• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ЕВОЛЮЦІЯ МІЖНАРОДНИХ КОРПОРАЦІЙ

Таблиця 1.2

Закінчення табл. 1.2

Джерело:Adler N. J. International Dimensions of Organizational Behavior. — 2-d ed. — Boston; PWS — Kent Publishing, 1991. — P. 7—8

Для вивчення четвертого питання теми важливо зрозуміти суть транснаціональних корпорацій як об’єкта міжнародного менеджменту.

За визначенням ЮНКТАД, транснаціональна корпорація (Transnational Corporation, Multinational Enterprise, Multina­tional Company, Multinational Corporation) — підприємство, що об’єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох і більше країнах та здійснює проведення взаємозв’язаної політики та спільної стратегії завдяки одному чи кільком центрам прийняття рішень.

Як видно з цього визначення, критерієм приналежності до міжнародної корпорації є наявність двох або більше країн, в яких вона здійснює свій бізнес. Однак існує і багато інших характерис­тик транснаціональних корпорацій. Серед них — наявність влас­ників у різних країнах, міжнародний склад працівників, у тому числі менеджерів, міжнародне мислення вищого керівництва, джерела прибутку в різних країнах, міжнародна структура активів, продаж на закордонних ринках і т. ін.

Зараз у світі налічується близько 65 тис. міжнародних корпорацій, що включають понад 700 тис. відділень. У 1999 р. валовий продукт цих корпорацій становив понад 3 трлн дол., або 10 % світового ВВП, що вдвічі перевищив рівень 1990 р. Обсяг прямих іноземних інвестицій міжнародних корпорацій становив у 1999 р. 865 млрд дол., або 14 % сукупних світових інвестицій (20 років тому — лише 2 %). Обсяг експорту іноземних філій становить 3167 млрд дол. або 46 % загального світового експорту. Частка 500 найбільших міжнародних корпорацій становить 30 % міжнародного валового продукту, 70 % світових торговельних операцій, 80 % міжнародних інвестицій.

У табл. 1.3 наведено результати діяльності 20 провідних корпорацій у 1997 р.

Рейтинг очолює американська компанія General Electric. Крім неї, до десятки світових бізнесових велетнів 1997 р. входять 6 фірм США і лише одна західноєвропейська — Royal/Dutsh Shell. Щоправда, ще три компанії, які представляють фармацевтичну індустрію Старого Світу, увійшли до першої «двадцятки».

Кількість японських компаній у світовій бізнес-еліті скоротилася з 23 у 1996 р. до 15 у 1997-му. Рейтинг більшості японських фірм, крім Nippon Telegraph & Telephone Corp., що посідає четверту сходинку, знизився. Проте Країна Сонця утримує першість за кількістю найбільших банків: сім з першої десятки — японські.

Слід звернути увагу на наявність у літературі різних термінів, що вживаються стосовно міжнародних підприємств, які віддзеркалюють деякі особливості їх функціонування. Досить поширеною є позиція К. Барлетта та С. Гошала щодо міжнародних, мультинаціональних, глобальних і транснаціональних організацій [Barltiett C., Ghoshal S., 1989, p. 48—52].

Міжнародна організація—це координоване об’єднання, в якому материнська компанія передає до закордонних ринків знання, компетенцію і досвід.

Мультинаціональна організація—децентралізоване об’єднан­ня активів і відповідальностей, які дозволяють враховувати міс­цеві відмінності в процесі здійснення зарубіжних операцій.

Таблиця 1.3

20 НАЙБІЛЬШИХ КОМПАНІЙ СВІТУ ЗА РИНКОВОЮ
ВАРТІСТЮ ЇХ АКЦІОНЕРНОГО КАПІТАЛУ ($ млрд)

* Рейтинг 1996 р. (34/52) стосується фірм Sandoz та Ciba-Geigy до їх злиття у компанію Novartis.

Глобальна організація — централізований бізнес, в якому переважна більшість активів і рішень є об’єктом централізованого керівництва.

Транснаціональна організаціяхарактеризується як інтегрована мережа, в якій ефективність збалансована з локальною відповідальністю з метою досягнення глобальної конкурентоспроможності і гнучкості організації шляхом корпоративного навчання та інновацій.

У курсі «Міжнародний менеджмент» ці терміни, за винятком глобальної організації, вважаються синонімами, адже у всіх міжнародних корпораціях загальним є рух товарів, послуг, капіталу, технологій, інформацій, менеджменту між національними економіками. Самі корпорації утворюють у своїй сукупності систему багатонаціональних компаній, що представлена на рис. 1.3.

