• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Циклічність процесу стратегічного планування на підприємстві

План

1. Сутність планування і особливості його здійснення на підприємстві.

2. Система планів підприємства.

3. Різновиди планів та їхні комплекси.

1. Сутність планування і особливості його здійснення на підприємстві

Наука планування - це система упорядкованих знань про суть, методологію, методику і організацію планування.

Суть планування полягає в розробці та обґрунтуванні цілей, визначені найкращих методів і способів їхнього досягнення при ефективному використанні всіх видів ресурсів, необхідних для виконання поставлених завдань і встановлення їх взаємодії.

Сам процес планування проходить чотири етапи:

· розробку загальних цілей;

· визначення конкретних цілей на даний період із подальшою їхньою деталізацією;

· визначення шляхів і способів досягнення цілей;

· контроль за процесом досягнення поставлених цілей шляхом зіставлення планових показників із фактичними та коригування цілей.

У процесі планування кожне підприємство має відповісти на такі запитання:

- що повинно бути зроблено і для чого?

- коли це буде зроблено і хто його робитиме?

- де це буде зроблено і що для цього необхідно?

Вирішення таких питань є функцією планування, яка слугує основою для прийняття рішень та являє собою управлінську діяльність, що передбачає розробку цілей і завдань управління виробництвом, а також визначення шляхів реалізації планів для досягнення поставлених цілей.

Методологія планування – це сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів розробки планів, їхнього обґрунтування та описання відповідно до сучасних вимог ринку, що перевірені передовою практикою.

Основою суспільства є матеріальне виробництво і відносини в сфері виробництва, які визначають суспільне буття людей. В суспільному виробництві вирішальна роль належить матеріальному виробництву, яке і є об’єктом науки планування.

До процесу планування діяльності підприємств входить багато складових: виробництво і реалізація продукції, її собівартість, забезпеченість трудовими, матеріальними і фінансовими ресурсами, фінансові результати роботи, фінансовий стан підприємства, його інвестиційна діяльність. Саме ці складові і є об’єктами планування діяльності підприємств, які розглядаються як єдине ціле і через які розкривається його предмет.

Оскільки планування являє собою процес підготовки рішень про цілі, способи і методи їхнього досягнення шляхом цілеспрямованої порівняльної оцінки різних альтернативних варіантів, що завжди пов’язано із використанням ресурсів, то саме ресурси підприємства і є більшою мірою предметом планування на підприємстві.

Планування можна розглядати як процес прийняття рішень, який передує майбутнім діям. Результатом планування є прийняття органом управління рішення про те, що, де і яким чином треба зробити. Способи і методи обґрунтування планових рішень є тією ланкою, яка поєднує теперішнє з майбутнім.

У сучасних умовах у процесі планування широко використовуються різні методи обчислення планових показників, які об’єднані у три узагальнюючі групи: екстраполяції, пофакторні та нормативні.

В умовах командно-адміністративної системи управління вихідною диницею при розробці планів була потреба народного господарства в промисловій продукції і наявність ресурсів для її забезпечення. За базу розрахунку брався звітний рік, величина планових показників визначалась на основі їхньої динаміки, динаміка минулих років, називається екстраполяційним методом. На практиці його ще називають «плануванням від досягнутого рівня». Процедура обчислення набуває дуже спрощеного характеру: фактично досягнута величина показника у базовому періоді коригується на середній відсоток її зміни. При цьому темпі зміни показника або беруться такими, що склалися в минулому, або зменшуються чи збільшуються, виходячи з досвіду або інтуїції. Цей метод по суті, є прости і зручним у використанні, але він не враховує наслідків можливих змін. Сфера доцільного використання цього методу обмежується попередніми укрупненими розробками альтернативних варіантів планів. Цей метод використовують корпорації, які посідають монопольне становище на ринку, оскільки конкуренти для них не є загрозою, вони встановлюють монопольні високі ціни і збільшують обсяги продажу товарів та, знижуючи ціни, захоплюють нові инки.

Планові значення показників при пофакторному методі визначаються на основі впливу найважливіших чинників (факторів). На вітчизняних підприємствах по факторні розрахунки завжди супроводжувалися розробкою планів із підвищення продуктивності праці та зниження витрат на виробництво продукції.

