Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Системи та системний підхід

 

Система (від греч. systema – ціле, складено з частин)– це об'єднання частин в єдине ціле, властивості якого можуть відрізнятися від властивостей частин, що входять у неї. Такий підхід дозволяє розглядати систему управління як ціле, самостійне явище, яке має свою мету, структуру, взаємозв'язки з іншими системами, та вивчати в сукупності всіх її елементів, аналізувати її статику і динаміку.

Систему, також можна визначити як сукупність (послідовність) взаємопов'язаних функцій або дій, які працюють разом для досягнення мети організації (підприємства).

Систему, як "сукупність взаємодіючих частин", вперше визначив австрійський біолог Людвиг фон Берталанфі (Ludwig von Bertalanffy), який у загальній теорії систем виділив три головні аспекти:

- перший, що визначений як наука про системи, досліджує системні концепції у різних галузях науки;

- другийсистемна технологія, яка розглядає проблеми промисловості та суспільства, для вирішення яких використовуються, в першу чергу, принципи управління;

- третій – системна філософія, яка є спробою об'єднати розділи традиційної науки у рамках філософських концепцій загальних систем.

Прийнято умовно поділяти системи на відкриті та закриті (замкнені). Теорію відкритих систем на прикладі процесу обміну між живим організмом та навколишнім середовищем сформулював Л. Берталанфі. Мається на увазі, що відкриті системи взаємодіють з навколишнім середовищем або з іншими системами та обмінюються з ними енергією або інформацією. В закритих системах все навпаки: з навколишнім середовищем або з іншими системами немає ніякої взаємодії, енергією чи інформацією не обмінюються. Основна відмінність між відкритими та закритими системами полягає у тому, що закриті системи с часом повинні досягнути стану рівноваги, а відкриті можуть при певних обставинах незалежно від часу здобути стійкого стану. Концепція закритої системи цікава тільки в інтелектуальному плані.

Реальні системи не є ні повністю відкритими, ні повністю закритими. Для таких систем можна визначити системні закони, які носять загальносистемний характер:

- закон відкритих систем – відкриті системи завдяки вводу негентропії (англ. negentropy - рух до упорядкованості, до організації системи) можуть зберігати високий рівень організованості та розвиваються у напрямку збільшення порядку та складності;

- закон закритих систем – закриті системи підпорядковуються другому закону термодинаміки та прагнуть до максимальної невпорядкованості.

Для більшості систем характерне циклічне здійснення своїх функцій через певні проміжки часу. Таким чином у системі підтримується сталість. Взагалі, циклічність є одним з основних ознак сталості.

Ознакою любої системи є структурування, взаємозв'язок складових її частин, підпорядкованість організації всій системи певній меті. Без мети немає системи. З точки зору значності для системи, мета може бути стратегічною, тобто призводити до якісних перетворень системи та сильно впливати на навколишнє середовище, та тактичною, що пов'язана з локальними змінами системи та незначним впливом на навколишнє середовище. Крім того, мета може бути: по ступеню складності – простою чи складною; по близькості результату – кінцевою чи проміжною; по часу досягнення – ближньою, віддаленою або перспективною; по обхвату системи – загальносистемною, що охоплюють всю систему взагалі, та приватною, що стосується окремих її елементів.

Характерною особливістю сукупності елементів в системі є те, що її властивості як системи зводяться не тільки до суми властивостей її складових, а посилюються ефектом синергії (грец. syn. – разом + ergos – діючий), який проявляється у підвищенні результату функціонування системи в цілому, ніж суми однойменних результатів окремих її елементів. "Ціле більше суми окремих частин" (Аристотель). При цьому синергетичний ефект залежить від ефективності функціонування кожного елементу системи.

Значний внесок в розуміння природи системи вніс видатний німецький соціолог, представник системного та функціонального підходів в соціології Н. Луман (N. Lumen), який визначив, що система починається там, де йде відмежування від навколишнього середовища. Система та навколишнє середовище органічно взаємопов'язані та не можуть бути зрозумілими один без одного, тобто система здатна самовідокремлюватися. Границі системи формуються при реалізації функцій системи, тобто способу прояву активності.

Обов'язковим для любої системи є складові взаємопов'язані елементі, тобто підсистеми, які в свою чергу, можуть розглядатися як сукупність інших елементів або підсистем. Підсистеми можуть бути різних рівнів, які розташовані у порядку поступовості. Тобто кожна система має свою ієрархічну структуру, при аналізі якої іноді достатньо виділити тільки декілька ступенів ієрархії. Ієрархія систем виникає, коли система функціонує як ціле і, у той же час, як частина системи більш високого рівня, тому стає підсистемою цієї системи.

