• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання 1. Поняття законності та її основні принципи в процесі забезпечення режиму виконання і відбування покарання в установах виконання покарань.

ВСТУП

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЇ

У правовій літературі визначають законність як явище, що характеризує функціонування та організацію суспільства й держави на правових основах.

Тобто, законність, як комплексне політико-правове явище відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства.

Законність характеризується єдністю двох ознак: а) зовнішньої (формальної) - обов'язком виконувати вимоги законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами та різними громадськими об'єднаннями, установами тощо; б) внутрішньої (сутнісної) - наявністю науково обґрунтованих та відповідаючих праву законів; якістю законів.

По-перше, важливо не тільки дотримуватись законів, але й створювати справедливі, тобто правові закони. Правові закони повинні бути нормативною основою законності.

Законність - явище багатоаспектне, вона може виступати як принцип, метод і режим. Так, законність є принципом діяльності державних установ, посадових осіб і громадян. Принцип законності властивий тільки демократичним державам, оскільки він є антиподом сваволі й беззаконня, передбачає діяльність усіх органів держави у відповідності з правовими нормами, в рамках законів та в ім'я їх реалізації.

По-друге, з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством (регулювання суспільних відносин), тобто воно здійснюється виключно правовими засобами.

Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи держави та посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи й приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності;

2) при реалізації прийнятих рішень органи держави та посадові особи не виходять за межі компетенції, визначеної законом;

3) при здійсненні функцій контролю та нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин органи держави та посадові особи дотримуються чітко встановлених правових процедур, використовують правові засоби і методи.

Метод законності є основою застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо. Він передбачає високий рівень правової культури й водночас є засобом підвищення рівня загальної та правової культури.

По-третє, законність це й режим реально діючого права, стан (атмосфера) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам, що, у свою чергу, покликані відображати принципи свободи й справедливості, закладені в праві.

Отже, у широкому розумінні, законність - це режим суспільно-політичного життя, створюваний державою, що встановлює порядок видання (скасування, зміни) законів і підзаконних нормативно-правових актів (постанов, наказів, інструкцій), забезпечує їх відповідність потребам суспільного розвитку, а також однозначного розуміння та неухильного виконання всіма суб'єктами права. При режимі законності встановлюється правова атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи й відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство — від анархії, хаосу, безладдя і насильства. Інакше кажучи, закони - обов'язкові правила, дотримання яких є священним боргом і обов'язком кожного громадянина (суспільства, країни).

У зв'язку з цим можна відмітити, що добровільне і свідоме виконання законів, активна участь в охороні та зміцненні правопорядку сприятимуть розвитку демократичних засад держави та протидії злочинності. Адже не потрібно забувати, що нормативність поведінки суб'єкта може мати не тільки конструктивний, але й деструктивний характер стосовно суспільного порядку та загальнолюдських цінностей.

Виконуючи вимоги законодавця щодо підвищення ефективності виховного процесу, кожен співробітник виправної установи повинен виявляти високу вимогливість до засуджених стосовно виконання правил дисципліни та режиму відбування покарання, домагатися дотримання внутрішнього порядку - основи організації всієї роботи з виправлення і ресоціалізації засуджених. У практиці виправних установ досить неприємно спостерігати нечітке та неорганізоване виконання засудженими розпорядку дня та правил поведінки під час розведення на роботу або проведення інших заходів, коли окремі бригади не збираються вчасно та не поспішаючи, неохайно, вайлувато, ледь плентаються з житлових приміщень, проходять повз чергову зміну наряду з нагляду й керівного складу, які навіть не звертають уваги на їх зовнішній вигляд та тих, хто спізнілись. Подібна картина найчастіше спостерігається в їдальні, на перевірці, біля торговельного пункту тощо.

