Лекція № 20

План

Лекція № 19

Список використаної літератури

1. Алексєєв Ю. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Олександр Казаков,; За ред. Юрія Алексєєва,. - К.: Каравела, 2006. - 239 с.

2. Всесвітня історія: Навчальний посібник/ Б.М. Гончар, М. Ю. Козицький, В. М. Мордвінцев, А. Г. Слюсаренко,. - К.: Знання, 2002. - 565 с.

3. Васюков В.С. «Зовнішня політика Росії напередодні Лютневої революції. 1916-лютий 1917р. »М., 1989г. С. 10

4. Документи і матеріалів кануна Другий Світовий війни 1937 – 1939 роки. Том 1 листопад 1937 – грудень 1938 рік

5. Радянська військова енциклопедія тому II (головна редакційна комісія Маршал Радянського Союзу А.А. Гречко – голова). Видавництво «Ордени Трудового Червоного Прапора».

6. Ладиченко Т. Всесвітня історія: Посібник для старшокласників та абітурієнтів/ Тетяна Ладиченко,. - К.: А.С.К., 2000. - 315 с.

7. Пивовар С. Всесвітня історія: Новітній період 1900-1945: Посібник для 10 кл./ Сергій Пивовар, Анатолій Слюсаренко, Сергій Стельмах. - К.: Академія, 1998. - 383 с.

8. ."Історія Першої світової війни 1914 - 1918" під редакцією Ростунова І.І. - Москва "Наука"

9. Теміров Ю. Всесвітня історія ХХ століття: Основні відомості шкільного курсу: Дати, події, коментарі / Юрій Теміров, Людмила Шикова, . - Донецьк: ВКФ "БАО", 1998. - 93 с.

Тема: Закінчення Другої світової війни та її наслідки.

1. Підсумки Другої світової війни;

2. План Маршалла та його значення для відбудови Європи;

3. Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку країн Заходу після війни.

1. Близькість поразки Німеччини та союзників вимагала від учасників антифашистської коаліції подальшої погодженості дій щодо Німеччини і звільненої Європи. З цією метою 4—11 лютого 1945 р. в Ялті відбулася конференція керівників урядів Англії, СРСР і США, на якій були прийняті рішення про спільні дії проти фашистської Німеччини на завершальному етапі війни. Було домовлено про поділ Німеччини на чотири зони окупації: англійську, американську, радянську і французьку, визнано законною вимогу СРСР про німецькі репарації в розмірі 10 млрд доларів у формі вивозу товарів, капіталів, техніки і людської сили. Сталін домігся зміцнення своїх позицій в Польщі, Болгарії, Румунії, Чехословаччині і Югославії. СРСР підтвердив свою обіцянку вступити у війну з Японією, за що одержав згоду союзників на приєднання до нього Курильських островів і Південного Сахаліну.

Тим часом у січні — квітні 1945 р. радянські війська від Балтики до Карпат здійснили завершальні операції проти фашистської Німеччини. У січні розпочалася Вісло-Одерська операція, де радянське командування зосередило 45% сил діючої армії. Гітлер оголосив тотальну мобілізацію, згідно з якою до армії призивалися усі здатні носити зброю чоловіки віком від 18 до 60 років. Ця операція завершилася звільненням Варшави і майже всієї території Польщі. На початку лютого було звільнено Будапешт, у середині квітня — Відень, після чого радянські війська вирушили в наступ на південні райони Німеччини і Прагу.Черчілль відверто вимагав від свого командувача якомога швидше просуватися на схід, щоб англо-американо-канадські війська раніше увійшли в Берлін, ніж його візьмуть штурмом радянські.Війна перестала бути виключно воєнно-стратегічною проблемою і перейшла в суто політичну площину.У березні союзні армії зайняли Рур і ряд районів Західної Німеччини, а у квітні англо-американські армії знаходилися вже в 100 км від Берліна. В той же час радянські війська розпочали штурм німецької столиці, а союзні війська, долаючи опір окремих груп німецьких військ, вийшли до Ельби в районі Торгау. Тут 25 квітня передові патрулі 1-ї американської армії зустрілися з авангардом 58-ї гвардійської дивізії 1-го Українського фронту. 29 квітня капітулювали німецькі війська в Італії, 2 травня вони припинили опір у Хорватії, Південній та Західній Австрії, Південній Німеччині.Тим часом Гітлер вишукував нові сили і засоби, щоб зупинити радянські війська під Берліном: віддав розпорядження зняти ряд армій з інших напрямків, зосередити усі наявні резерви для захисту столиці. 21 квітня — 1 травня жорстокі бої відбулися на вулицях Берліна, де боротьба точилася за кожен квартал і будинок. Проте фанатичні есесівські частини і формування фольксштурму спливали кров'ю, але зброї не складали. Радянські війська одержали наказ захопити Гітлера живим, але ЗО квітня

Гітлер покінчив життя самогубством. 400-тисячний берлінський гарнізон не витримав натиску радянських військ. 2 травня він припинив боронитися. У полон було взято 134 тис. чоловік. Радянські війська під час Берлінської операції втратили 400 тис. чоловік.