В загальному плані можна виділити системи живого (біосфера та ін.) та штучні системи, серед яких суттєво виділяються технічні системи, які можуть руйнуватися, що приводить до значних збитків.

Під технічною системою розуміють упорядковану сукупність окремих елементів, що пов'язані між собою функціонально та взаємодіють таким чином, щоб забезпечити виконання деяких завданих функцій (досягнення мети) при різних станах працездатності.

Небезпека, як правило, є властивістю складної технічної системи, що може реалізуватися у вигляді прямих чи непрямих збитків для об’єкта впливу. Кожна технічна система потенційно небезпечна. Потенційна небезпека носить скритий, неявний характер, який проявляється при деяких умовах. Як і поняття системи, небезпека, особливо в технічних системах, також є поняттям складним та ієрархічним. Для технічних систем потенційна (скрита) небезпека може реалізуватися у вигляді втрати керованості, руйнування та ін. Будь-яка технічна система при її функціонуванні не забезпечує абсолютної безпеки.

Для технічних систем при виконанні ними своїх функцій у найбільшій ступені притаманна циклічність. Таким чином у технічних системах підтримується сталість.

З позиції безпеки задача дослідження технічних систем полягає у тому, щоб побачити, яким чином елементи системи функціонують в системі у взаємозв'язку з іншими її частинами та з яких причин може трапитися відказ, який може погрожувати негативними наслідками навколишньому середовищу.

Промислові об'єкти є технічними системами, управління безпекою яких повинно передбачати можливість збільшенням ступеня її відкритості.

Науковий підхід, який повинен включати в себе аналіз інформації, як міру упорядкованості та складності системи, потребує глибокого розуміння розподілу елементів на ті, якими можна управляти, і ті, що не піддаються управлінню. Цей важливий аспект свідчить про потребу глибокого рівня розуміння природи системи, тобто "глибинних знань" або "системи глибинних знань" (по Е. Демінгу), та стосується всіх сторін управління. Перша версія "системи глибинних знань" у 1990 р., подальші поновлення робились на протязі 1991 р. Система глибинних знань складається з чотирьох взаємопов'язаних частин, які включають: розуміння системи, деякі знання про теорію варіабельності, елементи теорії пізнання, деякі знання в галузі психології [6].

Таким чином, глибинні знання демонструють системний підхід до управління, враховуючи варіабельність всіх процесів, а також здатності людей, особливості їх поведінки та прагнення досягнення результатів в роботі. Отримання нових знань суттєво поширює можливість пошуку нових рішень.

В [7] визначені різновиди управління системами, які базуються на різних складових системного підходу, наприклад:

- програмно-цільове – визначення цілей та їх упорядкованість відповідно до ієрархічності системи; розробка програм розвитку та створення організаційних структур, що забезпечують реалізацію програм;

- комплексне – виявлення всіх складових процесу управління та здійснення управління відповідно до них;

- сталого розвитку – визначення характеристик та темпів росту системи; розробка мір по підтриманню динамічної рівноваги системи; термін "сталий розвиток" спочатку вважався екологічним (запропонований Міжнародною комісією ООН з навколишнього середовища), потім поширився на економічні та соціальні процеси, тепер можна вважати його категорією загальної теорії систем, тобто він характеризує систему будь-якої природи;

- оптимальне – вибір та побудова критеріїв оптимальності; розробка та реалізація відповідних їм управлінських впливів та ін.

Видів управління багато, але подальший розвиток управління буде пов'язаний з їх інтеграцією в єдину форму системного управління.

Управлінська система є різновидом інформаційної системи, що передбачає отримання, переробку та передачу інформації. При цьому слід виділяти наступні види інформації:

- про вплив середовища на підсистему, якою управляють;

- про вплив підсистеми, яка управляє, на середовище;

- управлінська інформація підсистеми, яка управляє, на підсистему, якою управляють;

- про стан підсистеми, яка управляє;

- про вплив на підсистему, якою управляють.

На управління спирається системний аналіз, який як стратегія наукового пошуку, використовується для вирішення багатьох складних проблем соціального, політичного, екологічного характеру, а також практичних задач охорони та безпеки праці.


Читайте також:

  1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
  2. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
  3. II. Анатомічний склад лімфатичної системи
  4. III етап. Системний підхід
  5. IV етап. Ситуаційний підхід
  6. IV. Розподіл нервової системи
  7. IV. Система зв’язків всередині центральної нервової системи
  8. IV. Філогенез кровоносної системи
  9. POS-системи
  10. VI. Філогенез нервової системи
  11. Автокореляційна характеристика системи
  12. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ




Переглядів: 1326

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Наукові підходи до управління | Система охорони праці

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.004 сек.