Ознаки свідомості та її структура.

Основними ознаками (властивостями) свідомості є:

Ідеальність –найзагальніша форма існування свідомості як суб’єктивної реальності. Існують 2 носії ідеального: розум людини і об’єктивовані форми культури та історії: мова, наука, мистецтво, релігія, мораль тощо. Наявність ідеального дає людині змогу стати об’єктом і суб’єктом культури, не тільки пасивно сприймати її, а й творити.

Опосередкованість мовою.Як ідеальна свідомість існує тільки в матеріальній формі свого вираження – мові. Наші знання, різноманітна творчість пройняті мовою. Свідомість і мова діалектично поєднані. Не існує мови без мислення, як і мислення без мови. Але структура мислення і структура мови різні (Закони і форми мислення єдині, а мова у кожного етносу своя).

Завдяки мові ідеальність має свою матеріальну оболонку, оскільки об’єктивується в книгах, скульптурі, знаряддях праці та інших різновидах матеріальної та духовної культури, які щодо існування є матеріальними, а за суттю, походженням – ідеальними.

Інтенціональність(цілеспрямована предметність) - (лат. Intento - прагнути), (Е.Гуссерль)–відображення не всього світу взагалі в його різноманітності, а лише того, що є предметом конкретної діяльності чи уваги людини. Свідомість завжди є усвідомленням чогось; спрямована на певну конкретність. Свідомість має 3 форми: життєвий досвід, оцінка і сенс.

Виокремлюють 2 невіддільні типи інтенції свідомості:

Первинна – спрямована на світ явищ (підтримує тільки суб’єктивний бік справи – умонастрій “Я сам”).

Вторинна – спрямована на духовний, божественний світ (те, що реально існує навколо, вищий світ).

Здатність людини творити і відтворювати предмети.Свідомість виробляє осмислений план поведінки людини як у світі природи, так і у суспільстві.

Орієнтація тварини у певному середовищі детермінована інстинктами.

Ідейні стосунки між індивідами виникають у співтоваристві, але за певної індивідуалізації суб’єкта від нього. З одного боку, людина є істотою соціальною, а з іншого – вона неповторна, незалежна в певних параметрах від соціуму.

Свідомість є складним системним утворенням, а тому існують різні підходи щодо її структури.

Підхід В.Г.Нестеренко: свідомість має два вияви: компонентний (змістовний) і рівневий.

Компонентний.Охоплює складові необхідні для діяльності людини:

а) знанняабо когнітивну сферу свідомості (відчуття, сприймання, уявлення поняття, судження тощо);

б) цінності, потреби, інтереси, емоційні стани, що обґрунтовують і стимулюють активність, або мотиваційна сфера свідомості;

в) програми(проекти, плани, цілі), або нормативно-проективна сфера свідомості.

Ця конструкція відтворює сутнісну смислову структуру буття: знання репрезентують у свідомості буття як наявне; цінності, потреби, інтереси – незавершеність буття; програми – його здатність до самозміни.

Рівнева структура свідомості. Охоплює складові, що засвідчують, що не все, що є змістом свідомості, реально усвідомлюється. Людина, за З.Фрейдом, не є господарем сама собі, її інтелект безсилий перед людськими пристрастями. У рівневій структурі З.Фрейд виокремлює такі елементи:

а) несвідоме або “Воно” – інстинкти, домінуючу роль серед яких відіграє лібідо (пристрасті, бажання, енергія сексу);

б) свідоме або “Я” – своєрідний посередник між “Воно” і зовнішнім світом;

в) несвідоме або “Над-Я” – сфера соціальних фільтрів, крізь які “Воно” має діяти на “Я” (своєрідні автоматизми – догми, традиції, ідеали та інші цінності й заборони морального, соціокультурного, сімейно-історичного походження, що домінують у культурі).

Глибше досліджував цю проблематику К.-Г.Юнг, учень З.Фрейда. Він виділив, крім “особистісного несвідомого як відображення в психіці індивідуального досвіду”, ще глибший шар – колективне несвідоме, яке є відображенням досвіду попередніх поколінь.

Колективне несвідоме– образ світу, що сформувався ще в прадавні часи і виражається, як правило, мовою символів, а найвідомішою формою для вираження свідомого є словесна.

Отже, структура свідомості охоплює індивідуальне і колективне несвідоме, які, поєднуючись, суттєво доповнюють одне одного.

Свідомість набуває своєї завершеності та цілісності через самосвідомість.

Самосвідомість –здатність людини поглянути на себе збоку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших.

Саме через це людину хвилює думка інших людей. Якщо людина не має такої здатності, то це є ознакою психічного захворювання (за твердженням психіатрів).

Функції самосвідомості:

- самопізнання – охоплює самовідчуття (відчуття власного тіла, свого місця у просторі);

- самоспостереження і самоаналіз (на який здатний небагато хто);

- самооцінки включає самопочуття (емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній);оцінку себе відповідно до певних життєвих еталонів, рівень домагань (оцінку наперед власних бажань і здобутків);

- саморегуляції – передбачає таку послідовність виявів свідомості як самоконтроль, самодетермінація, самотворення.

Свідомість – складний і багатофункціональний феномен, одна з особливостей людини, які визначають її специфічний стан у світі, її онтологічний статус.

Філософія виокремлює такі основні типи відношення свідомості до світу:

а) пізнання (однією з форм існування свідомості є знання);

б) практика як цілеспрямована діяльність людини завдяки свідомості;

в) ціннісне ставлення до світу, людини, суспільства, що визначається системою моральних естетичних, етичних та інших норм, прийнятих у суспільстві.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблема свідомості в історії філософії.	\|	Функції політичних партій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.