Державне регулювання трансферу технологій

Органи, регулюючі спільні умови розвитку НТІ

Функціонування української інноваційної системи забезпечується низкою регулюючих органів спільного характеру. У їх числі:

• Державний департамент інтелектуальної власності відповідає за законодавство в області охорони прав інтелектуальної власності, реєстрацію патентів, ліцензій, ліцензійних угод і інших документів з інтелектуальної власності, а також контролює використання інтелектуальної власності.

• Державній комітет Україні з питань технічного регулювання та споживчої політики, відповідає за дотримання технічних стандартів, реєстраційних свідоцтв і за розробку нових стандартів. Почата робота в області розробки низки нових стандартів, зокрема, в області стандартів безпеки для продукції, що містить генетично модифіковані компоненти.

• Антимонопольний комітет України, що здійснює контроль за процесами монополізації ринку. Монополізація зазвичай розглядається в якості гальма інноваційного процесу, оскільки за відсутності конкурентів зникають стимули до поліпшення продукції і виробничих процесів.

Краще за все зрозуміти роль інновацій у розвитку суспільства і держави можна, мабуть, ознайомившись з історичним зверненням директора Департаменту наукових досліджень і розвитку Ванневара Буша (Vannevar Bush) до президента Рузвельта в 1944 році. Це звернення, взяте до відома і реалізації, фактично зумовило науково-технологічну політику американського уряду на десятиліття і призвело до серйозного технологічного відриву країни від решти світу. Провідні західні країни хоча із запізненням, але прийняли ту ж ідеологію урядової підтримки інноваційного розвитку. Можна було чекати цього і від СРСР, що до закінчення війни помітно підняв свій промисловий потенціал. Проте тоталітарний режим був несумісний з інноваціями, окрім тієї частки промисловості, яка обслуговувала військовий потенціал країни.

Остання чверть ХХ століття ознаменувалася кристалізацією нового технологічного устрою. Процес цей йде украй нерівномірно, і американці, які благодушно пожинають плоди післявоєнного технологічного лідерства, були неприємно здивовані, виявивши раптово, що в деяких ключових областях це лідерство зникло і навіть власний ринок деяких видів товарів в значною мірою захоплений Японією і азіатськими "тиграми". Не менше турбот було і біля європейських країн, так що скрізь і всюди виниклі проблеми були виведені на державний рівень. Причому і на цьому рівні, зазвичай вельми малорухливому і консервативному, довелося діяти з невластивою оперативністю, відображаючи все нові і нові прориви агресивних конкурентів.

Приклад показала Японія. Японський уряд раніше за інших зрозумів локомотивну роль малих підприємств, оскільки саме вони допомогли після Другої світової війни швидко відновити економіку країни.

Японська система підтримки малого і середнього підприємництва (МСП) реалізується за чотирма напрямками:

1. Спеціалізовані державні установи: дорадчі комісії з МСП; головне управління, регіональні служби і органи префектур МСП; державна корпорація розвитку МСП; академії МСП; загальнояпонська і регіональні торговельно-промислові палати.

2. Фінансові гарантії і фінансова допомога: фінансові корпорації, що мають 160 філій; центральний банк торгівельної і промислової кооперації з 117 філіями; корпорація страхування кредитів МСП з 52 філіями префектур.

3. Забезпечення малих підприємств підрядними роботами через низку асоціацій з розвитку підрядних робіт, інформаційне забезпечення малих підприємств через всеяпонський і регіональні центри інформатизації.

4. Система законодавчого забезпечення, що включає цілий комплекс законів. При цьому важливо підкреслити, що ключові закони даного напряму ухвалюються не одночасно, а динамічно відстежуючи сьогохвилинну ситуацію в економіці країни.

Співвідношення ролі урядових і регіональних структур у фінансовій підтримці малого підприємництва Японії досить симптоматично [20]:

технічне керівництво	1:5,
аналітичні функції	1:1,
інноваційна діяльність	1:10000,
підготовка кадрів	1:16,
інформаційне забезпечення	1:2.

Тобто регіональні структури майже у всіх сферах грають домінуючу роль, особливо сильно цей нахил виражений у найбільш ризиковій, інноваційній сфері. Характерною особливістю є те, що кооперативна діяльність малих підприємств стимулюється пільговими умовами фінансової підтримки.

Японська система підтримки малого підприємництва представляється найбільш відповідною по духу нашому українському суспільству: і там, і тут колективізм, общинність є характерними рисами менталітету. Проте варто заглянути і в скарбничку західного досвіду, який найбільш "просунутий" у США. Тим паче, що в США особливу турботу з часів В. Буша складає не просто мале підприємництво, а інноваційне мале підприємництво.

