• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання 3. Гарантії та способи забезпечення законності в діяльності кримінально-виконавчих установ в процесі забезпечення режиму виконання і відбування покарання.

З метою забезпечення законності державою створені спеціальні органи, до обов'язку яких входить спостереження за суворим і точним виконанням законів і підзаконних актів, зокрема органами і установами виконання покарань, а також вживання заходів щодо неухильного виконання діючого законодавства та попередження його порушень всіма органами, установами, посадовими особами, громадськими організаціями, а також засудженими.

У діяльності органів і установ будь-якої з гілок влади і, зокрема, органів і установ виконання покарань, неприпустиме протиставлення законності й доцільності. Не можна виправдовувати порушення або невиконання закону доцільністю. У нормі права втілена воля народу й концентроване вираження загальнодержавної доцільності.

Виходячи з цього, для забезпечення законності та самого процесу виконання кримінального покарання здійснюються: прокурорський нагляд; відомчий контроль; контроль органів державної влади; громадський контроль. Прокурорський нагляд відіграє одну з провідних ролей у справі нагляду за додержанням законів при виконанні кримінальних покарань органами і установами виконання покарань. У відповідності до ст. 121 Конституції України і Закону України «Про прокуратуру», а також ст. 22 Кримінально-виконавчого кодексу України прокурорський нагляд є одним із ключових компонентів дотримання законів при виконанні кримінальних покарань в органах і установах виконання покарань, що здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Органи і установи виконання покарань зобов'язані виконувати постанови та вказівки прокурора стосовно дотримання порядку виконання покарань, установленого кримінально-виконавчим законодавством. Прокурорський нагляд є також важливою гарантією правильної організації роботи правоохоронних органів, належної охорони прав і законних інтересів засуджених.

Прокурорська перевірка здійснюється на підставі заяви чи іншого повідомлення про порушення законності, яке має місце і за наявністю підстав, а також з власної ініціативи прокурора.

Прокуратура не підмінює органи відомчого управління і контролю та не втручається до їх оперативної діяльності, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Предметом прокурорського нагляду відносно органів і установ виконання покарань є додержання встановлених кримінально-виконавчим законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання засудженими, їх прав, а також виконання засудженими покладених на них обов'язків (ст. 44 Закону України «Про прокуратуру»).

При здійсненні нагляду за виконанням режиму відбування покарання і дотриманням засудженими дисципліни та правил поведінки прокурор має право:

- безперешкодно, за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднання громадян, підприємств, установ і організації, незалежно від форм власності або приналежності, у військові частини;

- мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, а також до таких, що містять комерційну або конфіденційну інформацію, письмово вимагати подання до прокуратури для перевірки зазначених документів і матеріалів, видачі необхідних довідок;

- вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності та заходи щодо її забезпечення;

- вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних установ, організацій та інших структур, а також виділення фахівців для проведення перевірок;

- викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

Для виявлення порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право:

- опитувати засуджених, знайомитися з документами, на підставі яких вони відбувають покарання;

- перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов співробітників установ виконання покарань, зупиняти виконання даних актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

- знайомитися у встановленому законом порядку з кримінальною справою, дисциплінарним провадженням або провадженням про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадським організаціям;

- давати приписи про усунення очевидних порушень закону;

- вносити подання до державних органів, громадських організацій та посадовим особам про усунення порушень закону, причин та умов, що сприяють їм;

- звертатись до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян і держави.

Постанови і приписи прокурора щодо дотримання встановлених законодавством порядку та умов виконання покарань є обов'язковими. Вони виконуються невідкладно. Невиконання без поважних причин законних вимог прокурора тягне передбачену законом відповідальність.

Відомчий контроль. Кримінально-виконавчим кодексом України (ст. 23) визначено, що за діяльністю органів і установ виконання покарань здійснюється відомчий контроль вищестоящими органами управління і посадовими особами ДПтС України. Такий контроль полягає в перевірці та обліку діяльності органів і установ, що безпосередньо виконують кримінальні покарання. Він виражається у формі: спостереження, перевірки, оцінки та порівняння суб'єктом управління контрольованих установ з нормативно встановленими вимогами. Мета таких перевірок - виявити та усунути недоліки й порушення в процесі виконання покарань.

Основними видами відомчого контролю є: 1) поточний або оперативний контроль; 2) зональний контроль; 3) інспекторський контроль.

Поточний (оперативний) контроль - це щоденна, поточна або подальша перевірка виконання управлінських рішень. Метою поточного контролю є відстеження стану фактичного виконання законів, доручень, розпоряджень вищих органів влади та управління, а також відомчих нормативно-правових актів з питань виконання покарань.

Зональний контроль - це контроль за діяльністю підпорядкованих органів і установ на основі територіального принципу обслуговування з урахуванням оперативної обстановки та інших факторів. Ця форма відомчого контролю здійснюється шляхом закріплення визначених груп співробітників за зоною обслуговування.