Нормативний метод планування базується на використанні технічно обгрунтованих норм і нормативів, що виражають ступінь економічної ефективності виробництва та обліку, норм витрат праці, фінансових і матеріальних ресурсів. Цей метод планування передбачає розрахунок показників за нормами на початок планового періоду з подальшою зміною норм у результаті впровадження організаційно-технічних заходів і формування на основі планових норм відповідних показників плану підприємства.

Для визначення ступеня обґрунтованості показників застосовують спеціальні методи планування: економіко-математичне моделювання, балансовий метод, пробно-статистичний та матричний метод.

За допомогою спеціальних економіко-математичних моделей розробляється декілька варіантів плану,в яких найважливіші планові показники оптимізуютьс я. Цей метод дає можливість знайти найефективніші рішення і з багатьох варіантів вибрати найоптимальніший.

Балансовий метод застосовується для забезпечення погодження потреб і ресурсів. У практиці планування баланси розробляються для різних видів ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових. Баланси складаються з двох частин: перша частина відображає усі напрямки витрат ресурсів відповідно до потреб, а друга – джерела надходження цих ресурсів.

Матричний метод планування являє собою побудову взаємозв’язків між виробничими підрозділами і показниками.

Пробно-статистичний метод передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки і середніх величин при встановленні планових показників. Недоліком цього методу є те, що він не враховує зміни ринкової кон’юнктури на момент планування.

2. Система планів підприємства

Планування – це процес перетворення цілей підприємства в прогнози та плани, процес визначення приорітетів, засобів та методів їх досягнення.

План – це кількісний вираз цілей та розробка шляхів їхнього досягнення. Іншими словами, це результат планування, мотивована модель дій, створена на основі кон’юнктурного прогнозу економічного середовища і поставленої мети.

План підприємства (фірми, компанії) – це завчасно розроблена система заходів, що передбачає цілі, зміст, збалансовану взаємодію ресурсів, обсяг, методи, послідовність і строки виконання робіт для виробництва і реалізації продукції або надання послуг. План дає змогу підприємству оцінити, наскільки реальне досягнення поставлених цілей, що допомагає, а що заважає їх досягти.

Система планування згідно з теорією систем може розглядатися із двох точок зору. Якщо елементами системи вважаються суб’єкти планування (керівники і розробники планів) та процеси обробки інформації, то система планування є ціле орієнтованою множинною сукупністю суб’єктів планування або ціле орієнтованою множинною сукупністю процесів планування, між якими існують специфічні взаємозв’язки.

Якщо елементами системи розглядати результати планування, тобто інформацію, що міститься у планах, то система планування інтерпретується як цілеорієнтована множинна сукупність планів, між якими існують специфічні взаємозв’язки.

Обидви підходи не суперечать один одному, оскільки плани утворюють інформаційну складову будь-якої системи планування.

У практиці планування можна виділити три напрями планування: прогресивне, ретроградне і кругове.

Прогресивне планування (спосіб «знизу-вверх»). Планування здійснюється від нижчих рівнів підприємства до вищих.

Ретроградний метод («зверху-вниз»). У цьому випадку процес планування здійснюється виходячи із планування підприємства шляхом деталізації його показників зверху вниз по ієрархії. При цьому структурні підрозділи повинні перетворювати плани, що до них надходять, у плани своїх підрозділів.

Круговий метод («зустрічне планування»). Він являє собою синтез вищерозглянутих методів. Круговий метод передбачає розробку планів в два етапи. На першому етапі («зверху-вниз») розробляється поточне планування за сновними цілями. На другому етапі («знизу-вверх») розробляється кінцевий лан на основі деталізованих планів. При цьому в плани включаються найпозитивніші рішення.

Процес планування як доцільна діяльність людей має свою технологію, яка являє собою послідовність робіт, що виконуються при складанні планів.

Процес планування складається із таких етапів:

Визначення цілей планування. Вони є вирішальними факторами при виборі форми і методів планування.

Аналіз проблеми – визначається вихідна ситуація на момент складання плану і формується кінцева ситуація.

Пошук альтернатив. На цьому етапі серед можливих шляхів вирішення проблемної ситуації обирається найкращий та розробляються необхідні дії..