У ніч з 8 на 9 травня було підписано Акт про воєнну капітуляцію Німеччини. Розпочата в вересні 1939 р. Гітлером війна в Європі завершилася цілковитим розгромом Німеччини.

Однак боротьба за Берлін не була останньою битвою в Європі. Після капітуляції берлінського гарнізону і військ на заході частина гітлерівських військ походом через Чехословаччину намагалася здатися у полон союзникам. Проте на їхньому шляху була Прага, де розпочалося повстання проти фашистів ще 5 травня. На допомогу пражанам прийшли війська власів-ської Російської визвольної армії, що спільно з пражанами кілька днів стримували німецьке угруповання. Згодом була досягнута угода між повстанцями і командуванням німецького угруповання, у результаті якої без важкої зброї і бойових дій на вулицях Праги німці увійшли у Рудні гори і капітулювали перед американцями. 9 травня радянські війська з-під Берліну дійшли до Праги, але вони зустрілися лише з залишками відступаючих німців і рештками власівської армії.Після завершення воєнних дій в Європі союзницькі війська розпочали широку підготовку до наступу на Японію, чисельність армії якої становила не менше 4 млн. чоловік. 8 серпня Радянський Союз оголосив Японії війну. Разом з тим між союзниками і Японією велися переговори про капітуляцію останньої, але вони зайшли в глухий кут. Тоді новий президент США Гаррі Трумен за домовленістю з Англією дав розпорядження про атомне бомбардування Японії. 6 серпня 1945 р. на Хіросіму була скинута перша бомба, внаслідок чого загинула чверть населення міста. 9 серпня друга атомна бомба була скинута на Нагасакі. Загалом загинуло і було покалічено 447 тис. чоловік. Радянські війська розпочали воєнні дії проти Квантунської армії. 14 серпня японський імператор дав наказ військам припинити опір. Проте радянські війська продовжували воєнні дії, бо мали плани не лише щодо Курильських островів і Сахаліну, а й щодо інших територій Японії. 2 вересня 1945 р. Японія капітулювала. Останньою зустріччю глав трьох держав — учасниць антигітлерівської коаліції — була Потсдамська конференція 17 липня — 2 серпня 1945 р. Вона закріпила поділ Німеччини на чотири зони окупації. Учасники конференції розробили принципи демілітаризації, денацифікації та демократизації Німеччини. Конференція розглянула ряд територіально-політичних питань, заклала основи підписання серії мирних договорів, що враховували геопо-літичні інтереси СРСР.

3 грудня 1945 р. до жовтня 1946 р. у Нюрнберзі відбувався міжнародний суд над політичними і військовими керівниками фашистської Німеччини. Верхівці рейху ставилися в провину організація і здійснення змови проти світу і людства, розв'язання тотальної війни, масове вбивство військовополонених і мирних жителів тощо. Головні винуватці були засуджені до смертної кари, інші — до тривалого ув'язнення.

Таким чином, головним наслідком Другої світової війни був розгром союзними державами збройних сил держав фашистського блоку. У війні брали участь 61 держава і 80% населення світу. За роки війни було мобілізовано в армії більше ПО млн. чоловік. За офіційними даними СРСР втратив на фронтах 8 827 700 чоловік. Загальні втрати СРСР варіюються між 21,3—27 млн. за офіційними даними і 46 млн. за даними незалежної експертизи.

У результаті Другої світової війни значно посилилася роль у світі двох наддержав — США і СРСР. Відмінність їх політики у подальшому призвела до невтримної гонки озброєнь, зокрема виробництва зброї нових видів. Воєнні потреби стали поштовхом до розвитку науки і техніки, наукових відкриттів: виготовлення атомної зброї, радарних установок, реактивних двигунів тощо. Проте парадоксом цього розвитку було те, що зусилля вчених підпорядковувались винайденню ефективніших засобів ведення війни. Закінчення світової війни не привело до миру і спокою у світі. Протистояння двох наддержав — СРСР і США, яке розпочалося після завершення втни, започаткувало третю, "холодну війну".

