• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Історія становлення прокуратури.

Прокурор (від лат. ргосугаїог — завідуючий, управляючий, піклувальник) — офіційна посадова особа органів прокурату­ри. У Стародавньому Римі — управляючий майном, маєтком тощо. Ними були улюблені раби імператора. Посада прокурора як державного чиновника запроваджувалась із введенням Августовської Конституції. Це був, власне, слуга імператора з представницькою владою, і особливу роль вони відігравали при зборі податків, управлінні імператорським маєтком тощо. Пізніше прокурор став представником у суді за призначенням свого довірителя.

Засновником королівської прокуратури визнається французь­кий король Філіп IV Красивий, бо при ньому у 1302 році впер­ше було визначено законом Положення Королівських проку­рорів в судах. У кінці XVII ст. прокуратура склалася як могутня державна установа, очолювана прокурором. В основному поса­ди прокурорів продавалися з правом спадкоємництва. Проку­рори передусім захищали інтереси корони.

Із Франції інститут прокуратури був запозичений Німеччи­ною, Англією, Шотландією та іншими державами.

Походження російської прокуратури датується ерою Петра Великого, який у 1722 році прийняв французьку модель проку­ратури для того, щоб мати ефективний контрольний орган, «око государево», який наглядав би за центральними та місцевими адміністративними органами'. Прокурор підпорядковувався безпосередньо Імператору і зобов'язаний був наглядати за діяльністю Сенату та Колегій, «щоб не порушувалась воля його величності». Прокуратура такого типу якнайкраще відпо­відала ідеям і вимогам самодержавного царату, його експан­сивній і жорстокій політиці².

У 1864 році було проведено ряд реформ, які певною мірою демократизували Росію того часу. Звичайно, притерпіли зміни й органи прокуратури. За основу було взято знову ж французьку модель, але вже з середини XIX століття, згідно з якою прокура­тура була позбавлена функції тотального нагляду, в її компетен­цію входили лише процесуальні функції. Цей заклад вважався одним із символів царату і був відмінений у 1918 році.

Радянська прокуратура була заснована в 1922 році і означа­ла повернення до старих традицій, які існували в Російській імперії до 1864 року. Функції нагляду за виконанням законів поза сферою кримінального права було поновлено. Це загаль­ний нагляд за діяльністю виконавчих органів, місцевих Рад, судів, підприємств, громадських організацій, службовців тощо. Мета цієї функції — забезпечення нагляду за виконанням законів у всій державі.

З падінням у лютому 1917 року монархії в Росії на Україні активізувався рух за територіальну автономію з державною ук­раїнською мовою. У Києві 17 березня 1917 року на зборах пред­ставників українських громадських організацій була заснована УКРАЇНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАДА, її головою обрано про­фесора Грушевського М.С., створено 7 комісій, у тому числі правничу, яку очолив Михайло Ткаченко. Законодавче оформ­лення створеної Української Центральної ради відбулося на Українському національному з'їзді, який проходив 19-21 квітня 1917 року в Києві. На цьому з'їзді до Української Центральної ради було обрано 115 представників, а таємним голосуванням Грушевського М.С. затверджено на посаді Голови Української Центральної ради. Центральна рада обрала Комітет Централь­ної ради, який згодом став називатися Малою Радою. З цього часу розпочалась жвава робота по відновленню державності на Україні.

У червні 1917 року створено уряд — Генеральний секретаріат на чолі з В.Винниченком. У «Статуті Генерального Секретарі­ату» зазначалось, що «Вищим Краєвим органом управління на Україні є Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради, який формується Центральною Радою, відповідає перед нею і затверджується Тимчасовим Урядом». Згідно з цим Ста­тутом Генеральний секретаріат у своєму складі мав 14 Гене­ральних секретарів, у тому числі і в справах юстиції. З таким Статутом Тимчасовий уряд не погодився і в «Інструкції Гене­ральному Секретаріатові Тимчасового Уряду на Україні» від 17 серпня 1917 року надзвичайно обмежив компетенцію і функції Генерального секретаріату, вилучивши із його відання військові справи, юстицію, шляхи сполучення. Позбавив його права по­ширити свою владу на Харківську, Катеринославську та Хер­сонську губернії. Територія, яка підлягала Генеральному сек­ретаріатові, обмежувалася п'ятьма губерніями: Київською, Во­линською, Подільською, Полтавською та Чернігівською (без 4 північних повітів).

