• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Класифікації педагогічних технологій.

Технологічна карта — опис процесу у вигляді покрокової, поетапної послідовності із зазначенням засобів, що використовуються.

Технологічний процес -система технологічних одиниць, зорієтованих на конкретний педагогічний результат.

Педагогічна технологія відображає тактику реалізації освітніх технологій у навчально-виховному процесі за наявності певних умов. Кожна конкретнапедагогічна технологія — це модель навчального, виховного чи управлінського процесів.

Технологія навчання (виховання, управління) охоплює зміст, форми і методи навчання (виховання, управління). Вона наближена до методики навчання (виховання, управління), виступає проміжною ланкою між теорією навчання (виховання, управління) і відповідною методикою.

Середовищем реалізації педагогічної технології є технологічний процес.

Технологічними процесами є: система форм і засобів вивчення певної теми навчального курсу, організація практичних занять з відпрацювання умінь і навичок грамотного письма або розв'язання задач, методика організації колективу тощо.

У педагогічній технології виокремлюють також технологічні схеми і технологічні карти.

Технологічна схема — умовне зображення технології процесу, поділ його на окремі функціональні елементи і позначення логічних зв'язків між ними.

1. За рівнем застосування: загальнопедагогічні, предметні, локальні,

2. За провідним чинником психічного розвитку: біогенні, соціогенні, психогенні.

3. За філософською основою:

- матеріалістичні та ідеалістичні;

- діалектичні та метафізичні;

- наукові і релігійні;

- гуманістичні й антигуманістичні; антропософські і теософські;

- вільного виховання і примушування тощо.

4. За іигуковою концепцією засвоєння досвіду:

- асоціативно-рефлекторні (на основі теорії формування понять);

- біхевіористські (на основі теорії научіння);

- розвивальні (на теорії розвитку здібностей);

- сугестивні (на навіюванні);

- нейролінгвістичні (на НЛП);

- гештальттехнології (на психотерапевтичному впливі).

5. За ставленням до дитини:

- авторитарні (надмірна регламентація);

- дидактоцентриські (на навчанні);

- особистісно орієнтовані (співробітництва, вільного виховання).

6. За орієнтацією на особистісні структури:

- інформаційні ( формування знань, умінь, навичок);

- операційні ( формування способів розумових дій); емоційно-художні й емоційно-моральні (формування сфери естетичних і моральних відносин);

- технології саморозвитку (формування самокерованих механізмів особистості);

- евристичні ( розвиток творчих здібностей);

- прикладні ( формування дієво-практичної сфери).

7. За типом організації та управління пізнавальною діяльністю:

- структурно-логічні (поетапного формування дидактичних завдань, вибору способів їх розв'язання, діагностики та оцінювання отриманих результатів);

- інтеграційні (дидактичні системи, які забезпечують інтеграцію, різнопредметних знань і умінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем, навчальних проблем та інших форм організації навчання);

- ігрові (театралізовані, ділові, рольові ігри, імітаційні вправи, ігрове проектування та ін.);

- комп'ютерні;

- діалогові;

- тренінгові.

8. За новизною:

- традиційні;

- інноваційні.

Отже, сучасна педагогічна наука повинна гарантувати досягнення певного рівня навчання й виховання. Важливо також, щоб в основу кожної з технологій було покладено принципи гуманістичного світогляду, забезпечена моральна безпека, валеологічна обгрунтованість і духовна екологічність технологій.

Слід також мати на увазі, що не всі педагоги однозначно ставляться до технологізації педагогічного процесу, деякі з них виділяють два напрями у характері педагогічної діяльності:

- технологічний - репродуктивний характер;

- гуманістичний - продуктивний, пошуковий.

А з іншого боку, формуються і технології творчого розвитку особистості, гуманістичні технології.

Підласий І.П. розглядає 3 основних технології:

продуктивна педагогічна технологія ( традиційна); технологія співробітництва (партнерства); поблажлива педагогічна технологія (особистісно орієнтоване навчання і виховання).

І - зорієнтована на предмет, навчальний матеріал, безжалісна до учнів (перевантаження), але гарантує високий результат навченості, як у радянських школах.

' Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. — К.: Академвидав, 2004,— С. 72-75.

П - оптимальне поєднання предметно-орієнтованого і особистісно орієнтованого навчання. Педагог піклується і про засвоєння предмета, і про розвиток особистості. Ця технологія найважча для реалізації. Це діяльність учителів-новаторів, передових учителів, кращих учителів.

