• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

І група

На особливості розвитку культури східнослов’янських племен значно вплинули грецька культура та прийняття язичества. Оскільки на Русі держава підпала під владу церкви, то світські елементи в культурі не набули більшого значення. Міграції населення не сприяли жвавому культурному обміну між народами. У IX столітті типовою формою поселення Київської Русі стає «село». Заснована у 1051 році монахами Антонієм і Феодосієм біля літньої княжої резиденції Берестово поблизу Києва Софія київська є пам’яткою архітектури світового значення.

ІІ група

У трипільців особливого розвитку набула глиняна пластика. Більшу частину її складають чоловічі статуетки. Для кераміки пізнього етапу трипільської культури характерні вузькі форми, посуд товстостінний, недбало випалений. Орнаментація своєрідна: візерунок розміщувався лише у нижній частині посуду. Численні знахідки свідчать про зображення тварин на пізньому етапі трипільської культури. Трипільські статуетки були великими за розмірам, прикрашені знаками і символами. Головним в ідеології трипільців був культ сонця.

Кожна група читає текст в правильному варіанті та доводить свою відповідь.

• 
  Неоціненним джерелом нашої культури є усна народна творчість, яка розповідає про непересічність створених народом звичаїв та обрядів. За поданими уривками тексту визначте під час якого обряду воно виконувалось. Доведіть та обґрунтуйте свою відповідь. (1 бал)

Тексти (усна робота) (слайд № 8)

1.
Урочистий родинний обряд, позначав вихід на косовицю. Цей цікавий звичай в Україні побутував здавна. На умовлений день збиралися люди-женці й ішли дожинати ниви. Потрібно було зжати хоча б один сніп. У цей день беруть хліб-сіль, свічку-громівницю і вдосвіта йдуть у поле.

2.
З настанням цього свята печуть шулики-обрядові прісні ламані коржі,заправлені маком та медом. По церквах святять воду, квіти і мак, котрі кладуть за ікони, де вони зберігаються аж до весни.

3.
Після закінчення Богослужіння та після того, як діти віднесуть вечерю своїм хрещеним батькам, дідусеві та бабусі,що мешкають окремо, та родичам, починають колядування. Також виконують певні магічні дії.

4.
Цього дня не можна було сердитися і комусь дорікати. І до писанок,і до ритуальних дійств діти, дивлячись на батьків,ставилися дуже серйозно,засвоюючи на все життя кожну побутову подробицю цього свята.

5.
Власне святкування починалося з виготовлення опудала головних персонажів свята. Так, на Поділлі й Волині дівчата його виготовляють з гілки верби й прикрашають її квітами та вінками. На Полтавщині в одних населених пунктах опудало виготовляють із соломи, прикрашають його стрічками і намистом, в інших — замість солом'яного опудала садовлять дитя. Взявшись за руки, дівчата ходять навколо й співають пісень. Основною темою цих хороводів є кохання. Чоловіки й жінки теж сходяться на це видовище, але у співах участі не беруть.

6.
Пробуджується земля, оживає природа, а з нею — радісні надії та клопоти хлібороба. Після холодних коротких днів і довгих зимових вечорів, що минали колись у тісних хатах за роботою, при тьмяному освітленні, молодь діставала нарешті можливість вийти на залиті сонячним світлом левади, вкриті першою прозеленню пагорби, де дихалось на повні груди і співалося на повен голос. Можна було затіяти гру, повеселитися, радіючи ласкавому сонцю і теплу. Переходячи від покоління до покоління, пісні, хороводи, ігри поступово утворили специфічний обряд із чітко визначеним порядком дійства і усталеним пісенним супроводом.

• 
  Усна творчість, вона повний духовний скарб, душа нашого народу, який прийшов до нас через віки і ніякі незгоди не змогли його знищити. Від духовних скарбів перейдемо до рукотворних.

4.
Культурологічне лото (слайд № 9).

• 
  Я пропоную вам обрати зображення і визначити до якого періоду воно належить і зробити стислий стилістичний аналіз.
• 
  Ми з вами впевнились, що і рукотворних скарбів ми маємо дуже багато.

Прослуховування дзвонів (слайд № 10)

^ Хвилина відпочинку: відомості про цікаве (слайд № 11)

Домашнім завданням учнів було знайти цікаву інформацію про скульптуру і вищу освіту Київської Русі та колокольні дзвони.

5.
^ Асоціативний ряд з оповіданням (слайд № 12)

• 
  Ваші групи зараз отримають конверти, в яких містяться слова і визначення. Ваша задача за короткий час скласти асоціативний ряд, а за ним оповідання про певний період розвитку культури України. Ви повинні працювати колективно і кожен з вас повинен скласти речення до оповідання. (група І – Київська Русь, група ІІ - скіфо-сарматська доба). (музичний супровід слайд № 13)

iv.
Підбиваючи підсумки уроку кожен з вас озвучить кількість отриманих балів за урок (діти називають бали). Якщо ви задоволені рівнем набутих знань підніміть руки. (слайд № 14)

• 
  Я рада, що ви гідно попрацювали для себе. Ви впевнились в тому, що ви дійсно маєте безцінний скарб від пращурів, і повинні зберегти його та передати своїм нащадкам.

v.
Домашнє завдання

• 
  Хочу дати вам змогу творче попрацювати і придумати свій спосіб перевірки знань. (слайд № 15-16)

Тема. Художня культура козацької доби.

Мета:показати відбиток історичних подій в образотворчому мистецтві;розглянути різні напрямки розвитку архітектури,визначити особливості українського бароко;розвивати вміння формулювати власні враження,отримані під час спілкування з шедеврами українського мистецтва та вміння оцінювати значущість української культури;виховувати духовність,що виникає внаслідок спілкування з мистецькими творами.

Обладнання: ілюстративний матеріал,фрагменти слайд-шоу,листки клейкого паперу,фломастери,великий аркуш паперу,маркери.

Тип уроку:урок-тренінг

Ми під козацьким чубом і в українській свитці мали свого

Піфагора,Орігена,Лейбніца.

В.Каразін,засновник Харківського університету .

писав про Г.Сковороду

Хід уроку

I.Вступна частина.

Кожного ранку, відкриваючи двері свого будинку, ви стоїте на порозі: по один бік – світ внутрішній: ваш дім, сім'я, дитинство. По інший бік – світ зовнішній, великий і незвичайний, а ім’я йому- рідний край. Я рада вітати вас на нашому тренінгу з художньої культури.. А зараз візьмемося за руки, відчуємо позитивну енергію, яка наповнює наше тіло. Посміхнемося сусіду зліва, посміхнемося сусіду з права. Готові до нових досягнень? Почали!

1.Знайомство.

■ Вправа «Дружні долоньки». Вчитель роздає кольорові аркуші паперу. На них діти обводять свої долоньки і у верхньому кутку пишуть свої ініціали. Аркуші з долоньками пускають по колу, щоб інші могли написати щось хороше про того, чия долонька.

Кожен учень зачитує те,що про нього написали однокласники,і прикріплює на великому аркуші паперу з назвою «Наш клас».

2.Правила.

§ Бесіда:

- Які правила допомагають вам ефективно навчатися?

(учні висловлюють пропозиції)

- Наші правила є також запорукою успіху.

(повторення правил роботи групи)

Беремо і віддаємо.

Слухаємо і чуємо.

Живемо тут і зараз.

Віримо у краще.

Радіємо своїм і чужим успіхам.

Жартуємо.

Співчуваємо.

Випромінюємо впевненість.

Розуміємо мову жестів.

Вчимося разом.

Довіряємо один одному.

Аналізуємо.

Демонструємо відкритість.

Оптимістично дивимося у майбутнє.

3.Очікування.

-Що ви чекаєте від уроку?

(На плакаті намальована корзина,кожен учень підходить із квіткою і висловлює своє побажання ,а потім чіпляє квітку,створюючи букет)

4.Руханка.

