Трудовий потенціал та його чинники. Оцінка цінності людини для національної економіки

Основною продуктивною силою сучасного суспільства є людина. Вона, з одного боку, своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів для існування, а з іншого – є споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність. Тому населення і господарство складають особливу систему, людські потреби в якій зумовлюють появу нових виробництв і послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей, забезпечуючи відновлення робочої сили, фізичний і духовний розвиток людини. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини (трудових ресурсів) є провідним фактором, що зумовлює можливості економічного розвитку.

Сучасне розуміння поняття „людські ресурси”, яке нерідко ототожнюється з поняттями „трудові ресурси” і „людський капітал”, багато в чому є суперечливим. У зв’язку з цим слід насамперед чітко визначити складні елементи понятійно-термінологічного апарату, що подані нижче.

За загальноприйнятим значенням, до трудових ресурсіввідносять частину населення суспільства, яка має достатній фізичний розвиток, здоров’я, освіту, культуру, здібності, кваліфікацію та професійні знання для суспільно корисної діяльності й належить до певної вікової категорії – працездатного віку. При цьому потенціал трудових ресурсів є соціально-економічною категорією, яка в кількісному співвідношенні характеризує можливості суспільства щодо залучення до суспільної праці населення різної статі і віку, а в якісному – його реальні й потенційні можливості щодо реалізації через участь у суспільно корисній праці сукупності особистих здібностей і якостей працівників.

Трудовий потенціал,або потенціал трудових ресурсів є власне сукупною суспільною здатністю до праці працездатних членів суспільства у працездатному віці, трудовою дієздатністю суспільства, а трудові ресурси – конкретним носієм трудового потенціалу суспільства. Сам трудовий потенціал є величиною вартісною і може бути виражений у грошовому вимірі.

Часто в наукових дослідженнях і в офіційній статистиці до трудових ресурсів відносять також категорію людей, які зайняті в галузях і сферах економічної діяльності поза межами працездатного віку. Проте такий підхід є багато в чому проблематичним, оскільки він дає змогу лише констатувати факт про сьогочасну належність даної особи до категорії зайнятого населення. Тому доцільним є використання поняття „людські ресурси”.

До людських ресурсіввідносять, крім трудових ресурсів, ще частину населення суспільства, яка у змозі обмежено брати участь в економічній діяльності, а за певних обставин – досягти необхідного фізичного розвитку, здоров’я, отримати освіту, прилучитись до культурних набутків, розвинути здібності, дістати кваліфікацію та професійні знання для суспільно корисної діяльності, а також є працездатною за межами працездатного віку. Таким чином, окрім власне трудових ресурсів, людські ресурси включають в себе ще й резервні трудові ресурси – „потенційні” трудові ресурси, які можуть бути задіяні в суспільному виробництві або негайно, або із високою часткою ймовірності за певний проміжок часу. До цієї категорії, таким чином, належать діти й підлітки, які є зайнятими суспільно корисною працею і через певний час у змозі перейти в категорію трудових ресурсів, пенсіонери за віком, здатні до суспільно корисної праці, й інваліди, які спроможні обмежено брати участь в суспільному виробництві.

Як видно з наведеного визначення, категорія осіб „людські ресурси” включає в себе категорію осіб „трудові ресурси” і категорію осіб „резервні ресурси трудової діяльності”. Отже потенціал людських ресурсів (людський потенціал) є сукупною здатністю до праці всіх (обмежено і цілком працездатних) членів суспільства, потенційною максимальною сукупною працездатністю всього суспільства в конкретний момент часу.

Категорія „людський капітал” є багато в чому близькою до категорії „потенціал людських ресурсів”, оскільки у вартісному вимірі відображається суспільною споживчою вартістю робочої сили, яка в сучасному суспільстві залишається основною продуктивною силою. Головною характеристикою вартості робочої сили є продуктивність суспільної праці. Людський капітал відображає здібності, навички праці, економічну активність, здоров’я населення. У категорії людського капіталу оцінюються не тільки наявні на даному етапі, але й потенційні працівники – творці матеріальних благ.

Очевидно, що потенціал людських ресурсів є складною, багатоплановою категорією. При цьому він не просто відображає кількісні характеристики і якісний стан робочої сили, а, в кінцевому підсумку, характеризує разом з іншими складовими ресурсного потенціалу загальний рівень розвитку продуктивних сил. На стан трудового потенціалу конкретної території чинять вплив, а багато в чому і визначають його природні умови й географічне положення, рівень і характер економічного та соціального розвитку, культура виробництва й технічна та інформаційна озброєність суспільства, статево-вікова структура населення, екологічний стан навколишнього середовища, ряд інших факторів, що мають соціально-екологічну природу. При цьому останні відіграють особливу роль у формуванні потенціалу трудових ресурсів України. Стан навколишнього середовища, зокрема якісні показники води, повітряного басейну, рівень радіаційного й промислового забруднення, інтенсивність електромагнітного фону, динаміка кліматичних змін техногенного й антропогенного походження великою мірою визначають здоров’я населення, а звідси – якісні та кількісні ознаки трудових ресурсів.

Конкретними показниками, за допомогою яких оцінюються компоненти якості життя населення країни, є наступні (рис. 41).

До проблем реалізації трудового потенціалу належить також величезний дефіцит робочої сили, що загрожує інноваційному розвитку України. Це проблема національної безпеки. Суміжна проблема — трудова міграція на тлі демографічної кризи. Дисбаланс на ринку праці є практично в усіх країнах світу, але не в таких масштабах, як в Україні. Система освіти готує 70% спеціалістів з вищою освітою і 30% – із середньою технічною, тобто людей робітничих професій. Для економіки України потрібно, навпаки, збільшити кількість підготовки молоді майбутніх робітничих спеціальностей.