Ш - зорієнтована на учня, на розвиток його особистості, створення умов для самореалізації; кількість і якість знань, умінь нікого « особливо не цікавлять, головне - задоволення запитів особистості.^[82]

3. Технологія конструювання педагогічного процесу

Педагогічний процес має 3 основні етапи: підготовчий, етап здійснення і аналітичний. Кожен з них можна розглядати з погляду технологічного.

На підготовчому етапі педагог здійснює конструювання педагогічного процесу чи його конкретного фрагменту (уроку, позаурочного заходу).

Конструювання включає в себе аналіз вихідних даних, діагностику умов і обставин, в яких буде протікати педагогічний процес, постановку загальної мети і конкретних завдань, прогнозування можливих досягнень, проектування і планування розвитку процесу.

Аналіз вихідних даних передбачає з'ясування віку школярів, рівня їх вихованості, згуртованості, навченості, ставлення до навчання і праці. Такий аналіз можливий лише на основі педагогічної діагностики - дослідницької процедури, спрямованої на „з'ясування" умов і обставин, в яких буде протікати педагогічний процес. її основна мета - отримати яскраве і точне уявлення про ті причини, які будуть допомагати чи заважати досягненню намічених результатів.

Результати діагностики та їх аналіз дають можливість точніше поставити цілі і задачі педагогічного процесу.

Найважливіший момент конструювання педагогічного процесу - обгрунтування і постановка цілей і завдань. Суть його полягає в тому, щоб трансформувати загальну педагогічну мету, яка стоїть перед системою освіти, в конкретні завдання, які необхідно розв'язати на даному відрізку педагогічного процесу в наявних конкретних умовах.

Тут варто згадати, якими бувають педагогічні цілі (задачі): стратегічними (віддаленими), тактичними (близькими), оперативними (ситуативними). Тому усвідомлення педагогічної мети - обов'язкова умова її успішного досягнення. Початкуючим учителям, а нерідко і вчителям досвідченим, інколи здається зайвим осмислювати мету і ставити її перед учнями. Осмислення цілей і завдань діяльності прямо пов'язане з аналізом і діагностикою, бо тільки на основі аналізу результатів діагнозу можна уточнити мету, конкретизувати завдання педагогічної діяльності і приступити до прогнозування ходу і результатів педагогічного процесу.

Суть прогнозування полягає в тому, щоб попередньо, ще до початку процесу, оцінити його можливу результативність в даних конкретних умовах. Маючи достовірні дані педагогічної діагностики і методики прогнозування, які дозволяють наперед розрахувати і зважити параметри педагогічного процесу, можна довести прогнозування до високого наукового рівня. Цією проблемою займається І.П.Підласий. Його докторська дисертація (1978 р.) присвячена з'ясуванню теоретичних проблем дидактичного прогнозування. Він використовував спеціально розроблену програму для комп'ютера. Правда, широкого застосування його знахідки не знайшли. (Краще покластися на інтуїцію, ніж займатися громіздкими обчисленнями). З тих пір його методика спростилася і стала більш прискореною, але ще не працює на маси. Висновок - вчитель-практик мало уваги звертає на прогнозування.^[83]

Правильне прогнозування дає можливість педагогу активно втручатися в проектування і хід педагогічного процесу, не чекаючи, поки він виявиться малоефективним чи приведе до небажаних результатів.

Далі відбувається проектування педагогічного процесу. На етапі проектування важливо виділити три основних моменти: проектування змісту діяльності, проектування засобів (матеріальних і матеріалізованих), проектування діяльності. Причому останній елемент передбачає проектування діяльності не тільки вчителя, а й учнів, і, насамперед, учнів.

Завершується конструювання педагогічного процесу побудовою моделі (плану) і складанням певного конспекту уроку чи виховною заходу.

План - це підсумковий документ, в якому точно визначено, що, кому, коли і як робити.

Критерії оцінювання конструктивного етапу:

- поділ процесу на етапи, дії, операції;

- алгоритмічність (послідовність);

- управління.

Розглянемо технологію конструювання на деяких прикладах.

