Структура процесу виховання

Основною ланкою виховного процесу є виховна ситуація, і саме такий підхід дозволяє розглядати процес виховання як ланцюжок взаємопов'язаних виховних ситуацій.

(^^Етани вихощннх^ процесу можна виділяти за критерієм їх послідовності та відповідних педагогічних дій:

- ознайомлення вихованців із загальними нормами і вимогами; усвідомлення і засвоєння їх учнями;

- формування ставлень школярів до засвоєних норм і правил поведінки (розвиток емоційної сфери, почуттів);

- перехід знань у погляди і переконання (формування переконань з опорою на емоції та почуття);

- формування загальної спрямованості особистості^{^[49]}.

Діяльність вихованців як окремий етап виховного процесу

ми не виділяємо. Всі ці етапи мають бути нерозривно пов'язані з діяльністю школяра. Чим більше місця в структурі виховного процесу займає педагогічно доцільна, добре організована діяльність школярів, тим вище його ефективність.

За критерієм зв'язку і залежності між компонентами, які <абезпечують протікання процесу виховання, можна виділити такі його послідовні ланки:

- проектування процесу, що включає визначення мети і конкретних завдань виховання;

- організацію трудової, природоохоронної, суспільної, ціннісно-зорієнтованої, художньої, спортивної та ін. діяльності;

- регулювання міжособистісного спілкування і його корекція в процесі основних видів діяльності вихованців;

- контроль і підведення підсумків, установлення співвідношення між отриманими і запланованими результатами, аналіз досягнень і невдач^{^[50]}.

Тобто як процес діяльнісниіГ виховання має такі структурні компоненти, як цільовий (постановка мети вихователем, донесення її до вихованців, сприймання і розуміння її вихованцями як власної), стимулюючо-мотиваційний (роз'яснення вихователем необхідності участі школярів у різних видах діяльності та демонстрація її привабливих аспектів, що сприятиме формуванню у вихованців позитивних мотивів діяльності), змістовий (насичення діяльності і спілкування необхідним змістом), операційно-діяльнісний (вибір найдоцільніших форм, методів, прийомів та засобів виховної роботи), контрольно-регулюючий (контроль за поведінкою учнів на різних етапах діяльності, встановлення зворотного зв'язку та корекція поведінки й окремих вчинків школярів) та оцінювально-результативний (аналіз результатів виховного процесу в залежності від рівня реалізації поставленої мети).

3. Принципи виховання

Процес виховання як складова частина педагогічного процесу підпорядковується закономірностям цього процесу. Найбільш загальні з них описані в темі „Педагогічний процес як система і цілісне явище". Більш детально зупинимося на тих вимогах до організації виховного процесу, які з них витікають, тобто на принципах виховання.

Принципи виховання — це керівні положення, які відображають закономірності процесу виховання, основні вимоги до його організації.

Принципи виховання не були стабільними протягом історії розвитку педагогічної думки. Свої вимоги ставила народна педагогіка: природовідповідність виховання, гуманність у ставленні до дітей, зв'язок виховання з життям, вимогливість і повага до дітей та ін.^{^[51]}

Сучасні вимоги до виховання викликані становленням української національної школи, необхідністю насичення виховання національним змістом та гуманістичною спрямованістю, висвітлені у Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти^{^[52]}: народність, культуровідповід ність виховання, етнізація виховного процесу та ін.

Крім того, існує ряд традиційних вимог до організації виховного процесу, яких варто дотримуватися вихователям. Тому запропонуємо таку систему принципів виховання, яка б містила усі три вищеназвані групи вимог.

1.Цілеспрямованість виховання.

Даний принцип витікає із закономірної залежності змісту, форм і методів виховання від його мети. Слід пам'ятати, що мета, сформульована вихователем, тільки тоді буде успішно реалізована, коли вона сприйматиметься вихованцем, як власна мета. Даний принцип вимагає від педагогів уміння ставити різні цілі: колективні й індивідуальні, близькі, середні й далекі, захоплювати ними дітей.

2. Єдність загальнолюдського і національного, народність у вихованні, етнізація виховання.

Закономірний зв'язок виховного процесу з іншими суспільними процесами, залежність його від суспільних потреб і вимог викликає необхідність формування громадянських і соціальних якостей особистості, в першу чергу, національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу, оволодіння рідною мовою; загальнолюдських гуманістичних цінностей: ідеалів добра, правди, краси, справедливості, совісті, людської гідності; оволодіння національною спадщиною, а також надбанням світової культури, причому рух, розвиток має бути від національного і через національне до загальнолюдського. Діти повинні мати можливість навчатись у рідній школі, відчувати причетність до свого етносу.

3. Гуманізація виховання.

Гуманізм - (від лат. людяний) це - система ідей і поглядів на людину, як найвищу цінність.^{^[53]} Він базується на першій статті Загальної декларації прав людини: "Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах''. Психологічну основу цього принципу складає положення про залежність розвитку особистості від характеру ставлення педагога до учня. Якщо це ставлення г;уманне, воно викликає позитивну реакцію і стимулює діяльність учня. Якщо стосунки "вчитель - учень" базуються на авторитарній основі, то тоді педагогічний вплив викликає негативну реакцію учня. Даний принцип вимагає побудови суб'єкт-суб'єктних взаємин вихователя і вихованців, позитивної орієнтації у взаємодії з вихованцями (орієнтуватись на те, що можна робити, а не на те, чого не можна), гуманного ставлення до них, поваги до їхніх прав і свобод, людської честі та гідності.