Рис. 1.3. Схема міжнародної корпорації

Як видно зі схеми, міжнародна корпорація складається з материнської компанії (М), розташованої в країні походження (заснування), та мережі відділень (філій) В₁; В₂;... Вn, які розміщені в приймаючих країнах 1; 2;... N. Рішення материнської компанії (штаб-квартири) стосується утворення (закриття, придбання) відділень, місцерозташування, обсягів і асортименту продукції, ринків збуту, потоків між філіями і т. ін. Ці стратегічні рішення фор­мують зв’язки між материнською компанією і філіями, з одного боку, а також між філіями — з іншого. Окрім того, материнська компанія і філії мають зв’язки з іншими компаніями-партнерами (П₁; П₂;....Пn), позначеними на рисунку пунктирними стрілками. Скажімо, філія В₅, розташована в країні 5, має двосторонні зв’язки факторів бізнесу з материнською компанією М. Окрім того, до відділення В₅ надходять потоки товарів, послуг, інформації та інших факторів з відділень Вn, В₄, розташованих відповідно в країнах N та 4, а також від компаній партнерів Пn та П₅, розташованих у країнах N та 5. Готова продукція чи напівфабрикати з відділення В₅ надходять до материнської компанії та відділення В₃, яке реалізує готові вироби партнеру П₃ у своїй країні та партнеру П₄ в іншій країні. Відділення В₂ не має виробничих зв’язків з материнською компанією, а переробляє напівфабрикати з відділення Вn і направляє комплектуючі вироби відділенню В₃. Як потоки виступають не лише матеріальні ресурси, а й грошові кошти, технології, кадри менеджерів тощо.

Отже, організація бізнесу в міжнародних корпораціях ґрунтується на спеціалізації окремих відділень і материнської компанії на певних видах продукції чи видів діяльності. Існує дві моделі спеціалізації: горизонтальна і вертикальна інтеграція.

Горизонтальна інтеграціяозначає таку взаємодію відділень міжнародної корпорації, за якої виготовлення і реалізація певної продукції на міжнародних ринки закріплюється за відповідними відділеннями з урахуванням усіх витрат.

Внутрішньокорпоративне переміщення ресурсів організується з метою ефективного забезпечення повного асортименту товарів компанії на ринку кожної країни. Мається на увазі досягнення нижчої вартості або вищої якості порівняно з виготовленням товарів кожною філією. Те чи інше відділення поставляє товари, на яких воно спеціалізується, не лише на ринки своїх країн, а й інших регіонів за умов єдиної маркетингової політики, стандартизації виробів, післяпродажного обслуговування, використання єдиних торговельних марок, пакування, фірмових знаків і т. д. Прикладами таких компаній є автомобільні, побутової електроніки, комп’ютерні та ін.

Процес вертикальної інтеграціїбазується на спеціалізації окремих відділень за стадіями технологічного процесу й зосередженні виготовлення кінцевої продукції в незначній кількості філій, які поставляють її на світові ринки. Така інтеграція широко використовується, наприклад, нафтовими міжнародними компаніями. Вертикальні інтеграційні зв’язки збереглись у таких компаній навіть після націоналізації в 70-х роках урядами країн, що розвиваються, переробних і видобувних підприємств міжнародних нафтових компаній. Замість володіння філіями міжнародні нафтові корпорації отримують нафту за контрактними угодами.

Природа міжнародних корпорацій значною мірою віддзеркалюється теорією інтерналізації, обґрунтованою Пітером Баклі та Марком Кассоном.

Теорія інтерналізації міжнародних корпорацій полягає в тому, що ринки проміжних продуктів і напівфабрикатів менш досконалі, ніж ринки кінцевої продукції, тому виготовлення проміж­ної продукції доцільно зосередити всередині компанії, розмі­щуючи замовлення між окремими відділеннями як у країні походження, так і за кордоном [Buckley, Casson, 1976, p. 33].

Інтерналізація означає процес перетворення зовнішніх ринкових зв’язків у внутрішні (централізовано корпоративні) за умов більшої досконалості останніх.

Згодом теорія інтерналізації була розвинута в працях Дж. Ф. Хен­нарта, К. Н. Пітеліса, Р. Садена [Рут, Філіпенко, 1998, с. 684—686].

Теорія інтерналізації містить такі основні положення:

· ринки неспроможні ефективно розміщувати фактори товарів і послуг відповідно до природних і встановлених урядами зов­нішніх (неринкових) ефектів;

· ринки та фірми — це альтернативні (саморегулюючі та адміністративні) способи організації обміну товарів і послуг;

· обмін доцільно інтерналізувати всередині фірми, якщо витрати на ці операції менші, ніж на операції на ринку;

· у міжнародній корпорації процес інтерналізації охоплює міжнаціональний обмін товарів і послуг, насамперед проміжних продуктів шляхом створення спеціальних інструментів міжнарод­ного менеджменту, зокрема трансферного ціноутворення, прямих іноземних інвестицій.

На завершення вивчення питання варто звернути увагу на 10 ключових факторів успіху міжнародних компаній [Hodgetts, Luthans, 1997, р. 133]:

Позиціювання себе як міжнародних підприємств, що керуються управлінськими командами, які почуваються комфортно у всьому світі.

Розвиток інтегрованих та інноваційних стратегій, що усклад­нюють і здорожують конкуренцію з боку інших фірм.

Агресивна та ефективна реалізація своїх стратегій і їх підтримка великими інвестиціями.

Усвідомлення того, що появу технологічних інновацій неможливо довго пов’язувати лише зі США, а необхідно розвивати системи продукування технологічних інновацій в інших країнах.