Попробуємо підняти настрій ,виконавши руханку «Ми йдемо полювати на лева».

Учасники стають в коло один за одним. Вчитель промовляє слова, які супроводжуються певними рухами, а всі повторюють за ним:

«Ми йдемо полювати на лева! (впевнений хід по колу).

Не боїмося нікого! (заперечувальні рухи руками).

Ой, а це що? Це болото! Чав! Чав! Чав! (хід, високо піднімаючи коліна).

Ой, а це що? Це море! Буль! Буль! Буль! (імітація плавання)

Ой, а це що? Це поле! ТУП! ТУП! ТУП! (гучне тупотіння)

Ой, а це що? Такий великий, такий пухнастий, такий м’якенький (показують , який)

Ой, так це ж лев! (показують, як злякалися, далі рухи повторюються)

Побігли додому! Через, поля! ТУП! ТУП! ТУП!

Через моря! Буль! Буль! Буль!

Через болото! Чав! Чав! Чав!

Побігли додому! Двері зачинили! Які ми молодці! Які ми хоробрі (показують мімікою). Похвалимо себе (погладжують себе по голові).

II.Основна частина.

Мандрівний український філософ Сковорода буві залишається феноменальним явищем в історії української культури,а його твори відзначені щирим патріотизмом, любов’ю до батьківщини та її історії. «Не ищи счастья за морем. Ударь кресалом и викресишь огонь у себя дома и не будеш ходить по соседним хатам и просить:позич де мне огня…»,-заповідав так своїм нащадкам.

1. «Мозковий штурм».

-Національна гордість-це…

2.Інформаційне повідомлення.

Слово вчителя

У другій половині XVII ст. в Україні поширюється стиль бароко, що став цілісною художньою системою, під впливом якої розвивалися всі види і жанри мистецтва

§ Словникова робота

Бароко-стилістичний напрям в європейській архітектурі та мистецтві кінця XVI- середини XVIII ст. .У перекладі з італійської бароко означає «чудернацький», «химерний», «дивний».

В скульптурі відзначається пишністю,декоративністю,великою кількістю ліпних прикрас і скульптур.Особливість побудови-несиметричність.мінливість композицій.

3.Відповіді на питання і обговорення.

-Мистецтво якого періоду в історії нашої країни ми сьогодні вивчатимемо?

(Художню культуру козацької доби).

-Що ви знаєте про історію виникнення козацтва та Запорізької Січі?

4.Робота в групах.

(вчитель пропонує вибрати кольорові кульки(сині ,жовті , )

(Учні об’ єднаються в дві різнорівневі групи:теоретики,мистецтвознавці.В процесі роботи призначення груп змінюється таким чином,щоб кожна з них під час знайомства із запропонованими програмою видами мистецтва художньої культури козацької доби побула в ролях теоретиків,мистецтвознавців).

Теоретики(бароко,іконописного мистецтва та портретного живопису, мистецтва гравюри ) роблять повідомлення про історію виникнення бароко, іконописного мистецтва,портретного живопису та мистецтва гравюри .

Мистецтвознавці -за картками –довідками,запропонованими вчителем, роблять повідомлення про історію створення пам’ ятників культури .

5.Бесіда:

-Які ,на вашу думку,шедеври українського мистецтва чи історико-культурні пам’ ятники України можна презентувати вашим ровесникам з-за кордону і чому?

6.Руханка.(Учні виконують рухи теслі)

Столярики-молодці,

Тешуть столики й стільці.

Пилочками чики-чики,

Молотками туки-туки.

Чик-тук-туки,чик-тук-туки,

В нас до праці здібні руки.

III.Практична частина.

1.Робота в групах.

Об’ єднати учнів в групи.Учні сідають у коло, і по черзі промовляють : перлини, бурштини і так далі. Ті, кого назвали „перлинами” збираються в одному боці кімнати, а „бурштини” – в іншому. Таким чином утворюються дві команди „Джерельце” і „Абстракціоністи»”.

§ Ви художник,отримали завдання намалювати картину від замовника,що закоханий в жанр «народної картини».

Команди створюють свої «полотна» і презентують.

2.Дебати.

Робота з епіграфом.

Ми під козацьким чубом і в українській свитці мали свого

Піфагора,Орігена,Лейбніца.

В.Каразін,засновник Харківського університету .

писав про Г.Сковороду

3.Руханка.

· Вправа «Австралійський дощ». Учні стають у коло. Вчитель каже: «Друзі, чи знаєте ви, що таке австралійський дощ? Якщо ми будемо уважними, то почуємо, який він. Я показуватиму рухи, а ви повторюватимете їх:

- В Австралії піднявся вітер (терти долоні).

- Починає накрапати дощ (клацання пальцями).

- Дощ посилюється (почергове плескання по грудях).

- Починається справжня злива (плескання по ногах).

- А ось гроза, справжня буря (тупотіння ногами).

- Але що це? Буря почала вщухати (плескання по ногах).

- Злива перетворюється на дощ (плескання долонями по грудях).

- Рідкі каплі падають на землю (клацання пальцями).

- Вщухає вітер (терти долоні).

- З’являється сонечко (руки догори).

IV.Заключна частина.

1.Зворотний зв'язок.

(Учні підходять до дошки із кольровими липкими смужками,відповідають на запитання і прикрашають ручку корзини веселковою стрічкою)

§ Питання до учнів:

-Які нові знання ви отримали сьогодні?Що цікавого ви дізналися?

-Які види мистецтва за часів козацької доби були поширені?

(Учні стають в коло,тримаючись за символічну стрічку –єднання,ланцюжком передають вітання-побажання)

2.Завершення.

Вправа «Дотягнись до зірок».

Вчитель проводить її з метою оптимізації,укріплення впевненості учнів у тому,що за наполегливості можна здійснити свої прагнення.

Встаньте і заплющіть очі. Зробіть три глибоких вдихи і видихи…Уявіть,що над вами вічне небо,усіяне зірками. Знайдіть якусь особливо яскраву зірку і пов’яжіть її зі своєю мрією,бажанням або метою…Тепер розплющте очі і простягніть руки до неба,щоб дотягнутися до своєї зірки. Стараймося з усіх сил!Ви обов’язково зможете дістати її рукою. А тепер зніміть зірку з неба і обережно покладіть перед собою.

-Як ви назвали свою зірку?

-Що треба зробити,щоб її дістати?

-Який ресурс у вас є для цього?

-Запишіть на звороті зірки,що треба зробити,щоб досягти мети?

Роздає схему-зірку.

Домашнє завдання .

Підготувати інформацію творчим групам з різноманітних джерел(літературних,преси,Інтернету):

думи та історичні пісні українського народу.Мистецтво кобзарів та лірників.

Тема І. Образотворче мистецтво

Урок 1. Стародавнє образотворче мистецтво

1. Трипільська культура. Декоративно-ужиткове мистецтво: кераміка та її орнаментальне оздоблення

Трипільська культура (5400 -2600 рр. до н.е.) зародилася в так званому мідному віці, або ж енеоліті. Почався розклад первіснообщинного ладу, а, як наслідок, змінились погляди у комплексі вірувань. Це знайшло відображення у кераміці, монументальній скульптурі, орнаменті та поховальному обряді. Основою життєдіяльності трипільських племен було землеробство, а також скотарство. Надзвичайно високий рівень мали домашні виробництва й общинні ремесла, особливо гончарство та металообробка. Основним економічним осередком тогочасного суспільства була велика сім'я, котра складалась із кількох парних сімей. Місцями проживання багатосімейної общини були великі будівлі, розділені перегородками на окремі відсіки, кількість яких дорівнювала кількості парних сімей (мала сім'я могла проживати і в окремій будівлі).

Трипільські поселення були різних розмірів, а найбільші з них зосереджувались у межиріччі південного Бугу та Дніпра. Найголовнішим елементом у плануванні таких «протоміст» було створення кількох овалів забудови, діаметр яких сягав 1 – 3.5 км, з двоповерховими чи одноповерховими спорудами. Вони утворювали вулиці та квартали в центральній частині поселення. Культові обряди та церемонії проводились як у звичайних житлах, так і в спеціальних святилищах. Трипільці були язичниками. Поклонялися богам землі, неба та ін. Проводили ритуали, приносили жертви богам.

