Вплив Європейської інтеграції на фінансове світове становище

У травні 2008 р. Європейський центральний банк (ЄЦБ) опублікував шосту доповідь про міжнародні позиції євро. Можна навести результати спеціального дослідження Банку міжнародних розрахунків, проведеного у квітні 2007 р.: операції по обміну євро на долари склали 40% традиційних операцій на валютному ринку і 46% на ринку похідних валютних інструментів. Частка євро в операціях із процентними дериватами зросла з 65% в 2004 р. до 82% в 2007 році. Набагато менше використовується євро в розрахунках по міжнародній торгівлі, за винятком розрахунків країн зони євро з їхніми торговими партнерами. Розрахунки в торгівлі сировинними й енергетичними товарами традиційно здійснюються в доларах.

Міжнародний статус валюти багато в чому визначається економічним, демографічним і фінансовим потенціалом країни або зони, що випускає її. У цьому плані параметри, якими володіє Європейський союз, впливають на позиції євро як позитивним, так і негативним чином.

Позиції єдиної європейської валюти залежать і від рівня розвитку та інтеграції фінансових ринків, що повинен забезпечувати достатню ліквідність, зменшувати транзакційні витрати, знижувати невизначеність, ризики та вартість хеджування, сприяти підвищенню продуктивності, темпів економічного росту та зміцненню довіри до євро.

Фінансові системи країн зони євро традиційно ґрунтувалися на банках, і їхні фінансові ринки були менш розвинутими. Оцінити розвиток фінансового ринку окремої країни або регіону можна оцінити, співставивши розмір ринків капіталу та ВВП. Розрахунки за 2000-2005 р. показали, що розмір ринків капіталу склав 450% ВВП у США проти 220% ВВП у зоні євро.

Порівняння інвестиційних потоків (в абсолютних цифрах) більш сприятливе для Європи. В 2005 р. валові фінансові зобов'язання США склали 13,62 трлн. дол., зони євро - 13,65 трлн.; обсяг закордонних активів у зоні євро - 12,4 трлн., у США - 11,0 трлн. дол. Зона євро стала привабливою для прямих іноземних інвестицій, які перевищили тут 27% сукупного ВВП проти 22,5% ВВП у США. При цьому закордонні прямі інвестиції резидентів зони євро становлять 30,4% ВВП. Слід зазначити, що в останні роки швидко розширюються прямі інвестиції із зони євро в країни так званої групи БРІК (Бразилія, Росія, Індія, Китай): в 1999-2005 р. вони виросли з 63 млрд. до 133 млрд. євро, або на 111%, тоді як інвестиції в США збільшилися тільки на 55% (з 360 млрд. до 558 млрд. євро).

З погляду фінансових потоків зона євро більш відкрита, ніж США: обсяг фінансових активів, емітованих у зоні євро та перебуваючих у власності закордонних інвесторів, виріс із 87% ВВП регіону в 1999 р. до 124% в 2005 р., а іноземних фінансових зобов'язань - з 92% до 137% ВВП; у США дані показники по активах збільшилися з 80% до 90% і по зобов'язаннях - з 91% до 110%.

У приватній сфері євро обігнав долар за обсягом випуску міжнародних облігацій: майже половина їхнього світового обсягу припадала на кінець вересня 2006 р. на випуски в євро. Правда, у країнах Азії й Латинської Америки випуски в євро залишаються невеликими.

В останні два десятиліття інтеграція європейських фінансових систем прискорилася, особливо після прийняття в березні 2000 р. Плану дій в області фінансових послуг, що передбачає усунення законодавчих та інших бар'єрів у цій сфері. Інтеграція виявляється в збільшенні ринку корпоративних і державних облігацій, у зрослій інтеграції фондових ринків, зменшенні розриву в рівнях процентних ставок у країнах зони євро (з 3 до 1-2 процентних пунктів), формуванні загальної ринкової інфраструктури, розширенні діапазону фінансових інструментів. За розрахунками експертів з Великобританії, вигоди від інтеграції європейських ринків облігацій і акцій еквівалентні приблизно 1%-му зросту ВВП протягом 10 років.

