Характеристика окремих корисливих посягань на власність, що є різновидами розкрадання

Крадіжка

Визначальною особливістю конкретного змісту ЮСЗ крадіжки є таємний спосіб викрадення чужого майна. Щодо змістовних характеристик таємного способу – див. абз. 3 п. 3 (основний орієнтир) та абз. 5 п. 17 (додатковий орієнтир) ППВСУ № 10 від 06.11.2009 року.

Питання для самостійної роботи

Подумати, у чому обмеженість характеристики таємного способу заволодіння чужим майном на рівні абз. 3 п. 3 ППВСУ № 10 від 06.11.2009 року?

Питання для самостійної роботи

Подумати, у чому особливість (порівняно із традиційними підходами до оцінки аналогічних ситуацій) правозастосовчого підходу до кваліфікації випадків, коли суб’єкт заволодіває майно помітно для інших осіб, але вважає, що робить це таємно?

Окрім того у теорії кримінального права та у правозастосовчій практиці кваліфікуються як крадіжка такі типові кримінально-правові ситуації:

а) суб'єкт здійснює заволодіння чужим майном у присутності інших осіб (які бачать дії суб'єкта та адекватно розуміють їх юридичне значення), на потурання яких суб'єкт заздалегідь розраховував – такий підхід був запропонований у свій час П.С. Матишевським, але він не завжди поділяється правозастосовчою практикою;

б) суб'єкт таємно заволодіває документом (жетоном чи іншим предметом) який дає право на одержання майна на пред'явника, користується ним та обертає майно на свою користь – у правозастосовчій практиці такі дії кваліфікуються по-різному - і як крадіжка, і як шахрайство. Більш вдалим видається перший підхід. Основний аргумент – особи, які здійснюють фактична передачу чужого майна не усвідомлюють реального юридичного змісту ситуації.

Суб’єктом крадіжки не може бути особа, якій чуже майно ввірене, або перебуває у її віданні. В іншому випадку – діяння суб’єкта в поєднанні з іншими обставинами слід кваліфікувати привласнення чужого майна (ст. 191 КК). При цьому слід мати на увазі, що сам факт доступу до майна ще не означає, що майно ввірене особі чи перебуває у її віданні.

Грабіж

ЮСЗ крадіжки та грабежу є суміжними – ознакою, за якою вони розмежовуються, є спосіб вчинення злочину. Для крадіжки він таємний, а для грабежу – відкритий.

Відкритість викрадення при вчиненні грабежу традиційно пов’язується з двома моментами:

а) суб’єкт усвідомлює, що вчиняє заволодіння майном помітно для інших осіб;

б) ці особи усвідомлюють протиправний характер дій суб’єкта.

Питання для самостійної роботи

Чи можна кваліфікувати дії суб’єкта як грабіж, якщо він зачиняє потерпілого (наприклад, сторожа) у певному приміщенні, і користуючись цим заволодіває майном з іншого приміщення (при цьому потерпілий усвідомлює, що з іншого приміщення вилучається майно, але не бачить зловмисника)?

Питання для самостійної роботи

Подумати, яким чином має вирішуватись питання про кваліфікацію викрадення чужого майна з приміщення, за яким ведеться відеоспотереження?

Звернути увагу – на певних етапах розвитку злочинної поведінки, а інколи і до самого її завершення зміст умислу суб’єкта в частині усвідомлення способу заволодіння майном може носити неконкретизований характер. Наприклад, зламуючи замок на дверях до квартири суб’єкт може допускати як те, що в приміщенні будуть знаходитись інші особи, так і те, що інших осіб там не буде. Якщо поведінка суб’єкта буде припинена сторонніми особами на цьому етапі, його дії за принципом “всі сумніви на користь особи” мають кваліфікуватись як готування до крадіжки. Якщо ж дії суб’єкта будуть продовжені, в залежності від фактичних обставин вони мають кваліфікуватися як крадіжка чи грабіж. Інший приклад – суб’єкт здійснює заволодіння майном у присутності іншої особи, достеменно не знаючи, бачить вона його дії або ні. Очевидно, у таких випадках, кримінально-правова оцінка ситуації залежить від того, чи реально були помічені дії суб’єкта іншою особою, чи не були. За умови позитивної відповіді на це питання поведінка суб’єкта має кваліфікуватись як грабіж, а при негативній відповіді – як крадіжка.