Надзвичайно розвинутим, як на той час, було хліборобство. Трипільці вирощували злаки, про які нині відомо лише фахівцям в цій галузі. Відходи, які виникли в процесі переробки зерен, використовували як домішки до розчинів, котрими обмазували дерев'яні каркаси будинків, до глини. Землю обробляли кам‘яними мотиками і дерев'яними ралами. Урожай збирали серпами, виготовленими з пластин кременю, які вставляли на половину ширини в паз, вирізаний і дерев'яній або роговій оправі. Поширеним було також тваринництво, про що свідчать численні знахідки керамічних статуеток биків, корів, овець, кіз, свиней і навіть коней; а також розкопки трипільських смітників. Тварин вирощували як на м'ясо, так і задля вовни та молока. Також було поширене мисливство та рибальство. З розвитком господарства виникла потреба розвитку ремесел: металургії, гончарства, текстилю. Трипільці володіли великим природнім скарбом – покладами кременю, що зумовило появу металургії. З кременю виготовляли знаряддя праці (ножі, вістря списів, мотики та ін.). З міді виготовляли сокири, різні прикраси. Розвивалося ткацтво, обробка шкіри. Використовувались такі техніки ткацтва, як килимове, просте килимове переплетення, комбіноване ткацтво. Трипільська культура сприяла виокремленню деяких виробництв в самостійні галузі, появі майстрів-професіоналів, створення спеціальних інструментів і верстатів.

Трипільське гончарство набуло дуже високого рівня, що дає право назвати цю галузь не «ремеслом», а «мистецтвом». Трипільська кераміка витончена за технічним рівнем виконання, розмаїттям і вибагливістю форм, орнаментальністю і художнім вирішенням й живопису. Характерно, що кераміка виконувалась без гончарного круга. Проте вона посідає одне з перших місць серед глиняного посуду первісних європейських племен. Трипільці створювали дивовижний посуд різних форм з різними способами оздоблення. Особливої уваги заслуговує антропоморфна пластика трипільців. Саме антропоморфні зразки виробів трипільської кераміки є носіями інформації про духовне життя трипільців. Скульптурна пластика дає уявлення про естетичні погляди трипільців. Матеріалом для таких виробів переважно була обпалена керамічна глина-теракота, хоча на ранньому етапі розвитку рідко траплялися антропоморфні статуетки із кості, міді та каменю.

За всю історію досліджень з понад 3 тис. статуеток неушкодженими було знайдено лише 103. Статуетки здебільшого зображають жінок (90 %), чоловіків набагато менше. Окрім антропоморфних фігурок трапляються і зооморфні. Деякі фігурки зображають різні предмети: моделі глиняних вівтарів, жител, моделі крісел і столиків, антропоморфні посудини та ручки ковшів, різні амулети, тощо.

Найдавніший трипільський посуд різноманітний за формою та розмірами, але його об'єднує характерний декор, який утворюють заглиблені візерунки, жолобки яких заповнені білою глиною. Кераміку раннього Трипілля вирізняє тонкий рельєфний орнаментальний декор. Серед орнаментів домінують елементи трипільських спіралей. Жіночі фігурки раннього Трипілля вирізняються мініатюрними розмірами. Серед них є сидячі фігурки, і стоячі, що нагадують фігурки птаха. Теракоти виконано в умовно-натуралістичному стилі, всі вони мають дуже пишні стегна. Жіночі статуетки втілюють образ трипільської „Великої богині”.

В середній період Трипілля починає розвиватися мальована кераміка, яка досить швидко набуває великого поширення. Розписну трипільську кераміку вважають єдиним добре збереженим видом трипільського живопису. Поширюється розпис трьома контрастними співвідношеннями червоне-чорне-біле. Під час пізнього періоду технологія виготовлення посуду помітно вдосконалюється. На цьому періоді кераміка досягає такого рівня, що перетворюється на окрему галузь виробництва; з‘являються цілі гончарні центри. На етапі найбільшого розквіту Трипільської культури налічувалося до 17 основних типів посуду: від невеликих чашечок до масивних горщиків. Найзагадковішими знахідками як пізнього етапу, так і всієї історії культури стали посудини тринокле-, бінокле-, та моноклевидного типу. Це, однозначно, ритуальний посуд, бо практичного значення ці посудини не мали через відсутність дна. Однак сам спосіб їх використання оповитий здогадками. Одна з версій полягає в тому, що цю посудину ставили на полі, наливаючи через неї воду, тобто проводячи ритуал поїння землі. За іншою — один бік посудини був обтягнутий шкірою і використовувався як ритуальний барабан. Статуетки пізнього етапу старанно вимоделювані, нерідко розмальовані фарбами. Розпис передає навіть деталі одягу, взуття, прикрас. Ці статуетки різняться розмірами і типами, трапляються більш реалістичні і схематизовані.

Трипільська кераміка орнаментується дуже розвинутою знаковою системою. Символіка орнаментики була сформована за принципом поділу світу на чотири напрямки: північ – південь – захід – схід, що могло означати періоди доби: ранок – полудень – вечір – ніч; пори року: весна – літо – осінь – зима; описувати життя людини: дитинство – юність – зрілість – старість. Найчастіше знаки на керамічному посуді були зображені на верхній частині ручок покришок, на денцях деяких посудин або включені в орнаментальні композиції. Як правило, це прості фігури — хрест, спіраль, коло, іноді розділене лініями на овали. Певні знаки могли бути центральними і пов'язуватися з іншими елементами у динамічні орнаментальні композиції. Деякі знаки розміщені поза орнаментом — це переважно хрести та хрестоподібні композиції з груп паралельних рисок на денцях. Антропоморфна пластика Трипілля збагачена орнаментальними графемами магічної символіки. Наприклад, навхрест пересічені лініями ромби з точками в чотирьох утворених площинах, — знак родючості. Досконала ритміка орнаментів, їх насиченість символами доносять до нас могутню давню магію, звертання людей до потойбічних сил і, можливо, намагання ними керувати.

2. Культура скіфсько-сарматської доби. «Звіриний стиль» у декоративному мистецтві

В VI ст. до н.е. племена скіфів з’явилися в Північному Причорномор’ї, в 6 ст. до н.е. підкорили сусідні племена. В ІV ст. до н.е. утворилася Скіфська держава (цар Атей). Найважливіше джерело пізнання скіфського мистецтва — поховальні пам’ятки. Це царські кургани — Чортомлик, Солоха, Куль-оба, Гайманова могила, Товста могила. Завдяки Геродоту ми знаємо про релігійні уявлення скіфів, які були язичниками і мали розвинений пантеон давніх божеств. Сім із них шанувалися всіма скіфами, що свідчать про значну етнополітичну монолітність скіфського суспільства. Скіфи тісно взаємодіяли з античним світом через міста-держави у Північному Причорномор’ї (Ольвію, Херсонес, Пантікапей), а також з численними грецькими поселеннями, що входили до складу цих держав. Скіфи на основі синтезу власних здобутків і досягнень тих народів, з якими вони воювали або ж торгували, створили самобутню культуру. Найяскравішими її проявами були феномен царських курганів і, так "скіфська тріада" — скіфський тип зброї, "звіриний стиль" в образотворчому мистецтві та специфічна збруя верхових коней.

Окремий вид будівництва скіфського періоду становлять монументальні кургани скіфської знаті. Художня довершеність і висока будівельно-виконавча культура цих унікальних об'єктів засвідчують їх високу ідейну та політичну вагомість. Вражає також монументальне мистецтво скіфів. Це насамперед кам’яні скульптури — зображення скіфського першопредка у вигляді суворого воїна. Головними атрибутами статуй є зображення зброї та обладунку. Місцем знахідок таких скульптур є кургани.

