• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Господарські організації – органи господарського керівництва

Особливе місце у системі державних органів щодо вирішення питань господарського керівництва займає Верховна Рада України. Підтверджується тим, що вона відіграє провідну роль у встановленні правових норм про систему державних органів, їх компетенцію у галузі організації та здійснення господарської діяльності.

Зокрема, щодо організації господарювання, відповідно до ст.92 Конституції України, виключно законами Верховної Ради вирішуються питання використання природних ресурсів, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв’язку правового режиму власності, правових засад і гарантій підприємництва, конкуренції та норм антимонопольного регулювання тощо. Окрім цього, виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь – які видатки держави на загально – суспільні потреби, розмір і цільове формування цих видатків, у тому числі на розвиток економіки.

Організаційно – господарські повноваження Кабінету Міністрів України щодо господарського керівництва передбачені ст.116 Конституції України та в п.1 ч.1 ст.20 Закону України від 07.10.2010 р. «Про Кабінет Міністрів України». Відповідно до цього Закону Кабінет Міністрів як вищий орган виконавчої влади у сфері економіки і фінансів забезпечує виконання таких основних організаційно-господарських функцій:

­ проведення державного економічної політики, розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного та соціального розвитку здійснювання прогнозування та державне регулювання національної економіки;

­ відповідно до закону управління об’єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання;

­ розроблення і виконання державних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

­ сприяння розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснення заходів, щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;

­ розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов'язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;

­ захисту та підтримки національного товаровиробника, захисту прав споживачів та підвищення якості їх життя;

­ визначення обсягів продукції (робіт, послуг) для державних потреб, формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішення відповідно до законодавства інших питань щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах); утворення згідно із законом державних резервних фондів фінансових і матеріально-технічних ресурсів та рішення про їх використання;

­ проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;

­ проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;

­ розроблення проектів законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечення виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подання Верховній Раді України звіт про його виконання, прийняття рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України. Обслуговування державного боргу України, прийняття рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик, державних грошово-речових лотерей;

­ забезпечення проведення державної політики цін, здійснення державного регулювання ціноутворення;

­ проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності, організація та забезпечення здійснення митної справи;

­ участі у складанні платіжного балансу та організація роботи із складання зовнішньоторговельного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;

­ гарантування щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а в інших випадках - відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Широкими повноваженнями наділений Кабінет Міністрів України щодо регулювання питань власності. Відповідно до ст.5 Закону України від 21.09.2006 р. «Про управління об’єктами державної власності», він як суб’єкт управління визначає об’єкти управління власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об’єкти, повноваження з управління якими передаються іншим суб’єктам управління. Здійснюючи управління об’єктами державної власності, Кабінет Міністрів України відповідальний тільки перед Верховною Радою України.

Господарські міністерства як органи господарського керівництва у системі органів господарського керівництва є дві категорії:

­ функціонального типу (Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство фінансів тощо);

­ галузевого типу (або господарські міністерства), сферою управління яких є певна галузь народного господарства (Міністерство аграрної політики та продовольства, Міністерство енергетики та вугільної промисловості і т.п.).

Їх правовий статус на сьогоднішній день визначається Указом Президента України від 24.12.2010 р. «Деякі питання організації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади».

Так, господарське міністерство – це господарська організація (орган державної виконавчої влади), яка здійснює координацію діяльності усіх підприємств та організацій галузі, а також виконує функції власника майна щодо підпорядкованих їй державних підприємств та організацій.

Основні риси господарського міністерства: господарська організація, яка здійснює управління господарською діяльністю підвідомчих державних підприємств і координацію діяльності всіх підприємств галузі; господарська організація унітарного типу; підпорядкованість Кабінету Міністрів України; установчий документ – положення, затверджене Президентом України; наявність статусу юридичної особи; частка державного майна необхідна для здійснення міністерством своїх функцій, закріплюється за ним на праві оперативного управління; наявність функцій двох видів.

Функція щодо загальногалузевого управління міністерства полягає в його участі у формуванні та реалізації державної політики в галузі, прогнозування розвитку економіки галузі, участь у розробці проектів Державної програми економічного та соціального розвитку України, Державного бюджету України, формування та розміщення державного замовлення на продукцію галузі і укладення державних контрактів, реалізація державної стратегії відповідної галузі, розробка відповідних фінансово-економічних та інших нормативів, видача спеціальних дозволів (ліцензій) з окремих видів діяльності, затвердження державних стандартів, норм та правил на продукцію (роботи, послуги) відповідної галузі, участь у формуванні та реалізації антимонопольно політики у відповідній галузі.

