Правові норми, що регламентують організаційну структуру органів управління безпекою та захистом у НС.

Долікарська допомога при надзвичайних ситуаціях.

Інформаційне забезпечення системи управління

Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності

Правові норми, що регламентують організаційну структуру органів управління безпекою та захистом у НС.

План.

Тема 6. Менеджмент безпеки, правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту населення та адміністративно- територіальних одиниць (АТО) у НС.

6.2 Структурно-функціональна схема державного управління безпекою та захистом у НС в Україні з урахуванням правового статусу і повноважень органів влади.

6.3. Принципи побудови системи державних органів управління та нагляду за безпекою життєдіяльності

6.1. Правові основи безпеки життєдіяльності

Становлення суверенної України повинно супроводжуватися створенням безпечного стану довкілля, виробництва, побутових умов для життєдіяльності людини. Основне місце в цьому процесi посідає законодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров’я людини та навколишнього середовища i забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного житгя, тобто безпеки життєдіяльності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридичної сили — конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.

Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України про охорону здоров я, про охорону праці, про дорожній рух, про цивільну оборону, про охорону навколишнього середовища тощо.

Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. із змінами i доповненнями, внесеними законами України, проголошують, що кожна людина має природне невід’ємне i непорушене право на охорону здоров’я. Суспільство i держава вiдповiдальнi перед сучасним i майбутніми поколіннями за рівень здоров’я i збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту i відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги i запровадження здорового способу житгя.

Закон України „Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року iз змінами i доповненнями регулює суспільні відносини, якi виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає вiдповiднi права i обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок органiзацii державної санiтарно-епідемiологiчної служби i здійснення державного санiтарно-епiдемiологiчного нагляду в Україні.

Дуже важливе значення має Закон „Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНIД) та соціальний захист населення”. Закон викладено в новій редакції (згідно iз Законом України від З березня 1998 року 155/98-ВР).

Синдром набутого імунодефіциту (СНIД) — особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (В1Л) i через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.

Законодавство про охорону праці складаються з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.

Закон України „Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя i здоров’я в процес i трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи i органiзацii або уповноваженим ним органом i працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища i встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки с невід’ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров’я людей, національного багатства i навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежно безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних i фізичних осіб у цій галузі нёзалежно від виду їх діяльності та форм власності.

Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров’я громадян, створення безпечних i комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з Законом «Про цивільну оборону України» від З лютого 1993 року кожен має право на захист свого життя i здоров’я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Мiнiстрiв України міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адмiнiстрацiй, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ i організацій незалежно від форм власності i підпорядкування.

Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року, який передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.

6.2 Структурно-функціональна схема державного управління безпекою та захистом у НС в Україні .

Система управління безпекою життєдіяльності є сукупністю органів управління державної влади і громадських організацій, що виконують функції, пов’язані з забезпеченням безпеки і захисту населення і територій, попередженням, реагуванням і діями в небезпечних і надзвичайних ситуаціях. В основу діяльності всіх структур покладено державну Концепцію безпеки життєдіяльності, основу якої складає Конституція України і Закони України.

Система управління БЖД в Україні будується на наступних 3 рівнях:

• державному;

• соціальному;

• індивідуальному.

На державному рівні система управління БЖД формується на рівнях відповідних комісій Верховної Ради України й органів при Президенті України, що діють через місцеві органи влади. Безпосередньо виконавчі функції виконує Кабінет Міністрів України і відповідні мі-ністерства.

На соціальному рівні питаннями БЖД займаються міліція, місцеві правові і виконавчі органи влади, середні спеціальні і державні навчальні заклади, керівники підприємств, громадські організації. Значна роль у цьому приділяється родині. Дуже багато у вирішенні питань БЖД на

соціальному рівні залежить від культури сімейних відносин, освіти та виховання. Засоби масової інформації на місцевому регіональному рівні допомагають у вирішенні цих важливих питань.

Для забезпечення БЖД на соціальному рівні необхідна наявність суспільного ладу з визначеним високим рівнем його розвитку, коли суспільство може дозволити собі витрачати гроші на створення наочних фільмів і реклам, плакатів і стендів, навчати дітей і дорослих правильному способу життя і вирішенню проблем, пов’язаних із БЖД.

На індивідуальному рівні вирішення питань БЖД цілком визначається знаннями і досвідом індивідуума, а тому управління БЖД здійснюється мозком людини. Його якість буде багато в чому визначатися діями і вчинками людини, станом її здоров’я, в тому числі психіки.

Систему управління БЖД необхідно формувати, починаючи з індивідуального рівня, що визначається генетично закладеною програмою забезпечення безпеки життєдіяльності людини і керується навіть на підсвідомому рівні, далі формується суспільне (соціальне) співтовариство, що створює об’єднання, групи тощо з метою захисту суспільних інтересів і людини в цьому співтоваристві, а на державному рівні вже вирішуються питання, що подані визначеними суспільними групами.

6.3. Принципи побудови системи державних органів управління та нагляду за безпекою життєдіяльності

Система державних органів управління та нагляду передбачає створення центральних органів на рівні міністерств та держнаглядів, що передбачені відповідними законодавчими актами на рівні Законів України. Відповідно до центральних органів створені регіональні (територіальні) органи, що займаються практичною роботою в межах своїх регіонів (територій).

Центральні органи управління та нагляду створені для забезпечення безпеки в умовах дії небезпечних факторів, які об'єднані за природою їх виникнення:

— виробничі фактори (Державний департамент України з нагляду за охороною праці);

— санітарно-епідеміологічні фактори (Держсаннагляд);

— екологічні фактори (Міністерство охорони навколишнього середовища і ядерної безпеки України);

— соціальні фактори (Міністерство праці та соціальної політики України);

— транспортні небезпеки (ДАІ України);

— пожежна безпека (Держпожежнагляд);

— фактори інформаційного забезпечення оцінки стану життєдіяльності (Міністерство статистики України);

— фактори надзвичайних ситуацій (Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи);

— фактори нормування небезпек (Держстандарт України) та інше.

Принципова система державного управління безпекою життєдіяльності як відносно сфери, так і регіону є дворівневою. Верхній рівень системи — загальнодержавне управління, яке здійснюється вищезгаданими органами. Нижній рівень системи — регіональне і галузеве управління здійснюється відповідно місцевою державною адміністрацією, радами народних депутатів і галузевими міністерствами. В свою чергу, регіональне управління, залежно від адміністративно-територіального розподілу, може здійснюватися на обласному, міському, районному і селищному рівнях.

Система управління безпекою життєдіяльності на підприємствах, залежно від їх відомчої підпорядкованості може бути трьох- чи чотирьохрівневою. Крім вищезгаданих двох рівнів тут необхідно виділити управління на рівні об'єднань підприємств і на рівні самого підприємства. Для системи управління характерним є те, що вищі і нижчі рівні управління можуть взаємодіяти між собою як через проміжний рівень, так і безпосередньо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ризиками	\|	Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.