А. Технологія складання плану виховної роботи як програми життєдіяльності класу

1) збирання інформації про класний колектив і окремих учнів;

2) складання характеристики класу;

3) ознаїїомлення з планом роботи школи; відбір тих загальношкільних заходів та суспільно корисних справ, в яких клас повинен взяти участь;

4) формування конкретних завдань виховної роботи на навчальний рік, продумування системи колективних справ і заходів, співвідношення їх з віковими та індивідуальними особливостями школярів;

5) обговорення плану з колегами, батьками, учнями, дитячими організаціями;

6) обговорення і затвердження на класних зборах, розподіл доручень.

План роботи класного керівника ширший і різноманітніший, ніж план життєдіяльності колективу класу, бо містить і індивідуальну роботу з учнями, з їхніми батьками, вчителями.

Б. Технологія підготовки виховного заходу

Варто пам'ятати, що за силою виховного впливу процес підготовки може бути більш значущим, ніж сам захід.

У підготовці головне уважність, детальність, непоспішність. Інколи на це потрібно кілька днів, а інколи і кілька тижнів. Найбільший ефект буває тоді, коли організаторами і виконавцями суспільно корисної справи є самі учні.

Тут найкраще використати досвід організації колективних творчих справ за методикою І.П.Іванова. Згадаємо основні етапи КТС: попередня робота вихователів, колективне планування, колективна підготовка, колективне проведення, колективний аналіз, післядія. Власне підготовча робота містить

три перших етапи. Технологічний ланцюжок підготовки виховного заходу буде таким:

1. Попередня робота вихователів:

- формування конкретних виховних завдань;

- підбір варіантів можливих справ для пропозиції вихованцям;

- демонстрація перспектив можливої справи;

- якщо колектив не на І етапі розвитку, залучення активу або всіх членів колективу до пошуку цікавих і корисних справ.

2. Колективне планування колективної творчої справи (КТС):

- складання проекту плану активом (класним керівником на І етапі);

- обговорення його в малих групах, формування пропозицій, змін, уточнень;

- відбір найбільш цікавих пропозицій для корекції плану;

- розподіл обов'язків, вибори ради справи, відповідальних за окремі частини справи.

3. Колективна підготовка справи:

- організація мікрогруп для проведення окремих частин справи;

- вивчення літератури, преси, зустрічі з потрібними людьми тощо;

- формування сценарію.

Коли виховний захід готується класним керівником, то він складає план-конспект, в якому відзначає:

- тему заходу;

- форму проведення;

- мету і завдання;

- час і місце проведення;

- обладнання і оформлення;

- кому доручається яка ділянка роботи з підготовки;

- методичне забезпечення;

- сценарій проведення;

- врахування результатів.

В. Технологія підготовки уроку

Підготовка уроку передбачає два етапи: попередній та безпосередній.

На попередньому етапі після детального вивчення навчальної програми, методичної літератури, підручника і навчальних посібників технологічний процес може відбуватися так:

1. Складання розгорнутого перспективного плану курсу:

- складання календарного плану вивчення матеріалу на тривалий період (півроку, рік) ;

- встановлення міжпредметних зв'язків по всьому курсу;

- розподілення матеріалу для повторення, який сприяє систематизації знань учнів;

- співвідношення навчального матеріалу з урочною роботою.

2. Психолого педагогічний і методичний аналіз теми курсу до його вивчення з учнями і співвіднесення матеріалу даної теми з курсом в цілому:

- виділення вузлових понять і закономірностей в новому матеріалі і передбачення можливих затруднень учнів при його засвоєнні;

- визначення найбільш раціональних видів діяльності учнів з оволодіння новим матеріалом і виділення характерних труднощів для учнів;

- вибір методів проведення занять і найбільш ефективних прийомів організації роботи на різних його етапах.

3. Складання розгорнутого перспективного плану вивчення матеріалу кожної теми:

- планування системи запитань з теми;

підбір системи задач і вправ з нового матеріалу і пов'язаних з ним розділів;

- планування самостійних робіт і домашніх завдань з теми;

- вибір необхідного фронтального і демонстраційного експерименту з теми.

Безпосередня підготовка учителя до уроку передбачає :

- конкретизацію тематичного плану стосовно кожного уроку, продумування і складання плану кожного уроку;

- вивчення матеріалу конкретного уроку в базовому підручнику;

- співвіднесення характеру і логіки викладення в ньому навчального матеріалу з рівнем підготовленості учнів до його сприймання і зі своїми дидактичними можливостями.

