Формування наукового світогляду

Література

Безперервність, послідовність, систематичність у вихованні, варіативність форм і методів виховання.

Цей принцип вимагає перетворення виховання на процес, що триває протягом усього життя людини, має свою внутрішню логіку, здійснюється етап за етапом, більш і більш ускладнюючись, включаючи вихованців у все ширші кола спілкування, ставлячи перед ними нові й нові завдання щодо власного розвитку й формування. Він вимагає від вихователів постійної творчості у пошуку виховних засобів.

1. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інформаційний збірник МО України. - 1996. №13.

2. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. - К.: Вища школа, 1997. - С. 20-21.

3. Макаренко А.С. Методика виховної роботи. - К.: Рад. шк., 1990. - С.143-144.

4. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. - К., 1999.

5. Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка.-К.: ІЗМН, 1997.- С. 42-52.

6. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителеві. П. 51 // Вибр. тв.: У 5 т. - Т.2. - К., 1978. - С. 532-535.

7. ІІІилова М.И. Учителю о воспитанности школьников. - М.: ІІедагогика, 1990. - С. 6-14.

8. Фіцула М.М. Педагогіка : Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти.- К.: Видавничий центр „Академія", 2001.- С.214-241.

TEMA 2. ЗМІСТ ВИХОВАННЯ. НАЦІОНАЛЬНА СВОЄРІДНІСТЬ ВИХОВАННЯ

План

1. Суть змісту виховання та вимоги до його побудови у сучасній школі.

2. Основні компоненти змісту виховання у національній школі.

1. Суть змісту виховання та вимоги до його побудови в сучасній школі

Зміст виховання - це те, що виводиться із багатства суспільно- історичного досвіду, культури і використовується для потреб виховного процесу, тобто це система знань, переконань, якостей і рис особистості, навичок, стійких звичок поведінки, якими повинні оволодіти вихованці відповідно до поставлених цілей і завдань,

В основі сучасної вітчизняної ідеології відбору змісту виховання лежать певні ідеї:^{^[54]}

1. Реалізм мети виховання. В умовах економічної, духовної, екологічної кризи суспільства загальною метою виховання повинно стати формування соціально активного громадянина демократичного суспільства, який у своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими і культурно-національними цінностями, всебічно розвиненого, здатного до саморозвитку.

2. Засобом досягнення цієї мети є засвоєння вихованцем базових основ культури. Базова культура особистості є центральним блоком змісту виховання, культурою життєвого самовизначення. До неї належить економічна культура і культура праці, демократична і правова, моральна й екологічна, художня і фізична, культура сімейних відносин. Засвоєння базових основ культури - це формування індивідуального стилю життя, виховання ставлень особистості до суспільства, природи, праці, до себе, свого способу життя, свого здоров'я.

3. Національний підхід до побудови змісту виховання. Він передбачає знання рідної мови й літератури, культурно-історичного розвитку свого народу, його традицій, звичаїв, міфології, фольклору, мистецтва, народних поглядів, переконань, ідеалів, морально- естетичних цінностей, загальноприйнятих норм поведінки. Національна основа виховання є важливою умовою соціалізації школярів. Вона актуалізує в дітях природне, рідне, зрозуміле, створює сприятливі умови для засвоєння основ національної і загальнолюдської культури. Реалізувати національний підхід допомагає народна педагогіка, джерелом вивчення якої є фольклор педагогічного змісту і спрямованості, етнографічні матеріали, народні виховні традиції, ігри й іграшки, народні молодіжні свята, досвід сімейного виховання.

4. Спільна діяльність вихованців і вихователів. Зміст роботи педагога складає пошук, спільно з дітьми, кращих зразків духовної культури, культури діяльності, формування на цій основі власних цінностей, норм і законів життя. Така співпраця забезпечує активну позицію учня, самореалізацію в процесі діяльності, в якій виявляються як позитивні риси (доброта, толерантність, чесність, принциповість та інше), так і негативні (грубість, хитрість, скупість, егоїзм, невиправдана впертість), здійснюється самоствердження в сфері моралі, розвиваються творчі здібності.

5. Самовизначення. Найважливішим компонентом змісту виховання є культура життєвого самовизначення. Життєве самовизначення - поняття широке. Воно характеризує людину як суб'єкта власного життя і щастя. У гармонії людини з самою собою повинно здійснюватися громадянське, професійне, моральне самовизначення, тобто залежно від рішення "як жити" обирається оптимальний режим інтелектуальних, емоційних, фізичних навантажень, спосіб реакції на невдачі й успіхи, відповідний тип трудової діяльності і форми проведення вільного часу. Навчитися жити - значить виробити власну позицію в житті, власний світогляд, ставлення до себе, до навколишнього середовища.