На подібні, здавалося б, «дрібниці» розхлябаності чомусь не звертають уваги, не присікають їх, тим самим дозволяючи їм переростати у більш грубі правопорушення. Але ж відомо, що виховання і прищеплення усвідомленої дисциплінованості засуджених можуть бути ефективними засобами у досягненні виправлення і ресоціалізації тільки за умови високої вимогливості за дотриманням законності і внутрішнього розпорядку з боку всіх співробітників виправних установ. Потурання до подібних «дрібниць» сприяє проявам неповаги до дисципліни та культури поведінки.

У виправних установах ще мало звертається уваги до прищеплення засудженим дисциплінованості та проявлення кожним співробітником, особливо інспекторським складом з нагляду, таких рис як висока вимогливість й суворість у сполученні з чуйністю та справедливістю. Цим питанням необхідно приділяти більше уваги на службових заняттях та інструктажах, чітко та ясно обговорювати необхідність застосування їх у повсякденній роботі. Слід мати на увазі й постійно роз'яснювати співробітникам виправних установ, що всі засоби та методи впливу на засуджених, що застосовуються у виправних установах, тісно взаємозалежні, знаходяться у постійній взаємодії й утворюють певну систему. Причому, засоби впливу завжди застосовуються у поєднанні з визначеними й властивими їм методами. Перелік цих засобів і методів впливу може і повинен змінюватися та доповнюватися.

Що стосується основних методів виховання, то в юридичній літературі в якості основних висвітлюються тільки два - переконання та примус.

Переконання, як один з основних методів виправлення і ресоціалізації засуджених, проявляється насамперед у тому, що адміністрація активно, систематично, у прийнятних та різноманітних формах впливає на свідомість, почуття й поведінку засуджених, прищеплює їм усвідомлене прагнення добровільно дотримуватись правових і моральних норм. Він знаходить саме широке застосування у виправних установах, особливо при проведенні загальних соціально-виховних заходів та в індивідуально-психологічній роботі з правопорушниками. Практика свідчить, що вірно застосоване переконання у поєднанні з іншими методами й засобами, приводить до того, що абсолютна більшість засуджених чесно і сумлінно відноситься до праці, додержуються дисципліни, активно приймають участь у заходах виховного характеру, неухильно дотримуючись правил внутрішнього розпорядку.

Однак метод переконання не слід зводити до умовляння. Важливо не втрачати почуття міри, особливо в такій формі, як бесіда, тому що бесіди, проведені малодосвідченим (молодим) співробітником насправді являють собою найбільш непрофесійні педагогічні прийоми.

Поряд з переконанням до засуджених також застосовується і метод примусу, що виражається насамперед у різних формах контролю за дотриманням правил режиму і дисципліни. Він здійснюється на підставі видання правозастосовних актів (наказів, інструкцій), що визначають поведінку засуджених відповідно до загально-розпорядчих нормативних актів (законів, указів), а також застосуванням заходів примусового порядку, здійснюваних у суворій відповідності до законності. Зрозуміло, що форми примусу, які застосовує адміністрація стосовно засуджених, суворо регламентовані правовими нормами.

Але, разом з тим, поряд з переконанням і примусом в умовах виправних установ необхідно вміле й постійне застосування ще й такого методу впливу, як вимога.

Вимоги, що висуваються до правопорушників, спрямовані насамперед на організацію та стимулювання позитивної діяльності засуджених, разом з тим вони сприяють гальмуванню або припиненню їхніх негативних дій, попередженню небажаних вчинків і порушень дисципліни. Ці вимоги по відношенню до засудженого можуть бути виражені безпосередньо чи опосередковано, у прямій чи непрямій формі, притому у всіляких відтінках звертання, залежно від ситуації, що склалася. Так наприклад, спочатку найбільш ефективним може бути пряма, чітко сформульована й категорична вимога, висунута спокійним, упевненим тоном, що не припускає заперечень з боку засудженого, який порушує правила режиму й дисципліни.

У подальшому можуть широко використовуватися й, так звані, непрямі вимоги, як «стимул» або «гальмо» тих чи інших дій, з урахуванням певних якостей вихованця (свідомість, самолюбство, сором). Така форма вимоги має особливо ефективний результат стосовно людей, які не втратили почуття сорому, й самолюбивих. Вірно кажуть, що сором сильніший за найсуворіше покарання, бо це покарання власної совісті й власною совістю.

