Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

ТЕМА 1. Інтернаціоналізація економічного розвитку.

Донецьк-2011

Міжнародна економіка

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ

Курс лекцій

для студентів денної та заочної форми навчання

напрям підготовки 6.030504 «Економіка підприємства»

галузь знань 0305 «Економіка та підприємництво»

Укладач:

доцент, канд..екон наук

Л.М.Самосьонок

ЗМІСТ

1 ТЕМА Інтернаціоналізація економічного розвитку. Характеристика основних понять і положень міжнародної економіки. ……………………………4

2 ТЕМА Середовище розвитку міжнародних економічних відносин…16

3 ТЕМА Міжнародна торгівля…………………………………………....34

4 ТЕМА Міжнародні інвестиції…………………………………………..56

5 ТЕМА Міжнародний кредит…………………………………………….64

6 ТЕМА Міжнародна міграція робочої сили……………………………..77

7 ТЕМА Світова валютна система…………………………………………89

8 ТЕМА Міжнародні розрахунки і платіжний баланс…………………..104

9 ТЕМА Міжнародна економічна інтеграція…………………………….120

10 ТЕМА Глобалізація економічного розвитку…………………………...132

11 ТЕМА Міжнародна економічна політика України…………………….149

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ, ЩО РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ……………………………..171

1. Поняття міжнародної економіки.

2. Інтернаціоналізація та міжнародний поділ праці як основа міжнародних економічних відносин

3. Етапи формування сучасної світової економіки.

1.1. Основні поняття міжнародної економіки

Міжнародна економіка, як наука- це фундаментальна економічна наука, частина теорії ринкової економіки, що вивчає економічні взаємини між країнами, закономірності взаємодії господарських суб'єктів різної державної приналежності в сфері міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва і формування міжнародної економічної політики держав.

Предметомвивчення міжнародної економікиявляються закони, закономірності, тенденції й особливості функціонування і розвитку економічних явищ і процесів на міжнародному рівні.

Світове господарство – це сукупність національних економік, взаємозалежних між собою й взаємодіючих на основі міжнародного подолу праці.

Національна економіка (господарство) – господарський комплекс держави, що характеризується галузевою й територіальною структурою, системою керування, певними соціально-економічними відносинами й рівнем розвитку.

Товаряк предмет, що задовольняє яку-небудь суспільну потребу і зроблений для обміну, представляється предметом вивчення теорії міжнародної економіки не як продукт виробництва, а як об'єкт процесу звертання, на який спрямовані вектори сукупного попиту та сукупної пропозиції.

Сукупний попит- об'єм виробництва товарів, що споживачі готові колективно придбати при існуючому рівні цін.

Сукупний попит пред'являється зсередини країни - з боку споживачів (підприємства, домашніх господарств і уряду) і місцевих інвесторів і з-за кордону - з боку іноземців. Відповідно, сукупний попит складається з закупівель товарів підприємствами (виробниче споживання), людьми (особисте споживання), урядом (державне споживання), внутрішніх капіталовкладень і експорту товарів за рубіж.

Сукупна пропозиція- об'єм виробництва товарів, що виробники готові колективно запропонувати на ринок при існуючому рівні цін.

Сукупна пропозиція забезпечується зсередини будь-якої країни і з-за кордону: місцевими й іноземними виробниками. Відповідно сукупна пропозиція складається з внутрішнього виробництва товарів і їхнього імпорту з-за кордону..

Інституціональна одиниця - економічний агент, що може володіти товарами й активами, мати економічні зобов'язання й від своєї особи здійснювати угоди з іншими агентами.

Економічна операція — це угода між інституціональними одиницями, при якій передається право власності на матеріальні або фінансові активи або виявляються послуги.

Економічні операції вважаються:

- внутрішніми, якщо вони відбуваються між інституціональними одиницями усередині однієї країни, і

- міжнародними, якщо вони відбуваються між інституціональними одиницями декількох країн.