Інспекторський контроль, як правило, здійснюється планово, шляхом всебічного аналізу діяльності органів і установ виконання покарань регіону або окремої установи, структурного підрозділу, окремого питання. Залежно від мети, інспекторський контроль може мати більш конкретні форми (комплексна перевірка, контрольна перевірка, цільова перевірка тощо).

ДПтСУ визначено, що право інспектування установ виконання покарань мають: Голова ДПтСУ, його заступники, начальники територіальних управлінь ДПтСУ та їх заступники. Інші співробітники кримінально-виконавчої системи користуються правом перевірки установ виконання покарань на підставі приписів або завдань на відрядження, затверджених вищевказаними посадовими особами.

Створення ДПтС України має позитивні морально-політичні й правові наслідки - створюються умови підвищення ефективності покарання та скорочення рецидиву злочинності.

Завданнями ДПтСУ є:

- здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

- розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбачених законом засобів виправлення і перевиховання засуджених; здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань; забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію;

- забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх припинення та виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності;

- керівництво органами і установами виконання покарань, організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання;

- правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей; удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки.

ДПтСУ відповідно до покладених на нього завдань:

- бере участь у формуванні єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань, реалізує цільові програми розвитку кримінально-виконавчої системи;

- визначає основні напрями діяльності органів і установ виконання покарань щодо захисту прав і свобод людини в умовах відбування кримінального покарання; забезпечує охорону слідчих ізоляторів, установ виконання покарань та об'єктів кримінально-виконавчої системи, правопорядок та безпеку в органах і установах; бере участь у розробленні та реалізації державних комплексних програм боротьби із злочинністю;

- контролює виконання актів законодавства з питань, що належать до його компетенції, вироків, постанов і ухвал судів, забезпечує розподіл та тримання засуджених до позбавлення волі та осіб, взятих під варту;

- аналізує результати діяльності органів і установ виконання покарань, складає довгостроковий та оперативний прогнози криміногенної обстановки і на їх основі вносить у встановленому порядку пропозиції щодо підвищення ефективності функціонування кримінально-виконавчої системи, забезпечення правопорядку та безпеки, посилення боротьби із злочинністю, інформує населення з цих питань через засоби масової інформації;

- організовує і контролює оперативно-розшукову діяльність, налагоджує взаємодію з відповідними підрозділами державних органів, які проводять таку діяльність, використовує банки даних оперативно-довідкової, розшукової, статистичної та іншої інформації, здійснює довідково-інформаційне обслуговування органів і установ виконання покарань, заінтересованих державних органів;

- забезпечує організацію виховної роботи з особами, яких тримають в установах кримінально-виконавчої системи, залучення до її проведення представників творчих спілок, громадських і релігійних організацій, трудових колективів, у взаємодії з Міністерством освіти України організовує професійну підготовку засуджених та їх загальноосвітнє навчання;

- забезпечує створення системи власної внутрішньої безпеки;

- здійснює медичний контроль за станом здоров'я засуджених до позбавлення волі, осіб, взятих під варту, і осіб, яких тримають у лікувально-трудових профілакторіях, забезпечує надання їм необхідної медичної допомоги, належну санітарно-епідемічну обстановку в установах кримінально-виконавчої системи та на їх територіях, а також контроль за додержанням вимог з охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів в установах кримінально-виконавчої системи тощо.

Також потрібно зазначити, що стосовно питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарань осіб, засуджених до позбавлення волі у 2003 р. було створено Апеляційну комісію, одним із завдань якої є розгляд заяв і скарг засуджених осіб, їх законних представників, батьків, близьких родичів та інших громадян, подань прокуратури, звертань державних і громадських установ і організацій з питань розподілу, направлення та переведення осіб, засуджених до позбавлення волі. Апеляційна комісія розглядає ці заяви та, якщо вони не суперечать вимогам ч. 2 ст. 93, статей 100,101,147 Кримінально-виконавчого кодексу, інших Законів України, задовольняють прохання засуджених.

Контроль органів державної влади та місцевого самоврядування є також однією з дієвих гарантій забезпечення прав громадян під час виконання до них кримінальних покарань.

Відповідно до чинного законодавства (ст. 24 КВК) такий контроль у формі відвідування установ виконання покарань без спеціального дозволу мають право здійснювати: Президент України; Прем'єр-міністр України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або спеціально уповноважені ним представники; голова, заступники голови та члени Комісії при Президентові України у питаннях помилування; Міністр юстиції України; члени Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню; Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим; голови місцевих державних адміністрацій, на території яких вони розташовані; народні депутати України, а також депутати, уповноважені на те Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами; Генеральний прокурор України, а також уповноважені ним прокурори і прокурори, які здійснюють нагляд за виконанням покарань на відповідній території; голова, заступник голови та члени спостережної комісії, які здійснюють організацію громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених під час виконання кримінальних покарань; сільський, селищний, міський голова - на території відповідної місцевої ради.

Норма статті 24 КВК відповідає змісту законності як вимоги загальності права, рівності всіх суб'єктів перед законом, стабільності і правопорядку, нормативної обґрунтованості прийнятих правових рішень, охорони прав громадянина, єдності розуміння застосування права всіма суб'єктами правовідносин, контролю за виконанням закону та невідворотності відповідальності.