Розкопки курганів скіфської знаті виявили величезну кількість неперевершених ювелірних виробів: золоті й срібні чаші, пекторалі, шийні гривни, руків’я мечів, гребені, амфори, курильниці, дзеркала, золоті оздоби парадних уборів багатих скіфів та скіф’янок. Рельєфне зображення сюжетів зі скіфського життя в них поєднані з високою античною традицією ювелірної майстерності. Ці вироби засвідчують народження нового культурного явища, яке вийшло далеко за межі іраномовних степових поселенців України.

Починаючи з VI ст. до н.е. місцеве населення перейняло від скіфів повний набір озброєння і кінського спорядження; спільними для всіх племен Великої Скіфії стають прикраси, посуд, речі культового призначення. Місцеві майстри, що виготовляли речі із металу і кістки, оздоблювали їх у традиційному скіфському звіриному стилі. «Звіриний стиль» — це своєрідний орнамент, якими оформлялися вироби. Головні мотиви стилю не змінюються протягом довгого часу. Це зображення тварин (травоїдні, хижаки, фантастичні істоти), або частин тіла тварин, які символізували силу та спритність (лапи, роги, дзьоб, очі). Пізніше поширюються сцени боротьби тварин, полювання хижаків на оленів, з’являється зображення людини.

До шедеврів світового мистецтва належать золотий гребінь із Кургану Солоха, срібна, місцями покрита позолотою, ваза-амфора з кургану Чортомлик, що оздоблені високохудожніми рельєфами. Сьогодні, чи не найвідомішим у світі зразком мистецтва скіфів є золота пектораль із кургану Товста Могила, яка спеціалістами вважається найбільшим відкриттям археології ХХ ст.

Золота пектораль — нагрудна прикраса ритуального характеру, серед пам’яток скіфського золота має тільки одну аналогію — золоту пектораль із кургану Велика Близниця, що, ймовірно, належить одному і тому самому авторові. Пекторалі як своєрідний вид прикрас, відомі з далекої давнини у мистецтвах Єгипту, Близького Сходу, Кавказу, Ірану, Фракії. Золота пектораль закінчена із боків високохудожнім кріпленням, має три поля, розділені чотирма крученими гривнами. Останні становлять тектонічну основу для ажурних золотарських композицій, до яких вони прикріплюються. Центральна композиція має підоснову із золотої пластики, що зумовлено суто механічними функціями тендітності золотарського заповнення простору між другою і третьою крученими гривнами. Нижню смугу становить тема "шматування", середню — "дерево життя" і верхню — сцени із зображення життя скіфів та свійських тварин. Тобто, є три смуги — зооморфна, рослинна й антропоморфна. Домінуючі сцени нижньої смуги становлять три групи, кожна з яких подає сцену розшматування двома грифонами свійського коня. Шедеврально передані сцени стихії і знущання потвор над мирними тваринами, сповнені виняткового художнього напруження і динаміки, образотворчого пафосу й експресії.

Середня смуга — зображення "дерева життя". В цьому випадку використано мотив степової рослини з усіма ознаками онтологічного умовно-монументального образу. Рослина наче виростає з активного келиха і пишно розростається по боках від солярної розетки в центрі. На "дереві життя" — птахи, квіти. Це іпостась великої Богині-Матері, синкретичний центральний образ, адаптований і кочовим, і осілим населенням цього регіону. Образ "дерева життя" — статичний. Це образ вічності, ідею якої втілює Велика Богиня.

Найскладнішою для мистецького прочитання є верхня смуга пекторалі. У верхній смузі пекторалі сцени є немовби виявами двох категорій, у центрі — ієрархічна композиція зі зображенням двох напівроздягнутих скіфів, котрі стоять на колінах і тримають сорочку з овечого хутра, — золоте руно. Сцени що розвиваються у верхній смузі, — відображають ідилії кочового тваринницького степу (корови з телятами, кобилиці з лошатами, молоді доячи корів і овець, далі — вівці, козенята, дика качка). Ієратична композиція в центрі верхньої смуги може розглядатися як своєрідний "Триморфон", — традиційна у мистецтвах Єгипту і Близького Сходу композиція, де, наприклад, біля "Вікового дерева", стоять дві постаті, котрі віддають честь Божеству, — це або крилаті сфінкси, або крилаті генії. На єгипетських пекторалях таку роль зазвичай виконує скарабей, обабіч якого два сфінкси. Образ золотого руна пов’язаний із міфом про Аргонавтів та іншими старогрецькими міфами. У Греції існують неписаний закон, згідно з яким мореплавство у Чорному морі дозволялось лише містам, жителі яких брали колись участь у поході в Колхіду. Тут у святині бога Ареса і було золоте руно, яке спеціально охороняв дракон. Очевидно, кожне із цих міст намагалось називати імена учасників походу, котрих за міфом було декілька, але потім їх кількість зросла до 100 осіб, а відтак навіть і до 200. Згідно з міфом, золоте руно одягав на себе бог Зевс, коли вступав до неба. Ймовірно, тому руно сприймалось як тотем Зевса або навіть його іпостась. На Колхіді святкування золотого руна і пов’язані з ним ритуали відбувались у день весняного протистояння. Жертви на честь Зевса люди приносили у квітні, вимолюючи добрий урожай, приплід худоби. Це тема простежується і у верхній смузі пекторалі. Загально ідеально-філософська підоснова твору втілює давньоіранську дуалістичну ідеологію протистояння добра і зла. Нижня смуга зооморфна — це зло; верхня, антропоморфна, — добро. Середня, очевидно, — центральний образ "дерева життя", образ Богині-Матері. Пектораль викликає порівняльні асоціації із скульптурними горельєфними композиціями східного та західного фронтонів Парфенону, які за характером вирішені у статичному та динамічному плані.

Окремі зразки численної культурної спадщини скіфів стали відомими шедеврами світового мистецтва.

Своєрідне продовження скіфський звіриний стиль знайшов у мистецтві сарматів. Цей союз племен, сформований у Приураллі та у Нижньому Поволжі в VІ-ІV ст. до н.е., в середині ІІ ст. до н.е. переселився у райони Північного Причорномор'я. Територія, зайнята колись скіфами, була заселена сарматами. Вони також заселяли античні міста і держави північного Причорномор'я, активно інтегрувались із місцевими етносами та племенами.

У сарматів найвищого розвитку також отримало декоративно-ужиткове мистецтво. Характерна риса сарматського мистецтва — прагнення до поліхромії. Золоті і срібні вироби інкрустувалися яскравими вставками з різнокольорового скла і коштовного каміння. Поширені прикраси — сережки, скроневі підвіски, намиста з агату, бурштину скла. Керамічний посуд часто мав ручки у вигляді фігур тварин.

На основі скіфського ужиткового мистецтва сармати утворили так званий новий звіриний, поліхромно-інкрустаційний стиль. У золотарські вироби, що виконувались на замовлення сарматської знаті, у майстернях міст Північного Причорномор'я вмонтовувалась велика кількість дорогоцінних каменів. У той період сарматська знать асимілювалась із грецьким та різноплемінним населенням боспорських міст. Скіфські художні образи вони запозичували, водночас видозмінюючи.

Характерні ознаки сарматського мистецтва наочно виступають у золотій діадемі так званого Новочеркаського скарбу. Центр діадеми акцентований мініатюрним жіночим бюстом, виконаним із кварцу. Решта поверхні клейноду інкрустована великими, зеленими склами: поміж ними до металевого листа прикріплений хижий птах, що нагадує орла. Дорогоцінними каменями була заповнена майже вся поверхня діадеми. На верхньому краю клейноду — силуетні зображення дерев, біля яких пасуться кози та олені.