Прогнозування. Формується уявлення про розвиток ситуації, яка планується. Проводяться оптимальні розрахунки для вибору найкращої альтернативи.

Прийняття планового рішення – обирається і оформляється єдине планове рішення.

Допоміжними засобами, що забезпечують процес планування, є засоби, які дають змогу автоматизувати технологічний процес розробки планових рішень. Сюди входить технічне, інформаційне, програмне, організаційне і лінгвістичне забезпечення. Комплексне використання цих інструментів допомагає створити автоматизовану систему планових розрахунків (АСПР).

Побудова системи планування повинна відповідати цілій низці принципів, основними з них є:

Принцип єдності, який полягає в тому, що планування повинног мати системний характер, тобто означає існування сукупності елементів планування, їхній взаємозв’язок, наявність єдиного напряму їхнього розвитку, орієнтованого на загальні цілі. Елементами планування на підприємстві є окремі підрозділи, що входять до нього, та окремі складові процесу планування. Плани і процеси планування мають бути змістовно пов’язаними. Змістова орієнтація досягається відповідністю системи планування орієнтацій ній структурі підприємства. Взаємозв’язок між підрозділами здійснюється на основі координації на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (виробничого відділу, відділу маркетингу тощо). Єдиний напрямок планової діяльності, спільні цілі всіх елементів підприємства стають можливими у рамках вертикальної єдності всіх елементів підприємства стають можливими у рамках вертикальної єдності всіх підрозділів (наприклад, підприємство-цех-бригада) та їхньої інтеграції.

Координація планової діяльності кремих функціональних підрозділів виражається в тому, що планування жодної частини підприємства не можна здійснювати ефективно, якщо воно не буде пов’язано з плановою діяльністю його окремих одиниць. Крім того, зміни в планах одного із підрозділів повинні бути відображені й у планах інших підрозділів.

Інтеграція планової діяльності виражається в тому, що:

- Кожна з підсистем планування діє, виходячи із загальної стратегії підприємства або фірми, окремий план це частина плану більш високого підрозділу й підприємства в цілому.

- Всі плани це не просто сукупність, набір документів, а їхня взаємопов’язана та узгоджена система.

Узгодження планів може здійснюватися послідовно або паралельно (снхронно). Необхідність узгодженості планів усіх рівнів управління у всіх структурних підрозділах підприємства зумовлює послідовний характер узгодження. На великих підприємствах зі складною організаційною структурою процес планування здійснюється комбіновано «зверху-донизу» і «знизу-доверху» відповідно до так званого принципу зустрічного потоку. Процедура планування у такому разі передбачає багатокроковий процес узгоджень на кількох рівнях управління.

Принцип участі тісно пов'язаний з принципом єдності й полягає в тому, що кожний працівник підприємства стає учасником планової діяльності, незалежно від посади і від виконуваних функцій. Тобто в процесі планування повинні брати участь усі ті, кого воно безпосередньо стосується. При цьому кожний із учасників планування одержує глибше розуміння цілей підприємства, він отрмує обширнішу і об’єктивнішу інформацію про підприємство, про різні сторони його життя. Особиста участь працівників підприємства, в тому числі й рядових, приводить до того, що плани підприємства стають їхніми особистими планами. застосування принципу участі сприяє тому, що працівники, займаючись плануванням, розвивають себе як особистість, у кожного з них зявляються нові мотиви до ефективної праці, а підприємство отримує додаткові ресурси для вирішення своїх майбутніх завдань.

Принцип безперервності передбачає здійснення процесу планування на підприємстві в межах встановленого циклу і так, щоб розроблені плани безперервно переходили на зміну один одному.

Процес планування повинен бути безперервним, виходячи з важливих передумов:

· невизначеності зовнішнього середовища та наявності непередбачених змін, що роблять необхідним постійне коригування планів підприємства щодо змін зовнішніх умов і відповідне їх виправлення та уточнення;

· змінюються не лише фактичні передумови, а й уявлення підприємства про свої внутрішні цінності й можливості. Якщо підприємство не буде враховувати таких змін, запланований та отриманий результат може бути нікому не потрібним.