Президент України виступає гарантом забезпечення прав і свобод людини і громадянина в державі (ст. 102 Конституції України), а Кабінет Міністрів України вживає заходів із забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина в процесі виконання покарання постійно здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Це закріплено Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23.12.1997 р. (ст. 1).

На місцях безпосередній контроль за виконанням покарань на приналежній їм території здійснюють органи місцевого самоврядування, зазвичай це спостережні комісії або служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.

Громадський контроль. Для забезпечення громадського контролю за дотриманням прав засуджених під час виконання кримінальних покарань створюються спостережні комісії, які діють на підставі Кримінально-виконавчого кодексу України (ст. 25) та «Положення про спостережні комісії», затвердженого Кабінетом Міністрів України. Ці положення спрямовані на забезпечення реалізації принципу участі громадськості в діяльності органів і установ виконання покарань.

Організаційні форми участі громадських організацій у діяльності органів і установ виконання покарань досить різноманітні. Це можуть бути: спостережні комісії; комісії зі справ неповнолітніх; шефські формування колективів підприємств, навчальних закладів; наставництво тощо.

У діяльності органів і установ виконання покарань також можуть приймати участь релігійні, кооперативні організації, об'єднання громадян, комерційні та благодійні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування, інші об'єднання. Діяльність кожного з них регулюється законом.

Основними завданнями спостережних комісій є:

- організація громадського контролю за дотриманням прав і законних інтересів засуджених і осіб, звільнених від відбування покарання;

- сприяння органам і установам виконання покарань у виправленні та ресоціалізації засуджених, створення належних умов для їх тримання, залучення до цієї діяльності громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування тощо.

Спостережні комісії мають право доручати членам комісії брати участь у судових засіданнях під час розгляду спільних з органами і установами виконання покарань подань щодо питань умовно-дострокового звільнення засуджених від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, подавати клопотання про помилування засуджених та висловлювати свою думку по суті клопотання засудженого про помилування, проводити особистий прийом засуджених, розглядати їх скарги, заяви, звертання та приймати по них рішення тощо.

Також вони можуть вносити на розгляд органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування пропозиції щодо вдосконалення діяльності органів і установ виконання покарань з питань дотримання прав і законних інтересів засуджених. Прийняті, у межах компетенції, постанови спостережних комісій про усунення недоліків підлягають обов'язковому виконанню. Адміністрації органів і установ виконання кримінальних покарань зобов'язані в двотижневий термін повідомити спостережну комісію про заходи, прийняті щодо виконання постанови. У випадку незгоди з рішенням комісії адміністрація може оскаржити його.

Неабияке значення в сфері забезпечення законності, у діяльності органів і установ, що виконують покарання, має право засуджених на подачу скарг і заяв в усній чи письмовій формі від свого імені і з питань, що стосуються їх особисто (ст. 107 КВК).

З такими скаргами і заявами засуджені можуть звертатися до державних органів, громадських організацій та посадових осіб. Скарги і заяви, адресовані Уповноваженому ВРУ з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій та прокуророві, перегляду адміністрацією установи не підлягають і в добовий термін надсилаються за належністю. Відповіді, що надійшли від вищевказаних адресатів, у триденний термін надаються заявникам під розписку і залучаються до їх особових справ.

Усі перераховані різноманітні форми участі державних органів і громадськості в здійсненні контролю за дотриманням прав засуджених під час відбування кримінальних покарань сприяють зміцненню дисципліни та здійсненню принципів законності, справедливості й гуманізму органами виконання покарань у виправних установах.

Правова культура співробітників цих органів і установ характеризується володінням і розумінням дійсно наукових знань про право та неухильним дотриманням закону. Така риса людини повинна бути глибоко усвідомленою потребою, виробленою на основі переконаності в правильності й справедливості правових приписів, необхідності найсуворішого їх дотримання.

Доказовість істинності правових переконань виявляється у повсякденній юридичній практиці співробітників. Отже, формування правової культури досягається ще й практикою правової активності. Зміцнення законності цілком залежить від рівня підготовки та роботи з кадрами кримінально-виконавчої системи. Від того, наскільки високий рівень їх правової зрілості та професійної майстерності, багато в чому залежить виконання вимог законодавчих органів щодо суворого й точного дотримання законів і підзаконних актів при виконанні кримінальних покарань, а також у боротьбі зі злочинністю та ліквідації причин, що її породжують.

Читайте також:

1. I. Введення в розробку програмного забезпечення
2. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
3. II.1 Програмне забезпечення
4. III. Виконання бюджету
5. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
6. III. Вимоги безпеки під час виконання роботи
7. III. Етапи розробки програмного забезпечення
8. IV. Питання самоконтролю.
9. IІI. Формулювання мети і завдань уроку. Мотивація учбової діяльності
10. V. Виконання вправ на застосування узагальнювальних правил.
11. V. Питання для самоконтолю
12. V. Питання туристично-спортивної діяльності

Переглядів: 1797