• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Лекція 3. Організація науки в Україні

Наведемо приклади схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади, пов’язаних з вирішенням екологічних проблем (згідно до Указу Президента України від 13 березня 1999 року №250/99).

1. Центральні органи виконавчої влади, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України:

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи

Міністерство освіти і науки України

Міністерство охорони здоров'я України

Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України

2. Державні комітети України:

Державний комітет лісового господарства України

Державний комітет рибного господарства України

3. Центральні органи виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через інші центральні органи виконавчої влади.

Через Міністерство охорони здоров 'я України:

Комітет медичної та мікробіологічної промисловості України

Національне агентство з контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення

Через Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України:

Державна адміністрація ядерного регулювання України

Державна комісія у справах випробувань і реєстрації засобів захисту та регуляторів росту рослин і добрив

Комітет України з питань геології та використання надр

Комітет України з питань гідрометеорології

Розвиток технологій в останні роки призвів фактично до створення найбільш розвиненою часткою людства так званого інформаційного суспільства.

Важливою рисою якісно нового техно­логічного "ривка", який призвів до створення "інформаційного суспільства", та однією із найбільших відмінностей його є поява так званих інформаційних "мета-технологій". Специфікою є те, що їх використання робить принципово немож­ливою конкуренцію користувача з розроб­ником цих технологій, тобто ставить його в майже довічне положення ліцензіата

Поява та широке впровадження інфор­маційних мета-технологій зменшує значення матеріальних і фінансових ресурсів у конкурентоспроможності країн та транс­національних корпорацій. Найважливішим джерелом глобальної конкурентоспромож­ності стає інтелект, який зосереджено в організаційних структурах науково-дослід­ницьких та виробничих корпорацій, що створюють мета-технології та контролюють їх використання.

В інформаційному суспільстві важливішими є не території з виробництвом, яке зосереджено на них, а фінанси та інтелект, які легко переміщуються у світовому просторі, які б обмеження не встановлювались.

Відставання країн, що розвиваються, відбувається не тільки через вилучення фінансових і інтелектуальних ресурсів (найцінніших у сучасних умовах), але й через знецінення традиційних сировинних ресурсів та "старих" технологій. Воно збільшується з поступовим процесом "старіння" технологій та одночасної демоно­полізації із посиленням конкурентності ринків збуту цих технологій.

Одним із основних критеріїв сучасних розрахунків рейтингу країн є індекс людського розвитку. Яке місце посідає Україна та за якими складовими?

Наступні дані взяті з виступу на "Дні Уряду "у Верховній Раді 08.06.99 р. В.П. Семиноженка, академіка НАН України, голови Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти.

Освіта. За рядом формальних критеріїв система освіти в країнах СНД все ще "тримається на плаву". Коефіцієнт охоплення освітою в середній і вищій школах різко не знизився. В Україні він складав за показниками вищої школи в 1995 р. 41 % (Росія - 43, Естонія 38 %). Це взагалі значно менше, ніж в США (81 %) й Канаді (100 %), але цей коефіцієнт можна співставити з показниками Ірландії та Греції (33 і 38 %), а також Італії й Німеччини (41 і 43,5 %).

За індексом людського розвитку в 1990-1997 рр. всі колишні радянські республіки скотилися до рівня 70-х років, тобто відстали на чверть віку. І якби не відносно високі індекси людського фактору (наприклад, системи освіти), то зниження за інтегральним рейтингом було б значнішим -мабуть, до рівня 60-х років.

Наука. Рівень наукової активності в Україні (аналогічно і в усіх без виключення країнах СНД) в середньому різко знижується незважаючи на те, що достатня кількість вчених та дослідницьких груп продовжує працювати на високому рівні. Абсолютні (на одного мешканця та відносно ВВП) видатки на НДДКР з урахуванням всіх можливих джерел різко скорочуються. Середньозважений показник частки витрат на науку і технології у ВВП за роки незалежності знизився з 1,5-1,6 до 0,5-0,6 %, тобто майже втричі. Відбулася різка деградація матеріально-технічної бази досліджень (крім техніко-технологічного переозброєння невеликої кількості елітних, у переважній більшості столичних інститутів та університетів). Скотившись нижче рівня середньорозвинених країн за питомою вагою видатків на НДДКР у ВВП, Україна за деякими якісними показниками займає останні місця.