У цілому технологічний ланцюжок безпосередньої підготовки до уроку включає такі конструктивні дії (за Г.А.Засобіною):

- вибір раціональної структури уроку і визначення його композиційної будови;

- чітке планування матеріалу уроку:

- відбір необхідного матеріалу на одне заняття; виділення в ньому головного, суттєвого;

- розміщення теоретичного матеріалу від більш легкого і простого до більш складного і важкого;

- визначення місця і характеру демонстрацій чи експерименту на занятті;

- розміщення задач і вправ у порядку зростання їх трудності для учнів;

- планування роботи учнів на уроці;

- вибір найбільш раціональних видів навчальної роботи класу і окремих учнів на етапі засвоєння нового матеріалу;

- визначення характеру діяльності різних груп учнів і часу опитування;

- встановлення можливих труднощів учнів у тих чи інших видах діяльності (усна відповідь, розв'язання задач, лабораторна робота, домашнє завдання, спостереження за ходом експерименту тощо);

- збільшення ступеня самостійності учнів у навчальній роботі від одного уроку до іншого;

- планування вчителем своєї роботи на занятті:

- раціональний розподіл часу на окремі етапи уроку;

- виявлення логічних підходів від одного етапу уроку до іншого;

- визначення характеру керівництва роботою учнів по оволодінню новим матеріалом на кожному етапі уроку;

- відбір можливих варіантів змін в ході уроку (скажімо, домашнє завдання виявилося складним для більшості учнів чи на окремі види роботи довелось витратити більше часу, ніж планувалось).

Сам етап планування уроку включає 3 взаємопов'язані стадії:

- визначення цілей уроку:

- розробка дидактичного апарату (методів і засобів);

- встановлення структури уроку з розробкою навчальних ситуацій.

При визначенні цілей необхідно передбачити єдність освітніх, виховних і розвивальних цілей уроку в цілому, а також визначити цілі конкретних навчальних ситуацій.

На II стадії відповідно до загальних і конкретних цілей відбирається зміст, вибираються форми і методи роботи, продумується використання необхідних засобів, намічаються вправи творчого характеру.

На III стадії уточнюється структура уроку і розробляються навчальні ситуації. Тут же вчитель повинен спеціально продумати, як він буде впливати не тільки на інтелектуальну, але й на мотиваційну та емоційно-вольову сфери особистості школяра.

Результатом підготовчої роботи до уроку є поурочний план. У ньому має бути:

- дата проведення, номер за тематичним планом, клас;

- тема, цілі і завдання уроку;

- структура уроку з визначенням послідовності його етапів і орієнтовним розподілом часу на ці етапи;

- зміст навчального матеріалу;

- методи і прийоми роботи вчителя й учнів у кожній навчальній ситуації;

- навчальне обладнання, навчальні і наочні посібники, місце їх використання на уроці;

- зразки розв'язання задач і вправ.

4. Технологія здійснення педагогічного процесу

Етап здійснення педагогічного процесу складається із таких взаємозв'язаних елементів:

- постановка і роз'яснення цілей і завдань діяльності;

- організація взаємодії педагогів і учнів;

- передача інформації;

- організація навчально-пізнавальної діяльності та інших видів розвивальної діяльності;

- використання методів, засобів і форм педагогічного процесу;

- створення сприятливих умов для діяльності;

- стимулювання активності вихованців;

- регулювання і коригування ходу педагогічного процесу;

- здійснення поточного контролю;

- забезпечення зворотного зв'язку.

Слід пам'ятати, що педагогічний процес - система значною мірою саморегульована. Оперативний зворотний зв'язок сприяє своєчасному введенню коригуючих поправок, які надають педагогічній взаємодії необхідної гнучкості.

Центральне місце у здійсненні педагогічного процесу займає організація діяльності школярів, яка, по суті, є реалізацією задуму і проекту функціонування педагогічного процесу.

М.С.Коган та Н.Є.Щуркова пропонують такий перелік розвивальних видів діяльності дітей:

- пізнавальна діяльність;

- трудова діяльність;

- художня діяльність;

- спортивна діяльність;

- громадська діяльність;

- ціннісно-орієнтаційна діяльність, спрямована на осмис­лення загальнолюдських цінностей, на усвідомлення своєї належності до світу;

- комунікативна діяльність.

У різні періоди вікового розвитку зміст діяльності і спів­відношення її видів змінюються. Психологи виділяють провідні види діяльності (гра, навчання, праця).