Однією із визначних пам'яток сарматського мистецтва Північного Причорномор'я є великий комплекс золотарських виробів, відкритий у 80-х роках ХХ ст. в одному із курганів на південно-східній окраїні. Тут виявлено чимало декоративних, оздоблених золотом предметів. Наприклад, накидка на коня, два стяги, декоративні золоті бляшки, декілька бляшок у вигляді триступінчастих веж. У сховку знайдено парадний вуздечний набір для коня, від якого збереглися прикраси кінської збруї високого художнього рівня. Серед них — дев'ять овальних золотих із халцедоновими вставками фаларів (кругла прикраса одягу), золота напівсферична нагрудна бляха, два великих золотих фалари, оздоблені анімалістичними рельєфами, золотий браслет, парадний кинджал, також прикрашений анімалістичними рельєфами. Предмети створюють враження перевантаженості декоративними кам’яними вставками, за якими скульптурні елементи майже не сприймаються. Однак перевантаженість може бути потрактована як притаманна ознака сарматського стилю.

Сарматське золотарське мистецтво здебільшого характеризується як мистецтво "варварське", де відсутні властиві мистецтвам античності ознаки гармонії, рівноваги, міри і краси. Однак коли порівнювати умови життя міст античних митрополій чи хоча б міст-полісів Північного Причорномор'я і таких кочових племен, як сармати, алани та інші, то вони творили культуру кочівного характеру, культуру власну, відповідну їхнім етносам та ментальності, відгомін якої згодом простежується серед елементів культури слов'ян.

3. Мистецтво Північного Причорномор’я — античне коріння нашого народу

Північне Причорномор’я — назва північного узбережжя Чорного моря та районів, що до нього прилягають, головним чином застосовується до часу грецької та римської колонізації (VI ст. до н.е.—ІІ ст. н.е.) та епохи Великого переселення народів (ІV — VIІ ст.).

Культурі та мистецтву Північного Причорномор’я притаманні загальні риси, властиві багатьом областям античного світу, а також місцева своєрідність, що обумовлена контактами з племенами причорноморських степів, зокрема скіфами. Найбільш повно ця своєрідність проявилась в мистецтві епохи Боспорського царства (бл. 480 р до н.е. — ІІ ст. н.е.). Етапи розвитку мистецтва причорноморських античних полісів відповідають етапам розвитку мистецтва Давньої Греції.

Античні міста Північного Причорномор’я часто були регулярними за плануванням, застосовувалась т.зв. система Гіпподама (наприклад Пантікапей, сучасна Керч — столиця Боспорського царства; Ольвія, Херсонес, Фанагорія). В культових та суспільних кам’яних будівлях застосовувались елементи архітектурних ордерів, житлові будинки часто мали відкритий двір — перистиль. Центром міст іноді був акрополь (Пантікапей).

З Греції та Малої Азії в міста Північного Причорномор’я широко завозилась скульптура та дрібна пластика з мармуру та теракоти, розписні вази, геми (вироби з різьбленого напівдорогоцінного каміння), тканини, ювелірні вироби. Часто вони були розраховані на місцевий, “варварський” ринок, тому включали зображення сцен з життя місцевих народів, образи давньогрецьких та місцевих божеств. Творами античних майстрів є ряд ювелірних виробів в т.зв. скіфському “звіриному” стилі, виявлені в скіфських курганах.

В Північному Причорномор’ї зустрічаються різні типи античних погребальних споруд, в тому числі перекриті східчастими склепіннями кам’яні склепи з коридором-дромосом, склепи з півциркульними склепіннями і т.д.

Провідним видом образотворчого мистецтва Північного Причорномор’я була скульптура, якою прикрашали площі й будівлі міст. Вона мала істинно громадське значення, втілюючи у прекрасних образах богів, богинь та героїв античний ідеал досконалості, гармонійно розвиненої людини.

Вагоме місце посідав також монументальний живопис. Різноманітні розписи (портрети, міфологічні сюжети, сцени з реального життя) прикрашали громадські і житлові будинки, склепи заможних громадян. Високохудожні зразки цього мистецтва знайдено в Керчі. На стіні однієї з поховальних споруд-склепів цього міста зображено голову богині Деметри. Сучасного глядача вражає висока майстерність виконання, з якою художник написав прекрасне жіноче обличчя з великими виразними очима. Цікавий розпис зберігся на одному із саркофагів: на ньому зображено художника, який пише портрет у техніці енкаустики (живопис восковими фарбами). Це підтверджує існування в Північному Причорномор’ї станкового живопису, зокрема портретного жанру, зразки якого до наших днів, на жаль, не дійшли.

Своєрідністю позначені ольвійські бронзові дзеркала VI — V ст. до н.е. зі стилізованими зображеннями на ручках, місцеві зразки настінних розписів та скульптурних надгробків-стел із графічними зображеннями, розписна кераміка (ольвійські та боспорські вази зі стилізованими рослинними мотивами). Високого рівня досягло медальєрне мистецтво, обробка деревини (різьблені саркофаги та скриньки).

Місцеві риси в мистецтві Північному Причорномор’ї посилюються до перших століть нашої ери. В ІІІ — ІV ст. антична художня культура в Північному Причорномор’ї занепадає внаслідок нашестя варварських племен (гуни, готи та ін.)

Література

Бурдо Н. Б., Відейко М. Ю. Трипільська культура. Спогади про золотий вік – Харків: Фоліо, 2008.

Відейко М. Ю. Шляхами трипільського світу. – К.: Наш час, 2007.

Греков Б. М. Скіфи. — К., 1971.

Гусєв С. О. Трипільська культура на Україні: Навч. Посібник. – Вінниця, 1998.

Крвавич Д. П., Овсійчук В. А., Черепанова С. О. Українське мистецтво: Навч. посібн.: У 3 ч. — Ч. 1. — Львів: Світ, 2003.

Мозолевський Б. Скіфський степ. — К., 1983.

Мозолевський Б. Товста Могила. — К., 1979.

Енциклопедія трипільської цивілізації. – К.: Укрполіграфмедіа, 2004. – Т. 1, Т. Даниленко Наталія Василівна вчитель музики СШ №3

1. Пам´ятки стародавньої культури та мистецтва на території України.

2. Кіммерійці. Скіфсько-сарматська епоха.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Первісна історія – це початковий етап розвитку людства, без вивчення якого неможливе об’єктивне відтворення історичного процесу. Ранньопервісні колективи, які населяли територію України 40 – 10 тис. років тому, залишили численні пам’ятки матеріальної та духовної культури, які є унікальними за своїм значенням.

Незважаючи на значну джерельну базу з пізнього палеоліту України, нерозв’язаним залишається питання інтерпретації археологічних культур з точки зору історико-етнографічних спільностей та господарсько-культурних типів. Актуальність дослідження зумовлена сучасним рівнем інтерпретації наявних історичних джерел, коли методика інтерпретації та висновки залишаються не зовсім досконалими, що спонукає до подальшого пошуку в цьому напрямі.

Археологічні культури трактуються або як залишки господарсько-культурних типів, або як свідчення існування певних етнічних угруповань. Актуальність досліджуваної теми зумовлена відсутністю комплексних праць з питань етнокультурних реконструкцій в епоху пізнього палеоліту. В історичній науці обмаль теоретичних розробок, пов’язаних з відтворенням етнокультурних процесів первісних епох історії людства.

Зауважимо, що сьогодні, в умовах постання України як незалежної держави дослідження матеріальної та духовної культури населення України на різних етапах розвитку набуває особливої актуальності, що висуває перед етнологічною наукою ряд складних нерозв’язаних завдань. Складність відтворення етнокультурних процесів у первісну добу спричинена відсутністю реліктових суспільств на території України. За таких обставин залишки матеріальної і духовної культури, які зафіксовано в археологічних джерелах, є єдиною основою для етнічних реконструкцій.