Позитивним фактором для євро є більш ніж дворазове збільшення з 1999 р. по 2006 р. обсягу чистих активів, що належать нерезидентам. Особливо швидко вони росли в 2002-2004 р., коли чистий приплив капіталів у зону євро ріс швидше, ніж у США. Чималі успіхи досягнуті в інтеграції ринку акцій: з 1997 р. до 2005 р. резиденти зони євро подвоїли свої портфелі акцій, емітованих іншими резидентами зони. Частка таких акцій у їхніх портфелях досягла майже 30%.

Однак європейські фінансові ринки ще не повністю інтегровані. Слабко концентрованими залишаються ринки боргових цінних паперів і роздрібних фінансових послуг, недостатньо гармонізовані правила діяльності національних фондових бірж, не стандартизовані правові системи, що регулюють випуск цінних паперів. Розрізняються системи клірингу та розрахунків по цінних паперах, існування різних правил обліку й інших вимог до фінансових угод викликає високі витрати по міжнародних операціях. Розходження в податкових системах і в правилах захисту споживачів стримують розвиток міжнародних інвестицій. Крім того, у зоні євро відсутня єдина система банківського нагляду.

Однією із проблем, що передбачається вирішити в найближчі роки, є недостатня інтеграція інфраструктури ринків, зокрема систем платежів і розрахунків. Кілька ініціатив у цьому напрямку реалізуються. Так, у листопаді 2006 р. європейські асоціації підприємців (які працюють на ринках облігацій і акцій) підписали запропонований Європейською комісією Європейський кодекс поведінки при платежах і розрахунках (European Code of Conduct for Clearing and Settlement). Для розвитку панєвропейського ринку короткострокових боргових цінних паперів реалізується ініціатива Short-Term European Paper (STEP), що базується на ряді стандартів, зафіксованих у конвенції STEP Market Convention, прийнятій в червні 2006 р. До березня 2007 р. у рамках зазначеної ініціативи були запущені 35 програм на суму 201 млрд. євро.

Повільніше всього процес інтеграції йде на європейському ринку роздрібних банківських послуг і продуктів, хоча й тут намітився певний прогрес. Європейське банківське співтовариство ініціювало проект створення Єдиної європейської платіжної зони (SEPA). Крім того, ряд показників свідчить про ріст трансграничної банківської діяльності, зокрема, ріст числа злиттів і поглинань між банками різних країн, підвищення у фінансовому портфелі банків частки активів інших країн зони євро.

Введення євро мало величезний вплив на систему світових валютних резервів. Якщо на момент введення євро частка американського долара становила 69,3% у світових валютних резервах, то на кінець 2007 року вона знизились до 63,3%. В свою чергу, частка євро зросла з 17,9% (на кінець 1999 року) до 26,5% (на кінець 2007 року).

В 2001-2006 р. обсяг іноземної валюти в офіційних резервах центральних банків держав світу зріс на 150%, досягши 5 трлн. дол. Таке стрімке зростання відбулося в основному за рахунок азіатських країн, вісім з яких входять у першу десятку по обсягу валютних резервів (на її частку доводиться 80% світових валютних резервів.) На жаль, точні дані про склад валютних резервів відсутні. У цілому їхня структура залежить від діючого в країні валютного режиму (змінний курс національної валюти, прив'язка її до кошика валют або до долара, євро й т.д.), а також від структури зовнішньоторговельних і фінансових потоків. На кінець 2006 р. 40 держав світу прив'язували свою валюту до євро, хоча грошові одиниці більшості азіатських країн фактично прив'язані до долара.