Основні закономірності, які обумовлюють організацію дитячої діяльності:

- кожен з видів діяльності має розвивальні і виховні можливості;

- кожен вид діяльності має свою специфіку, тому в педагогічному процесі необхідно використовувати всі види;

- діяльність дітей повинна бути не тільки суспільно корисною, але й мати для них особистий сенс;

- розвивальні і виховні можливості діяльності значно зростають, коли вона організовується як колективна і творча, спрямована на задоволення потреб суспільства і в той же час враховує потреби й інтереси школярів (І.П. Іванов).

Основними факторами, які забезпечують ефективність спільної діяльності вчителя й учнів є:

- особистісна орієнтованість діяльності;

- співробітництво вчителя і учнів у діяльності;

- активізація діяльності школярів.

Педагогами визначаються вимоги до технології організації будь-якоїдіяльності:

- при організації діяльності предметний результат її поглинається виховним (зміною особистості, її поведінки і дій);

- при здійсненні діяльності має формуватися ставлення учнів до оточуючого світу;

- обов'язковою вимогою є створення умов для переживання вихованцями позитивних емоцій, почуття задоволення собою, своїми можливостями;

- діяльність повинна формувати соціально цінні мотиви поведінки;

- організація кожного виду діяльності має здійснюватися за специфічними організаційними правилами, які сто­суються об'єму, місця, часу (дозування) тощо.

На думку сучасних педагогів, основою технології організації розвнвальних видів діяльності школярів залишається педагогічна вимога, але не пряма, а опосередкована, яка опирається на активність вихованців, стимулює їхній творчий саморозвиток, формує потребу в ньому, озброює засобами самовпливу. Основні завдання педагога:

- будувати предметний зміст діяльності;

- організовувати спільну діяльність.

Тут найкраще використовувати технологію колективної творчої діяльності. Перші три (підготовчі) етапи її були описані в попередньому питанні. Четвертий етап - проведення КТС - може мати такий технологічний ланцюжок:

- початок;

- основна частина;

- закінчення.

Початок (як організаційний момент уроку) має на меті створити певний психологічний настрій. Тут може бути використано музику, пісню, вступне слово педагога чи ведучого.

Основна частина - здійснення запланованої діяльності - пізнавальної, трудової, ціннісно-орієнтаційної тощо.

Закінчення - заключне слово, підведення підсумків (загальне, без аналізу), заключна пісня тощо.

Технологія організації навчально-пізнавальної діяльності на уроці (або технологія організації засвоєння учнями певної теми) зумовлена структурою процесу засвоєння: сприймання, розуміння, осмислення, закріплення, узагальнення, застосування.

Технологія такого засвоєння вибудовується в логічний ланцюжок, який починається всередині одного уроку і завершується всередині другого (варіант комбінованого уроку): (В.О.Сластьонін)

— вивчення нового матеріалу (20-25 хв.):

- оголошення мети і завдань вивчення, створення моти­ваційної основи;

- здійснення операцій, спрямованих на вироблення в учнів умінь і формування навичок;

- здійснення операцій, спрямованих на формування світогляду і моральних переконань.

- закріплення (5 хв.):

- первинне повторення змісту матеріалу;

- організація осмислення нової інформації за допомогою по­становки завдань, які б пов'язували новий матеріал з раніше засвоєними знаннями;

- перевірка розуміння учнями нового матеріалу і встано­влення рівня його засвоєння;

- домашня робота: вторинне повторення і осмислення навчального матеріалу уроку (20 хв.);

- повторення змісту теми попереднього уроку учнями шляхом взаємоопитування (парами), яке сприяє актуалізації знань і умінь, формуванню навичок усного висловлювання (5 хв.);

- фронтальне повторення (10-15 хв.):

- виділення головного, узагальнення навчального матеріалу;

- підсумки.

Ця технологія містить, крім основних елементів комбінованого уроку, також елемент колективного способу навчання (КСО), коли на початку уроку учні працюють у парах (змінних), по черзі виконуючи ролі вчителя і учня (В.К.Дяченко). Реалізована вона в досвіді вчителя-новатора С.Д.Шевченка.^[84]

Іншими словами, це один з варіантів продуктивної технології з елементами технології співробітництва.

5. Технологія діагностики педагогічного процесу

5.1. Загальне поняття про педагогічну діагностику

Завершальним етапом педагогічного процесу є етап аналізу досягнутих результатів. Детальний аналіз і самоаналіз - шлях до вершин педагогічної майстерності. Він можливий лише як наслідок всебічної діагностики навчально-виховного процесу.