4. Демократизація виховання.

Має на увазі розвиток співробітництва вихователя й вихованців, встановлення взаємоповаги і довір'я між ними, вимагає від вихователя сприймати особистість вихованця як вищу соціальну цінність, поважати його право на розвиток здібностей і виявлення індивідуальності і, разом з тим, формувати у нього свідоме ставлення до своїх прав і свобод, громадянську відповідальність.

5. Природовідповідність у вихованні, диференціація та індивідуалізація виховного процесу.

Даний принцип будується на закономірній залежності ефективності виховного процесу від врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей учнів. Він вимагає посиленої уваги до кожної дитини, до вивчення її природних особливостей, її інтересів, нахилів, бажань, здібностей, можливостей і побудови виховного процесу на основі цього вивчення. Диференціація - врахування особливостей групи учнів - розглядається як шлях до повної індивідуалізації процесу виховання.

6. Особистісно зорієнтований підхід у вихованні.

Цей принцип можна розглядати як поглиблення попереднього, орієнтацію не лише на зовнішній вплив, а переважно на самовиховання. Він вимагає уміння діагностувати рівень сформованості різних якостей особистості; залучення до діяльності, яка поступово ускладнюється, що забезпечує розвиток особистості; корекцію відхилень у вихованні й розвитку; максимальної опори на активність особистості; поєднання виховання з самовихованням, розвиток самостійності.

7. Культуровідповідність та інтеркультурність виховання.

Означає здійснення виховання в контексті культури, орієнтацію на засвоєння досягнень культури та подальший її розвиток. Принцип вимагає органічного зв'язку виховання з історією народу, його культурними і побутовими традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, з естетичною, правовою, політичною, духовною, моральною, трудовою, фізичною, економічною, екологічною, інтелектуальною культурою, культурою сімейних стосунків; забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь, інтегрованості української національної культури в контекст світових цінностей, у загальнолюдську культуру.

8.Зв'язок виховання з життям, виховання в діяльності.

Дитина виховується живучи: граючись, працюючи, навчаючись.

А.С.Макаренко недаремно визначав виховання як змістовну організацію життя і діяльності вихованців. Даний принцип вимагає будувати виховний процес як процес життєдіяльності вихованців через залучення їх до різноманітних видів діяльності: навчально-пізнавальної, трудової, художньо-естетичної, ціннісно- орієнтаційної, фізкультурно-оздоровчої, забезпечуючи при цьому її позитивну соціальну орієнтацію.

9. Свідомість і активність учнів у процесі виховання, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою й активністю школярів.

Ефективне формування особистості відбувається лише за умови, що вона проявляє високу активність у діяльності, особливо в тій, яку сама обирає, яка їй подобається, П.П.Влонський стверджував, що справжнім вихователем є тільки той, хто будить дрімаючий дух у дитині і дає їй сили для дійсно органічного розвитку. Активно виконана діяльність - це та діяльність, яку учень виконує не завдяки зовнішньому примушуванню, а в результаті внутрішнього потягу, незадоволення собою, прагнення стати кращим.

Даний принцип вимагає так організувати виховний процес, щоб створювати умови для самореалізації та самоствердження школярів, тобто педагогічні ситуації для збудження в них внутрішніх суперечностей, і таким чином стимулювати їхню активність у різних видах діяльності, формування у них потреб, мотивів і установок як стимулів активності. У той же час він застерігає від ідеалізації сил і можливостей дітей, стихійності і самопливу. Для успішного розвитку дитини потрібне мудре керівництво, з достатньою долею свободи і самодіяльності, із наданням можливості свідомо обирати способи діяльності та відповідати за її наслідки.

10. Виховання в колективі.

Процес виховання не обмежується особистою (парною) взаємодією вихователя і вихованців. Як відомо, в реальному шкільному спілкуванні така взаємодія є багатокомпонентною, і важливим компонентом тут виступає учнівський колектив. Тому рівень розвитку колективу має чимале значення для успішного формування кожної особистості. Даний принцип вимагає створення здорового згуртованого колективу вихованців і умілого використання його впливу для різнобічного розвитку учнів. Колектив не має бути самоціллю. Основна мета - формування особистості. У колективі учні навчаються враховувати як спільні, так і індивідуальні інтереси й потреби, гармонійно їх поєднувати. Особливо цінним у вихованні А.С.Макаренко вважав різновіковий колектив. На цій ідеї базуються сучасні школи-родини, які намагаються створити сімейну атмосферу спілкування, забезпечити наступність у збереженні традицій.

11. Інтегративність - єдність і узгодженість педагогічних зусиль школи, сім'ї та громадськості.

Виховання, як правило, здійснюється не однією, а кількома педагогічними системами: сім'єю, дошкільними дитячими закладами, школою, позашкільними закладами, різними об'єднаннями за місцем проживання, громадськими спілками, самодіяльними об'єднаннями, релігійними організаціями тощо. Цілісність виховного процесу можна забезпечити лише єдністю, наступністю, узгодженістю у взаємодії усіх цих систем. Важко досягти успіху, якщо вони будуть діяти, як лебідь, рак і щука.

Даний принцип вимагає вироблення єдиного підходу до виховання на основі взаємодії усіх виховних систем, причому організуючим виховним центром має бути школа: їй належить координувати зусилля усіх суспільних інституцій, здійснювати педагогізацію мікрорайону.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Оцінювання навчальних досягнень школярів	\|	Формування наукового світогляду

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.