Принцип гнучкості взаємопов’язаний з принципом безперервності й полягає в тому, що план і процес планування можуть змінювати своє спрямування у зв’язку з виникненням непередбачених ситуацій. Для здійснення принципу гнучкості плани повинні складатися так, щоб у них можна було вносити зміни, повязуючи їх із зміною внутрішніх та зовнішніх умов діяльності. Досягненню гнучкості планування сприяє розробка альтернативних планів.

Будь-який план має бути складений з високим рівнем точності, тобто плани повинні бути конкретизовані й деталізовані, враховувати зовнішні й внутрішні умови діяльн6ості підприємства.

Для ефективного функціонування системи планування на підприємстві потрібно створити певні передумови: організаційні, інформаційні та кадрові. організаційна структура підприємства має бути адекватною системі планування з тим, щоб органи управління й організаційні одиниці, які утворюють відповідно організаційну та планову піраміди, перекривали одна одну. Процедури планування мають б ути сплановані з огляду на їхнє організаційне забезпечення. Крім того, побудова системи планування на вітчизняних підприємствах відбувається за умов перехідного періоду, коли попередні системи майже зруйновані, а нові потребують становлення.

До основних проблем побудови системи планування на підприємстві належать:

- орієнтація на короткострокові результати діяльності, нерозвиненість стратегічного управління, відсутність систематичного контролю за відповідністю результатів поточної діяльності підприємства його стратегічним цілям;

- фрагментарність і відсутність комплексності поточних планів, зниження рівня координації у системі;

- практично повна відсутність роботи на ринку , не розробленість методично-аналітичної бази для аналізу ринку;

- нерозвиненість корпоративного управління, розбіжності і інтересах власників, управлінського персоналу та колективу.

Система планів на підприємстві.

Одне з найскладніших питань, яке доводиться вирішувати керівникам підприємств, - як передбачити майбутні проблеми та можливості і як виробляти стратегії, необхідні для того, щоб розв’язати проблеми та використати можливості. У минулому поведінка підприємства зводилась до реакції на зміни. Сьогодні усвідомлена необхідність планування змін на основі процедури їх передбачення, регулювання та пристосування до цілей підприємства.

Система планів на кожному підприємстві формується самостійно і може охоплювати таке:

1. Стратегічний, або генеральний, план підприємства (часто складається на п’ять років) .

2. Довгостроковий план – складова частина стратегічного, тобто план розвитку на декілька років, націлений на вирішення окремих проблем стратегії фірми.

3. Загальноорганізаційні плани, складені як продовження стратегічного плану. Вони визначають головні завдання розвитку підприємства. Основу цих планів становить план розвитку.

4. Оперативні плани підприємства, до складу яких входять Загальнооргвнізаційні плани поточної діяльності, у тому числі «господарські плани», або «плани прибутку», розраховуються на один рік. За допомогою планів поточної діяльності товари і послуги виготовляються та поставляються на ринок; поточні плани підрозділів, у тому числі бюджетні, доповнюються загальноорганізаційними планами поточної діяльності.

5. Бізнес-план – план створення нової фірми, програма діяльності підприємства, план конкретних заходів для досягнення певних цілей.

6. Результатами процесу планування діяльності підприємства також є програми (або плани-програми) і проекти.

Співвідношення понять «довгострокове» і «стратегічне» планування. Терміни «довгострокове планування», «стратегічне планування» відображають ідеї та підходи, за допомогою яких майбутній вплив змін оцінюють та враховують у поточних рішеннях, що набувають форми стратегічних рішень.

Як правило, керівники вищого рангу усвідомлюють важливість стратегічного планування, але, як це не парадоксально, приділяють йому лише незначну частину свого робочого часу. Вони часто повністю ігнорують планування або доручають його працівникам апарату. Причини цього пов’язані з такими моментами:

· природна тенденція приділяти багато часу поточним питанням призводить до того, що його не залишається для довгострокових проблем;

· великі труднощі та невизначеність, пов’язані з аналізом довгострокових проблем, стримують бажання керівників витрачати свій обмежений час та сили на те, чого не знаєш;

· відсутність ефективної системи стратегічного планування.