Резиденти — всі інституціональні одиниці, що постійно перебувають на території даної країни, незалежно від їхнього громадянства або приналежності капіталу. Резидентами є: особи, що постійно проживають у даній країні;

робітники-мігранти, якщо вони проживають у країні більше року; урядові органи, включаючи їхнього представництва за рубежем; підприємства, що здійснюють свою економічну діяльність у даній країні, навіть якщо вони частково або повністю належать іноземному капіталу.

Нерезиденти — всі інституціональні одиниці, що постійно перебувають на території іноземної держави, навіть якщо вони є філіями інституціональних одиниць даної країни.

Товар-- предмет, що задовольняє яку-небудь суспільну потребу і зроблений для обміну, тобто, що має цінність, що встановлюється в процесі його обміну на інші товари.

У теорії міжнародної економіки товар розглядається як об'єкт попиту та пропозиції, якщо хоча б одна з цих сил діє з-за кордону. А для цього необхідно, щоб зроблений продукт був визнаний товаром на світовому ринку. Тому з погляду міжнародної мобільності всі товари поділяються на ти, що торгуються і не торгуються.

Товари, що торгуються— товари, що можуть пересуватися між різними країнами.

Товари, що не торгуються- товари, що споживаються в тій же країні, де і зроблені, і не переміщаються між країнами..

Основні розходження між товарами що торгуються та тими, що не торгуютьсяполягають у наступному:

- Ціни на товари, що торгуються визначаються співвідношенням попиту та пропозиції на світовому ринку, і знаходяться під впливом попиту та пропозиції на них і усередині країни і за рубежем.. Ціни на товари, що не_торгуються визначаються співвідношенням попиту та пропозиції на національному ринку. Коливання цін на такі товари в інших країнах значення не мають.

-Порушення внутрішнього балансу попиту та пропозиції більш важко тільки для товарів, що не торгуються, оскільки внутрішній баланс товарів, що торгуються, можна врівноважувати зміною закордонного попиту і пропозиції.

- Залежність від коливання світового рівня цін виражається сильніше у товарів, що торгуються.

Відповідно до розподілу, заснованим на Стандартизованій промисловій класифікаціі, прийнятої ООН усі товари і послуги поділяють на 9 великих груп:

Група товарів

Торгуються:

1. Сільське господарство, полювання, лісове господарство і рибальство.

2. Видобувна промисловість.

3. Обробна промисловість.

Неторгуються:

4. Комунальні послуги і будівництво

4. Оптова і роздрібна торгівля, ресторани і готелі

5. Транспорт, збереження, зв’язок і фінансове посередництво

6. Оборона й обов’язкові соціальні послуги

7. Освіта, охорона здоров’я і суспільної роботи

7. Інші комунальні, соціальні й особисті послуги_

Фактори виробництва– ресурси, які необхідно затратити, щоб зробити товар.

У міжнародній економіці виділяють наступні фактори виробництва:

-людські ресурси - праця і технології;

-майнові ресурси - земля і капітал.

Кожний з факторів виробництва має ціну. Ціна праці - заробітна плата, технологій - ліцензійний чи патентний платіж; землі - земельна рента і капіталу - банківський відсоток.

Ціна фактора виробництва відбиває баланс попиту та пропозиції на нього в рамках, як окремої держави, так і у взаємовідносинах держав. Оскільки держави в різному ступені наділені окремими факторами виробництва, то ціни на них будуть різні (на Україні вартість землі нижче, ніж у Голландії, ціна праці в Китаї нижче, ніж у Німеччині, ціна капіталу в США нижче, ніж в Україні, ціна технологій у Японії нижче, ніж у Тайвані). Тоді найбільш очевидним поясненням, чому країна робить окремий товар, полягає в тім, що просто в розпорядженні цієї країни маються такі фактори виробництва, що дозволяють їй робити цей товар економічно більш ефективно, чим іншим країнам (теорія абсолютних переваг, теорія відносних переваг, теорія співвідношення факторів виробництва).

Міжнародний поділ факторів виробництва - історично сформоване зосередження окремих факторів виробництва в різних країнах являється передумовою виробництва ними визначених товарів економічно більш ефективних, чим в інших країнах.

Міжнародний поділ праці і його міжнародна кооперація заклали основи для виникнення світового ринку, що розвивався на основі внутрішніх ринків, що поступово виходять за національні границі.