В останні роки уряди багатьох країн стали жадати від центральних банків, що нагромадили величезні валютні резерви, щоб вони вкладали їх у високоприбуткові фінансові операції з метою отримання прибутку. У результаті способи управління офіційними валютними резервами починають усе більше зближатися зі способами, використовуваними приватними фондами. Диверсифікованість валютних резервів за рахунок євро сприяє посиленню гнучкості інвестиційної політики тієї або іншої країни, відкриваючи доступ на значний за обсягами європейський фінансовий ринок. До того ж традиційні інвестування в довгострокові казначейські зобов'язання США в останні роки втрачають свою привабливість і, по підрахунках експертів, сьогодні становлять менш половини всіх капіталовкладень із використанням валютних резервів. На думку експертів Deutsche Bank, до 2010 р. частка євро у світових валютних резервах повинна вирости до 30-40%., а на думку колишнього керівника Федеральної резервної системи Алана Гріспена, з часом євро замінить долар в якості резервної валюти, або, як мінімум, буде мати рівнозначну частку в системі світових валютних резервів. Причини такого зростання ваги євро наступні :

1) девальвація функції долара як світової резервної валюти. За даними МВФ, на початок 2007 року загальна сума валютних резервів оцінювалася у 3,3 трлн. SDR (Special Drawing Rights — спеціальні права запозичення). За експертними оцінками, понад 70% цих резервів номінуються у доларах США. Особливо вразливою при цьому є позиція Китаю, резерви якого на сьогодні перевищують 1,5 трлн. дол. і який уже заявив про свої наміри віддати перевагу «сильнішим валютам». Таку ж позицію займають і багато інших країн. Показовим є те, що про наміри диверсифікувати свої валютні резерви заявив навіть центральний банк Іраку. Ці чинники спроможні ще більшою мірою ослабити американську валюту;

2) послаблення позицій долара як міжнародної розрахункової одиниці. Відомо, що три світові лідери експорту нафти — Іран, Венесуела і Росія уже зараз (у ряді випадків) вимагають від своїх торгових партнерів оплачувати відповідні експортні операції в євро чи інших твердих валютах, а не в доларах;

3) відмова від використання долара як еталона вартості. Показником є те, що кілька країн Перської затоки, зокрема ОАЕ, Кувейт і Катар, розглядають можливість не лише скорочення частки долара у своїх резервах, а й відмови від прив’язки курсів своїх національних валют до американської грошової одиниці;

4) девальвація американського долара і у функції капіталу. Дедалі більшого поширення набуває практика, відповідно до якої трейдери фондових ринків переводять свої капітали у більш стійкі, ніж долар, валюти.

В цілому ж можна сказати, що валютна інтеграція є «локомотивом» загальноєвропейської інтеграції. Якщо в Європі ще немає спільного рішення і тривають дискусії про загальноєвропейську внутрішню та зовнішню політики, культурну інтеграцію, то в економічному плані Європа давно виступає єдиним гравцем. Підтвердженням цього є активізація економічної інтеграції вже не в межах ЄС, а на рівні ЄС-США.

Ідея трансатлантичної економічної інтеграції між двома найбільшими економіками світу не нова, однак, довгий час вона лишалася на периферії переговорного процесу. Але з весни 2007 року Брюссель і Вашингтон активізували пошук можливостей поширення економічної взаємодії через Атлантику.

У рамках трансатлантичної інтеграції європейці й американці мають намір знизити торговельні й інші економічні бар’єри, що дозволить компаніям і банкам США і Європи ефективніше конкурувати з новими суперниками. Насамперед зі зростаючими країнами БРІК – Бразилією, Росією, Індією та Китаєм, значення яких у світовій економіці постійно зростає.

Економіка ЄС є найбільшою у світі – 14,45 трлн. доларів по паритету купівельної спроможності. США зовсім не набагато менше – 13,86 трлн. доларів. По населенню і ЄС, і США (491 і 304 млн чоловік відповідно) помітно відстають від Китаю й Індії (1330 і 1148 млн чоловік), але за рахунок більш високих доходів жителів Штатів і Євросоюзу мають величезні внутрішні ринки (у сумі 28,3 трлн. доларів, або 43% загальносвітового ВВП), що поки надає їм перевагу перед гігантами, що розвиваються. А ось інтеграція між двома найбільшими ринками – США і ЄС – досить обмежена.

Ліквідація різноманітних бар’єрів у торгівлі, інвестиціях і на фінансових ринках є ключовою для збереження світового лідерства економік США і ЄС. Конкуренція з боку ринків, що розвиваються, постійно зростає. ЄС і США, намагаючись спростити економічні зв’язки один з одним, підсилюють економіки один одного, багато в чому схожих, і зменшують конкуренцію з боку Китаю або Індії.