Багато керівників схильні нехтувати довгостроковим проблемами та пов’язаними з ними вигодами на тій підставі, що коли вони не вирішать поточних завдань, тоді їм не доведеться займатися проблемами більш віддаленими в часі. Ця тенденція посилюється і тим, що на багатьох підприємствах керівників оцінюють переважно за короткостроковими результатами, а тому навряд чи вони стануть приділяти багато уваги довгостроковим.

Слово «стратегія» грецького походження і означає «мистецтво розміщення, маневрування військ у бою». Пізніше це слово почало використовуватися в теорії ігор, де означає план дій у конкретній ситуації залежно від поведінки опонентів. Отже, поняття «стратегічний» у значенні «найважливіший», «визначний» увійшло до складу термінології управління з військового лексикону та теорії ігор.

Стратегічні рішення – це рішення кардинального значення для функціонування підприємства. Як правило, вони мають довгострокові незворотні наслідки. Це означає, що реалізація стратегічних рішень змінює потенціал підприємства і повернення до попереднього стану об’єкта управління якщо й можливе, то лише за умови великих витрат часу, ресурсів і зусиль. Такі рішення приймаються на будь-якому підприємстві, навіть там, де не використовується поняття стратегії.

Для стртегіних рішень характерним є те, що їх прийняття здійснюється шляхом вибору з дискретної різноманітності відових варіантів. У практиці роботи підприємств до таких рішень належали плани реконструкції, розширення або ліквідації виробництв, корінна зміна профілю або спеціалізації підприємства.

З поняттям «стратегія» і «стратегічне рішення» тісно пов’язане поняття «потенціал підприємства». У загальному розумінні «потенціал підприємства» - це сукупність ресурсів, які перебувають у розпорядженні підприємства і мають вирішальне значення для можливостей та меж функціонування підприємства в тих або інших умовах. До стратегічних слід відносити ті види ресурсів, обсяги і структура котрих може бути істотно змінена лише шляхом прийняття та реалізації відповідних рішень. Наприклад, якщо йдеться про роботу в умовах кризи платежів, то стратегічними будуть фінансові ресурси або інші ліквідні активи, налагоджені надійні кредитні лінії тощо.

За нормальних умов стратегічними є ті ресурси, котрі забезпечують досягнення підприємством конкурентних переваг: певний рівень технології, прогресивне обладнання, інтелектуальні ресурси, патенти тощо. Потенціал підприємства не є постійною величиною. Як і інші елементи виробництва; він зазнає постійних змін.

Стратегічні плани розробляюься , як правило, стосовно підприємства в цілому. Вони повинні ґрунтуватися на широких дослідженнях та фактичних даних про галузь, ринок, конкуренцію та інші фактори, а також розроблятися так, щоб не лише залишатися цілісними протягом тривалого періоду, а й достатньо гручкими, аби за необхідності здійснити їх модифікацію та переорієнтацію.

Стратегічне планування надає підприємству визначеності, індивідуальності, що дає змогу йому залучати працівників відповідної кваліфікації.

Сучасні темпи змін та зростання знань є настільки стрімкими, що стратегічне планування стає найефективнішим способом формального прогнозування проблем і можливостей. Формальне стратегічне планування сприяє зниженню ризику при прийнятті рішень.

При складанні стратегічних планів має бути забезпечена їх висока якість. Одним із головних чинників якості планів є дотримання під час планування наукових підходів менеджменту та принципів планування. Якщо планові показники не будуть достатньо обґрунтованими, тоді, як би добре ми не діяли на наступних етапах, кінцевий результат буде незадовольним.

Критерієм якості розробки і виконання планів є ступінь адекватності теоретичної моделі планового показника фактичним даним:

,

де Ккп – критерій якості розробки і виконання планового показника, %;

Пф – фактичне значення планового показника у звітному періоді;

Пр – розрахункове (нормативне, прогнозне) значення планового показника.

Показник Ккп може обчислюватися й аналізуватися на стадії розробки плану його реалізації.

Підвищення якості планів досягається шляхом:

- застосування наукових підходів до управління;

- підвищення якості інформаційного і методичного забезпечення;

- стимулювання якості планів.

На підтвердження значення підвищення якості стратегічного планування наведемо два висловлювання відомих учених – економіста і філософа. П. Друкер: «Стратегічне планування має справу не з майбутніми рішеннями, а з майбутнім рішень, які приймаються сьогодні». Ф. Бекон: «Для повної досконалості потрібно, щоб підготовка була важчою від самої справи».