2. Закінчення Другої світової війни несло мало позитивного економіці США. Скорочення військових замовлень загрожувало падінням виробництва, зростанням безробіття. Гостро постали проблеми конверсії - переведення економіки на мирний лад.
Ці проблеми можна було вирішити за рахунок зовнішнього ринку, де у США не залишилось конкурентів. Але це було неможливо через розорення Європи та Азії тривалою війною. Логіка підказувала, що потрібно надати цим країнам кредити, економічну допомогу, здійснити інвестиції в їх економік)', при тім, що ринок капіталів в самих США був перенасиченим. Однак ні приватний капітал, ні уряд не бажали ризикувати, вкладаючи кошти в економіку країн з нестабільними політичними режимами.
5 червня 1947 р. державний секретар США Маршалл, виступаючи в Гарвардському університеті, виклав основні положення плану економічної допомоги країнам, що постраждали від війни. План повинен був вирішити такі завдання: допомогти економіці США позбутись перенасиченості ринку капіталів, полегшити проведення конверсії, і в той же час забезпечити відновлення дезорганізованої економіки Європи, укріплення європейської демократії. До участі в плані були запрошені СРСР і країни Східної Європи. Країни, які приймають допомогу, повинні були надати відомості про стан своєї економіки, про втрати в роки війни, валютні резерви та плани використання допомоги. На основі цих даних конгрес США приймав рішення про розмір допомоги. Розподілом допомоги займався виконавчий комітет організації європейського економічного співробітництва на чолі з американським адміністратором.
Перша реакція Москви на план Маршалла не була однозначно негативною. Як згадував міністр закордонних справ СРСР В.Молотов, спочатку в МЗС СРСР хотіли запропонувати взяти участь у плані Маршалла всім соціалістичним країнам, але швидко збагнули, що це неправильно. "Якщо на Заході вважають помилкою нашу відмову, значить, ми зробили правильно".
Радянське керівництво стверджувало, що країни, які одержать допомогу, втратять свою економічну самостійність і що потрібно спиратись на власні сили у відбудові національних економік. Радянське керівництво, критикуючи план, не пропонувало нічого взамін, а, отже, зробило рішучий крок до розколу Європи і розгортання "холодної війни".
18 червня 1947 р. "Нью-Йорк тайме" писала: "Завдання полягало в тому, щоб відкрити перед Росією двері, в які - Вашингтон був впевнений - вона не зайде".
12-15 липня 1947 р. на Паризькій конференції шістнадцятьма державами (Англія, Франція, Австрія, Бельгія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Туреччина, Швейцарія, Швеція) було прийнято пропозицію США і утворено Організацію європейського економічного співробітництва.
2 квітня 1948 p. Конгрес США прийняв закон №472 про допомогу іноземним державам.
Американську допомогу прийняли 18 країн. Протягом 1948-1951 pp. вони отримали 12,5 млрд. доларів. Ці країни не втратили своєї незалежності і самостійності, а, навпаки, відновили свій економічний потенціал і навіть стали конкурентами США на світовому ринку. Надання допомоги не передбачало зміну політичного і соціального розвитку держави, наприклад Югославія йшла соціалістичним шляхом розвитку.
27 вересня 1950 р. президент США оголосив законопроект про додаткові і надзвичайні асигнування. У одному з пунктів зазначалось, що країни, які передають СРСР матеріали, що становлять загрозу для США, позбавляються допомоги. Ще в 1949 р. був створений координаційний комітет по контролю за експортом (КОКОМ) стратегічних матеріалів обладнання, технологій у соціалістичні країни. Він припинив свою діяльність лише 1 квітня 1994 р.
Таким чином, ставлення до плану Маршалла визначали союзників і противників СРСР та США.

3. Наслідки Другої світової війни, насамперед перемога антигітлерівської коаліції, коаліції крихкої, нестабільної, в якій перед лицем спільної загрози тимчасово об'єдналися західні демократії і комуністичний Радянський Союз, котрі прагнули у власних інтересах використати досягнуту перемогу (Захід — сприяти поступу демократії, СРСР — насадити тоталітаризм), призвели до незнаних доти протиборства й конфронтації. Системне протиборство та конфронтація спричинили суперечливі процеси, що охопили єдиний світ. Весь післявоєнний період характеризується чітко виявленими протилежними тенденціями.