Скорочення штатів науковців, які не потрібні, бо не відповідають сучасним вимогам та не мають відповідних замовлень, які були в СРСР за умов військово-політичного протистояння з США, можна було б вважати нормальною тенденцією. Але, на жаль, як відомо, скорочення (зовнішній та внутрішній "відтік умів") відбувається значною мірою за рахунок найбільш продуктивної частки вчених у найбільш продуктивному віці. В середньому чисельність науковців зменшилася за ці роки вдвічі.

Найбільш Україна, як і інші країни СНД, відстає від розвинених країн та країн, що розвиваються, у впровадженні інформа­ційних технологій. Коли розраховувати модифікований рівень людського розвитку з ураховуванням інформаційної компоненти, то Україна разом із Росією та Бєларуссю знаходиться на одному рівні з Турцією, Бразилією та Таїландом.

Для України швидко поглиблюється небезпека бути країною, затиснутою в своїх кордонах - інформаційної самоізоляції. Тому постає питання щодо можливості для України подолати негативний процес затримки адаптування до геополітичних умов початку нового тисячоліття та прискорити інтегрування до світового інформаційного співтовариства.

Однією із найважливіших рис світової економіки на рубежі нового XXI століття є орієнтація на гнучке, диверсифіковане та малосерійне виробництво, яке може швидко адаптуватися до потреб суспільства. Це досягається шляхом розповсюдження як в сфері матеріального виробництва, так і в сфері послуг техніки та технології нових поколінь, які засновані на використанні нових інформаційних технологій.

В основі цієї тенденції є одна риса, яка характеризує сучасний стан глобальної економіки - підвищення рівня її наукоємності. Широке використання досягнень науки і техніки пояснюється, з одного боку, загальносвітовою тенденцією збільшення витрат на НДДКР, удосконаленням їх структури та кадрового забезпечення, з іншого, - побудовою групи галузей економі­ки з дуже високою залежністю виробничих результатів від видатків на НДДКР.

У світі визнано, що наука як частина загальної інформаційної сфери є найбільш рентабельною для вкладання державних коштів, бо займається саме створенням нових знань, які і є найдорожчим ресурсом За даними фахівців, аналіз дієвості наукових фондів США свідчить, що навіть пошукові дослідження, що, на перший погляд, не мають практичного спрямування, через 2-3 роки мають рентабельність 40 %.

Цей досить довгий екскурс був необхідний для того, щоб ще раз підкреслити вагомість і значущість збере­ження і розвитку науки в країні.

Ще один аспект цієї проблеми - цільове фінансування. Цивілізований світ платить за роботи, виконані на конкурсних засадах з відповідною якістю. Частка конкурсного фінансування, наприклад, у США доходить до 90 %, в Україні - менше 10. Це просто ненормально.

В умовах жорсткого дефіциту коштів слід удосконалити систему формування і реалізації державних пріоритетів у галузі науки і технологій. Затверджені Верховною радою України ще в 1994 р. пріоритети застаріли і не відповідають вимогам часу. Вибір пріоритетних напрямів технологіч­ного розвитку країни є найвідповідальнішим етапом економічної політики, і він може бути ефективним тільки при наявності обгрунтованих прогнозів економічного та технологічного розвитку країни на довго­строкову перспективу.

Говорячи про пріоритети, неможливо не згадати про державні науково-технічні програми. Не новина, що програмування є одним з прогресивних методів реалізації політики пріоритетів, управління науково-технічним розвитком виробництва, впливу держави на економічний і соціальний розвиток країни. Ефективність програмного спрямування визнана часом та історичним досвідом багатьох країн, у тому числі і колишнього СРСР. І справа тут не тільки в тих мізерних коштах, що виділяються на ці цілі (вони мають складати принаймні 50-70 % від видатків бюджету на науково-технічну діяльність), а в тому, що практично втрачено керованість цими програмами на кінцевий результат.

