Тези лекції

ПЛАН

Мета

Години

Навчальна - сприяти становленню сучасного висококваліфікованого фахівця-юриста;

Розвиваюча - формувати й розвивати правові знання студентів та курсантів.

Виховна - сприяти усвідомленню ролі та значення юридичної діяльності в становленні Української держави; розвитку в майбутніх юристів правової свідомості і правової культури, професійних й особистих якостей.

Основні поняття: сім'я, сімейне життя, спорідненість, спорідненість по прямій лінії, спорідненість по боковій лінії, спільний побут, сімейне право, предмет сімейного права, метод сімейного права, примус, принцип права, одношлюбність (моногамія), свобода шлюбу, звичай, сімейні відносини, сімейні правовідносини, майнова самостійність, особисті відносини, майнові відносини, юридичні факти, свояцтво, акти цивільного (громадянського) стану.

1. Поняття та види сім'ї.

2. Поняття та види шлюбу.

3. Правові відносини подружжя.

4. Правові відносини батьків та дітей

1.Сім'я – це засноване на шлюбі чи кровному спорідненні об'єднання осіб, пов'язаних спільним побутом, взаємною допомогою та моральною відповідальністю.

В стародавньому Римі існувало два види сім’ї (споріднення):

Агнатське споріднення. Суть такої сім'ї полягала в тому, що всі члени сім'ї підпорядковувалися владі єдиного домовладики, який називався особою свого права. Всі підпорядковані йому родичі називалися агнатами. Кровний зв'язок не мав тоді ніякого значення. Тому, якщо дівчина виходила заміж, то вона переходила до іншої сім'ї і ставала персоною чужого права щодо нового домовладики. Таким чином, вона прирівнювалася за правовим статусом до братів та сестер свого чоловіка.

Що стосується попередньої сім'ї, то з ними вона втрачала всілякі юридичні зв'язки і не могла бути навіть спадкоємницею своїх кровних батьків. Агнатське споріднення зберігалося і після смерті домовладики.

Агнати могли бути пов'язані між собою і кровними зв'язками, але юридичне значення мало лише підпорядкування одному певному домовладиці. Причому агнатське споріднення визначалося тільки по чоловічий лінії, оскільки йшлося про підпорядкування батьку сімейства.

Звичайно такий стан речей не міг існувати довго і з розвитком суспільства виникає новий вид сім'ї – сім'ї, що базувалося на когнатському спорідненні.

Когнатська сім'я базувалася на кровному спорідненні. Деякий час ці дві сім'ї існували паралельно, що вносило велику плутанину у сімейні правовідносини, але згодом когнатське споріднення витіснило агнатське.

Належність до певної сім'ї мало велике значення для встановлення права на спадщину.

2.Римський юрист Модестін писав: "Шлюб це союз чоловіка і жінки, спільність всього життя єднання божественного і людського права" (D.23.2.1). Жінка в шлюбі ніколи не була рівною в правах з чоловіком, вона завжди підкорялась йому.

Римське право знало два види шлюбу:

1. Законний римський шлюб (matrimonium iuris civilis).

2. Шлюб укладений між вільними особами, що не мали права вступати в законний римський шлюб (matrimonium iuris gentium).

Римський законний шлюб поділявся також на два види: шлюб з чоловічою владою (cum manu) і шлюб без чоловічої влади (sine manu). Законний римський шлюб міг укладатися лише між римськими громадянами. Шлюби між римськими громадянами з одного боку і іншими вільними (перегринами, латинами, вільновідпущениками, колонами) заборонялися.

Перегрини мали право вступати в шлюб matrimonium iuris gentium відповідно до свого права, таким же чином шлюби укладалися і між латинами, колонами, вільновідпущениками. Проте такі шлюби згідно римського права не породжували правових наслідків римського шлюбу.

Крім того, законом дозволялося фактичне тривале співжиття жінки та чоловіка (конкубінат). Йшлося про стійке співжиття з наміром чоловіка створити сім'ю, а не тимчасовий зв'язок. Тимчасові зв'язки суворо каралися законом.

Конкубінат не мав практично ніяких правових наслідків. Діти, народжені в конкубінаті на мали права на ім'я свого батька, не могли бути його спадкоємцями, не підпадали під батьківську владу. Жінка в таких відносинах не поділяла соціального статусу свого чоловіка.

У республіканський період законний римський шлюб був шлюбом з чоловічою владою. За цим шлюбом жінка підпадала в повну залежність від чоловіка, а якщо чоловік сам знаходився піл владою батька – то під владу домовладики.

Але закони ХІІ таблиць допускали можливість звільнення від чоловічої влади. Жінка мала право перешкодити можливості підпорядкування чоловікові, тікаючи наприкінці кожного шлюбного року на три доби з дому і цим вона переривала перебіг давності.

Згодом влада чоловіка послабляється. І на зміну цьому шлюбу приходить новий вид шлюбу - без чоловічої влади. Дружина виходить з під влади чоловіка і формально стає незалежною особою.