З Інструкцією Тимчасового уряду Центральна рада не згод­жувалась. Зміст її бурхливо і довго обговорювався на засідан­нях і все ж таки з відповідними зауваженнями Українська Цен­тральна рада вимушена була прийняти Інструкцію до виконан­ня².

Після повалення у жовтні 1917 року Тимчасового уряду і вста­новлення в Росії радянської влади Українська Центральна рада продовжила розбудову української державності. У листопаді склад Генерального секретаріату поповнено Генеральним секретарем із судових справ. На цю посаду призначено М.Ткаченка.

У листопаді 1917 року своїм III Універсалом Центральна рада проголосила УКРАЇНСЬКУ НАРОДНУ РЕСПУБЛІКУ, скасувала приватну власність на землю, смертну кару, встано­вила 8-годинний робочий день, контроль над виробництвом, передбачила реформу судоустрою. Цим Універсалом розши­рені територіальні межі УНР. Влада Української Центральної ради тепер мала поширюватися крім зазначених раніше 5 губер­ній ще й на Харківщину, Катеринославщину, Херсонщину і Таврію (без Криму).

Розпочалась робота по створенню судів та прокурорського нагляду УНР. 15 грудня 1917 року ухвалено закон «Про утво­рення Генерального Суду». Цей вищий судовий орган України створювався як тимчасовий до прийняття Конституції УНР. Генеральний суд складався з трьох департаментів: цивільного, карного і адміністративного. Члени Генерального суду мали звання Генеральних суддів. Вони обиралися Центральною ра­дою за поданням Генерального секретаря судових справ. При Генеральному суді засновувалась ПРОКУРАТОРІЯ. Керівниц­тво прокураторією мав здійснювати Старший прокуратор, який призначався Генеральним секретарем судових справ.

22 січня 1918 року Українська Центральна рада IV Універса­лом (останнім) проголосила Україну самостійною державою: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною Державою Україн­ського Народу». Генеральний секретаріат став йменуватися РАДОЮ НАРОДНИХ МІНІСТРІВ, а Генеральні секретарі-Народними Міністрами.

На початку квітня 1918 року Міністерство Судових справ очо­лив професор Шелухін С.П.

Українська Центральна рада продовжувала мурувати право­вий фундамент самостійної держави. Прийнято закони «Про поділ України на землі», «Про громадянство», «Про реєстрацію громадянства УНР». У квітні 1918 року схвалено проект Кон­ституції Української Народної Республіки.

28 квітня 1918 року відбулося останнє засідання Української Центральної ради, яке було перерване німецькою польовою таємною поліцією. Всі присутні в залі члени Центральної ради були на деякий час заарештовані. Так стався державний пере­ворот³

Прокуратура за часів Гетьманату (квітень-грудень 1918)

29 квітня 1918 року на з'їзді українських хліборобів на Ук­раїні проголошено гетьманат і обрано Павла .Скоропадського Гетьманом Всієї України. В цей же день Гетьман проголосив маніфест — «Грамоту до всього Українського Народу» та «За­кони про тимчасовий державний устрій України». У Грамоті оголошено, що Центральна і Мала ради, а також всі земельні комітети розпускаються, а міністри та товариші їх звільняють­ся. Гетьман запевнив громадян і козаків України, що він буде твердо стояти на сторожі порядку і законності в Українській державі, домагатися негайного виконання всіх державних роз­поряджень і підтримувати авторитет влади. У цьому доку­менті сповіщалось: «Права приватної власності як фундаменту культури і цивілізації відбудовуються в повній мірі і всі роз­порядження колишнього Українського уряду, а рівно Тим­часового уряду Російського відміняються і скасовуються. Відновлюється повна свобода по зробленню купчих куплі-продажу землі».

