Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Поняття національної економіки в економічних теоріях і школах

ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ ТА БАЗИСНІ ІНСТИТУТИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Тема 2

 

2.1. Поняття національної економіки в економічних теоріях і школах.

2.2. Основні моделі національних економічних систем.

2.3. Поняття перехідної економіки. Особливості моделі розвитку національної економіки України.

Аналізуючи розвиток національної економіки, економісти досить давно звернули увагу на багату розмаїтість її форм і відтінків. Звертаючись до економічних теорій і ідей економістів різних країн і часів, можна бачити, що вчені досить часто виражають національний колорит своєї країни. Так, Англія, де почався промисловий переворот і активний розвиток ринкових відносин, стала батьківщиною класичної школи в економіці. Її засновники – Адам Сміт, Давид Рікардо, Джеймс Мілль– створили фундамент економічної науки. У роботах економістів класичної школи велика увага приділена пошуку шляхів швидкого розвитку національної економіки. Саме вони показали визначальну роль в розвитку національної економіки сфери матеріального виробництва, значення процесів поглиблення розподілу праці і її спеціалізації, заміни ручної праці машинами, збільшення продуктивності праці, роль ринкового механізму й вільної конкуренції.

Але творцями національно-історичного напрямку в економічних дослідженнях все ж слід вважати представників німецької історичної школи. У роботах німецьких економістів наголос робився на неповторності історичного досвіду кожної країни, її національних особливостей. З позицій представників історичної школи, класична економічна наука, зосереджена на господарських категоріях, страждає однобічністю і незавершеністю, оскільки економічний розвиток являє собою органічний процес, що абсорбує вплив звичаїв, психології, права і мови. Символом історичної школи стало розуміння процесів, тобто з'ясування мотивів людських вчинків, які викликали до життя ту чи іншу подію. Одним з перших економістів-істориків варто назвати Фрідріха Ліста(1789-1846), який, базуючись на добротному емпіричному матеріалі, здійснив критику класичної теорії. Його книга «Національна система політичної економії» поклала початок історичним економічним дослідженням. Ще один представник історичної школи - Густав Шмоллер(1838-1917) відомий своєю фундаментальною працею «Основи загального навчання про національне господарство». Завданням свого дослідження Шмоллер вважав розробку генетичного підходу, що дозволяє знайти комплексне пояснення економічних структур і механізмів функціонування господарства. Вирішення цього завдання потребувало уважного ставлення до розходжень у географічному положенні й етнічних особливостях кожної нації, а також використання даних психології, біології і навіть геології. У той же час Шмоллер вважав, що в суспільних науках немає місця для математики, оскільки диференціальне числення не зможе уловити тонкі реакції людської психіки, що найчастіше обумовлені суперництвом і ворожістю. Психологічним базисом шмоллеровської концепції є запозичений у Бентама гедонізм – суперечливе сполучення почуттів, насолоди і страждання. Шмоллер вважає, що внутрішня єдність суспільних наук виявляється насамперед у тому, що економічна наука не може звільнитися від аналізу мотивацій, від зв'язку ступенів економічного розвитку з еволюцією стимулів і спонукань. У своїх лекціях Шмоллер любив повторювати, що як для упевненої ходи потрібні дві сильні ноги, так і для дослідника необхідні дедуктивний і індуктивний методи.

У згадуваній вже роботі «Основи загального навчання про національне господарство» Г. Шмоллер дає глибокий аналіз психологічних, етичних і правових факторів, що визначають поводження людей, описує розвиток економіки і розкриває зміст таких соціальних інститутів, як родина, група, клас, суспільство, взаємодія між ними. На цій основі він досліджує категорії власності, праці, підприємницької діяльності. При цьому Шмоллер вважає, що державне втручання в різних, в основному нормативних формах є головною умовою функціонування економічної системи. Особливу увагу він приділяє морально-етичній стороні господарського життя. На його думку, на передньому плані міжособистісних зв'язків знаходяться шлюбні узи і суспільні інтереси. Слідом за аналізом інтересів, що пройшли через свідомість і закріплені релігією, звичаями, моральними і правовими нормами, Шмоллер переходить до розгляду схильностей, що визначають соціальний статус і стимулюють «інстинкт конкуренції», прагнення до збагачення, яке варто обмежувати. При розумному вихованні ці схильності можна розвивати у такі риси, як заповзятливість і ощадливість.