1.2. Інтернаціоналізація та міжнародний поділ праці як основа міжнародних економічних відносин

Інтернаціоналізація господарського життя - об'єктивний економічний процес виникнення й розвитку зв'язків між національними господарствами окремих країн, що охоплює всі сфери суспільного відтворення, у тому числі робочої чинності, засобів виробництва й виробничих відносин.

Інтернаціоналізація продуктивних сил:

Інтернаціоналізація відтворення робочої сили- створення загального ринку робочої чинність (ЄС- вільне переміщення, вирівнювання ЗП, єдина соціальна політика).

Інтернаціоналізація засобів виробництва - створення спільних підприємств, спільне будівництво, об'єднання енергосистем.

Інтернаціоналізація виробничих відносин - процес об'єднання монополій, олігополій, національних держав і наднаціональних органів у єдиний механізм, створення нових форм власності (ЄС- бюджет).

В основі інтернаціоналізації лежить міжнародний поділ праці.

Міжнародний поділ праці - територіальний поділ праці між країнами, що спираються на економічно вигідну спеціалізацію окремих країн в виробництва на тих або інших видів продукції і веде до взаємного обміну результатами виробництва між ними у певних кількісних і якісних співвідношеннях.(МПП)

Міжнародний поділ праці є об’єктивною основою міжнародного обміну товарами, послугами, знаннями, розвиток виробничого, науково-технічного, торгового й іншого співробітництва між усіма країнами світу незалежно від економічної розвиненості і характеру суспільного строю.

Сутність міжнародного поділу праці виявляється в динамічній єдності двох процесів виробництва – його розчленування й об’єднання.

Єдиний виробничий процес не може розчленуватися на окремо самостійні, відособлені друг від друга фази, не концентруватись по окремим стадіям виробництва на певній території, в окремих країнах. По-друге, це одночасно й об’єднання виробництв, і територіально-виробничих комплексів, установлення взаємодій між країнами, що беруть участь у системі МПП.

МПП здійснюється з метою підвищення ефективного виробництва, служить засобом економії витрат суспільної праці, виступає засобом раціоналізації суспільних продуктивних сил.

Фактори, що впливають на ступінь залучення країни до МПП:

1. Прагнення до одержання економічних вигод від участі в МРП.

Реалізація переваг МРП у ході міжнародного обміну товарами та послугами забезпечує:

- одержання різниці між інтернаціональною і національною вартістю експортованих товарів та послуг,

- також економію внутрішніх витрат шляхом відмови від національного виробництва товарів і послуг за рахунок більш дешевого імпорту.

2. Рівень розвитку виробничих сил є фактором, що визначає інтенсивність участі країн у міжнародному розподілі праці.

3. Відмінність у масштабах виробництва національних економік, обмежені можливості розподілу праці в рамках національних економік.

4. Природно-географічні фактори.

5. До числа загальнолюдських спонукальних мотивів до участі МРП, використанню його можливостей відносяться необхідність рішення глобальних проблем людства спільними зусиллями всіх країн світу. Діапазон таких проблем дуже великий: від охорони навколишнього середовища і рішення продовольчих проблем в планетарному масштабі до освоєння космосу.

Під впливом МРП торгові зв’язки між країнами ускладнюються і збагачуються, усе більш переростаючи в комплексну систему світогосподарчих зв’язків, у якому торгівля в традиційному її розумінні хоча і продовжує займати головне місце, але поступово утрачає своє значення.

Показники участі країни у МРП:

1. частка експортної продукції в загальному обсязі виробництва,

2. обсяг зовнішньої торгівлі по відношенню до національного продукту,

3. роль країни в світовій торгівлі

4. зовнішньоторговий оборот на душу населення.

Міжнародна спеціалізація виробництва (МСВ) – це концентрація виробництва однорідної продукції у межах однієї країни або кількох країн з метою створення високопродуктивного виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості.

МСВ розвивається по двом напрямках – виробничому і територіальному.

Виробничий напрямок підрозділяється на:

- міжгалузеву;

- внутрішньогалузеву спеціалізацію окремих підприємств (компаній).