1. Пам´ятки стародавньої культури та мистецтва на території України

Найбільш давні стоянки первісної людини періоду раннього палеоліту було знайдено у Закарпатті, на Житомирщині, уздовж середньої течії Дністра, у Донбасі та в Криму. Так, у Донбасі, поблизу м. Амвросіївка та на березі Дністра біля Луки-Вруб-ловецької, неподалік від Кам´янець-Подільського, було знайдено кам´яні ручні рубила, а на Житомирщині, в басейні ріки Свинолужки, — велику кількість розщеплених кременів, що використовувалися як знаряддя різання і скобління в епоху раннього палеоліту. В епоху середнього палеоліту людина розселилася майже по всій території сучасної України — у Донбасі, Криму, Подніпров´ї й на Десні, у Подністров´ї та в її західних областях. На території сучасної України також відомо близько 500 пізньопалеолітичних поселень, за приблизними підрахунками населення того періоду складає близько 20 тис. чоловік, а вік життя людини становив не більше 20—25 років.

В епоху мезоліту (9—6 тис. до н. є.) природні умови на українських землях стали нагадувати теперішні. Виділилися чотири природно-ландшафтні зони: лісова — Карпати, Волинь, Полісся; регіони Правобережного й Лівобережного лісостепу; степова зона; регіон гірського Криму. Цікавою пам´яткою вважається печера поблизу села Баламутівка на Буковині, стіни якої були розмальовані зображеннями людей, звірів, мисливців та танцюючих чаклунів.

У 6—3 тис. до н. е., коли на території України наступила епоха неоліту, у житті людини відбувся перший якісний поворот — перехід від збиральництва й примітивного полювання до відтворюючих видів діяльності — обробітку землі й розведення домашніх тварин, що знаменувало собою перший великий суспільний поділ праці, який, за словами британського вченого В. Чайльда, явив собою справжню неолітичну революцію.

Формування аграрної та тваринницької культур викликало відповідні соціальні зміни. Якщо збирачі та мисливці вважали здобуте продовольство спільним для усіх членів роду, то тепер воно вважалося власністю лише окремих груп або осіб. Надлишки продовольства стимулювали формування касти військових, адміністративного персоналу, служителів культу та інших соціальних категорій людей, які не мали відношення до здобуття чи виготовлення продуктів харчування.

На півночі та північному сході України проживали племена, що займалися мисливством та рибальством, а у південно-західній частині населення віддавало перевагу землеробству й тваринництву. Нині на території України археологами знайдено не більше десяти неолітичних культур, аналіз яких свідчить про те, що у людей ускладнився світогляд, з´явилися нові релігійні культи, у тому числі культ черепів, пов´язаний з ушануванням предків. На поселеннях та у могильниках епохи неоліту виявлено також численні зразки образотворчого мистецтва. У той час, як на півночі Східної Європи знайдені перші антропоморфні статуетки, вирізьблені з кістки чи дерева, в Маріупольському могильнику археологи розкопали декілька зображень тварин, виконаних у такій само техніці різьблення по кістці. Але справжнім досягненням образотворчого мистецтва епохи неоліту є зображення на плитах Кам´яної Могили поблизу Мелітополя.

Перехідною епохою від кам´яного віку до епохи бронзи був енеоліт (в перекладі з латинської— мідний камінь). Ця епоха на території України припадає на 4—3 тис. до н. е. То був якісно новий період розвитку продуктивних сил та виробничих відносин первісного суспільства, час подальшого вдосконалення відтворюючих форм господарства — землеробства та скотарства. Племена освоїли нову сировину та оволоділи першим металом — міддю. У цю історичну епоху з´явилася добре відома нині трипільська культура, що існувала на території від сучасної Республіки Молдова до річки Псел на Сумщині. її елементи відшукав у 1893—1906 pp. на території Обухівського й Кагарлицького районів, вулиці Кирилівській у Києві археолог-аматор В. Хвойка. Свою назву ця культура отримала від села Трипілля під Києвом, де було знайдено найбільше її поселення.

З другої половини епохи бронзи, тобто за 2750—1200 pp. до н. е., на території України з´являються землеробсько-скотарські племена Середнього Подунав´я, пізніше — народи північноєвропейського походження. Вони розселялися у верхів´ях Прип´яті, Західного Бугу, Дністра і використовували у боях з автохтонним населенням бойові кам´яні сокири. Водночас на сході та півдні з´явилися численні тваринницькі племена, що прийшли з Поволжя й Північного Кавказу. Вони змішалися з місцевим населенням і, освоївши степові та лісостепові області, дійшли до Балкан. Головною особливістю епохи було відділення тваринницьких племен від землеробських. З появою запасів продовольства виникла необхідність охороняти його від нападників, виникли нові види наступальної та оборонної зброї: мечі, удосконалені списи, панцири, щити та ін. Виділилася племінна верхівка, ускладнилися суспільні відносини всередині родів і племен, удосконалилися владні функції, поглибилася соціальна стратифікація. Деякі етнографи вважають, що наприкінці цього періоду вже остаточно сформувалися спільноти прагерманців, правенедів, прабалтів та праслов´ян.

2. Кіммерійці. Скіфсько-сарматська епоха

VI тис. до н.е. в українському Причорномор´ї та в Криму з´явилися народи іраномовної групи, які не мали своєї писемності, але силою образотворчого мистецтва здійснили відчутний вплив на подальший культурний розвиток українських земель. До таких народів належать кіммерійці, скіфи, сармати.

Першим народом, ім´я якого зберегла історія на теренах України, були кіммерійці. Вони з´являються в українських степах наприкінці бронзового віку (2800-1200 pp. до н.е.). У період кіммерійської культури в Україні у вжиток входить залізо, яке витісняє бронзу (залізний вік в Україні датується XII ст. до н.е. - IV ст. н.е.). Спостерігається подальше вдосконалення засобів виробництва. Постають численні городища, окопані ровами й обнесені валами.

У художній творчості кіммерійців слід вирізняти два головні компоненти: декоративно-прикладне мистецтво та кам´яне різьбярство. Перше репрезентоване художнім литвом з бронзи та коштовних металів, косторізним мистецтвом та різьбярством, друге - монументальною скульптурою. Найтиповішими елементами орнаменту є одинарні та концентричні кола, різноманітні спіралі, фігури ромбічних обрисів тощо.

Яскравою ілюстрацією неповторного кіммерійського мистецтва є золотий фалар з кургану Висока Могила на Запоріжжі та окуття піхв кинджала з кургану біля Білоградця в Болгарській Добруджі, куди доходили кіммерійські кіннотники. Орнаментально окуття піхв поділено натри зони: верхню, середню та нижню. Композиційна суворість орнаменту компенсується розкутістю плавних форм нижньої та святковою ажурністю верхньої частини. Можливо, що цей витвір кіммерійського золотарства демонструє символічне зіставлення різних частин макрокосмосу: упорядкованої і зваженої в елементах Землі та хаотичної розкутості стихій підземного й небесного світів.

Особливої популярності набув орнаментальний мотив, що передає чотирипроменевий знак із вписаним у нього колом. У свою чергу кругла платівка, на яку він звичайно наноситься, сама утворює навколо нього зовнішнє коло. Цей знак набув такого великого поширення на різноманітних предметах, що може вважатися справжньою кіммерійською емблемою, яка, мабуть, символізує солярну ідею, найчастіше пов´язану з предметами спорядження коня - достеменно відомої зооморфної іпостасі Сонця в міфологічних уявленнях усіх народів.

Культура кіммерійців у VII ст. до н.е. була інтегрована в культуру скіфів. Зіставляючи відомості античних авторів, можна помітити, що принципових розбіжностей між кіммерійцями та скіфами не було. Збігаються і ареали розселення, господарства та особливостей суспільного ладу кіммерійців і скіфів. Ще в кіммерійський період складались основні риси скіфського господарського устрою, на які вказує Геродот. Отже, завойовники-скіфи злилися з місцевим населенням, яке в основному залишалось на старих місцях. Воно сприйняло скіфську мову і побутові особливості скіфів.

У скіфів збереглися риси попередників. Схожі (але не однакові), наприклад, форми і орнамент кераміки, скіфський обряд поховання тощо. І хоч досі ми мало знаємо про кіммерійську матеріальну культуру, можна припустити, що вона була подібною до скіфської, особливо на ранній стадії, в момент їх злиття.