Ще одним відомим представником німецької історичної школи є Вернер Зомбарт(1863-1941). У молоді роки Зомбарт був послідовником Маркса, вважав його вчення видатним науковим дослідженням майбутнього соціалістичного суспільства. Захоплення Марксом продовжувалося близько 20 років, але в подальшому Зомбарт зосереджується на темі національної психології, його роботи усе більш переймаються духом націоналізму. В роботі «Історія господарства» (1923) Зомбарт відзначає, що теорія капіталізму є наслідком розвитку духу, результатом змін, що накопичуються в духовному житті суспільства. На кожній новій ступені історії відбувається відтворення фрагментів минулого. Завдання полягає в їх ретельному відборі й оцінці. Економічні інтереси й стимули індивіда чи групи зливаються із соціальними в наслідок суспільного характеру виробництва і розподілу праці. В останній період Зомбарт займався дослідженнями німецького соціалізму. Головними принципами його дослідження стали тоталітарний устрій суспільства, енергійність, героїзм і націоналізм. На думку Зомбарта, економіка повинна підкорятися політичним вимогам, а суспільний розвиток відбуватися планомірно. На службі держави повинні знаходитись фінанси і кредит, а також підприємницька діяльність.

Вернера Зомбарта заслужено вважають творцем історії народного господарства як емпіричної основи економічних досліджень кінця ХІХ - початку ХХ ст. У понятійний апарат економіки Зомбарт ввів категорії економічних стадій, економічних систем і господарської діяльності. Вони і дотепер використовуються сучасними дослідниками в зомбартовському тлумаченні.

Глибоке дослідження економічної психології, зокрема взаємозв’язку між релігією і економічною поведінкою знаходимо в роботах Макса Вебера(1864-1920) – соціолога, історика й економіста. Перу Вебера належать такі роботи, як «Аграрна історія стародавнього світу», «Протестантська етика і дух капіталізму», «Історія господарства» і «Соціальна економіка», а також «Господарська етика світової релігії». Вебер вводить поняття «інтерпретаційна соціологія», що вимагає від дослідника інтерпретації, розкриття внутрішнього змісту події чи явища. Вебер розподіляє людську діяльність на чотири типи: перший – доцільний – припускає використання наявних засобів для досягнення мети; другий – раціональний з ціннісної точки зору; третій – продиктований емоціями, і четвертий – повторюючий звичаї і традиційні образи. Їхня сукупність складається в єдність громадського життя. Вебер вважає, що релігійні й політичні ідеї являють собою самостійний фактор економічного розвитку. Ідеї – не просто надбудова над економікою, вони можуть самі по собі породжувати напруженість і конфлікти, тому ідеї не менш значущі, чим прагнення до матеріальної вигоди.

З точки зору Вебера, економіка – це система, учасники якої приймають рішення, зіставляючи корисність і витрати. Таке зіставлення є вираженням капіталістичного духу, що розвивається на відповідному психологічному ґрунті. У своїй основній роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» Вебер доводить, що саме реформація породила психологію, яка лежала в основі розвитку капіталістичного духу і формування самого капіталізму як системи.Пізніше ця теза була блискуче підкріплена дослідженнями соціології релігій. На прикладі американських сект Вебер показав, що положення людини в діловому світі визначається її причетністю до церкви. Це був саме той сертифікат, що засвідчував моральну строгість і ділову чесність підприємця. Якщо католицизм проповідував «всеохватну єдність між різними особистостями», то протестантське віросповідання культивувало почуття власної гідності, індивідуалізм. Кальвінізм проповідував бережливість, мирський аскетизм, виправдовував підприємництво. Відповідно до ідеології кальвінізму людина своїми успіхами повинна довести, що вона "обрана богом".