У територіальному аспекті МСВ припускає спеціалізацію окремих країн, груп країн і регіонів на виробництві певних продуктів і їх частин для світового ринку.

Видами МСВ є:

1. предметна (виробництво продуктів),

2. подетальна (виробництво частин, компонентів продуктів)

3. технологічна, або стадійна, спеціалізація (здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів, наприкад складання, фарбування, зварювання, термічне опрацювання, виробництво виливків, поковок, заготівель і т.п.).

Показники рівня міжнародної спеціалізації галузі:

- коефіцієнт відносної експертної спеціалізації (КВЕС);

- експортна квота у виробництві галузі.

КВЕС визначається по формулі:

де - питома вага товару (сукупність товарів галузі) в експорті країни;

- питома вага товару (товарів-аналогів) у світовому експорті.

За допомогою КВЕС можна в першому наближенні визначити коло товарів відповідно галузі, що є міжнародною для даної країни.

Чим вище (більш 1) співвідносини на користь національної структури експорту по певному товару або групі товарів, тим більше явної є міжнародна спеціалізація відповідної галузі міжнародною галуззю, що спеціалізуються.

Експортна квота свідчить про те, в якій мірі національна промисловість, окремі її галузі орієнтуються на зовнішні ринки, і одночасно показує міру відокремленості останніх від національного ринку. Зростання експортної квоти у виробництві свідчить про інтенсифікацію міжнародних зв’язків виробництва в одному напрямі - до зарубіжних споживачів та про підвищення конкурентоспроможності міжнародно-спеціалізованої продукції.

Швидке рішення номенклатури експорту є в цілому свідченням міжнародної спеціалізації країни і, навпаки, скорочення номенклатури робить більш чітким експортний портфель. Якщо розширення номенклатури експорту в цілому відбувається за рахунок виробів що международно спеціалізуються і частка останніх у вивозі росте, те фактично відбувається підвищення рівня міжнародної спеціалізації виробництва; розширення номенклатури за рахунок неспеціалізованих видів виробів викликає зворотні результати. Отже, розширення асортименту саме по собі ще не свідчення погіршення МСВ країни.

Спеціалізація підприємств різних країн на виговленні часткових продуктів пов’язана із сучасною НТР. Ускладнення технологічної структури виробництва привело до великого росту числа деталей і вузлів, використовуваних у готовому виробі.

У 50-60-і роки ведуче місце займала спеціалізація виробництва на рівні первинних галузей (авто -, авіабудування, виробництво пластмас, підшипників, радіоапаратури і т.д.).

У 70-80-і роки головні позиції займала внутрішньогалузева МСВ і відповідний обмін товарами-аналогами зі споживчими характеристиками, що розрізняються, (наприклад, колісних тракторів на гусеничні машини, шкіряного взуття на гумове і т.п.).

Міжнародна кооперація виробництва- форма поділу праці, при якій праця на підприємствах і в галузях різних країн поєднується у взаємодії в один або в різні, зв'язані між собою процеси виробництва.

По своїй економічній природі міжнародна кооперація є продуктивною чинністю, що дає можливість досягати значних результатів у сферах виробництва, наукових досліджень, збуту при менших витратах праці в порівнянні з тими, які необхідні для досягнення таких же результатів, якщо учасники діють поодинці.

Міжнародне кооперування виробництва охоплює різні сфери співробітництва:

1. Виробничо-технологічне співробітництво. Воно включає:

- питання передачі ліцензій і використання прав власності;

- розробку й узгодження проектно-конструкторської документації, технологічних процесів, технічного рівня і якості продукції, будівельних і монтажних робіт,
модернізацію;

- удосконалювання управління виробництвом, стандартизацію, уніфікацію, сертифікацію, розподіл виробничих програм.

2. Торгово-економічні процеси, пов'язані з реалізацією кооперативної продукції.

3. Післепродажне обслуговування техніки.