«Закони про тимчасовий Державний устрій України» вирі­шували питання гетьманської влади, віри, прав і обов'язків українських козаків і громадян, видання і виконання законів, діяльності Ради міністрів і міністрів, Фінансової ради та Гене­рального суду.

На Генеральний суд покладалися обов'язки Вищого охоро-нителя і захисника закону та Вищого суду України в судових та адміністративних справах. Назва «Українська Народна Респуб­ліка» змінювалась на «Українську Державу».

Гетьман Всієї України наказом № 1 від 2 травня 1918 року призначив Отаманом Ради міністрів Ф.А.Лизогуба і ще 10 міністрів, у тому числі і міністра судових справ професора Чу-бинського М.П., а наказом № 11 від 16 травня — приват-до­цента І.О.Кістяківського Генеральним суддею. Згодом, 6 серп­ня 1918 року новим Міністром юстиції призначено Олексія Романова, а в жовтні — Андрія Вязлова.

8 липня 1918 року Гетьман Всієї України затвердив ухвале­ний Радою міністрів Української Держави Закон «Про утво­рення Державного Сенату», яким відмінив закон Центральної ради «Про утворення Генерального Суду». Державний сенат складався із Сенаторів, в тому числі Президента Сенату, і поділявся на Генеральні суди: Адміністративний, Цивільний і Карний.

Директорія. Відновлення Прокуратори (грудень 1918 — березень 1921)

Директорія Української Народної Республіки створена 14 листопада 1918 року з п'ятьох осіб на чолі з Володимиром Вин-ниченком, як альтернативний уряд Гетьманату, а 14 грудня Гетьман Всієї України Павло Скоропадський зрікся влади. У цей же день Директорія проголосила про відновлення Україн­ської Народної Республіки. На початку січня Рада народних міністрів УНР затвердила штати Надвищого суду, якими охоплювалась і прокураторія. Штати прокурато-рії складалися із Старшого прокуратора, 7 прокураторів та одного секретаря прокуратора.

Становище Директорії УНР як верховної влади на Україні було дуже складним і хитким. На території України вже діяв Радянський уряд. У березні 1919 року була прийнята Кон­ституція Української Соціалістичної Радянської Республіки. Вела бої Добровольча армія Антона Денікіна. Західні землі України були окуповані Польщею, Закарпаття — Чехо-Сло-ваччиною, Буковина — Румунією. Польща визнала Україн­ську Соціалістичну Радянську Республіку, підписавши в Ризі 18 березня 1921 року мирний договір з Радянською Росією. Таким чином, Директорія втратила своє становище верхов­ної влади на Україні. Поступово радянська влада була вста­новлена на всій території України. Розгорталась робота по створенню радянської державності. Декретом Ради народних комісарів України «Про суд» скасовувались всі судові уста­нови та прокурорський нагляд, які існували до Радянської влади.

Декретом Ради народних комісарів України від 14 лютого 1919 року «Про суд» ліквідовано поряд із судовими установа­ми, які існували на території України до встановлення Ра­дянської влади, і прокурорський нагляд. Після прийняття цього Декрету нагляд за законністю поступово зосереджувався го­ловним чином в Народному комісаріаті юстиції і його місце­вих органах — губернаторських і міських юридичних відділах.

28 червня 1922 року була створена Державна прокуратура УРСР відповідно до постанови ВУЦВК, якою затверджено Положення про прокурорський нагляд. Державна прокуратура входила до складу Мін'юсту. Керівником прокуратури, як Про­курор республіки, був Народний комісар юстиції УРСР. Пер­шим Прокурором УРСР був призначений Скрипник М.О. На цій посаді він перебував до 5 березня 1927 року.