Діагностика, за визначенням і.11.Підласого, - це виявлення всіх обставин протікання навчально-виховного процесу, точне визначення його результатів. Вона проводиться на всіх його етапах. Без діагностики неможливе ефективне управління педагогічним процесом, досягнення оптимальних для наявних умов результатів.

Поняття „діагностика" ширше, ніж поняття „контроль" чи „перевірка". Процес діагностування містить у собі контроль, перевірку, оцінювання, накопичення статистичних даних, їх аналіз, виявлення динаміки, тенденцій, прогнозування подальшого розвитку подій.

Саме поняття „педагогічна діагностика" виникло зов­сім недавно. В 1968 р. запропоновано німецьким педагогом К. Інгенкампом за аналогією з медичною діагностикою. За цей час отримало широкий розвиток в СІЛА, Європі, а. також в Радянському Союзі (А.С.Бєлкін, В.ІІ.Беспалько), в Росії (Б.ІІ.Бітінас, Л.І.Катаєва, В.Г.Максімов) та в Україні (І.II.Підласий). І.II.Підласий рекомендує розрізняти поняття «діагностика» та «діагностування» у педагогічному процесі.

Діагностика - система технологій, засобів, процедур, методик і методів висвітлення обставин, умов і факторів функціонування педагогічних об'єктів, перебігу педагогічних процесів, встановлення їх ефективності та наслідків у зв'язку із заходами, що передбачаються або здійснюються.

Діагностування - прояснення, розпізнавання або отримання інформації про стан та розвиток контрольного об'єкта, його відхилення і норми.

Основні функції педагогічної діагностики:

- встановлення зворотного зв'язку в педагогічному процесі;

- оцінювальна;

- управлінська.

Види:

- початкова;

- поточна (коригуюча);

- узагальнююча.

Змістове наповнення (що вивчається):

- рівень розвитку особистості:

- соціальних якостей;

- фізичного стану;

- виховні можливості класного колективу;

- виховний потенціал сім'ї школяра;

- професійна спрямованість школяра;

- стан навчального процесу в класі.

Загальними вимогами до проведення діагностичних процедур є:

- цілісність (всебічність);

- коректність;

- об'єктивність (правильність);

- комплексне використання методів (у діагностиці широке застосування мають такі методи, як анкетування, тести, усне опитування, спостереження тощо);

- діалектичність (змінність, розвиток).

Особливості діагностики навчального та виховного процесів розглянемо далі.

5.2.Технологія діагностики навчального процесу

Змістове наповнення:

А) Діагностика успіиїїіості учнів:

- традиційна перевірка, оцінка і облік;

- тестування досягнень:

- розумових здібностей учнів, рівня розумового розвитку;

- спеціальних здібностей у різних видах діяльності;

- діагностування навченості школяра:

- визначення темпів засвоєння знань;

- визначення темпів просування у навчанні;

- визначення темпів приросту результатів;

- визначення потенційних можливостей;

- визначення фонду дієвих знань (тезаурусу).

Б) Діагностика якості професійної діяльності учителя:

- уміння вчителем поставити діагноз якості знань, умінь, навичок учнів, визначити рівень їх навченості, їхніх здібностей;

- уміння організовувати навчальний процес так, щоб навчальний матеріал став предметом активної пізнавальної діяльності учнів;

- уміння вибір методів і засобів навчання здійснювати із врахуванням здатності дітей до засвоєння навчального матеріалу та його застосування;

- уміння використовувати зміст матеріалу, організацію навчання для управління психічним розвитком дітей, для виховання у них самостійності, відповідальності, вимогливості до себе, інших позитивних якостей;

- уміння навчати дітей учитися, шукати інформацію та використовувати її;

- уміння правильно будувати стосунки з учнями, шукати стиль спілкування;

- привчання учнів до самоаналізу та самооцінки;

- володіння провідними ідеями науки, технологіями, понятійним апаратом.

Отримані результати всебічного діагностування заносяться в комп'ютер і спеціальні програми допомагають легко орієнтува­тися в отриманих інтегральних характеристиках. Вручну робити це достатньо складно і займає багато часу.