Роль держави у системі фінансування НДДКР у розвинених країнах світу

В останні десятиліття роль державного фінансування НДДКРу розвинених країнах має тенденцію до зменшення (табл.1). Експерти зв'язують це в першу чергу зі зменшенням воєнних витрат, що спостерігалося з другої половини 1980-х років. При цьому в різних державах цей процес протікає по-різному. Зокрема, у Франції і Канаді державне фінансування і фінансування з приватних джерел складають практично однакову величину. Але якщо у Франції це пов'язано з прагненням держави надавати діючий вплив на формування наукових пріоритетів, то в Канаді це пояснюється тим, що науково-технічні підрозділи діючих у країні підприємств розташовані в США, тому що більшість найбільших канадських фірм є філіями американських корпорацій. Традиційно висока частка приватного сектора у фінансуванні НДДКР у Японії, але уряд цієї країни збирається до 2002 р. збільшити долю держави в загальних витратах на НДДКР до 25 %.

В усіх розвинених країнах звертає на себе увагу зріст витрат безприбуткових організацій, хоча частка їх у загальному об'ємі фінансування НДДКР продовжує залишатися відносно незначною.

Таблиця 1. Структура фінансування НДДКР у розвинених країнах, % до підсумка в середині 1990-х років

Фінансування НДДКР із закордонних джерел протягом 1990-х років також змінюється досить динамічно. Найвищий його рівень доводиться на Великобританію. Це не випадково. У Англії понад третину експорту робиться філіями закордонних компаній, що саме в цій країні займаються адаптацією своєї продукції для ринків ЄЕС. З іншого боку, інтернаціоналізація ринку країн ЄЕС сприяє зниженню актуальності питання про національну приналежність тієї або іншої європейської компанії.

Державні лабораторії і науково-дослідні центри в усе меншому ступені самостійно витрачають кошти, що виділяються бюджетом, по відповідних статтях. Складається ситуація, коду держава на тих або інших умовах займається фінансуванням досліджень і розробок у приватному або університетському секторах. У деяких країнах, наприклад, у США діє програма комерціалізації науково-технічних результатів, отриманих у державних лабораторіях. В Франції Національні науково-дослідні центри створюються на базі університетів із широким залученням університетських працівників до виконання проектів, що ведуться в цих центрах. І, звичайно, найважливішим у фінансуванні НДДКР у розвинених країнах став принцип поділу ризику між різними учасниками досліджень і розробок. Він припускає, що держава частково бере участь у фінансуванні досить ризикованих, але потенційно високоприбуткових проектів.

Особливістю державного фінансування НДДКР у розвинених країнах стає і структура його пріоритетів (табл.2). Хоча при цьому, приміром, у США частка витрат на воєнні НДДКР у загальних державних витратах по цій статті продовжує залишатися на рівні 50 % протягом усіх 1990-х років. Зростає частка витрат на НДДКР в області охорони здоров'я, що пов'язано зі старінням населення розвинених країн, і частка витрат на захист навколишнього середовища. У той же час витрати на сільськогосподарські науки, НДДКР у промисловості й освоєння космосу відносно зменшилися: вважається, що ці області знань повинні в більшому ступені бути комерціалізовані.

Таблиця 2. Структура державних наукових витрат на соціально-економічні цілі, % до підсумка середини 1990-х років

Успіхи енергозбереження привели до того, що витрати на розвиток енергетики також відносно скоротилися, особливо асигнування на розвиток ядерної енергетики: усе більша кількість найбільш багатих країн світу відмовляється від розвитку цього напрямку як магістрального шляху розв'язання проблем забезпечення енергією.

Дані табл.2 свідчать про відносне зменшення ролі держави у фінансуванні НДДКР у розвинених країнах, але регулююча і стимулююча роль держави в створенні сприятливих умов для науково-технічного розвитку в значній мірі навіть зміцнюється.

Це знаходить свій прояв у численних інституціональних змінах у розвинених країнах, при яких роль представників наукового співтовариства і наукового обгрунтування прийнятих рішень у цілому зростає.

У державах, де наука переживає труднощі або період становлення, роль держави як основного джерела фінансових ресурсів для розвитку науки зростає. Це стосується, зокрема, країн Південної Європи (Греція, Португалія), де на державу приходиться велика частина асигнувань на НДДКР.