Цікавим є підхід Вебера до розмежування типів капіталізму. Політичний, чи пізніше імперіалістичний капіталізм, відзначає М. Вебер, супроводжував розвиток Британської імперії і був пов'язаний з ризикованими пригодами, колоніальними захопленнями і пограбуваннями. Фіскальний капіталізм був характерний ще для Древнього Рима і королівського ладу Франції. Існував також капіталізм незначних груп, які Вебер називає паріями (євреї, перси). Однак свої симпатії автор віддає промисловому капіталізму, заснованому на фабричному виробництві і найманій праці. Капіталізм початку ХХ ст. Вебер називає раціональним. На його думку, дійсно культурних і освічених людей стає все менше, їх витісняють фахівці й фанатики організації, що обмежує прояв харизми. Соціальні зв'язки між цими процесами виглядають у такий спосіб: раціоналізація веде до посилення бюрократичних структур, що зменшують справжню свободу особи, і людина підкоряється організації. Уникнути подібної перспективи може лише той, хто поряд з харизмою має видатні здатності у тій чи іншій сфері діяльності. Проте загроза поглинання людини бюрократією зберігається.

На відміну від Зомбарта Вебер відкидав ідею про те, що носіями капіталізму були євреї. Не вони винайшли комерційний вексель чи акціонерні компанії. Євреї співробітничали на правах «народу-гостя», вони не брали участі в політичній організації з самого початку. Справжнім творцем капіталізму був християнин, який прагнув звільнитися від традицій і не боявся новацій. Вебер на перший план висуває кальвінізм і англосаксонське протестантство. Для підприємця-протестанта капіталізм перетворюється в покликання. Коли він прагне до раціоналізації і прибутку, то виконує божественне приречення, совість його залишається чистою.

Ще один послідовник німецької історичної школи і видатний представник теорії соціальної ринкової економіки Вальтер Ойкен(1891-1950). У 1939 р. вийшла в світ перша монографія В. Ойкена «Основи національної економіки». Друга велика праця «Основні принципи економічної політики» була видана в 1954 р., уже після смерті автора. Перу вченого належать статті, в яких він різко критикував уряд Аденауера – Ерхарда за помилки й непослідовність, хоча останній визнавав Ойкена своїм наставником.

Ключовою ланкою загальної концепції Ойкена є положення про економічний порядок. Під економічним порядком Ойкен розумів рамкові умови ринкового господарства, тобто сукупність інституцій, які представляють сукупність даних, необхідних для того, щоб суб'єкти, що хазяюють, могли приймати рішення і робити ті чи інші дії. До складу інститутів економічного порядку входять також підприємницькі союзи і профспілки, які виробляють правила і розпорядження. Господарський порядок показує, якою мірою держава регулює економічний розвиток, сприяє йому, як при обмежених ресурсах державні органи виступають свого роду обчислювальною машиною, вбудованою в господарський порядок.

Пропонуючи принципово відійти від таких умоглядних понять, як капіталізм і соціалізм, Ойкен пропонує замислитися над реальним економічним досвідом, особливо над економічною політикою, і зосередитися на аналізі реально існуючих економічних структур. Історичним досвідом доведено, відзначає він, що між розвитком виробництва, досягненнями природних і прикладних наук, з одного боку, і станом економічних порядків – з іншого, існує нерівновага, а відставання порядків є майже правилом.

Систематизуючи історичну практику, В. Ойкен пропонує наступну типологію економічних політик: політика планово-централізованого керування економікою; політика середнього шляху (ордолібералізм); політика конкурентного порядку і точечна (пунктирна) політика. Ойкен вважав, що планово – централізоване керування економікою неминуче відімре. Основну проблему представляють самі форми відмирання подібного порядку. Головним після розпаду такої системи керування, на думку Ойкена, буде питання про владу. Адже в планово-централізованому господарстві прошарок керівників складається з неконтрольованого угруповання, яке рішуче проводить свій інтерес, свою волю. Суспільний інтерес, що складається з безлічі індивідуальних, просто не може бути реалізований у командній економіці.

Політика середнього шляху пропонує той чи інший ступінь державного втручання в ринкову економіку, наявність компромісу між ринком і плановим господарством. Сюди відносяться державне втручання з розподільними цілями, політика «повної зайнятості», кон'юнктурне регулювання.