Термін «довгострокове планування» часто використовується для визначення у плані тих заходів, які впливатимуть на підприємство лише в довгостроковому аспекті. При спробі розроблення плану діяльності підприємства на досить тривалий період виявляється, що здійснити це досить важко. У більшості випадків приходять до висновку, що деякі розділи плану (наприклад, потреба в потужностях) повинні охоплювати п’ятирічний період, бо саме він необхідний для реалізації такого плану.

Отже, зміст визначення «довгостроковий» залежить від умов, у яких здійснюється планування. Те, що є довгостроковим для одного підприємства, може бути короткостроковим для іншого, а плановий горизонт, прийнятний для однієї сфери діяльності, може виявитися непридатним в іншій.

Сьогодні віддається перевага терміну «стратегічне планування». пояснюється те тим, що цей термін на відміну від поняття «довгострокове планування» не вводить в оману щодо горизонту планування та підкреслює важливість цієї роботи. За змістом стратегічне планування, приділяючи увагу не лише і не стільки зовнішнім результатам діяльності підприємства, скільки нарощуванню його соціально-економічного потенціалу, стосується лише головних, базисних процесів на підприємстві та за його межами.

Стратегічне планування передбачає встановлення цілей та ув’язку цих цілей з ресурсами. Іншими словами, завдання стратегічного планування полягає в тому, щоб визначити реальність цілей підприємства та шляхів їх досягнення виходячи з наявних ресурсів. Воно має дати можливість керівникам розібратися в деяких питаннях краще, ніж, це можна зробити в процесі щоденної оперативної роботи. Зокрема, це такі питання: яка наша мета; чим ми займаємося в даний момент; що ми повинні робити в майбутньому; яким чином діяти, щоб підприємство стало таким, яким ми хочемо його бачити.

З’ясовуючи зазначені питання, необхідно виявити й проаналізувати показники виробничої діяльності за попередній та нинішній періоди, а також скласти уявлення про майбутнє.

Стратегічне планування можна використати при вирішенні будь-якої проблеми, котра безпосередньо пов’язана з глобальними цілями підприємства, орієнтована на майбутнє, стосується неконтрольованих зовнішніх чинників, що істотно впливають на результати діяльності підприємства.

З формальної точки зору процес стратегічного планування також можна подати у вигляді певної постійно відтворюваної послідовності конкретних дій персоналу підприємства.

Підприємство досліджує зовнішнє та внутрішнє середовище, визначає головні компоненти організаційного середовища, виділяє ті з них, котрі справді мають значення для організації, проводить відбір та стежить за інформацією про ці компоненти, складає прогнози майбутнього стану середовища, оцінює реальне становище фірми.

Підприємство встановлює орієнтири своєї діяльності: бачення, місію, систему цілей. Інколи етап установлення цілей передує аналізу середовища.

Стратегічний аналіз. Підприємство порівнює цілі (бажані показники) та результати аналізу чинників зовнішнього та внутрішнього середовища (які обмежують досягнення бажаних показників), невідповідність між цілями та наявними ресурсами. За допомогою методів стратегічного аналізу формуються різні варіанти стратегії досягнення поставлених цілей.

Відбувається вибір стратегії та її опрацювання, після чого розробляється остаточний стратегічний план діяльності підприємства.

На основі стратегічного плану підприємство розробляє середньострокові та оперативні плани і проекти.

Стратегічний план містить: місію, загальні цілі, які визначають місце підприємства на ринку в майбутньому, вибрані стратеги дій для досягнення поставлених цілей. Стратегічний план є орієнтиром для прийняття рішень на нижчих рівнях. Загальні цілі підприємства, визначені у стратегічному плані, конкретизуються в цілях поточної діяльності, що називаються завданнями. Крім цього, стратегічний план є обмеженням для планів нижчих рівнів, оскільки встановлює обсяг ресурсів, необхідних для вирішення завдань оперативного планування.