6.Особистісна спрямованість виховання. У центрі всієї виховної роботи школи повинні бути не плани, не заходи, не форми і методи, а сама особистість дитини, підлітка, юнака. Вона є головною метою виховного процесу. Рух від найближчі« потреб й інтересів до розвитку високої духовності повинен стати правилом виховання. При цьому використовується найширший простір - робити можна все, що не забороняється. Організована система виховання забезпечує поступовий перехід особистості до самовиховання через створення відповідних умов і надання необхідної допомоги.

7. Добровільність. Дітей не можна зобов'язувати "виховуватись". Без власної доброї волі вихованців не може реалізовуватись ідея співробітництва, а значить, і розвитку (подолання, удосконалення себе). Вільна воля проявляється, якщо вихователі спираються на потребу, інтерес, установку, бажання, намагання.

2. Основні компоненти змісту виховання у національній школі

Основні складові змісту виховання (основні напрями виховної роботи) - це формування наукового світогляду, розумове виховання, патріотичне (громадянське), національне, моральне, правове, трудове, економічне, екологічне, естетичне, фізичне, статеве, профорієнтаційна робота, превентивне виховання.

У формуванні особистості чільне місце посідає світогляд як узагальнена система поглядів на світ і на своє/ місце в ньому, розуміння сенсу життя. Якісна характеристика світогляду може бути різною в залежності від життєвого досвіду і наукової підготовки людини. В основі народного світогляду лежить людська практика, релігійного - віра в існування Бога, наукового - теоретичне осмислення суті та причинно-наслідкових зв'язків, які характеризують розвиток природи і суспільства. У свідомості людей переважно співіснують усі різновиди світосприймання. Але це не означає, що школа повинна формувати побутові уявлення чи релігійну свідомість. Основне завдання школи - формування наукового світогляду, тобто створення цілісної системи наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності і до самої себе. Наука визнає те, що піддається вивченню: спостереженню, опису, вимірюванню, аналізу тощо.

Як специфічна форма свідомості, світогляд має свою структуру, яка включає систему наукових знань, поглядів, переконань, ідеалів. Наукові знання складають об'єктивну частину світогляду, погляди, переконання, ідеали - суб'єктивну. Погляди - це прийняті людиною, як достовірні, ідеї, концепції, теорії, що пояснюють явища природи і служать орієнтиром у поведінці. Переконання - стійкі погляди, впевненість людини у правильності власних думок; сукупність знань, ідей, концепцій, теорій, гіпотез, в які людина вірить як в істину, які пережиті емоційно. Почуття допомагають втілювати переконання в практичну діяльність. Ідеали - зразки для поведінки, діяльності, життя. Школа має сприяти перетворенню знань школярів у переконання. Для пьсго, перш за все, необхідно забезпечувати глибоку наукову доказовість, логічну переконливість усіх теоретичних узагальнень світоглядного характеру; викладати матеріал на основі фактів і їх глибокого аналізу; з'ясовувати причиново-наслідкові зв'язки всіх явищ і процесів, що вивчаються; стимулювати допитливість, прагнення учнів до самостійного осмислення всіх явищ, що відбуваються в природі і суспільстві. Крім того, необхідно збуджувати емоційне ставлення учнів до матеріалу, що вивчається. А це якраз і можливо за умови найтіснішого зв'язку наукового світогляду з народним, національним. Тому сучасна школа і повинна роз'яснювати учням особливості народного світорозуміння та світосприймання, розвивати інтерес до національної історії і культури, ідейно-моральної спадщини, міфології, фольклору, календарно- сімейної обрядовості.

Процес формування світогляду школярів - складний і суперечливий. Тут діють численні чинники, діють з різною силою і ефективністю, інколи всупереч один одному (наприклад, школа вчить, що людина походить від мавпи, а церква - від Адама). Починається він із засвоєння основних елементів світоглядних ідей ще до школи. В піколі учні опановують нові знання, які підводять їх до змісту світоглядних ідей. Погляди на світ, його будову, закономірності розвитку природи і суспільства формуються при вивченні основ наук. Причому це забезпечується не лише змістом навчального матеріалу, а й способом його викладання, методикою організації пізнавальної діяльності учнів. Перевага надається активним методам навчання, умінню вчителя емоційно і пристрасно виявляти своє ставлення до фактів і явищ, створювати можливості для самостійного їх осмислення учнями, висловлення своїх поглядів, думок і почуттів, залучення школярів до участі у різноманітній практичній діяльності. Основні критерії сформованості в учнів світогляду:

- глибина наукових знань, їх об'єднання в цілісну систему, що пояснює суть і закономірності явищ природи, суспільства, мислення;

здатність діалектичного осмислення дійсності, уміння аналізувати явища і події;

- соціальна активність, суспільна цілеспрямованість, діяльність по втіленню в життя ідеалів, їх захисту і пропаганді.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Структура процесу виховання	\|	Громадянське виховання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.