• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Кісткова тканина

Хрящові тканини

Тканини мають:

• клітини- хондробласти і хондроцити

• міжклі­тинну речовину, в якій розміщені хондринові волокна - колагенові або еластичні. Особливістю основного компонента міжклітинної речовини є досить високий вміст води (75 %), органічних речовин (10-15 %) та не­органічних солей (5-8 %).

Хрящові тканини не мають судин, тому за рахунок знач­ної проникності міжклітинної речовини забезпечується дифузне поширення поживних речовин.

Охрястя, яке оточує хрящі, має кровоносні судини і здійснює живлення тканини.

Хондроцити - основний тип клітин, який виробляє сполуки для побудови та оновлення міжклітинної речовини хрящової тканини.

Хондробласти, розташовані у глибокому шарі охрястя і забезпечують периферійний ріст хрящової тканини.

Види хрящової тканини, які відрізняються один від одного в основ­ному будовою міжклітинної речовини:

• гіаліновий хрящ;

• еластичний хрящ;

• волокнистий хрящ.

Візуально гіаліновий хрящ біло-голу­бого кольору, виглядає прозорим.На гістологічних препаратах у його скла­ді розрізняють охрястя та власне хрящ.

Охрястя має поверхневий волокнис­тий шар із судинами та глибокий клітинний шар з хондробластами, за рахунок якого відбувається регене­рація та периферійний (опозиційний) ріст хряща.

Гіаліновий хрящ з віком здатний вапнуватись (накопичувати солі кальцію), втрачається його пруж­ність, збільшується ламкість.

Еластичний хрящ є в складі вушної раковини, зовніш­нього слухового проходу, хрящів гор­тані. Він має жовтий колір і здатний розтягуватися Еластичному хрящу властива еластичність, тому що хондринові во­локна являють собою велику кількість

еластичних волокон.

Волокнистий хрящ розташований у місцях прикріплення сухожилків і зв’язок до кісток та гіалінових хрящів, формує міжхребцеві диски. Ця тканина має значну меха­нічну міцність, тому що у її міжклітинній речовині міститься багато колаге­нових волокон, які л лежать паралельно товстими пучками лежать паралельно товстими пучками

Це спеціа­лізований тип сполучної тканини Кісткова тканина формує скелет організму,який відіграє роль опори і пере­міщення тіла у просторі –це опорно-механічна функція. Завдяки значній міцності кісток скелета забезпечується захист внутрішніх органів і тканин від пошко­джень – це захисна функція. Кісткова тканина є депо мінеральних речовин (каль­цію, фосфору та інших хімічних елементів) в організмі.

Кісткову тканину складають:

• клітини (остеобласти, остеоцити, остеокласти)

• міжклітинна речовина (осеїнові волокна і осеомукоїд).

Остеобласти- молоді, малодиференційовані клітини, за рахунок яких утворюється кісткова тканина. Вони. розташовуються у місцях новоутворення тканини, а у дорослому організмі - в окісті та місцях регенерації кістки.

Остеоцити - це основні високодиференційовані клітини кісткової тканини, що розвиваються з остеобластів. Вони мають довгасту форму, відростки, лежать у кісткових порожнинах (лакунах), що повторюють форму клітини. Від порож­нини відходять кісткові канальці, які анастомозують між собою і містять відростки остеоцитів. По цих канальцях відбуваються обмінні процеси між остеоцитами і судинами через тканинну рідину

Остеокласти - це великі багатоядерні клітини .Вони беруть участь у руйнуванні і розсмоктуванні кісткової тканини з утворенням навколо них кісткових порожнин. Остеокласт є спеціалізо­ваним макрофагом, попередником якого може бути моноцит крові.

Кісткову тканину поділяють на два види:

• грубоволокнисту

• пластинчасту, залежно від структурної організації та фізичних властивостей

Груболовокниста кісткова тканина має невпорядковане розташування пучків осеїнових (колаге­нових) волокон, оточених осеомукоїдом, у лакунах якого залягають остеоцити. Ця тканина є в скелеті зародка (поступово замінюється на пластинчасту), а у дорослому ор­ганізмі - лише в ділянці швів че­репа та в місцях прикріплення сухожилків до кісток.

