадастрів показує, що кадастрова система оцінки лежить в основі керування багатьма із природних ресурсів, а саме: земельними, водними, лісовими, мінеральними. Кадастр походить від латинського слова “capitastum” - реєстр, список, документ, що становиться офіційним органом або установою, - і являє собою систематизований звід даних, що включає якісний і кількісний опис об'єктів або явищ із їх економічною (еколого-соціально-економічної) оцінкою; дані про динаміку і ступінь їхньої вивченості з додатком картографічних і статистичних матеріалів; рекомендації з використання об'єктів або явищ, пропозиції заходів по їхній охороні, вказівки на необхідність подальших досліджень і ін. Кадастрова система обліку й оцінки ресурсів ефективно забезпечує нагромадження й оперативне використання великих масивів інформації.

У цілому кадастр повинен відбивати не тільки дані про природний стан ресурсу, але й містити оцінну характеристику його використання. Насущні проблеми природокористування такі, що кадастр не може виконувати тільки реєстраційну роль. В умовах ринку зміст і структура кадастру повинні відповідати вимогам економічної й екологічної ефективності використання ресурсів. Найбільші труднощі пов'язані з визначенням складу показників кадастру, вибором і розрахунком технічних і економічних параметрів, визначенням оцінного критерію. Якісні й кількісні показники є основою угруповання й класифікації ресурсів. При цьому оцінні дані повинні бути порівнянні й забезпечувати можливість природно-економічного районування. Таким чином, методологічною основою кадастру є сполучення облікових і оціночних показників виробничо-економічного змісту. Головним завданням при цьому є забезпечення охорони природного ресурсу й підвищення ефективності його використання.

Розробляючи методику складання того або іншого кадастру, необхідно мати на увазі періодичність або безперервність його відновлення й поповнення. Незважаючи на те, що кадастровий облік сам по собі вже містить вимогу впорядкування даних і їхньої систематизації, однак цілеспрямована наскрізна класифікація матеріалу в методичному плані є самостійним завданням, відособленої від інших. У практиці створення кадастрів питання їхньої класифікаційної основи повною мірою ще не вирішений. Завдання класифікації - це логічна операція розподілу предметів, явищ, властивостей по класах у відповідності із властивим ним фіксованим набором ознак. Інакше кажучи, це одна з форм приведення інформації в систему. У загальному методологічному плані вона складається у визначенні необхідних і достатніх умов для виявлення приналежності кожного об'єкта до деякого заданого класу.

Кадастр повинен розглядатися як підсумок і результат аналізу, систематизації й узагальнення географічної або геологічної, технологічної й техніко-економічної інформації про стан ресурсу, що завершується одержанням кадастрових оцінок. При цьому економічна оцінка (перелік показників, порядок їхнього встановлення, оцінний критерій) методично й практично виявляється найбільш важким етапом робіт. Особливо це ставиться до природних рекреаційних ресурсів, питання економічної оцінки яких розроблені вкрай недостатньо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Методи збору географічної інформації	\|	Картографічний метод та форми його використання в географії туризму. Класичні туристичні карти. Туристичні картоїди. Ментальні карти.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.