Форми підтримки в США - різні:
1. Урядова підтримка:
а) позики по лінії Агентства з підтримки і розвитку малого підприємництва,
б) державні інвестиції,
в) розділення витрат з малими підприємствами.
2. Неурядова підтримка:
а) венчурні фонди,
б) "ангели" (приватні інвестори).

У 1980 році був ухвалений федеральний закон Стівенсона-Відлера про технологічні інновації, що оголосив державну програму SRIR підтримки малого інноваційного підприємництва (МІП). Причому, якщо спочатку відповідно до цього закону з бюджетних асигнувань на науку відрахування на підтримку МІП складали 0,5%, то вже через рік вони подвоїлися, а до 1996 року досягли 2,5%. У 1986 році ухвалений новий закон, який доповнює закон Стівенсона-Відлера і регламентує конкретно трансфер технологій з університетів і національних лабораторій у малий бізнес. Відповідно до цього закону, наприклад, МП може замовити розробку нової технології університету, а необхідні витрати в значній частці фінансуватимуться з держбюджету.

Двадцятип'ятирічний досвід існування програми SRIR показав, що фінансова підтримка розподіляється в наступному співвідношенні:
10% - проектів підтримуються на стадії НДР,

15% - на стадії НДОКР,

60% - на рівні дослідного зразка,

15% - на стадії реалізації готового продукту.

При цьому виявляється, що тільки одне з трьох підтриманих малих підприємств виходить на рівень комерціалізації свого продукту, для чого потрібно у середньому від 4 до 10 років після старту.

На стадії звернення по допомогу в програму SRIR підприємства оцінюють об'єм ринку майбутнього продукту так [20]:

63% фірм - до 2 млн. $

17% фірм - від 2 до 10 млн. $

3% фірм - понад 100 млн. $.

Капітал же, який вони отримують для організації власного виробництва:

10% отримують фінансування 200 тис. $,

28% отримують від 200 до 500 тис. $.

Ось так зараз реалізується державна і інша підтримка інноваційного підприємництва в країнах, що найсерйозніше відносяться до цього питання. На жаль, в Україні реальна (не декларативна) державна політика свідчить про те, що наш шлях відрізняється від прийнятого розвиненими країнами. Чітко є видимими тенденції, протилежні тим, що необхідні для виходу з глибокої кризи:

1. Зміна технологічного устрою обов'язково супроводиться хвилею базисних інновацій, услід за якими йдуть ланцюжки поліпшуючих інновацій. У розвинених країнах за останнє десятиліття частка сучасного технологічного устрою, що базується на мікроелектроніці, біотехнології і інформатиці, постійно збільшується, в Україні ж спостерігається зворотна тенденція.

2. Зміна технологічного устрою обов'язково супроводжується зростанням числа технологічних інновацій. В Україні кількість зразків нової техніки щорік скорочується, особливо з використанням винаходів. В умовах відвертості економіки це веде до витіснення застарілої вітчизняної техніки і товарів не лише із зовнішнього, але і з внутрішнього ринку (приклад - телевізори), а це означає і стискування ресурсної бази для інноваційного розвитку, тобто ще посилює відставання.

3. Кримінальна приватизація і пірамідобудування призвели до відпливу капіталу за кордон (вивіз капіталу більш ніж у 10 разів перевищує зворотний потік) і фактично обнулили інвестиційні можливості, що особливо відносяться до сфери базисних інновацій, які характеризуються тривалим циклом поворотності капіталу.

4. Держава, яка на словах вітає інновації, в реальності послідовно проводить прямо протилежну політику.

Таким чином, розраховувати на державну підтримку інноваційної діяльності усередині України практично марно. Як це не сумно, але інновації разом з їх розробниками широким потоком йдуть туди ж, куди і капітал, - за кордон України, приносячи і доходи, і поліпшення якості життя іншим країнам і народам.

Хоча власті у міру власних сил і заважають інноваційному підприємництву, обкладаючи його непосильними податками замість пільг, прийнятих у всьому світі, душить бюрократичною тяганиною, гальмуючи ухвалення необхідних законів, на регіональному рівні, місцями вже визріло розуміння, що саме ця соломинка, якщо її виростити в колоду, допоможе витягнути потопаючу економіку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Фінансуючі організації	\|	Причини і цілі створення стратегічних союзів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.