При конкурентному порядку рамкові умови, створювані державою, сприяють максимальному розвитку конкуренції. Завданням поточної економічної політики є обмеження або недопущення тенденцій до концентрації економічної влади (процесів монополізації) і тих форм ринку, що ведуть до нанесення екологічного збитку.

Точечна (пунктирна) економічна політика включає політико-правові дії, орієнтовані на вирішення окремих проблем, захист інтересів конкретних сфер. Зворотним боком тут може стати порушення комплексності, цілісності економічного підходу. У цьому змісті політика доходів, спрямована на підтримку окремих сфер, може викликати перекоси в сукупному платоспроможному попиті й грошові розлади.

Друга половина ХХ ст. викликала до життя й інші напрямки економічної політики, але підходи В. Ойкена до її класифікації залишаються все ще актуальними.

Становлення і розвиток такої науки, як національна економіка, базується не тільки на визначних дослідженнях економістів німецької історичної школи і представників теорії соціального ринкового господарства. Значний внесок в розвиток цієї науки здійснили в тій чи іншій мірі економісти інших напрямів економічної думки.

Етапними в розвитку економічної думки стали 70-ті роки ХІХ ст., коли виник новий напрямок, що одержав назву маржиналізму.Теорія маржиналізму - це навчання про економічне саморегулювання, про психологічний підхід до визначення вартості (цінності) товару, про використання математичної теорії функцій для пошуку оптимальних економічних рішень і вираження економічних зв'язків. Вона стала розвитком класичного аналізу, виникла одночасно в трьох країнах – в Англії (У.С. Джевонс), Швейцарії (Л. Вальрас) і Австрії (К. Менгер).

З українських вчених минулого проблеми розвитку національної економіки досліджували Д. Журавський, Ю. Бачинський, І. Франко, хоча вже в роботах Г. Сковороди, що були хоч і теологічні за формою, але патріотичними і демократичними за змістом, знаходимо ідеї важливості розвитку української економіки на засадах рівного володіння членами суспільства всіма благами, значення праці як основи суспільного добробуту, розуміння республіки як найрозсудливішого політичного устрою, важливості поширення освіти серед народу як умови його духовного розвитку. Глибокий аналіз розвитку української економіки міститься у працях видатного українського економіста і статистика Д. Журавського(1810-1859). Широко використовуючи статистичний матеріал, Журавський на прикладі Київської губернії показав стан і перспективи розвитку основних галузей промисловості й сільського господарства свого часу. Одну з головних причин низького рівня розвитку вітчизняної промисловості Д. Журавський вбачав у нерозвиненості внутрішнього ринку, що зумовлено бідністю народу. Ю. Бачинськийще в 1895 році писав, що сильна національна економіка – це мета розбудови кожної держави. Серйозно вивчав проблеми розвитку національної економіки великий український письменник, визнаний історик і філософ І. Франко.Під впливом теоретиків історичної школи він розглядав політекономію як науку про народне господарство, як науку, предметом якої є дослідження не тільки економічних законів теперішнього часу, але й загальних «законів праці людської». Складовою частиною економічної програми І. Франка було звільнення українського народу від колоніального поневолення і возз’єднання всіх українських земель в єдиній державі.

У ХХ ст. національні господарства все більше перетворюються у складні системи взаємозалежних галузей. Звичайним явищем стають періодично повторювані економічні кризи, хронічними – безробіття й інфляція. У ділову практику включаються проблеми, не розв'язані традиційними засобами. Економісти починають цікавитися питаннями загального порядку, сукупного попиту, грошового обігу. У цьому зв'язку не можна не згадати про Леона Вальраса(1834-1910) – творця теорії загальної економічної рівноваги.

Згодом виникає потреба в спеціалізації загальної економічної теорії, появі таких дисциплін, як мікро- та макроекономіка. Макроекономіку визначають як науку про цілісні економічні системи. Основоположником макроекономіки є видатний економіст ХХ ст. - Джон Мейнард Кейнс(1883-1946). Система національної економіки, на думку Кейнса, – це не тільки проста сума безлічі малих підсистем (фірм і галузей), але і нова якість. Тому макросистема не може бути описана категоріями мікроекономіки (ціна, прибуток, конкуренція і т.д.). Тут необхідні агреговані показники, нові методики й інструменти впливу.