Виділяють три основних методи, які використовуються при налагодженні коопераційних зв'язків:

1) виконання спільних програм (виконання певної роботи);
2) спеціалізація в договірному порядку (розмежування виробничих програм між учасниками виробничого кооперування. Договірні сторони прагнуть зменшити дублювання виробництва й пряму конкуренцію між собою на ринку);
3) створення спільних підприємств (поєднується капітал декількох учасників для
реалізації окремих, взаємно погоджених цілей.

Створення виробничих спільних підприємств - один із гріх основних методів коопераційної діяльності, що одержує усе більше широке поширення в Україні, так само як і у світі. Це так називана ,інтегрована кооперація, коли під єдиною організаційною формою поєднується капітал декількох учасників для досягнення окремих, спільно погоджених цілей.

Загальною об'єктивною основою міжнародного кооперування виробництва (МКП) є зростаючий рівень розвитку продуктивних чинностей, а отже, ступінь їхнього розчленовування на галузі, виробництва, підприємства. У результаті впливу НТР була створена матеріальна основа для широкого розвитку виробничого кооперування. НТР змусила змінити й сам характер МКП, включивши в нього як найважливіший елемент науку.

Таким чином, головна функція кооперації праці - служити коштами збільшення й вироблених матеріальних благ при більше високій продуктивності праці - була доповнена іншою важливою функцією - реалізацією принципово нових завдань, які дуже важко або неможливо вирішити без об'єднання зусиль виробників декількох країн.

Основні ознаки МКП:

- попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності;

-координація господарської діяльності підприємства-партнерів з різних країн у
певній, взаємопогоджуваній сфері цієї діяльності як головний метод
співробітництва;

-наявність як безпосередніх суб'єктів виробничого кооперування
промислових підприємств (фірм) з різних країн; закріплення в договірному порядку як головні об'єкти кооперування готових виробів, компонентів і
відповідної технології;

-розподіл між партнерами завдань у рамках погодженої програми, закріплення
за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних
угод;

-безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних або однобічних поставок
товарів з реалізацією виробничих програм у рамках кооперування, а не як
слідство виконання звичайних договорів купівлі-продажу.

Основними методами, які використовуються при налагодженні коопераційних зв'язків. є:

1) здійснення спільних програм,

2) спеціалізація в договірному порядку,

3) створення спільних підприємств (СП).

У рамках першого методу - здійснення спільних програм МКП проявляється у двох основних формах: підрядному кооперуванні й спільному виробництві.

Підрядне кооперування - найбільш старий вид виробничих зв'язків у промисловості. Сутність підрядної діяльності полягає в тому, що одна зі сторін угоди (замовник) доручає іншої (виконавцеві) виконання певної роботи відповідно до заздалегідь обумовлених вимог до її виконання щодо строків, обсягів, якості виконання й інших умов. Підрядне виробниче кооперування має два головні різновиди: «класичний» підряд по виготовленню продукції й підряд по проектуванню й випуск}' нового продукту.

Договірна спеціалізація, що укладається в розмежуванні виробничих програм учасників такого роду угод. Відповідно до угод про спеціалізацію договірні сторони прагнуть усунути або зменшити дублювання виробництва, а отже, і пряму конкуренцію між собою на ринку. Найважливіша умова, що надає такого роду угодам про спеціалізацію коопераційний характер.- це наявність у ньому положень про тісне співробітництво учасників у формі спільного виробництва звичайно складної продукції, взаємних або однобічних субпідрядних поставок, проведення спільних досліджень і розробок і т.д.

Створення виробничих спільних підприємств - інтегрована кооперація, коли під єдиною організаційною формою поєднується капітал декількох учасників для досягнення окремих, спільно погоджених цілей.

Спеціалізація, країн, що поглиблюється, у міжнародному обміні - обов'язкова умова прискорення промислового й науково-технічного прогресу. Компанії дістають прибуток завдяки зниженню витрат виробництва у зв'язку з ростом масштабності й серійності виробів, що випускають. Економія на масштабах виробництва - вирішальний фактор у росту спеціалізації. При збільшенні випуску відбувається зниження витрат, що пов'язане з нагромадженням досвіду, підвищенням технологічного рівня, прискоренням окупності капіталовкладень в устаткування.