По-перше, це — протистояння тоталітаризму і демократії. Моделі демократії (парламентська, президентська) і моделі тоталітаризму (сталінська, тітовська, кадаровська) співіснували в роздвоєному єдиному світі. У завершеному вигляді, вважають німецькі історики, тоталітаризм проявився у сталінському Радянському Союзі. Навіть у фашистській Німеччині, на їхню думку, економіка розвивалася за законами вільного ринку. На іншому полюсі протистояння у повоєнний період небачену досі еволюцію переживала демократія, як найбільш адекватна матеріальним і духовним запитам людини форма організації суспільного життя на принципах свободи, права та відповідальності, як форма гармонійного поєднання суспільного й індивідуального інтересу. Демократичні принципи в післявоєнний період широко реалізовувалися також через закріплення їх у конституційних законах та діяльності відповідних державних структур (парламентів і т. ін.), які в демократичних країнах створюються за формулою представницького народовладдя. На зміну праву сили прийшла сила права. У цьому чи не найважливіший здобуток демократії. У боротьбі проти тоталітаризму відбувалося становлення правових держав — головний здобуток демократії, що перемогла.

По-друге — протистояння капіталізму і соціалізму. Соціалізм, який внаслідок перемоги Радянського Союзу у Другій світовій війні відчутно розширив свій територіальний ареал, проголосивши спокусливі лозунги та ідеї, кинув виклик демократії і капіталістичному світові.

По-третє — націоналізм і інтернаціоналізм: очевидними були прагнення народів до створення своїх національних держав і водночас — об'єктивні процеси інтернаціоналізації у вирішенні проблем планети, насамперед економічного характеру. При цьому якщо капіталізм, не ставлячи за мету руйнування того й іншого, розглядав цю дихотомію крізь призму пошуку шляхів поєднання національних інтересів та інтернаціональних потреб, то соціалізм культивував відразу до націоналізму як украй негативного суспільного явища, підносячи інтернаціоналізм виключно як вираження суті пролетарської єдності. Тим самим сіялися зерна розбрату і ненависті, внаслідок чого військова сила розглядалася як єдиний засіб насадження комунізму на планеті. Сама ж ідея інтернаціоналізму, таким чином, опинилася в жорстких класових рамках.Не менш гострою виявилася у післявоєнний період традиційна в історії протилежність "гуманізм і пацифізм — насильство і війна", У жорсткому силовому протистоянні двох систем ідеї гуманізму та пацифізму були піддані нелегкому випробуванню, посиленому ракетно-ядерним протистоянням, що загрожувало спопелити увесь світ. Марксизм-ленінізм і політична практика сформували в СРСР негативну традицію щодо світового пацифізму та гуманізму, ідей миротворства, не насилля та моралі. Класова боротьба завжди розглядалася як війна, без особливих поправок на її внутрішній або ж зовнішній характер.Чи не тому мілітаризація усього суспільного життя розглядалася як пріоритетна категорія в усіх сферах діяльності наддержави. У підсумку — поведінка наддержав визначалася взаємним страхом і турботою перед усе про свою безпеку. У глобальному просторі цих змагань соціалістичний Радянський Союз виступав як суто військова наддержава, в той час як капіталістичні США з їх розвинутою ринковою економікою мали можливість здійснювати не лише достатні військові витрати, а й потужно розвивати виробництво матеріальних благ, що не давало підстав кваліфікувати Сполучені Штати Америки як військову наддержаву.Воєнно-силова політика, до якої не раз удавалися обидві наддержави, що тривалий час після війни визначали політичний клімат планети, ніде не дала бажаних результатів. Незважаючи на величезну перевагу у військовій силі, Сполученим Штатам Америки не вдалося запобігти насадженню комунізму у В'єтнамі, так само як і Радянський Союз не зумів його насадити в Афганістані. Політико-стратегічні цілі, таким чином, не були досягнуті ні тими, ні іншими. Що ж стосується безпосереднього зіткнення, то обидві сторони його уникали: усвідомлення загрози ядерного знищення планети поступово стало нормою поведінки. Та ж сама небезпека ядерного самознищення прирекла світ на довготривалу "холодну війну", в яку мимохіть був утягнутий весь світ. Сама "холодна війна" була виграна Заходом тому, що СРСР, як імперія, продемонстрував свою внутрішню неспроможність, афганська війна оголила вразливі точки комуністичної системи. У 1985 р. новий генсек М. Горбачов та його команда, поступово переводячи вектор радянської зовнішньої політики в русло нового політичного мислення, тим самим фактично визнали, що комуністична система не в змозі далі продовжувати гонку озброєнь. Це зумовлювалося не тільки неспроможністю радянської економіки адекватно відповісти на новий виклик Заходу, а й цілковитою дискредитацією комуністичної ідеї. Протиборство по лінії "Схід — Захід", що виникло відразу ж після війни, пішло на спад.Застосування принципів нового політичного мислення у зовнішній політиці, горбачовська перебудова радянського суспільства виявили головну специфіку й особливість соціалізму: він не піддається реформуванню, а спроби його демократизації призводили лише до появи гігантських тріщин у похмурому будинку "світлого майбутнього". Як тільки ослабли важелі силового тиску з боку центру світового соціалізму — СРСР, соціалістичні країни Центральної та Південно-Східної Європи (ЦПСЄ) одна за одною, як по команді, вийшли в 1989 р. з режиму тоталітаризму, відмовивши комунізмові у праві на життя. Так починалася зміна суспільного ладу в НДР, Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщині, Чехословаччині, Югославії, Албанії. Сумнів щодо комуністичної ідеї поставив під питання й доцільність існування останньої у світі імперії. У 1991 р. захитався і став розколюватися на національні держави Радянський Союз.