Плани дій будь-якого підприємства стосовно своїх конкурентів можна охарактеризувати або як наступальні, або як оборонні. Наступальні плани передбачають розвиток підприємства за рахунок виробництва нових товарів та послуг, виходу на нові ринки збуту, створення та зміцнення конкурентних переваг. Складання та реалізація таких планів, як правило, під силу великим, з високим економічним потенціалом підприємствам.

Середні і малі підприємства у більшості випадків задовольняються оборонними планами, спрямованими на утримання своїх позицій на ринку та попередження банкрутства підприємства.

Тактичне та оперативне планування. Тактичне планування має вирішити, у якій спосіб слід розподілити ресурси підприємства, щоб досягти стратегічних цілей. Отже, можна сказати, що головне питання стратегічного планування – чого хоче досягти підприємство. Тактичне планування зосереджене на тому, як підприємство може досягти бажаного «цілей». Тобто різниця між стратегічним та тактичним плануванням, по суті, зводиться до відмінності між цілями та засобами їх досягнення.

Поряд із теміном «тактичне планування» часто використовують як синонім термін «оперативне планування». Останній термін більш чітко, ніж перший, підкреслює, що йдеться про планування окремих операцій у загальному господарському потоці в короткому та середньому періодах (планування витрат). Під оперативним плануванням розуміють також складання бюджетів підприємства.

План розвитку підприємства охоплює комплекс заходів, необхідних для створення нових сфер діяльності підприємства або розширення існуючих. План розвитку повинен визначити шляхи виходу на нові позиції та сприяти чіткій відповіді на такі запитання:

1. Якими будуть умови попиту в майбутньому, яких товарів та послуг будуть чекати споживачі від даного підприємства?

2. Якою має бути структура підприємства, щоб забезпечити його розвиток?

3. Якими новими видами продукції мусить бути доповнена існуюча номенклатура підприємства або яка частина основної продукції має бути замінена новими товарами та послугами?

4. Якими мають бути методи попередження помилок при вкладенні капіталу в розроблення нової продукції?

5. Які необхідні ресурси для виробництва нових товарів та послуг?

6. Які існують організаційні способи створення нових виробництв?

Найчастіше план розвитку оформляється у вигляді бізнес-плану. Сьогодні, окрі бізнес-плану, актуальним є розроблення програм та проектів.

Програми, як правило, визначають розвиток одного з важливих напрямків діяльності підприємства. Це можуть бути програми з удосконалення технології, з організації контролю якості, обліку, руху запасів тощо.

Проекти відрізняються від програми тим, що, орієнтуючись на конкретний вид діяльності та розвиток підприємства, вони мають установлену вартість, графік виконання, включаючи технічні та фінансові параметри, тобто вирізняються високим рівнем конкретного опрацювання. Як правило, проекти бувають пов’язані зі створенням та просуванням на ринок нових продуктів та послуг.

Крім зазначених видів планових документів, організація повинна складати допоміжні плани, необхідні для кращої організації планування на підприємствах: план організації планування; плани дій на випадок непередбачених обставин; програми зворотного зв’язку; програми оцінки планів тощо.

3. Різновиди планів та їхні комплекси

Планування як форма державного впливу на економіку існує у всіх країнах. Воно органічно вписується в ринковий механізм господарювання. В процесі планування важливо визначити, що і як повинна планувати держава, а що самі суб’єкти господарювання. Щоб розв’язати цю проблему, розглянемо види планування.

За змістом і формою прояву розрізняють такі види (форми) планування і види планів.

* З точки зору обов’язковості планових завдань розрізняють директивне та індикативне планування.

Директивне планування являє собою процес прийняття рішень, які мають обов’язків характер для об’єктів планування. Вся система соціалістичного народногосподарського планування мала виключно директивний характер, силу закону. Директивні плани малі, як правило, адресний характер і відрізнялися надмірною деталізацією. Таке планування може слугувати ефективним засобом вирішення багатьох завдань, які мають загальнонаціональне значення, наприклад, в сфері охорони навколишнього середовища, оборони, соціальної політики.