Присоромити засудженого - значить надати можливість йому самому щось зважити, обміркувати, розібратися у власній поведінці, вчинку, недисциплінованості.

У даному випадку можна використовувати два види впливу: а) осуд правопорушника дисципліни співробітником виправної установи. Його краще застосовувати в тих випадках, коли засуджений хитрує та несумлінно виконує свої обов'язки. Звісно, осуд і несхвалення - дуже тонка й гостра форма впливу на правопорушника; б) погроза - обумовлюється попередженням про можливе застосування дисциплінарного стягнення або колективного обговорення вчинку правопорушника.

Стосовно кримінально-виконавчих установ України принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарань знайшли закріплення в статті 5 КВК, де говориться: «Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтується на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань».

Слід підкреслити, що роль і значення принципів у формуванні кримінально-виконавчого законодавства обумовлені тим, що вони містять у собі ідеальні уявлення про реальну мету кримінально-виконавчої діяльності адміністрації органів і установ виконання покарань. Завдяки їм забезпечується єдиний підхід усіх суб'єктів до діяльності, спрямованої на досягнення мети кримінального покарання.

Принципи кримінально-виконавчого законодавства, виконання і відбування покарання:

1.Невідворотність виконання і відбування покарання;

2.Законність;

3.Гуманізм;

4.Рівність засуджених перед законом;

5.Диференціація та індивідуалізація виконання покарання;

6.Взаємна відповідальність держави і засудженого;

7.Справедливість;

8.Демократизм;

9.Поєднання покарання з виправним впливом;

10.Раціональне застосування заходів примусу і стимулювання правослухняної поведінки;

11.Участь громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Природно, що законодавець тільки закріплює ці принципи, але не розкриває їх зміст. Так, законність, як принцип кримінально-виконавчого права та діяльності органів і установ виконання покарань, насамперед зафіксований у п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України, де сказано, що виключно законами України визначаються: організація і діяльність органів і установ виконання покарань (зокрема, Кримінально-виконавчим кодексом України). Тому закон - акт Верховної Ради України, як єдиного органа законодавчої влади, - є джерелом нормативного регулювання діяльності органів і установ виконання покарань. Принцип законності - це вихідний пункт, беззаперечна, основна вимога, що становить основу формування норм права і висувається до поведінки учасників правових відносин. Принцип законності розкриває сутність режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.

Найсуворіше дотримання в діяльності установ і органів виконання покарань принципу законності має першорядне значення для зміцнення правопорядку та поліпшення всієї діяльності цих установ і органів. Тільки в умовах найсуворішого дотримання принципу законності ці установи і органи зможуть успішно виконувати покладені на них завдання.

Отже, законність полягає у вимозі однакового, суворого і неухильного дотримання законів та заснованих на них підзаконних актів усіма посадовими особами, співробітниками органів і установ виконання покарань, засудженими, а також представниками громадськості, що приймають епізодичну участь у виправленні і ресоціалізації засуджених. Стосовно виправних установ вимоги законності охоплюють побут, диференційовані умови тримання, внутрішній розпорядок дня, виконання адміністрацією умов відбування покарання, виправний вплив.

Разом з тим реалізація принципу законності в діяльності виправних установ, що виконують покарання, має ряд особливостей, які випливають з виконання ними специфічних завдань, пов'язаних зі здійсненням покарань за вчинене, виправленням і ресоціалізацією злочинців та попередженням нових злочинів. Вирішення цих завдань досягається спеціальними заходами виправного впливу на засуджених, закріпленими в нормах кримінально-виконавчого законодавства. Так, на засуджених, що відбувають покарання у виді позбавлення волі, покладаються специфічні обов'язки, які випливають з правил режиму тримання та вимог дисципліни, виконання яких забезпечується різноманітними засобами і методами впливу, що застосовуються адміністрацією виправних установ.