Функція щодо управління майном стосується державних підприємств, які належать до сфери відповідного міністерства (прийняття рішень про створення, реорганізацію та ліквідацію державних підприємств, установ і організацій у відповідній галузі, затвердження статутів державних підприємств галузі, укладення і розірвання контрактів з керівниками цих підприємств, здійснення контролю за ефективністю використання закріпленого за підприємствами державного майна, подання згоди Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутних фондів яких включається державне майно, на передачу в оренду цілісних майнових комплексів підвідомчих державних підприємств, на вихід структурних підрозділів зі складу підвідомчих державних підприємств, на вступ (і вихід) державних підприємств у добровільні господарські об'єднання та ін.).

Центральне місце у структурі Кабінету Міністрів України займає функціональне Міністерство економічного розвитку і торгівлі (надалі –Мінекономіки). Воновиконує роль єдиного урядового економічного центру, який здійснює методичне й організаційне забезпечення реалізації соціально-економічної політики держави, викладеної в нормативних актах та програмних документах законодавчої і виконавчої влади. Мінекономіки спільно з ринковою інфраструктурою й іншими міністерствами та відомствами, науковими організаціями (НДЕІ Мінекономіки, НДЕІ НАН України та ін.) формує відповідну стратегію і тактику реалізації цієї політики. Основна увага має бути зосереджена на розробці цілей, пріоритетів та орієнтирів на близьку і віддалену перспективу, а також економічних, організаційних та правових важелів для їх досягнення.

Отже, основними функціями Мінекономіки є:

­ безпосередня участь у реалізації соціально-економічної стратегії держави;

­ визначення пріоритетів розвитку національної економіки;

­ розробка проектів прогнозів і програм соціально-економічного розвитку країни, структурної та інноваційної політики;

­ участь у розробці соціальної, зовнішньоекономічної, фінансової, кредитно-грошової та валютної політики;

­ підготовка проектів найважливіших державних цільових комплексних програм;

­ розробка (разом з Мінфіном) проекту Державного бюджету;

­ методичне та організаційне керівництво розробкою нормативів, балансів, довго-, середньо- та короткострокових прогнозів і програм соціально-економічного розвитку галузей та регіонів;

­ методичне та організаційне керівництво застосуванням інструментів ДРЕ;

­ координація зусиль міністерств і відомств на основі положень Законів України, указів і розпоряджень Президента, постанов уряду.

До компетенції Міністерства економіки належать також питання цінового і тарифного регулювання, державного контракту, заходи з антидемпінгових цін, застосування квот, ліцензій, мита.

Наступне за важливістю функціональне міністерство – це Міністерство фінансів, яке здійснює фінансово-бюджетне і податкове регулювання. Міністерство фінансів покликане забезпечувати фінансування держави взагалі і державних регуляторних заходів зокрема, в тому числі і державних цільових програм та державних видатків, визначених законом «Про Державний бюджет». Воно бере безпосередню участь у всіх етапах бюджетного процесу: у розробці, організації виконання, контролі за виконанням, підготовці пропозицій про внесення змін, звіті про виконання державного бюджету. Система Міністерства фінансів України, яка охоплює центральний його апарат, відділи фінуправлінь обласних, районних місцевих державних адміністрацій, разом з державною податковою і митною службами виконує практичні завдання з формування і використання державного бюджету.

Крім господарських міністерств і установ організаційно-господарські повноваження і, відповідно, організаційно-господарські зобов'язання виконують визначені господарські організації. Такі організації використовуються, зокрема, у найважливіших галузях економіки, де для ефективного керівництва створені національні чи державні акціонерні компанії (НАК «Надра України», НАК «Украгролізинг», ДАК «Хліб України», ДАК «Вугілля України» тощо) з мережею підпорядкованих їм дочірніх компаній, товариств і підприємств. Ці та інші господарські організації здійснюють керівництво і координацію діяльності відповідних підприємств і організацій. Так, НАК «Украгролізинг», на підставі агентської угоди з Міністерством аграної політики та продовольства України, здійснює оперативне управління коштами державного лізингового в частині здійснення лізингових операцій щодо сільськогосподарської техніки тощо.

Засадничо, що безпосередньо господарювання та організація господарської діяльності є в органічному взаємозв'язку. Суспільні економічні господарські відносини крім приватних, — це публічні відносини, які в першучергу регулюються центральними органами виконавчої влади, наділеними господарською концепцією. Відповідно до ст.2 ГК вони є учасниками відносин у сфері господарювання суб'єктами організаційно-господарських повноважень, які вимагають удосконалення. Відповідно, проведення адміністративної реформи в аспекті державного регулювання економіки. Її метою є трансформація і з центрально-галузевої до центрально-функціональної системи державного регулювання.

