Потенціал конкурентоспроможності національної економіки України

Говорячи про структурну перебудову, ми вже не раз зазначали, що її неможливо здійснити без значних інвестицій, як національних, так і іноземних.

Залучення іноземних інвестицій для України є особливо актуальним, адже її внутрішні капітальні ресурси значно обмежені з наступних причин:

- довготривала економічна криза значно скоротила інвестиційні можливості підприємств;

- на початку 90-х років минулого століття населення майже повністю втратило свої заощадження, що могли б стати джерелом інвестицій;

- низький рівень доходів населення сьогодні не дозволяє створити досить значних заощаджень;

- недостатня розвиненість фінансово-кредитних інститутів та недовіра населення до їх діяльності значною мірою ускладнюють процес перетворення заощаджень економічних суб’єктів на інвестиції.

Цілком очевидно, що будь-яка держава в першу чергу має бути зацікавлена в нарощуванні внутрішніх інвестицій, тому на сучасному етапі важливо створювати умови для подолання вказаних вище негативних явищ. Але, навіть за умови успішного нарощування національних інвестицій в Україні, їх обсягу буде вочевидь недостатньо для реалізації всіх завдань структурної політики. Таким чином, залучення іноземних інвестицій є необхідною умовою створення ефективної структури національної економіки України. На користь цього твердження свідчить досвід багатьох країн світу, які за рахунок іноземних інвестицій за короткий проміжок часу вийшли на передові позиції у світі за рівнем економічного розвитку. Такими країнами є Японія, Тайвань, Сінгапур, Гонконг та ін.

Залучення іноземних інвестицій як пріоритетне завдання національної економічної політики було визначено ще на початку ринкових реформ. Зазначалося, що Україна має значні переваги, які можуть привернути іноземного інвестора. Зокрема, це багаті природні ресурси, кваліфікована й дешева робоча сила, розвинена виробнича інфраструктура (транспорт, зв'язок, складські приміщення тощо), недооцінена національна валюта, недостатній обсяг капітальних ресурсів й низька конкуренція на внутрішньому ринку. Але, незважаючи на всі ці переваги, обсяг іноземних інвестицій в економіку України залишається незначним.

Практика доводить, що обсяг іноземних інвестицій в економіку країни в першу чергу визначається рівнем її конкурентоспроможності. Поняття конкурентоспроможності країни трактується неоднозначно. На нашу думку, найбільш ґрунтовною є позиція Ю. Полунєва, який стверджує, що конкурентоспроможність країни не означає конкурентоспроможність окремих вітчизняних експортерів або галузей, тобто їх лідерство на окремих міжнародних ринках. Конкурентоспроможність країни – це її здатність створювати внутрішні й зовнішні умови, які дозволяють її бізнесу виробляти товари і послуги, що витримують випробування міжнародними ринками, а її населенню – стабільно підвищувати доходи і якість життя; іншими словами, це здатність країни забезпечити постійне економічне зростання.

Важливо визначити складові конкурентоспроможності країни. Так, Міжнародний інститут розвитку менеджменту (Швейцарія, м. Лозанна) сформулював сутність конкурентоспроможності на рівні національної економіки у вигляді так званих "золотих правил":

- стабільне й передбачуване законодавство;

- гнучка структура економіки;

- інвестиції у традиційні й технологічні інфраструктури;

- стимулювання приватних заощаджень і внутрішніх інвестицій;

- агресивність експорту й привабливість внутрішнього ринку;

- якість, гнучкість і прозорість управління та адміністрування;

- взаємозалежність заробітної плати, продуктивності праці й податків;

- скорочення розриву між мінімальними та максимальними доходами, зміцнення середнього класу;

- інвестиції в освіту та підвищення кваліфікації;

- баланс переваг глобалізації економіки та національних особливостей.

За підсумками своєї роботи за рік Міжнародний інститут розвитку менеджменту (IMD) видає аналітичний звіт “The World Competitiveness Yearbook IMD”, де оприлюднює дані щодо рівня конкурентоспроможності національних економік країн світу. Слід зазначити, що Україна до складу досліджуваних за цією методикою країн не входить.

В межах Всесвітнього економічного форуму, який щорічно проходить в Давосі, також публікується звіт про міжнародну конкурентоспроможність країн під назвою “The Global Competitiveness Report. World Economic Forum”. Оцінка конкурентоспроможності країн здійснюється відповідно до значення інтегрального показника – індексу глобальної конкурентоспроможності. Цей інтегральний індекс дозволяє ранжирувати світові національні економіки відповідно до їх досягнень за наступними напрямами:

1) інститути – цей пункт віддзеркалює наявність, ефективність та законність діяльності державних, суспільних та приватних установ;

2) інфраструктура – показує наявність та рівень розвитку усіх видів транспорту, телекомунікаційних та електричних мереж тощо;

3) макроекономічна стабільність – характеризується рівнем інфляції, стабільністю фінансового сектора тощо;

4) охорона здоров’я і початкова освіта – цей пункт показує, з одного боку, рівень захворюваності й тривалості життя населення, а з іншого – обсяг та якість початкової освіти населення;