Міжгалузева спеціалізація змінилася внутрішньогалузевий. На посилення процесу спеціалізації впливає відновлення випускає продукции, що.

Внутрішньогалузевий поділ праці сприяє все більшому економічному обміну між промислово розвиненими країнами, близькими за рівнем економічного розвитку. (77% імпорту промислово розвинених країн забезпечується за цей рахунок).

1.3. Етапи формування сучасної світової економіки.

Світовий ринок - сфера стійких товарно-грошових відносин між країнами, заснованих на міжнародному поділі праці, і інших факторів виробництва.

Основні риси світового ринку:

1. Являється категорією товарного виробництва, яке вийшло в пошуках збуту своєї продукції за національні рамки;

2. Виявляється в міждержавному переміщенні товарів, що знаходяться під впливом не тільки внутрішнього, але і зовнішнього попиту та пропозиції;

3. Оптимізує використання факторів виробництва, підказуючи виробнику, у яких галузях і регіонах вони можуть бути застосовані найбільше ефективно;

4. Виконує сануючу роль, вибраковуючи з міжнародного обміну товари, що не відповідають міжнародним стандартам якості при конкурентних цінах.

Світовий ринок виявляється через міжнародну торгівлю.

Міжнародна торгівля - сфера міжнародних товарно-грошових відносин, що представляє собою сукупність зовнішньої торгівлі всвіх країн світу.

Міжнародна торгівля складається з двох зустрічних потоків товарів - експорту й імпорту і характеризується торговим сальдо і торговим оборотом.

Експорт- продаж товару, що передбачає його вивіз за кордон.

Розміри експорту визначаються розмірами надлишкової пропозиції товару.

Імпорт- покупка товару, що передбачає його ввіз через границю.

Розміри імпорту визначаються розмірами надлишкового попиту на товари.

Експорт і імпорт являються ключовими показниками, що характеризують рух товарів на світовому ринку. Торгове сальдо і торговий оборот мають більш вузьке аналітичне і практичне значення і використовуються рідше.

Торгове сальдо -різниця вартісних об'ємів експорту й імпорту

Торговий оборот- сума вартісних, об'ємів експорту й імпорту.

Розвиток світового ринку привело до інтенсифікації міжнародного економічного спілкування, що початок перевищувати рамки міждержавного обміну товарами. Результатом еволюції продуктивних сил і росту моці фінансового капіталу стало виникнення світового господарства.

Світове господарство— сукупність національних економік країн світу, зв'язаних між собою мобільними факторами виробництва.

Основою світового господарства, як і світового ринку, являється міжнародний поділ праці й інших факторів виробництва. При цьому, світове господарство включає всі основні параметри світового ринку і доповнює його новими істотними рисами, зв'язаними з міжнародною мобільністю факторів виробництва.

Основні риси світового господарства:

1. Розвиток міжнародного переміщення факторів виробництва;

2. Ріст міжнародних форм виробництва на підприємствах, що розташовуються в декількох країнах, у першу чергу в рамках транснаціональних корпорацій;

3. Економічна політика держав підтримує міжнародний рух товарів і факторів виробництва на двосторонній і багатобічній основі;

4. Поява економіки відкритого типу в рамках багатьох держав і міждержавних об'єднань.

Розвиті фактори мають тенденцію бути спеціалізованими, а основні - загальними. Основні і загальні фактори характеризуються низькою міжнародною мобільністю і не можуть забезпечити міжнародну конкурентноздатність держав у довгостроковій перспективі. Навпроти, гарна забезпеченість країни розвитими і спеціальними факторами, що мобільні в міжнародному плані, може гарантувати їй стабільне лідируюче положення у світовому господарстві, принаймні по вузькій номенклатурі продукції.

Міжнародна мобільність факторів виробництва- вільність переміщення з країни в країну, яка залежить від функціонального типу, до якого відноситься кожен конкретний фактор.

Розподіл факторів виробництва:

1. По виникненню:

1.1. Основні - наявні в країні від природи чи в результаті тривалого історичного розвитку (географічні положення, природні ресурси, клімат, некваліфікована робоча сила, борги).