Створення потужної науково-технічної системи є досить тривалим і складним процесом, і на різних його етапах держава грає різні ролі. Проте, загальна тенденція залишається досить ясною: із зменшенням зовнішньої військової погрози, із зміцненням економіки в цілому й у результаті створення потужних науково-технічних підрозділів у приватному секторі роль держави у фінансуванні НДДКР на загальнонаціональному рівні декілька зменшується.

Вища атестаційна комісія України

Указом Президента України від 25 лютого 1999 року затверджено положення про Вищу атестаційну комісію України.

1. Вища атестаційна комісія України (ВАК України) є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів України. ВАК України реалізовує державну політику у галузі атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації", присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

2. Основними завданнями ВАК України є:

формування та забезпечення функціонування системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації;

участь у формуванні та реалізації разом з іншими центральними органами виконавчої влади державної політики щодо перспектив розвитку науки і техніки, кадрового потенціалу країни;

забезпечення єдності вимог до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів, вченого звання старшого наукового співробітника;

керівництво роботою з присудження наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника.

3. ВАК України відповідно до покладених на неї завдань:

1) формує в установленому порядку мережу спеціалізованих вчених рад для захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата наук і доктора наук у вищих навчальних закладах, науково-дослідних (науково-технічних) установах та інших організаціях, що проводять наукові та науково-технічні дослідження;

2) організовує і проводить періодичну атестацію спеціалізованих вчених;

3) формує мережу експертних рад і за їх участі проводить експертизу дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата наук і доктора наук і атестаційних справ, які надходять із спеціалізованих вчених рад, періодично провадить оновлення складу експертних рад;

4) розробляє і затверджує вимоги до рівня наукової кваліфікації здобувачів наукових ступенів кандидата наук і доктора наук, вченого звання старшого наукового співробітника;

5) видає в установленому порядку диплом й кандидата наук і доктора наук;

6) присвоює на підставі рішень вчених (науково-технічних) рад вищих навчальних закладів, науково-дослідних (науково-технічних) установ вчене звання старшого наукового співробітника і видає в установленому порядку атестати старшого наукового співробітника;

7) вирішує в установленому порядку питання нострифікації (визнання) в Україні документів, що засвідчують присудження наукових ступенів, виданих відповідними органами інших держав;

8) аналізує стан розвитку мережі аспірантури і докторантури, рівень забезпеченості держави науковими і науково-педагогічними кадрами вищої кваліфікації;

4. ВДК України очолює голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку Президент України. Голова ВАК України має заступників.

5. Для розгляду найважливіших питань розвитку галузі, обговорення напрямів діяльності ВАК України, оперативного та узгодженого вирішення питань, що належать до компетенції ВАК України, утворюється президія ВАК України. Президія ВАК України розглядає і затверджує атестаційні висновки щодо дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата наук і доктора наук, приймає рішення про видачу дипломів кандидата наук і доктора наук, а також рішення про видачу атестатів старшого наукового співробітника.

Науково-дослідна робота студентів-екологів МФ НаУКМА.

Науково-дослідна робота в університеті ведеться в тісному контакту з навчальним процесом і при активній участі студентів. За п’ять років існування філіалу вони є співавторами 8 наукових статей та авторами 15 статей в збірниках студентських наукових робіт «Студентські студії». Студенти приймають активну участь у роботі наукового семінару факультету еколого-медичних наук, в роботі Міжнародних студентських наукових конференцій.

Велика робота серед молоді м. Миколаєва виконується студентами НаУКМА, які згуртовані в «Екологічному клубі», осередку «Екологічна варта» та інших добровільних молодіжних організаціях.

Читайте також:

1. II. Організація і проведення спортивних походів
2. II. Організація перевезень
3. II. Організація перевезень
4. А. Організація Острозького колегіуму – Академії
5. Автоматизація банківської діяльності в Україні
6. АГД як галузь економічної науки
7. Аграрні відносини в Україні у ХVІ - перш. пол. ХVІІІст.
8. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
9. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
10. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
11. Адміністративне судочинство в Україні
12. Адміністративний устрій та окупаційний режим в Україні під час війни 1941-1945 рр

Переглядів: 541