Не дивно, що на початку 2007 року федеральний канцлер Німеччини Ангела Меркель знову заговорила про посилення трансатлантичної економічної інтеграції. Вона змогла переконати інші уряди країн ЄС, Єврокомісію та адміністрацію США розпочати інтеграційний процес. На саміті ЄС-США у квітні 2007 року в Німеччині був підписаний перший рамковий документ про просування трансатлантичної економічної інтеграції. А зі членів американського уряду і Європейської комісії була створена Трансатлантична економічна рада (Transatlantic Economic Council, TEC). Перші зустрічі TEР пройшли вже в листопаді 2007 року у Вашингтоні. Друге засідання ради відбулося в Брюсселі в травні, напередодні саміту в Словенії.

Поки число областей, якими займається TEР, невелике, але аналітики очікують, що у близькому майбутньому воно буде зростати.

По-перше, буде розвиватися співробітництво в сфері регулювання. Так, американське Бюро управління та бюджету і Єврокомісія розробили спосіб оцінки взаємного впливу механізмів регулювання ринків у ЄС і США. Сторони вирішили заздалегідь обмінюватися інформацією про зміни, що готуються, у регулюванні. Це фактично дозволить підтримувати єдині стандарти в США і Європі, що особливо важливо для великих компаній, що мають виробництво й ринки збуту по обидві сторони Атлантики. Так США і ЄС зможуть позбутися від політичних перешкод на шляху до більш тісного співробітництва, зокрема встановивши нові правила по поширенню конфіденційної бізнес-інформації.

По-друге, ЄС і США намагаються налагодити співробітництво в сфері митниці й безпеки кордону, що значно спростить їхні торговельні відносини. Наприклад, американське законодавство передбачає ввести до 2012 року обов’язковий контроль всіх контейнерів, які будуть надходити в американські порти, однак, США і ЄС сподіваються відмовитися від цього правила у взаємній торгівлі, що повинне привести до росту торговельного обороту.

По-третє, планується оптимізувати патентне законодавство. Зокрема, США збираються перейняти європейську патентну систему, коли патенти видаються тим, хто першим подає заявку (зараз у США пріоритетом володіє першість винаходу, що часто вимагає доказу).

По-четверте, у квітні 2007 року обидві сторони підписали угоду «Відкрите небо», що фактично ліквідувало складну систему двосторонніх відносин між окремими країнами ЄС і США. Тепер американські і європейські авіакомпанії можуть літати в аеропорти один до одного без додаткових погоджень. Правда, у США як і раніше, залишилися обмеження, по яких іноземці не можуть володіти більш ніж 25% акцій в американських авіакомпаніях (що продиктовано військовими міркуваннями). Уже найближчим часом очікується бум трансатлантичних авіаперевезень, навіть незважаючи на нинішній ріст цін.

Але, мабуть, головною областю взаємодії США і ЄС стало співробітництво у фінансовій сфері, де сторони сподіваються досягти збільшення щорічного обсягу транзакцій з нинішнього 21 трлн. до 31 трлн. доларів. Саме в області фінансів США і ЄС вдалося досягти найбільшого прогресу, почавши переговори про взаємне визнання регулювання ринків цінних паперів. Що стало особливо актуальним після появи першої трансатлантичної біржі, NYSE-Euronext, із площадками й у США, і в ЄС.

Крім того, сторони домовилися про взаємне визнання стандартів фінансової звітності – міжнародного стандарту IFRS (використовуваного в Євросоюзі й ще більш ніж в 100 країнах) і американського US GAAP. У листопаді 2007 року американська Комісія з цінних паперів і ринків (SEC) оголосила, що буде визнавати стандарти IFRS для компаній, розміщених на іноземних біржах, і перестане вимагати для них надання звітності в стандарті US GAAP.

Це означає серйозне скорочення витрат для міжнародних, насамперед європейських, компаній і фінансових інститутів, які хочуть отримати спрощений доступ до американського ринку капіталу. За деякими оцінками, інтегрування трансатлантичного ринку цінних паперів дозволить американським і європейським компаніям заощаджувати по 48 млрд доларів щорічно.