1.2. Розвиті– придбані країною в результаті інтенсивних пошуків і капіталовкладень (сучасна технологія, кваліфіковані кадри, сучасна іифраструктура).

2.По ступеню спеціалізації:

2.1. Загальні – здатні до використання в різних галузях для створення різноманітної продукції (персонал з вищою освітою, технологія одержання електрики).

2.2. Спеціальні– пристосовані тільки для однієї галузі чи для створення однієї вузької групипродукції (венчурний капітал, перукар).

Світова економіка відноситься до числа складних систем, що характеризуються множинністю складових їхніх елементів, ієрархічністю, структурністю. В основі цієї системи — міжнародне й обмежене рамками окремих держав національне виробництво матеріальних і духовних благ, їхній розподіл, обмін і споживання. Причому кожна з фаз світового відтворювального процесу впливає на функціонування усієї світової господарської системи, що має і властиві їй, як цілому, визначені напрямки свого розвитку.

Світове господарство є історичною і політико-економічною категорією. Це обумовлено тим, що кожному конкретному історичному етапу його розвитку відповідають визначені масштаби і рівень виробництва, інтернаціоналізація господарського життя і соціально-економічна структура.

Світове господарство як єдине ціле склалося до початку XX в. унаслідок доповнення світового ринку міжнародним переплетенням позичкового і підприємницького капіталу, створення системи експлуатації західними державами величезної колоніальної периферії. Фактично до цього періоду був закінчений територіальний розділ світу, сформувалися міжнародні монополії, процес усуспільнення виробництва придбав світовий характер. Світове господарство початку XX в. складалося з просунутих в індустріальному відношенні країн Заходу, багато хто з який були метрополіями, і їхніх сировинних придатків - колоній.

Основою поступового формування світового господарства служив світовий ринок, утворення якого проходило поетапно в ХV-ХVПІ ст, але особливо інтенсивно - із середини XIX в., коли машинне виробництво стає переважним у країнах Заходу. Становлення масового виробництва сприяло переростанню світового ринку у світове господарство. Поряд з обміном товарами істотний розвиток одержали також міжнародні виробничі зв'язки по виготовленню кінцевих продуктів, що стало можливим на основі зростаючої міграції капіталу.

У процесі еволюції сучасної світової економіки виділяються кілька періодів.

1. 10-30-і рр., у які проявилися кризові явища в розвитку світового господарства.

У 1917 р. з світогосподарчих зв'язків виявилася виключеною Росія, економічна блокада якої, проведена західними країнами, не могла привести до відновлення світогосподарчих зв'язків на колишній основі. Криза світового господарства супроводжувалася наростаючою нестійкістю економічних зв'язків, викликаною першою світовою війною. Переклад національних економік на військові рейки, фізичне знищення величезних виробничих і людських ресурсів у ході війни, економічне розгарбування захоплених територій порушили колишні господарські зв'язки.

Світова економічна криза («велика депресія») кінця 20-х - початку 30-х рр. обумовила тенденції до автаркії, призвела до загального зниження ролі експорту товарів і капіталу у світовому господарстві, підсилив значення національних сфер виробництва і збуту. Експортна квота ведучих країн у їх ВВП у 30-і рр. була в 1,5—2 рази нижче в порівнянні з 20-ми рр. Так, у США за 1913—1938 р. вона скоротилася з 6,1 до 3,6%; у Данії - з 29, і до 21,3%.

2. По закінченні другої світової війни відбулося нове ламання структури всесвітнього господарства в зв'язку з утворенням мирового соціалістичного господарства, що розвивається на іншій соціально-економічній основі (одержавлення промисловості, сфери послуг, колективізація сільського господарства і жорстко централізована система керування в рамках національних господарств). Проведена в цей період координація зовнішньоекономічних відносин, заснована на класовому підході, звузила сферу раніше єдиного глобального господарства, але не зруйнувала систему світового ринку. При всій складності і суперечливості зв'язків між країнами двох суспільних систем їхні зовнішньоекономічні контакти забезпечувалися визначеними потребами цих країн. Контакти в господарській сфері між цими державами сполучалися з протиборством і змаганням, причому останнє переважало. Розглянутий період розвитку сучасного світового господарства протікав в умовах інтенсивного зростання вивозу підприємницького капіталу у світовій капіталістичній економіці. Важливим елементом у виробничих зв'язках стали транснаціональні корпорації (ТНК), що є носіями одиничного поділу праці. ТНК сформували інтернаціональні виробничі комплекси, що включають створення продукту, його реалізацію, розрахунки, кредитування.