Поява однорідної скіфської культури по всьому степу відбулася в VII ст. до н.е. Розквіт віку заліза не тільки збігся із встановленням там господарства скіфів, а й став однією з головних причин змін у культурі місцевості та тієї, що прийшла.

Укріплені поселення з´явились у скіфів відносно пізно, на межі VI і V ст. до н.е., коли достатнього розвитку набули промисли й торгівля. Кам´янське городище біля Нікополя займає велику площу 12 кв. км. За багатолітні дослідження встановлено, що тут була столиця скіфів. Городище проіснувало до II ст. до н.е. На його території повсюди трапляються залишки металургійного виробництва. Це поселення було центром металургійного виробництва степової Скіфії і забезпечувало значну її частину залізними виробами. Мають місце й інші види виробництва: різьблення по кістці, гончарство, ткацтво. Але рівня ремесла досягла лише металургія.

Скіфська космогонія (система уявлень про Всесвіт) становила частину індоіранської. їй притаманні уявлення про впорядкований Всесвіт, що має форму квадрата, відмежованого на півдні океаном, а на півночі - Ріпейськими горами (можливо, так античні автори називали Іранські гори), що сягали небес. За горами, біля північного моря, знаходилась "обитель блаженних". Простір у такій структурі отримує неоднозначну характеристику: північна сторона виступає як носій позитивних якостей. Доступ до неї ускладнений шляхом, що пролягає через області, де живуть одноокі мешканці, які стрижуть золотих грифонів. Модель Всесвіту мала й інші просторові характеристики: в горизонтальній площині чотири сторони Всесвіту чатували божества -"охоронці світу".

Такого чотиричасною моделлю Всесвіту, мабуть, було бронзове культове навершя з урочища Лиса Гора на околиці Дніпропетровська. Воно відтворює Світове древо з чотирма гілками, на яких розміщені тварини, а також хижі птахи, що тримають у дзьобах ланцюжки з астрально-небесними символами. Стовбур древа зливається з фігурою бога - творця, громовика. Композиція відповідає уявленням індоарійської міфології про Світове древо в центрі сакралізованого чотирикутного світу, з яким пов´язаний великий комплекс шаманських уявлень та обрядів.

Скіфська міфологія була частиною міфології іранського світу. Відомі міфи про походження пантеону божеств. Греки ототожнювали ці божества зі своїми: Табіті - з Гестією, Папая - із Зевсом, Апі - з Геєю, Гойтосира - з Аполлоном, Аргімпасу - з Афродітою, Тагимасада - з Посейдоном.

Культура скіфів носила воєнізований характер. За описами Геродота, вони поклонялися мечу, який називався акінак, встромляли його в купу хмизу, проводили біля нього ритуальні дії і приносили йому жертву. Акінак нам добре відомий: залізний, короткий, гострий. Стародавні скіфські стріли пласкі, часто з шипом на втулці, тобто мали спеціальну трубку, куди вставляли дерев´яну частину стріли.

Скіфська кераміка зроблена без допомоги гончарного круга, хоч у сусідніх зі скіфами грецьких колоніях круг широко застосовувався. Скіфський посуд плоскодонний і різноманітний за формою. Значного поширення набули скіфські бронзові казани висотою до метра, що мали довгу й тонку ніжку та дві вертикальні ручки.

Скіфське мистецтво добре відоме в основному завдяки предметам з поховань - скіфських курганів - культових пам´яток VII—III ст. до н.е. У південній Право- і Лівобережній Україні знайдено величезні кургани, де ховали скіфських царів. Це кургани Чортомлик, Куль-Оба, Товста Могила, Солоха, Гайманова Могила, Братолюбівський курган, могильники скіфів на Полтавщині, Київщині, Поділлі, Херсонщині, в районі Дніпрових порогів та в інших місцях.

Скіфи ховали мертвих у ямах або катакомбах, під курганними насипами. У царських курганах скіфів знаходять золотий посуд, художні вироби із золота, коштовну зброю. Обряд поховання скіфських царів описав Геродот. Коли цар помирав, його тіло протягом тривалого часу возили скіфськими шляхами, і скіфи повинні були всіляко виявляти свою жалобу з приводу смерті володаря. Потім тіло царя привозили в район Герри, який, як вважають археологи, знаходився поблизу Дніпровських порогів, клали його в могильну яму разом з його вбитою дружиною, убитими слугами й кіньми і насипали величезний курган.

Найдавніші скіфські кургани датуються VI ст. до н.е. Вони містять речі ассірійського та урартського походження, привезені з походів у Малу Азію. До архаїчних курганів належить Мельгунівськии у Кіровограді. У ньому знайдено залізний меч у золотих піхвах, на якому зображені крилаті леви, що стріляють з луків, та крилаті бики з людськими обличчями. Такі зображення типові для ассірійського мистецтва. З VI-V ст. до н.е. речі зі скіфських курганів відбивають зв´язки з греками. Безперечно, що деякі витончені художні вироби зроблені греками. Найбільш відомі кургани відносять до IV ст. до н.е.

Курган Чортомлик розташований біля Нікополя. Висота його земляного насипу разом з кам´яним цоколем становить 20 м. Курган пограбовано ще в давнину, проте грабіжники не помітили золотої обкладинки футляра від лука, на якому зображено сцени із життя Ахілла. Жіноче поховання не було пограбоване. Поряд із золотими прикрасами тут знайдено прекрасну срібну вазу із зображеннями рослин і птахів, а в ЇЇ верхній частині - скіфів, що приборкують коней. Скіфи бородаті, в ковпаках, підперезані, в довгих штанях. Зображення виконані в традиціях грецького мистецтва. У сусідній камері знаходилось поховання зброєносця, при ньому дорога зброя і золоті прикраси. Біля входу в одну з камер лежав кістяк іншого слуги. Усього знайдено в кургані 6 кістяків слуг і 11 кістяків коней.

Скіфська художня творчість, спираючись на давньосхідні традиції, створила свою неповторну символічно-знакову систему образів, яскраво представлених в особливій течії декоративно-прикладного мистецтва. Зокрема, найпопулярнішими стали зображення різних тварин, що послугувало основою створення самобутнього і неповторного скіфського звіриного стилю, відомого на великій території - від Північного Причорномор´я до Середньої Азії й Сибіру.

Для цього мистецтва характерно зображення тварин чи їх символів-міток: ратиць травоїдного чи гострого ікла або пазура хижака, ока птаха тощо. Як правило, тварини показані в певних позах, з перебільшено помітними лапами, очима, кігтями, рогами, вухами тощо. Копитні (олень, козел) зображувалися з підігнутими ногами, хижаки - згорнуті клубком. Фігури цих тварин мали охороняти їх володарів від бід. Але стиль був не тільки сакральним, а й декоративним. Ці мотиви використовувались для оздоблення військової зброї, кінської збруї, ритуальних посудин.

Деякі вчені вважають, що в основі звіриного стилю лежать магічні уявлення скіфів про намагання оволодіти якостями, які притаманні звіру: прудкість, сила, влучність. Інші ж схильні вбачати зв´язок між звіриним стилем і міфологією, коли скіфські боги мали зооморфний образ. Інколи звіриний стиль розглядають як символічно-знакову систему, що втілювала загальні уявлення про світобудову. Цілком імовірно, що окремі образи звіриного стилю, які сягають тотемістичних уявлень, були пристосовані до умов ієрархічно-станового суспільства. Поширена думка дослідників щодо тотемістичного значення образу оленя, від якого й походить етнонім "скіфи".

Вироби в звіриному стилі робили з кістки, рога, бронзи, срібла, золота, заліза. Технологія їх виготовлення також була різноманітною: литво за восковою моделлю, штампування, гравірування, кування, різьблення кістки. Загалом скіфські майстри володіли всіма тонкощами ювелірної справи. Бестіарій (зображення тваринних образів та анімалістичних сюжетів) не був сталим. Якщо олень та хижаки котячої породи - традиційні сюжети скіфського звіриного стилю, то зображення коня, цапа, лося, грифона характерні лише для певних етапів скіфської історії.