Фінансові ринки США і Європи фактично створили основу сучасної глобальної фінансової системи. Ступінь їхньої інтеграції збільшувався, оскільки саме у фінансовій сфері бар’єри поступово ліквідувалися ще з 70-х років. За даними на 2007 рік, американські приватні особи володіли акціями європейських компаній на 1,81 трлн. доларів і облігаціями на 0,87 трлн. доларів. Аналогічні показники для європейських приватних осіб – 2,11 і 1,23 трлн. доларів відповідно.

Результат – лідируючі позиції США і ЄС у всіх ключових сегментах на світових ринках капіталу. На частку США і ЄС сьогодні припадає 65% банківських активів, 72% боргових облігацій і 79% деривативів по процентних ставках, 58% капіталізації фінансових ринків і 77% деривативів на акції, 96% операцій по обміну валют і 70% валютних деривативів, а також 74% світового ринку страхування.

Звичайно, це не означає, що їм не загрожують конкуренти. Наприклад, найбільші китайські банки в останні роки піднялися на провідні позиції по ринковій капіталізації. Сьогодні три з п’яти найбільших банків по цьому показнику є китайськими й лише по одному – зі США і Європи. Успіх банків КНР, які, власне, лише здійснили IPO, багато в чому ґрунтується на успіху китайського фондового ринку, чия капіталізація й число акцій, що торгуються на ньому, виросли в рази з 2005 року. Китай, Індія, Бразилія, Росія, Близький Схід становлять цілком очевидних конкурентів у фінансовій сфері.

Саме тому фінансова сфера стала однією із ключових в економічній інтеграції США і Європи. Інтеграція фінансових ринків по обидві сторони Атлантики обіцяє значні вигоди США і ЄС. Навіть ті обмежені заходи, які обговорюються зараз, значно підвищать конкурентоспроможність європейців і американців. Це дозволить їм ефективніше працювати в умовах постійно зростаючої конкуренції з ринками, що розвиваються.

Міжнародний фінансовий ринок – це ринок вільних, придатних для інвестування за межами свого утворення та походження грошових ресурсів, міграція яких знаходиться під дією попиту та пропозиції, існуючих в окремих країнах та регіонах, а також під контролем держав та міжнародних валютно-фінансових центрів. На розвиток міжнародного фінансового ринку країни Європи почали впливати ще з 50-х років ХХ ст., коли почав зароджуватися процес європейської інтеграції. Із створенням Європейського Союзу та введенням євро цей вплив посилився в рази. На даний момент єдина європейська валюта є другою по значимістю валютою в світі, після американського долара, і цей вплив тільки продовжуватиме зростати. На фінансових ринках ЄС та США, на які сьогодні приходиться більш ніж дві третини сукупних активів світової фінансової системи, продовжуються інтеграційні процеси. Американські та європейські фінансові регулятори працюють над вдосконаленням механізмів оцінки взаємного впливу заходів регулювання ринків у ЄС і США, що в перспективі дає базис для створення дієвих інструментів регулювання світової фінансової системи в умовах її подальшої глобалізації.

Світова фінансова криза внесе суттєві корективи в плани та стратегії подальшої інтеграції європейських фінансових ринків. Незважаючи на те, що, глобалізація цих ринків все одно продовжиться, оскільки цей процес є незворотнім, уряди європейських країн будуть більш уважно стежити за інтеграційними процесами, підвищать вимоги до контролю за фінансовими потоками, механізмами оцінки та страхування ризиків. Проте, більш важливу роль відіграватиме Європейський центробанк, як головний регулятор фінансових ринків у Європі.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення інструментів ринку єврооблігацій.

2. Назвіть етапи організації випуску єврооблігацій.

3. Коротко схарактеризуйте боргові ринки Європи.

4. Що ви знаєте про єврооблігації в євро?

5. Назвіть основні риси ринку єврокомерційних паперів.

6. Дайте характеристику інструментам ринку євронот.

7. Що таке ринок деривативів та які його інструменти?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Унікальність, прогнози та досягнення фінансового розвитку Європейського Союзу	\|	Сутність міжнародних розрахунків

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.