Не можна заперечувати, що ряд правопорушників мають схильність до порушення дисципліни та правил режиму. Вони здатні провокувати конфліктні ситуації як між собою, так і між окремими співробітниками й засудженими. Тому співробітникам виправних установ необхідно виявляти витримку, суворо дотримуватись законності, за необхідності вміло застосовувати до таких засуджених передбачені владні повноваження, якими вони наділені законом та підзаконними нормативними актами. Порушення законів з боку адміністрації органів та установ виконання покарань неодмінно приведе до втрати прав та законних інтересів засуджених.

Застосування владних повноважень або правозастосовних дій виявляється у суворій та коректній вимогливості співробітника, вмінні роз'яснити обґрунтованість накладення і виконання заходів стягнення за грубе порушення дисципліни, правил режиму відбування покарання, неетичну поведінку або ігнорування вимог моралі як особливого соціального явища і форми суспільної свідомості.

У зв'язку з цим особливого значення набуває соціально-виховна робота, що проводиться адміністрацією виправних установ, виправних центрів і органів виконання покарань із засудженими щодо прищеплення їм почуття поваги до закону та підзаконних актів, а також розуміння та сприйняття етичних норм, моральних відносин і моральної свідомості. Головне, щоб карально-виправна діяльність кримінально-виконавчих установ і органів виконання покарань здійснювалась на підставі та у відповідності до вимог законності, справедливості й гуманності. Це сприяє дотриманню засудженими встановленого кримінально-виконавчим законодавством порядку виконання та відбування покарання, успішного вирішення завдань виправлення і ресоціалізації правопорушників.

Співробітникам виправних установ і органів виконання покарань, особливо черговій зміні з нагляду, при негативних проявах з боку засуджених необхідно вміло (професійно) діяти в рамках законності. Потрібно проявляти витримку і здатність володіти своїми почуттями, щоб не «зірватися» та не відповісти на брутальність брутальністю. Адже витримка - моральна якість, у якій знаходять свій прояв певні сторони володіння собою, що включає вміння людини здійснювати контроль над своїми почуттями, підкоряти свої дії досягненню поставленої мети, незважаючи на виникаючі перешкоди та непередбачені обставини; здатність переборювати труднощі, переборювати в собі легковажне бажання відмовитися від поставленої мети. Тому витримку співробітників виправних установ і органів виконання покарань потрібно розглядати не тільки як показник вольових здібностей людини, але і як передумову максимальної доцільності людської діяльності, гуманного відношення до людей, дотримання законності.

Наступним, не менш важливим принципом, що в сучасний період набуває особливого значення, є принцип гуманізму по відношенню до засуджених, що відбувають покарання в місцях позбавлення волі. Цей принцип знайшов відображення в ст. 3 Конституції України, де закріплено, що в Україні людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Ґрунтуючись на цьому, Кримінально-виконавчий кодекс України (ч. 2 ст. 102) задекларував, що «Режим у колоніях має зводити до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомленню людської гідності».

Тут потрібно чітко усвідомити, що гуманізм - це не просте проголошення основного принципу любові й поваги до людини - ним ставиться питання про створення дійсно людських умов у самому суспільстві, необхідних для гармонійного розвитку особистості як на свободі, так і у виправній установі.

Своє відображення цей принцип також одержав і у статтях 7, 8, 9, 10, 107 КВК України, якими визначено правове становище засуджених. Тут закріплені основні положення та шляхи реалізації принципу гуманізму в діяльності органів і установ виконання кримінального покарання, що дає підстави казати про дотримання в кримінально-виконавчій діяльності основних прав людини.

Питання 2. Співвідношення дисципліни і режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі.

Щоб оцінити роль дисципліни у вихованні засуджених слід, безумовно, з'ясувати в її структуру та усвідомити співвідношення дисципліни і режиму.