Для вступу в шлюб ставилися певні умови: вільне волевиявлення подружжя, досягнення шлюбного віку - 14 для нареченого і 12 для нареченої, наявність ius conubii (право вступати в законний римський шлюб), відсутність нерозірваного шлюбу, відсутність близького споріднення.

В класичну епоху римське право визначалося свободою розлучень. Але згодом, в період монархії було заборонено розлучатися за взаємною згодою і були вироблені певні підстави для одностороннього розлучення: порушення подружньої вірності, посягання на життя одного з подружжя, нездатність до дітонародження, до шлюбного життя, вступ до монастиря одного з подружжя. При односторонньому розлученні без поважної причини накладався штраф.

3.Правові відносини між подружжям носили особистий та майновий характер, причому вони істотно відрізнялись в залежності від виду шлюбу.

Відносини в шлюбі cum manu. Чоловік мав повну владу над жінкою. Він міг піддавати її будь-яким покаранням, витребувати її як річ назад, якщо вона самовільно залишала дім, мав право продати її в рабство. Жінка і діти в такій сім'ї були повністю позбавлені правоздатності. Але стримуючим фактором для чоловіка була громадська думка. Міру покарання дружини за провину визначала рада, яка складалася з родичів дружини, але часто чоловік вчинював те що він хотів не зважаючи на рішення ради.

Щодо майна, то ситуація тут була не краща – жінка на мала свого майна, а майно яке вона мала до шлюбу автоматично ставало власністю чоловіка, але жінка могла бути спадкоємницею свого чоловіка і на неї поширювалося громадське становище чоловіка.

Відносини подружжя в шлюбі sine manu. Дружина була незалежною в шлюбі і зберігала статус, який вона мала до вступу до шлюбу. Але все ж таки не дивлячись на самостійність дружини, главенство в сім'ї у вирішенні внутрішніх сімейних питань зберігалося за чоловіком.

Майно належало подружжю на принципі роздільності на майно чоловіка та майно дружини. Все що було у власності дружини до вступу до шлюбу, залишалося у її власності і вона мала право вчиняти будь які угоди щодо своєї власності.

Характерною особливістю майнових відносин сім'ї без чоловічої влади була заборона дарування майна між подружжям, щоб не допустити матеріальної залежності дружини від чоловіка і забезпечити їй цілковиту матеріальну свободу. Римляни вважали, що шлюб повинен ґрунтуватися на сердечному коханні, а не на матеріальній зацікавленості.

Характерним для цього шлюбу було отримання чоловіком приданого, яке передавав батько нареченої.

4.Всі діти (як народжені в законному шлюбі, так і усиновлені) перебували під владою домовладики (pater familias). Історичною передумовою виникнення цієї влади було міркування римлян, що батько сімейства відповідальний за продовження існування роду, а тому його влада над членами родини не повинна обмежуватися ніякими чинниками.

Найголовнішим повноваженням домовладики було право життя та смерті (ius vitae ac necis), яке існувало протягом всього республіканського періоду. Це означало, що домовладика міг піддати підвладного сина будь-якому покаранню аж до вбивства. Підвладний син мав libertas та civitas. В галузі публічного права він мав такі ж права як і батько (крім можливості бути сенатором). В сім’ї син завжди був підпорядкований батьку, причому незалежно від віку і від факту наявності власної сім’ї.

Під батьківську владу попадав римський громадянин, що був народжений в сім’ї римських громадян, усиновлений ними або узаконений. Батьківська влада розповсюджувалася тільки на дітей, що були народжені в законному римському шлюбі. У випадках позашлюбного народження дитина могла бути узаконена, тобто визнана такою, що народжена від певних батьків з розповсюдженням на неї всіх прав римського громадянина. Крім того, громадянин Риму міг всиновити дитину. В такому разі вона визнавалася його дитиною та на неї розповсюджувалася його батьківська влада.

Всиновлення було двох видів: arrogatio (якщо всиновлювалася особа, яка в цей момент не перебувала під владою батька) та adoptio (якщо на момент всиновлення особа знаходилася під батьківською владою). Для всиновлення були встановлені певні правила: а) всиновлювати міг, як правило, тільки чоловік (жінка тільки у випадку, якщо вона мала дітей, але потім їх втратила); б) усиновитель повинен бути особою свого права; в) усиновитель повинен бути старшим за усиновленого не менш ніж на 18 років (adoptio naturam imitatur - всиновлення здійснюється за законами природи D.1.7.40.1). Для аррогації, крім додержання зазначених правил, необхідним було проведення магістратом спеціального розслідування з метою запобігання можливості погіршення матеріального та морального стану всиновленого.

Батьківська влада припинялася: а) у випадку смерті домовладики (в цьому разі домовладикою ставав найстарший чоловік і всі члени родини переходили під його владу); б) смертю підвладного; в) втратою свободи чи громадянства домовладикою чи підвладним; г) позбавлення домовладики батьківських прав; д) отримання підвладним почесних звань; е) внаслідок емаципації (emancipatio) – звільнення з-під влади за волею батька та згодою самого підвладного.

Тема 4. «Зобов’язальне право»

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тези лекції	\|	Тези лекції

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.