Індикативне планування являє собою найпоширенішу у всьому світі форму державного планування макроекономічного розвитку. Індикативне планування є антиподом директивного, тому що цей план не є обов’язковим для виконання, хоча в ньому можуть бути і обов’язкові завдання. В цілому він має спрямувальний, рекомендаційний характер. Основне завдання такого планування не тільки в тому, щоб дати кількісну оцінку показників, що характеризують динаміку, структуру та ефективність економіки, а в цілому, щоб забезпечити ув’язку та збалансованість всіх показників розвитку економіки. Індикативне планування має інформаційний, орієнтувальний характер (контрольні цифри, економічні регулятори).

Індикативне планування застосовується і на макрорівні. Причому, при складанні перспективних планів застосовується індикативне, а в поточному плануванні – директивне планування.

На відміну від плану (індикатора), зобов’язання (директива) пов’язане з прийняттям рішення про конкретні дії.

* Залежно від терміну, на який складається план, і ступеня деталізації планових розрахунків розрізняють довгострокове (перспективне), середньострокове і короткострокове (поточне) планування.

Перспективне планування охоплює період більше як 5 років. Таки плани визначають довгострокову стратегію підприємства, виявляють соціальний, економічний та науково-технічний розвиток. Таке планування треба відрізняти від прогнозування.

Прогнозування це процес передбачення, побудований на ймовірності, науково-обгрунтованому суджені про перспективи розвитку об’єкта в майбутньому.

Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. На деяких підприємствах середньострокове планування сумісне з поточним. У цьому разі складається так званий п’ятирічний план, в якому перший рік деталізується до рівня поточного плану і являє собою по суті короткострокове планування.

Поточне планування охоплює період до 1 року - піврічне, квартальне, місячне, декадне, тижневе і добове планування.

За складом планових рішень розрізняють:

- стратегічне планування;

- поточне (оперативно-календарне планування);

- зведене планування загальних результатів та фінансове планування.

При стратегічному плануванні на основі поставлених цілей визначаються обсяги і структура продуктово-асортиментної програми підприємства, а також структура і обсяги ресурсів (потенціалу), необхідних для виробництва і реалізації продукції. Стратегічне планування безпосередньо пов’язане з діяльністю підприємства у так званому довгостроковому періоді, оскільки зміна потенціалу передбачає планування розміру підприємства, структури виробництва, виробничої потужності, структури капіталу, а також організаційної структури, юридичної форми і системи управління підприємством у цілому. Основна мета стратегічного планування полягає у створенні потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічної зміни зовнішнього середовища. В результаті такого планування підприємство ставить перспективні цілі й розробляє шляхи їхнього досягнення.

Стратегічний план підприємства базується на:

- визначенні попиту на продукцію, що виробляється або може бути вироблена; прогнозуванні її збуту та можливостей збільшення експорту й зменшення імпорту; збільшення на цій основі обсягів виробництва та реалізації продукції;

- перевірці збалансованості прийнятих обсягів із наявними потужностями й технологічним забезпеченням, а також розробці заходів, спрямованих на реконструкцію й технічне переоснащення виробничих потужностей з урахуванням екологічних вимог і конкретних пропозицій щодо поставок устаткування та матеріальних ресурсів на такі цілі;

- вивченні можливостей забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами;

- визначенні перспективи соціального стану трудового колективу; кількості робочих місць (у тому числі тих, що звільнятимуться у сфері матеріального виробництва), оплати праці, витрат прбутку на соціальні цілі;

- вивченні можливостей фінансування заходів плану за рахунок власного прибутку, державних асигнувань, кредитів, іноземних інвестицій тощо;

- визначенні кінцевих результатів роботи підприємства за даним планом: обсягів виробництва та реалізації продукції, собівартості та ціни, чистого прибутку, ефективності виробництва, ступеня ризику.

Література: Шваб Л.І. с.

Читайте також:

1. A) правові і процесуальні основи судово-медичної експертизи
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. II. Поняття соціального процесу.
4. IV. План навчального процесу.
5. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
6. Абстрактна модель оптимального планування виробництва
7. Автоматизація процесу призначення IP-адрес
8. Адміністративний примус застосовують на основі адміністративно-процесуальних норм.
9. Активний та пасивний типи адаптаційного процесу.
10. Алгоритм планування податкових платежів. Вибір оптимального варіанту оподаткування та сплати податків.
11. Альтернативні парадигми організаційного процесу
12. Аналіз використання робочого часу на підприємстві

Переглядів: 2847