Особливе місце у діагностиці навчального процесу займає аналіз уроку. Важливо навчитися здійснювати загально- педагогічний аналіз уроку, який являє собою синтезовану оцінку стану реалізації кожного із основних аспектів уроку (організаційного, дидактичного, психологічного, виховного та санітарно-гігієнічного).

Алгоритм такого аналізу :

1) Ознайомлення із схемою аналізу уроку.

2) Відвідання уроку (перегляд відеозапису) із складанням детальної його фотографії:

- дата, школа, клас, прізвище, ім'я, по батькові учителя;

- тема і мета уроку;

- тип уроку, вид уроку;

- зміст діяльності вчителя і учнів;

- зауваження, роздуми, висновки, зроблені в процесі відвідання (перегляду).

3) Аналіз уроку за схемою.

4) Загальні висновки.

б.З.Технологія діагностики виховного процесу

Змістове наповнення:

А) Діагностування рівня вихованості школяра - встановлення рівня сформованості його особистісних якостей з метою визначення шляхів удосконалення виховного процесу в цілому і роботи з конкретним учнем.

Враховуючи специфіку вікового розвитку учнів і спираючись на сензетивні періоди, які відповідають віку, педагог діагностує ту чи іншу групу інтегральних якостей, характерних для даного віку. Для молодших школярів це колективізм і гуманізм, працелюбство, чесність, самостійність та організованість, допитливість, емоційність. Для молодших підлітків - крім названих, ще й ставлення до навчання, саморегуляція поведінки. Для старших підлітків - спрямованість, самосвідомість, трудова підготовка, моральна, вольова, розумова, емоційна характеристика, прагнення до самовдосконалення. До особливостей діагностики вихованості школярів відносять врахування вікових можливостей вихованців, прогностичний характер діагнозу, прагнення до виявлення інтегральних ха­рактеристик особистості учня, таких, як суспільна спря­мованість, здатність включатися у різні види діяльності, виявити в ній цілеспрямованість, осмисленість, самостійність, творчу активність, відповідальність^[85].

Діагностування варто проводити на початку і в кінці року, щоб побачити результати. Головна мета - привернути увагу школярів до самовиховання.

Кожен класний керівник використовує у процесі діагностики програму вивчення школяра, що містить такі пункти:

1) загальні відомості про учня (адреса, місце роботи батьків, склад сім'ї, її культурний рівень та матеріальна забезпеченість);

2) суспільна діяльність батьків, режим та дозвілля дитини, участь дитини у домашній праці, друзі та знайомі учня поза школою;

3) стан здоров'я учня (за даними лікаря);

4) загальний розвиток школяра;

5) участь у громадській діяльності;

6) ставлення до навчання, громадської діяльності;

7) ставлення до фізичної праці;

8) рівень дисциплінованості;

9) культура поведінки;

10)професійні інтереси.

Також можна визначати сформованість основних якостей особистості, взявши за основу критерії, які відображають ставлення школяра:

а) до суспільства:

- суспільна активність;

- почуття обов'язку і відповідальності;

- патріотизм, громадянськість;

- бережливість;

- дисциплінованість;

б) до праці:

- працьовитість;

- акуратність;

- старанність;

- відповідальне ставлення до навчання;

- інтерес до певних видів діяльності;

в) до оточуючих людей-.

- повага до старших;

- товариськість;

- піклування про молодших;

- чесність і правдивість;

- доброта й чуйність;

г) до себе:

- скромність;

- самоповага;

- вимогливість;

- цілеспрямованість;

- прагнення до самовдосконалення.

До методів діагностики вихованості можна віднести спостереження, компетентну оцінку, самооцінку, складання незалежних характеристик, бесіду, інтерв'ю, творчі роботи, створення виховних ситуацій. Використані у сукупності, вони дадуть можливість вихователеві всебічно проаналізувати ступінь сформованосгі всього комплексу якостей особистості, її спрямованість, здатність до зовнішньої регуляції та самовиховання.