Пластин­часта кісткова тканина має пара­лельне розташування колагенових волокон у сформованих кісткових пластинках. Залежно від орієнта­ції пластинок у просторі, виділяють компактну і губчасту частини цієї тканини. Компактна кісткова тка­нина є в складі діафізів трубчастих кісток, а губчаста - в плоских та епіфізах трубчастих кісток

Живлення кісткової тканини відбувається за рахунок судин, які йдуть від окістя через живильні канальці та центральні канали остеонів.

Остеон- це кісткова трубка, в центральному каналі якої лежить так звана живильна судина.Остеон є морфо-функціональною одиницею компактної частини діафаза трубчастої кістки.

Регенерація кістки відбувається за рахунок малодиференційованих клітин окістя і ендоста. Ендост - це тонковолокниста сполучна тканина, збагачена остеобластами і остеокластами, яка обмежовує кістковомозкову порожнину.

Сполучна тканина зі спеціальними властивостями

Сполучна тканина зі спеціальними властивостями поділяється на :

• ретику­лярну,

• жирову,

• слизову

• пігментну.

Для тканин цієї групи характерним є переважний розвиток певного різновиду клітин, а також певні особливості міжклітинної речовини.

Ретикулярна тканина утворює систему органів кровотворення (кістковий мозок, селезінка, лімфатичні вузли) і складає мікрооточення для формених елементів. Вона побудована з ретикуляр­них клітин і ретикулярних волокон, які переплітаються між собою й утворюють сітку.

Жирова тканина представлена клітинами-адипоцитами, які розташовані групами, ви­конує функцію накопичення та обміну ліпі­дів.

Розрізняють білу та буру жирову тка­нину.

Біла розташована під шкірою, у саль­нику, а також в інших жирових депо. Значна частина жиру з білої жирової тка­нини легко мобілізується при голодуванні, використовується для покриття енергетич­них затрат організму і виконує аморти­заційну функцію.

Бура жирова тканина зустрічається у новонароджених. її функція - участь у терморегуляції. Бура жирова тканина побудована з адипоцитів, що містять у цитоплазмі велику кількість дрібних жирових включень, і розта­шована між лопатками, на задній поверхні шиї, у пахвових ямках. Ядро в адипоцитах займає центральне положення.

Пігментна тканина складається зі скупчення пігментних клітин - меланоцитів. Вона представлена ділянками шкіри навколо сосків, у судинній та райдужній оболонках ока, родимих плямах. У зв’язку з високим вмістом меланіну, який може поглинати ультрафіолетові промені, пігментні клітини відіграють захисну роль щодо пошкоджувальної дії сонячної радіації.

М’ЯЗОВА ТКАНИНА

М’язова тканина - це група тканин спеціального призначення, яка побудована зі структурних елементів, здатних до скорочення. Тому ця тканина здійснює переміщення організму і його частин в просторі, а також рухові процеси всередині організму (робота серця, інших органів, крово- і лімфообіг).

Вона поділяється на гладку та посмуговану м’язові тканини.

Гладка м’язова тканина

розташовується у стінках судин і більшості порожнистих внутрішніх органів - страво­ходу, шлунка, кишок, сечового міхура, матки та ін.

Морфо-функціональні особливісті гладкої м’язової тканини :

• клітинна будова

• наявність скоротливого апарату у вигляді гладких міофібрил.

• повіль­не скорочення і здатністю протягом три­валого часу перебувати у стані скорочення.

• затрачає відносно невелику кількість енергії

• не так швидко втомлюється, як посмугована мускулатура(тонічне скорочення)

• гладка м’язова тканина іннервується вегетативною нервовою систе­мою і тому, на відміну від посмугованої мускулатури, не підпорядкована нашій волі,

• Фізіологічна регенерація гладкої м’язової тканини відбувається шляхом оновлення клітинних елементів на субклітинному рівні.