З розвитком економічної думки з'явились і нові підходи до співвідношення загального і особливого в розвитку економічної науки. У ХХI сторіччі активно розвивається такий напрям сучасного економічного аналізу, як нова економіка, в числі новацій якого слід виділити:

1. Ключовий вплив політики на плин ділового циклу.

2. Перетворення монетарного регулювання в основний елемент державної присутності в економіці, з «допоміжного весла в мотор» державної економічної політики.

3. Інтенсивний процес глобалізації світового господарства.

Розвиток такої науки, як національна економіка не можливий без розгляду форм і методів, а також особливостей економічної політики, що проводиться в країні. Економічна політика в практичному значенні – це система дій по виправленню ситуацій, корекції економічних процесів. Наука економічної політики вивчає поводження людей в економічному просторі, державні дії спрямовані на стимулювання конкуренції (антимонопольна політика), способи підвищення ефективності виробництва, його ресурсне забезпечення й оздоровлення окремих економічних комплексів, тобто на вирішення мікроекономічних проблем. Оскільки економічна політика працює у великій системі, вона має за основну мету стабілізацію економіки в цілому.

Питання про те, якою повинна бути економічна політика, – дуже не просте і найбільш дискусійне. Головна проблема, перед якою встають всі країни при проведенні економічної політики – це проблема визначення місця і ролі держави в регулюванні економічної діяльності. Частина економістів вважають, що економіці внутрішньо властива рівновага, яка відновлюється стихійно, як дзеркало водяної гладі після кинутого каменю. Небезпечні й тривалі розлади є найчастіше справою рук саме невдачливих політиків. Потрібно не тільки «тонке настроювання» економічної системи, оскільки вона сама прагне до стабільності, але і турбота про те, щоб політичні дії не завдавали прямої шкоди. Функція економічної політики не повинна виходити за рамки «пристосування». Цим поглядам протистоїть «активістська» доктрина, відповідно до якої політичні діячі самостійно визначають економічний курс і дотримуються його, оперативно реагуючи на зміну умов. Друга половина ХХ сторіччі викликала до життя також інші напрямки, чи відтінки економічної політики (структурної і кон'юнктурної, що впливає на економічні процеси з боку попиту і з боку пропозиції, дискреційної політики).

При проведенні економічної політики, виборі її форм і методів необхідно враховувати історичні тенденції формування національної економіки і менталітет більшості громадян країни. Безумовно, на проведення економічної політики великий вплив здійснюють і рівень розвитку та структура реального сектора економіки, досягнутий рівень продуктивності праці, фізичне й моральне зношення основних фондів, величина ВВП на душу населення та інші фактори конкурентоспроможності країни. Але менталітет народу, який формувався віками, політики не можуть не відмінити, ні швидко змінити. Тому моделі перетворень повинні вирішальною мірою відповідати історичним традиціям і менталітету народу. Психологічний підхід на сьогодні органічно ввійшов в економічний аналіз. Сучасні економісти не можуть міркувати без таких понять, як поведінкова реакція, раціональні очікування, ажіотажний попит, грошові ілюзії і т.п. Сьогодні існує такий науковий напрямок, як економічна психологія, що вивчає мотиви економічного поводження людини чи груп людей, економічну свідомість, вольовий початок в економічному поводженні, роль несвідомого в психіці індивіда і мас (ілюзій, страхів, паніки, реакції на політичні зміни).

Таким чином, розвиток національної економіки будь-якої країни має свою специфіку, свої особливості, які потребують спеціального аналізу, що й привело до формування такої науки, як національна економіка.


Читайте також:

  1. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
  2. II. Поняття соціального процесу.
  3. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
  4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  5. А/. Поняття про судовий процес.
  6. Аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин на об'єктах економіки.
  7. Аграрний комплекс національної економіки.
  8. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
  9. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
  10. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  11. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  12. Адміністративної економіки.




Переглядів: 782

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
 | Основні моделі національних економічних систем

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.007 сек.