5) вища освіта й професійна підготовка – висвітлює обсяг, якість та доступність послуг з вищої освіти і професійної підготовки та перепідготовки;

6) ефективність товарного ринку – характеризується рівнем конкуренції і здатність ринку швидко реагувати на зміну потреб споживачів;

7) ефективність ринку праці – відображає здатність робочої сили швидко і без значних соціально-економічних наслідків перетікати із однієї сфер в іншу, а також ефективність використання трудового потенціалу населення;

8) розвиненість фінансового ринку – розвиненість фінансових інститутів і наявність фінансових ресурсів для кредитування економіки в необхідному обсязі;

9) технологічна готовність – показує швидкість, з якою економіка переймає існуючі технології. При цьому для даного пункту неважливо, в якій саме країні було створено ці технології;

10) розміри ринку – характеризується місткістю як внутрішнього, так і зовнішніх ринків;

11) рівень розвитку бізнесу – оцінюється з урахуванням загальної якості бізнес-мереж країни, а також складності операцій і стратегій окремих фірм;

12) інновації – цей пункт показує здатність країни до створення технологічних інновацій, а також наявність конкретних результатів в цій сфері.

Для країн з різним рівнем економічного розвитку визначальну роль у подальшому зростанні конкурентоспроможності відіграють різні фактори. Відтак, зазначені 12 складових індексу глобальної конкурентоспроможності можна згрупувати наступним чином:

- базові вимоги (складові 1-4) – є основою розвитку факторно-орієнотованих економік, тобто для країн першої групи, які знаходяться на "початкової стадії" розвитку, коли джерелами конкурентоспроможності є наявні природні ресурси або дешева некваліфікована робоча сила. Фірми таких країн конкурують, в основному за рахунок ціни й продають прості у виробництві товари. Щоб підвищити рівень конкурентоспроможності таких країн необхідно щонайменше забезпечити стабільне макроекономічне середовище, ефективно функціонуючі суспільні й приватні інститути та наявність здорової і грамотної робочої сили;

- підсилювачі ефективності (складові 5-10) – їх високі значення є запорукою розвитку орієнтованих на ефективність економік. Тут йдеться про країни другої групи, які перебувають на стадії ефективного розвитку на базі застосування складних виробничих процесів і підвищення якості продукції;

- фактори розвитку та інноваційного потенціалу (складові 11 і 12) – є головними в розвитку інноваційно-орієнтованих економік. Ці фактори є найважливішими для розвитку країн третьої групи, що знаходяться на стадії інноваційного розвитку. Для цих країн характерні високий рівень життя населення та оплати праці. Конкуренція здійснюються за рахунок створення нової унікальної продукції.

До якої з трьох груп віднести країну вирішують за значенням показника ВВП на душу населення. Конкурентоспроможність економіки України оцінюють за цією методикою, починаючи з 1997 р. Протягом цього періоду її позиція значною мірою не змінилася, а зміна місця пояснюється переважно збільшенням кількості досліджуваних країн або зміною переліку оцінюваних показників. У 2008 р., маючи ВВП на душу населення у розмірі 3046,1 дол. США, Україна перейшла до групи орієнтованих на ефективність економік. Однак цілком зрозуміло, що за умови сучасних кризових процесів, наша країна в цій групі навряд чи утримається і знову повернеться до перехідної групи.

За результатами досліджень 2008 р. Україна посіла 72 місце з 134, що свідчить про низьку конкурентоспроможність її національної економіки.

Найбільші проблеми Україна має з рівнем розвитку інститутів, макроекономічною стабільністю, ефективністю товарного ринку (що в першу чергу залежить від конкуренції на ньому та ступеня відповідності пропозиції потребам споживачів). Найвищі результати Україна має за складовими: розмір ринку, вища освіта й професійна підготовка; ефективність ринку праці; охорона здоров’я і початкова освіта і, навіть, за складовою третьої групи – інновації.

Отже Україна – країна з потужним потенціалом розвитку, який не використовується. Основною причиною тут є неефективна державна соціально-економічна політика й політична нестабільність у країні. Про правильність цього висновку свідчать і дані щодо переліку факторів, які, на думку підприємців, найбільше перешкоджають веденню бізнесу в Украйні. Такими чинниками названі: нестабільність державної політики і уряду, корупція, податкове регулювання і ставки податків.

У 2008 р. в умовах світової економічної кризи більш вагомими стали економічні фактори: інфляція, ставки оподаткування, доступ до фінансових ресурсів, хоча політична нестабільність й корупція також залишились у цьому «чорному списку».

Цілком зрозуміло, що з метою підвищення рівня конкурентоспроможності економіки України в першу чергу слід досягти економічної та політичної стабільності, знизити рівень корупції, створити дієву судову владу, підвищити рівень довіри населення до держаних та фінансових інститутів, а також сприяти підтримці й розвитку людського потенціалу. При цьому важливо також використовувати вже існуючі національні конкурентні переваги, до яких відносяться значні досягнення в таких сферах: морська індустрія, у тому числі суднобудування; інформатизація, у тому числі створення програмного забезпечення; транспорт усіх видів; авіаційна індустрія; освіта; виробництво військової техніки та зброї; авіакосмічна сфера тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	ПРОГРАМУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.