Дисципліна засуджених, що відбувають покарання у виправних
установах, передбачає суворе і неухильне виконання ними покладених на них обов'язків. В цьому вона повинна виходити із загальних вимог державної та суспільної дисципліни. Важливо домагатися від засуджених підпорядкування встановленому у виправній установі режиму та його сутності - правопорядку, розуміння необхідності його дотримання, подолання власних бажань, що можуть вступити в протиріччя з нормами, встановленими державою. У випадку їх порушення - проведення активної протидії, у рамках права, з тими, хто їх порушує.

З погляду права законність є основою дисципліни, але дисципліна - не тільки правове, але й соціальне явище. Вона не вичерпується законністю. Якщо законність означає точне і неухильне дотримання закону, то дисципліна передбачає ще й активність, ініціативу і порядок у роботі. Поняття дисципліни ширше поняття законності в частині нормативного забезпечення. Дисципліна і законність мають різні результати дій. Результат законності - правопорядок. Результат дисципліни - суспільний порядок.

Сувора відповідальність за недотримання встановлених правил, обов'язків - це та необхідна умова, яка перетворює дисципліну в реальність, у результат виховного процесу. В зв'язку з цим необхідно домагатися всіма способами і методами карально-виховного процесу, здійснюваного в місцях позбавлення волі, бездоганного й свідомого дотримання засудженими дисципліни, вимог норм законодавства. Вимоги ці єдині й однаково обов'язкові для кожного засудженого. Не повинно бути ніяких потурань нікому, коли мова йде про дотримання ними (засудженими) обов'язків, правил режиму і дисципліни.

Вирішення складної проблеми виправлення і ресоціалізації засуджених не може бути успішним без повсякденної підтримки дисципліни, зміцнення режиму і встановленого правопорядку в місцях позбавлення волі. Правопорядок багато в чому залежить від того, наскільки вимогливо підходить колектив співробітників до оцінювання поведінки засуджених. Найважливіша мета, досягненню якої покликана сприяти вимогливість, полягає в тому, щоб прищепити засудженим дисциплінованість, навести належний порядок на всіх ділянках роботи, забезпечити найбільш ефективне використання всього потенціалу установи та підвищення рівня виховного процесу.

Режим і дисципліна засуджених - це два перехресні поняття, зміст яких хоча й відрізняється, але обсяги їх впливу частково збігаються, особливо через такі загальні, основні елементи їхнього змісту, як правила поведінки і правила внутрішнього розпорядку, регульовані нормами права. Більш того, режим відбування покарання виступає стосовно дисципліни засуджених як один із засобів досягнення останньої та виховання дисциплінованості в процесі виконання покарання, найчастіше в примусовому порядку, через засоби забезпечення режиму (систему охорони виправних установ, нагляд та різноманітні режимні заходи).

Зміст режиму відбування покарання (основні елементи): правила поведінки; ПВР; правила ізоляції; диференційовані умови).

Зміст дисципліни засуджених: норми моралі, етики; звичаї, традиції; правила поведінки; ПВР.

З огляду на зазначене вище, становлять інтерес погляди щодо цієї проблеми відомого педагога A.C. Макаренко, який писав, що дисципліна є результатом виховання і повинна відрізнятися від режиму. На відміну від дисципліни, що завжди є результатом усього виховного процесу, режим являє собою насамперед засіб, за допомогою якого колектив організує зовнішні рамки поведінки, надаючи кожному члену колективу наповнити ці рамки внутрішнім змістом. Він підкреслював, що режим - визначена система засобів і методів, що допомагають виховувати. Однак зазначимо, що A.C. Макаренко не зазначає та не розкриває, які саме засоби і методи входять до цієї системи.