В умовах протистояння двох соціальних систем відбулося наростання взаємозв'язку між несоціалістичними країнами. Помітно усталили в період другої світової війни свою економічну міць США змогли зробити досить істотну допомогу в господарському відродженні ряду країн Західної Європи. Надалі, після завершення дії плану Маршалла (1951р.) у міру розпаду колоніальних імперій, програми допомоги були переорієнтовано на країни, що розвиваються, в інтересах збереження їхній у системі економічних взаємин країн з ринковою економікою. Відбувшийся в середині 60-х рр. колапс колоніальної системи привів до появи великої групи країн, що розвиваються, (РС), що дотепер продовжують займати особливе місце у світовому господарстві. Колишні відносини колоніальної залежності перемінилися зв'язками іншого типу: відносини «Північ - Південь» тепер здійснювалися на основі надання допомоги колишнім колоніям, а нині звільнилися країнам, що виявлялася на двосторонній і багатобічній основі. Чималу роль у формуванні нових відносин зіграв і вивіз приватного підприємницького капіталу з промислово розвитих країн (ПРС) у держави світу, що розвивається.

Важливою рисою цього етапу розвитку світового господарства стало проявилося в 50-70-і рр. зближення рівнів розвитку США й інших промислово розвитих країн. Так, якщо в 1955р. сукупний ВВП шести ведучих країн (після США) складав 74% ВВП США, то в 1970 р. - 114%. Проте, кожна окрема країна не змогла досить близько підійти до рівня розвитку американської економіки. Економічне домінування США у світі стало перероджуватися в багатополюсну систему. Це проявилося у формуванні трьох центрів суперництва: США - Японія - Західна Європа.

3. Чотири останніх десятиліття XX в. вважають початком нового періоду в розвитку сучасного світового господарства. Його відрізняють зросла ступінь освоєння географічного простору, формування міжнародних, а в ряді випадків - планетарних продуктивних сил, посилення економічної взаємодії і взаємозалежності. Зростання цілісності світу забезпечується новими параметрами соціально-економічного розвитку. Зокрема, у східноєвропейських країнах протікають процеси формування і складання близьких західним державам економічних і політичних структур.

Світове господарство нашого часу є результатом тривалої еволюції продуктивних сил, їхньої інтернаціоналізації. У період свого існування воно перетерпіло досить серйозні зміни. Нині світове господарство являє собою складну економічну систему, у якій відбувається відтворення сукупного суспільного продукту. Його суб'єктами виступають транснаціональні корпорації. національні господарства, для функціонування яких характерні і співробітництво, і протистояння.

У другій половині 20 століття ринкова економіка перейшла в нову якість і стала міжнародною.

Основні риси сучасної світової економіки:

1. Розвита сфера міжнародного обміну товарами на базі міжнародної торгівлі.

2. Розвита сфера міжнародного руху факторів виробництва, насамперед у формі ввозу-вивозу капіталу, робочої сили і технології.

3. Наявність міжнародних форм виробництва на підприємствах, розташованих у декількох країнах, насамперед у рамках транснаціональних корпорацій.

4. Самостійна міжнародна фінансова сфера, не зв'язана з обслуговуванням міжнародного руху чи товарів факторів виробництва.

5. Система міжнаціональних, наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання, спрямованого на забезпечення збалансованості і стабільності економічного розвитку.

6. Спрямованість економічної політики країн на принципи відкритої економіки.

Якщо розглянути зазначені ознаки, то можна помітити, що всі шість ознак характерні саме міжнародній економіці, хоч деякі з ознак притаманні світовому ринку і світовому господарству.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Нагляд за охороною навколишнього природного середовища	\|	Поняття, форми, рівні та принципи МЕВ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.023 сек.