Основною структурною одиницею гладкої м’язової тканини є гладка м’язова клітина - гладкий міоцит. Він має витягнуту веретеноподібну форму із загост­реними кінцями. Для гладкої м’язової тканини характерним є дуже щільне розміщення її клітин. Ядро гладкої м’язової клітини має витягнуту еліпсоподібну форму і звичайно розміщується у центрі клітини

Посмугована м’язова тканина

Для посмугованої м’язової тканини характерною ознакою є наявність смугастих міофібрил, скорочення яких залежить від нашої волі.

Із цієї м’язової тканини складається скелетна мускулатура, що виконує функцію переміщення тіла в просторі, а також частина мускулатури, що забез­печує травну функцію (м’язи рота, язика, глотки і частково стравоходу, сфінктер відхідника); мімічна мускулатура; рухова мускулатура органів зору, слуху і дихання.

Особливе місце займає серцева м’язова тканина

Розрізняють посмуговану скелетну м’язову тканину та серцеву.

Посмугована скелетна м’язова тканина є найпоширенішою м’язовою тканиною тіла людини. Струкурно-функціональною одиницею скелетної м’язової тканини є м’язове волокно, що являє собою симпласт

Скоротливий апарат посмугованого м’язо­вого волокна представлений посмугованими міофібрилами - спеціальними органелами, які мають вигляд ниток і проходять уздовж волокон. Основу феномена посмугованості міофібрил складає чергування світлих та темних ділянок з різно­манітними фізико-хімічними та оптичними властивостями. До складу міофібрил входять тоненькі волокна - міофіламенти. Розрізняють тонкі міофіламенти, які містять білок актин, і товсті, які містять білок міозин.

Структурно-функціональною одиницею міофібрили є саркомер.

Повноцінна регенерація м’язових волокон можлива при їх незначних дефек­тах. Повноцінній регенерації на значно ушкодженій ділянці м’яза перешкоджає розростання сполучної тканини (утворення рубця). Функція м’яза при цьому порушуєть

Серцева м’язова тканина

Серцевий м’яз (міокард), що є основним конструктивним елементом серця як органа, побудований із посмугова­ної м’язової тканини і суттєво відрізняється від посмугованої скелетної м’язової тканини.

Серцева м’язова тканина :

Подібна до скелетної м’язової тканини лише за

• На відміну від скелетної м’язової тканини, серцева м’язова тка­нина побудована із клітин - кардіоміоцитів..

Кардіоміоцити - клітини майже пря­мокутної форми. У центральній частині міоцита розміщується 1-2 ядра овальної або видовженої форми. Міофібрили займають периферійну частину цито­плазми.

Характерною морфологічною ознакою серцевого м’яза є контакти двох сусідніх міоцитів. Межі з’єднаних кінець-у-кінець кардіоміоцитів утворюють вставний диск.

Для серцевої м’язової тканини характерна велика кількість мітохондрій, що розташовуються біля ядра. З цим пов’язана здатність серця до безперервної діяльності, оскільки мітохондрії - носії великої кількості ферментів, що беруть участь в окисно-відновних процесах.

Фізіологічна регенерація серцевої м’язової тканини відбувається на внутріш­ньоклітинному рівні з високою інтенсивністю, тому що для кардіоміоцитів харак­терне швидке їх зношування. Активність цього процесу посилюється при підви­щеному навантаженні на серцеву м’язову тканину (наприклад, при виконанні важкої механічної роботи). Репаративна регенерація на тканинному і клітинному рівнях у дорослої людини не відбуваєть­ся. При виражених пошкодженнях цієї тканини (наприклад, при інфаркті міокар­да, що розвивається внаслідок припинення кровопостачання певної його ділянки) кардіоміоцити гинуть, а на їхньому місці в подальшому розростається сполучна тканина, що формує рубець

НЕРВОВА ТКАНИНА

Нервова тканина є основним структурним компонентом нервової системи. її елементи здатні :

• сприймати подразнення,

• трансформувати це подразнення в нервовий імпульс,

• швидко його передавати,

• зберігати інформацію,

• продукувати біологічно активні речовини, завдяки чому нервова тканина забезпечує узго­джену діяльність органів і систем організму та його адаптацію до умов зовніш­нього та внутрішнього середовища.

Нервова тканина побудована з нервових клі­тин - нейронів та нейроглії.