Таким чином, останнє десятиріччя XX ст. ознаменувалося подіями, які завершили спір, започаткований у 1917 p., між капіталізмом і соціалізмом, між нормальною цивілізацією, яка удосконалювалася шляхом саморозвитку, і схемою омріяного багатьма поколіннями, принадного, але викривленого бачення світу, його суспільного устрою. Соціалізм упав не внаслідок війни, як фашизм, не внаслідок якогось гігантського катаклізму, а в результаті саморозкладу, власної неспроможності, неефективності як системи економічної та політичної несвободи, в яку він поставив індивіда, виробника матеріальних благ. Мрія залишилася мрією, а всі спроби її реалізації наштовхнулися на відсутність інтересу виробника, у якого відчужена власність, до плодів своєї праці. Утопія породила антиутопію з притаманною їй системою примусової праці, суворою регламентацією всього суспільного життя, зведенням людини до звичайної статистичної одиниці.Посткомуністичні країни, що опинилися у складній обстановці переходу від комунізму до демократії та ринкової економіки, інакше кажучи, до сучасного капіталізму, дістали відчутну підтримку від передових розвинутих країн світу (США, Німеччини, Японії, Італії, Франції, Великої Британії, Канади та ін.), використовували їхній досвід, заново освоювали багатогранність економічного та політичного плюралізму. Водночас відбувалося нелегке психологічне одужання мільйонів і мільйонів людей, наркотованих комуністичною ідеологією, прилучення їх до цивілізованого розвитку. Ідеологічна догма про світову соціалістичну систему як основний чинник суспільного прогресу зазнала краху.

Основний зміст нашої епохи став визначатися завданнями створення світового співтовариства, здатного успішно і раціонально розв'язувати наболілі проблеми. А це можливо лише за умов демократії, ринкової економіки, ефективної регулюючої ролі правової держави, цілеспрямованої соціальної політики тощо.

Список літератури:

1. Валентинов М. Нова економічна політика та криза партії по смерті Леніна. М.: Сучасник, 1991.

2. Валовий Д.В. Ринкова економіка. Виникнення, еволюція і сутність. М.:Инфра-М, 2007.

3. Верт М. Історія радянської держави. 1900-1991. М., 2002.

4. Світова історія: Підручник для вузів. /Під ред.Г.Б. Поляка, О.Н. Маркової. М.:ЮНИТИ, 2007.

5. Історія світової економіки. Господарські реформи 1920-1990 рр. /Під. ред. О.Н. Маркової. М.:ЮНИТИ, 2005.

6. Історія Росії. Друга половинаXIX—XX ст. Курс лекцій. /Під ред.Б.В.Леванова. Брянськ, 2004.

7.ЛойбергМ.Я. Історія економіки. М.:Инфра-М., 2001.

8. Загальна економічна теорія (політекономія): Підручник. /Підобщ. ред. В.І.Видяпина, Г.П.Журавлевой. М.:ПРОМО-Медиа, 1995.

9.Тимошина Т. М. Економічна історія Росії. Навчальний посібник. /Під ред. М. Н.Чепурина. М.:Юстицинформ, 1998.

Тема: Становлення та розвиток регіональних систем.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У радянській історичній науці існувала дещо інша періодизація, яка Грунтувалася на подіях радянсько-німецької війни.	\|	В основу визначення витрат певного періоду покладено можливість одночасного визнання доходу, для отримання якого вони здійснені, і навпаки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.