Суть, мета та принципи фінансового вирівнювання за кордоном.

Фінансове вирівнювання — система інструментів та заходів щодо усунення вертикальних і горизонтальних фіскальних дисбалансів шляхом перерозподілу фінансових ресурсів між органами регіональної та місцевої влади.

Вертикальні фіскальні дисбаланси — це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні органів певних рівнів субнаціональної (регіональної чи місцевої) влади, та віднесеними до їх компетенції завданнями й обов'язками, виконання яких здійснюється за рахунок цих коштів. Завдяки зменшенню вертикальних дисбалансів забезпечується спроможність кожного субнаціонального рівня виконувати свої повноваження та створюються умови для повного та своєчасного фінансування відповідних, закріплених за ним, суспільних послуг. Однак внаслідок відмінностей у розвитку адміністративно-територіальних одиниць, які тією чи іншою мірою характерні для переважної більшості зарубіжних країн, наявності так званих "бідних" і "багатих" територій, усунення вертикальних фіскальних дисбалансів повністю не вирішує проблему забезпечення всіх субнаціональних органів влади достатніми фінансовими ресурсами. Цим обґрунтована необхідність зменшення горизонтальних фіскальних дисбалансів, які виникають у межах одного рівня управління та зумовлені неоднаковими фінансовими можливостями та потребами окремих регіональних або місцевих урядів. Саме в усуненні вертикальних і горизонтальних фіскальних диспропорцій у фінансовому забезпеченні окремих територій полягає головна мета фінансового вирівнювання.

Мета фінансового вирівнювання — зменшення вертикальних і горизонтальних дисбалансів у фінансовому забезпеченні органів регіональної та місцевої влади.

У світовій практиці розрізняють два основні види систем фінансового вирівнювання. Перша передбачає зосередження коштів, призначених для фінансового вирівнювання територій, у складі центрального бюджету держави. Організація другої полягає в об'єднанні зусиль органів місцевої влади певного рівня для створення спеціальних фондів фінансового вирівнювання, за рахунок яких усуваються горизонтальні фіскальні дисбаланси.

Основним інструментом фінансового вирівнювання за кордоном є прямі міжурядові трансферти, які здійснюються на безоплатній і безповоротній основі. У зарубіжній практиці сформувалися два основні підходи до їх класифікації. Згідно з першим, визначеним Міжнародним валютним фондом, усі трансферти поділяються на субсидії та гранти.

Субсидіями відповідно до цієї класифікації вважаються виключно ті трансферти, що надаються органами державної влади підприємствам або іншим суб'єктам господарювання.

Гранти — це необов'язкові трансферти, що передаються від одних інституційних одиниць сектору суспільного управління до інших або між органами державного управління та міжнародними організаціями. Таким чином, згідно з класифікацією Міжнародного валютного фонду, трансферти, за допомогою яких здійснюється фінансове вирівнювання місцевих бюджетів, іменуються грантами.

Субсидії загального призначення використовуються без обмежень, як і будь-які власні доходи органів місцевої влади. Єдине обмеження може стосуватися спрямування певної частини таких трансфертів на капітальні цілі, однак це не зобов'язує місцеві уряди витрачати одержані кошти на виконання конкретних програм капіталовкладень. Субсидії загального призначення поділяються на ті, що розподіляються на основі об'єктивних критеріїв, та на дискреційні субсидії.

Субсидії спеціального призначення мають бути витрачені на конкретно визначені цілі. Вони можуть призначатися на інвестиційні або поточні цілі. Крім того, вони можуть бути обумовленими або безумовними.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність та типи бюджетного федералізму.	\|	Місцеві фінансові органи, їх завдання, функції та повноваження.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.