Оперування у світі переважно як на єдиному великому ринку, а не як у сукупності індивідуальних малих ринків.

Наявність таких організаційних структур, які дозволяють розв’язувати унікальні проблеми і розробляти неординарні викладки, керувати їх вирішенням і в такий спосіб забезпечувати найвищу продуктивність.

Розвиток систем, які забезпечують неформальні політичні зміни у світі і причетність цих змін до фірм.

Наявність управлінської команди — міжнародної за своїм складом і завдяки цьому здатної краще реагувати на зміну попиту на провідних ринках.

Дозвіл зовнішнім директорам відігравати активну роль в оперативному управлінні підприємствами.

Дотримання завдяки належному керівництву таких важливих тенденцій і вимог, як відкритість до споживача, економічність організаційних структур, підтримка автономності і підприємливості у діяльності персоналу.

Ключове значення у самостійному вивченні теми має усвідомлення суті міжнародного менеджменту, який є різновидом загального менеджменту. Існує багато тлумачень менеджменту як управлінської діяльності. За визначенням авторів найпоширенішого у світі підручника Г. Кунца і Г. Уейріча «Основи менеджменту», перекладеного 13 іноземними мовами, менеджмент являє собою процес проектування та утриман­ня середовища, в якому індивідуальності, що працюють ра­зом у групах, продуктивно досягають обраних цілей. Це визначення має бути доповнено такими положеннями [Koontz, Weihrish, 1990, p. 4]:

1. Менеджери виконують управлінські функції планування, організації, укомплектування штатів, керівництва, контролю.

2. Менеджмент існує в будь-яких організаціях.

3. Менеджмент застосовується на всіх організаційних рівнях.

4. Мета всіх менеджерів схожа: створювати додаткову вартість.

5. Менеджери стурбовані продуктивністю: досягнення цілей має бути економічно раціональним.

Усі зазначені аспекти менеджменту притаманні управлінській діяльності міжнародних корпорацій з урахуванням їх особливостей як об’єктів управління.

Міжнародний менеджмент (ММ) — це процес застосування управлінських концепцій та інструментів у багатокультур­ному середовищі та отриманні завдяки цьому додаткових переваг і заощадження часу.

ММ—особливий вид менеджменту, головними цілями якого є формування, розвиток і використання конкурентних переваг фірми за рахунок можливостей ведення бізнесу в різних країнах і відповідного використання економічних, соціальних, демографіч­них, культурних та інших особливостей цих країн і міждержавної взаємодії.

Природа міжнародного менеджменту має дві основні складові:

· функції і концепції загального менеджменту — базова складова;

· національні моделі менеджменту материнських країн, в яких були засновані ті чи інші міжнародні корпорації — культурологіч­на складова.

Якщо базова складова піддається науковому аналізу і систематизації, то культурологічна складова є різноманітнішою і тяжіє до емпіричного спостереження і поведінкового узагальнення. Відомо, що базова складова почала формуватись понад століття тому. Щодо національних моделей менеджменту, то вони почали серйозно досліджуватись лише в останній третині минулого століття зусиллями таких дослідників, як Н. Адлер (США), П. Друкер (США), М. Крозьє (Франція), А. Тромпенарс, Р. Кан­тер (США), Ф. Лютенс (США) Р. Тунг (Канада), Г. Гофстед (Нідерланди), Ш. Шварц (Німеччина) та ін. Ці дослідники сфор-
мували нову галузь наукових досліджень — порівняльний ме­неджмент.

Порівняльний менеджмент — це галузь знань, яка виявляє і вивчає особливості національних моделей менеджменту, пов’язаних із соціально-культурними і поведінковими стереотипами націй, а отже, і систем управління між­народних корпорацій, що мають країни походження цих націй.

Таким чином, методологічною основою міжнародного менеджменту є, по-перше, загальний менеджмент, а по-друге, порівняльний менеджмент.

Порівняльна характеристика функцій менеджменту для національних і міжнародних компаній наведена в табл. 1.4.

Читайте також:

1. Аграрна еволюція українських земель у др. пол. ХVІІ - ХVІІІст.
2. Антимонархічна революція 1952 р. в Єгипті.
3. Б. Громадсько-політичний рух 60-90 рр. ХІХ ст. інтелігенції Росії та України, в центрі уваги яких був народ, селянська община та соціальна революція.
4. Банк міжнародних розрахунків
5. Валютні відносини, валютні системи як основа міжнародних фінансів
6. ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВІ ОПЕРАЦІЇ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ НА НАЦІОНАЛЬНИХ, МІЖНАРОДНИХ І СВІТОВИХ ФІНАНСОВИХ РИНКАХ
7. Вивіз капіталу та інвестиції в системі міжнародних економічних відносин. Напрямки та структура вивозу капі­талу. Форми вивозу та розміщення (інвестування) капіталу.
8. Види грошових систем і їх еволюція
9. Види грошових систем та їх еволюція
10. Види грошових систем та їх еволюція
11. Види і напрямки організаційних перетворень міжнародних корпорацій
12. Види міжнародних відносин

Переглядів: 1185