Повернення до нормативно-правової бази Конституції України 1996 р. дало можливість Президентові України рішуче вирішувати проблему створення ефективного механізму виконавчої влади проведення судово-правової, адміністративної, податкової, бюджетної реформ, започаткування змін у пенсійній сфері та реформуванні трудових відносин.

Правовою основою реального започаткування адміністративної реформи у сфері державного регулювання економіки є Указ Президента України від 09.12.2010 р. «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» (надалі – Указ). Цим Указом шляхом реорганізації замість п'ятнадцяти міністерств, утворено десять: Міністерство аграрної політики та продовольства, Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство енергетики та вугільної промисловості, Міністерство інфраструктури, Міністерство культури, Міністерство надзвичайних ситуацій, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, Міністерство екології та природних ресурсів, Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, Міністерство соціальної політики.

Замість чотирьох груп, центральних органів виконавчої влади, що були до адміністративної реформи: міністерства, державні комітети, центральні органи зі спеціальним статусом, незалежні державні регулятори, шляхом конкретизації їх функцій, передбачено їх шість: міністерства, державні служби, державні інспекції, державні агентства, незалежні державні регулятори, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Вони зорієнтовані не на адміністративне управління, а функціональне регулювання соціально-економічних відносин.

Визначені центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідних членів Кабінету Міністрів України. Наприклад, через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра інфраструктури спрямовуються і координуються такі державні служби: авіаційна, автотранспортна, автомобільних доріг, зв'язку, морського та річкового транспорту, Національне агентство з питань підготовки та проведення в Україні Фінальної частини чемпіонату Європи з футболу та реалізації інфраструктурних проектів і т.п.

Крім такого державного органу як міністерство, Указом від 24.12.2010 р. «Деякі питання організації роботи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади», затверджене Типове положення про центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного, члена Кабінету Міністрів України (надалі – Типове положення). Зазначена структура центральних органів виконавчої влади створена на базі колишніх комітетів, служб, фондів, адміністрацій тощо. Згідно п.1 Типового положення центральний орган виконавчої влади України, державна служба, державна інспекції, державне агентство), діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики в одній чи декількох сферах державного регулювання господарської діяльності. Кожен з цих органів, відповідно до покладених на нього завдань надає: адміністративні послуги, здійснює державний нагляд (контроль); здійснює управління об'єктами державної власності; узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції; розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх члену Кабінету Міністрів України, який спрямовує та координує його діяльність; здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на нього Президентом України.

Вирішальним на нашу думку, в оптимізації системи та поліпшення діяльності центральних і місцевих органів державного управління особливо щодо надання державних послуг буде виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.12.2010 р. «Про схвалення Концепції електронного урядування в України». Вона, зокрема, передбачає, що до 2012 р. буде розроблена нормативно-правова та нормативно-технічна база для надання адміністративних послуг в електронному вигляді. У цей період органи державної влади та самоврядування почнуть надавати громадянам послуги в електронному вигляді. Зокрема, через Інтернет можна буде зареєструвати суб'єкт господарювання, подати звітність тощо. До 2014 р. в електронній формі надаватимуться послуги в усіх сферах суспільного життя. На останньому етапі передбачається створити єдину інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру органів державної влади та місцевого самоврядування.

Читайте також:

1. I. Органи і системи, що забезпечують функцію виділення
2. IV. Закономірності структурно-функціональної організації спинного мозку
3. PR-відділ організації: переваги і недоліки
4. V Практично всі психічні процеси роблять свій внесок в специфіку організації свідомості та самосвідомості.
5. Автономна Республіка Крим, регіональні та місцеві органи державної влади.
6. АГЕНТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ОБСЛУГОВУВАННЯ АВІАПЕРЕВЕЗЕНЬ
7. Аконність залишення засуджених у слідчому ізоляторі для роботи з господарського обслуговування.
8. Акти з охорони праці в організації.
9. Акти з охорони праці, що діють в організації, їх склад і структура.
10. Актуальні тенденції організації іншомовної освіти в контексті євроінтеграції.
11. Аналіз комплексних статей витрат: витрат на утримання та експлуатацію устаткуван­ня, цехові, загальногосподарські, поза виробничі витрати.
12. Аналіз сильних та слабких сторін організації

Переглядів: 2382