Особливий різновид грабежу - насильницький грабіж, який є типовим прикладом складеного насильницького злочину (прояв поведінки, що сам по собі є злочином іншого виду (різновиду),+насильство (погроза насильством). Щодо змісту ознаки “насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого” див. п. 5 ППВСУ № 10 від 06.11.2009 року. Цей орієнтир слід використовувати „за аналогією” й при кваліфікації злочинів інших видів, ЮСЗ, яких включають зазначену ознаку. Якщо окремі прояви такого насильства відповідають ознакам ЮСЗ іншого виду (ч. 1 ст. 125, ч. 1, 2 ст. 126, ч. 2 ст. 146 КК) вони охоплюються складом насильницького грабежу і додаткової кваліфікації не потребують (теоретичний орієнтир - основне правило подолання конкуренції „частини” та „цілого”).

Звернути увагу – якщо під час насильницького грабежу насильницька дія призводить до необережного заподіяння більш тяжкої шкоди життю або здоров’я особи у вигляді СТТУ, ТТУ чи смерті потерпілого:

а) така шкода не охоплюється складом насильницького грабежу (пояснення - фізичне насильство не охоплює необережну шкоду життю чи здоров’ю людини);

б) така шкода кваліфікується додатково до ч. 2 ст. 186 КК, а не зумовлює оцінку скоєного як єдиного злочину - розбою (пояснення - відповідно до п. 5, 9 ППВСУ № 10 від 06.11.2009 року при вирішення питання про характер насильства до уваги беруться лише умисно спричинені наслідки для життя чи здоров’я особи).

На жаль, у правозастосовчій практиці у багатьох випадках вищенаведені ситуації некоректно кваліфікуються як розбій.

Окрема проблема – випадки заволодіння чужим майном шляхом “ривка”. У теорії кримінального права та правозастосовчій практиці немає єдиного підходу щодо оцінки таких ситуацій. Вирішення цієї проблеми видається таким – якщо в результаті “ривка” потерпілий не відчув навіть фізичного болю, дії суб’єкта мають оцінюватися як ненасильницький грабіж, якщо ж суб’єкт відчув фізичний біль, кваліфікація здійснюються за ч. 2 ст. 186 КК.

Непростими з точки зору кваліфікації є випадки, коли суб’єкт застосовує до потерпілого насильство з метою „замаскувати” заволодіння майном (наприклад, штовхає потерпілого, завдає йому побоїв під надуманим приводом, і в той же час непомітно виймає з його кишені гаманець), видається, що вданому випадку також слід вести мову про насильницький грабіж. Щоправда у такому випадку слід визнавати, що ознака „насильство, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерплого” фактично може „витісняти” з ЮСЗ, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, відкритість як характеристику способу вчинення злочину.

Вартою уваги є й наступна проблема – яким чином слід кваліфікувати дії суб’єкта, якщо при заволодінні майном насильство застосовується до особи, яка охороняє його, і така особа є працівником правоохоронного органу (зокрема, працівниками Державної служби охорони при МВС України)? Чи можна вважати, що в даному випадку насильство застосоване до вказаних осіб, пов’язане з їх службовою діяльністю? Зважаючи на акти регулятивного законодавства (зокрема, Постанову КМУ від 10.08.1993 року № 615), відповідь на поставлене запитання має бути позитивною. Відтак у наведених випадках, виникає конкуренція між нормами ч. 2 ст. 186 та ч. 2 ст. 345 КК, яка з огляду на співвідношення санкцій цих норм, має вирішуватись на користь ч. 2 ст. 186 КК.

Звернути увагу – конкретні прояви погроз насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (на рівні ч. 2 ст. 186 КК) у більшості випадків кримінально караними не є (окрім, погроз, передбачених ч. 1 ст. 345 КК).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розкрадання як типова юридична конструкція у кримінальному праві України	\|	Документи, їх призначення і класифікація.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.