Рівень зайнятості в Україні традиційно залишається вищим у базових галузях промисловості: видобувних (10,7% від загальної кількості працівників), металургії (12,8%), машинобудуванні (9,7%). Також слід відзначити харчову промисловість (13,7% від загальної кількості працівників). Переважно це конкурентоспроможні підприємства, що випускають продукцію, на яку є попит на ринку. Для регіонів найбільшу роль відіграють місто утворюючі підприємства. Зарплата у промисловості в середньому становить 2117 грн. (у цілому в країні середня зарплата в економіці – 1825 грн.). Лідери – промисловість, послуги транспорту і зв’язку та фінансова діяльність.

Рис. 4.1. Показники оцінки якості життя населення

У переробній промисловості, до якої належать харчова і легка, середні зарплати становлять від 1077 до 1976 грн. Лідерами залишаються металургійне виробництво, виробництво виробів з металу (2612 грн. на місяць) і нафтопереробка – 2836 грн. У видобувній промисловості середня зарплата становить 2799 грн. Загалом чисельність робітників, зайнятих в економіці країни, становить 26% від загальної кількості робітників.

Під економічною оцінкою трудового потенціалу розуміють його оцінку у вартісному вимірі. У науковій літературі питання вартісної оцінки трудового потенціалу ще недостатньо вивчене. З існуючих методів і способів оцінки трудового потенціалу можна виділити два альтернативних підходи: витратний і результатний.

Витратний підхід ґрунтується на сукупності витрат, пов’язаних з формуванням трудового потенціалу в конкретних соціально-економічних умовах. Представники цього напрямку вважають, що можливість такої оцінки пов’язана з економічним законом відшкодування витрат на виробництво робочої сили, з якого виходить, що робітники відтворюють фонд життєвих коштів у кількості, що необхідна для підтримки їх життєдіяльності, здатності до праці і створення сім’ї. За рахунок цих коштів підтримується індивідуальний трудовий потенціал даного робітника, здійснюється його розвиток, формується трудовий потенціал в особі наступного покоління. На основі цього підходу вартісна оцінка ресурсів праці і самого потенціалу еквівалентна витратам на формування і підтримку трудового потенціалу.

Результативний підхід ґрунтується на оцінці вартості створюваного продукту, який може бути отриманий за весь період реалізації трудового потенціалу, зосередженого на певній території в даний момент часу.

Обидва розглянутих підходи до оцінки трудового потенціалу мають як позитивні, так і від’ємні риси. Так, оцінка трудового потенціалу на основі витратного методу дозволяє враховувати витрати на підготовку і перепідготовку трудових ресурсів на базі минулого досвіду, дає вартісне вимірювання кількості трудових ресурсів, але такий підхід не відповідає поняттю трудового потенціалу як можливості виробляти будь-що в майбутньому.

Результативний підхід є більш логічним, бо відповідає загальноприйнятому поняттю потенціалу як можливості отримання чого-небудь в майбутньому, крім того, при цьому взаємозв’язуються можливий результат з якісною і кількісною складовими трудового потенціалу.

Проте при використанні результатного підходу на практиці з’являються складнощі, пов’язані з виміром сумарного результату за весь період використання трудових ресурсів. Це виходить з того, що на кінцевий результат використання трудового потенціалу впливає значна кількість складних факторів, у числі яких темпи науково-технічного прогресу, структура виробництва й економічні пропорції, рівень інтеграції і поділу суспільної праці, рівень цін і інфляції та ін.

Таким чином, для визначення оцінки вартості створення одиниці трудового потенціалу вчені пропонують наступну формулу:

	m	T
Р =	S	S	С_it * J_i^T/i	(4.1)
	i=1	t=1

де С_it – витрати і-го виду в середньому на одну людину, вироблені в t – році, грош. од.; J_i^T/i – індекс споживчих цін на товари та послуги і-го виду t-року в порівнянні з Т-м роком; Т – рік, по відношенню до якого здійснюється оцінка трудового потенціалу або період, в якому виникли витрати і-го виду; t – рік здійснення витрат і-го виду; m – число видів витрат, що враховуються при оцінці трудового потенціалу індивіду.

Трудовий потенціал суспільства збільшується за рахунок скорочення захворюваності і травматизму, що призводить до збільшення чисельності робочої сили і розширення масштабів трудової діяльності. Поліпшення стану здоров’я населення розглядається як важливий фактор фізичного розвитку і підвищення працездатності населення і відповідно розширення можливостей для створення продуктів і послуг, набуття знань та ін., тому не випадковим є вибір показника очікуваної тривалості життя, що відображає досягнення у сфері поліпшення стану здоров’я людини.

Підвищення рівня освіти як окремої людини, так і населення в цілому істотно впливає на якість людського капіталу – основного фактора збільшення багатства суспільства – і зумовлює зростання суспільної продуктивності праці. Рівень освіти характеризує накопичений освітній, трудовий, науковий, інтелектуальний і творчій потенціал, складаючи фонд сукупних знань і вмінь – „духовне багатство” суспільства. Воно передається від покоління до покоління і являє собою важливу передумову як розвитку самої людини, так і зростання ефективності відтворювального процесу в цілому.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сутність і структура економічного потенціалу національної економіки	\|	Природно-ресурсний потенціал

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.