У зв'язку з організацією Державної прокуратури ВУЦВК 6 вересня 1922 року ухвалив постанову про скасування губер­нських відділів юстиції та їх повітових уповноважених, встанов­ивши, що ці органи мають ліквідовуватися в міру утворення органів прокурорського нагляду.

З утворенням Союзу РСР, ліквідацією губерній та переходом на триступеневу систему управління 10 травня 1925 року були внесені зміни до Конституції УРСР 1919 року. Прокурор рес­публіки став іменуватися Генеральним прокурором республіки. Державна прокуратура як і раніше перебувала у складі Нарком'­юсту УРСР. Народний комісар юстиції одночасно обіймав по­саду Генерального прокурора республіки і входив до складу Ради народних комісарів УРСР. Повноваження Прокуратури УРСР були визначені Положенням про судоустрій УРСР в розділі «Про Державну прокуратуру». Вказане Положення введено в дію по­становою III сесії ВУЦВК від 23 жовтня 1925 року.

З перемогою Жовтня 24 листопада 1917 року прокурорський нагляд був ліквідований і поновлений у 1922 році, спочатку в складі Мін'юсту, потім Верховного Суду. А у 1933 році була створена централізована прокурорська система в межах СРСР, куди ввійшла складовою частиною і прокуратура УРСР, і в цьому статусі перебувала до здобуття Україною незалежності.

З прийняттям Конституції Української РСР 1937 року най­менування Генеральний прокурор було скасовано. Ця посада стала називатись — Прокурор УРСР. Прокуратура республіки повністю підпорядковувалась Прокуратурі Союзу РСР. Проку­рор призначався Генеральним прокурором Союзу РСР і був йому підзвітний. Це положення прийняла і Конституція УРСР 1978 року.

Через 12 років розпочалися демократичні зміни в політично­му та державному житті Союзу РСР. Розширено коло питань, які підлягали віданню Української РСР. У зв'язку з цим були внесені принципові зміни до глави 19 «Прокуратура» Консти­туції УРСР. Прокурор знову став іменуватися Генеральним прокурором. Встановлено, що на посаду він призначається Верховною Радою, відповідальний перед нею і тільки їй підзвітний. Верховна Рада Української РСР 24 серпня 1991 року проголосила створення незалежної самостійної української дер­жави — України. Розпочалася активна боротьба за створення правової бази незалежної держави. Верховна Рада України 5 листопада 1991 року прийняла Закон України «Про прокурату­ру». Цим законом визначені сьогоднішні завдання, функції та повноваження органів прокуратури.

Тепер за Законом України «Про прокуратуру», виходячи із встановленої системи органів прокуратури, всю систему і Ге­неральну прокуратуру очолює Генеральний прокурор України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайон­ні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури, до яких належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Чорноморського флоту та Військово-Морських сил України (на правах обласних), військові проку­ратури гарнізонів (на правах міських) очолюють відповідні про­курори.

Читайте також:

1. III. Процедура встановлення категорій об’єктам туристичної інфраструктури
2. V здатність до встановлення та підтримки гарних особистих стосунків і веденню етичного способу життя.
3. Біблійні теми та історія раннього християнства у драмах Лесі Українки
4. Вал має 5 опорних шийок, зовнішні діаметри яких послідовно збільшуються для полегшення встановлення вала в головку.
5. Валютний курс. Режими встановлення валютних курсів
6. Види земель населених пунктів, їх межі. Встановлення та зміни меж населених пунктів.
7. Види цін та порядок їх встановлення.
8. Визначення та етапи становлення інвестиційного проекту.
9. ВИЗНАЧЕННЯ, ПОНЯТТЯ І КОРОТКА ІСТОРІЯ.
10. Використання методу Дельфі для встановлення рейтингової оцінки
11. Виникнення і розвиток людських ресурсів, історія розвитку кадрових служб.
12. Виникнення і становлення Давньоруської держави 1 страница

Переглядів: 2454