Взаємозв´язок еллінської та скіфської культур яскраво виявися в елліно-скіфському мистецтві. У цьому процесі однаковою мірою були зацікавлені скіфи, які отримували втілення своїх ідеологічних концепцій, та греки, що забезпечували ринок збуту для своєї продукції. На відміну від суто грецького мистецтва з його монументальною скульптурою, живописом, мозаїкою, вазописом, скіфи надавали більшої уваги рельєфному оздобленню костюму, кінської вузди, воїнського обладунку, посуду, ритуальних речей.

Починаючи з IV ст. до н.е., еллінські майстри, пристосовуючись до смаків скіфської знаті, почали виготовляти на замовлення речі, спеціально призначені для збуту в скіфському середовищі. Різноманітні предмети, виготовлені в еллінських центрах, за своєю стилістикою належить до античної художньої культури з її характерними рисами і досягненнями: динамізмом, пластичністю, достовірністю, реалістичністю в зображенні рухів людського і звіриного тіла. Однак за змістом більшість зображень на цих предметах пов´язані зі скіфськими космогонічними та ідеологічними концепціями. Так, на кубку з кургану Куль-Оба представлені сцени міфа про трьох синів скіфського першопредка: два старших брати зображені в той момент, коли вони заліковують рани, отримані внаслідок невдалого натягування тятиви батькового лука.

Отже, мистецтво скіфського періоду пропонує свій спосіб осмислення світу і є досить універсальним для культури, яка базується на міфологічному мисленні. Не маючи раніше зображувального еквіваленту, вона позичила його в сусідів, але трансформувала у своєрідну міфологічно-мистецьку систему.

УII ст. до н.е. скіфи були витіснені сарматами в Крим та на смугу західного узбережжя Північного Причорномор´я.

Сарматам, що жили між Доном та Уралом, античні автори приділяють велику увагу. За Геродотом, вони говорили зіпсованою скіфською мовою, тобто, як і скіфи, були іраномовними. Сарматська культура була подібна до скіфської, але так і не перевершила останню. Схожість відчувається і в міфології, однак з тією відмінністю, що в сарматів верховним божеством вважали, можливо, богиню родючості Астарту, пов´язану з культом Сонця й коня. Сармати, як і скіфи, в мистецтві розвинули звіриний стиль з властивими їм особливостями.

Сарматська кераміка зроблена без допомоги гончарного круга. Існувало ковальське, шкіряне, деревообробне, бронзоливарне виробництва, але рівня ремесел вони ще не досягли. Бронзові казани на високій ніжці були і в сарматів. Культура сарматських племен, які мешкали в II ст. до н.е. - IV ст. н.е. на території сучасної України, - невід´ємна складова стародавньої культури нашої Батьківщини. Яскрава та самобутня сарматська культура існувала не ізольовано. Вона була тісно пов´язана з культурою місцевих племен.

Зброя сарматів відрізняється від скіфської. їхні мечі довгі, пристосовані для рубання з коня - сармати були переважно кінними воїнами. Про одяг сарматів та їх зовнішній вигляд можна судити за боспорськими надгробками і зображеннями в розписних пантікапейських склепах. Знатний сармат носив коротку сорочку, пояс, м´які чоботи і плащ, який на плечі застібувався фібулою.

Скіфи й сармати зробили величезний внесок у розвиток світової культури. Завдяки їхній близькості до античної цивілізації в писемних джерелах залишилось багато відомостей про духовне життя цих народів. У скіфів та сарматів збереглася основна частина рис поховального обряду, які утворилися ще в епоху бронзи: два призначення поховального обряду (одне - для знаті, друге - для простолюду), астральна й космічна символіка, яка забезпечувала перенесення душ на небо, антропоморфні скульптури тощо. Останнім часом зроблено висновок щодо ритуального характеру пограбувань курганів скіфів і сарматів ще на стадії їх добудови, оскільки предмети, забрані з могил, вважалися священними.

Очевидно, найважливіше значення духовної культури скіфів і сарматів полягало в тому, що вона стала своєрідним містком між Азією та Європою, між давниною й сучасністю, зберігши частину рис ранньозалізного віку.

Висновки

Сукупність археологічних джерел (знаряддя праці, поселення, житла, вогнища, витвори мистецтва), доповнена фауністичними залишками, які містять інформацію про господарську орієнтацію мешканців поселень, є вихідною базою даних в інтерпретаційній археології. Речові матеріали для вивчення ранньопервісного суспільства в Україні представлені пам’ятками західного, східного та південного регіону. Для пізньопалеолітичних пам’яток з території України характерна нерівномірність розміщення, оскільки більшість пам’яток цього періоду виявлено в межах Правобережної України. Проте матеріали конкретних археологічних культур дають змогу простежити формування перших протоетнічних угруповань у західному, південному та північному регіонах України.

Розвиток первісних колективів проходив переважно за часів холодного клімату. За таких природних умов мисливці на мамонта не могли мешкати поза утеплених жител. Такі житла, виготовлені з кісток мамонта, виявлено на поселеннях Середнього Подніпров’я: Мізин, Межиріч, Добранічівка тощо. На поселеннях Південного регіону України знайдено залишки легких наземних жител каркасного типу. Такі житла, ймовірно, вкривалися шкурами бізонів. Поселення цього регіону тяжіють до складної планіграфічної структури (Амвросіївка, Анетівка ІІ, Велика Аккаржа). Поселення Муралівка, Сагайдак, Ями мали спрощену структуру.

Витвори мистецтва несуть подвійну функцію: з одного боку, вони тісно пов’зані з етнічною свідомістю людей, а з другого, – відбивають специфіку господарського укладу, що, в свою чергу, вимагає при історичних інтерпретаціях враховувати матеріал, з якого вони були вироблені.

Урок з художньої культури. Зразки образотворчого мистецтва Трипільської та Скіфської культури

Мета: познайомити учнів із зразками образотворчого мистецтва Трипільської та скіфської культур, вчити твори видатних діячів вітчизняної культури, спостерігати за розвитком української художньої культури минулого і сучасного; виховувати почуття любові до вітчизняної культури.

Обладнання: книга «Трипільська культура». Н.Б. Бурко та М.Ю. Віденко; малюнки В.В. Хвойки (споруди трипільської культури), можна використати комп’ютер для показу.

Хід уроку

І. Організаційна частина

Оголошення теми та завдань уроку.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя

«Золотим віком енеоліту» назвав свого часу академік Б. О. Рибаков епоху трипільської культури. Перекази про золотий вік залишили нам у спадок давні греки. Так вони називали період, коли люди вели райське життя без підневільної праці, а також без воєн, розбрату й чвар. Ось як описав золотий вік давньогрецький поет Гесіод:

Спершу безсмертні боги, що їх на Олімпі оселя,

Рід золотий утворили людей обдарованих словом.

Рід цей тоді існував, як владикою неба був Кронус.

Люди жили, мов боги ті безсулені і світлі душею,

Як від тяжкого труда, так від горя далекі одначе.

Старість до них не зближалась. Могутні на руки й на ноги,

Завжди на учтах вони веселились, не віддавши лиха,

А помирали, як сном опановані. Всяке добро їм

Дано було на пожиток. Без оранки поле родюче

Читайте також:

1. IV група- показники надійності підприємства
2. А група
3. А група
4. Види документів за ознаками класифікації та групами
5. Група 3
6. Група 4
7. Група E - Відправлення
8. Група барвників (діамантовий зелений, метиленовий синій, етакридину лактат). Особливості дії та застосування.
9. Група В. Мандатний захист
10. Група відділів псевдогрибів
11. Група відділів хромофітових водоростей
12. Група і колективна взаємодія

Переглядів: 1084