Рівень сформованості кожної якості можна визначити орієнтовно так:

I рівень (0) незадовільний - характеризується негативною

спрямованістю, якості не проявляються, а навпаки, виявляються протилежні їм;

II рівень (1) низький - характеризується позитивною

спрямованістю, якості проявляються рідко, самоорганізація і самоконтроль відсутні, поведінка залежить від випадкових обставин; такі учні потребують постійного контролю з боку дорослих і підвищеної пед агогічної уваги (як і попередня група), легко можуть піддатися негативним впливам;

III рівень (2) середній - характеризується позитивною

спрямованістю особистості, якості проявляються часто, але переважно при нагадуванні з боку дорос­лих, поведінка нестабільна, прагнення до самовдосконалення не виражене;

IV рівень (З) достатній - характеризується позитивною

спрямованістю, сталою поведінкою, якості достатньо виражені, нагадування не потребує, прагнення до самовдосконалення виявляє, але рівень активності, ініціативи недостатній;

V рівень (4) високий ~ характеризується активно-позитивною

спрямованістю особистості, розвиненістю вказаних вище якостей, самостійністю і нормативністю поведінки, ініціативністю і творчістю у діяльності, високим рівнем саморегуляції, здатності до самовиховання.

Б) Діагностування виховних можливостей класного колективу включає:

- вивчення його згуртованості;

- виявлення рівня ціннісно-орієнтаційної єдності;

- виявлення рівня моральної спрямованості;

- вивчення міжособистісних взаємин^[86].

Вивчення учнівського колективу охоплює наступні аспекти:

1) склад класу;

2) організованість класу;

3) громадська думка в класі;.

4) розвиток міжособистісних стосунків у класі;

5) взаємовідносини учнів з учителем;

6) поведінка учнів у неорганізованому соціальному середовищі;

7) актив класу;

8) зв'язок класного колективу із загальношкільним, колек­тивами інших класів.

Невід'ємною частиною діагностики виховного процесу є аналіз виховного заходу. Він здійснюється за такими етапами.

1. Ознайомлення з основними положеннями (схемою) аналізу.

2. Відвідання (спостереження) виховного заходу.

3. Детальна фотографія діяльності вчителя і учнів під час виховного заходу.

4. Аналіз виховного заходу за схемою.

5. Загальні висновки.

5.4. Загальна оцінка технологічного підходу до педагогічного процесу

Технологічний підхід має незаперечні переваги : діагностичне визначення мети і завдань, алгоритмізація процесу (особливо процесу навчання), забезпечення результату, наявність технологічних елементів, які може відтворювати будь-який учитель.

Однак, він має і недоліки:

- тяжіння до репродуктивності;

- недостатня увага до розвитку мотивації дій і вчинків;

- недостатнє врахування особистості вчителя і учнів.

На подолання цих недоліків і спрямований пошук нових технологій, які називають особистісно орієнтованими.

Література

1. Галузяк В.М., Сметанський М.І., Шахов В.І. Педагогіка: Навчальний посібник.- Вінниця, 2003,- С. 194-208.

2. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2004.- С. 56-78.

3. Максимов В.Г. Педагогическая диагностика в школе.- М.: Изд.центр „Академия", 2002.- С. 16-41, 42-48, 103- 128, 179-193.

4. Макаренко A.C. Вибр.тв.: У 7-й т.- Т.1.- С.19.

5. Освітні технологи: Навч.-метод. посібник / За заг. ред. О.М.Иєхоти.- К.: A.C.K., 2002.- С.7-26.

6. Підласий І.П. Практична педагогіка або три технологи.- К.: Видавн. дім „Слово", 2004.- С.64-74, 438-471, 514- 541.

7. Подласий И.П. Педагогика.- М.: Просвещение, 1996.- С. 193-198, 398-428, 614- 626.

8. Приходченко К.І., Литвин Л.С. Діагностика у виховному процесі // Виховна робота в школі. - 2006. - №7. - С. 2-

33.

9. Сластенин В.А., Исаев И.Ф., НТиянов E.H. Педагогика. - М.: Издат. центр ,Академия", 2003.- С. 406-409, 422-458.

Читайте також:

1. Аксіологічний підхід до вивчення педагогічних явищ.
2. Антагоністичні - критеріальні класифікації надто спрощені, тому дослідники
3. Багато уваги приділяється підготовці засідань педагогічних рад.
4. Базові та прикладні класифікації
5. Важливою ознакою класифікації є принцип побудови перетворювачів кодів, згідно з яким їх можна поділити на чотири групи.
6. Види документів за ознаками класифікації та групами
7. Види педагогічних рад
8. Види педагогічного оцінювання і педагогічних оцінок.
9. Види та ознаки класифікації джерел фінансування проекту
10. Вітчизняні бюджетні класифікації
11. Групування та класифікації в практиці правової діяльності
12. Дохідна частина бюджетної класифікації доходів бюджету України включає наступні статті доходів.

Переглядів: 3158