Нейрони (нейроцити) - основні структури нервової тканини, що сприймають подразнення, виробляють і передають імпульс.

Будова нейрона:у нейроциті розрізняють тіло та відростки. Наявність відростків є найха­рактернішою ознакою нервових клітин. Існують два типи відростків: аксон та дендрит.

Аксон - це довгий відросток клітини. Він лише один, не галузиться, проводить нервовий імпульс від тіла клітини, закінчується своїм кінцевим апаратом (ефектор)на іншому нейроні або в робочому органі.

Дендрит - короткий відросток, який галузиться, проводить нервовий імпульс у напрямку до тіла клітини. Дендрити чутливих нейронів на своєму пери­ферійному кінці мають рецептори (чутливі нервові закінчення). Кількість денд­ритів у клітині може бути різноманітною.

За числом відростків нервові клітини поділяють на :

• уніполярні - з одним відростком (аксоном),

• біполярні - з двома відростками (аксоном і дендритом) та

• мультиполярні - з трьома відростками і більше.

псевдоуніполярні нейрони (від тіла клітини відходить відросток, який на певній відстані від нього Т-подібно ділиться на аксон і дендрит)

Цитоплазма нервової клітини містить загальні органели та спеціальні органели.

До спеціальних органел належать:

• хроматофільну субстанцію Хроматофільна субстанція являє собою накопичення гранулярної ендоплазматичної сітки. Вона є показ­ником функціонального стану нейрона (зникає при виснаженні нервової клітини).

• Нейрофібрили являють собою пучки нейрофіламентів.

За функціональним значенням нервові клітини поділяють на:

• рецепторні (аферентні) - чутливі,

• ефекторні (еферентні) - рухові, що передають імпульси на скоротливі або секреторні елементи робочого органа,

• асоціативні (вставні) - внутрішні, які здійснюють зв’язок між нейронами.

Нейрогліяявляє собою середовище, в якому знаходяться нейрони.

Нейроглія має клітинну будову. Вона забезпечує трофічну, секреторну та захисну функції.

Усі клітини нейроглії поділяють на макроглію та мікроглію.

Клітини макроглії :

• Епендимоцити - клітини кубічної або циліндричної форми.

• Астроцити - найбільші з гліальних клітин, які зустріча­ються у всіх відділах нервової системи. Клі­тини мають зірчасту форму, від їх тіла відходить багато відростків, що йдуть у різні боки. Астроцити утворюють опорний каркас ЦНС.

• Олігодендроцити -найчисельніша група гліоцитів - невеликі клітини з короткими відростками. Вони оточують тіла нейронів, входять до складу нерво­вих волокон і нервових закінчень.

Клітини мікроглії - це сукупність дрібних видовжених зірчастих клітин, які розташовуються переважно уздовж капілярів в ЦНС. Функція мікроглії - захисна (в тому числі імунна). Клітини мікроглії розглядають як спеціалізовані макрофаги ЦНС - вони досить рухливі, активуються при запальних захворю­ваннях нервової системи, при цьому втрачають відростки, округлюються і фагоцитують залишки клітин, що загинули.

Нервові волокна являють собою відростки нервових клітин (осьовий циліндр), які вкриті оболонками.

Відповідно до особливостей їх будови, всі нервові волокна поділяють на дві групи

• мієлінові

• безмієлінові.

Мієлінові нервові волокна зустрічаються у центральній та периферичній нервовій системі і характеризуються високою швидкістю проведення нервових імпульсів. Це товсті волокна, вони містять осьові циліндри великого діаметра. Осьовий циліндр безпосередньо оточений особливою мієліновою оболонкою і шванівськими клітинами,мають перехвати Ранв’є.

Безмієлінові нервові волокна належать до вегетативної (автономної) нервової системи і характеризуються низькою швидкістю проведення нервових імпульсів. Будова їх значно простіша.

Пучки мієлінових та безмієлінових волокон, які вкриваються сполучно­тканинною оболонкою, формують нервові стовбури (нерви).

Нервові закінчення

За функціональним значенням нервові закінчення поділяють на три групи:

• ефектори,

• рецептори,

Ефекторні нервові закінчення (ефектори) поділяють на рухові та секреторні. Рухові закінчення є у посмугованих та гладких м’язах, секреторні - у залозах. За участю ефекторів нервовий імпульс передається на тканини робочих органів.