Відомий юрист, професор З. А. Астеміров у свій час стверджував, що режим забезпечує дисципліну, порядок і організованість у колонії. Він (режим) привчає засуджених до дотримання правил співжиття та поважання інтересів колективу особистості, створює необхідні умови для плідного проведення всієї іншої роботи з виправлення, виховання й навчання засуджених. Провідне місце в забезпеченні режиму повинно займати переконання, копітка індивідуально-виховна робота та правильна її організація. Але поряд з цим режим забезпечується і здійсненням охорони, і наглядом за засудженими, а також дисциплінарною практикою (раціональним застосуванням заходів заохочення і стягнення). Дисциплінованість засуджених досягається за допомогою застосування всього комплексу основних засобів і методів виправлення і перевиховання, оскільки її формування залежить від індивідуально-психологічних і вікових особливостей засуджених, від специфічних умов виправлення і перевиховання та від інших факторів, що вимагають всебічного впливу. Між іншим, найбільш активна роль у формуванні дисциплінованості належить одному з основних виховних засобів, а саме - режиму виконання і відбування покарання. На що звертав увагу і B.C. Утевський.

Цінність режиму як засобу виправлення і ресоціалізації засуджених полягає в тому, що він допомагає виховати в людині не просто автоматичне підпорядкування встановленим правилам, а свідоме відношення до них. Відтак, режим у виправній установі покликаний забезпечити перехід засудженого від дисципліни за примушенням до дисципліни за переконанням, до свідомої дисципліни.

Отже, по-справжньому дисциплінованою можна назвати людину, виконуючу правила поведінки усвідомлено й за переконанням.

Звичайно, прищеплювання засудженим дисциплінованості досягається не тільки засобами і методами забезпечення режиму, а всім комплексом ідеологічного й виховного впливу, спрямованого на ламання старих і формування нових життєвих установок і моральних якостей.

Виховання і прищеплювання дисципліни й самодисципліни для абсолютної більшості засуджених, особливо молодого віку, має виняткове значення. Адже практика підтверджує, що поки засуджений не опанував самодисципліну, немає гарантії, що він знову не вчинить правопорушення у кримінально-виконавчій установі або після звільнення, тому що не може підкорити розуму раптово виникаючі почуття та бажання, узгодити їх з дійсністю.

Для засуджених, що утримуються в місцях позбавлення волі, самодисципліна - це приведення своєї поведінки у відповідність до вимог та інтересів суспільної дисципліни. Дисципліна засуджених в умовах відбування покарання багато в чому залежить від добровільного й свідомого дотримання ними правил режиму, що визначають їхню поведінку, дотримання обов'язків у повсякденному житті. Якщо засуджений не дотримує своїх обов'язків, передбачених правилами режиму відбування покарання, то він, найчастіше, порушує не тільки режим, але й правила дисципліни, регульовані як нормами права, так і нормами моралі, традиціями, звичаями.

Режим виконання покарання в сполученні з усією системою засобів і методів виправлення і ресоціалізації засуджених покликаний забезпечувати перехід засудженого від дисципліни за примусом до дисципліни за переконанням, до свідомої самодисципліни. Одним із завдань режиму є виховання в засуджених дисципліни й самодисципліни.

Отже, необхідно сприяти формуванню в колективі засуджених здорової суспільної, в тому числі й індивідуальної, думки проти порушників режиму й дисципліни, виховувати глибоке розуміння кожним із засуджених того, що дисципліна на сучасному етапі становлення й розвитку демократичного суспільства - це не тільки суворе дотримання правил внутрішнього розпорядку, норм моралі, позитивних звичаїв, традицій, але й сумлінне творче відношення до своєї роботи та обов'язків.

Необхідно повсякчас усувати умови, що сприяють здійсненню порушень режиму і дисципліни, вести безкомпромісну, але засновану на правових нормах, боротьбу не тільки з порушниками, але й з тими, хто їм потурає або допускає невимогливість. Важливо зміцнити у свідомості людей тверде розуміння, що лінія на підтримку й виховання самоусвідомленої дисципліни і порядку у виправних установах буде проводитися неухильно, послідовно і постійно.

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
3. II. Поняття соціального процесу.
4. II.1 Програмне забезпечення
5. III. Виконання бюджету
6. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
7. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
8. III. Етапи розробки програмного забезпечення
9. IV. Питання самоконтролю.
10. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
11. V. Питання для самоконтолю
12. V. Питання туристично-спортивної діяльності

Переглядів: 2235