Питання 23 Україна в період «застою» 60-80-і роки ХХ ст..

Брежнєв об’явив «стабілізацію» , але деякий час змушений був продовжувати реформи Хрущова (поки не замінив його людей в апараті). Але після 1968 року («Пражська весна»- розгром повстання у Чехословаччині, яка хотіла продовжувати реформи Хрущова). 1965-1968 – самофінансування, госпрозрахунок, рентабельність і прибуток, ринок, прямі зв’язки, нові форми роботи. Промисловість зростає на 2-3% в рік, а сільське господарство – 0,5%. Відставання велике – наприклад у 1985 у США було 1,5 млн Е О М і 17 млн комп’ютерів (а в СРСР 50.000 компютерів). СРСР обминув Науково-технічну революцію і не використовував науку у виробництві. Негативні тенденції : 1. Демографічна ситуація (падіння народжуваності, старіння людей, міграція в місто з села). 2. Зрівнялівка в оплаті праці і ліквідація економічних стимулів праці. 3. Криза організації праці – прийнято 200 програм (енергетична, житлова, продовольча), але безрезультатно. 4. Перенапруження фінансових, матеріальних та людських ресурсів і їх нераціональне використання (непотрібні будови і об’єкти – БАМ, допомога «братам по соціалізму», тощо). 5. У нас 50% промисловості і 80% науки працює на армію, є 40% атомних електростанцій СРСР. 6. Екологічна катастрофа – 10 млн тон шкідливих речовин скидаємо у природу щорічно, 80% п’ють погану воду і 50% живуть в зоні екологічного лиха. 7. 50% станків і машин застарілі. 8. Глибоке відставання від світу за основними показниками (доходи, рівень життя, тощо). 9. Житлова проблема (20 млн українців потребують житла). 10. Низький рівень охорони здоров’я (смертність виросла з 8 до 12 чоловік в лікарнях на 1000).

Суспільно-політичне життя. Особливості застою : 1. Зменшення влади Рад, формальні вибори і відсунення народу від влади. 2. Збільшення бюрократичного апарату управління і узурпація ним як виконавчої так і законодавчої влади. 3. Одержавлення суспільства та ліквідація суспільних організацій (недержавних). 4. Обмеження гласності і цензура (кількість газет зменшилась у 2 рази – із 3300 до 1800). 5. Диктатура партії по всім напрямам (6 стаття Конституції 1977 – партія є основою суспільства). До 1972 Україною керував П.Шелест, який продовжував хрущовські реформи та українізацію, але з 1972 до влади приходить В.Щербицький (друг і кум Л.Брежнєва). Його команда була професійною, але постаріла і пропустила кризові моменти – партійний та державний апарат злився, постарів, бюрократизувався ( 1985 комуністи складають 70% депутатів Верховної Ради, 60% місцевих Рад і 90% керівників підприємств, організацій та колгоспів). Партія досягла 3,2 млн членів, а 80% її керівників мали понад 60 років і керували аж до смерті.

Духовне життя. Кількість людей з вищою освітою виросла у 2 рази, але її рівень та престиж упав, зростає кількість російських учбових закладів (шкіл, вузів, технікумів, училищ). Кількість науковців виросла у 5 разів, але 90% їх працює або ж на армію, або на самих себе, серйозних тем не розробляють, у промисловість не втручаються. Відомі: Боголюбов, Ландау (фізика), Глушков (кібернетика), Патон (зварювання металу); історики (Брайчевський, Компан, Апанович); література (Гончар «Собор», Стельмах»Чотири броди», Драч, Олійник, Павличко, Загребельний, Мушкетик); кіно(Іллєнко «Білий птах з чорною ознакою», Биков»В бій ідуть одні старики», Миколайчик «Вавілон ХХ»); музика (Шамо, Івасюк, Білаш). Секретар по ідеології ЦК КПУ Маланчук починає боротьбу з «націоналізмом» та дисидентами. Дисидентський рух - (дисиденти – незгодні з політикою влади і борються проти неї) за О.Бойком мав три течії : 1. Правозахисники – боролись за права людей в СРСР, шукали і передавали в ООН факти порушення цих прав. У Росії – Солженіцин і Сахаров, а в Україні – Українська Гельсінська Спілка (1976 – Руденко, Лук’яненко, Григоренко, Бердник) – розгромили і посадили на 10-15 років у тюрму. 2. Релігійні - за свободу совісті і вільне існування всіх церков і течій в Україні (уніати, католики, інші) – Вінс, Гель, Тереля, Романюк. 3. Національно-демократичне – за відродження і Державу (Дзюба, Караванський, Мороз, Чорновіл). Самі дисиденти так себе не ділили – вони йшли єдиним потоком і було їх біля 1000. 1965 – масові арешти дисидентів (Світличний, брати Горині, Озерний, Мартиненко); Дзюба, Стус і Чорновіл організували акцію протесту у кінотеатрі «Україна» (фільм «Тіні забутих предків»); Дзюба пише лист-протест Шелесту і Щербицькому проти арештів. 1967 – Чорновіл «Лихо з розуму» (про концтабори). 1968 – 139 українських діячів культури і науки пишуть лист протесту Брежнєву. 1972 – Щербицький підписав наказ «Акція 24» - заарештували понад 5000 дисидентів та їх співчуваючих.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Велика Вітчизняна війна СРСР.	\|	Питання 24 Сучасна українська Держава.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.