Рухові закінчення у посмугованих м’язах називаються нервово-м’язовими (аксо-м’язовими) синапсами, або моторними бляшками.

Рецептори (чутливі нервові закінчення) - це кінцеві апарати дендритів чутливих нейронів. Рецептори пристосовані до сприйняття подразнень, що надходять до організму.

Розрізняють рецептори:

екстерорецептори, які сприймають подраз­нення із зовнішнього середовища,

інтерорецептори, подразнення до яких надходять від власних тканин організму, пропріорецептори - чутливі нервові закінчення у м’язах і сухожилках, механорецептори (сприймають дію механічних подразників),

ноцірецептори (сприймають больові подразнення).

Залежно від будови, існують вільні та невільні нервові закінчення:

Вільні нервові закінчення складаються лише з розгалужень осьового циліндра. Невільні рецептори, крім осьового циліндра, включають також клітини нейроглії

ОРГАН. СИСТЕМА ОРГАНІВ

Тканини, поєднуючись між собою, утворюють органи.

Орган -це цілісний анатомічний утвір, який має певні, притаманні лише йому форму, будову, функцію, розвиток і положення в організмі.

До складу одного органа входить, як правило, декілька тканин. Одна з них виконує основну функцію (наприклад, м’язова - в скелетній мускулатурі), а інші - додаткові функції (наприклад, сполучна тканина - в м’язах).

Розрізняють паренхіматозні і порожнисті органи:

В паренхіматозних органах основну тканину, яка забезпечує функцію органа, називають паренхімою, а сполучну тканину, яка покриває його ззовні і пронизує в різних напрямках - стромою. В стромі проходять судини і нерви, що живлять орган. До паренхіма­тозних органів належать легені, печінка, нирки, селезінка та ін.

Порожнисті органи, наприклад, шлунок, тонка і товста кишка, сечовий міхур та ін. їхні стінки побудовані з різних тканин.

Для виконання ряду функцій одного органа замало, тому виникають комп­лекси органів - системи. Система органів - це сукупність однорідних органів, які подібні за будовою, функцією, розвитком. Наприклад, кісткова система, м’язова система, травна система тощо. Виділяють також апарати органів.

Апарат органів - це органи, які виконують спільну функцію, але мають різне походження (опорно-руховий апарат, ендокринний апарат).

Усі системи та апарати органів взаємопов’язані і об’єднані в єдине ціле - організм.

Організм - це окрема жива істота, яка розглядається як цілісна біологічна система, що складається із взаємозалежних елементів.

В організмі людини розрізняють такі системи і апарати органів:

• Опорно-руховий апарат - забезпечує опору, захист і переміщення тіла та його частин у просторі.

• Травна система забезпечує функцію перетравлювання і всмоктування речовин, що надходять в організм ззовні, та виведення із організму неперетрав- лених залишків.

• Дихальна система забезпечує обмін газів між кров’ю і зовнішнім середовищем.

• Видільна система забезпечує виведення з організму відпрацьованих продуктів.

• Статева система слугує для збереження виду.

• Кровоносна система об’єднує серце і судини, в яких кров циркулює по всьому тілу.

• Лімфатична система - система трубок, по яких з органів і тканин лімфа тече в напрямку до вен.

• Система органів чуття сприймає подразнення з зовнішнього та внутріш­нього середовища.

• Система органів (залоз) внутрішньої секреції - забезпечує хімічний зв’язок і регуляцію всіх процесів в організмі.

• Нервова система забезпечує зв’язок органів і систем між собою та із зовнішнім середовищем.

Читайте також:

1. Біоелектричні явища в тканинах: будова мембран клітини, транспорт речовин через мембрану, потенціал дії та його розповсюдження.
2. Біоелектричні явища і збудження в тканинах.
3. Газообмін у легенях і тканинах
4. Киснева ємність крові. Газообмін між кров’ю та тканинами.
5. Непосмугована м'язова тканина
6. УІ. Газообмін між кров’ю та тканинами.

Переглядів: 4607